Смекни!
smekni.com

Українська і радянська цивільні школи (стр. 1 из 3)

Реферат з педагогіки на тему:

„Українська і радянська цивільні школи”


План:

Вступ

1. Радянська школа

2. Українська школа

Висновок

Використана література


Вступ

За радянській період було видано багато праць, книг, монографій з цивільного права. Учені СРСР мали гарний фінансово-організаційний потенціал, видавницькі спроможності які використовували для вивчення галузі. Цивільне право, як і інші галузі права залежні від соціальних, політичних, економічних умов в державі. Радянське цивільне право розвивалося в повній ізоляції від дожовтневих надбань, учені „будували” цивільне право країни на порожньому місці. Радянська цивільно-правова доктрина виявилась у відмові від визнання поділу права на приватне і публічне, а відтак — у відмові від приватного права як такого. Подібна функція „будування на порожньому” постала і перед ученими, що розвивали цивільне право після проголошення України незалежною, так після розпаду СРСР молодій державі треба було орієнтуватися вже на європейську думку. Події почата 90-х, та актів якими вони супроводжувалися, прийняття Конституції, що закріпила суверенне становище держави тільки сприяло розвитку цивільно-правових відносин. Різноманітні відносини потребували швидкого та адекватного реагування з боку права, чим і став Цивільний кодекс 2001 року. Зрозуміти школу ми можемо по її діяльності, так для зрозуміння української школи ми повинні проаналізувати діяльність її представників, їх твори та взнати зміст твору.


1.Радянська школа

Після подій жовтневої революції почався новий етап розвитку. Це знайшло помітне відображення і в історії розроблення та прийняття цивільних кодексів. Боротьба різних підходів, стара і нова цивілістичні концепції, зокрема, позначилися на принципах. У зв’язку з тим, що радянська ідеологія засновувалося на твердженнях, що товарно-грошові відносини не можуть існувати за соціалізму, багато робіт вчених того часу були направлені на відстоювання цього твердження та критиці зарубіжного цивільного права. Але не зважаючи на це цивільне право активно розвивалося.. На думку С. І. Вільнянського, що була викладена в його праці „Советское гражданское право в период развернутого строительства коммунистического общества” головною функцією юристів того часу є вивчення правових норм, так як рух до комунізму тісно пов’язаний з розвитком народно господарства, змін економічних відносин і радянські юристи повинні внести великий вклад. Цивілісти того часу визначали предмет цивільного права по іншому – „Цивільне право регулює майнові і пов’язані із ними не майнові відносини громадян та соціалістичних організацій, за винятком таких майнових відносин, що засновані на адміністративному праві[1]

В 1922 році був створений Цивільний кодекс. Принципово важливим було положення про зосередження в руках Радянської держави основних знарядь і засобів виробництва, встановлення жорсткого державного контролю над торговим обігом тощо, зрештою, відмова від основних принципів приватного права. Характерними з цього приводу є зауваження В.І. Леніна на адресу Народного комісаріату юстиції РРФСР. Зокрема він підкреслював: "Ми нічого "приватного" не визнаємо, для нас все у галузі господарства є публічно-правовим, а не приватним. Ми допускаємо капіталізм тільки державний. Звідси — розширити застосування державного втручання у "приватно-правові відносини", розширити право держави скасовувати "приватні" договори, застосову­вати не "цивільні правовідносини", а нашу революційну правосвідомість". Автори проекту ЦК до цих вказівок прислухалися, однак часи одностайного схвалення ще не настали. І Раднарком, усупереч пропозиціям В.І. Леніна, виключив з проекту ЦК згадку про право держави втручатися у приватно-правові відносини. Проте врешті-решт вказівку було виконано. ЦК СРСР, прийнятий 31 жовтня 1922 р., набрав чинності 1 січня 1923 р. За чим ЦК суб'єктами цивільного права визнавалися як фізичні особи, так і організації (юридичні особи). Цивільну правоздатність могли мати начебто всі фізичні особи, однак ст. 1, 4 містили положення про можливість обмеження "по суду в правах". У інтерпретації одного з редакторів ЦК СРСР А.Г. Гойхбарга це означало, що правоздатність є лише умовно наданою здатністю, обмеження якої можливе не тільки в загальній формі законодавцем, а й в окремих випадках цивільним судом — згідно зі ст. 1 ЦК. П.І. Стучка зазначав: "Можна сказати, що вся наша радянська наука цивільного права ґрунтується на цій статті 1 та ще статті 4".Об'єктом цивільних прав могло бути лише майно, не вилучене з цивільного обігу (ст.20). При цьому перелік вилученого з обігу майна був досить значним. До нього, зокрема, належали: промислові, транспортні та інші підприємства в цілому; обладнання промислових підприємств, рухомий склад залізниць, морські та річкові судна і літальні апарати; комунальні споруди; будівлі тощо. У ст.52 йшлося про власність: державну (націоналізовану та муніципалізовану), кооперативну, приватну. Відповідно до ст.54 предметом приватної власності могло бути будь-яке майно, не вилучене з приватного обігу. Положення загалом досить демократичне. Проте обмеження, встановлені ст.22, 24 ЦК разом з нормами ст.55, 56 позбавляють підприємця можливості здійснювати будь-яку помітну діяльність, засновану на його ініціативі, заповзятливості і власній волі. Іншими словами, право приватної власності настільки звужене, що, врешті-решт, його можна вважати існуючим лише як виняток. Останній розділ Цивільного кодексу був присвячений питанням спадкового права. Тут слід мати на увазі, що Декретом від 11 березня 1919 р. спадкування було скасоване взагалі, а потім, Декретом від 21 березня того ж року, поновлено, але з істотними обмеженнями розміру (суми) спадщини, кола спадкоємців і обсягу прав на майно, яке передається у спадок (спадкове майно переходило до спадкоємців у користування, а не на праві власності).

