Смекни!
smekni.com

Розвиток екологічної журналістики (стр. 1 из 2)

Реферат з журналістики

Розвиток екологічної журналістики

Біля джерел природоохоронного руху в усьому світі стоять саме журналісти та письменники. Підтвердження цьому є в різних країнах. Поштовхом для розвитку екологічної політики і журналістики стала діяльність журналістки й письменниці зі Сполучених Штатів Америки Рейчел Карсон. Вона дослідила протягом багатьох років отруєння довкілля хімікатами, особливо пестицидами. Висновки було оприлюднено в книзі "Безмовна весна". Спочатку хімічна індустрія спробувала запобігти впливу цього видання на громадськість, придбавши його примірники. Проте книга вже стала бестселером. Позиція журналістки та письменниці мала величезний вплив на громадськість. Тоді з"явилися і природоохоронні громадські ініціативи.

На думку українського філософа М.І.Хилька, творча інтелігенція однією з перших почала добиватися широкого визнання естетичної, моральної, духовної і навіть економічної цінності норм екологічної культури. Її представники не тільки аналізували негативні процеси, а й формували соціально-екологічний ідеал, уявлення про активний і творчий спосіб природокористування, яке ґрунтується на пізнанні екологічних законів. Ставлячи найвище інтереси справи, вони не тільки мали мужність говорити правду в художніх творах, а й поклали її в основу всього свого життя. Соціальна активність письменників і журналістів пробуджувала громадську думку проти екологічного варварства в нашому природокористуванні, сприяла розвитку екологічного руху.

Саме люди мистецтва з естетичним (універсальним, екологічно-культурним) ставленням до природи глибоко відчували суспільну потребу в оптимізації й соціоприродної взаємодії та всіма доступними засобами сприяли формуванню екологічної культури суспільства: прозою і римою, художніми та документальними кінострічками, публіцистичними статтями й усними виступами.

На установчому з"їзді всеукраїнської екологічної асоціації "Зелений світ" наприкінці 1980-х років найбільш вагомим, емоційним та проникливим виступом була не одна з промов фахівців-екологів, а са-ме письменницьке слово Олеся Гончара. Він чутливо й активно від-реагував на проблеми екології, спрямувавши свій дар проти руйнівно-го ставлення до навколишнього середовища. Видатний діяч не змирився з байдужістю, грабіжницькою корисливістю відомств, що обертаються хижацьким винищенням природи, злочинною безгосподарністю, моральним зубожінням людей.

Олесь Гончар у своєму творі "Чим живемо" поставив надзвичайно складні запитання, пошук відповідей на які стане основою творчості й журналістів наступних поколінь. Усі ми маємо пам"ятати засторогу "зірки Полин", яка мабуть не випадково впала саме на українську землю. "І чим викликана була з ява її - чи недбальством людським, жорстокістю, їхньою невдячністю, порушенням самої рівноваги буття, чи глумлінням над Матір ю-природою, яка завжди була така добра до нас у своїй вічній, безмірно терплячій любові? І чому та полинна розгнівана сила вибрала саме нас, що хотіла так страшно сказати нинішньому віку, від чого хотіла всіх нас застерегти? І якою повинна бути література після глобального цього потрясіння, яких моральних висот людині треба сягнути, щоб відкрити нові далечі? Адже за самим своїм світовідчуттям, рівнем пізнання, за розумінням долі роду людського і його істинного покликання ми вже ніколи не будемо такими, якими були до цього тисячі літ."

Дослідження сучасних соціологів та психологів переконливо свідчать, що однією з причин глобальної екологічної кризи є зростання в другій половині ХХ ст. кризи людського духу. Це насамперед сплеск антисуспільного егоїзму, нігілізму, локальних і регіональних збурень у суспільствах. Надзвичайно загрозливі й планетарна епідемія аморальності, алкоголізму, наркоманії та проституції, тотальної легковажності, бездумності й жадоби швидкої наживи, індивідуальна деградація в різних її проявах, зниження культурного й духовного рівня, ріст корупції, людської некомпетентності та непрофесійності при вирішені питань тощо.

Наступні покоління вже не мають права на аморальні рішення і дії проти довкілля. Аби зрозуміти вагу "останньої хвилини" нашого буття, згадаємо девіз "зелених" про відповідальність перед майбутнім: "Ми не отримали Землю в спадщину від батьків, ми взяли її в борг у наших дітей!"

Програмою дій суспільства ХХІ ст. має стати програма, викладена в документах Міжнародної екологічної конференції в Ріо-де-Жанейро в 1992 р. Саме журналісти мають акцентувати увагу на таких основних відмінностях старої й нової філософії життя. Її викладено в підручниках з екології, зокрема Г.О.Білявським і Р.С.Фурду-єм. Варто постійно звертатися до цих принципів, аби врахувати їх у матеріалах для мас-медіа.

