Реферат на тему:
ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА
ТА ЕКСПОРТНО-ІМПОРТНІ ВІДНОСИНИ
Найпопулярнішим економічним міфом є міф про те, що головним засобом подолання кризи має бути зменшення розміру податків. В усіх країнах податки непопулярні і заклики до їх зменшення схвально сприймаються виборцями. Проте податки є джерелом фінансування всіх соціальних програм, освіти, медицини, науки, правоохоронної діяльності, витрат на розвиток інфраструктури, фінансування стратегічно важливих для держави підприємств. Тому закликаючи до зменшення податків, потрібно говорити про те, які статті державних витрат мають бути скорочені.
В нормальних умовах рівень податків визначає рівень соціальності держави, тобто те, наскільки держава бере на себе фінансування програм освіти, медицини, захист малозабезпечених, безробітних, інвалідів тощо. Класичним прикладом такої соціальної держави є Швеція, де рівень податків дуже високий, що не заважає економіці динамічно розвиватись.
Очевидно, якщо в Конституції України записане право на безоплатну освіту і медицину, то щоб ці права могли стати реальністю, податки повинні бути високими. Інше питання, чи витрачаються податкові надходження за призначенням і ефективно: адже ми хоч і маємо високі податки, проте освіта і медицина не фінансуються належним чином і переводяться на платну основу, не фінансується наука, не здійснюються державні інвестиції.
Неправильно зводити всі економічні проблеми до проблеми високих податків. Є не менш важливі проблеми, які можуть бути вирішені безболісно для абсолютної більшості громадян. Це ліквідація системи державного рекету, гігантської системи ліцензій і хабарів, стабільність економічного законодавства, забезпечення можливості судового захисту економічних прав, проведення зовнішньоекономічної політики, спрямованої на зростання експорту і зменшення імпорту готової продукції.
Зниження податків без забезпечення додаткових надходжень через розширення податкової бази призведе лише до остаточної руйнації систем освіти, медицини, науки. Тому податкова реформа має спрямовуватись не на механічне зменшення розміру податків, а на раціоналізацію податкової системи, стимулювання економічної активності, ліквідацію механізмів державного рекету, забезпечення сприятливої структури експорту-імпорту.
Спрощення податкової системи
Чим більш корумпованим є державний апарат, тим більш необхідним є максимальна прозорість, простота і однозначність системи оподаткування. Необхідно відмінити безліч пільг, що існують в податковому законодавстві. Адже вони майже завжди використовуються не за призначенням - для ухилення від податків. Вони значно ускладнюють контроль за сплатою податків, що веде до неефективного витрачання коштів на фінансування податкової адміністрації, надає службовцям податкової адміністрації можливості для зловживання службовим становищем. Податкові пільги припустимі лише в тому випадку, якщо є впевненість, що їх неможливо використати не за призначенням, і ті суспільно важливі цілі, на досягнення яких вони спрямовані, не можуть бути досягнуті іншими засобами (як, наприклад, безпосереднє фінансування з бюджету). Зокрема, необхідно відмінити всі пільги щодо імпорту, які надаються не конкретним товарам (пільги для товарів критичного імпорту, сировини тощо можуть бути доцільними), а певним категоріям підприємств і громадян - імпортерів.
Типи податків
Фактично існують два основні типи податків: податки з доходів (підвидами якого є податок на заробітну плату і податок на прибуток) і податки зі споживання (податок з обороту або ПДВ, акцизи). В Україні, як і в більшості інших держав, використовуються обидва ці типи.
За такої системи доходи громадян оподатковуються двічі: вперше - при виплаті зарплати (податок на заробітну плату) або дивідендів (податок на прибуток підприємств), вдруге - при покупці товарів (ПДВ, акцизи). Наскільки це є виправданим? Чи не логічніше було б ввести єдиний податок: або з доходів, або зі споживання. Це могло б спростити систему оподаткування і ускладнити ухилення від податків.
Очевидно, використання обох типів податків є компромісом, пов'язаним з бажанням використати порівняльні переваги кожного з них. Але таке рішення має недолік, властивий компромісам: переваги (як і недоліки) кожного з типів податків, усереднюючись, діють тільки частково. Вирішуючи питання про доцільність використання податків з доходів і зі споживання і про їх співвідношення, необхідно розглянути їх переваги і недоліки з урахуванням специфіки соціально-економічної ситуації в Україні.
Позитивною рисою податку на доходи є можливість диференціації ставок в залежності від розміру доходу, а отже - можливість використовувати прогресивне оподаткування, коли багатші сплачують більшу частку доходу. Проте "прогресивність" оподаткування доходів в Україні є дуже сумнівною, оскільки більше половини всього національного доходу і практично всі наддоходи обертаються в тіні, отже не оподатковуються зовсім.
В принципі, ніщо не заважає зробити податок зі споживання прогресивним через диференціацію ставок, - знижені ставки або й звільнення від оподаткування товарів першої необхідності, що поглинають більшу частину доходів малозабезпечених. (Так само держава має підтримувати продукцію і послуги, важливі для духовного і інтелектуального розвитку: книговидання, театр, кіно тощо.
Вплив податків на експортно-імпортні відносини
Надзвичайно важливим є питання про вплив податків на зовнішньоторгівельні умови. Податки з доходів стимулюють імпорт, а податки зі споживання захищають внутрішній ринок і стимулюють експорт.
