2. Поняття законності та її принципи.
3. Гарантії законності та їх закріплення.
4. Проблеми зміцнення законності в діяльності органів внутрішніх справ.
5. Висновок.
1. Вступ
Здобуття Україною незалежності відкрило шлях до кардинальних перетворень у всіх сферах суспільного життя. Все це знайшло своє відображення у чинній Конституції України, яка вперше за тисячолітню історію української держави лю-дину, її життя, здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпеку визнала найви-щою соціальною цінністю. Україна, обравши шлях незалежного розвитку, проголо-сила однією із своїх головних цілей побудову держави на принципах верховенства права і демократії, де втілюватиметься принцип – держава для людини, забезпечуватимуться права і свободи кожного згідно з європейськими нормами і стандартами.
Перша Конституція України датується 5 квітня 1710 року. Її створили гетьман України Пилип Орлик і козацька старшина. Ми пишаємося тим, що дана Конститу-ція – одна з перших в Європі й світі. Адже Конституцію США було схвалено 1787 року , Конституції Франції та Польщі – 1791 року, Конституцію Росії – 1905 року.
Конституція України – це єдиний нормативно-правовий акт найвищої юридичної сили, який є Основним Законом суспільства і держави, регулює найваж-ливіші суспільні відносини, містить норми прямої дії, має особливий порядок прийняття, внесення до нього змін і доповнень. Конституція України виражає волю українського народу і політику держави. Чинне законодавство передбачає спеціальний механізм правового захисту, гарантування Конституції.
Держава всіма засобами повинна боронити життя й безпеку своїх громадян. В статті 68 Конституції України записано: “Кожен зобов’язаний неухильно додержуватись Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності”. Україна прагне стати правовою державою, в якій всі підкоря-ються законам. Це – одна з головних ознак розвиненої демократії.
З правом та законом тісно пов’язане таке юридичне явище, як законність. Як уже зазначалось, закони є обов’язковими для всіх. І держава приймає їх для того, щоб вони виконувалися, втілювалися в життя. Коли органи держави, посадові особи, громадяни та їх об’єднання виконують закони, тоді у суспільстві панує законність. При цьому слід особливо підкреслити, що дотримуватись законів повинні всі суб’єкти суспільного життя. Всі рівні перед законом і ніхто не може бути звільнений від безумовного підкорення його вимогам. Що ж таке законність?
Законність – це стан суспільного життя, який характеризується неухильним дотриманням і виконанням законів всіма суб’єктами . Тоді, як закон закріплює загальнообов’язкові правила поведінки, законність “прокладає” шлях до повного і безперешкодного їх здійснення, інакше кажучи, вона є неодмінною умовою реального втілення в життя законів. Отже, дотримання законів приводить до встановлення законності у суспільстві, а законність, в свою чергу, забезпечує їх реалізацію. Принцип законності є одним із принципів сучасної концепції правової держави.
Як зазначено в частині 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто всі органи державної влади мають спиратися у своїй діяльності на санкціоновані державою норми. Варто вказати і на те, що вони не тільки самі діють відповідно до законів, а й виконують, так би мовити, зворотню функцію – забезпечують додержання законності як окремими громадянами, так й різними організаціями, установами тощо. У період переходу України до ринкових відносин набирає реального змісту формула: дозволено все, що не заборонено законом. Відповідно до положень цивільного законодавства власник має дотримуватись законодавчого встановлення порядку здійснення суб’єктивного права приватної власності й використовувати при цьому допустимі способи і засоби.
В повсякденній роботі юристів питання законності та шляхів її зміцнення займають одне з провідних місць. Практична спрямованість теорії законності зумовлюється її безпосередньо прикладним характером. Важливе значення законність має як для держави в цілому, так і для кожного її громадянина зокрема. В умовах молодої української держави, яка прагне стати правовою, вирішення проблем законності та шляхів її зміцнення є надзвичайно важливим.
В даній роботі предметом дослідження виступають:
1) поняття законності та її принципи;
2) гарантії законності та їх закріплення;
3) проблеми зміцнення законності в діяльності органів внутрішніх справ.
2. Поняття законності та її принципи
Законність – основа нормальної життєдіяльності цивілізованого суспільства, всіх ланок його політичної системи. Охоплюючи своєю дією найбільш важливі сфери людського суспільства (особисту та публічну), законність вносить в нього відповідну гармонію, забезпечує справедливу диференціацію інтересів людей.
