Охорона земель

Земля як об’єкт правової охорони. Юридична відповідальність за порушення земельного законодавства. Організаційно-правові заходи охорони земель. Раціональне використання земель та підвищення родючості ґрунтів. Подолання екологічної кризи в Україні.

План

Вступ

1.Земля як об’єкт правової охорони

2.Організаційно-правові заходи охорони земель

3.Юридична відповідальність за порушення земельного законодавства.

Висновок


ВСТУП

Земля ─ найперше і найголовніше джерело багатства: верхній найродючіший шар землі (ґрунт) є базою розвитку сільського і лісового господарства; в надрах землі знаходяться величезні запаси корисних копалин;вода,без якої взагалі неможливе життя, також органічно пов’язана із землею. Нарешті, земля є просторовим базисом розміщення заводів і фабрик,залізниць і автомобільних доріг, аеродромів, міст, сіл з їх науковими,навчальними і культурно-виховними центрами.

Земля є основою розвитку виробничих сил України в інтересах усього її народу,матеріальною умовою будь-якого процесу виробництва і загальним знаряддям праці. Це найголовніший природний ресурс, глобальний нагромаджувач сонячної енергії, основа життя рослин тварин і людей. Навкруги нас немає нічого більш вічного, необхідного і незамінного,ніж земля.

Про величезне значення землі говорить і те, що вона не є продуктом людської праці, вона ─ творіння самої природи,а тому збільшити запаси земельних ресурсів за бажанням чи за потребою людини неможливо. Просторова обмеженість землі не може бути усунена людьми. Ця особливість землі повинна завжди враховуватись людиною, що відіграватиме позитивну роль у її збереженні.

Значення проблеми охорони земель зростає, якщо врахувати, що охорона земель є важливою складовою частиною охорони навколишнього природного середовища. У природі все взаємопов’язане, від стану одних об’єктів природи: лісів, вод, надр, тваринного світу, атмосферного повітря. Отже, зміцнення охорони земель ─ це важливий крок до подолання екологічної кризи, в якій опинилася Україна.

Загальнонародним завданням є раціональне використання земель, їх охорона і всебічне підвищення родючості ґрунтів. Основним завданням, при написанні цієї контрольної роботи, є визначення усіх можливих заходів охорони земель та відповідальності за порушення земельного законодавства.


1. Земля як об’єкт правової охорони

Земельна площа України становить 606 355 тис. га. Відповідно до цільового призначення розрізняють землі:

- сільськогосподарського призначення;

- населених пунктів (міст, селищ, сіл);

- промисловості, транспорту, зв’язку, оборони та іншого призначення.

- природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення;

- лісового фонду;

- водного фонду;

- запасу.

Віднесення земель до відповідних категорій здійснюється органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, а в інших випадках ─ органами,які затверджують проекти землеустрою і приймають рішення про створення об’єктів природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного та іншого призначення.

Заслуговує на увагу питання власності на землю. Згідно із земельним законодавством, власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективна, приватну. Причому всі форми власності є рівноправними.

З усіх видів земель охороні підлягають насамперед землі сільськогосподарського призначення. І це зрозуміло, адже земля у сільському господарстві є основним засобом виробництва і не може бути замінена іншим засобом. Визначення земель, придатних для потреб сільського господарства,проводиться на підставі даних державного земельного кадастру.

Згідно із земельним законодавством землями сільськогосподарського призначення є землі, які надані для потреб сільського господарства або призначені для цього.

Землі сільськогосподарського призначення

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність і надаються у користування:

а) громадянам ─ для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, господарництва, сінокосіння і випасання худоби;

б) громадянам, колективам та сільськогосподарським підприємствам і організаціям ─ для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

в) сільськогосподарським науково-дослідним установам і навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам і загальноосвітнім школам ─ для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду, для ведення сільського господарства;

г) несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям, громадським об’єднанням та релігійним організаціям ─ для ведення підсобного сільського господарства.

У випадках, передбачених законодавством України, землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися для ведення сільського господарства іншим організаціям.

