регистрация / вход

Особливості провадження в справах неосудних осіб і осіб , які захворіли душевною хворобою після вчинення злочину

Особливості призначення судово-психіатричної і судово-психологічної експертизи. Значення висновків судово-психіатричної і судово-психологічної експертизи для провадження в кримінально–процесуальному праві України.

Особливості провадження в справах неосудних осіб і осіб , які захворіли душевною хворобою

після вчинення злочину

План:

Вступ

1. Провадження досудового розслідування в справах неосудних осіб і осіб, які захворіли душевною хворобою після вчинення злочину з точки зору кримінально – процесуального права .

2. Особливості призначення судово–психіатричної і судово – психологічної експертизи .

3. Значення висновків судово – психіатричної і судово – психологічної експертизи для провадження в кримінально–процесуальному праві України .

4. Розгляд кримінальних справ неосудних осіб і осіб , які захворіли душевною хворобою після вчинення злочину в судах України .

Висновок

Література

Вступ

Відповідно до ст. 22 Кримінального кодексу України не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до винесення судом вироку захворіла на душевну хворобу, що позбавило її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними. До такої особи за призначенням суду можуть застосовуватись примусові заходи медичного характеру, а після одужання вона може підлягати покаранню.

На відміну від неосудних осіб, що не підлягають кримінальній відповідальності і чиї діяння не визнаються злочинами, особи, які захворіли на глибокий психічний розлад після вчинення злочину, визнаються такими, що вчинили злочин, є осудними,  щодо скоєного ними діяння, але не підлягають покаранню до свого одужання .

З вищезазначеного можна зробити висновок, що діяння неосудних осіб і осіб, які захворіли душевною хворобою після вчинення злочину вимагають застосування спеціальних знань і правил при кваліфікації та застосуванні норм кримінального і кримінально-процесуального права .

Саме з’ясування цих особливостей і є основною метою даної роботи .

1. Особливості провадження досудового розслідування в справах неосудних осіб і осіб , які захворіли душевною хворобою після вчинення злочину з точки зору кримінально – процесуального права .

Відповідно до статті 111 КПК України у справах про суспільно небезпечні діяння, вчинені особою в стані неосудності, а також осіб, які захворіли на душевну хворобу після вчинення ними злочину , провадження попереднього слідства є обов’язковим .

Кримінальні справи про діяння душевнохворих порушуються на загальних підставах і розслідуються в звичайному порядку .

Згідно ч. 3 ст. 44 КПК України захисник допускається до участі в таких справах з моменту отримання доказів про душевне захворювання особи , причому, відмова від захисника не може бути прийнята слідчим ( ч. 3 ст. 46 КПК ). Також треба враховувати, що з цих осіб не може бути стягнута сума для оплати праці адвоката за здійснення захисту . Витрати по захисту можуть відноситися на рахунок держави .

При досудовому розслідуванніпровадяться всі необхідні слідчі дії для всебічного й повного з’ясування обставин вчиненого суспільно небезпечного діяння й особи, яка його вчинила, обставин, які характеризують цю особу та її душевне захворювання, причин та умов, які сприяли вчиненню цього діяння .

Психічний стан визначається судово психіатричною експертизою, яка призначається після встановлення факту вчинення діяння даною особою. Призначення вищевказаної експертизи, згідно п. 3 ст. 76 КПК, є обов’язкове.

Після закінчення розслідування справи душевнохворого слідчий виносить постанову про закриття справи за наявності обставин, передбачених ст. 6 КПК (обставини, що виключають провадження в кримінальній справі), чи при недоведеності участі душевнохворого у вчиненні суспільно небезпечного діяння або якщо ( згідно ч. 3 ст. 417 КПК) на підставі висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів буде встановлено, що особа під час вчинення суспільно небезпечного діяння була в неосудному стані або в подальшому захворіла душевною хворобою, яка позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, складається постанова про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру.

В постанові про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру повинні бути викладені всі докази, які підтверджують вчинення цією особою суспільно небезпечного діяння, а також дані, які підтверджують, що вона захворіла на душевну хворобу. До цієї постанови обов’язково додається список осіб, які підлягають виклику в судове засідання, а також інші додатки, аналогічні тим, що додаються до обвинувального вироку . Потім ця постанова надсилається разам із справою надсилається прокуророві (ст. 226, 417 КПК) .

Слідчий або прокурор не вправі закрити кримінальну справу на тій підставі, що немає необхідності в застосуванні до душевнохворого примусових заходів медичного характеру. Прийняти таке рішення може тільки суд ( ч. 1 ст. 421 КПК).