Як стійке явище громадського життя законність виникає і формується в умовах цивілізованого суспільства, здатного забезпечити реальну рівність громадян перед законом. Такі вимоги в значній мірі створюються ринковими економічними відносинами, при яких свобода приватної власності стає рівною можливістю для всіх. Забезпечити рівність в галузі виробництва матеріальних благ, поставити виробників в однаково вигідні умови – головна ціль закону правової держави. Майнова ж нерівність створюється не юридичними законами, а природними можливостями кожної людини.
Вимога додержуватись виданих державою законів сформувалась давно. Ще римські юристи говорили про безумовну необхідність додержуватись законів (закон суворий, але це закон – duralex, sedlex). Система римського права стала юридичною базою в сфері регулювання майнових відносин, які згодом рецептувались в більш цивілізовані форми, постійно наповнюючись реальною рівністю перед законом всіх учасників суспільних відносин. Формально можна говорити і про законність у феодальному суспільстві. Так, в період виникнення централізованих феодальних держав прагнення центральної державної влади забезпечити суворе виконання виданих державою законів було природним. Петро І наступним чином сформулював свою думку про суть законності в Російській державі: “ Ніщо так до управління державою не є потрібним, як міцне збереження прав громадянських, навіщо закони писати, коли їх не охороняти, чи ними грати, як в карти, прибираючи масть до масті…”1 .
Законність, як необхідна вимога гармонійного функціонування людського суспільства, стає реальною силою в той час, коли суспільні відносини набувають нової якості, тобто коли із відносин залежності, пригніченості та гноблення вони поступово перетворюються у відносини відносно незалежних і вільних виробників матеріальних благ. Цим створюється необхідна база для дії справедливих правових законів, що в однаковій мірі захищають інтереси всіх членів суспільства, приймають участь в його відтворенні.
В суспільстві, яке функціонує в режимі міцної законності, реально існує чіткий поділ і гармонійна взаємодія законодавчої, виконавчої і судової влади. Ж. Ж. Руссо, наприклад, вбачав головне завдання законності в тому, щоб забезпечити щастя і благо всім громадянам, свободу і рівність перед законом для всіх. Ці загальні ідеї, висловлені не тільки Руссо, а й багатьма іншими мислителями минулого, знаходять своє втілення в сучасному цивілізованому світі.
Що ж таке законність?
Законність – це суворе і повне здійснення приписів правових законів і основаних на них юридичних актів всіма суб’єктами права. Саме факт практичного здійснення суспільних відносин, врегульованих наявними в різних нормативних актах нормами права, складає зміст принципу законності. В цьому проявляються такі властивості права, як загальнообов’язковість, забезпечення реалізації права можливістю вжити заходи державного примусу.
В теорії законності багато дискусійних проблем. Значні розбіжності викликає визначення законності. В науковій літературі запропоновано декілька десятків варіантів її визначення, що обумовлено як об’єктивними, так і суб’єктивними причинами. Законність розуміють і як ідею, і як вимогу загальнообов’язковості права, і як принцип (один з основних принципів права), і як властивість юридичної діяльності, що виражається в її відповідності правовим нормам, і як метод державного керівництва суспільством ( держава здійснює управління суспільством шляхом видання різних нормативно-правових актів та забезпечення реалізації закріплених в них норм права), і як режим суспільного життя.
В якості основних вимог(принципів) законності, тобто положень, які пояснюють, конкретизують, розвивають головну ідею законності, називають всезагальність, верховенство закону щодо всіх інших нормативно-правових актів, єдність розуміння і застосування законів на всій території їх дії, рівність всіх перед законом, недопустимість протиставлення законності й доцільності, невідворотність відповідальності за правопорушення.
Найбільш важливою рисою законності є її всезагальність .
Вимога дотримуватись юридичних норм стосується всіх, хто перебуває в межах дії права. Ніхто не може ухилятися від виконання встановлених державою нормативно-правових актів точно так, як і держава не повинна ухилятися від забезпечення і захисту законних прав особи. Пріоритетним суб’єктом правового регулювання є громадянин держави. Держава повинна створювати найбільш сприятливий режим для задоволення різнобічних інтересів своїх громадян.
Всезагальність, як необхідна риса законності, в однаковій мірі стосується і держави, і її громадян. Держава відповідальна перед громадянином, а громадянин перед державою. Якщо в законах держави виражаються дійсні інтереси її громадян, то правові приписи реалізуються без примусових заходів державного впливу. Зрозуміло, що держава не може і не зобов’язана врахувати всі індивідуальні інтереси, але через законодавчу діяльність вона може і повинна надати своїм громадянам можливість самостійно розпоряджатися власними благами і свободою діяльності.