Смекни!
smekni.com

Проблеми інвестування та розвитку АПК України (стр. 1 из 2)

На сучасному етапі економіка України, включаючи її агропромисловий комплекс, знаходиться в стані глибокої кризи. Негативний вплив мають структурні, міжгалузеві диспропорції, що нагромадилися в народному господарстві протягом десятиліть, що і привели до гострого дефіциту товарів виробничого і невиробничого призначення, і особливо енергоносіїв. Криза підсилюється розбалансованістю фінансово-кредитної системи, невідповідністю сформованих управлінських структур потребам економічного розвитку.

За умови надзвичайно високої монополізації економіки галузі переробної промисловості АПК виявилися дуже чуйними до різких змін соціально-економічної ситуації в Україні й у СНД. Економічна криза багатосторонньо впливає на розвиток інвестиційного процесу у всім АПК. З одного боку, необхідність здійснення структурної перебудови вимагає великих капітальних вкладень у такі ключові виробництва, як машинобудування для переробних галузей АПК, випуск засобів і матеріалів, включаючи необхідне устаткування, біотехнології в агропромисловому виробництві. Економічний підйом цих господарських ділянок привів би до значної позитивної ланцюгової реакції у всьому агропромисловому комплексі. Але вітчизняна промисловість не може забезпечити належного рівня розвитку відзначених галузей тільки за рахунок власних ресурсів. Цілий ряд засобів виробництва взагалі не випускається в Україні. Наприклад, нове обладнання для переробки молока виробляється тільки в декількох країнах і декількома великими корпораціями. Тому проблема імпорту товарів виробничого призначення й іноземних інвестицій для розвитку АПК є надзвичайно актуальної для економіки України.

Відповідно до Закону України "Про іноземні інвестиції", до іноземних інвестицій відносяться усі види цінностей, вкладених безпосередньо іноземними інвесторами... в об'єкти підприємницької й інші види діяльності з метою одержання прибутку (доходу) чи досягнення соціального ефекту". До інвестицій відносяться валюта, у тому числі іноземна, валютні цінності, спонукуване і нерухоме майно, акції, облігації й інші цінні папери, будь-які права інтелектуальної власності, що мають вартість, торгові знаки, ноу-хау, права на здійснення господарської діяльності, платні послуги, інші види інвестицій, що не заборонені законами України.

Необхідно відзначити, що потреба АПК України у відзначених видах інвестицій неоднакова. Найбільшу цінність мають нові технології устаткування; ноу-хау, вільно конвертована іноземна валюта. З іншого боку, можливості вкладення тих чи інших видів інвестицій часто різні в різних іноземних інвесторів у залежності від країни походження. Тому проблему залучення закордонних капіталів в АПК України доцільно розглядати диференційоване по інвесторах з розвитих країн, із країн на території колишнього СРСР, з інших країн.

Саме підприємці в розвитих країнах Європи й Америки володіють найбільш коштовного дня АПК України відзначеними вище видами потенційних інвестицій. У той же час вони вимагають і щодо вищих гарантій для вкладення своїх капіталів). Що стосується залучення інвестицій з держав на території колишнього СРСР, то, визнаючи їхню настійну потребу, необхідно відзначити і визначену специфіку, обумовлену неоднаковим рівнем розвитку ринкових відносин у капіталістичних країнах і державах на території колишнього СРСР.

У процесі інвестування капіталу кожна з причетних до нього сторін має свої пріоритети. Так, у результаті залучення іноземних інвестицій у переробну промышленность АПК України було б бажано досягти:

У той же час з доповіді Міністерства торгівлі США випливає, що до основних перешкод на шляху американських інвестицій у країнах на території колишнього СРСР відносяться:

* нестабільність і невизначеність законодавчих актів, різкі і непередбачені зміни в податковій політиці ;

* невизначеність у питаннях власності, особливо на природні ресурси;

* неконвертованість внутрішньої валюти;

* гострий дефіцит комерційної, юридичної і ринкової інформації і деякі інші проблеми.

Звичайно, на потенційних іноземних інвесторів поряд з відзначеними вище лімітують факторами діють і визначені ринкові сили, що примушують їхній до пошуку нових сфер вкладення своїх капіталів. До основних таких причин відносяться: висока конкуренція на вже освоєних чи ринках пошук у довгостроковій перспективі нових ринків; потреба в нових джерелах прибутку, обумовлений складним фінансово-економічним становищем чи фірми загальною стратегією її розвитку; деякі інші фактори. Як свідчать, наприклад, результати опитування, проведеного вченими університету міста Падерборн (ФРН) у 1114 німецьких фірмах, підприємці найбільш зацікавлені в освоєнні нових ринків і збільшенні обсягів продажів у колишніх соціалістичних країнах. У той же час порівняно низька вартість робочої сили займала шосте місце серед факторів, що спонукують іноземних власників до вкладення капіталів, податкові пільги - восьме, а сприяння в рекламній діяльності - тільки сімнадцяте.