Слід мати на увазі, що відповідно до статті 12 КК примусовий захід медичного характеру може бути застосовано судом також до особи, у якої в процесі досудового розслідування чи розгляду справи в суді встановлено тимчасовий розлад душевної діяльності, який позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, якщо за характером вчиненого діяння і своїм психічним станом ця особа становить небезпеку для суспільства і потребує лікування в примусовому порядку.

Одержавши справу із зазначеною постановою слідчого , прокурор згідно ст. 418 КПК, вчиняє одну з наступних дій :

1. Погодившись із постановою , затверджує її і надсилає справу до суду ;

2. Повертає справу із своєю письмовою вказівкою слідчому для проведення додаткового досудового розслідування, якщо визнає, що психіатрична експертиза та інші докази зібрані у справі, є недостатніми для того, щоб зробити висновок про психічний стан особи, або що у справі не зібрано достатніх доказів про те, що суспільно небезпечне діяння вчинено даною особою .

Слідчий і прокурор також мають право закрити кримінальну справу за наявності обставин, передбачених ст. 6 і п. 2 ст. 213 КПК України.

Крім рішень, зазначених у ст. 418 КПК, прокурор вправі прийняти й інші рішення:

1. Внести зміни в постанову слідчого або накласти нову , якщо вона не відповідає матеріалам справи або вимогам закону ;

2. Доповнити чи скоротити список осіб, які підлягають виклику в судове засідання ;

3. Закрити справу на тих же підставах, що і слідчий .

При розгляді справи в порядку ст. 418 КПК прокурор має дотримуватися строку, передбаченого ст. 233 КПК, і орієнтуватися на питання, передбачені ст. 228 КПК.

2. Особливості призначення судово-психіатричної й судово-психологічної експертизи.

Згідно ст. 75 КПК експертиза призначається у випадках, коли для вирішення певних питань при провадженні в справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання. Стаття 76 КПК, також, визначає підстави, при наявності яких призначення експертизи є обов’язковим серед них є наступна : для визначення психічного стану підозрюваного або обвинуваченого при наявності в справі даних, які викликають сумнів щодо його осудності (п. 3 ст. 76 КПК).

Питання про те, чи потрібно призначати експертизу, вирішують слідчі органи, суддя й суд при провадженні справи. Стаття 76 КПК передбачає винятки з цього правила, тому що перераховані в ній питання завжди вимагають для їх вирішення спеціальних знань в галузі судової медицини чи психіатрії.

Судово – психологічна експертиза призначається у випадках , коли для з’ясування важливих по справі обставин вимагаються спеціальні психологічні знання. Вона направлена на дослідження непатологічних явищ психіки і тому проводиться переважно по відношенню психічно здорових людей .

Призначення судово - психологічної експертизи доцільне, якщо психічне здоров’я осіб, що направляються на експертизу не викликає сумнівів у представників слідчих органів чи підтверджено висновком судово-психіатричної експертизи . Тому судово - психологічна експертиза не повинна передувати судово-психіатричній чи проводишся паралельно їй .

Традиційно на сьогодні є поділ судово - психологічної експертизи на три основні види :

1.Експертиза неповнолітніх (свідків, потерпілих , обвинувачених);

2.Експертиза властивостей особи, основних мотивів, що закріпилися в життєдіяльності суб’єкта ;

3. Експертиза особливого стану, в тому числі і фізіологічного афекту .[10;9]

Підставами звернення до судово-психологічної експертизи є наявність у особи, щодо якої відбувається провадження в кримінальній справі , є :

1. Відставання рівня психологічного розвитку від вікової норми ;

2. Перенесення чи наявність психічного захворювання ;

3. Перенесення чи наявність соматичних захворювань, особливо інфекційних, хронічних або невиліковних ;

4. Наявність особливостей, які свідчать про крайню неврівноваженість, підвищену емоційність, або агресивність , порушення в таких психологічних процесах, як сприйняття, увага, уява, пам’ять, запам’ятовування чи відтворення , мислення .

