Для комерційних банків рефінансування в центральному банку — це останній спосіб (остання надія) регулювання їхньої ліквідності, і центральний банк виступає для них у ролі кредитора останньої інстанції. Для центральних банків рефінансування комерційних банків — це, по-перше, канал безготівкової емісії, а по-друге, — спосіб запобігання банківській паніці. У випадку кризової ситуації на грошовому ринку центральний банк надає негайно додаткові резерви на кредитній основі тим банкам, котрі потребують їх найбільше. Слід при цьому відзначити, що центральні банки мають право, але не зобов’язані рефінансувати (кредитувати) комерційні банки, тому і комерційні банки повинні розуміти отримання кредитів як привілей, а не право.
Управління золотовалютними резервами країни є органічною складовою валютної політики центрального банку, що безпосередньо впливає на можливості ефективного використання ним основних інструментів валютного регулювання, зокрема таких, як девізна політика, установлення режиму валютного курсу, ревальвації та девальвації тощо.
Золотовалютні резерви — це належні державі валютні активи, що включають золото та міжнародні платіжні засоби і можуть бути використані для міжнародних розрахунків та погашення зовнішніх боргів.
Призначенням золотовалютних резервів є забезпечення міжнародних торговельно-економічних і кредитно-фінансових відносин, що здійснюються на рівні держав, належною кількістю платіжних засобів, покриття дефіциту платіжного балансу, а також проведення девізної політики центральним банком через валютні інтервенції на ринку.
Політика відкритого ринку полягає у змінах обсягів купівлі та продажу цінних паперів центральним банком. Ці операції зумовлюють зміну резервів комерційних банків, що, у свою чергу, позначається на обсязі та вартості кредитів. У результаті центральний банк отримує можливість впливати на розмір грошової маси і рівень процентної ставки у потрібному напрямку, тобто досягаючи заздалегідь поставленої мети.
Об'єктомопераційнавідкритомуринкувиступають, якправило, цінніпапери, щомаютьвисокуліквідність, користуютьсяповсюднимпопитомпринезначнихколиванняхринковоївартості. Традиційноцентральнібанкипроводятьполітикувідкритогоринкувосновномуздержавнимиціннимипапераминавторинномуринку.
Механізм операцій на відкритому ринку нескладний, що робить його привабливим для використання. В той же час для проведення цих операцій центральні банки використовують різноманітні угоди стосовно цінних паперів, які відрізняються за цілим рядом параметрів, а саме:
- формою угоди (звичайна купівля чи продаж або ж на умовах зворотної купівлі — РЕПО);
- об'єктом угоди;
- терміновістю угоди;
- учасниками угоди.
Для вимірювання ліквідності банку використовується, щонайменше два підходи:
1. на основі фінансових коефіцієнтів, які розраховуються за балансами і відображають стан ліквідності балансу банку;
2. на основі визначення потенційної потреби в ліквідних коштах для виконання своїх зобов’язань.
Ліквідність окремого банку піддається регулюванню через установлення певних вимог до ліквідності його балансу. На основі балансу можна розрахувати цілий ряд показників ліквідності, які відображають або співвідношення між активами і зобов’язаннями з однаковими строками повернення (один день, один місяць, три місяці, рік тощо) або співвідношення між активами різного рівня ліквідності (високоліквідні активи/робочі активи; активи первинної ліквідності/загальні активи тощо).
Національний банк України на сьогодні регулює ліквідність комерційних банків за допомогою трьох нормативів: нормативу миттєвої ліквідності, нормативу поточної ліквідності і нормативу короткострокової ліквідності.
Норматив миттєвої ліквідності характеризує спроможність банку погашати свої зобов’язання за поточними рахунками за рахунок активів первинної ліквідності (грошових коштів у касі банку та на кореспондентських рахунках НОСТРО).
Норматив поточної ліквідності характеризує спроможність банку погашати свої поточні зобов’язання за рахунок активів первинної та вторинної ліквідності, до яких, крім абсолютно ліквідних активів, відносять активи зі строками повернення до одного місяця.
Норматив короткострокової ліквідності характеризує спроможність банку погашати свої короткострокові зобов’язання за рахунок короткострокових активів. Короткостроковими вважаються активи та зобов’язання банку з кінцевим строком повернення до одного року.