Земельні ділянки, які зазнали радіоактивного і хімічного забруднення, на не забезпечується одержання чистої продукції, підлягають вилученню із сільськогосподарського обороту. Виробництво на цих землях сільськогосподарської продукції забороняється.

Землі сільськогосподарського призначення характеризуються правовим режимом, який відрізняється від правового режиму інших категорій земель, зокрема земель населених пунктів, промисловості та транспорту. Характерною рисою цих земель є те, що вони використовуються головним чином як засіб виробництва, на відміну від земель промисловості та міських земель, що використовуються як просторово-операційний базис.

Землі сільськогосподарського призначення насамперед підлягають охороні від необґрунтованих відводів для потреб несільськогосподарського характеру.

Забезпечення раціонального використання, відновлення і охорони земель ── проблема не лише України, а й багатьох інших країн світу. Людство за всю історію свого розвитку втратило понад 2 млрд га сільськогосподарських угідь, що значно перевищує загальну площу сучасних угідь.

В Україні щорічно вилучається із сільськогосподарського обороту понад 12 тис. га сільськогосподарських угідь. Причин щодо цього багато і зумовлені вони активізацією людської діяльності щодо використання об’єктів природи. Однією з причин втрати орних земель є недосконалість системи землеробства як сукупності взаємопов’язаних, науково обґрунтованих агротехнічних, меліоративних, організаційно-виробничих та економічних заходів. Наслідком дії цієї системи є водна і вітрова ерозія, спустошення, затоплення, підтоплення і залісення земель.

Друга причина втрати земель сільськогосподарського призначення ─ недосконалість земле охоронного законодавства. Чинне законодавство передбачає загальну ідею про бережливе ставлення до сільськогосподарських угідь, економний відвід їх для несільськогосподарських потреб. Однак законодавство і практика у вирішенні питань про відвід земель мають недоліки, які призводять до того, що визначена в законодавстві мета ── охорона земель сільськогосподарського призначення від нераціонального використання ─ не досягається.

Правові акти, які тривалий час регулювали вилучення земель для несільськогосподарських потреб, не передбачали санкцій за зайве вилучення землі та економічних умов, які б усіма силами стримували зазіхання проектних і будівельних організацій на сільськогосподарські угіддя. Такий підхід призвів до негативних наслідків ─ придатні для сільського господарства землі розбазарювались, а під будівництво відводились орні землі.

Землі треба охороняти не лише від необґрунтованого зменшення кількості, а й від зниження їхньої родючості. На велику увагу заслуговує охорона верхнього, найбільш родючого шару земної кори ─ ґрунту. Саме ґрунт забезпечує нормальний розвиток рослинного покриву, є живильним середовищем для зернових та інших сільськогосподарських культур.

Ґрунт належить охороняти від усіляких негативних процесів, передусім від водної та вітрової ерозії.

Негативні наслідки ерозії не обмежуються зниженням родючості ґрунтів, ерозія згубна ще й тому, що продукти змиву замулюють річки, що обертається великими збитками, оскільки потрібно проводити розчистку їхніх русел.

Вітрова ерозія призводить до виснаження земель, заносу польових посівів, виноградників і лугів.

Отже, внаслідок невиправдано великого відчуження продуктивних земель для несільськогосподарських потреб і прогресуючої деградації ґрунтів у сільському господарстві, проблема втрат земельних ресурсів є головною екологічною проблемою сучасності.

Охороні підлягають не тільки землі сільськогосподарського призначення, а й інші землі державного земельного фонду України: землі населених пунктів, промисловості, транспорту, природоохоронного, оздоровчого та іншого призначення.

В Україні на сьогоднішній день неосвоєних земель майже немає. Збереглися вони, окрім заповідників, тільки в місцях, що досі вважаються непридатними до господарського використання ─ ярках, крутосхилах, балках. Саме тому вкрай необхідне ефективне правове забезпечення всіх освоєних земель.

При вирішенні питання охорони земель уважніше треба ставитись до їхнього санітарного стану. Через ґрунт можуть передаватися такі захворювання, як сибірка, сап, бруцельоз, правець, газова гангрена. Взагалі ґрунт має властивість самоочищення, але це дуже тривалий процес. Темпи самоочищення значно нижчі, ніж інших об’єктів природи, зокрема повітря, води, тому краще запобігати забрудненню ґрунтів.

