І всетаки АвстроУгорщина не погодилася дати додатковий час Сербії для обмірковування відповіді на ультиматум. Сербії за порадою Росії видавалося можливим задовольнити вимоги австрійської влади за винятком в'їзду чиновників і введення військ на територію країни. Одночасно ця слов'янська країна прагнула передати справу в Гаазький міжнародний трибунал, щоб його розглянули багато держав світу.
25липня в 18 годин ЗО хвилин австрійська місія покинула
Белград, заявивши урядові Сербії, що сербська відповідь на
ультиматум їх не задовольняє. За два дні до цього інциденту в Сербії була введена повна мобілізація. Одночасно дипломатичний корпус разом з урядом виїхав зі столиці в місто Ніш.
Криза чимраз збільшувалася. Особливо це стало помітним уранці 26 липня. Росія всіляко прагнула підтримати Сербію. Це відомо з телеграм російського МЗС до Парижа, Риму й Лондона. Росія продовжує сподіватися на допомогу Італії у справі «втихомирення» Австрії. Одночасно АвстроУгорщина й Німеччина наполягали на тому, що аж ніяк не збираються захоплювати територію Сербії й навіть не намагаються загрожувати її цілісності, їм хотілося заспокоїти своїх опонентів у коаліціях, дати їм зрозуміти, що для АвстроУгорщини й Німеччини найважливіше — забезпечити власний спокій і безпеку.
Одночасно Англія пропонує скликати спільну з Німеччиною, Францією й Італією конференцію, що дає можливість спокійно обговорити всі ймовірні виходи із ситуації, що склалася. Росія 27 липня погоджується з прийнятим рішенням. Вона відразу в Петербурзі намагається розпочати прямі переговори з австрійським послом. Але надходять маловтішні звістки. З Парижа від австрійського посланця стає відомо, що Австрія готова почати проти Сербії «енергійні дії», що, цілком ймовірно, припускають і вторгнення на її територію.
Уже вранці наступного дня — 28 липня — сербським посланцем М. Спалайковичем Сазонову була вручена телеграма, передана урядом Сербії. У ній був такий текст: «Опівдні австроугорський уряд прямою телеграмою оголосив війну сербському урядові». Росія не може залишатися осторонь, і тому її уряд передає до Берліна повідомлення про термінову мобілізацію Одеського, Московського, Казанського й Київського військових округів, спрямовану проти Австрії. У цій самій дипломатичній ноті було зауважено, що Росія не збира, ється проводити ніякі наступальні дії щодо Німеччини. Це ж саме повідомлення було вручене урядам Австрії, Великобританії й Франції. Микола II, цар Росії, не бажаючи псувати дипломатичні відносини з Німеччиною, висилає німецькому імператорові Вільгельму II особисту телеграму. Він просить вплинути на уряд АвстроУгорщини, що вирішив оголосити «мерзенну війну» маленькій слов'янській країні. Микола IIпопереджає німецького імператора про те, що не потерпить утручання будьякої з кра'ін у політику Сербії, а тим більше військової експансії на її території: «Передбачаю, що дуже швидко, поступаючись тиску, що здійснюється на мене, я буду, змушений вжити крайніх заходів, які призведуть до війни».
Росію підтримує й Франція. Вона зобов'язується в разі потреби виставити свої війська відповідно до своїх союзницьких зобов'язань. Про це французький посол Моріс Палеолог повідомив російському міністрові Сазонову. Англія, яка до цього моменту дотримувалася позиції нейтралітету, зненацька змінила свою думку й виступила на підтримку Сербії, виявивши в такий спосіб дружнє ставлення до Росії та Франції й недовіру Австрії й Німеччині. Державний секретар з іноземних справ Великобританії Е. Грей, виголошуючи свою промову в палаті громад, підсумував, що якщо не вдасться зібрати конференцію для запобігання конфлікту, то відразу «почнеться безприкладна війна з результатами, що не піддаються обліку».
Проте, незважаючи на неспростовані факти, німецький імператор Вільгельм II заперечував розв'язання війни Австрією й навіть намагався обвинуватити Сербію в упередженості й антиавстрійській політиці. Тим часом Австрія планомірно готувалася до військової експансії. Було мобілізовано частину флоту та. практично половину всієї австрійської армії. Від російського уряду надійшла нова телеграма німецькому імператорові. У ній цар пррсив розглянути військовий конфлікт Гаазьку конференцію, 'щоб уникнути вЬєнних дій і жорстокого кровопролиття. 29 липня на прийом до Сазонова прийшов німецький посол Пурталес, щоб вручити міністрові заяву Німеччини. У заяві містилося попередження російському урядові, а також явна погроза. Німеччина заявляла, що якщо Росія не зупинить військові приготування, то уряд Вільгельма збере свої війська. Але Сазонов зауважив, що Росія не першою почала мобілізацію військових сил. Це було привілеєм Австрії, що покликала до війська вісім своїх корпусів.
Тим часом із Сербії почали надходити відомості про бомбардування. Довідавшись про обстріл Белграда, російський цар дав Сазонову дозвіл скликати на позачергову нараду всі вищі військові чини. Після тривалих суперечок військові проголосували за загальну мобілізацію, у такий спосіб сприйнявши напад АвстроУгорщини як початок світової війни. Це рішення підтримав і Микола II. Почалася підготовка до війни. Однак тривала вона недовго. Російський цар раптово скасовує своє рішення. Про це повідомив міністру закордонних справ Сазонову о 23 годині 29 липня 1914 р. військовий міністр Сухомлинов.
