Смекни!
smekni.com

Функції і анатомія листка 2 (стр. 1 из 2)

Назва реферату: Функції і анатомія листка
Розділ: Біологія

Функції і анатомія листка

Важливим вегетативним органом зеленої рослини е листок. Це не тільки окраса рослини, хоч розмаїття форм і розмірів його складають гідне подиву багатство творчої організації великого творця — При­роди.

Листок — це лабораторія творення живої речовини. Від зеленого листка, як відзначав великий вітчизняний вчений К. А. Тімірязєв, «...беруть початок всі прояви життя на Землі». Безмежна кількість найдивовижніших органічних сполук, наявних у живій природі, започатко­вана в цьому удавано простому й неймовірно складному насправді утворі — зеленому листку. З тих речовин, що їх творить листок у зернах хлорофілу з вуглекислоти, води й сонячної енергії, в подальшому процесі в кліти­нах рослин і тварин виникає все те, що притаманне жи­вій матерії.

Ми не маємо на меті в деталях розглядати тут той дивовижний процес творення живої речовини в зелено­му листку, бо це не е нашим завданням. Спробуємо лише на прикладах показати роз­маїття зеленого листка, варте захоплення своєю завер­шеністю, доцільністю й неповторністю.

Насамперед запам'ятайте прості деталі зеленого листка. Істотною й найбільш помітною частиною типо­вого листка є листкова пластинка. Власне її й на­зивають листком. А до стебла листкова пластинка у більшості рослин прикріплюється за допомогою черешка, який зовні дещо скидається на стебло, але за по­ходженням є частиною листка.

Листкова пластинка відіграє основну роль органа фотосинтезу (процес утворення органічної речовини), а черешок служить для кращого розміщення пластинки по відношенню до сонячних променів та уникнення руй­нівної дії вітру на листкову пластинку. В деяких рослин з довгим черешком листкова пластинка дуже чутливо реагує на найменший рух повітря. Особливо яскраво це помітно в осики. Тому й в народі це знайшло своє відо­браження у прислів'ї: тремтить, мов осиковий лист.

Листки, що мають черешки, звуться черешкови­ми (у більшості рослин), а листки без черешків — си­дячими (наприклад, у маку, жимолості козолистої). Сидячий листок іноді своєю основою охоплює стебло, тоді його звуть стеблообгортним. Якщо листок своєю основою пере­ходить на міжвузля, то його звуть збігаючим (талабан польовий, во­лошки). Якщо краї основи листкової пластинки зростаються за стеблом, а стебло ніби проходить крізь них, листок звуть пронизаним (наприклад, у ласкавця круглолистого.

У злаків, осок, зонтичних, орхідних та деяких інших рослин нижня части­на листка розширена й охоплює стебло у вигляді трубки, яка зветься піхвою. Вона захищає пазушні бруньки і молоду, довго ростучу основу міжвузль (у злаків) та підвищує міцність стебла під час згинання. А великі піхви у банана так тісно охоплюють одна одну, що утворюють несправжнє високе «стебло». Буває й так, що в деяких рослин нижні, а то й навіть всі листки спрощуються і набувають вигляду піхви.

Біля основи листка у багатьох рослин утворюються особливі вирости різної форми (плівки, луски, маленькі листочки, щетинки тощо), які називають прилистками. Звичайно вони бувають парними. Роль прилистків різна. У фікуса, наприклад, із зрослих прилистків утворюється ковпачок над верхівковою брунькою, у гречкових — розтруб для захисту бруньок. Великі прилист­ки у гороху й фіалки виконують функцію листка, а колючки з прилистків у білої акації відіграють захисну роль.

Який би листок не взяти до рук, то вже з першого погляду можна помі­тити безліч жилок (невдало їх звуть «нервами»), які особливо чітко виділя­ються, якщо розглядати листкову пластинку проти сонця. Вони утворюють густу сітку, розходячись у всіх напрямках листкової пластинки. Що ж таке жилки? Це — провідні пучки, які умовно можна б назвати «транспортними шляхами» листка: вони сполучають його з стеблом. Отож, і завдання жилок постачати в листок воду й мінеральні солі та відводити з нього готову продукцію — утворені в тканині листкової пластинки органічні речовини різного ступеня складності. Та й це ще не все.

Сама тканина листка — паренхіма — м'яка й неміцна. Опорою для неї слу­жать жилки, які виконують роль арматури. Жилки дуже міцні (навіть добро­му силачеві не вдасться розірвати листок новозеландського льону і гарантують ту міцність клітин деревини, лубу та склеренхімним во­локнам. Завдяки численним жилкам листок спроможний протистояти різним зовнішнім впливам (дії вітру, дощу тощо).

У рослин жилки листка розташовуються по-різному і за характером жил­кування (до уваги беруться лише великі жилки) розрізняють кілька типів листків: паралельножилковий (у злаків та осок), дугожилковий (у конвалії), пальчастожилковий (у клена гостролистого), пірчастожилковий (у верби козячої, груші, сливи, яблуні та ін.), дихотомічножилковий (у гінкго). Взагалі ж, паралельне та дугоподібне жилкуван­ня притаманне хвойним (шпильковим) та однодольним, а пальчасте й пірчасте — дводольним рослинам. Останні типи жилкування характеризуються тим, що найдрібніші жилки сполучаються одна з одною (анастомозують); в разі розриву пластинки листка це дає змогу проводити воду обвідним шляхом у ті ділянки, які розташовані вище місця розриву. Явище анастомозу (від грецького анастомозис — сполучення) менше поширене у листках з паралель­ним і дугоподібним жилкуванням і майже зовсім відсутнє у папоротей та голонасінних.

