МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Київський державний лінгвістичний університет
Кафедра педагогіки
Курсова робота на тему:
“Розвиток творчої особистості в процесі навчально-ігрової діяльності”
“Якщо педагог-практик бажає
правильно розвинути дорогоцінну здатність
творчої фантазії, то на нього чекає
важка задача – приборкати цього дикого
та лякливого коня благородного походження
та пристосувати його на службу добру”.
Грос
Студентки 310а групи
факультету заочного та
вечірнього навчання
Бодак Наталії
Науковий керівник:
доц. Демчук В.С.
Київ - 2000
ЗМІСТ
стор.
Вступ……………………………………………………………………………….…..3
Розділ 1. Дидактико-психологічні основи розвитку творчої особистості
1.3.Гра як метод навчання, види ігор……………………………………….10
Розділ 2. Розвиток творчої особистості в процесі навчально-ігрової діяльності
2.1. Гра як метод розкриття творчої особистості в процесі
викладання іноземної мови…………………………………………………..15
Висновки…...………………………………………………………………………….19
Резюме…………………………………………………………………………………20
Бібліографія……………………………………………………………………………21
Сучасна соціальна ситуація загострила специфічні проблеми, які стоять перед системою освіти в області культивування творчості як масового явища, що пов’язане з глобальною необхідністю підвищення творчого потенціалу суспільства, адже виховання творчої особистості сприятиме виходу не лише з духовної кризи суспільства: 3,5% обдарованих людей забезпечують 95-97% національного доходу [50]. Інтелектуальна творчість – це механізм, який забезпечує прогресивну еволюцію суспільства і купірує регресивні лінії цього розвитку. Саме творча особистість є дійсним творцем історії. Саме колективній творчості людства сучасність зобов’язана усіма досягненнями матеріального та духовного життя суспільства. Щоб забезпечити розвиток суспільства, ми повинні забезпечити розвиток кожної окремої дитини, тобто виховати творчу особистість [36].
Педагогічною наукою в зв’язку з цим повинна бути осмислена динаміка зміни соціально-психологічних аспектів середовища життєдіяльності сучасної людини. Нинішня психологічна атмосфера суспільства актуалізує страхи, сумніви, переживання, почуття власної неповноцінності, що веде до невротизації, а не креативності особистості. Соціальне середовище сприяє нівелюванню особистості, виникненню духовного вакууму, який заповнюється суррогатом субкультури, зокрема, молодіжної.
Відомо, що саме діти в силу своєї чутливості найбільш сприйнятливі до цих деформуючих дій. Таким чином, перед педагогом постає задача нейтралізації або компенсації вказаних негативних факторів та розвитку творчої особистості. “Класична” педагогіка не дає відповідних рекомендацій [5,34].
Реалії сьогодення вимагають від вчителів середньої школи пошуку нових ефективних форм і прогресивних методів навчання, які були б адекватними новій парадигмі освіти. Одним з найбільш перспективних шляхів удосконалення навчального процесу є впровадження методів активного навчання. Не замінюючи собою традиційних, методи активного навчання розширюють їх межі і можливості, припускають практичне застосування знань з урахуванням конкретних умов, в конкретних колективах, з конкретними людьми. Сама інтелектуальна робота над матеріалом, власне активність дітей призводять до запамятовування матеріалу навіть тоді, коли не стоїть спеціальне завдання запам’ятати. “Істинну силу навчання має лише в тому випадку, якщо пізнавальна діяльність на уроці викликає у школярів радість, задоволення, захопленість пізнанням” [29]. Активне навчання має на меті залучити кожного учня в навчальний процес не як пасивного об’єкта, а як безпосереднього учасника, який самостійно, по-творчому виробляє рішення і одночасно з цим розвити особистість шляхом включення її в процес сумісної колективної діяльності. Сприятливі умови для формування знань, умінь, навичок та важливих якостей творчої особистості учнів шляхом залучення їх до інтенсивної пізнавальної діяльності закладені в навчальній грі як одному із методів активного навчання [61,9]. А.С.Макаренко (цит. за [60]) відмічає, що уява (за Л.С.Виготським [16] необхідна складова творчості) розвивається тільки в колективі,обов’язково граючому.
Об’єкт дослідження – розвиток творчого потенціалу школярів.
Предмет дослідження – педагогічні умови розвитку творчого потенціалу учнів за допомогою ігор.
Мета дослідження полягає в теоретичному обгрунтуванні педагогічних умов і специфіки розвитку творчої активності учнів у процесі навчання їх за допомогою ігор.
Гіпотеза: творчий потенціал особистості значно легше та краще розвивається при використанні в навчанні ігор.
Розділ 1. Дидактико-психологічні основи розвитку творчої особистості
1.1. Творча діяльність, її види
“Тільки систематично вивчивши креативність, можна її усвідомити та розвивати як ресурс”
Ф. Баррон
Різні дослідники питання творчості розглядають його в різних ракурсах. Так, Д.Б.Богоявленська [7] вважає, що власне творчість починається там, де перестає бути тільки відповіддю, тільки рішенням поставленого завдання. Тобто, там, де самоцінним являється сам процес діяльності, а не лише результат. Саме в цьому виході за межі заданого, в цій здатності до продовження пізнання за рамками вимог заданої ситуації,і криється таємниця вищих форм творчості, здатність бачити в предметі щось нове, таке, чого не бачать інші. Таку ж точку зору мають Л.А.Гапоненко [17] та А.Н.Лук[40], вони вважають, що творчість – це факт нестандартного рішення простого завдання, здатність побачити те, що не вкладається в рамки раніше засвоєного.
