Реферат з курсу „Сучасні проблеми судоустрою в Україні””
на тему:
„Проблеми реалізації принципу недоторканності суддів.”
Зміст
Вступ
1. Співвідношення конституційного суб’єктивного права кожної особи на недоторканність та принципу недоторканності суддів при здійсненні правосуддя.
2. Закріплення принципу недоторканості суддів на законодавчому рівні.
3. Зміст принципу недоторканності суддів при здійсненні правосуддя.
4. Недоторканність інших осіб, які не здійснюють правосуддя безпосередньо, але діяльність яких пов’язана з ним.
Висновки
Література
Вступ
Право на свободу та особисту недоторканність є одним з найважливіших прав людини. Воно неодноразово проголошувалось та закріплювалось міжнародним співтовариством у різних міжнародно-правових документах. Зокрема, у Загальній декларації прав людини 1948 р. (ст.3), Міжнародному пакті про громадянські й політичні права 1966 р. (ст.9), Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р. (ст.5). [1]
Право особи на недоторканність – є суб’єктивним правом, яке забезпечує особисту безпеку особи.
Одним з основних завдань правової держави, яку будує Україна, є захист прав і свобод людини. Серед цих прав і свобод важливе місце займає суб’єктивне право на недоторканість особи, яке є основою нормальної життєдіяльності людини, її соціалізації, найбільш повного й органічного розвитку її здібностей, забезпечення її інтересів. Владний механізм повинен забезпечувати захист права особи на недоторканність.[2]
1.Співвідношення конституційного суб’єктивного права кожної особи на недоторканність та принципу недоторканності суддів при здійсненні правосуддя.
В даному питанні вважаю за доцільне з’ясувати різницю між поняттями: недоторканність – як суб’єктивне конституційне право кожної особи, що включає в себе цілий ряд елементів; та недоторканність – як один із принципів здійснення правосуддя, який гарантується Конституцією України та реалізується тільки відносно осіб, що безпосередньо здійснюють функцію правосуддя, тобто відносно суддів; такий принцип включає в себе дещо інші елементи. Саме в розбіжності щодо складових елементів й полягає основна відмінність між зазначеними поняттями.
Якщо ми проаналізуємо закріплене в статті 29 Конституції України конституційне право на недоторканість, то зможемо виділити наступні його елементи: право на свободу від злочинних посягань на життя, здоров'я, особисту свободу та безпеку; право на свободу від незаконних і необґрунтованих позбавлення волі, затримань, арештів; право на захист та поновлення порушеного права, тощо.
Зазначене вище є характеристикою загального права особи на недоторканність. Воно належить всім громадянам без виключення, оскільки є конституційним правом.
На мою думку, принцип недоторканності суддів не слід ототожнювати з конституційним правом на недоторканність, проголошеним в ст.29 Конституції України. Воно є значно ширшим, натомість як принцип суддівської недоторканності зводиться лише до того, що суддя, не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом.
Що ж стосується положення, закріпленого в законі „Про статус суддів”, про поширення недоторканності судді на його житло, службове приміщення, транспорт і засоби зв'язку, кореспонденцію, належне йому майно і документи; то це є проголошенням загального права на недоторканність, що притаманне всім особам без виключення (про це йшлось раніше). Отже, можемо зробити висновок, що у судді як людини і громадянина, поряд з дією принципу недоторканості залишаються також гарантії недоторканності особи, передбачені статтями 28—32 та іншими Конституції України.Якщо подивить на співвідношення зазначених понять з точки зору формальної логіки, то можна побачити, що вони співвідносяться як загальне та спеціальне. Тобто, кожна особа наділена конституційним правом на недоторканність (загальне), та лише щодо певних осіб реалізується принцип недоторканності, що зумовлений (породжений) специфікою їх професійної діяльності (спеціальне). Та поряд з тим зазначені особи на рівні з усіма іншими громадянами є носіями загального конституційного права на недоторканність. Дане співвідношення не говорить про різницю за змістом та за обсягом прав і свобод що захищаються, про нерівність між людьми через різність соціального чи професійного статусу. Воно тільки підкреслює особливість та специфіку певного роду професійної діяльності.
Даний висновок логічно випливає як з положень Конституції України, так і з положень інших нормативно-правових актів
Як ми знаємо, недоторканність, в так званому спеціальному її розумінні, притаманна не тільки працівникам сфери правосуддя, а й деяким іншим посадовим особам. В цьому випадку співвідношення буде аналогічним.
2. Закріплення принципу недоторканості суддів на законодавчому рівні.
Положення щодо недоторканності суддів знаходить своє відображення в багатьох нормативно-правових актах України, а також міжнародних нормативно-правових актах.