Але Сазонов не здається. Його підтримують військовий міністр Сухомлинов і начальник Генерального штабу генерал Янушкевич. Разом вони намагаються переконати Миколу IIі змусити його розпочати загальну мобілізацію. Усі спроби виявляються марними. Цар завзято відмовляється вплутуватися у війну. Залишається визнати, що Микола IIне хотів цієї війни та всіляко намагався її уникнути. Однак усі вищі військові й дипломатичні чини розуміють небезпеку відмови царя мобілізувати збройні сили на боротьбу з Австрією й Німеччиною. Вони намагаються будьяким чином «натиснути» на нього, сподіваючись, що він змінить своє рішення. Тим часом Микола IIвідсилає вранці ЗО липня ще одну телеграму Вільгельму II, у якій знову намагається переконати імператора нейтралізувати Австрію. Він підкреслював, що його військові заходи спрямовані винятково проти австрійського уряду. Одночасно цар відправляє до Берліна в супроводі генерала Татищева особистий лист, адресований кайзерові. Він містить прохання про посередництво в мирному врегулюванні австросербського конфлікту, який потихеньку переростає у світову війну.
Міністр Сазонов не припиняє своїх спроб змінити рішення Миколи II. Він намагається напоумити царя, переконуючи його в тому, що якби Німеччина хотіла зупинити Австрію, то давно б це зробила, однак результатів досі не має. Із цього випливає, що Німеччина сама прийняла рішення брати участь у війні. Сазонов знову й знову звертається до Миколи II та зрештою його спроби увінчалися успіхом — цар відмовився від спроб дійти мирної згоди за допомогою німецького імператора й дозволив почати загальну мобілізацію. Але момент був утрачений.
Одночасно німецький посол побував на прийомі в Сазонова. Його уряд поки ще вагався в ухваленні рішення щодо воєнних дій. Тому посол хотів довідатися, чи достатньою для Росії буде обіцянка АвстроУгорщини не порушувати цілісність Сербії. Сазонов, прийнявши на себе повноваження російського уряду, заявив німецькому послові, що Росія згодна припинити військову мобілізацію, якщо тільки Австрія виключить з ультиматуму пункти, що порушують суверенні права сербського народу. Ця відповідь не могла сподобатися правлячим колам Австрії й Німеччини, до того ж Англія й
Італія, які начебто підтримували Росію, відкрито не наважувалися виступити проти Німеччини й АвстроУгорщини. У своїх заявах вони були згодні прийняти неприйнятні для Сербії умови.
Заява Сазонова була ще одним підтвердженням того, що уряд Росії наважився .брати участь у війні. Міністр закордонних справ розсилає телеграми послам союзницьких держав, у яких наголошує на тому, щоб військова мобілізація Росії залишилася таємницею. Він не хоче, щоб відносини з Німеччиною стали відкрито ворожими, тому пропонує провести мобілізацію з якомога меншим галасом. Однак його спроби залишилися безуспішними. Уже вранці 31 липня в Петербурзі були випущені й розкидані по місту листівкиоголошення, на яких був надрукований заклик до загальної мобілізації. Причому оголошення були видрукувані на папері червоного кольору, щоб якомога швидше привернути увагу людей. Німеччина захвилювалася, і до Сазонова на прийом знову попросився німецький посол. Він зажадав пояснень і поступок із боку Росії. Одночасно Микола намагався зв'язатися з Вільгельмом і в допомогою телеграмі подякував йому за допомогу у вирішенні конфлікту. Він знову намагався вирішити напружену ситуацію мирним шляхом, підкреслюючи, що «призупинити мобілізацію вже технічно неможливо, але Росія далека від того, щоб бажати війни. Поки тривають переговори з Австрією щодо сербського питання, Росія не розпочне зухвалих дій».
Сазонов не міг не рахуватися з настроями Миколи, тому йому мимоволі довелося пом'якшити вимоги до Австрії. Ці кроки були вжиті й з погляду поліпшення відносин з Англією й Італією, які не підтримували б настільки категоричне рішення Росії починати війну. Сазонов, дотримуючись порад англійських й італійських послів, намагається визначитися в питанні про базу для переговорів. Він упевнений, що тільки в Лондоні можливим є вдале вирішення конфлікту. Цареві хотілося відверто спілкуватися з австрійським послом. І ніхто з них не підозрював, що миру залишилося жити лічені години.
Тим часом у Берліні відбуваються наступні події. Ягов викликає до себе французького посла Камбона й робить заяву про те, що Німеччина вводить положення «крігсгефар», що означає «військова небезпека». Ці заходи є відповіддю на введення російською стороною загальної мобілізації. Щоб змінити положення, від Росії потрібно скасувати військові приготування, інакше Німеччина сприйме це як відкриту підготовку до війни та почне вживати відповідних заходів. Франції стало відомо про спроби Німеччини розпочати мобілізацію, її уряд на раді міністрів під керівництвом президента республіки Раймонда Пуанкаре виносить постанову розпочати термінові військові приготування.