Постійний контроль за допустимою мірою ризику незбалансованої ліквідності дає змогу центральним банкам «тримати руку на пульсі» ліквідності банківської системи в цілому і своєчасно застосовувати ті чи інші механізми її регулювання. [7]
45. Сутність кредитної діяльності банків. Інструменти зовнішнього регулювання кредитної діяльності
Кредит - це позичковий капiтал банку у грошовiй формi, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченостi, повернення, строковостi, платностi та цiльового характеру використання.Дане визначення кредиту випливає iз самої мети банкiвського бiзнесу, тобто отримання зиску за рахунок вмiлого, рацiонального та безпечного вкладення банкiвського капiталу. Принцип забезпеченостi надання кредиту означає наявнiсть у банку права для захисту власних iнтересiв, недопущення збиткiв вiд можливого неповернення боргу позичальником через його неплатоспроможнiсть. Принцип тимчасового користування, повернення та строковостi має на увазi те, що кредит повинен бути повернутий банку позичальником не пiзнiше обумовленого при наданнi позики термiну. Принцип платностi за кредит передбачає право банку справляти плату у виглядi процента за користування позикою, котра власне є основним джерелом традицiйних доходiв комерцiйного банку й складає змiст банкiвського бiзнесу. Принцип цiльового використання кредиту визначає вкладення позичкових коштiв у конкретнi цiлi дiяльностi позичальника.З iншого боку, кредит - це економiчнi вiдносини мiж юридичними, фiзичними особами та державою з приводу перерозподiлу вартостi на вищевказаних засадах.Загалом кредит застосовується у таких формах:банкiвський кредит - основна форма кредиту, що надається суб'єктам кредитування усiх форм власностi на певний строк, пiд забезпечення, з нарахуванням процентiв за користування кредитом;1)комерцiйний кредит - характеризує кредитну угоду мiж двома суб'єктами господарської дiяльностi щодо реалiзацiї товарiв та послуг з вiдстрочкою їх оплати. Банк приймає участь у данiй угодi шляхом надання кредиту векселедержателю пiд акцептованi платником векселi;лiзинговий кредит - вiдносини, якi виникають у випадку оренди майна. Банк придбаває певне майно та згiдно договору оренди передає його клiєнту. Орендна плата складається з двох величин: вартостi майна та комiсiйної винагороди банку за лiзинговi послуги, котра дорiвнює проценту за кредит;2)iпотечний кредит - надається пiд заставу нерухомого майна;3) споживчий кредит - його можуть отримати фiзичнi особи тiльки у нацiональнiй грошовiй одиницi на придбання товарiв тривалого користування та повертати банку у розстрочку;4) бланковий кредит - винятковий вид кредиту, що надається особливо надiйним позичальникам без забезпечення кредиту пiд вищу процентну ставку;5) консорцiумний кредит - надається кiлькома банками.Якщо кредитором є комерцiйний банк, то можна виокремити наступнi види економiчних вiдносин, пов'язаних iз кредитом:1. Найпоширенiшi - кредитнi вiдносини мiж банком з одного боку та пiдприємствами, господарськими органiзацiями i товариствами з iншого. Саме такi вiдносини найкраще вiдповiдають умовам розвинутих товарно-грошових вiдносин, що мають мiсце у ринковiй економiцi.2. Кредитнi вiдносини мiж банками та державою. У даний час комерцiйнi банки беруть непряму участь у кредитуваннi держави, купуючи облiгацiї державних позик у її генерального агента - Нацiонального банку України, тобто шляхом iнвестування капiталу у державнi цiннi папери.3. Кредитнi вiдносини мiж банком та населенням для придбання фiзичними особами споживчих тривалого користування та послуг.4. Мiжбанкiвськi кредитнi вiдносини. Зазвичай цей вид кредитних вiдносин використовується банками для пiдтримання необхiдних нормативiв та показникiв банкiвської дiяльностi, а також негайного виконання своїх зобов'язань перед iншими кредиторами.Комерцiйнi банки можуть надавати кредити всiм суб'єктам господарської дiяльностi незалежно вiд їх галузевої належностi, статусу, форм власностi у разi наявностi в них реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати вiдсоткiв за користування кредитом.Комерцiйний банк у залежностi вiд потреб та можливостей позичальника, а також iнтересiв самого банку може надавати кредити на рiзних умовах. Тому на практицi iснує подiл банкiвських позик за рiзноманiтними ознаками та критерiями, тобто класифiкацiя кредитiв для полегшення контролю та управлiння кредитним портфелем банку:- за призначенням та характером використання позикових коштiв;- за наявнiстю та видом (характером) забезпечення кредиту;- за строками використання кредиту;- за методами надання та способами повернення кредиту;- за характером та способом сплати процента;- за числом кредиторiв;- за ступiнню ризику тощо.