Так, звернемось в першу чергу до національного законодавства.
І перше місце в ієрархії юридичних актів займає Основний Закон України – Конституція України, яка в ст.126 закріпила непорушний принцип правосуддя - незалежність та недоторканність суддів при здійсненні правосуддя. Конституція та інші нормативно-правові акти виступають гарантом реалізації даного положення.
Відповідно до ст.15 Закону України „Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 р. – базового закону, що визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя взагалі, зазначено, що недоторканність суддів гарантується Конституцією України, законом про статус суддів та іншими законами.Тобто, зазначений закон відсилає нас до так званого спеціального закону з цього питання. Закон України „Про статус суддів” більш детально регламентує положення недоторканності суддів. Так, відповідно до ст.13 закону: „Судді - недоторканні. Недоторканність судді поширюється на його житло, службове приміщення, транспорт і засоби зв'язку, кореспонденцію, належне йому майно і документи. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом. Суддя не може бути затриманий за підозрою у вчиненні злочину, а також підданий приводу чи примусово доставлений у будь-який державний орган в порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення. Суддя, затриманий за підозрою у вчиненні злочину чи адміністративного правопорушення, стягнення за яке накладається у судовому порядку, повинен бути негайно звільнений після з'ясування його особи.Проникнення в житло чи службове приміщення судді, в його особистий чи службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чи виїмки, прослуховування його телефонних розмов, особистий обшук судді, а так само огляд, виїмка його кореспонденції, речей і документів можуть провадитись тільки за вмотивованим рішенням суду, а також за згодою судді разі прийняття головою відповідного суду рішення про вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки.Аналізуючи дане положення, хотілось би навести позицію Рум’янцевої В.В., (спеціаліста I категорії Національного бюро у справах дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини Міністерства юстиції України), яка зазначає, що формулювання "… за вмотивованим рішенням суду, а також за згодою судді" слід сприймати, як "за вмотивованим рішенням суду ЧИ за згодою судді". Інакше це формулювання не має сенсу.
Кримінальна справа щодо судді Конституційного Суду України та будь-якого суду загальної юрисдикції розглядається у першій інстанції апеляційним судом. Підсудність справи визначається Головою Верховного Суду України або його заступником. При цьому справа не може розглядатись тим судом, у якому обвинувачений працював суддею.За думкою Рум'янцевої В.В. даний пункт порушує принцип природного права, застережений законом. Голова Верховного Суду чи будь-який інший судовий орган не може визначати підсудність справи суду ex post. Для цього повинні існувати наперед визначені об'єктивні правила.
Отже, як ми бачимо, даний закон повністю розкриває поняття недоторканності суддів. Аналогічні положення містяться й в Законі України „Про Конституційний Суд України”, стаття 28 якого проголошує: „Особа судді Конституційного Суду України є недоторканною.” Окрім проголошення загального принципу, містяться також спеціальне положення, за яким визначено, що судді Конституційного Суду України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у Конституційному Суді України та в його колегіях, за винятком відповідальності за образу чи наклеп при розгляді справ, прийнятті рішень та дачі висновків Конституційним Судом України. Окрім законів, доцільно було б також згадати й про деякі підзаконні нормативно-правові акти. Так, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 12.04.96 „Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів”, незалежність і недоторканність не є особистим привілеєм судді, а є способом захисту публічних інтересів, насамперед праві свобод людини та громадянина. Слід мати на увазі, що відповідно до положень закону "Про статус суддів” незалежність суддів забезпечується зокрема, особливим захистом майна судді та членів його сім'ї. Оскільки це майно перебуває під особливим захистом держави, то при його пошкодженні чи знищенні збитки судді чи членам його сім'ї відшкодовуються в повному розмірі за рахунок державного бюджету. За наявності спору він вирішується в судовому порядку. В разі невідповідності положень правового акта Конституції України чи законові, при розгляді цивільних справ за спорами з приводу судового захисту гарантій незалежності й недоторканності суддів, належить застосовувати положення Конституції України та закону. Як вже було зазначено, недоторканність суддів гарантується Конституцією України та іншими законами. А що ж стосується органів, які забезпечують реалізацію даного принципу, то тут слід звернутися до ст. 126 закону „Про судоустрій”, п.12 ч.1 якого визначає повноваження Державної судової адміністрації, серед яких є – забезпечення у взаємодії з органами суддівського самоврядування, судами та іншими правоохоронними органами незалежності, недоторканності та безпеки суддів.3. Зміст принципу недоторканності суддів при здійсненні правосуддя та проблеми його реалізації.