Смекни!
smekni.com

Бузина чорна лілія біла терен звичайний (стр. 1 из 2)

лікарські рослини

та їх застосування

(Бузина чорна,

Лілія біла,

Терен звичайний)


БУЗИНА ЧОРНА — Sambucus nigra

Гіллястий, 3—6 м заввишки кущ родини жимолостевих. Пагони сіро-зелені, з жовтуватими соче­вичками і білою серцевиною. Листки супротивні, непарнопери­сті, з 5—7 видовжено-яйцевидними загостреними гостропилчастими листочками. Квітки дрібні, правильні, двостатеві, кремово-білі, у щитковидних суцвіттях з 5 головними гілочками. Плід — чорно-фіолетова куляста кістян­ка. Цвіте у травні — червні. Плоди достигають у серпні — вересні.

Поширення. Трапляється майже по всій території України у лісах по чагарниках, на лісових пору­бах, частіше здичавіло. Подекуди розводять як декоративну рос­лину.

Заготівля і зберігання. Використо­вують кору, квітки, листя, плоди і коріння. Квітки збирають під час цвітіння, зрізуючи все суцвіття. Сушать під наметом з доброю вентиляцією (при повільному су­шінні віночки квіток буріють) або в сушарці при температурі 40°. Після висихання квітки відділя­ють від щитків. Сухої сировини виходить 18—20 % . Строк придат­ності — 3 роки. Квітки (Flores Sambuci) відпускаються аптеками. Кору знімають навесні, плоди — у період повної стиглості. Сушать у печах або сушарках при темпе­ратурі 60—65°. Сухих плодів ви­ходить 15 % ; строк придатності — 6 місяців. Листя заготовляють під час цвітіння рослини. Спочатку його пров'ялюють на сонці, а по­тім досушують у затінку. Сухої сировини виходить 20 % . Коріння копають після дозрівання плодів. Його миють, розрізують на куски і сушать на сонці або в протоп­лених приміщеннях. Сухої сиро­вини виходить 25 % .

Хімічний склад. Усі частини рос­лини містять великий набір біоло­гічно активних речовин: корін­ня — сапоніни, дубильні й гіркі речовини; кора — ефірну олію, холін, фітостерин, цукри, орга­нічні кислоти, пектинові й ду­бильні речовини; квітки — ефірну олію (0,025—0,03 % ), глікозиди самбунігрин і рутин, слиз, ду­бильні речовини, холін, цукри, органічні кислоти (кавову, валер'янову, яблучну, оцтову), фіто­стерин; листя — самбунігрин, ал­калоїд коніїн і сонгвінарин, ефір­ну олію, смоли, вітамін С (280 мг%), каротин (14—50 мг%); у плодах є цукри, органічні кис­лоти (винна, оцтова, валеріанова, лимонна), каротин, аскорбінова кислота (10—15 мг %), самбуцин, рутин, хризантемін, дубильні ре­човини, барвники, тирозин, сліди ефірних олій.

Фармакологічні властивості і ви­користання. Фармакологічна дія різних частин рослини не одна­кова і залежить від кількісного та якісного складу біологічно активних речовин. Сечогінні вла­стивості мають усі частини рос­лини; потогінні й протизапаль­ні — кора, листя, квітки, пло­ди. Плоди, а у великих дозах і кора та коріння, мають послаблю­ючі властивості. Квіткам, крім то­го, властива болетамувальна дія. Препарати Б. ч. широко викори­стовуються і в науковій, і в народ­ній медицині. Настій квіток ре­комендується науковою медици­ною як потогінний засіб при за­паленні дихальних шляхів, грипі, бронхіті, ларингіті, захворюван­нях нирок і сечового міхура, при невралгії. Завдяки сечогінним вла­стивостям препарати Б. ч. ефек­тивні при лікуванні хронічної ниркової недостатності. В гінеко­логічній практиці настій квіток використовують внутрішньо і для спринцювань та ванночок при запальних захворюваннях піхви. Квітки бузини входять до складу потогінних, пом'якшувальних і послаблюючих зборів, а також до зборів для спринцювань і клізмо­чок. Нарівні з квітками у народ­ній медицині використовують ко­ріння, кору, листя і ягоди рослини. Так, настій квіток і листя або від­вар кори вживають при захворю­ваннях дихальних шляхів, запорі, геморої, як жовчогінний засіб, при подагрі, артриті, анемії, ожи­рінні, хронічних хворобах шкіри (зокрема, при псоріазі). Відвари коріння і кори використовують і при діабеті, хворобах нирок і набряках. Свіжі ягоди вживають при ревматизмі і невралгіях. Із сушених ягід готують киселі, які вживають як послаблюючий засіб. Настій сушених ягід сприяє випо­рожненню кишечника, поліпшує жовчовиділення, посилює діурез. Препарати Б. ч. використовують і у вигляді полоскань та примочок при ангіні, запаленні ротової по­рожнини й горла, при хворобах вух і очей, подагрі, утворенні ге­мороїдальних вузлів. Ванни з від­вару коріння й квіток вважаються ефективним засобом при ревма­тоїдному й подагричному по­ліартриті.»

