Смекни!
smekni.com

Сечогінні засоби (стр. 1 из 2)

СЕЧОГІННІ ЗАСОБИ

При багатьох патологічних станах — хронічній серцевій недо­статності, захворюваннях нирок, цирозі печінки тощо-нерідко відбувається затримка води І солей в організмі, що призводить до появи набряків і накопичення рідини в порожнинах тіла, зокрема в черевній (асцит), плевральній. У виникненні набряків провідне зна­чення має збільшення кількості іонів натрію (Na*) в організмі, бо вони с найбільш активними щодо затримки води.

Сечогінні засоби (діуретики) - це лікарські препарати, які сприяють виведенню надлишку іонів Na+ і води з організму, зокре­ма, зменшені по вмісту рідини в порожнинах тіла. За допомогою сучасних діуретинів легко досягають збільшення сечовиділен­ня (діурез) в 3-4 рази, тобто до 6-8 літрів на добу проти 1,5-2 л у здорових осіб.

Поряд із цим, у зв'язку з виділенням з організму іон і в Ма4" і води, під впливом сечогінних засобів понижується артеріальний тиск, що використовується на практиці для лікування гіпертонічної хвороби. їх включають також у програму лікування гострих інтоксикацій хімічними агентами, бо вони сприяють виведені по отрути з організ­му. Ці лікарські засоби сосновою форсованого діурезу.

Сечогінні препарати відрізняються за хімічною структурою, механізмом впливу на сечовидільну функцію нирок і на механізми регуляції цього процесу.

Як відомо, функціональною одиницею нирок є нефрон (див. рис.). Він складається Із судинного клубочка і канальцевого апарату, зо­крема з проксимальних канальців, петлі Гснле і дистальних канальців. Через стінки судинних клубочків і їх капсулу (капсулу Шумлянського-Боумена) відбувається фільтрація плазми крові. Отри­маний фільтрат (первинна сеча) містить у сі компоненти плазми, за винятком високомолекулярних білків. У процесі проходження че­рез канальцевий апарат первинна сеча концентрується за рахунок зворотного всмоктування (реабсорбції) води, електролітів, Інших речовин. Цей процес протікає досить інтенсивно: із 150-170л філь­трату, що утворюється протягом доби, залишається в сечовому міхурі лише 1,5-1,7 л кінцевої сечі, тобто близько 1 %.

Рис. 17. Схема нефрону і локалізація дії діуретиків: 1 - судинний клубочок з капсулою: 2-проксимальний звивистий каналець; 3- низхідна частина петлі Генле; 4 - висхідна частина петлі Генле; 5 - дистальний звивистий канадець; 6- збірна трубка.

Регуляція цієї функції нирок здійснюється нервовою системою, а також гормонам й гіпофіза і кори надниркових залоз. Зокрема, під впливом гіпофізарного антидіуретичного гормону (вазопресину) в збірних трубках нефрону інтенсивно реабсорбується вода. Альдо­стерон (гормон кори надниркових залоз) стимулює реабсорбцію іонів Na+ і виділення із організму іонів К+.

Інтенсивність утворення сечі визначається кількістю одночас­но функціонуючих судинних клубочків, швидкістю реабсорбції в канальцях, величиною осмотичного тиску крові, вмістом білків у плазмі крові, здатних утримувати воду.

Діуретики викликають сечогінний ефект шляхом активного впли­ву на ці фактори. Більшість діуретичних засобів пригнічує реабсорбцію електроліті в і води, різних органічних речовин із канальців кров, сприяє затримці виділення гідрокарбонатів.

За здатністю гальмувати реабсорбцію Na1 в ниркових канальцях (отже, і за силою дії) діуретики поділяються на такі групи:

1. Сильні (гальмують реабсорбцію на 10-20 %) — фуросемід, етакринова кислота, осмотичні діуретики (маніт) та ін.

2. Середньої сили дії (гальмують реабсобцію на 5-8 %) - дихлотіазид та ін.

3. Слабкі діуретики (гальмують реабсорбцію не більше 3 %} - спіронолактон, триамтерен.

За швидкістю розвитку та тривалістю дії вони поділяються та­кож на три групи:

І. Екстреної дії (маніт, фуросемід, етакринова кислота);

2. Середньої дії (дихлотіазид, триамтерен);

3. Повільної і довгої дії (спіронолактон).

Препарати, що впливають на функцію епітелію ниркових канальців

До цієї групи сечогінних засобів належать сульфонамідні препарати дихлотіазид, фуросемід), кислота етакринова і похідні птеридину (триамтерен). Сюди належать також калійзберігаючі діуретики, але вони розглядаються окремо у зв'язку з особливостями сечогінної дії.

Дихлотіазид (Dichlothiazidum), як і інші препарати, які мають у своїй структурі сульфонамідну групу, проявляє сечогінну дію за­вдяки пригніченню реабсорбції іонів Na+ і СL+, у меншій мірі –К+ і гідрокарбонату (НСО3). Проявляє також гіпотензивний ефект, зви­чайно, при наявності підвищеного артеріального тиску. При нецукровому діабеті, навпаки, зменшує діурез.

Діуретичний ефект дихлотіазиду розвивається через 1-2 год і продовжується 10-12 год і більше. Тому призначають його по 0,025-0.05 г( 1-2 таблетки) 1-2 рази на добу під час або після їди протягом 3-5-7 днів підряд, потім роблять перерву на 3-4 дні. Дозування і схема лікування цим препаратом встановлюються індивідуально.

