Смекни!
smekni.com

Історія української державності (стр. 5 из 6)

Верховна Рада України затверджує перелік комітетів, які здійсню­ють законопроектну роботу, готують і попередньо розглядають пи­тання, що виносяться на розгляд Верховної Ради.

Повноваження Верховної Ради визначені Конституцією України (ст. 85).

Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу.

Президент Українт є главою держави і виступає від її імені. Він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності Украї­ни, додержання Конституції України, прав і свобод людини і грома­дянина.

Президент України є ланкою, що зв'язує законодавчу і виконавчу владу. Президентом України може бути громадянин України, який досяг тридцяти п'яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє дер­жавною мовою.

Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два терміни підряд.

Повноваження Президента визначені Конституцією України (ст. 106). Президент України може бути усунутий з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину.

Президент України на основі та на виконання Конституції і за­конів України видає укази і розпорядження.

Вищим органом виконавчої влади є Кабінет Міністрів України, який відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України. Очолює Кабінет Міністрів — прем'єр-міністр України.

Повноваження Кабінету Міністрів передбачені Конституцією Ук­раїни (ст. 116). Кабінет міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов’язковими для виконан­ня. За Конституцією Кабінет Міністрів України об’єднує і направляє роботу міністерств і інших центральних органів виконавчої влади. Управління окремими областями і сферами житія республіки здійсню­ють міністерства та інші центральні органи виконавчої влади —дер­жавні комітети, відомства і служби. Вони діють на підставі "Загаль­ного положення про міністерство, інший центральний орган держав­ної виконавчої влади України", затвердженого Указом Президента України від 12 березня 1996 року. Центральний орган державної ви­конавчої влади здійснює свою діяльність через підпорядковані йому обласні і районні відділи і управління.

7 липня 1997 року Президент України підписав указ "Про держав­ну комісію з проведення в Україні адміністративної реформи". Комі­сія мала виробити концепцію реформи, визначити організаційно-пра­вові засади, стратегію і тактику її проведення, розробити конкретні механізми і терміни впровадження адміністративної реформи. На комісію лягала також підгоювка пропозицій щодо: сіртктури органів виконавчої влади з поступовим переходом від галузевого до функці­онального принципу побудови міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, що має призвести до спрощення і підвищення ефективності управління, скорочення непотрібних ланок уп­равління; запровадження дійової системи державного контролю; пе­ребудови державної фінансової системи, структури, функцій і методів діяльності місцевих органів виконавчої влади; дерегуляції та спро­щення системи управлінських послуг, які надаються на різних рівнях виконавчої влади фізичним та юридичним особам; удосконалення законодавчої бази адміністративних правовідносин, економічних за­сад діяльності органів державної влади, впровадження дійових адмі­ністративних процедур; запровадження в Україні раціонального ад­міністративно-територіального поділу; реформування системи підго­товки та перепідготовки управлінських кадрів; експертна оцінка кон­цепцій і проектів нормативно-нравових актів, спрямованих на ство­рення правової бази адміністративної реформи; аналіз діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування для здійснення адміністративної реформи та надання допомоги в її про­веденні; розгляд пропозицій і програм наукового, матеріально-тех­нічного, кадрового та фінансового забезпечення адміністративної ре­форми.


Місцева влада. За роки незалежності декілька раз змінювалася концепція органів місцевої влади. У березні 1992 року був прийнятий Закон "Про місцеві Ради народних депутатів, місцеве і регіональне самоврядування", за яким діяльність Рад обмежувалася здійсненням функцій місцевого та регіонального самоврядування, а виконавчі функції передавалися представникам Президента України в облас­тях і районах, а також у містах Києві та Севастополі. Реформування місцевої влади було припинено 3 лютої о 1994 року, коли Верховна Рада прийняла Закон "Про формування місцевих органів влади і са­моврядування" і повернула владу на місцях Радам та їх виконкомам.

Після прийняття Конституції України виконавчу владу в облас­тях і районах, містах Києві та Севастополі було передано місцевим державним адміністраціям, які є підзвітними і підконтрольними орга­нам виконавчої влади вищого рівня.

