31 липня о 18 годині ЗО хвилин німецький посол у Парижі був прийнятий міністром закордонних справ Вівіані. Він чітко дав зрозуміти, що Німеччина не має наміру спокійно спостерігати за військовими приготуваннями Росії й тому вводить положення «крігсгефар». Російській стороні на те, щоб провести демобілізацію, виділяється 12 годин. У протилежному випадку Німеччина розв'язує руки й починає свої військові приготування. Цього ж дня о 12 годині ночі Сазонова відвідав Пурталес і заявив про рішення свого уряду. Росії рекомендувалося о 12 годині дня почати демобілізацію своїх збройних сил, щоб Німеччина не почала відповідних дій. В ультимативній формі російській стороні давалося зрозуміти, що демобілізація повинна проводитися не тільки проти Німеччини, але й проти Австрії. За день до появи Пурталеса в резиденції Сазонова цар Микола IIзустрічався з німецьким послом. Він знову намагався переконати його в тому, що військові приготування Росії не несуть загрози спокою й мирному життю Німеччини, що Росія 'ніколи не. хотіла розірвати дружні стосунки з німецькою стороною. Микола IIнамагався звернутися до розуму посла й пояснити йому, що за кілька годин неможливо зупинити мобілізацію, яка вже почалася, тому що Росія — дуже велика країна.
Пурталес відразу передав зміст бесіди з російським царем своєму урядові. Однак там це було розцінено як відмова від запропонованих ними умов. Отже, телеграма Пурталеса стала останньою крапкою над «і» в прийнятті Німеччиною важливого рішення. Вирішено було починати війну.
Росія тим часом не наважується давати відповідь. Скільки не домагався Пурталес аудієнції в Сазонова, нічого не вийшло. Тільки о 19 годині Сазонов з'явився в будинку міністерства. Пурталес намагається домогтися від міністра закордонних справ зрозумілої відповіді на прислану німецьким урядом ноту. Посол сильно хвилюється, перепитує кілька разів, але Сазонов твердо відповідає, що Росія не збирається припиняти мобілізацію, хоча й не хоче переривати переговори, щоб дійти якогось компромісу з Німеччиною. Після третьої відмови скасувати мобілізацію російських військ, німецький посол пред'явив Сазонову складену його урядом ноту, що містила оголошення війни. Німеччина обвинувачувала Росію в зриві посередництва між АвстроУгорщиною та самою російською стороною. До того ж це посередництво проводилося на прохання російського царя. Вільгельм вважав, що Росія, відмовившись скасувати мобілізацію, кидає виклик його країні, який він приймає. Тому від імені імперії він вважає себе в стані війни з російською державою. Із цього моменту війна почалася.
Італія, як спільниця Англії й Росії, не хоче вплутуватися у війну й 1 серпня оголошує про свій нейтралітет. Вона вважає, що не має ніякого відношення до розв'язаної війни, тому що тут не зачіпаються її інтереси. Інші країни — Франція й Англія — виступили на боці Росії, заявивши про її підтримку 2—
3 серпня. Війна переростає у війну європейську, а потім і у
світову.
Франція починає мобілізацію своїх збройних сил 2 серпня, а вже 3 серпня Німеччина оголошує їй війну. Тоді ж німецькі війська переходять кордони Бельгії й Люксембургу. Бельгія просить допомоги у Франції, Англії й Росії. Англія ввечері
4 серпня вимагає виїзду німецьких послів. Англійський флот
відкриває вогонь. У Петербурзі починаються маніфестації,
спрямовані проти німецького уряду. Уночі 5 серпня юрба ма
ніфестантів розгромила будинок німецького посольства. Того
ж дня Австрія вимагає виїзду російського посла зі своєї тери
торії, і вже 6 серпня міністру закордонних справ Сазонову ав
стрійський посол Сапарі офіційно заявляє про початок війни.
Відомо з історичних джерел, що російська армія була погано підготовлена до війни. Не вистачало снарядів, патронів, стрілецької зброї, спорядження й обмундирування. Артилерія виявилася гірше оснащеною, флот поступався багатьом країнам. Однак історики зауважують, що жодна з країн, які вступили у війну, не припускала, що війна затягнеться на такий тривалий термін — 4 роки й 3 місяці. Уряди цих країн вважали, що війні призначено розтягнутися максимум на півроку. У зв'язку із цим країни прагнули якнайшвидше розгорнути наступальні дії. Німеччина прагнула розгромити Францію на Західному фронті, а потім узятися до розгрому Росії, яку до цього часу повинна була стримувати Австрія.
У Росії були інші плани. Дядько Миколи II, великий князь Микола Миколайович, будучи верховним головнокомандуючим російської армії, у доповідній записці писав, що російські війська повинні були наступати на Берлін силами ПівнічноЗахідного фронту, якими командував у той час Я. Г. Жилинський, а на Відень — силами ПівденноЗахідного фронту під командуванням М. І. Іванова. На Східному фронті поки було відносно спокійно, війська супротивника не стягли туди свої основні сили. Там знаходилося 26 німецьких і 46 австрійських дивізій. Французька армія очікувала воєнних дій від росіян, сподіваючись тільки тоді прийти Росії на допомогу.