5. Асоціальна поведінка потерпілого, яка провокує до здійснення злочину, наявність окремих ознак, що передбачають можливість сильного душевного хвилювання правопорушника ;

6. Нерозуміння чи неналежна моральна оцінка соціальної суті й значимості своїх дій ;

7. Сумніви в дійсності показань свідка і потерпілого, що базуються на їх невідповідності характеру ситуації, інших даних ;

8. Невідповідність встановлених мотивів злочину характеру скоєного ;

9. Сумніви в дійсності авторства письмового тексту ;

10. Незвичайність, дивакуватість мотивації поведінки обвинуваченого ;

11. Різка відмінність поведінки обвинуваченого від традиційно властивої відповідним віковим і статевим групам ;

12. Невідповідність характеру поведінки меті й мотивам здійсненого ;

13. Духовна “глухота” правопорушника ;

14. Явно несприятливі умови найближчого оточуючого середовища, в якому довгий час знаходився правопорушник ;

15. Різко виражені характерологічні особливості об’єкта (надмірна в’ялість чи активність, замкнутість чи ейфорія, сором’язливість чи ейфорія, сором’язливість чи безсоромність і т. ін.) ;

16. Незвичайність поведінки суб’єкта в момент здійснення злочину, сивуватість в зовнішньому вигляді, міміці, жестикуляції, пантоміміці, рухах тіла;

17. Дані, що свідчать про акумуляцію емоційних збуджень чи хвилювань . [31-32;8]

Судово-пихологічна експертиза призначається при наявності обставин, у відповідності з порядком, що встановлений ст.ст. 169 (Порядок призначення експертиз), 310( проведення експертизи в суді) КПК України, керуючись ст. 76( обов'язкове).

Судово – психіатрична експертиза призначається у випадку необхідності застосування знань із галузі психіатрії для вирішення питань, що мають правове значення .

Згідно з чинним кримінально – процесуальним законодавством, а також відповідно до Інструкції про проведення судово – психіатричної експертизи ( на даний час діє Інструкція затверджена 27 жовтня 1970 року Міністерством охорони здоров’я СРСР ), судово – психіатрична експертиза проводиться на підставі постанови слідчого, прокурора, органу дізнання чи ухвали суду .

Сумніви щодо стану психічного здоров’я можуть викликати лише обґрунтовані припущення про наявність в особи психічного розладу, який здатний вплинути на юридично значущу поведінку.

Формальними підставами для направлення на судово – психіатричне обстеження можуть бути відомості психічні порушення в минулому, перебування на лікуванні у психіатричній лікарні, звільнення від строкової військової служби через психічне захворювання, перебування на обліку у психоневрологічному диспансері , дані про психічні захворювання у близьких родичів досліджуваного. Необхідно звертати увагу на такі факти, як недоречності в поведінці, інтелектуальна неспроможність, спроби самогубства. Особлива жорстокість сама по собі не може свідчити про наявність психічних відхилень, але її необхідно розглядати у сукупності з іншими даними про особу й поведінку обвинуваченого .

Приводами для призначення експертизи може бути дивна, безглузда поведінка затриманого у слідчому ізоляторі, скарги на порушення психічного здоров’я . Під час допитів і бесід можуть з’явитись такі ознаки , як неспроможність вірно осмислювати питання, непослідовність, нелогічність відповідей і роздумів, неможливість зосередитись й зрозуміти сутність подій, страхи, неадекватні афективні реакції, прояви психічних розладів, розуміння хворобливого стану яких не потребує спеціальних медичних знань (наприклад, припадки).

Відомості про дивацтва в поведінці особи можуть міститися у показаннях свідків, рідних, знайомих або спостерігатись особисто слідчим або суддею , виявлятись такі ознаки можуть на різних етапах кримінального процесу .

Приводом для призначення вищезазначеної експертизи можуть бути, також, повідомлення самого громадянина про наявність у нього хворобливого стану, зорових чи слухових галюцинацій, дивних відчуттів.

За результатами вивчення зібраних матеріалів слідчий чи суд повинні самостійно прийняти рішення про необхідність призначення судово – психіатричної експертизи.

Своєчасність виявлення і направлення на експертизу осіб , щодо психічної повноцінності яких виникають сумніви, свідчить про належну підготовку юристів і є запорукою справедливого правосуддя, а також має суттєве значення для профілактики суспільно небезпечних дій осіб із психічними відхиленнями .

Юридичними підставами для призначення експертизи є постанова слідчого, прокурора, дізнавача чи ухвала суду або судді. Законодавством передбачено лише процесуальний порядок призначення експертизи. Інші юридичні документи ( доручення, супровідні листи, список питань для відповіді ) підставою для проведення експертизи бути не можуть .