Повноваження місцевих державних адміністрацій визначені Кон­ституцією України (ст. 119).

Конституція України окремий розділ присвятила місцевому само­врядуванню. Положення Конституції про місцеве самоврядування отримали розвиток у Законі "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та об­ласні ради. Питання організації управління районами в містах нале­жить до компетенції міських рад. Сільські, селищні, міські ради мо­жуть дозволити за ініціативою жителів створювати будинкові, ву­личні, квартальні та інші органи самоорганізації населення.

Вибори депутатів і голів місцевих рад здійснюються на підставі Закону України "Про вибори депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних в містах, обласних Рад" від 24 лютого 1994 року.

Компетенція органів місцевого самоврядування визначена Кон­ституцією України (ст. 143) і Законом "Про місцеве самоврядування в Україні".

Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визна­чених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконан­ня на відповідній території.

СУДОВА СИСТЕМА І ІНШІ ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ.

Невід'ємною складовою частиною побудови демократичної пра­вової держави є проведення судової реформи.

У квітні 1992 року Верховна Рада схвалила Концепцію судово-правової реформи. Судочинство в Україні мало здійснюватися Кон­ституційним Судом і судами загальної юрисдикції.

Організація, порядок діяльності і компетенція судів загальної юрис­дикції визначалися Конституцією України, Законами України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року, "Про арбітражний суд" від 4 червня 1991 року, "Про організацію судового самоврядування" від 2 лютого 1994 року та ін.

Вищим судом цієї системи є Верховний Суд України, який здійснює нагляд за судовою діяльністю судів республіки.

Другу ланку судової системи складають Верховний Суд АРК, об­ласні, Київський і Севастопольський міські суди.

Основною ланкою судової системи є районні (міські), міжрайонні (окружні) с\ди. Вони розглядують 6ільшу частину кримінальних і цивільних справ.


До системи судів загальної юрисдикції входять також спеціалізо­вані суди —воєнні і арбітражні.

Воєнні суди здійснюють правосуддя в Збройних силах України і інших військових формуваннях. В Україні створені воєнні суди гарні­зонів, регіонів і Військово-Морських сил.

В 1991 році в Україні були скасовані арбітражні органи в системі центрального управління, а натомість створенні єдині арбітражні су­ди, які здійснюють правосуддя в господарських відносинах. Вони роз­глядають всі господарські справи, які виникають між юридичними особами, державними і іншими організаціями.

Систему арбітражних судів в Україні складають Вищий арбітраж­ний суд України, Арбітражний суд АРК, обласні, Київський і Севас­топольський міські арбітражні суди.

З прийняттям Основного Закону утворено якісно нову інституцію у системі державних органів — Конституційний Суд. Його діяльність спрямована на посилення конституційного контролю в усіх без ви­нятку сферах, стабілізацію і зміцнення конституційного ладу, утвер­дження принципу верховенства права та найвищої юридичної сили Конституції, прямої дії її норм, забезпечення конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Конституційний Суд України діє на основі положень про нього, закріплених у розділі XII Конституції, Закону України від 16 жовтня 1996 року "Про Конституційний Суд України" та затвердженого ним регламенту.

Конституційний Суд є окремим, незалежним від судів загальної юрисдикції, єдиним в Україні органом конституційної юрисдикції. Його функція полягає у вирішенні питань про відповідність законів та інших правових актів Конституції України, а також офіційному тлумаченні Конституції та законів.

Суб’єктами звернень до Конституційного Суду можуть бути Пре­зидент України, не менш як 45 народних депутатів України, Верхов­ний Суд України, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

Окремі громадяни можуть звертатися до Конституційного Суду не безпосередньо, а через уповноваженого Верховної Ради з прав лю­дини, на якого покладено здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Конституційний Суд України складається з 18 суддів, які призна­чаються у рівній кількості (по шість) відповідно Президентом України. Верховною Радою та заїздом суддів України терміном на 9 років без права бути призначеними на повторний термін. Голова Консти­туційного Суду обирається самими суддями із свого складу шляхом таємного голосування на трирічний термін без права бути переобра­ним.