Смекни!
smekni.com

Види логістичних систем і логістичне планування

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з предмету “Логістика”

на тему:

Види логістичних систем

і логістичне планування

Побудова і функціонування Логістичної системи ґрунтується на наступних найбільш істотних концептуальних положеннях:

Реалізація принципу системного підходу, що виявляється в першу чергу в інтеграції і чіткій взаємодії всіх елементів логістичної системи. Даний принцип знаходить своє відображення в розробці і здійсненні єдиного технологічного процесу виробничо-транспортної системи, у переході від конструювання окремих видів устаткування, до створення комплексних виробничо – складських і виробничо – транспортних систем. Системний підхід відкриває нові можливості для скорочення тривалості й оптимізації виробничого циклу, підвищення продуктивності у всіх ланках логістичної системи гармонічного їхнього розвитку особливо при збереженні, складуванні, транспортування і перевантажувальних процесів;

Індивідуалізація вимог до технологічного і піднімально – транспортному устаткуванню і промисловій продукції, тобто відмовлення від універсальності на користь більш повної відповідності устаткування конкретним умовам;

Гуманізація технологічних процесів з урахуванням створення сучасних умов праці, виключення несприятливого впливу на зовнішнє середовище;

Облік сукупності витрат протягом усього логістичного ланцюжка з орієнтацією на ринок;

Розвиток послуг сервісу на сучасному рівні, забезпечення гнучкості, надійності, високої якості.

Логістична система звичайно функціонує в умовах яскраво вираженої невизначеності, стохастичності зовнішнього середовища - для кон'юнктури ринку, роботи транспорту характерні випадкові процеси. Тому в умовах їхньої дії неодмінною властивістю логістичної системи є здатність до адаптації. Висока надійність і забезпечення стійкості - один з фундаментальних принципів її функціонування. Конфлікти на стиках різних видів транспорту можна ліквідувати за рахунок створення міжгалузевих автоматизованих систем, щоб забезпечити стійкість транспортної системи.

Для стійкості функціонування системи першорядне значення має достовірне планування виробництва збуту і розподілу, причому перевага віддається стратегічному плануванню стосовно оперативного. З метою досягнення високої надійності такого планування необхідне вивчення поводження зовнішнього середовища і, насамперед, ринку, ідентифікація можливих ситуацій і одержання стратегічних відповідей на виниклі в зв'язку з цим питання.

Розглянемо філософію стратегічного планування логістичної системи. Стратегічне планування, як затверджують західні фахівці, - могутній інструмент у боротьбі фірм зі своїми конкурентами, у якій використовується практика стратегії, тому що кон'юнктура ринку розглядається як бойовище. У науковому прогнозі, який є основою стратегічного планування, використовують історичні підходи, методи екстраполяції. Однак такі моделі використовують остільки, оскільки вони укладаються в контекст логістики технологічного прогресу і перспективних перетворень у сфері економіки.

В області логістики стратегічне планування це процес орієнтований у більшому ступені на меті, чим на процеси.

Компанії надають першорядного значення вивченню середовища маркетингу, прогнозуванню результатів і одержанню відповідних стратегічних відповідей. У результаті аналізу встановлюють логіку планування виробничого процесу, виявляють основи життєздатності маркетингу, здійснюють необхідні кроки для того, щоб дії компанії перетворити в основу стратегічних дій на ринку.

Стратегічне планування - це процес формування планів, що забезпечують довгострокову вигоду компанії. Таке визначення зв'язане зі здійсненням головної мети - спостереження за цінами і максимізація доходів. Логістичне управління повинне гармоніювати з філософією і практикою стратегічного планування. Стратегічне планування породжує ланцюг реакцій в організації і складанні оперативних планів і щоденної діяльності підприємства. Але стратегічне планування не може пророчити майбутнє з точністю 100%, тому перед керівником виникає складна задача управління ресурсами в умовах невизначеності.

Стратегічне планування формує менеджер, з огляду на при цьому довгострокове планування і короткострокові реакції. Відрізняють три етапи стратегічного планування: заява про постановку проблеми «перед чим ми коштуємо?», ціль – «чого ми хочемо?», дії – визначення дерева цілей. Розходження між цілями і діями – це розходження між кількістю і якістю.

Труднощі перетворення плану в дію наступні:

динаміка оперативної сфери, характеризується невизначеністю і мінливістю;

планувальна організація, що виготовляє аналогічну продукцію, у стратегічному плані не є єдиної – є інші конкуренти. Конкурент може розташовувати кращими стратегічними планами, діяти більш активно і цілеспрямовано;

не можна планувати, орієнтуючись тільки на передісторію, на минулий досвід, а треба мати у своєму розпорядженні можливі альтернативи, здатні дати відповідь на питання «як, якщо, що?».