Від ретельності підготовки матеріалів для проведення експертизи залежить її повнота й всебічність, надійність експертного висновку. Цілий ряд дій має право проводити орган, що призначив експертизу, і заборонено перекладати їх на експертів. Це в першу чергу стосується збирання матеріалів, що підлягають дослідженню .[18;10]

Підготовча діяльність обумовлюється характером приводів і підстав для призначення експертизи.Наприклад, якщо підставами є відомості про перебуванні особи на лікуванні у психіатричній лікарні, то слідчий чи суд зобов’язані витребувати відповідні документи з лікувального закладу. Витребується і надається експертам також документація про знаходження особи на лікуванні у психіатричній лікарні, то слідчий чи суд зобов’язані витребувати відповідні документи з лікувального закладу. Витребується і надається експертам також документація про знаходження особи на диспансерному наркологічному обліку, оригінали медичних документів, акти попередніх судово-психіатричних досліджень .

Окрім збирання медичних документів необхідно допитати осіб , які знали досліджуваного, спілкувались з ним, мали змогу спостерігати його поведінку в побуті та на виробництві, були очевидцями дивної поведінки чи вчинків. Такі допити необхідні навіть у випадках, коли особа тривалий час знаходилась під наглядом у лікаря-психіатра або лікувалась у психіатричному закладі. Необхідні відомості про особу повинні бути систематизованими . Особлива увага приділяється поведінці напередодні та відразу після вчинення суспільно небезпечного діяння, складання угоди чи здійснення інших юридичних дій, із приводу яких проводиться розгляд кримінальної справи. В самій постанові (ухвалі) повинні бути коротко сформульовані ознаки поведінки досліджуваного , які дають підстави для призначення експертизи. Наприклад, немотивована відмова давати показання сама по собі не є приводом для призначення експертизи . В той же час зазначення в постанові про те, що “підозрюваний постійно перебуває в напруженому стані, на запитання не реагує, рухи скуті, погляд неосмислений, вигляд неохайний” свідчить про наявність певних відхилень від психічної норми .

Після прийняття рішення про призначення експертизи слідчий (суд) повинен прийняти рішення про те, в який судово-психіатричний експертний заклад чи якому спеціалісту в галузі психіатрії буде направлено постанову (ухвалу) і матеріали для проведення дослідження .

3 . Значення висновків судово – психіатричної і судово – психологічної експертизи для провадження в кримінально – процесуальному праві України

Висновок судово – психіатричної і судово – психологічної експертизи підлягає оцінці органів розслідування й суду на предмет його інформативності та вірогідності. У випадку сумнівів чи непогодженням із висновком може бути призначено повторну експертизу, проведення якої доручається іншому складу експертної комісії. При недостатній зрозумілості окремих положень експертизи або в разі сумнівів щодо повноти дослідження повторна експертиза може не призначатись, а наявні недоліки можуть бути усунуті шляхом допиту експертів по матеріалах експертизи та її висновках. При цьому допит експерта повинен обмежуватись лише предметом експертного дослідження. При встановленні додаткових обставин чи встановленні нових даних може бути призначено додаткову експертизу.

Згідно статті 67 КПК суд, прокурор, слідчий і особа, яка проводить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 цієї статті ). Ніякі докази для суду , прокурора , слідчого й особи , яка провадить дізнання, не мають наперед встановленої сили (ч. 2 ст. 67 КПК) .

У вищевказаній статті закріплено принцип вільної оцінки доказів, тобто суд, прокурор, слідчий, особа, яка проводить дізнання, начальник слідчого відділу оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням і жодні докази для них не мають наперед встановленої сили. Тобто, для вищевказаних суб’єктів процесуальної діяльності висновок експерта не має наперед встановленої сили, а є лише одним із джерел доказової інформації по справі ; висновок про подальший хід справи вони приймають , як це вже було зазначено, виходячи із внутрішнього переконання, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом .

4. Розгляд кримінальних справ неосудних осіб і осіб , які захворіли душевною хворобою після вчинення злочину в судах України.

Питання про підслідність справ неосудних осіб і осіб, які захворіли душевною хворобою після вчинення злочину, вирішується на загальних підставах (Глава 2 КПК ). Стадії віддання обвинуваченого до суду в цих справах немає .

Згідно ст. 419 КПК справи, що надійшли до суду від прокурора в порядку, передбаченому статтею 428 КПК(Дії прокурора в справах неосудних осіб), суддя або голова суду, якщо погодиться з постановою слідчого, вносить безпосередньо в судове засідання, а при незгоді з цією постановою – вносить на розгляд розпорядчого засідання суду.

Розгляд зазначених справ проводиться у відкритому судовому засіданні з обов’язковою участю прокурора та захисника за правилами передбаченими главами 25( підготовча частина судового засідання ) і 26 (Судове слідство) КПК України .

Участь особи, щодо якої розглядається справа, не є обов’язковою і може мати місце лише в тому разі, якщо цьому не перешкоджає характер її захворювання.

