Курсова робота
на тему:
Податкове навантаження і податковий тягар
Зміст
Вступ
Розділ 1.
1.1. Податкове навантаження і податковий тягар, як наслідки застосування податків.
1.2. Особливі наслідки оподаткування при прямих та непрямих податках.
Розділ 2.
2.2. Вимірювання надлишкового податкового тягаря і проблеми викривлення вибору при застосуванні різних податків.
Висновок
Використана література
Вступ
Податки існували з найдавніших часів для наповнення казни правителів і держав. Основною функцією податків є регулювання економіки. За допомогою податкової політики різноманітні державні утворення впливають на стан господарської кон’юнктури, стимулюють економічний зріст та перерозподіляють грошові потоки. У багатьох розвинених країнах податкове законодавство зведене до податкових кодексів – єдиного законодавчого акту, що систематизує норми податкового права. Створення податкової служби було викликане стрімким зростанням кількості суб'єктів господарювання в ринкових умовах.
Податкова політика провадиться, виходячи з певних принципів, які відображають її завдання.
Принципи оподаткування, що вперше були сформульовані А.Смітом в його класичній роботі “Дослідження про природу та причини багатства народів”, із якими в послідуючому, погоджувались економісти, зводяться до чотирьох понять: всезагальність, справедливість, визначеність і зручність.
Принципи Адама Сміта, дякуючи їх простоті й зрозумілості, не потребують ніяких інших пояснень, окрім тих, які є в них самих. Вони стали аксіомами податкової політики.Заслуга німецького економіста А.Вагнера в доповненні й обгрунтуванні цих принципів. Він запропонував 9 основних принципів, які класифікує в 4 групи:
1. Фінансові принципи оподаткування:
- достатність обкладання податками;
- еластичність, тобто здатність адаптуватися до державних потреб.
2. Народно-господарські принципи:
- правильний вибір об’єкта оподаткування;
- вірна комбінація різних податків у таку систему, яка б рахувалася з наслідками й умовами їх перекладання.
3. Етичні принципи:
- всезагальність оподаткування;
- рівномірність.
4. Принципи податкового управління:
- визначеність;
- зручність сплати податку;
- максимальне зменшення витрат на стягнення податків.
Ще один німецький економіст К. Еберг із принципів А.Вагнера виділяє ті, що стосуються народного господарства і головної мети його функціонування – як зростання добробуту населення в цілому, так і зокрема кожного громадянина – він вважає, що принципів побудоби податкової системи є два:
1. Оподатковувати треба тільки прибуток, саме ж майно треба щадити;
2. Податкова система повинна по можливості уникати прямого втручання ва діяльність окремих господарств, щоб не зашкодити в цілому джерелу одержання суспільних доходів.
Всі наведені принципи організації податкової системи сформовані з точки зору впливу податків на загальний економічний розвиток і добробут. По суті, всі вони в загальному вигляді були висловлені ще Ж. Сисмонді: “Податок ніколи не повинен припадати на ту частину доходу, яка необхідна для збереження цього доходу”. Це фактично головний макро-економічний принцип податкової політики, спрямований на досягнення рівноваги між державою і платниками податків, зборів та інших обов’язкових платежів.
З розвитком суспільства відбувається постійне вдосконалення системи оподаткування, тобто йде процес постійної зміни структури податків, зростання їх ролі в доходах держави. Для того, щоб ця діяльність давала позитивні результати, необхідне наукове обгрунтування основ податкової системи. Науковий підхід до побудови податкової системи передбачає:
1. Системність;
2. Встановлення визначальної бази цієї системи;
3. Формування правової основи і вихідних принципів.
Системність полягає в тому, що податки повинні бути взаємопов’язані між собою й органічно доповнювати один одного. Визначальною базою побудови податкової системи є обсяги бюджетних видатків. Правову основу системи становлять відносини власності. Вихідні принципи побудови податкової системи передбачають: формування доходів бюджету тільки в процесі перерозподілу, створеного в суспільстві валового національного продукту; становлення рівноцінних прав і обов’язків перед бюджетом для платників усіх форм власності; застосування фінансових регуляторів з метою встановлення оптимального співвідношення між доходами власників підприємств і їх працівників.
Сьогодні в Україні ці принципи розширені та доповнені у відповідностями з сьогодення.
1.1. Податкове навантаження і податковий тягар, як наслідки застосування податків
Визначення оптимального розподілу податкового навантаження між різними групами платників податків пов’язане з великими труднощами.
Важливою характеристикою податкової політики держави є рівень податкового навантаження на платника податків. Для його вимірювання використовують декілька показників. Так, не можна макрорівні його визначає доля податкових внесків П1, в бюджет в ВВП:
П1=ПБ:ВВП*100%
Де ПБ – податкові внески в бюджет і ВВП – валовий внутрішній продукт.