Коли спостерігати в природі листки рослин, то кидається у вічі велике розмаїття форм і розмірів листкової пластинки.

Ось візьмемо листок сосни (його ще звуть хвоєю). Він вузький і загостре­ний, як голка (чи шпилька), і такий тип листка за (його формою звуть гол­частим. Він властивий майже всім хвойним, або шпильковим, рослинам (ялина, смерека, модрина, тис, яловець звичайний та ін.).

У пирію, пшениці та всіх інших злаків, а також у болотної рослини сусака зонтичного, деяких осокових та лілійних рослин листок зветься лінійним, бо він обмежений двома паралельними краями; довжина його в багато разів перевищує ширину.

Довгасті листки мають каштан їстівний, евкаліпти, персики та чимало інших рослин. Основа й верхівка листкової пластинки тут однакової ширини, а довжина в три — чотири рази перевищує ширину.

Досить поширені серед рослин ланцетні листки: вони поступово зву­жуються від основи до верхівки, причому довжина листка в кілька разів пе­ревищує його ширину (у багатьох верб).

Оберненоланцетний листок характеризується тим, що він роз­ширений у верхній частині і звужений до основи, а довжина також перевищує. ширину.

Листок черемхи зветься еліптичним, бо пластинка його в обрисі має; форму еліпса.

У кропиви дводомної листок овальної форми, а в бука — яйцепо­дібний, у в'яза — оберненояйцеподібний, бо більше розширений у верхній частині. Осика має округлий листок, оскільки в обрисі пластинка його наближається до кола. У горлянки повзучої листок: зветься лопатчастим, — пластинка нагадує лопатку. Ромбічні листки у водяного горіха, широкояйцеподібні — у берези, а в красолі — щитоподібні. У липи листок серцеподібний;, бо має виїмку біля основи, а у верхній частині загострений. Зовсім тупий сер­цеподібний листок, ширина пластинки якого перевищує довжину, зветься нир­коподібним, як, наприклад, у копитняка. У стрілолисту, поширеного а прибережних водах прісних водойм, а також у гірчака березковидного (однорічний бур'ян) листок зветься стрілоподібним. Більшість видів щавлю, які дико ростуть на луках і полях по всій території України, мають списо­подібний листок.

Наведені форми листкової пластинки характерні для рослин з простим листком, але вони далеко не вичерпують всієї різноманітності, яку пропонує вашій увазі рослинний світ планети Земля.

Чималу розмаїтість побачимо і в обрисі краю пластинки листка. Якщо по­дивимось на тютюн, бузок чи копитняк, то неважко помітити, що край листка у них цілісний, тобто являє собою суцільну неперервну криву лінію; іноді вона майже пряма, як у багатьох злаків. Такі листки і звуться цілокраїми. Але, крім таких листків, є безліч інших з різним ступенем зубчастості, тобто по краю пластинки є різні поверхневі виступи й заглиблення у вигляді зубців. Тип і форма їх надають листкам характерного обрису. Так, листки з округлими зубцями звуться зарубчастими; з гострими, нахиленими в один бік, — пилчастими. Якщо зубці по краю листка гострі й обидва краї їх приблиз­но однакової довжини, то листок зветься зубчастим, коли ж зубці гострі, а виїмки овальні — виїмчастим. Всі ці прості листки згаданих чотирьох типів вважаються цілісними, бо виїмки по краях пластинки не досягають чвер­ті ширини її.

Поруч з такими серед рослин дуже поширені й листки, у яких виїмки по краю пластинки досягають чверті ширини, але не більше третини, тоді їх звуть лопатевими. Ті ж листки, у яких виїмки по краю пластинки перевищують половину ширини її, звуться роздільними, а якщо виїмки доходять до головної жилки, то розсіченими. Для кожного з цих типів листків розташування лопатей чи виїмок буває пірчасте, трійчасте і пальчасте. Тому й маємо, на­приклад, у дуба звичайного листок не просто лопатевий, а пірчастолопатевий, у грициків — пірчастороздільний, у валеріани — пірчасторозсічений; у клена гостролистого — пальчастолопатевий, у багатьох видів герані — пальчастороздільний, у деяких жовтців — пальчасторозсічений; у печіночниці — трилопатевий. Пірчасторозсічений листок суріпиці, ріпи та брюкви звуть ще ліроподібним, бо кінцева частка пластинки значно більша від бічних.

Наведені приклади типів і форм листкових пластинок у рослин ілюстру­ють ту велику різноманітність, яка в живій природі виникла під впливом умов середовища в процесі еволюції. Кожному виду рослини (іноді навіть цілим ро­дам, а то й родинам) притаманний певний тип листкової пластинки. Всього їх відомо близько 200.

Коли вивчити основні типи й форми листків, то удаваний хаос стане для допитливого світом чарівних витворів природи, а знання того розмаїття до­поможе легко розпізнати безліч рослин. 1 особливо в тих випадках, коли фор­ма листка є надто своєрідною і привабливою.