Кредитнi операцiї є найважливiшим джерелом прибутку банку, проте у зв'язку зi збiльшенням в останнi роки випадкiв неповернення кредитiв данi операцiї складають пiдвищену небезпеку для стiйкостi та стабiльностi банку в цiлому. Прикладом щодо цього можуть слугувати долi ряду банкiв України, краху котрих сприяла ризикована кредитна полiтика.Кредитнi вiдносини мiж комерцiйними банками та позичальниками будуються на пiдставi кредитних договорiв (угод). У практицi дiяльностi банкiв розрiзняється кредитування пряме й опосередковане. При прямому кредитуваннi договiр на позичку укладається безпосередньо мiж банком-кредитором i позичальником. Опосередковане кредитування вiдбувається при купiвлi банком фiнансових зобов'язань позичальника.Кредитний договiр мiж банком та позичальником укладається тiльки у письмовiй формi, в якому визначаються взаємнi зобов'язання та вiдповiдальнiсть сторiн. Договiр може бути укладений як шляхом складання одного документа, так i способом обмiну листами та зверненнями. Вiдповiдно до принципiв кредитування кредитний договiр передбачає такi основнi засади:1. Визначення призначення кредиту та його розмiр.2. Визначення строку користування позичальником кредитом. Датою надання кредиту вважається дата виникнення заборгованостi на позичковому рахунку позичальника.3. Визначення форми надання кредиту та виду позичкового рахунку.4. Визначення виду забезпечення кредиту.5. Визначення плати (процентiв) за користування кредитом.6. Визначення порядку погашання кредиту та процентiв за надану позику.7. Права i вiдповiдальнiсть сторiн щодо надання i погашення кредиту.8. Контрольнi та iншi заходи банку щодо повернення наданого кредиту.У разi прийняття рiшення про продовження спiвпрацi з потенцiйним позичальником пiсля укладання кредитного договору йому надаються позичковi кошти залежно вiд обраного методу кредитування.Загалом методи кредитування банками суб'єктiв господарювання є складовою частиною кредитного механiзму. Зворотнiй рух кредиту визначається такими факторами, як безпосереднiй процес виробництва та обiгу, а також змiна залишку забезпечення, котра є прямим наслiдком названого процесу. Беручи це до уваги, вирiзняють методи кредитування за оборотом i за залишком, а також оборотно-сальдовий метод. Данi особливостi зворотнього руху кредиту проявляються через окремi елементи методiв кредитування: вид позичкового рахунку, порядок надання кредиту, способи його повернення та органiзацiя банкiвського контролю за дотриманням принципiв кредитування, наведених вище.Власне змiст кредитних операцiй комерцiйних банкiв полягає в укладеннi та виконаннi договорiв щодо надання кредиту мiж банком та позичальником, якi супроводжуються записами за банкiвськими рахунками з вiдповiдним вiдображенням у балансах контрагентiв кредитного договору, тому значення вказаних елементiв вiдiграє суттєву роль у визначеннi та виборi банком методу кредитування суб'єкта.Кредити надаються суб'єктам господарської дiяльностi у безготiвковiй формi шляхом сплати платiжних документiв з позичкового рахунку як у нацiональнiй, так i в iноземнiй валютi у порядку, визначеному чинним законодавством та нормативними актами Нацiонального банку України, або шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позичальника.Отже, основними рисами сучасної структури кредитування є:1. Кредитнi операцiї здiйснюються банком у межах його кредитних ресурсiв.2. Дiяльнiсть банку залежить вiд обов'язкових економiчних нормативiв, встановлених Нацiональним банком України.3. Базування кредитних операцiй на договiрнiй системi. Банк та клiєнт укладають договiр, в якому зазначаються умови та методи кредитування, права та обов'язки сторiн. У разi невиконання вказаних зобов'язань винна сторона несе вiдповiдальнiсть.4. Перенесення акценту на кредитування суб'єкта, а не об'єкта.5. Перехiд до таких форм кредитування, котрi забезпечують повернення позик.6. Значне мiсце займають мiжбанкiвськi позики для пiдтримання банками встановлених нормативiв.7. У даний час методи кредитування єдинi для всiх галузей.[10]У світовій економічній практиці центральні банки використовую наступні інструменти кредитного регулированія: