РЕФЕРАТ
Курсова робота: 28 сторінок, 2 таблиці, 10 джерел.
Об’єкт дослідження: світовий ринок продукції енергетичного машинобудування.
Мета роботи: дослідження розвитку світового ринку продукції енергетичного машинобудування та особливостей розміщення галузі.
Метод дослідження: описовий, порівняльний.
Енергетичне машинобудування як одна з важливих галузей машинобудування у цілому є матеріальною основою енергетичного забезпечення економіки. Великі можливості розвитку енергетичного машинобудування приховані у вдосконаленні територіальної організації цієї галузі, кращій розміщуваності її підприємств.
ЕКОНОМІКА, ПРОМИСЛОВІСТЬ, ЕНЕРГЕТИКА, ПРОДУКЦІЯ ЕНЕРГЕТИЧНОГО МАШИНОБУДУВАННЯ, ТЕРИТОРІАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОМИСЛОВОСТІ, РОЗМІЩЕННЯ ГАЛУЗІ.
| Реферат | 2 |
| Вступ | 4 |
| 1. Територіальна організація промисловості 1.1. Поняття розміщення промисловості 1.2. Загальні закономірності та принципи територіальноїорганізації промисловості | 5 5 7 |
| 2. Енергетичне машинобудування у світі2.1. Загальні світові пріоритети у структурної політиці енергетичного машинобудування2.2. Основні фактори, що впливають на розміщення підприємств енергетичного машинобудування 2.3. Особливості розміщення енергетичного машинобудування у світі 2.4. Подальшій прогноз розвитку енергетичного машинобудування2.5. Електроенергетика | 11 11 12 14 16 19 |
| 3. Структура та розміщення галузі енергетичного машинобудування в Україні 3.1. Структура енергетичного машинобудування в Україні3.2. Перспективи розвитку енергетичного машинобудування в Україні3.3. Стан і можливості експортного потенціалу енергетичного машинобудування України | 20 20 22 24 |
| Висновки | 26 |
| Список літератури | 28 |
Машинобудування — одна з провідних галузей сучасної промисловості. Воно створює найактивнішу частину основних виробничих фондів — знаряддя праці, тому машинобудування істотно впливає на всі напрями науково-технічного прогресу в інших галузях господарства, зростання продуктивності праці та інші показники, що визначають ефективність виробництва.
Важко переоцінити значення енергетичного машинобудування, тому що воно як одна з важливих галузей машинобудування у цілому є матеріальною основою енергетичного забезпечення економіки.
Підвищення ефективності енергетичного машинобудівного виробництва визначається не лише впровадженням у виробництво нових типів машин і устаткування, вдосконаленням його галузевої структури, реконструкцією та технічним переозброєнням. Великі можливості приховані у вдосконаленні територіальної організації галузі, кращій розміщуваності її підприємств.
1. ТЕРИТОРІАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОМИСЛОВОСТІ
Територіальна організація промисловості, як одна з форм суспільної організації виробництва, це раціонально організована, керована система суспільно-географічного поділу праці, комплексного розвитку розміщення промислового виробництва країни і її окремих частин.
В ієрархічну структуру системи територіальної організації промисловості входять такі об’єкти: промислове виробництво країни, економіко-географічних районів, адміністративно-територіальних одиниць, галузевих промислових зон, промислових комплексів (районів, вузлів, центрів), окремих промислових підприємств.
1.1. Поняття розміщення промисловості
Термін “Розміщення промисловості” означає приуроченість промислових об’єктів до певних джерел сировини, палива, місць концентрації трудових ресурсів і споживання готової продукції. Це динамічний стан, що характеризує розподіл продуктивних сил на території відповідно до природних, соціальних і економічних умов окремих районів країни.
В розміщенні промисловості умовно можна виділити три стадії. Перша — підприємства розміщуються поодиноко, незалежно одне від одного, тому вони не зв’язані між собою. Друга — підприємства розміщуються групами на компактній території поблизу одне від одного. В результаті виникає територіальне промислове поєднання підприємств. Його характерна риса — це спільна для всіх підприємств виробнича інфраструктура (транспортні мережі, будівельна індустрія, система енерго-, водо-, газопостачання, каналізація) та соціально-економічна, невиробнича інфраструктура (система розселення з комунальнім господарством, підприємства сфери обслуговування, науки, освіти та ін.). Третя — підприємства встановлюють виробничі зв’язки між собою, що проявляються у спільному використанні території, промислового “сервісу” (спільного обслуговування), а також на основі кооперування і комбінування. Це створює можливість стадійності виробничого процесу (послідовного виробничого циклу) для даної сукупності підприємств, яка називається промисловим комплексом.
Розміщуючи об’єкти промисловості, виходять із різних міркувань і критеріїв ефективності запропонованих варіантів. Кожна галузь має свою специфіку розміщення, тому головним завданням, коли обгрунтовується розміщення промислових об’єктів, є пошук варіантів з найменшими виробничими витратами на будівництво, сировину, матеріали, а також на забезпечення підприємства робочою силою, всіма комунікаціями і транспортом. Отже, концепція розміщення промислового виробництва виходить з принципів розвитку окремих галузей, із критеріїв економії витрат на будівництво об’єкта та його експлуатацію. Коли ж мова йде про територіальну організацію поєднання і взаємодії різних підприємств і галузей. Критерієм економічної ефективності територіальної організації промисловості є комплексність виробництва, тобто можливості зниження виробничих витрат, підвищення продуктивності праці та загальної ефективності виробництв завдяки взаємозв’язкам підприємств, їх комплексуванню.
В основі територіальної організації промисловості лежить її територіальна структура — склад і співвідношення взаємопов’язаних форм територіального зосередження виробництва. Категорія “територіальна структура промисловості” відображає розміщення промислових об’єктів певними територіальними сукупностями у вигляді промислових пунктів, центрів, вузлів, районів.
Територіальна структура — це основа для вивчення об’єктивних процесів територіальної організації виробництва і визначання наукових напрямків управління цими процесами. Вона формується протягом тривалого часу і має недоліки через неузгодженість галузевого планування з територіальним. Вдосконалення територіальної структури промисловості на основі подальшого розвитку концентрації, спеціалізації, кооперування і комбінування виробництва, раціонального розміщення підприємств і формування промислових комплексів є одним з важливих завдань територіальної організації виробництва.
Необхідно відмітити, що за широкого підходу проблема територіальної організації промисловості, крім економічних та соціальних аспектів, зачіпає також технічні, екологічні, планувальні, архітектурні та інші питання. Тому проблема територіальної організації відноситься до поліпшення планування промисловості та подальшого вдосконалення всього господарського механізму, системи управління економікою.
1.2. Загальні закономірності та принципи
територіальної організації промисловості
Територіальна організація промисловості складається під дією певних закономірностей — багаторазової повторюваності внутрішніх, суттєвих і необхідних причинно-наслідкових зв’язків, що викликаються впливом факторів розвитку промислового виробництва. Вони поділяються на загальні і специфічні. Перші діють у будь-якому товарному виробництві взагалі. Це перш за все закономірність географічного поділу праці; концентрації і спеціалізації промисловості; регіональних відмінностей у продуктивності праці та ін. Специфічні закономірності властиві певним суспільно-економічним формаціям і типам господарської діяльності. Їх дія проявляється в різних способах виробництва, що відрізняються своїм базисом.
В умовах розвитку народного господарства України та країн СНД можна виділити такі основні закономірності територіальної організації промисловості:
1) комплексно-пропорційне розміщення промислового виробництва на території країн з метою найбільш раціонального і ефективного використання природних, матеріальних та трудових ресурсів;
2) наближення промислових підприємств до джерел сировини, палива і енергії, до місць зосередження трудових ресурсів та районів споживання готової продукції;
3) розміщення промислових підприємств із врахуванням можливостей розвитку форм суспільної організації виробництва — концентрації, спеціалізації, кооперування і комбінування;
4) розміщення промислових підприємств із врахуванням вимог охорони навколишнього середовища і найбільш раціонального використання природних ресурсів та ефективного вирішення екологічних проблем;
5) розміщення підприємств у інтересах співробітництва з іншими країнами на основі міжнародного розподілу праці;
6) формування раціональної структури промисловості, зокрема промислових утворень комплексного характеру — галузевих, міжгалузевих, локальних і регіональних промислово-виробничих комплексів;
7) спеціалізація промислових комплексів на тих видах виробництва, які мають високу економічну ефективність за даних економічних і природних умов, характеризуються високими якісними показниками випущеної продукції.