Для України цей показник в 1998 році без врахування прибутку Пенсійного фонду дорівнював 28,0%, з врахуванням – 32,7%. Для порівняння, в США цей показник складає 30%, в Франції і Швеції – ще вищий.
Для характеристики податкового навантаження на підприємство використовується слідуючі показники:
· Долю податкових виплат підприємства П2 в загальній сумі прибутку
П2=ПВ:ВП*100%
Де ПВ - податкові виплати підприємства
БП – балансовий прибуток
· Долю податкових виплат підприємства
П3 в об’ємі продаж:
П3=ПВ:Пр*100%
Де Пр – об’єм продаж підприємства
З врахуванням того, що базова ставка податку на прибуток в Україні складає 30%. І крім податку на прибуток підприємства платить і інші податки, показник П2 для підприємств України складає 30% і більше.
Оскільки підприємство не завжди працювало прибутково (наприклад в 1998 році питома вага збиткових підприємств в Україні складала 60%). Показник П3 являється більш надійним для характеристики податкового навантаження на підприємство. Він показує, яку частину з виручених засобів продавець сплачує в якості податків. Межі цього показника можуть мінятися від 20 до 60% в залежності від сфери діяльності підприємства. Так, якщо підприємство ввожить в Україну і реалізує товар, який складається в’їздним митом, акцизним збором і НДС, показник П3 буде більш високим; якщо ж воно реалізує вироблений в Україні непідакцизний товар, то цей показник буде складати біля 20%.
Можна сказати, що податкове навантаження – це ніщо інше, як частина прибутку фізичних і юридичних осіб, яка перерозподіляється через державний бюджет.
Такий перерозподіл не може не впливати на поведінку платників податків, які хочуть, по-перше, перекласти податковий тягар на інших, по-друге, уникнути податків.
Перекладання податків відбувається шляхом підвищення цін на величину податку, в результаті чого реальним платником податку стає покупець товару. Перекласти податок в ціну дається не завжди. Це буває, коли товар монопольний, чи попит на нього не еластичний. Якщо попит на товар еластичний, то незначне зменшення ціни викликає значне збільшення об’єму продаж. В такій ситуації перекладання податків на покупців неможливе. При розробці мір податкової політики необхідно враховувати дію „податкового клину”, цщо являє собою різницю між сумами прибутку до і після сплати податку.
В широкому розумінні податковий тягар – це загальна сума податків, що сплачуються.
Податковий тягар – це також і рівень економічних обмежень, що створюються відрахуванням матеріальних засобів на сплату податків і відволікання цих ресурсів від інших можливих напрямів використання.
Розподіл податкового тягаря між платниками податків спирається на принцип стягнення податків з благ, що отримууються, та на принцип платоспроможності.
Механізм впливу податкового тягаря цілком простий і зрозумілий: при високому рівні податкових стягнень економічний агент повинен або відхилятися від сплати податків, або здійснювати вкладення в активи з максимально високим прибутком, розглядаючи такий параметр, як величина ризику, в якості другорядного.
Розглядаючи проблему надлишкового податкового тягаря, слід відмітити, що вона складається з великої кількості компонентів, серед яких необхідно виділити:
- високі ставки податків;
- штучне визначення умов беззбитковості угод;
- некоректне визначення податкової бази;
- багатократність обкладань;
- надлишкова кількість податків, що стягуються.
Очікуваний позитивний вплив на економіку країни залежатиме, в першу чергу, від врахування у проекті Податкового кодексу низки загальноекономічних вимог, а саме: відчутного зниження рівня податкового навантаження, зменшення загальної кількості податків і зборів та забезпечення прозорої і ефективної системи адміністрування податків та інших обов'язкових платежів.
У проекті Кодексу також запропоновано зменшити ставки податку на прибуток підприємств (з 30 % до 25 %) і податку на додану вартість (з 20 % до 15 %, на перехідний період – 17 %). Зниження ставок цих податків дозволить тільки в певній мірі зменшити податкове навантаження на підприємства, адже головна проблема сучасної податкової системи країни полягає не стільки в розмірі ставок самих податків, скільки в порядку їх нарахування та адміністрування.
Надання пільг і списання заборгованості приводить до того, що збільшується податкове навантаження на тих, хто добросовісно розраховується з бюджетом. Хочеться сподіватися, що Верховна Рада найближчим часом вдосконалить механізм оподаткування доданої вартості та прибутку підприємств. І врахує при цьому специфіку малого і середнього бізнесу. Надзвичайна важливість цих податків полягає в тому, що саме вони є основою Державного бюджету.