Основні функції філософії...................................................... 2
Теоретико-пізнавальна функція............................................. 3
Пізнавальна функція.............................................................. 5
Оцінна функція....................................................................... 6
Використана література......................................................... 6
“Який є світ у найзагальніших рисах» - питання, котрим ніяка наука, крім філософії, не займалася, не займається і не буде займатися”
(Б. Рассел).
На усьомушляху свого історично-соціального розвитку людина намагається знайти відповідь на найбільш спільні і глибокі питання: що являє собою навколишній світ і яке місце і призначення людини в цьому світі? Що лежить в основі всього існуючого: матеріальне або духовне? Чи підпорядкованийсвіт яким-небудь законам? Чи може людина пізнати навколишній світ, що являє собою це пізнання? У чому сенс життя, її мета? Такі питання є світоглядними. Центральна світоглядна проблема - відношення мислення до буття, людини до світу, свідомості до матерії, духу до природи, ідеального і матеріального, що є первинним. У такий спосіб формується основне питання філософії, тому що через ставлення людини, його мислення, свідомості, духовній, психічній діяльності усвідомлюється місце людини у світі, його призначення, сенс існування. Хоча багато філософів не визнають питання про відношення мислення до буття основним питанням філософії, до нього зводяться іншіпитання, що дають у сукупності цілісну картину світу. Дати таку картину, уявитисвіт як ціле - світоглядна функція філософії. |На відміну від інших наук філософія виключає подробиці, виділяючи тільки найбільше загальні властивості і зв'язку. Гносеологічна функція філософіїскладається у вивченні відношення “світ-людина”. Теорія пізнання розглядається як відношення об'єкта і суб'єкта пізнання, виявляється зв'язок почуттєвого і раціонального, досліджуються проблеми істини, формування переконань і інші гносеологічні питання. Кожна філософська концепція є поглядом на світ, являє собою метод пізнання. Філософія розробляючи загальні, обгрунтовані окремі і загальнонаукові методи пізнання - виконує тим самим методологічну функцію. Філософія узагальнюючи висновки спеціальних наук, обєднуючи їх на основі своїх філософій і методів пізнання - виконує інтеграційну функцію, розповсюджуючи її і на іншігалузі духовної культури, включаючи політичні, правові, моральні, естетичні, релігійно-атеїстичні форми суспільної свідомості. Філософська система не тільки висуває й обгрунтовує теоретичні положення, але й інтепретує їх, дає оцінку, формує систему цінностей. У цьому полягаєаксеологічна функція філософії. Піддаючи критичної оцінці те, що не відповідає філософській системі філософія виконує свою критичну функцію. Спілкування і передачу інформації здійснює комунікативна функція філософії.
У такий спосіб очевидно, що філософія має в даний час чимало значимих функцій, проте можна виділити з них основні функції філософії:
- теоретико-пізнавальна функція ;
- пізнавальна функція;
- оцінна функція.
Світогляд - це система узагальнених поглядів на світ, на місце в ньому людини і його відношення до цього світу, а також засновані на цих поглядах переконання, почуття, ідеали, що визначають життєву позицію людини, принципи поводження і ціннісні орієнтації. На ранніх стадіях розвитку суспільства в людей почав формуватися міфологічний світогляд. Це була перша спроба людини пояснити походження й устрійсвіту, поява людей, тварин, причини стихійних явищ, визначити своє місце. Міфи зв'язувалися з обрядами, звичаями, містили моральні норми і естетичніуявлення, сполучили реальність і фантазії, думки і почуття. У міфах людина не виділяла себе з природи. Пізніше, із розвитком товариства в людей початок формуватися релігійний світогляд. Він відрізнявся від міфічного вірою в існування надприродних сил і їхньої чільної ролі у світобудові і житті людей. Філософський світогляд орієнтується на раціональне пояснення світу. Загальніуявлення про природу, суспільство, людину є предметом теоретичного розгляду і логічного аналізу. Філософський світогляд успадкував від міфологічного і релігійного сукупність питань про походження світу, його будівлі, місці людини і т.п., але відрізнялося логічною упорядкованістю, систематизацією знань, характеризуючись прагненням теоретично обгрунтувати положення і принципи.
Теоретико-пізнавальна функція здійснює синтез знань і створення єдиної картини світу, що відповідає визначеному рівню розвитку науки, культури й історичного досвіду.
