КУРСОВА РОБОТА
На тему :
“Форми cпівучасті”
1.1 Поняття співучасті
1.2 Ознаки співучасті
2.1Проста форма співучасті
2.2Складна форма співучасті
2.3група без попередньої змови
2.4група з попередньою змовою
2.5організована група
2.6злочинна організація
Вступ
Поняття злочину є центральним у будь-якій правовій системі. Проте у кримінальних законах ряду країн визначення поняття злочину або зовсім не даються, або є формальними (такими, що відображають лише юридичну властивість злочинів). Формальне визначення поняття злочину дається, зокрема, у КК Іспанії, ФРН, Швеції, Франції, США. Формальними, як правило, є доктринальні визначення поняття злочину у зарубіжній теорії права. Злочином визнається діяння, заборонене законом (причому часто - не тільки кримінальним) під загрозою покарання.
На відміну від багатьох інших країн, в Україні поняття злочину не лише має значне теоретичне обґрунтування, а й отримало своє законодавче закріплення і містить у собі необхідну і достатню кількість ознак, які дають можливість відмежувати злочин від інших правопорушень та від правомірної поведінки.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 КК "злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину".
Наведене поняття злочину є формально-матеріальним і містить вказівку на такіобов'язкові ознаки злочину:
1) злочином є лише діяння (дія або бездіяльність);
2) це діяння вчинене суб'єктом злочину;
3) воно є винним;
4) вказане діяння є суспільно небезпечним;
5) відповідне діяння передбачене чинним КК. Останнє, крім того, має на увазі, що обов'язковою ознакою злочину є також
6) кримінальна караність.
Відсутність хоча б однієї із цих ознак вказує на відсутність злочину.
Хоча переважна більшість злочинів є аморальними діяннями, проте аморальність не є обов'язковою ознакою злочину: поряд з аморальними КК може передбачати як злочини діяння, що є нейтральними до моралі.
Отже, як зазначалося раніше, злочин – це суспільно небезпечне винне діяння. Також, як нам відомо, значна частина злочинів вчинюється декількома особами (суб’єктами злочину), тобто у співучасті.
На мій погляд питання співучасті сьогодні дуже актуальне (через постійний зріст організованої злочинності) і потребує ретельного розгляду.
1. Поняття та ознаки співучасті у злочині
1.1 поняття співучасті
Співучасть у злочині є однією з форм злочинної діяльності. Такого роду діяльність має свої правові особливості, які дозволяють виділяти співучасть у самостійний кримінально-правовий інститут. ЇЇ специфіка полягає у тому, що:
а) участь у вчиненні злочину двох або більше осіб обумовлює його підвищену суспільну небезпеку;
б) склад злочину виконується лише завдяки спільній діяльності всіх співучасників. У діяннях окремих із них можуть бути відсутні всі ознаки злочину, вказані у статті Особливої частини КК. Вчинення злочину у співучасті полегшує досягнення злочинного результату, ускладнює його розкриття та притягнення винних до відповідальності.
Відповідно до ст. 26 ККспівучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.
1.2 Ознаки співучасті
Законодавче визначення поняття "співучасть" включає в себе такі ознаки:
1) наявність двох чи більше суб'єктів злочину, які беруть участь у вчиненні одного і того умисного злочину;
2) спільність їх участі у злочині;
3) умисний характер діяльності співучасників.
Перші дві ознаки в теорії кримінального права прийнято вважати об'єктивними, а останню - суб'єктивною.
Першою об'єктивною ознакою співучасті є множинність учасників злочину. Закон говорить про "декількох суб'єктів злочину", що передбачає участь у вчиненні злочину двох чи більше суб'єктів злочину. Таким чином, участь у вчиненні одного і того умисного злочину двох чи більше осіб, які відповідно до закону не є суб'єктами злочину (наприклад, неосудних) не утворює співучасті у злочині. Це саме стосується і випадків, коли лише один з учасників такого злочину є суб'єктом злочину, а інші - ні. Вказане положення суттєво відрізняється від положень про співучасть КК 1960р., який визначав її як "умисну спільну участь двох або більше осіб у вчиненні злочину", що дозволяло визнавати співучастю і відповідним чином оцінювати з позиції кримінального закону дії учасника групового злочину (наприклад, зґвалтування, грабежу тощо) і в тому разі, коли інші учасники через неосудність або недосягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність не були притягнуті до кримінальної відповідальності.