В судовому засіданні допитуються свідки та перевіряються докази, що доводять або спростовують вчинення даною особою суспільно небезпечного діяння, а також перевіряються інші обставини , які мають істотне значення для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру. В необхідних випадках в судове засідання викликається експерт.

Якщо особа щодо якої розглядається справа, викликана в судове засідання, суд вислуховує її пояснення, а потім висновок експерта. Після закінчення судового слідства висловлює свою думку прокурор, потім захисник.

У разі з незгодою з постановою слідчого (за наявності підстав для закриття справи або повернення її на додаткове розслідування) суддя вносить справу на розгляд розпорядчого засідання суду.

Постановою про внесення справи в судове засідання суддя зобов’язаний вирішити питання, пов’язані з підготовкою її розгляду ( п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 1982 року “Про судову практику по застосуванню примусових заходів медичного характеру” ) :

1. Про день і місце слухання справи ;

2. Про виклик у судове засідання прокурора й захисника ;

3. Про список осіб , які підлягають виклику до суду ;

4. Про витребування додаткових доказів ;

5. Про можливість участі в судовому засіданні особи , щодо якої розглядається справа ;

6. Про необхідність виклику в судове засідання експерта ;

7. Усі інші питання, які стосуються підготовчих до судового розгляду дій.

Розгляд справи по суті провадиться у відкритому судовому засіданні з обов’язковою участю прокурора та захисника.

Участь особи , щодо якої розглядається справа, не є обов’язковою і може мати місце лише в тому разі, якщо цьому не перешкоджає характер її захворювання. В судове засідання викликається законний представник неосудного. Суд зобов’язаний забезпечити йому можливість знайомитися з матеріалами справи, брати участь у дослідженні доказів, подавати докази, заявляти відводи і клопотання і вправі , при необхідності, допитати його як свідка.

У необхідних випадках, коли експертиза неповна чи недостатньо зрозуміла або потрібно поставити експерту додаткові запитання, в судове засідання викликається експерт-психіатр, який брав участь у проведенні експертизи надосудовому розслідуванні.

Суд, також, правомочний призначити повторну судово-психіатричну експертизу. При призначенні повторної експертизи постановка питання про правильність висновків попередньої експертизи є некоректною, відповіді на це питання експерти не дають. Питання обґрунтованості, правильності, вірогідності експертних висновків правомочні вирішувати лише особи, у провадженні яких знаходиться кримінальна справа .[22;10]

Ніякого спрощення під час судового розгляду справи суд не повинен допускати. Необхідно виконувати всі процесуальні дії у підготовчій частині судового засідання, а під час судового слідства в повному обсязі дослідити всі докази.

В судовому засіданні допитуються свідки та перевіряються докази, що доводять або спростовують вчинення даною особою суспільно небезпечного діяння, а також перевіряються інші обставини, які мають істотне значення для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру (ч. 4 ст. 419 КПК). Висновок експертів-психіатрів підлягає ретельній оцінці в сукупності з іншими доказами .

Якщо особа, щодо якої розглядається справа, викликана в судове засідання, суд вислуховує її пояснення, а потім – висновок експерта (ч. 5 ст. 419 КПК ). При цьому слід мати на увазі, що, відповідно до статті 65 КПК, пояснення такої особи не можуть розглядатися як джерела доказів у справі і на них не можна посилатися в постанові чи ухвалі суду для обґрунтування рішення у справі .

Після закінчення судового слідства висловлює свою думку прокурор, а потім захисник ( ч. 5 ст. 419 КПК ).

Отже, судові дебати в цих справах, на відміну від інших кримінальних справ не відкриваються.

Заслухавши думку прокурора й захисника, суд виходить у нарадчу кімнату, де вирішує такі питання :

1. Чи мало місце суспільно небезпечне діяння, із приводу якого порушена справа ;

Чи вчинене це діяння особою, щодо якої розглядається справа ;

2. Чи вчинила особа зазначене діяння в стані неосудності, чи захворіла вона після вчинення злочину на душевну хворобу, яка виключає застосування покарання ;

3. Чи слід застосовувати до цієї особи примусовий захід медичного характеру і якщо слід, то який саме (ст. 420 КПК) .

Закон передбачає, що такий захід застосовується лише до осіб, які є суспільно небезпечними ( ч. 2 ст. 416 КПК ), і вид його обирається судом залежно від душевного захворювання особи, характеру і ступеня суспільної небезпечності вчиненого нею діяння ( ч. 2 ст. 13 КК ).