Стратегічне планування вимагає інновацій, щоб у наступному будувати ефективні тактичні дії, що приводять до мети. Однак розробка стратегії поводження фірм в умовах логістики не завершує процес планування. Стратегічне планування утворить ланцюжок технічних планів, коли ідентифіковані мети і дії в оперативних ситуаціях на щодня для реалізації принципу «точно в термін». В оперативних планах зусилля менеджменту вже акцентуються на діях, наприклад, на процесах збуту і розподілу. При оптимізації оперативних планів будують дерево цілей і для досягнення успіху планів виконують п'ять кроків: перевірку якості обслуговування покупців; аналіз діяльності конкурентів; перевірку ланцюгів доставки; перевірку постачання виробництва матеріалами; контроль розподілу виготовлених товарів.

Для того, щоб мати об'єкт науково обґрунтованого (доказового) обговорення і предмет відповідних логістичних досліджень, необхідно його синтезувати, тим більше, коли сфера нашої уваги являє собою деякий слабоструктуризований процес підприємницької чи діяльності слабоструктуризовану комерційну діяльність, якийсь є зокрема матеріально-технічне забезпечення чи постачання ресурсами виробників різного роду й оптова торгівля засобами виробництва. У цих цілях можливо і необхідно скористатися досягненнями таких дисципліни як загальна теорія систем, методологічним аспектом якої є системний підхід. Підхід до об'єктів як до систем, виражає одну з головних особливостей цієї дисципліни. Загальна теорія систем - це науковий напрямок, зв'язаний з розробкою сукупності філософських, методологічних, конкретно - наукових і прикладних проблем аналізу і синтезу складних систем виробничої природи.

Система - функціонально співвіднесених елементів, що визначають її призначення. Елемент - частина системи, умовно не розчленована на складові частини.

Складна система - система з розгалуженою структурою і значною кількістю взаємозалежних і взаємодіючих елементів (підсистем), що є у свою чергу простими системами.

Велика система - це складна система, що має ряд додаткових ознак, а саме: наявність підсистем, що мають відповідне цільове призначення, підлегле загальному цільовому призначенню всієї системи; велике число різноманітних зв'язків (матеріальних, інформаційних, енергетичних і т.д.) зовнішні зв'язки з іншими системами; наявність у системи елементів самоорганізації.

Таким чином, система - це насамперед, деякий об'єкт вивчення, що володіє цілісністю (чи розглядаємий як ціле) об'єкт може бути матеріальним (реальним), уявним, абстрактним, а може є сукупністю матеріальних і абстрактних утворень.

Другою необхідною умовою існування системи є наявність деякої характеристики, мети, критерію якості, що визначають існування об'єкта як системи.

Третьою необхідною умовою існування системи є вимога, щоб вона була частиною, підсистемою деякої великої системи, входила в деяку іншу систему.

Четвертою й останньою умовою, необхідним для існування системи, є вимога щоб об'єкт, розглянута як система розбивався б на частині, містив у собі підсистеми.

Класифікація систем по структурах приводить з одного боку, до виділення різних видів ієрархічних структур, з інший виділенню систем з детермінованими і стохастичними зв'язками. Їхня класифікація носить дуже умовний характер грані між окремими типами розписуються і визначаються переважно відношенням дослідника до досліджуваної системи, а не реальною дійсністю (малюнок 1).

Логістичні системи бувають складні, динамічні, стохастичні, відкриті, що адаптуються. Організація систем - це внутрішня упорядкованість взаємодії елементів. Структура системи - сукупність внутрішніх і зовнішніх стійких зв'язків між елементами системи, що визначає її основні властивості. Зв'язки - це те, що з'єднує об'єкти і властивості в системному процесі в ціле. Властивості - це якість параметрів об'єкта, зовнішній прояв того способу, за допомогою якого формується знання про об'єкт.

Використана ЛІТЕРАТУРа

1. Гаджинский А.М. Основи логістики. – М.: Информационно-внедренческий центр «Маркетинг», 1996.

2. Семененко А.И. Підприємницька логістика. – Спб.: Політехніка, 1997.

3. Смехов А.А. Введення в логістику. – М.: Транспорт, 1993.

4. Ринок і логістика / Під ред. М.П.Гордона. – М.: Економіка, 1993. – 143 с. – (Асоціація логістики. Інститут дослідження товароруху і кон'юнктури оптового ринку). – ISBN5-285-01495-5

5. Логістика : Навчальний посібник / Під ред. Б.А.Анікіна. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 327 с.