Закон може передбачати різні ознаки суб'єкта злочину для різних учасників спільної злочинної діяльності. Це є характерним для складів злочинів, де виконавцем може бути лише спеціальний суб'єкт (для таких співучасників, як організатор, підбурювач, пособник наявність ознак спеціального суб'єкта не є обов'язковою: ними можуть бути осудні особи, які досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність). Бути співучасником у злочинах, відповідальність за які законом встановлена з 16 років, можуть особи, які досягли 16-річного віку, а в злочинах, відповідальність за які встановлена з 14 років, - особи, які досягли 14-річного віку. Що стосується злочинів, за вчинення яких встановлена відповідальність з іншого віку (наприклад, з 18 років), то співучасниками в таких злочинах можуть бути особи, які досягли 16 років.
Спільне скоєння злочину означає: взаємну обумовленність злочинних діянь двох і більше осіб, єдиний для них злочинний наслідок, причинний зв'язок між діянням кожного співучасника і загальним злочинним наслідком, ці елементи спільності тісно пов'язані і практично проявляються в нерозривному зв'язку[1].
Головною рисою спільності дій (бездіяльності) співучасників є те, що дії (бездіяльність) кожного з них є складовою частиною загальної діяльності з вчинення злочину. Вони діють разом, вносячи кожний свій внесок у
вчинення злочину. Дії (бездіяльність) кожного співучасника за конкретних обставин є необхідною умовою для вчинення злочинних дій (бездіяльності) іншим співучасником, а, зрештою — необхідною умовою настання спільного злочинного результату. Прагнення досягти різні злочинні результати є підставою для невизнання співучастю у злочині участі двох або більше осіб у вчиненні одного, посягання.
Найбільш значний елемент спільності вчинення злочину - причинний зв'язок між дією кожного співучасника і загальним для співучасті злочинним результатом. Причинний зв'язок в даному випадку означає таку об'єктивну залежність, при якій дія будь-якого співучасника за часом передує настанню наслідків і закономірно, невідворотньо викликає його, З вказаного зв'язку за часом випливає, що суб’єкт може приєднатися до задуманого чи розпочатого посягання тільки на стадіях попередньої злочинної діяльності або в процесі закінчення злочину, але до його тактичного завершення. Якщо ж злочин вже закінчено, будь-які наступні дії осіб - заздалегідь не обіцяні ними - співучасть у цьому злочині за кримінальним правом України визнаватися не можуть[2].
Суб'єктивна ознака розглядуваної злочинної діяльності проявляється в умисній формі вини співучасті, що передбачає:
1) наявність умислу кожного з учасників стосовно їх власних дій (бездіяльності);
2) наявність умислу стосовно діянь інших співучасників, у т. ч. виконавця чи співвиконавця;
3) єдність наміру всіх співучасників вчинити один і той же злочин;
4) єдність злочинного інтересу для всіх співучасників, тобто спрямованість їх умислу на
5) досягнення загального злочинного результату.
У своїй сукупності зазначені ознаки утворюють спільність психічної діяльності співучасників.
Співучасть передбачає наявність у кожного з співучасників прямого умислу що до спільних дій і прямого або непрямого умислу стосовно злочинного результату.[3]
Особливістю інтелектуального моменту умислу співучасників є те, що ним охоплюється усвідомлення кожним з учасників не лише суспільно небезпечного характеру особисто вчинюваного діяння, а й факту вчинення всіма співучасниками одного й того самого злочину, характеру дій інших співучасників, можливості діяти спільно з ними, наявності умислу в їх діях, спрямованості їх дій на досягнення загального злочинного результату тощо, тобто усвідомлення обставин, які відносяться до усіх елементів складу злочину. Таке усвідомлення має бути взаємним - кожний із співучасників повинен усвідомлювати той факт, що він вчиняє злочин спільно з іншими його учасниками. Лише факт усвідомлення цих обставин дає підстави для притягнення до кримінальної відповідальності учасника не лише за конкретне діяння, вчинене ним особисто, а й за результат діяльності всіх співучасників вчинення злочину. Тому не можуть визнаватися співучастю дії або бездіяльність, які об'єктивно сприяли вчиненню злочину і настанню злочинного результату, але не охоплювались умислом співучасників як вчинені спільно.
Вольовий момент умислу передбачає бажання всіх співучасників діяти спільно для досягнення єдиного злочинного результату.
Єдність наміру всіх співучасників щодо спільності їх дій і єдиного злочинного результату не означає обов'язкового співпадання їх мотивів: злочинна діяльність кожного зі співучасників може бути викликана різними спонуканнями.