Пріоритетні цілі потенційних іноземних інвесторів потрібно враховувати органам державного і господарського керування, українським підприємцям. З огляду на низький рівень ринкової культури вітчизняних підприємців, їх недостатню информированность щодо ситуації на світових ринках товарів, робочої сили, грошей і капіталів, органи державного керування на сучасному етапі повинні взяти на себе левину частку функцій інформаційного забезпечення, організаційної і правової підтримки українських виробників. Відсутність таких дій неодмінно приведе до значних збитків вітчизняних підприємців, зменшить надходження засобів, включаючи іноземну валюту, у державний бюджет.

Тому на державному рівні для АПК України повинні бути чітко визначені пріоритетні галузі, виробництва, куди в першу чергу повинні залучатися іноземні інвестиції. Одним з ведучих критеріїв доцільності такого вибору повинна бути можливість досягнення ланцюгової реакції господарської активності й економічного росту у всьому агропромисловому комплексі як наслідок первинної ін'єкції капіталів. У зв'язку з цим, з огляду на вітчизняні потреби, а також світовий досвід, особливо досвід країн Східної Європи, для умов України можна запропонувати наступні пріоритетні сфери-адресати для іноземних інвестицій з метою забезпечення динамічного розвитку переробних галузей АПК:

* виробництво технологічного устаткування для цукрової, олі-жирової, хлебо-пекарной, мукомельно-круп'яної, м'ясо-молочної промисловості, тароупаковочного господарства, для випуску дитячого харчування ;

* виробництво тари й упакування;

* біотехнології в галузях переробної промисловості АПК;

* створення об'єктів соціальної інфраструктури.

Про доцільність відзначених пріоритетів свідчить хоча б той факт,що в Україні від несвоєчасного збору і вивозу, поганого збереження і переробки цукрового буряка щорічно губиться до 600--800 тис.т. цукру. Аналогічні приклади можна було б привести і по інших галузях і виробництвам. Звичайно, перерахування пріоритетів має попередній характер. У залежності від нагромадження досвіду залучення іноземних інвестицій його потрібно буде коректувати. Що стосується пільг у відзначених сферах, то вони повинні надаватися тільки тоді, коли вироблена продукція по своїм технічним (технологічним) характеристиках не уступає найбільш розповсюдженої на ринках розвитих країн. Доцільність таких дій обумовлена ще і необхідністю стимулювання випуску конкурентноздатної продукції, з яким би вітчизняні виробники могли виходити на світовий ринок.

Світова практика показує, що процес освоєння фірмою іноземних ринків проходить три етапи: експорт, загальна підприємницька діяльність (ліцензування, спільне володіння підприємствами і т.д.), пряме інвестування (створення виняткове власних підприємств). Найбільш перевірена іноземними фірмами стосовно українського ринку на сьогоднішній день перша стадія - експорт продукції.

У зародковому стані знаходиться створення спільних підприємств. Так, на початок 1993 р. у системі Міністерства сільського господарства і продовольства діяло 15 таких підприємств, що займалися виробництвом сільськогосподарської і продовольчої продукції, пакувальних матеріалів. Частка іноземних партнерів у статутному фонді, проіндексована відповідно до подорожчання в 1993 р.основних і оборотних коштів, а також у перерахуванні в карбованці іноземної валюти за курсом Національного банку України, складала лише біля ПРО,5 млрд.руб.

Крім того, кілька спільних підприємств займалися виробництвом промислових товарів, що не належать до асортименту агропромислової продукції. Але наявність таких об'єктів може позитивно впливати на фінансове положення агропромислових підприємств, використання в них робочої сили. Найбільші розміри статутного фонду спільних підприємств належали іноземним партнерам з Австрії, Швеції й Італії. Ще не одержали належного розвитку іноземні інвестиції у виробництво засобів виробництва для сільського господарства і переробної промисловості АПК.

Що стосується створення підприємств, що цілком належали б іноземним власникам, то дня цього останні повинні мати дня своїх капіталів в Україні не тільки сприятливе правове й економічне середовище, але і бути добре обізнаними про ринок, що вони захочуть освоїти. Тому по об'єктивних обставинах не слід очікувати створення більш-менш значного прошарку таких підприємств в АПК України раніше, ніж через чотири-п'ять років.

З іншого боку, для економічного росту АПК України було б, мабуть,більш доцільним не створення на нашій території значної кількості підприємств, що цілком належать іноземним власникам, а імпорт через границю ліцензій і "ноу-хау" на передову техніку і технології і створення на цій основі спільних підприємств. При цьому значний економічний ефект може дати уніфікація засобів виробництва щодо тих, що використовуються в розвитих країнах. Наприклад, у переробній промисловості АПК цей прийом дозволив би, за деякими оцінками, удвічі скоротити капітальні вкладення в порівнянні з засобами виробництва, створеними по індивідуальних проектах.