Смекни!
smekni.com

Особливості міжнародних стандартів щодо прав та свобод людини і громадянина (стр. 6 из 7)

Даний механізм повинен також включати засоби стимулювання реалізації прав і свобод, у тому числі створення умов, за яких закріплені права і свободи можуть реально належати конкретній особі, використовуватись нею без будь-яких зовнішніх перепон.

Конституція України досить чітко визначає систему органів та посадових осіб різних рівнів, які повинні захищати права і свободи людини і громадянина. Це: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації, підсистема судів загальної юрисдикції та спеціалізованих судів, Конституційний Суд України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокуратура, адвокатура, інші правоохоронні органи України.

Верховна Рада України здійснює захист прав і свобод через законодавчу діяльність шляхом визначення виключно в законах України прав і свобод людини і громадянина, гарантій цих прав і свобод, основних обов'язків громадян, громадянства, правосуб'єктності громадян, статусу іноземців і осіб без громадянства; прав корінних народів і національних меншин; основ соціального захисту; визначення правового режиму власності, правових засад і гарантій підприємництва, правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання (пп. 1—3, 6—8 ч. 1 ст. 92 Конституції).[20]

Особливе місце у системі гарантій посідає Президент України. Він зобов'язаний сприяти формуванню відповідних механізмів контролю та забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, а обстоюючи їх, створювати умови нетерпимого ставлення до будь-яких випадків порушення таких прав і свобод. Для виконання зазначених обов'язків Президент наділений правом вето щодо прийнятих Верховною Радою законів із наступним поверненням на повторний розгляд; повноваженнями щодо скасування актів Кабінету міністрів України, рішень голів місцевих державних адміністрацій та актів Ради міністрів Автономної Республіки Крим (п. 16, 30 ч. 1 ст. 108 Конституції); правом звертатися з клопотанням до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Великі надії в плані посилення гарантій захисту прав і свобод людини покладаються на інститут Уповноваженого з прав людини, який існує в рамках парламентаризму. Зазначена посадова особа заповнює прогалини і компенсує недоліки судових засобів захисту, парламентського та відомчого контролю за адміністративними органами.

Уповноважений з прав людини в силу специфіки своєї природи, а також надзвичайної складності завдань забезпечення прав людини в Україні не здатний докорінно змінити ситуацію. Новий демократичний інститут робить перші кроки. Але наявний досвід його функціонування вказує на необхідність удосконалення існуючої законодавчої бази. Так, чинна Конституція у п. 17 ст. 85 містить лише згадку про цю посадову особу у зв'язку із закріпленням повноважень Верховної Ради по призначенню і звільненню з посади Уповноваженого з прав людини. Тому Основний Закон слід доповнити спеціальною нормою, яка присвячена Уповноваженому з прав людини.

Широкими повноваженнями щодо захисту прав і свобод людини наділена прокуратура України при виконанні функцій нагляду за додержанням і застосуванням законів. Діяльність органів прокуратури по вирішенню заяв і звернень громадин, перевірці сигналів преси та інших засобів масової інформації про порушення законності забезпечує своєчасний і кваліфікований розгляд кожного звернення, всебічну перевірку доводів заявника і прийняття на місці правильного рішення, поновлення порушених прав і законних інтересів громадян, притягнення до відповідальності винних осіб.[21]

Забезпечення прав і свобод громадян неможливе без специфічного демократичного інституту, яким є адвокатура. Адвокат зобов'язаний здійснювати представництво, сприяти захисту прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб за їх дорученням в усіх органах, установах, організаціях. Вказана діяльність базується на принципах верховенства права, незалежності, гуманізму, демократизму і конфіденційності.

Таким чином, удосконалення процедур захисту прав і свобод індивіда — важливе і невідкладне завдання Української держави. На жаль, розмитість, невизначеність, а то й повна відсутність юридичних правил, які б регулювали захист громадян, свідчать про незадовільну правову ситуацію, яка склалася в суспільстві. Юридичні механізми, які діяли в колишньому СРСР, зруйновані, нові ще не сформовані, а ті, що діють, недосконалі. В таких умовах правовий статус людини і громадянина, закріплений в Конституції України, не має реального підґрунтя. А це загрожує перетворенням суб'єктивних прав у декларацію, відірвану від життя.

Висновки

В процесі написання курсової роботи були розглянуті такі проблеми:

1) поняття міжнародно – правових стандартів прав і свобод людини і громадянина;

2) засоби захисту основних прав і свобод людини і громадянина;

3) забезпечення міжнародних стандартів в Україні.