Філософія буття
Стара Нова
Навколишнє середовище, природні ресурси безмежні, тому ви-черпавши потрібне в одному місці, можна пересуватися в інше й продовжувати споживати стільки, скільки хочеш (або можеш). Визнання незаперечного факту обмеженості природних ресурсів. Рециклічність, оптимальність і найширше використання відновних ресурсів допоможе запобігти їх виснаженню.
Життя людей можна зробити кращим завдяки постійному нарощуванню наших матеріальних достатків і прибутків. Життєва цінність - це не проста сума наших загальних банківських рахунків.
Вартість будь-якого проекту визначалася сумарною властивістю матеріалів, необхідної енергії, праці, тобто на першому плані була економічна доцільність, вигода. Вартість проекту - це не просто сума вартості енергії, праці й сировини, це, у першу чергу, екологічні збитки, вартість погіршення людського здоров"я й стану екосистем.
Природа має бути переможена. Ми повинні знати, розуміти природні процеси й співпрацювати з Природою, ураховуючи її закони.
Нові технології допоможуть вирішити всі наші проблеми. Тільки розумне поєднання нових технологій із зусиллями кожного члена суспільства у вирішенні природоохоронних заходів допоможе вийти з глобальної екологічної кризи.
Людина стала над природою, відокремилась від неї і повинна керувати природними процесами. Ми - невід"ємна частка природи, Всесвіту й мусимо керуватися законами Природи, поважати всі елементи довкілля. Усі інші живі істоти - такі самі рівноправні члени біосфери, як і ми.
Відходи є неприємним, але неминучим продуктом людської діяльності. Відходів не має бути взагалі. Як і в Природі, де відходи одних організмів є ресурсами інших, так і в людській діяльності вони повинні органічно вписуватися в природний кругообіг речовин.

Професіоналізм журналістів та їх конкретні справи для охорони довкілля є життєво необхідними для поліпшення стану довкілля України. Тільки активна участь кожного та справжня любов до природи змінить наш світ на краще.

На думку російської дослідниці Л.М.Землянової, для підкреслення особливої ролі журналістів, котрі займаються проблемами збереження навколишнього середовища, у коммунікативістиці навіть запроваджено окреме визначення - екологічного дискурсу.

Сьогодні на часі формування української школи журналістики, нового покоління фахівців, котрі професійно висвітлюють зокрема й складні екологічні питання. В Інституті журналістики Київського Національного університету імені Тараса Шевченка, починаючи з 1995 р. студентам було запропоновано факультативний курс - творчу майстерню з екологічної проблематики в засобах масової інформації. Особливо він цікавий для тих, котрі готують бакалаврські та дипломні роботи з екологічної тематики, адже остання щорічно привертає увагу дипломників. Положення авторського дослідження були використані в програмі цього курсу й можуть бути інтегровані в інші.

Курс має сприяти формуванню навичок та вмінь: підготовці матеріалів для преси, ознайомлювати з діяльністю екологічного видання, заснуванням і пошуком джерел фінансування, учити вести пошук екологічної інформації в Інтернеті, будувати концепції паблік рілейшнз для некомерційної екологічної організації тощо.

Ще одне, більш складне завдання, - сприяти створенню в Україні певної системи підготовки журналістів для роботи з екологічною тематикою. Передумовами для цього вже стали й певні кроки автора: випуск брошури про екологічну пресу України, захист кандидатської дисертації та публікація монографії "Масова комунікація та екологічна політика". Подальшому розвитку має допомогти розробка курсу в Інституті журналістики Київського Національного університету імені Тараса Шевченка та вивчення досвіду інших навчальних закладів.

Ще в 1982 р. журналістикознавець з Московського державного університету (МДУ) Т.А.Беневоленська наголосила, що мова йде про нову журналістську спеціалізацію: екологічна (або природоохоронна) журналістика. На думку дослідниці, "однією з найважливіших умов підвищення ефективності природоохоронної пропаганди є фундаментальна розробка теорії екологічної журналістики. На жаль, молодість теми, яка стрімко набирає висоту, порівняно короткий історичний час існування цього пласта сучасної журналістики є певною мірою причиною малого вивчення". У СРСР увагу журналістикознавців було зосереджено насамперед на вивченні екологічної тематики в публіцистиці.

Багато науковців та практиків говорять про формування екологічної журналістики. У МДУ було розроблено програму спеціалізації з курсу "Екологічна журналістика" та навчальні посібники. У Росії досліджуються й проблеми екології та паблік рілейшнз. За фінансової підтримки Інституту "Відкрите суспільство" здійснено проект МДУ "Основи екологічних знань для журналістів".

Проект розрахований як на студентів, так і на журналістів, що вже мають досвід роботи в цій сфері. Освітня програма має два рівні: регулярні лекції та семінари для починаючих журналістів і студентів; семінари й постійні консультації для професіоналів, що давно працюють в екологічній журналістиці.