Лікарські форми 1 застосування. ВНУТРІШНЬО — настій квіток або лис­тя (1 столова ложка на 200 мл окропу) п'ють теплим по половині — третині склянки 2—3 рази на день; відвар кори або коріння (10 г сухої подрібненої си­ровини на 200 мл окропу) по столовій ложці 3 рази на день або один раз на ніч як послаблюючий засіб; настій су­шених плодів (столова ложка сировини на 200 мл окропу) по чверті склянки З—4 рази на день.

ЗОВНІШНЬО — настій квіток (30 г кві­ток заливають 500 мл окропу, настою­ють 20 хв.) для спринцювань, ванночок і мікроклізмочок.


ЛІЛІЯ БІЛА — Lilium candidum

Багаторічна цибулинна рослина родини лілійних. Стебло прямо­стояче, просте, облистнене, 60— 120 см заввишки. Листки чергові, оберненоланцетні, хвилясті; верх­ні— ланцетні, гострі. Квітки пра­вильні, двостатеві, великі, білі, за­пашні, догори або косо догори спрямовані, зібрані в коротку ки­тицю. Плід — коробочка. Цвіте у червні — липні.

Поширення. Походить з Середзем­номор'я. Розводять її в садах і квітниках як декоративну рослину.

Сировина. З лікувальною метою використовують цибулини, листя і квітки. Рослина неофіцинальна. Хімічний склад ще не вивчено.

Фармакологічні властивості і ви­користання. В народній медицині рослину використовують як сечо­гінний і знеболюючий засіб. Спир­тову настойку цибулин вживають при водянці, а також як відхар­кувальне при захворюваннях ди­хальних шляхів, що супроводять­ся застоєм великої кількості хар­котиння. Спиртову настойку кві­ток вживають як тонізуючий за­сіб, нею натираються при ревма­тизмі й радикуліті та змащують рани. Зовнішньо подрібнені цибу­лини прикладають до місць, де йде запальний процес, для зняття за­пального набряку, а відварені в молоці квітки прикладають до на­ривів. Олію білої лілії використо­вують для натирання при болях і судомах, лікування опіків і ран. Воду, перегнану з квітками лілії, використовують з косметичною метою для відбілювання обличчя. Щоб видалити ластовиння, вико­ристовують мазь, для приготуван­ня якої беруть відвар квіток, мед і гірчичне борошно (порівну). Лікарські форми і застосування. ЗОВНІШНЬО — мазь для лікування ран і опіків: 5 квіток лілії білої заливають соняшниковою або іншою рослинною олією так, щоб вони були повністю вкриті рідиною, настоюють 10 днів; мазь для натирань при болях і судомах: 6 сто­лових ложок подрібненого листя, кві­ток і цибулин (взятих порівну) зали­вають двома третинами склянки соняш­никової олії й настоюють 3 тижні на сонці.


ТЕРЕН ЗВИЧАЙНИЙ — Prunus spinosa

Колючий, відстовбурчено-розга-лужєний кущ або невелике (1 — 4 м заввишки) дерево родини розових. Листки чергові, прості, видовжені або видовженооберне-нояйцевидні, при основі клино­видні, городчасто-пилчасті (зуб­чики залозисті), в молодому віці з обох боків опушені, пізніше — зверху голі. Квітки правильні, двостатеві, одиничні, рідше по 2— З, на коротких голих квітконіж­ках; віночок білий або зеленува­тий, з п'ятьма видовженими ту­пими пелюстками. Плід — куляста або округлоконічна соковита чор­на, з восковою поволокою кістян­ка. Цвіте у квітні — травні. Плоди достигають у вересні. Поширення. Терен звичайний рос­те по всій території України на уз­ліссях, по чагарниках, балках, долинах річок.

Заготівля і зберігання. З ліку­вальною метою використовують квітки (Flores Pruni spinosae), листя (Folia Pruni spinosae), плоди (Fructus Pruni spinosae), кору гілок (Cortex Pruni spinosae) і коріння (Radix Pruni spinosae) терну. Квіт­ки заготовляють в період повного цвітіння рослини. Як тільки росли­на відцвіте, одразу приступають до заготівлі листя. Зібрану сиро­вину розкладають тонким шаром на папір чи тканину й висушу­ють під укриттям на вільному повітрі або в приміщенні з доброю вентиляцією. Плоди збирають во­сени у зрілому стані й викори­стовують свіжими (перебрані пло­ди зсипають у дерев'яні діжки, накривають зверху вологою тка­ниною і зберігають у погребі), переробляють на киселі, компоти, повидло, настойки на вині чи го-

