Подорожі Пржевальського
ПЛАН
ВСТУП
ВИСНОВОК
ЛІТЕРАТУРА
ВСТУП
Видатний російський мандрівник і географ, дослідник центральної Азії, почесний член Петербурзької Академії наук і Російського географічного товариства.
З 1867 по 1888 рік Пржевальський зробив п'ять великих експедицій: по Уссурійському краю й у Центральну Азію.
Уссурійська подорож, за словами Пржевальського, з'явилося для нього «першою пробою сил», але й однієї цієї подорожі було достатньо, щоб ім'я Пржевальського залишилося в історії науки.
М. М. Пржевальський не був першим мандрівником по Уссурійському краю, але він по праву може вважатися першим дослідником, що дав всебічний опис цього краю.
Пржевальський охопив своїми маршрутами не тільки райони, відвідані відомими мандрівниками, але і місця, у яких не один дослідник до нього не бував.
Подорож Пржевальського по Уссурійському краю відрізнялася від зроблених до нього експедицій не тільки напрямком маршрутів, але і характером досліджень.
Пржевальський перший дав широкий географічний опис Уссурійського краю, його природи, рослинного і тварини світу, клімату, а також побуту і занять місцевих жителів і поселенців, що сюди прийшли. Пржевальський відзначив характерну рису природи краю – сполучення південних і полярних форм рослинності і тваринного світу, великий інтерес для науки склали зібрані ним колекції тварин, птахів і рослин.
М. М. Пржевальський цінний своїми науковими працями і відкриттями, якими він збагатили світову географічну науку і людство. Ним були відкриті сотні нових видів рослин, десятки нових видів тварин. Важливу увагу у своїх роботах він приділяв населенню тих районів, через які проходила його експедиція.
Він був не просто мандрівник і вчений, він був патріот свого народу, своєї Батьківщини. Усі його помисли, дії і роботи були спрямовані на розвиток науки.
Біографія
Пржевальський Микола Михайлович - російський мандрівник, дослідник Центральної Азії; почесний член Петербурзької АН (1878), генерал-майор (1886). Керував експедицією в Уссурійський край (1867-1869) і чотирма експедиціями в Центральну Азію (1870-1885). Вперше описав природу багатьох районів Центральної Азії; відкрив ряд хребтів, улоговин і озер у Куньлуні, Наньшані і на Тибетському нагір'ї. Зібрав коштовні колекції рослин і тварин; вперше описав дикого верблюда, дикого коня (кінь Пржевальського), ведмедя-піщухоїда й ін.
Пржевальський народився в селі Кімбори Смоленської губернії 12 квітня 1839 року. Батько, поручик у відставці, умер рано. Хлопчик ріс під спостереженням матері в маєтку Втішне. У 1855 році Пржевальськ закінчив смоленську гімназію і поступив на військову службу. Пржевальський, ухиляючись від гульб, увесь час проводив на полюванні, збирав гербарій, зайнявся орнітологією. Після п'яти років служби Пржевальський поступає в Академію Генерального штабу. Крім основних предметів, він вивчає працю вчених-географів Ріттера, Гумбольдта, Ріхтгофена і, звичайно, Семенова. Там же він підготував курсову роботу "Військово-статистичний огляд Приамурського краю", на основі якої в 1864 році його обирають у дійсні члени географічного товариства.
Незабаром він домігся переводу в Східний Сибір. За допомогою Семенова Пржевальський одержав дворічне службове відрядження в Уссурійський край, а Сибірський відділ географічного товариства наказав йому вивчити флору і фауну краю.
Два з половиною роки провів Пржевальськ на Далекому Сході. Тисячі кілометрів пройдені, 1600 кілометрів покриті маршрутною зйомкою. Басейн Уссурі, озеро Ханка, узбережжя Японського моря... Підготовлена до друку велика стаття "Інородницьке населення Уссурійського краю". Зібрано близько 300 видів рослин, виготовлено більш 300 опудал птахів, причому багато рослин і птахи на Уссурі виявлені вперше. Він починає писати книгу "Подорож в Уссурійському краю".
У 1870 році Російське географічне товариство організувало експедицію в Центральну Азію. Начальником її був призначений Пржевальський. Разом з ним їхав підпоручик М.А. Пильцов. Їхній шлях лежав через Москву й Іркутськ і далі - через Кяхту в Пекін, де Пржевальськ одержав у китайському уряді дозвіл на подорож. Він направлявся в Тібет.
Пржевальськ першим з європейців проникнув у глибинну область Північного Тибету, до верхів'їв Хуанхе і Янцзи (Улан-Мурен). І визначив, що саме Баян-Хара-Ула є вододілом між цими річковими системами. Він повернувся в Кяхту у вересні 1873 року, так і не досягши столиці Тибету - Лхасі.
Подорож по Примор'ї стало його першим серйозним іспитом у житті.
Після завершення обов'язкових трьох років служби у Варшаві Пржевальський звернувся в Імператорське російське географічне товариство з пропозицією направити під його начальством невелику експедицію в Зауссурійський край.
Заручившись підтримкою, Пржевальський подав у Генеральний штаб рапорт із проханням відрядити в його розпорядження штабу Східно-Сибірського військового округу. Прохання офіцера було начальством задоволене, і Микола Михайлович виїхав в Іркутськ.