Кожна людина зштовхується з проблемами, обговорюваними у філософії. Як улаштований світ? Чи розвивається світ? Хто або що визначає ці закони розвитку? Яке місце займає закономірність, а яке - випадок? Положення людини у світі: смертний або безсмертний? Як може людина зрозуміти своє призначення. Які пізнавальні можливості людини? Що є істина і як її відрізнити від хиби? Морально-моральні проблеми: совість, відповідальність, справедливість, добро і зло. Ці питання поставлені самим життям. Те або іншепитання визначає напрямок життєдіяльності людини. У чому сенс життя? Чи є він узагалі? Чи є у світуціль? Чи веде будь-куди розвиток історії? Чи дійсно природою управляють якісь закони? Чи розділений світ на дух і матерію? Який засіб їхній співіснування? Що таке людина: частинка пилюки? Набір хімічних елементів? Духовний гігант? Або усе разом? Чи має значення, як ми живемо: праведно або немає? Чи є вища мудрість? Філософія покликана правильно вирішити ці питання, допомогти перетворити стихійно сформовані погляди в світорозумінні, що є необхідним у становленні особистості. Ці проблеми знайшли рішення задовго до філософії - у міфології, релігії й інших наук. По своєму змісту (В.Ф. Шаповалов, наприклад, вважає, що варто говорити скоріше про зміст філософії, а не про предмет) філософія є прагнення до всеохватності і єдності. Якщо інші науки роблять предметом вивчення якійсь окремий зріз реальності, то філософія намагається охопити всю реальність у її єдності. Для філософії характерно уявлення про те, що світ має внутрішню єдність, незважаючи на зовнішню розрізненість частин. Реальність світу як цілого - такий зміст філософії.
У всі історичні епохи філософія і наука йшли рука об руку, доповнюючи один одного. Багато ідеалів науки, такі як доказовість, систематичність, перевырюванысть висловлювань, були спочатку вироблені у філософії. У філософії, як і в науці, досліджують, як одні висловлення підтверджуються іншими. Але там, де наука роз'єднує (значення має тільки те, що ставиться в сфері даної науки), філософія об'єднує, для неї не характерно дистанціювання від якоїсь сфери буття людини. Йде, і ні на мить не зупиняється процес обміну ідеями між філософією і наукою, що породило прикордонні між наукою і філософією області знання (філософські питання фізики, математики, біології, соціології; наприклад, ідея відносності, несамостійності простору і часу, що спочатку обговорювався у філософії Лейбніцем, Махом, потім у математику Лобачевским, Пуанкаре, пізніше у фізику Ейнштейном). Ніколи раніше філософія не була настільки науково орієнтована, як зараз. З однієї сторони це - благо. Але з інший, неправильно зводити до наукової орієнтації філософії всі її переваги. Перші вчені були переконані в сумісності їхніх поглядів і релігії. Розгадуючи таємниці природи, вони намагалися розшифрувати «письмена Бога». Але з розвитком науки і ростом її суспільного впливу відбувається витіснення наукою всіхінших форм культури - релігії, філософії, мистецтва. (Про це написав И.С. Тургенєв свій роман «Батьки і діти»). Така настановапогрожує цілком витиснути з людських ставлень елементи гуманності, співчуття людей друг до друга. Безпосередньою метою науки є опис, пояснення і пророкування процесів і явищ дійсності, що складають предмет її вивчення, на основі законів що нею відкриваються. Філософія завжди в тієї або іншого ступеня виконував стосовно науки функції методології пізнання і світоглядної інтепретації її результатів. Філософію об'єднує з наукою також і прагнення до теоретичної форми побудови знання, до логічної доказовості своїх висновків.
Європейська традиція, що сягає своїм корінням до античності, що високо цінувала єдність розуму і моральності, водночас міцно зв'язувала філософію з наукою. Ще грецькі мислителі надавали велике значення справжньому знанню і компетентності на відміну від менше наукового, а часом і просто легковагої думки. Таке розходження має принциповий характер для багатьох форм людської діяльності, у тому числі і для філософії. Так чим же є результати інтелектуальних зусиль філософів: надійним знанням або тільки думкою, свого роду грою розуму? Які гарантії істинності філософських узагальнень, обгрунтувань, прогнозів? Чи вправі філософія претендувати на статус науки або ж такі претензіїнеобгрунтовані? Щоб відповісти на ці питання, слід звернутися до історії.
Першу спробу обрисувати коло задач філософії, перед особою існуючих і тільки починаючих формуватися конкретних наук, у свій час почав Аристотель. На відміну від приватних наук, кожна з який зайнята дослідженням своєї області явищ, він визначив філософію як навчання про першопричини, першопринципах, самих загальних початках буття. Її теоретична міць представилася Аристотелеві несумірної з можливостями окремих наук і викликала його замилування. Він назвав цю галузь знання «пані наук», вважаючи що інші науки, як рабині, не можуть сказати їй проти жодного слова. У міркуваннях Аристотеля відбите характерна для його епохи різка розбіжність філософської думки і спеціальних дисциплін за рівнем їхньої теоретичної зрілості. Така ситуація зберігалася протягом багатьох сторіч. Підхід Аристотеля надійно затвердився у свідомості філософів титулами «королева наук» і «наука наук».