Про застосування примусового заходу медичного характеру суд виносить ухвалу, а суддя постанову ( ч. 1 ст. 421 КПК ). В описовій її частині повинні бути викладені встановлені судом обставини вчиненого, наведені докази дана юридична оцінка діям особи і наведені мотиви прийнятого рішення.

В резолютивній частині вказується про звільнення особи від кримінальної відповідальності ( якщо вона вчинила суспільно небезпечне діяння в стані неосудності) або від покарання ( якщо особа захворіла душевною хворобою після вчинення злочину, але до винесення вироку ) і про застосування конкретного примусового заходу медичного характеру . В ухвалі ( постанові ) також повинно бути вказано, що питання про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяною цією особою, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Вирішення цивільного позову в цих справах не допускається.

Призначаючи примусове лікування, суду одночасно необхідно внести ухвалу ( постанову) про скасування з часу доставки неосудного до лікувального закладу запобіжного заходу, якщо останній був до нього застосований . Питання про речові докази вирішується в такому ж порядку, як і в інших кримінальних справах ( ст. 81 КПК ).

Суд також може винести ухвалу, а суддя-постанову про направлення справи на додаткове розслідування або про закриття справи, якщо визнає непотрібним застосувати примусові заходи медичного характеру або за наявності обставин , передбачених ст. 6 КПК, а також у разі недоведеності вчинення суспільно небезпечного діяння особою, щодо якої розглядається справа ( ч. 2 і 3 ст. 421 КПК). При закритті справи щодо неосудного суд повинен повідомити про це органам охорони здоров’я для здійснення необхідного лікувального нагляду. Справу, закриту в зв’язку з недоведеністю вчинення суспільно небезпечного діяння неосудним, суд після набрання ухвалою законної сили надсилає прокурору для вжиття заходів по встановленню особи яка вчинила це діяння .

При провадженні по застосуванню примусових заходів медичного характеру слід мати на увазі і такі ситуації :

1. Вчинене неосудним діяння, яке відповідно до кримінального закону може бути визнане суспільно небезпечним лише за умови застосування до нього раніше за такі ж дії заходів адміністративного стягнення, не може бути визнане суспільно небезпечним, якщо при застосуванні таких заходів він також перебував у стані неосудності, бо ці заходи щодо неосудних застосовуватися не можуть, а помилково застосовані юридичного значення не мають. Така справа підлягає закриттю.

2. Якщо при розгляді кримінальної справи, що надійшла до суду в звичайному порядку буде встановлено, що підсудний під час вчинення суспільно небезпечного діяння був у стані неосудності або в подальшому захворів на психічну хворобу, яка позбавляє його можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, суд повинен винести про це мотивовану ухвалу, а суддя – постанову і продовжити розгляд справи за правилами, встановленим в 34 главі КПК України для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру ( ст..КПК).

3. В одному судовому засіданні може бути розглянута судом кримінальна справа щодо підсудного, який притягується до кримінальної відповідальності і відносно неосудного про застосування примусових заходів медичного характеру, які разом вчинили суспільно небезпечне діяння. Після закінчення в такій справі судового слідства, заслухавши думку прокурора і захисника з питань, які суд повинен вирішити у справах про застосування примусових заходів медичного характеру ( ст. 420 КПК ), суд переходить до судових дебатів, надає останнє слово підсудному ( ст. 318, 319 КПК ) і йде до нарадчої кімнати для постановляння вироку щодо підсудного та ухвали щодо неосудного. В цьому ж порядку можуть розглядатися справи, в яких окремі співучасники групових злочинів захворіли душевною хворобою після вчинення злочину ( п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 1982 р.).

Суд згідно зі статтею 13 КК України може застосувати як примусові заходи медичного характеру поміщення в психіатричну лікарню:

1. Із звичайним наглядом – щодо душевно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання в лікувальному закладі і лікування в примусовому порядку ;

2. З посиленим наглядом – щодо душевно хворого, який учинив суспільно небезпечне діяння, не пов’язане з посяганням на життя громадян і за своїм психічним станом не являє загрози для оточуючих, але потребує тримання у лікувальному закладі і лікування в умовах посиленого нагляду ;

3. Із суворим наглядом – щодо душевно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння є особливо небезпечним для суспільства і потребує тримання в лікувальному закладі та лікування в умовах суворого нагляду. Суд не вправі зазначати в ухвалі назву конкретної психіатричної лікарні, в якій провадитиметься примусове лікування, і його строк .

