ПЛАН
Вступ
ВСТУП
Важливе місце в аспкті національно-визвольних змагань українського народу за відновлення своєї державності займає період після краху Російської імперії в 1917р., який впритул підвів українське суспільство до здобуття незалежності після тривалого перебування України в колоніальному становищі.
Саме в цей час національно-визвольні процеси набули масового характеру, перетворюючись у могутній чинник консолідації української нації. В бурхливі революціїні події восени 1917р. були втягнені всі соціальні верстви і політичні формації, які існували в Україні. Українська революція 1917р. виникла на грунті невдоволення існуючим ладом. Проте, одним із основних завдань її була не лише зміна старого укладу життя, але й національне відродження, і на цій основі побудова нової системи національних та політичних відносин, не зкутої рамками імперії. Кінцевою ж метою цих процесів було відновлення української держави. Успіхи і невдачі уряду Уркаїнської Народної Республіки, допущені її керівництвом помилки як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру, в значній мірі визначили й результати визвольних змагань українців і долю українського народу на тривалий період.
ПОЛІТИЧНА ОБСТАНОВКА В УКРАЇНІ ПО ВЕСНІ-ВОСЕНИ 1917Р. ЗАХОДИ ПО ВІДНОВЛЕННЮ УРКАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ
На третьому році Першої світової війни багатонаціональні імперії – Російська, Австро-Угорська, Турецька – виказали внутрішню слабість і відцентрові тенденції. Поразки російської армії на фронтах та харчові труднощі послужили безпосереднім приводом заворушень у Петрограді, що почались в кінці лютого 1917р. Проте причиною невдоволення народу було, насамперед, загальне важке становище робітництва і малоземельного селянства. Заворушення переросли в революцію – 27 лютого 1917р. цар Микола ІІ зрікся престолу. Ситуацію використали опозиційні партії – конституційно-демократична (кадети), соціал-демократична (меншовики) і соціал-революціонери (есери), які 2 березня 1917р. створили Тимчасовий Уряд (Временное Правительство); в опозиції до цього уряду залишилися більшовики, які виступали від імені Ради Робітничих і Солдатських Депутатів.*
Падіння російсько-царського самодержавного режиму в лютому 1917-го пробудило до політичного життя широкі верстви українського народу. В Україні розгорнувся масовий національно-визвольний рух серед інтелігенції, селянства, робітників та військових, спрямований на боротьбу за свої національно-політичні та економічні права.
Варто відзначити, що український національний рух носив спочатку стихійний характер і проявився у мітингах, демонстраціях, конференціях, зборах та маніфенстаціях. Вимоги обмежувалися відкриттям українських шкіл, преси, українізації суспільного життя взагалі.
Історіографічна література з проблем державного будівництва в Україні в 1917р. на початку 1918р. неоднозначно оцінює події того часу і роль політичних партій в утворенні Української держави. Для праць радянських істориків характерним є гіперболізація впливу більшовиків на перебіг української революції та побудова історичних концепцій у відповідності із вимогами тоталітарного режиму.
Ось як висвітлює події Українська радянська енциклопедія.*”После свержения самодержавия большевистские организации, вышедшие из подполья развернули широкую работу в массах… Революционные массы, руководимые большевиками, активно боролись против политики Временного правительства… Большое внимание большевики уделяли деятельности Советов рабочих и солдатских депутатов. В Киевском Совете большевики получили 1/3 мест вместо 1/8… Значительное внимание уделяли большевики завоеванию на сторону социалистической революции крестьянских масс. Под влиянием ленинского лозунга конфискации всех помещичьих земель крестьяне развернули борьбу за землю. Решающее значение большевики придавали созданию вооруженных сил революции…
· Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України. Львів, 1973 – сС.72
Украинская советская энциклопедия.УССР.Киев,1985т.11, книга вторая.- С.109-110
Большевики Украины направляли свою деятельность на подготовку народных масс к вооруженной борьбе… Трудящиеся Украины горячо приветствовали победу социалистической революции в России. Но установить сразу же власть Советов удалось лишь в ряде районов Донбасса. Руководимые большевиками рабочие Харькова, Екатеринослава, Киева, Одессы, Винницы и других городов требовали перехода власти Советам. Однако трудящиеся Украины встретились с сопротивлением общероссийской, так и украинской буржуазно-национальной контрреволюции в лице Центральной Рады».