От що пише про це він сам: "Ледь у квітні 1867 року я приїхав в Іркутськ, як, завдяки сприянню з боку Сибірського відділу Російського Географічного суспільства й освіченому співчуттю до всякого наукового прагнення начальника штабу тутешніх військ генерал-майора Кукеля, через місяць по приїзду я вже одержав відрядження в Уссурійський край, що складає кращу і найбільш цікаву частину наших амурських володінь".
Зупинившись на кілька днів у Хабаровську, Пржевальський обстежував хребет Хехцир, а потім відбув в Уссурійський край.
"Я направився нагору по Уссурі не на пароплаві, а на човні, тому що при подібному способі руху можна було докладніше ознайомитися з краєм, по якому приходилося їхати. Човен у мене була своя, веслярів же я брав у кожній станиці позмінно. Гоньба пошти і провіз проїжджаючих складають повинність і єдине джерело доходу козаків, що по черзі виставляють у кожній станиці узимку коней, а улітку веслярів. Прогони платяться по трьох копійки за версту узимку за коня, а влітку за кожного весляра.
По всьому березі Уссурі, від її низов'їв до впадання Сунгачі, оселений Уссурійський піший батальйон Амурського козачого війська. Він займає 28 станиць, що розташовані у відстані 10-25 верст друг від друга. Зовнішній вид їх далеко не привабливий, але ще більш незавидне положення їхніх мешканців. Не говорячи про який-небудь достаток життя, велика частина їх не має шматка хліба насущного. Рибну і м'ясну їжу узимку мають дуже деякі, інші задовольняються такими стравами, на які не можна без огиди і глянути свіжій людині.
Результатом такої жахаючої убогості є, з одного боку, різні хвороби, з іншого боку - сама мерзенна розпуста й апатія до всякої чесної праці. Тут скрізь чоловіки торгують своїми дружинами, матері дочками і роблять це не задумуючись, часто привселюдно, без усякого зазренья совісті. Скрізь зустрічаєш бруд, голод, убогість, так що мимоволі хворіє серце побачивши всіх явищ".
Човен Пржевальська проплив по ріці Сунгаче до озера Ханка. Тут уперше зустрів мандрівник зарості лотоса. Відзначив він і рибний достаток озера: "Щодо риби озеро Ханка представляє чудове багатство і розмаїтість, дотепер не досліджене. Притім же деякі риби досягають тут величезних розмірів. Правда, осетри потрапляються большею частиною біля пуда вагою, рідко в 3 чи 4 пуди, але зате калуга досягає 30 пудів при довжині більш 2 саджений".
Пржевальськ був уражений розмаїтістю тваринного і рослинного світу, зустрінутого на самому початку подорожі і майже що зовсім не вивченого: "За час перебування на Уссурі і Ханці я встиг зібрати більш 1200 рослин, трохи земноводних, зробити 60 опудал птахів і знайшов 22 виду птахів, невідомих дотепер. Роботи загибель, так що я сплю не більш 5 годин на добу".
Переправивши через Ханку, Микола Михайлович зупинився в Турий Ріг. Відтіля мандрівник спустився по ріці Суйфун (Роздольна) до села Никольского (нині Уссурійськ). Далі Пржевальськ дійшов на човні до устя Суйфуна і на шхуні "Алеут" переправився в Новгородську гавань. Займаючись обстеженням території, що граничить з Кореєю і Китаєм, він побував у корейському прикордонному містечку Киген-пу і закупив спорядження в китайському Хуньчуне. Запасши необхідним, по морському узбережжю від Посьета через Владивосток і заливши Америка його експедиція пройшла до затоки Святого Володимира.
От тільки кілька рядків з дорожнього щоденника, написаних зі смутною іронією: "Незавидно довелося мені зустріти нинішній Новий рік у брудній фанзі, не маючи ніякої провізії, крім декількох фунтів проса, тому що всі мої запаси і навіть сухарі, узяті з гавані Святої Ольги, вийшли кілька днів тому назад, а рушницею при глибокому снігу нічого не удалося добути. У багатьох місцях згадають сьогодні про мене на батьківщині, і жодне гадання, навіть саме вірне, не скаже, де я знаходжуся. А я через півгодини, закінчивши щоденник, поїсти холодної каші з останнього проса і міцним сном засну в димній холодній фанзі".
Пржевальськ писав це ввечері 31 грудня 1868 року в 30 верстах від телеграфної станції Бельцово, коли, переваливши через Сихоте-Алинь, його експедиція поверталася на Ханку. Вона пройшла по ріці Улахе, потім по Уссурі і вийшла до посади № 4, розташованому на березі Ханки. Далі шлях експедиції лежав по Уссурі в Хабаровку.
Двічі мандрівнику довелося відкладати убік щоденник і братися за гвинтівку. 1867 і 1868-й стали роками "манзовських воєн". У 1867 році кілька сотень китайців, що займалися незаконним видобутком золота на острові Аскольд, були витиснуті з його десантом російських прикордонників. Тоді манзі, перебравши на узбережжя, почали розоряти невеликі російські села. Маленький загін штабс-капітана Пржевальська разом із прикордонниками підполковника Дьяченко взяв участь у вигнанні китайців із приморської землі. Миколі Михайловичу з його козаками довелося конвоювати полонених манз у Владивосток. Так він виявився в нашому місті в перший раз.