Франції не вдалося розрахувати, куди завдасть удару Німеччина. Німецьке командування дотримувалося плану Шліффена: прорватися у Францію через слабко захищені кордони Люксембургу й Бельгії. Воно розраховувало примусити Францію здатися ще до того, як Росія зможе зібрати війська для удару.
Сильне угруповання німецької армії зуміло відкинути бельгійську армію та вдертися до Франції. Англійський корпус, що мав намір допомогти французам, був змушений відійти. Ворог йшов на Париж. Французи розуміли всю небезпеку такого вторгнення. У цей час уряд терміново евакуюється зі столиці.
Щоб урятувати союзників, російські війська почали наступ при неповному розгортанні всіх своїх сил. 1а й 2а армії під командуванням генералів П. К. Ренненкампфа й О. В. Самсонова через півтора тижні після оголошення війни зуміли розгромити на території Східної Пруссії біля міст Гумбіннен таТольдап супротивника. Одночасно в районі Варшави й нової фортеці Новогеоргієвськ збиралися сили, щоб здійснити основний стратегічний удар по Берліну. Проти австрійців починається наступ 3ої та 8ої армій ПівденноЗахідного фронту. Наступ призводить до заняття території Галичини (21 серпня був узятий Львів).
А тим часом, не дійшовши згоди у своїх діях, армії російських військ у Східній Пруссії були розбиті супротивником ущент. Ця поразка в серпні 1914 р. практично на весь час війни позбавила в цьому районі російські війська активності. Тепер перед ними стояли тільки оборонні задачі — захист Москви й Петрограда.
Для продовження успішного наступу в Галичині необхідно було використати резерви. Війська почали знімати навіть зпід Варшави. Тепер неможливо було здійснити наступ на Берлін. Російські війська переміщалися на південь, продовжуючи боротися проти АвстроУгорщини. Але вже 12 вересня 1914 р. за наказом Ставки наступ на ПівденноЗахідному фронті був припинений. За 33 дні російські збройні сили просунулися на 280—300 км всередину й вийшли на лінію ріки Вислока, що за 80 км від Кракова. Вони осадили могутню фортецю Перемишль. Російські війська займають значну частину Буковини та її центральне місто Чернівці. Австрія зазнає великих втрат: 400 тис. чоловік загинули й були взяті в полон; захоплено було 400 гармат. Ця воєнна операція була однією з найуспішніших для російських військ за всю Першу світову війну.
Протягом жовтнялистопада на території Польщі відбулося два найбільші бої: ВаршавськоІваногородське й Лодзинське. З обох боків у боях брали участь понад 800 тис. чоловік. Жодна зі сторін не змогла на сто відсотків вирішити свої задачі. І всетаки маневри російських військ були більш дієвими. Наступ на Берлін не здійснився, однак Франції вдалося перепочити.
Із тієї причини, що німці не змогли обійти Париж, Франція відправила частину своїх військ на схід, тому їм довелося скоротити фронт свого наступу. Вони вийшли до р. Марні, розташованої на схід від Парижа, і відразу зіштовхнулися з великою кількістю англофранцузьких військ. Понад 1,5 млн чоловік зійшлися в битві на р. Марні. Англійці й французи рвалися в наступ. І вже 9 вересня німці, злякавшись стрімкої атаки супротивника, починають масовий відступ. Тільки біля ріки Ена їм удалося зупинити стрімку атаку супротивника. За цей час уряд і дипломатичний корпус Франції повернулися до Парижа.
Кінець 1914 р. приніс стабілізацію Західному фронту від Північного моря до швейцарського кордону. Солдати почали копати окопи, «перетворюючи» маневрену війну на війну позиційну.
Наприкінці листопада 1914 р. у Бресті відбулася нарада командуючих фронтами російської армії. На ній було прийняте рішення призупинити наступальні дії. Це спричинило затишок на Східному фронті аж до січня 1915 р.
Сербські війська вели героїчну боротьбу проти натиску австроугорської армії, яка восени 1914 р. двічі займала Белград. У грудні 1914 року сербам удалося вигнати окупантів з усієї території Сербії. До осені 1915 року їм довелося вести позиційну війну з австроугорською армією.
Турецькі полки за допомогою інструкцій німецьких військових фахівців вирішили восени 1914 р. наступати на Закавказькому фронті. Але російським військам удалося відбити цей наступ, і вони успішно просунулися на Ерурумському, Алакшертському й Вепському напрямках.
Грудень 1914 р. видався невдалим для турецької армії. Два її корпуси під командуванням Енверапаші почали наступ під Саракамишем. Однак один корпус російські війська змусили капітулювати, а другий корпус був ущент розбитий. У результаті невдалих воєнних дій турецькі війська більше не наважувалися продовжувати активний наступ.