Визиває закономірне здивування, як у країні на території якої проживало 46 млн. осіб, 4-5 тис. Більшовиків могли дійсно впливати на 2 млн. робітників України. Для порівняння: самі лише українські соціал-революціонери в цей час мали понад 300 тис.членів. До тог ж оскільки більшовицька програма була в основному звернена до пролітаріату (15 відсотків населення), серед якого українці були слабко представлені, вона мало їх приваблювала. Промислові робітники України були переважно росіянами та євреями й складали 75% членів партії.
Відтак, за словами радянського історика Миколи Попова, “більшовики на Україні були партією росіян і русифікованого пролетаріату”.*
Істинну картину подій того часу можна отримати якщо звернути увагу на процеси розгортання націонално-визвольного руху в Україні, участь українського населення, військових, а також політичних партій і організацій в боротьбі за державність, іх підхід до даної проблеми, вплив революційних подійта різних політичних сил на перебіг національної революції в Україні.
В дні Лютневої революції, коли у столиці імперії нуртували політичні пристрасті, решта території і населення країни перебувало у стані політичної літаргії. Чи не найбільшою мірою це стосувалося України.
Перші телеграми про революційні події у Петрограді почали надходити в Україну 28 лютого. Київська адміністративна верхівка була шокована ними. Голова міської думи просив Петроград підтвердити достовірність отриманої інформації. І лише зранку 3 березня київська преса повідомила читачів про падіння самодержавства. Коли всі сумніви були розвіяни у Київі приступили до формування нових революційних органів влади, найбільш авторитетною серед них стала Рада об’єднаних громадських організацій, її виконком очолив відомий у Києві лікар, громадський діяч М.Страдомський. Такі ради створилися у більшості українських міст. 3-5 березня на території України практично були ліквідовані органи царської адміністрації, владу з її рук перебрали призначені Тимчасовим урядом губернські та повітові комісари.*
Перемога революції відкрила широкі можливості для легалізації діяльності політичних партій, створення різноманітних громадських організацій. За прикладом Петрограда в першій декаді березня в Україні виникають ради робітничих і солдатських депутатів. На відміну від
Субтельний О. Україна. Історія.Київ»Либідь».1991. – С.304
столиці, де рада робітничих депутатів становила сер’йозну політичну силу і мала реальний вплив
на Тимчасовий уряд, ради робітничих і солдатських депутатів в Україні якоїсь домінуючої, особливої ролі не відігравали і на владу не претендували, тому і про існування тут двовладдя не доводиться говорити. Слід додати, що ради ради робітничих і солдатських депутатів фінансувалися Тимчасовим урядом. Основний вплив на них в тому числі і в Україні, з моменту створення мали російські соціалістичні партії, насамперед, меншовики та есери.*
Демонстрація суспільства, що відбулося завдяки революційним змінам не могла не позначитися на українському русі. Його потенціальні сили, закладені в народних товщах, ще шукали вихід для акумульованої за довгі десятиліття енергії, тоді як провідники української інтелегенції намагалися не загубитися у каледойскопі політичних змін початку березня 1917р. У Києві українці мали декілька своїх представників у Раді об’єднаних громадських організацій у Раді робітничих депутатів, але його було явно замало для відродження національно-визвольного руху. 3 березня зібралося 100 представників київських і деяких провінційних українських організацій. Саме на цих зборах і народилася ідея створення Української Центральної Ради. Але принципи її організації, обов’язки, програмні гасла викликали гостру полеміку, яка продовжувалася декілька днів. 7 березня відбулися вибори керівного ядра Центральної Ради. Головою УЦР обрано М.Грушевського.
На перших порах ЦР відігравала роль київської міської організації, не наважуючись заступити роль керівника українського національно-визвольного руху. Не змогла вона одразу сформулювати і політичну платформу своєї діяльності. Можна стверджувати, що в перші тижні існування ЦР переживала процес організаційного та ідейного становлення.
Подалі ЦР почала проводити значну політично-організаційну роботу з метою повернення українському народові права на вільний державний розвиток, упорядкування взаємовідносин України з Росією та іншими державами. Її відозва “До Українського народу” від 9 березня 1917р. закликала сміливо й одностайно йти до нового вільного життя в ім’я щастя тодішніх і майбутніх поколінь матері України, обирати на відповідальні посади достойних людей та формувати український Національний Фонд.
Центральна Рада відразу ж запропонувала свою програму відновлення української державності шляхом отримання національно-територіальної автономії у складі демократичної Російської Республіки. Слабкість державницького підходу керівників ЦР на початковому етапі визвольних змагань призвела до несприйняття у той час ідеї державної незалежності України.