рілці або сушать,на сонці, під на­метами чи в сушарках при темпе­ратурі 45—50°. Сухих плодів ви­ходить 25 % . Коріння терну також заготовляють восени. Його вико­пують, обтрушують з нього землю, миють у холодній воді, розрізу­ють на куски і, розстеливши тон­ким шаром у теплому провітрю­ваному приміщенні, сушать (щоб прискорити сушіння, товще корін­ня розщеплюють уздовж). Кору збирають навесні, з молодих бо­кових гілок (правила заготівлі й сушіння див. у статті Дуб зви­чайний). Готову сировину зберіга­ють у сухому провітрюваному приміщенні. Рослина неофіци-нальна.

Хімічний склад. Плоди терну міс­тять дубильні (1,7 % ) й ароматичні речовини, пектини (до 1 % ), яб­лучну кислоту (3,3 % ), вітамін С (32,6 мг % ), цукри (5,5—8,8 % ), глі­козид пруназин, червоний барвник та мінеральні солі; квітки — ефір­ну олію, ціаногенний глікозид, флавоновий глікозид кемпферин і його аглікон кемпферол, віск та мінеральні солі; листя — дубильні речовини (3,42 % ), вітамін С (108,5—157,9 мг %), яблучну кис­лоту, пектини та глікозид пруна­зин. У корі є значна кількість дубильних речовин (3—5 % ), а в корінні знайдено флавоноїди.

Фармакологічні властивості і ви­користання. Фармакологічна дія різних частин рослини не одна­кова й залежить від кількісного і якісного складу тих біологічно активних речовин, що в них є. Плоди терну (свіжі, перероблені на киселі, компоти, повидло і на­стойки, у вигляді відвару або екс­тракту) виявляють в'яжучу дію й рекомендуються для вживання при розладах шлунка і кишок: неспецифічних виразкових колі­тах, дизентерії, харчових токси-коінфекціях і кандидозах. Ліку­вальним напоєм при кишкових інфекційних захворюваннях вва­жається і тернове вино. Свіжий сік плодів корисно пити при жов­тяниці. Препарати з квіток регу­люють перистальтику кишок, ді­ють як сечогінний, потогінний і гіпотензивний засіб, поліпшу­ють, як і препарати з плодів терну, обмін речовин і показані при гаст­риті, спастичному коліті внаслі­док атонії кишок, циститі, набря­ках, нирковокам'яній хворобі, рев­матизмі, при фурункулах та інших гноячкових захворюваннях шкіри, при запаленні слизових оболонок рота, горла і стравоходу. Засто­совують квітки терну і в гомеопа­тії. Чай з листя терну має легку проносну властивість, підвищує діурез, поліпшує обмін речовин, діє як відхаркувальний засіб. Його п'ють при хронічних запо­рах, нефролітіазі, циститі, аденомі простати й висипах на шкірі. Чай з листя вважається корисним для людей, які ведуть сидячий спосіб життя. Кору й коріння, що мають потогінні й жарознижу­вальні властивості, вживають у вигляді відвару при підвищеній температурі тіла. Зовнішньо від­вар кори або коріння застосо­вують як протизапальний засіб для спринцювань при білях. Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО — настій плодів (2 сто­лові ложки сушених плодів на 500 мл окропу, варити 10 хвилин) по пів­склянки 4 рази на день до їди; 6— 8 сушених плодів заливають склян­кою окропу, варять до зменшення во­ди на одну третину, проціджують і одержаний екстракт випивають за день за 3—4 прийоми; настій квіток (2 столові ложки сировини настоюють 1 годину на 400 мл окропу, процід­жують) по півсклянки 4 рази на день до їди; холодний настій (2 чайні ложки квіток настоюють 8 годин на склянці холодної кип'яченої води, проціджу­ють) по третині склянки 3 рази на день; столову ложку суміші (порівну) квіток терну звичайного, трави звіробою зви­чайного і кореневищ з корінням ва­леріани лікарської настоюють на склян­ці окропу до охолодження, проціджу­ють і випивають перед сном при олігоменореї центрального генезу; столову ложку суміші квіток терну колючого, коріння ревеню тангутського й оману високого, кори крушини ламкої і листя м'яти перцевої, взятих у співвідношенні 2:2:2:3:2, кип'ятять 10 хвилин у 300 мл води, проціджують і одержа­ний настій п'ють по півсклянки 3 рази на день при спастичному коліті; сушене листя терну заварюють і п'ють як чай; відвар кори або коріння (5 г сировини на 200 мл окропу, кип'ятити 15 хви­лин) п'ють ковтками не дозуючи. ЗОВНІШНЬО — спринцювання відва­ром кори або коріння (готують, як у по­передньому прописі).