Смекни!
smekni.com

Закономірності принципи і фактори розмііщення продуктивних сил (стр. 1 из 4)

Коломийський інститут

Прикарпатського університету ім.Стефаника

Економічний факультет

Курсова робота

на тему:

ЗАКОНОМІРНОСТІ, ПРИНЦИПИ

І ФАКТОРИ РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ

Виконав:

студент гр. Е-22

Володимирський Іван

Коломия 2001


Зміст

1. Сутність економічного закону і закономірності, їх об'єк­тивний характер.

2. Закономірності розміщення продуктивних сил.

3. Принципи розміщення суспільного виробництва.

4. Основні фактори і критерії, що впливають на розмі­щення продуктивних сил.


1. СУТНІСТЬ ЕКОНОМІЧНОГО ЗАКОНУ

І ЗАКОНОМІРНОСТІ, ЇХ ОБ'ЄКТИВНИЙ ХАРАКТЕР

Поступовий перехід до нових, переважно ринкових принципів господарювання, що здійснюється в Украї­ні, спричиняє до істотних зрушень в самих методологіч­них підходах до наукового обгрунтування закономір­ностей, принципів та факторів розміщення продуктив­них сил. За будь-яких соціально-економічних умов про­цес розвитку і розміщення продуктивних сил опосеред­ковується дією певних економічних законів, які вира­жають об'єктивні, істотні, необхідні та постійно віднов­лювані взаємозв'язки і взаємозалежності в процесі вироб­ництва, розподілу й споживання матеріальних благ [З, с. 95; 10, с. 10]. Економічні закони характеризують об'єктивні відносини (тобто такі, що не залежать від волі окремих людей), які проявляються лише в процесі суспільне корисної трудової діяльності. Саме в цьому полягає їх головна відмінність від законів природи.

Відповідно до загальноприйнятої класифікації еко­номічні закони поділяються на загальні, притаманні досить великій сукупності суспільних явищ, і специфіч­ні. На формування і розвиток продуктивних сил най­більший вплив мають такі загальні економічні закони: економії часу, суспільного поділу праці, концентрації виробництва, комплексного та пропорційного розвитку виробництва, адекватності виробничих відносин рівню розвитку продуктивних сил.

Сучасний світовий розвиток продуктивних сил характеризує­ться істотним посиленням внутрі- та міжрегіональної інтеграції. Внутрірегіональна інтеграція, що зумовлена географічною цілісністю регіону, розвивається переважно на основі економічних взаємозв'язків між усіма елементами його господарського комплексу. Внаслідок цього формується цілісна інтегрована господар­ська система або єдиний регіональний економічний простір. Міжрегіональна економічна інтеграція розвивається на базі тери­торіального поділу праці, оскільки спеціалізація регіонів, їх пев­не територіальне відокремлення потребує встановлення й поглиб­лення економічних міжрегіональних зв'язків.

Розвиток інтеграційних взаємозв'язків та комплексне вдоско­налення розміщення об'єктів виробничого і невиробничого при­значення повинні спричинити до зближення рівнів економічного і соціального розвитку регіонів. Саме на це спрямовуються і за­ходи державної регіональної політики. Разом з тим між регіонами існують істотні відмінності, зумовлені різним природно-ресурс­ним потенціалом, структурою економіки, соціально-економіч­ними умовами розвитку. Отже, зближення рівнів економічного і соціального розвитку регіонів вимагає надзвичайно великих зу­силь в несприятливих економічних умовах, коли гостро відчуває­ться нестача матеріальних і фінансових ресурсів.

В економічній і економіко-географічній літературі мають міс­це різні трактування сутності закономірностей розміщення про­дуктивних сил. Існують твердження про те, що загальні економічні закони у конкретному, економічному середовищі проявляються як закономірності. Наводяться такі аналогії: закон суспільного поділу праці у просторовому аспекті постає як закономірність те­риторіального поділу праці; закон концентрації виробництва — як закономірність територіальної концентрації виробництва тощо | [8, с. 20]. Нині домінує точка зору, згідно з якою економічні за­кони і закономірності розміщення продуктивних сил за своєю суттю є поняттями одного порядку.

Як економічні закони, так і закономірності відображають сталі зв'язки між усіма елементами продуктивних сил певного еконо­мічного простору, а тому є необхідним теоретико-методологічним підґрунтям для вирішення практичних завдань. Всебічне вивчення закономірностей розміщення і розвитку продуктивних сил дозволяє відтворювати й раціонально використовувати природно-ресурсний потенціал регіонів, оптимально розміщувати підприємства різних галузей економіки, виробничу та соціальну інфраструктуру.

2. ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ

Формування основ ринкової економіки в Україні відбувається з урахуванням таких класичних, загальновизнаних закономірнос­тей: відповідності розміщення виробництва характеру і рівню роз­витку продуктивних сил; територіального поділу суспільної праці; економії затрат праці на подолання просторового розриву між елементами виробництва; територіальної концентрації і комплекс­ності виробництва, формування агломерацій населених пунктів.

Закономірність територіального поділу суспільної праці об'єк­тивно відображає принципові відмінності між територіями за природними, соціально-економічними та національно-історични­ми особливостями, максимально повне врахування яких в госпо­дарській діяльності зумовлює певну спеціалізацію територій. Зав­дяки цьому досягається істотне зростання продуктивності суспі­льної праці.

Закономірність концентрації та комплексного розміщення про­дуктивних сил є результатом прояву територіального поділу праці. Спеціалізація виробництва спричиняє необхідність взаємопов'я­заного розвитку галузей на окремій території, на основі чого до­сягається оптимальний режим використання усіх видів ресурсів. Основними якісними ознаками комплексного розміщення продук­тивних сил виступають: економічно обгрунтований, раціональ­ний режим використання природних ресурсів; максимально пов­не залучення до суспільне корисної трудової діяльності наявного трудового потенціалу регіону; збалансованість галузевої струк­тури економіки регіону за природними, трудовими і виробничи­ми параметрами; тісний взаємозв'язок (на основі комбінування, кооперації та спільного використання інфраструктури) між основ­ними ланками господарства регіону.

Крім зазначених, до закономірностей розміщення продуктив­них сил — в контексті нових методологічних основ їх формуван­ня — відносять: соціальну спрямованість та усталеність розвитку продуктивних сил, відповідність їх розміщення вимогам націо­нальної економічної безпеки, а також забезпечення планомірнос­ті, керованості процесів розміщення продуктивних сил, їх орієн­тації на досягнення високої економічної ефективності господарської діяльності та конкурентоспроможності виготовленої продукції.

Соціальна спрямованість розвитку і розміщення продуктивних сил логічно випливає з необхідності загальної соціалізації еконо­мічної системи, оскільки саме всебічний розвиток людини та за­доволення її потреб є метою економічного прогресу. Вона реалізується через врахування інтересів населення щодо піднесення рівня соціально-економічного розвитку території, пріоритетність вирішення соціальних проблем та реалізацію права всіх громадян і на вільний вибір місця і сфери прикладання праці. Отже, соціальна спрямованість передбачає насамперед таке розміщення продуктивних сил регіону, яке б давало змогу забезпечити повну продуктивну зайнятість трудоактивного населення регіону як першооснову його життєдіяльності і добробуту. При цьому важ­ливо мінімізувати рівень регіонального безробіття (як зареєстро­ваного, так і прихованого) з тим, щоб він істотно не перевищував природної норми, що знаходиться в межах 4—6 % працездатного населення. Доцільність соціальної спрямованості розміщення і розвитку продуктивних сил регіону вимагає: інтенсивного розвит­ку соціальної інфраструктури, особливо в сільській місцевості; збереження здоров'я населення через зниження екологічного на­вантаження на певні території; формування раціональної системи розселення; збільшення місткості регіонального ринку праці че­рез створення додаткових робочих місць на діючих та нововведених підприємствах.

Сталий розвиток продуктивних сил як одна із закономірнос­тей визначає стратегічний напрямок досягнення збалансованості економічної, соціальної і екологічної складових регіональної гос­подарської системи. Сталий розвиток продуктивних сил України можливий лише на основі кардинальної структурної перебудови економіки, техніко-технологічного переозброєння виробництва, інтенсивного розвитку наукомістких галузей, екологізації усіх сфер суспільного життя. Основна ідея сталого розвитку щодо продуктивних сил полягає у: забезпеченні раціонального приро­докористування; відтворенні ресурсної бази виробництва; реструктуризації господарського комплексу регіону у зв'язку з новими економічними і соціальними умовами; ефективному використан­ні трудового та виробничого потенціалу [1, с. 73—75].

Для розв'язання завдань сталого розвитку в Україні принци­пово важливими є нова структурна політика держави та інституційні перетворення, вихід з енергетичної кризи, оптимальне ви­користання ресурсного потенціалу, раціональна система поселень, формування ефективної еколого-економічної політики держави.

Стратегія сталого розвитку базується на концепції екологізації суспільних відносин. Екологічний фактор повинен враховуватися в процесі вибору та наукового обгрунтування економічно доціль­ного розміщення продуктивних сил регіону. Головна увага має зосереджуватися на об'єктах, що є потенційними чи фактичними забруднювачами навколишнього середовища. При цьому повинні опрацьовуватися програми безпечного проживання на територіях; з підвищеною екологічною напруженістю чи програми адаптації та реабілітації населення до несприятливих екологічних умов.