Як діуретичний засіб дихлотіазид застосовується при набряках У хворих із хронічною серцевою недостатністю чи захворюваннями нирок (за винятком тяжких прогресуючих форм). Призначають його і хворим на гіпертонічну хворобу (в поєднанні з іншими гіпоте­нзивними середниками), із токсикозами вагітності (нефропатією набряками, еклампсією), цирозами печінки з явищами портальної гіпертензії. Препарат можна використовувати довго, його ефекти­вність при цьому майже не знижується, зберігається ефективність при ацидозі й алкалозі. Оскільки дихлотіазид знижує внутрішньо-очний тиск, його застосовують при лікуванні глаукоми, звичайно, в поєднанні з проти глаукоматозними засобами.

При тривалому використанні дихлотіазиду у хворих можуть роз­винутись гіпокаліємія і гілохлоремічний алкалоз, що проявляються слабістю, нудотою, блюванням, діареєю. Гіпокаліємія частіше вини­кає у хворих на цироз печінки чи нефроз. Попереджується це ускла­днення раціоном, багатим калієм (картопля, морква, абрикоси, родзинки, квасоля, пшоно тощо), а також поєднанням дихлотіазиду з калій-зберігаючими діуретиками. Лікування його проводиться шляхом відміни препарату і призначення калійвмісних засобів (калію хло­риду, таблеток "Аспаркам", панангіну). Гіпохлоремічний алкалоз виникає на фоні безсольової дієти, а також у зв'язку з блюванням чи тривалим проносом. Усувається він натрію хлоридом.

Дихлотіазид може сприяти загостренню цукрового діабету, бо викликає гіперглікемію, і загостренню латентної подагри, бо гальмує виділення сечової кислоти з організму.

Протипоказане застосування дихлотіазиду при тяжкій недостат­ності нирок, ураженнях печінки, тяжких формах цукрового діабету, подагри, вперті місяці вагітності.

Фуросемід (Furosemidum) - один із найсильніших діуретичних засобів. Ефективний як при пероральному, так і пареніеральному застосуванні. Випускається в таблетках по 0,04 г і в ампулах по І мл 2 % розчину.

За механізмом дії на сечовидільну функцію нирок, побічними явищами і протипоказаннями до застосування фуросемід подібний до дихлотіазиду, але діє швидше. Після введення у вену діуретич­ний ефект з'являється вже через 2-3 хв і триває близько 2-3 год, після прийому всередину —через 20-30 хв і утримується протягом 4-8 год. Значний сечогінний ефект фуросеміду. який швидко настає, дає можливість використовувати Його у невідкладних ситуаціях, наприклад, при набряку легень, набряку мозку, для форсованого діурезу при гострих отруєннях хімічними агентами, що виді­ляються з організму нирками. Препарат ефективний навіть тоді, коли дія інших діуретиків не проявляється. Подібно до дихлотіазиду, фуросемід також знижу є артеріальний тиск.

Як діуретичний засіб фуросемід застосовують при набряках, які розвиваються в результаті захворювань серцево-судинної сис­теми, печінки, нирок, при набряку легень і мозку будь-якої етіоло­гії. Використовують його також для лікування хворих з артеріаль­ною гіпертонією (в комбінації з антигіпертензивними засобами), Ефективність його зростає на фоні дієти, багатої калієм.

Призначають фуросемід у таблетках усередину під час або пі­сля їди. Добову дозу препарату не треба ділити на декілька прийо­мів, тому що при цьому різко зменшується його ефективність. Найбільший сечогінний ефект фуросемід має вперті 3-5 днів при­йому. Після зникнення набряків переходять на переривчасте при­значення його - через день або 1-2 рази на тиждень. Фуросемід зберігає свою активність в умовах ацидозу й алкалозу. У випад­ках невідкладної допомоги фуросемід призначають у м'язи або у вену до 1 мл і більше 2 % розчину повторно.

При застосуванні фуросеміду великих дозах можливий розви­ток глухоти, яка може бути необоротною. Небезпечність цього ускладнення зростає при запаленні середнього вуха, одночасному призначенні препарату з іншими ототоксичними засобами (стреп­томіцином, гентаміцином та ін.).

Rp.: Dichfothiazidi 0,025

D.t.d.N,20 in tabul

S. Пo 1-2 таблетки 1-2 рази на добу після їди.

Rp.: Sol. Furosemidi l% 2ml

D.t.d.N. 10 in ampю

S. По 1 мл внутрішньовенно 1-2 рази на добу.

Калійзберігаючі діуретини

Для профілактики гіпокадліємії, яка може розвинутись при ліку­ванні хворих дихлотіазидом чи фуросемідом, ці засоби необхідно призначати в комбінації з калійзберігаючими препаратами – триамтереном, спіронолактоном і ін.

Триамтерен (Trimterenum) -препарат, що сприяє затримці іонів К+ в організмі. Його можна використовувати самостійно, але часті­ше він призначається в поєднанні з іншими діуретиками для поси­лення їхньої дії і профілактики гіпокаліємії. Призначають по 1-4 капсули (по 0,05 г) на день в один або два прийоми (зранку і в обід).

В окремих хворих у процесі лікування триамтсреном можуть з'явитись нудота, блювання, головний біль, зниження артеріально­го тиску, помірна гіперглікемія і гіперурикемія. Можлива гіперкаліємія. У таких випадках дозу триамтерепу треба зменшити і прий­мати його через день.

Спіронолактон (Spironolactonum) також є калійзберігаючим діуретиком. Випускається в таблетках по 0,025 г для прийому всере­дину по 1-2 таблетки 2-4 рази на день. При досягненні необхідно­го ефекту дозу зменшують до 1-2 таблеток на добу.