Міністерство освіти і науки України
Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника Кафедра соціальної психології
Курсова робота
на тему:
Психологічні конфлікти як чинник сімейних розлучень
Виконала студентка гр. Пс-31 Бринецька К. Я. Науковий керівник:
доц. Возняк Л. С.
м. Івано-Франківськ
2004
Зміст
Вступ
І. Конфліктні ситуації та шляхи їх розв’язання
ІІ. Різновиди шлюбів
ІІ.1. Шлюб за розрахунком.
ІІ.2. Типологія шлюбів
ІІ.3. Залежність якості шлюбу від сексуальних взаємин подружжя
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
У найбільш загальному вигляді конфлікт можна визначити як загострення суперечностей, що виникають у результаті відмінності у поглядах, інтересах, прагненнях людей і сприймаються та оцінюються його учасниками як несумісні з їх власними. Це супроводжується спробами примусового нав'язування власної позиції і призводить до психологічної напруженості та протиборства.Абсолютно безконфліктних шлюбів у природі не існує. Навіть найгармонійніші пари, що кохають один одного, періодично сваряться через ті чи інші причини. І це зовсім не свідчить про сімейне неблагополуччя. Навпаки, свідчить про те, що їхні почуття живі, а стосунки постійно розвиваються. Уникнути розбіжностей неможливо через ту просту причину, що людина конфліктна за своєю природою, і зовнішньо це саме й знаходить вираження у сварках. Хоч як любили б один одного партнери, обов’язково в якихось питаннях їхні думки розходяться. Отже, зіткнення інтересів неминуче. У складних, конфліктних ситуаціях яскраво виявляється внутрішня сутність кожної людини. Хтось реагує на те, що відбувається, бурхливо, емоційно. Інші виявляють терпіння й дипломатичність, намагаються згладити гострі кути. Треті й зовсім розряджають обстановку веселим жартом. Поведінка в момент конфлікту залежить від темпераменту кожної людини, її характеру, навичок, виховання, накопиченого життєвого досвіду. Є чимало сімей, де подружжя конфліктує один з одним постійно, причому дуже бурхливо, проте при цьому чудово почувається. Зіткнення інтересів дає їм можливість виговоритися, отримати емоційну розрядку, краще зрозуміти один одного, а в результаті — стати ще ближчими. Секрет полягає в тому, що сварки тут продиктовані почуттям любові до партнера. Загальновідомо, що в любові завжди є елементи ненависті. Ми любимо й шануємо людину, але при цьому не сприймаємо якісь якості чи навички, які заважають їй виглядати гідно — наприклад, лінь, незібраність, упертість, пристрасть до спиртного тощо. Зрозуміло, кожний конфлікт несе в собі руйнівну силу. Та якщо він продиктований турботою про людину, бажанням допомогти, то стосунки не зруйнуються, а стануть більш ясними й зрозумілими. Це схоже на стан перед грозою: коли небо закривають хмари, багато хто почувається дискомфортно. Атмосфера тисне, стає напруженою. Та коли грозові хмари, нарешті, прориваються зливою, всім відразу легше дихати...
За висновками фахівців, найчастіше подружжя відтворює ту модель поведінки, яку спостерігали в дитинстві у власних сім’ях. Якщо батьки часто й голосно сварилися, з’ясовували стосунки на підвищених тонах — цілком можливо, що діти, ставши дорослими, поводитимуться так само. Якщо ж у сім’ї було прийнято поступатися один одному, уникати конфронтації, то стиль спілкування буде іншим. Найконфліктнішими традиційно вважаються перші роки спільного життя. У цей час дрібні сварки спалахують повсякчас, здавалося б, через дрібниці. Приводом для сварки можуть стати побутові звички партнера, його гастрономічні пристрасті тощо. Та приказка «милі посваряться — ще краще помиряться» у цей час справедлива як ніколи. Не минає і п’яти хвилин, як подружжя миряться, і знову вони щасливі. У цей період конфлікти обумовлені природним притиранням характерів. Поступово партнери звикнуть до тих чи інших особливостей один одного, виробляють прийнятні для обох стереотипи поведінки. Нині на перший план висуваються інші проблеми. Як свідчить статистика, найчастіше приводом для розбіжностей є економічні питання. Причому це зовсім не залежить від рівня добробуту сім’ї. І добре забезпечені, і малозабезпечені з однаковим азартом сперечаються з приводу того, як краще витратити зароблені гроші, що придбати насамперед, на чому заощадити тощо.
І. Конфліктні ситуації та шляхи їх розв’язання
У структурі конфлікту можна виділити такі основні поняття: учасники конфлікту, умови перебігу конфлікту, образи конфліктної ситуації, можливі дії учасників конфлікту, наслідки конфліктних дій. Учасниками конфлікту можуть бути окремі індивіди, соціальні групи, організації, держави й т. д. З точки зору соціальної психології, що досліджує особистісні, міжособистісні та міжгрупові конфлікти, найтиповішими сторонами конфлікту є окремі аспекти (риси) особистості, самі особистості та соціальні групи. За такої класифікації учасників можливі конфлікти типу: риса особистості — риса особистості, особистість — особистість, особистість — група, група — група. В соціально-психологічному плані учасники, конфлікту характеризуються передусім мотивами, цілями, цінностями, установками тощо.