Таким чином, міжнародні стандарти щодо основних прав, свобод людини і громадянина є важливими і мають значний вплив на внутрішнє законодавство як України, так і інших держав.

Міжнародні стандарти щодо основних прав та свобод людини і громадянина встановлені низкою нормативних актів, а саме: Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про політичні та громадянські права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, Європейська соціальна хартія, Європейська конвенція про захист прав та фундаментальних свобод людини з протоколами та інші.

Міжнародно - правові акти закріплюють такі основні права та свободи людини і громадянина: принцип рівності всіх громадян незалежно від мови, статі, кольору шкіри, релігійних, політичних переконань та інших ознак; право на життя; право людини на повагу до її гідності; право на недоторканість житла; право на невтручання в особисте та сімейне життя; право на об'єднання; право на мирні збори та маніфестації; право на працю; право на відпочинок; право на охорону здоров'я та інші права.

Кожна держава повинна забезпечувати механізм реалізації захисту прав та свобод своїх громадян. Це невід'ємна складова демократичної держави.

Механізм – це система правових засобів. Метою цих засобів є захист прав людини. Потреба в такому захисті виникає при вчиненні певного правового правопорушення чи об'єктивно-протиправного діяння.

Кожна особа має право на захист, що закріплено Конституціями багатьох держав, а також міжнародно – правовими актами.

Право на захист – це матеріальне суб'єктивне право правоохоронного характеру, що виникло в момент порушення регулятивного суб'єктивного права на стороні потерпілого. Право на захист означає можливість вдатися в необхідних випадках до примусової сили держави, тобто суб'єктом правоохоронного відношення мусить бути державний орган, без якого такий примус неможливий.

Конституційно-правовий механізм захисту людиною своїх прав – це система влади держави, функцією якої є захист прав людини.

Таким чином, міжнародні стандарти щодо основних прав, свобод людини і громадянина являють собою сукупність норм права, які закріплені в міжнародно – правових актах. Положення Конституції держав про основні права і свободи людини та громадянина повинні відповідати міжнародним стандартам, оскільки захист цих прав забезпечує існування суверенної, демократичної і незалежної держави.

Список використаних джерел

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії ВРУ 28.06.96. // ВВРУ. – 1996.- №30.- ст.141.

2. Загальна декларація прав людини 1948 р. // Международные акты о правах человека: Сборник документов. – М. – 1999.

3. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 р. // Международные акты о правах человека: Сборник документов. – М. – 1999.

4. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права 1966 р. // Международные акты о правах человека: Сборник документов. – М. – 1999.

5. Євопейська конвенція про захист прав та фундаментальних свобод людини з протоколами 1950 р. // Международные акты о правах человека: Сборник документов. – М. – 1999.

6. Конституційне право України: Конспект лекцій /За ред. проф. Ю. М. Тодики. — X., 1997.

7. Конституційне право України / За ред. проф. В. Ф. Погорілка. — К., 1999.

8. Конституційне право України /За ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка, Ю. М. Тодики. — К., 1999.

9. Конституционное право Украины /Сост.: В. Д. Волков, Р. Ф. Гринюк, И. С. Щебетун. — Донецьк, 2000.

10. Кравченко В. В. Конституційне право України. — К., 2002.

11. Лукашева Е.А. Общая теория прав человека. – М. – 1996.

12. Матузова Н.И., Малько А.В. Теория государства и права. – М .- 1997.

13. Тодика Ю.М., Журавський В.С. Конституційне право України. – К: Видавничий дім. – 2002 р.

14. Фрицький О.Ф. Конституційне право України. – К: Юрінком Інтер. – 2002.

15. Гораджаєв О.Я. Конституційні права і свободи людини і громадянина в країнах Співдружності Незалежних Держав і міжнародно – правові стандарти: Автореф. дис. канд. юрид. наук. – Одеса. – 1998. – ст.13-15.

16. Бородін І. Права та свободи громадян, їх класифікація, гарантії реалізації // Право України. – 2001. - №12.

17. Климович О. Система національних засобів захисту прав людини. // Право України. - №1. – ст.2001. – ст.34.

18. Муса Аль-Сулайбі. Юридична природа міжнародних стандартів пра людини. // Право України. - №9. –2000. - ст.116.

19. Присяжнюк Т. Система Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини – унікальний інструмент захисту порушених прав. // Право України. - №6. – 12001. – ст.32.