Розглядаючи справи про застосування примусових заходів медичного характеру, суди повинні ураховувати, що такі заходи у вигляді поміщення в психіатричну лікарню з звичайним, посиленим або з суворим наглядом, передбачені ст. 13 КК України, можуть застосовуватися відносно осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння в стані неосудності або вчинили такі діяння в стані осудності, але захворіли до винесення вироку на душевну хворобу, що позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними. Порядок провадження у цих справах установлений главою 34 КПК України . Питання, пов'язані із застосуванням примусових заходів медичного характеру відносно осіб, які захворіли на хронічну душевну хворобу під час відбуття покарання, вирішуються у відповідності з вимогами ст. 411 КПК України.

Судам необхідно мати на увазі, що тимчасовий розлад душевної діяльності особи, який позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, що настав після вчинення злочину, але до винесення судом вироку, не усуває можливості застосування до неї примусового заходу медичного характеру.

Разом із тим тимчасовий розлад душевної діяльності особи, який настав після винесення вироку або під час відбуття покарання, не є підставою для застосування судом примусового заходу медичного характер(п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 1982 року “Про судову практику по застосуванню примусових заходів медичного характеру” ).

Поміщення в психіатричну лікарню завідомо психічно здорової особи є злочином, що передбачений ст. 1232 КК України . Суб’єктами цього злочину є лікарі, які прийняли рішення про поміщення в психіатричну лікарню (відділення) завідомо для них психічно здорової людини або тримання в ній людини , котра вилікувалася : лікар-психіатр, члени комісії лікарів-психіатрів, головний психіатр. Родичі потерпілого, працівники органів внутрішніх справ, інші особи, які сприяли поміщенню в психіатричну лікарню за відомо здорової для них психічно здорової людини, є співучасниками злочину. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони -є прямий умисел .[359-360;7]

Якщо не буде визнано необхідним застосування до душевнохворого примусових заходів медичного характеру, а також у разі припинення їх застосування суд може передати його на піклування родичам чи опікунам при обов’язковому лікарському нагляді (ч. 7 ст. 13 КК ) .

Скасування або зміна примусових заходів медичного характеру можливе лише за ухвалою суду чи постановою судді, який застосував ці заходи, або суду за місцем лікування, коли особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності, видужала або коли в результаті змін у стані її здоров’я відпала потреба в раніше застосованих заходах медичного характеру.

Розгляд судом цього питання провадиться в такому ж порядку , як і про застосування примусових заходів медичного характеру ( ст..419 КПК ) за поданням головного психіатричного органу охорони здоров’я, якому підпорядкований медичний заклад, де тримають дану особу. До подання додається висновок комісії лікарів-психіатрів ( ст. 422 КПК).

За наявності сумніву в правильності висновку комісії, суд може викликати в судове засідання члена цієї комісії і самого неосудного. Повідомлення адміністрації психіатричної лікарні і головного психіатра, який вніс подання до суду , про час розгляду справи є обов’язковим .

Особи, до яких судом застосоване примусове лікування, комісійному переосвідуванню не рідше як один раз за шість місяців.

Одночасно із скасуванням примусового заходу медичного характеру щодо видужалої особи, яка захворіла на душевну хворобу після вчинення злочину, суд має вирішити питання про відновлення кримінальної справи. Пори цьому у випадках закінчення строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, скасування кримінального закону, наявність акта про амністію та з інших підстав, передбачених законом, за згодою особи, щодо якої розглядається справа, коли така згода необхідна, кримінальна справа закривається. Якщо підстав для закриття справи немає, кримінальна справа відносно особи, неосудність якої була встановлена в судовому засіданні, надсилається відповідному суду першої інстанції для розгляду по суті, а в усіх інших випадках – прокуророві для проведення досудового розслідування.

Час перебування в медичній установі, якщо ця особа, засуджена до позбавлення волі або виправних робіт, зараховується в строк відбування покарання ( ст.. 423 КПК).

На ухвалу суду і постанову судді про застосування, скасування чи зміну примусових заходів медичного характеру може бути подано касаційну скаргу чи внесено касаційне подання прокурора в загальному порядку (ст. 424 КПК). Суд касаційної чи наглядової інстанції може скасувати чи змінити ухвалу суду першої інстанції, в тому числі замінити вид застосованого заходу медичного характеру.

Якщо особа, засуджена до позбавлення волі або направлення до виховно-трудового профілакторію, під час відбування покарання захворіла на хронічну душевну хворобу, суддя районного (міського) суду за поданням адміністрації виправно-трудової установи або виховно-трудового профілакторію на підставі висновку лікарської комісії вправі винести постанову про звільнення цієї особи від подальшого відбування покарання і застосувати до неї примусовий захід медичного характеру або передати на піклування органам охорони здоров’я .