Конфлікт суттєво залежить від зовнішнього контексту, в якому він виникає і розвивається. Важливою складовою є соціально-психологічне середовище, що представлене різними соціальними групами з їх специфічною структурою, динамікою, нормами, цінностями та ін.
Вплив учасників конфлікту та умов його перебігу ніколи не здійснюється безпосередню. Опосередковуючою ланкою є образи конфліктної ситуації, які утворюються в кожного учасника конфлікту. Ці внутрішні картини ситуації включають уявлення учасників про самих себе (свої мотиви, цілі, цінності тощо), уявлення про протилежну сторону конфлікту та уявлення про ситуацію, в якій склалися і вирішуються конфліктні стосунки. Саме суб'єктивні образи, а не реальність є безпосередньою детермінантою конфліктної поведінки. Ці образи зумовлюють можливі дії, що визначають різні боки конфлікту. Оскільки ці дії взаємообумовлені, вони стають «взаємодіями» (протидіями), визначають стратегію поведінки, яка виражається не стільки словами, скільки діями.
Наслідки конфліктних дій уплетені в контекст конфлікту. Вони включені в конфлікт на ідеальному рівні: учасники конфлікту мають певний образ можливих результатів і відповідно до цього вибирають свою поведінку. Але й самі реальні наслідки конфліктних дій є складовим елементом процесу конфліктної взаємодії. Усвідомлення цих результатів, корекція своїх уявлень про конфліктну ситуацію — важливий бік конфліктної взаємодії.
Кожний реальний конфлікт має процесуальний характер. Розгляд динаміки конфлікту вимагає поділу його на стадії. Це виникнення об'єктивної конфліктної ситуації, усвідомлення її, здійснення конфліктної поведінки, розв'язання конфлікту.
У більшості випадків конфлікт зумовлений об'єктивною ситуацією. Але певний час вона може не усвідомлюватися. Тому цю стадію названо стадією потенційного конфлікту. Об'єктивація конфлікту здійснюється лише після усвідомлення об'єктивної ситуації як конфлікту. Саме усвідомлення породжує конфліктну поведінку. Та нерідко реальний конфлікт виникає, коли об'єктивних умов конфлікту нема. Можливі такі варіанти співвідношення між образом конфліктної ситуації та реальністю:
1. Об'єктивно конфліктна ситуація існує, її учасники вважають, що їхні цілі, інтереси конфліктні, і правильно розуміють сутність себе, інших, ситуацію в цілому. Це адекватно усвідомлений конфлікт.
2. Об'єктивно конфліктна ситуація існує, сприймається. як конфліктна, але усвідомлюється з певними відмінностями від реального контексту. Це неадекватно усвідомлений конфлікт.
3. Об'єктивно конфліктна ситуація існує, але не усвідомлюється. У цьому разі конфліктна взаємодія відсутня.
4. Об'єктивно конфліктної ситуації немає, але стосунки сприймаються як конфліктні. Це удаваний, помилковий конфлікт.
Психологічного аналізу потребують передусім випадки неадекватного та удаваного конфлікту. Саме тому, що внутрішній аспект ситуації, яка виникає між учасниками конфлікту, зумовлює їхню реальну поведінку, важливо ретельно проаналізувати фактори, що спричиняють відхилення від реальності (рівень інформованості, структура комунікації та ін.), та механізм впливу цих відхилень на перебіг конфлікту (його тривалість, інтенсивність, характер розв'язання).
Усвідомлення ситуації як конфліктної завжди має емоційне забарвлення. Виникнення та вплив емоцій на перебіг конфлікту є дуже важливою проблемою адекватного розв'язання конфліктних ситуацій і вимагає спеціального аналізу. Конфліктні дії різко загострюють емоційний фон перебігу конфлікту, а негативні емоції, що виникають у цей час, у свою чергу, стимулюють конфліктну поведінку. Взаємні конфліктні дії здатні змінювати, ускладнювати первинну конфліктну структуру, що породжує нові чинники конфліктних дій. Стадія конфліктної поведінки може призвести до ескалації конфлікту, зміни його характеру, типу. З іншого боку, під час конфліктних дій учасники стикаються з реальністю, яка коригує первинні образи ситуації, що може привести до адекватного розуміння конфліктної ситуації і сприяти її адекватному розв'язанню.
Під час розгортання конфлікту можливі його переходи з одних форм в інші. Наприклад, внутрішній конфлікт може перейти в зовнішній (особистісний у міжособистісний) або навпаки. Останнє відбувається, коли конфлікт розв'язується не повністю, коли блокується конфліктна поведінка, спрямована зовні, але внутрішнє прагнення до конфліктної поведінки не згасає. Воно лише стримується, що породжує внутрішнє напруження, внутрішній конфлікт. Або: удаваний конфлікт, що виникає тоді, коли немає об'єктивної конфліктної ситуації, за помилкового сприймання може стати справжнім, реальним. Крім того, конфлікт, що виник з одного приводу, може трансформуватися у конфлікт з іншого приводу (діловий у міжособистісний або навпаки). Не можна ототожнювати конфлікт зі стадією конфліктної поведінки. Це значно складніше явище. Але перехід до конфліктної поведінки означає нову стадію конфлікту, найбільш відкриту й гостру. Способи розв'язання конфлікту спрямовані передусім на ліквідацію конфліктної поведінки.