В 1938 р. В журналі „Советская юстиция” виходить стаття під назвою „Значение вины в обязательствах из причинения вреда” в якій автор коментує захист дисертації аспірантом кафедри цивільного права Х.И. Шварцем. В дисертації критикується принцип нанесення, а принцип вини визнається основоположним початком цивільної відповідальності[2].

Новицький в 1950 році зазначає, що термін „реального договору” є не доречний у цивільному праві[3].

В 1955 році публікується праця О.С. Иоффе „Ответственность по советскому гражданскому праву” в якій автор дає своє визначення цивільно-правовій відповідальності і характеризує умови за яких вона настає, приділяє багато уваги суб’єктивному фактору вини. В цьому ж році виходить робота Г.К. Матвеева „Вина в советском гражданском праве”, основна увага приділяється складу цивільного правопорушення, яке визнається автором єдиною підставою відповідальності. Матвеев розглядає об’єктивні та суб’єктивні елементи відповідальності, стверджує, що за відсутності хоча б одного елементу відповідальності бути не може. В. А. Тархов в журналі „Советское государство и право” публікується рецензія на роботу Г.К. Матвеева. Визнаючі багато достатків в книзі, він її і критикує. Особливо критикує положення о необхідності усіх елементів

Між тим рішення XXI з’їзд КПРС свідчить про розширення цивільного права на відносини, що раніше регулювалися адміністративно-правовими нормами. Так постанова Ради Міністрів СРСР від 30 червня 1958 року „Об отмене обязательных поставок и натуроплаты за работы МТС, о новом порядке, ценах и условиях заготовок сельскохозяйственных продуктов”. Пленум ЦК КПРС відмінило обов’язкові поставки сільсько-господарських продуктів, прирівнювані до податків і змінило їх на продаж цих продуктів колгоспами, робочими, службовцями державним та кооперативним заготівельним організаціям по новим цінам[4].

Тобто спостерігається піднесення цивільного права, його інститутів, розвиток його до такого вигляду, який ми маємо сьогодні. Так економічна сфера між колгоспом і державою на думку соціалізму повинна була б скорочуватися і згодом замінить прямим товарообміном, але це не відбулося, а навпаки, так на Пленумі ЦК КПСС 1958 року Н.С. Хрущев говорив, що розвиток товарних відносин не суперечить руху до комунізму, так як багата сфера сільско-господарських товарів є одна з найважливіших умов переходу до комунізму, а цю задачу можно вирішити „на основе таких экономических отношений, которые стимулируют повышение производительности труда и рост производства сельскохозяйственных продуктов ... Принцип свободной продажи продуктов постепенно будет распространяться на все отрасли хазяйства”[5].

В 1963 році був прийнятий Цивільний кодекс УРСР і набув чинності 1 січня 1964 р. Він зберігав чинність до 1 січня 2004 р.

Характерні ознаки, що відрізняють цей кодекс від ЦК УСРР 1922 р:

1) за своєю структурою ЦК 1963 р. помітно відійшов від пан-дектної системи. У ньому немає норм, що регулюють сімейні відносини, але передбачені розділи, присвячені авторському і винахідницькому праву;

2) розділ II називається "Право власності", а не "Речове право", як було раніше. Це відображає тенденцію до скорочення числа речових прав. Серед видів власності не згадується приватна власність;

3) значно розширений перелік зобов'язань. Зокрема з'явилися Розділи про постачання, контрактацію, позику, підряд на капітальне будівництво, розрахункові і кредитні відносини, довічне утримання, рятування соціалістичного майна тощо;

4) відбувся перерозподіл матеріалу всередині розділів і між розділами. Так, норми про довіреність із зобов'язального права перенесені в розділ "Загальні положення", порука з договірних зобов'язань потрапила у гл.16, присвячену забезпеченню виконання зобов'язань. Туди ж перенесені норми про заставу, що містилися серед речових прав;