Якщо душевною хворобою захворів засуджений до виправних робіт або штрафу, суддя у всіх випадках виносить постанову про звільнення йог від подальшого відбування покарання (ст. 408 КПК ).

Тимчасовий розлад душевної діяльності засудженого, який настав після винесення вироку або під час відбування покарання, не є підставою для застосування судом примусового заходу медичного характеру.

Питання, пов’язані із застосуванням примусових заходів примусового характеру, щодо засуджених, які захворіли на душевну хворобу під час відбування покарання, вирішуються суддею районного (міського) суду за місцем відбування покарання незалежно від того , який суд виніс вирок (ч. 4 ст. 409 КПК). У судовому засіданні бере участь прокурор; як правило, викликається засуджений, а за його клопотанням і захисник . Присутність представника лікарської комісії, яка дала висновок про стан здоров’я засудженого, є обов’язковою.

Розгляд справи починається доповіддю судді, після чого суд заслуховує пояснення осіб, що з’явилися в судове засідання, і думку прокурора.

Потім суд виходить до нарадчої кімнати для винесення постанови (ст. 411 КПК ).

Висновок

В даній роботі була дана спроба висвітлити тему “Особливості провадження в справах неосудних осіб і осіб, які захворіли душевною хворобою після вчинення злочину” і розглянуті такі питання: провадження досудового розслідування в справах неосудних осіб і осіб, які захворіли душевною хворобою після вчинення злочину з точки зору кримінально – процесуального права; особливості призначення судово – психіатричної і судово – психологічної експертизи; значення висновків судово– психіатричної і судово – психологічної експертизи для провадження в кримінально–процесуальному праві України; розгляд кримінальних справ неосудних осіб і осіб, які захворіли душевною хворобою після вчинення злочину в судах України .

В процесі розкриття даної теми було з’ясовано наступне :

Відповідно до статті 111 КПК України у справах про суспільно небезпечні діяння, вчинені особою в стані неосудності, а також осіб, які захворіли на душевну хворобу після вчинення ними злочину, провадження досудового розслідування є обов’язковим .

Кримінальні справи про діяння душевнохворих порушуються на загальних підставах і розслідуються в звичайному порядку

Після закінчення досудового розслідування справи душевнохворого слідчий виносить постанову про закриття справи за наявності обставин, передбачених ст. 6 КПК чи при недоведеності участі душевнохворого у вчиненні суспільно небезпечного діяння або якщо на підставі висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів буде встановлено, що особа під час вчинення суспільно небезпечного діяння була в неосудному стані або в подальшому захворіла душевною хворобою, яка позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, складається постанова про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру .

Слідчий або прокурор не вправі закрити кримінальну справу на тій підставі, що немає необхідності в застосуванні до душевнохворого примусових заходів медичного характеру. Прийняти таке рішення може тільки суд .

Для визначення психічного стану підозрюваного або обвинуваченого при наявності в справі даних, які викликають сумнів щодо його осудності призначення експертизи є обов’язковим.

Розгляд зазначених справ проводиться у відкритому судовому засіданні з обов’язковою участю прокурора та захисника за правилами передбаченими главами 25і 26 КПК України .

Завдяки розгляду даної теми, я отримав важливі теоретичні знання , які знадобляться у моїй майбутній професії слідчого .

Література :

1. Конституція України 1996 року. //Юрист-плюс , версія від 25.04.2001 р.,№853.

2. Кримінально – процесуальний Кодекс України //Юрист-плюс, версія від 25.04.2001 р.,№853.

3. Закон України “ Про судову експертизу ” від 25.02.1994 р. № 4038-12.

4. Закон України “Про психіатричну допомогу” від 22.02.2000р.№1489-3.

5. Постанови Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 1982 року “Про судову практику по застосуванню примусових заходів медичного характеру”

6. Інструкція про проведення судово-психіатричної експертизи в СРСР .- Міністерство охорони здоров’я СРСР, 1970.

7. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України .-К .:Юрінком, 1997.

8.Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України .-К.: Юрінком, 1994.

9. Анікіна Н.В., Біленчук П.Д., Зубань М.А., Ромашко А.В. Психологічна експертиза в слідчій практиці : Навчальний посібник .-К.: Українська академія внутрішніх справ , 1993 .

10. Колесник В.А.Судова психіатрія: курс лекцій .-К.: Юрінком Інтер . 2000 .

11. Найдьонов В.В., Олейник П.А.Керівництво для слідчих (Частина перша).- М.: Юридична література , 1981.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий

Все материалы в разделе "Государство и право"