За Гурець Н.Т [23] творчість – це діяльність людини, спрямована не тільки на творення нових за змістом та формою матеріальних та духовних цінностей,як твердить О.О.Борисова [8], але й на розвиток самої особистості. Творчість забезпечується посиленою діяльністю особистості, тобто її цілеспрямованою активністю. Творчість – похідне інтелекту, заломленого через мотиваційну структуру [6].
Л.С.Виготський [16] взагалі має своєрідну точку зору щодо того, що таке творчість: “Те, що ми називаємо творчістю є зазвичай тільки катастрофічний акт пологів, що з’явився в результаті дуже довгого внутрішнього виношування та розвитку плода”. Дехто навіть намагався розглядати творчість з фізіологічного боку [72].
Одні наділяють здатністю творити лише геніїв, інші, і таких більшість, вважають, що творчі здібності можна розвинути [46, 50]. Зустрічаються і такі крайні точки зору, як в П.Торренса (цит. за [62]): “творчість – природній процес, породжений сильною потребою людини в знятті напруги, яка виникає в ситуації незавершеності або невизначеності”.
Але процес розуміння того, що таке творчість, сам вимагає творчого підходу. У всіх судженнях вчених ми можемо прослідкувати думку, що специфічними властивостями творчого процесу, продукту та особистості є їх оригінальність, слушність, валідність, адекватність завданню. Наприклад,одне з розумінь творчості – незвичайні прояви ординарних процесів [72]. Саме творча діяльність людини робить його істотою, зверненою до майбутнього, творить його та видозмінює своє сьогодення [16].
Для вивчення творчості Богоявленська ввела [6] одиницю її аналізу – інтелектуальну активність. Це продовження пізнавальної діяльності, не зумовлене ні практичними потребами, ні зовнішньою чи суб’єктивною негативною оцінкою роботи. Вчена виділяє декілька рівнів інтелектуальної активності. Якщо навіть при найдобросовіснішій та енергійній роботі досліджуваний залишається в рамках способу дії, знайденого спочатку, то це показник пасивного рівня – безініціативне прийняття того, що задане ззовні. Ще однією відмінною рисою пасивного рівня є нетерпляча потреба в нових враженнях, як тільки звик до старих; в цьому розпізнається незрілість думки, поверхневість. Для людини ж з найвищим рівнем інтелектуальної активності – креативним емпірично знайдена закономірність стає не кінцевим пунктом розумового процесу, а проблемою – самостійною метою дослідження. Другим рівнем інтелектуальної активності є евристичний.
Б.І.Коротяєв [32] теж виділяє три рівні творчості: низький, середній та високий.
1.2. Механізм розвитку творчості
“Не таке важливе набуте знання, як розвиток здатності мислення. Освіта – те, що залишається, коли все вивчене забуто.”
Макс фон Кауе
Одним з головних завдань загальноосвітньої школи є виховання мислячої людини. Психологами показано, що ступінь удосконалення чуттєвого пізнання залежить не стільки від розвитку органів чуттів, скільки від ступеня розвитку мислення [59]. На жаль, сучасне навчанння розвиває в дітях найчастіше лише один бік – виконавчі здібності, а більш складний та важливий бік – творчі здібності людини залишаються на волю випадку і у більшості залишаються на плачевному рівні. Якщо ж суспільство надає перевагу покірним виконавцям, що вміють тільки ретельно повторити готове, то суспільство влаштовано погано, і треба його змінити [18]. Творча діяльність, як більш складна, під силу лише людині, виконавча може бути перекладена і на тварин, і на машини. Недемократична позиція вчителя, вихованого соціальною реальністю, домінує в педагогічній практиці, що призводить до недовключення педагога в живе безпосереднє спілкування з учнем, піднімає бар’єр недовіри, нерозуміння, і, відповідно, відчуження. Ще Ейнштейн говорив: “По суті майже чудо, що сучасне навчання не зовсім задушило святу допитливість”[66]. Вчитель повинен відмовитись від прагнення “формувати особистість” учня, так як це означає одну з форм педагогічного насилля. Вчитель не робить вибір за учня, надає йому можливість вибору різних способів поведінки, спілкування, взагалі засвоєння соціального досвіду. Інакше замість того, щоб пом’якшити неблагоприємний вплив соціально-психологічного контексту на дитину, вчитель ще більше його посилює. Найважливіша функція педагога в тому, щоб допомогти учню своєчасно осмислити надбаний досвід, адже основне – знизити психологічну навантаженість в процесі навчання, саме вона небезпечна, а не обсяг інформації [63] При вмілій інструментовці та правильно вибраній позиції педагога акт спільного осмислення стає актом співробітництва, співтворчості, адже сама природа творчості суперечить прямому управлінню цим процесом.