Причина в тому, що податок зі споживання сплачується не виробником, а споживачем за ставками, що діють в країні, де здійснюється споживання. Розглянемо дві ситуації:
1) В країні А відмінено податок на споживання (ПС) і введено єдиний податок на доходи(ПД), розмір якого збільшений так, щоб компенсувати втрати, спричинені відміною ПС. Припустимо, що до введення єдиного ПД розміри податків були: ПД=30%, ПС=20%. Після введення єдиного ПД його розмір став ПДа=50%, ПСа=0%. Припустимо в країні В діють податки в такому ж розмірі, що діяли в країні А до податкової реформи: ПДв=30%, ПСв=20%.
Якщо не враховувати імпортні мита, то споживча ціна товару, що імпортується з країни В в країну А включає суму ПДв=30%, що діє в країні В, і суму ПСа=0%, що діє в країні А. Загальна сума податку в ціні імпортного товару дорівнює Пв=30%. Сума податку в ціні власних товарів країни А на внутрішньому ринку дорівнює Па=ПДа=50%. Звичайно, за таких умов власне виробництво не витримає конкуренції з імпортом.
Так само невигідним буде експорт з країни А в країну В. Споживча ціна власних товарів в країні В буде включати податок за ставкою Пв=ПДв+ПСв=30%+20%=50%, а імпорт з країни А - податок за ставкою Па=ПДа+ПСв=50%+20%=70%
2) В країні А відмінено податок на доходи (ПД) і введено єдиний податок на споживання(ПС), розмір якого збільшений так, щоб компенсувати втрати, спричинені відміною ПД. Припустимо, що до введення єдиного ПС розміри податків були: ПД=30%, ПС=20%. Після введення єдиного ПС його розмір став ПСа=50%, ПДа=0%. Припустимо в країні В діють податки в такому ж розмірі, що діяли в країні А до податкової реформи: ПДв=30%, ПСв=20%.
Якщо не враховувати імпортні мита, то споживча ціна товару, що імпортується з країни В в країну А включає суму ПДв=30%, що діє в країні В, і суму ПСа=50%, що діє в країні А. Загальна сума податку в ціні імпортного товару дорівнює Пв=50%+30%=80%. Сума податку в ціні власних товарів країни А на внутрішньому ринку дорівнює Па=ПСа=50%. Звичайно, за таких умов власне виробництво витримає конкуренцію з імпортом.
Так само вигідним буде експорт з країни А в країну В. Споживча ціна власних товарів в країні В буде включати податок за ставкою Пв=ПДв+ПСв=30%+20%=50%, а імпорт з країни А - податок за ставкою Па=ПДа+ПСв=0%+20%=20%
Зміна співвідношення між податками зі споживання і податками з доходів (або й відміна податків з доходів) може бути досить ефективним засобом впливу на зовнішню торгівлю, який має деякі переваги над традиційним для політики протекціонізму встановленням високих імпортних мит. По-перше, це одночасно обмежує імпорт і стимулює експорт. При цьому держава відносно легко може регулювати структуру експорту/ імпорту, наприклад встановлюючи експортні мита на сировину або звільняючи від сплати податку на споживання товари критичного імпорту (нафта, газ тощо). По-друге, оскільки ставки оподаткування (на відміну від ставок імпортного мита) розглядаються як внутрішня справа кожної держави, то це ускладнює можливості адекватної протекціоністської реакції інших держав (хіба що їм доведеться самим змінювати податкову систему, але це не відбудеться швидко.)
Типи обігових податків: спроба порівняльного аналізу
Останнім часом в ЗМІ досить активно розгорнулась дискусія щодо доцільності існування ПДВ і можливості заміни його іншими обіговими податками. На жаль ця дискусія є, як правило, чисто голослівною і зводиться до тверджень:
· умови України значно відрізняються від умов країн Європи, де діє ПДВ;
· ПДВ введений в країнах Європи для запобігання "перегріву економіки", кризам перевиробництва, що нам поки що не загрожує;
· ПДВ вимиває обігові кошти підприємств;
· ПДВ - найскладніший для обчислення і контролю тип непрямого податку.
Комплексного порівняльного аналізу цих податків мені знайти не вдалося.
Не претендуючи на повноту, я спробую з'ясувати обгрунтованість наведених вище тверджень та порівняти різні типи обігових податків, використовуючи схему аналізу впливу на співвідношення експорту/імпорту.
Світова практика знає два основних типи обігових податків, альтернативних ПДВ. Це - кумулятивний податок з обігу(КПО) та податок з продажу(ПП).
Податок з продажу (використовується в США) за ознакою того, хто і скільки платить в кінцевому рахунку, повністю ідентичний ПДВ. Кінцевий споживач сплачує однаковий для всіх товарів процент податку. Тому і з точки зору впливу на експорт/імпорт вони діють однаково. Відмінність між ПП та ПДВ полягає в тому, що ПП сплачується лише на етапі кінцевого споживання, в той час як ПДВ спочатку сплачується виробниками при купівлі сировини, комплектуючих і т.ін., а потім повертається їм покупцями їх продукції. Така схема значно ускладнює обчислення ПДВ, контроль за правильністю цього обчислення. Відповідно збільшуються витрати на утримання податкової служби. Важливо також те, що ПДВ "вимиває" обігові кошти підприємств. Адже кожний виробник повинен сплачувати з обігових коштів (тобто тих коштів, що спочатку вкладаються у виробництво продукції, а потім, після її реалізації, повертаються) за сировину, комплектуючі та інші засоби виробництва крім "чистої" ціни ще й ПДВ. Це збільшує потребу в обігових коштах. А нестача обігових коштів веде до кризи неплатежів.