Надійна охорона земель і раціональне використання ─ це ключ до вирішення продовольчої проблеми, гарантія забезпечення населення продуктами харчування, а промисловості ─ сировиною, важливий крок до подолання економічної та екологічної кризи.

2. Організаційно-правові заходи здійснення охорони земель

Правова охорона земель ─ це система юридичних заходів, спрямованих на збереження земель, відновлення і збільшення їх родючості.

У системі заходів, спрямованих на охорону земель, важливе місце посідають організаційно-правові. Без організаторської роботи будь-яка навіть гранично конкретна постанова не дасть потрібних результатів.

Як відомо, організаційно-правові заходи охорони надходять від органів державної влади і управління, правоохоронних органів, самих землевласників і землекористувачів. Вони вирішують завдання охорони земель у специфічних властивих їм формах, відповідно до місця призначення даного виду органів у державній і господарській системі.

Вищі органи державної влади і управління вирішують це завдання шляхом активної законодавчої діяльності:

а) законодавчі акти, що перестали відповідати охороні земель,замінюють новими.

б) приймають нормативно-правові акти з тих питань охорони земель, що раніше не були урегульовані в правовому відношенні.

Багато нового щодо посилення охорони земель вніс Земельний кодекс України. Відповідно до Кодексу на забезпечення охорони земель, їх більш раціонального і ефективного використання направлені такі дійові заходи, як установлення плати за придбання землі у власність, земельний податок, орендна плата за землю.

Передача землі у власність за плату у випадках, передбачених кодексом, проводиться за нормативною ціною, що визначається законодавством України. Платним тепер є використання земель в Україні. Власники землі та землекористувачі щорічно вносять платню за землю у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначаються залежно від якості та місцерозташування земельної ділянки, виходячи із її кадастрової оцінки.

Орендатор сплачує за землю орендну плату, розмір якої встановлюється за угодою сторін відповідним договором.

Порядок оподаткування, середні ставки земельного податку та граничні розміри орендної плати за землю встановлюються Верховною Радою України.

Платня за землю надходить до бюджетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, на території яких знаходяться земельні ділянки.

Частина коштів від плати за землю централізується в державному, республіканському (Автономної Республіки Крим) та обласних бюджетах у порядку і розмірах, що встановлюються законодавством України. Кошти від плати за землю використовуються на цілі, що визначаються законодавством України.

Не стягується плата за радіоактивно і хімічно забруднені сільськогосподарські угіддя, на які введено обмеження щодо ведення сільського господарства, а також за землі, що перебувають у тимчасовій консервації або в стадії сільськогосподарського освоєння.

Новостворені селянські (фермерські) господарства звільняються від плати за землю протягом трьох років з часу передачі їм у власність або надання в користування земельної ділянки.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські Ради народних депутатів можуть установлювати пільги щодо плати за землю: часткове звільнення на певний термін, відстрочення сплати, зниження ставки земельного податку. Крім стимулювання раціонального землекористування плата за землю стримуватиме ЇЇ марнотратство, не допускатиме безгосподарного і безвідповідального ставлення до неї.

Земельним законодавством передбачено такий захід охорони земель, як відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам і втрат сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва.

Крім того, виконавчі комітети місцевих Рад розробляють проекти програм раціонального використання земель, підвищення їх родючості, охорони земельних ресурсів, організують їх виконання, а також здійснюють державний контроль за дотриманням земельного законодавства.

Організаційно-правові заходи охорони земель вживають правоохоронні органи: прокуратура, суд, органи внутрішніх справ, які безпосередньо стоять на варті законності, законних прав та інтересів громадян, державних, кооперативних і громадських організацій.

Органи прокуратури, виявивши незаконні дії або протизаконні акти, виносять протест. Опротестування незаконних правових актів і дій є не тільки правом, а й основним обов'язком прокуратури. Протести вносяться або до органів, що видали ці акти, або ж до вищих органів.

Для здійснення охорони земель органи прокуратури використовують подання, які носять попереджувальний характер. Якщо протестом прокурор домагається відміни протизаконного акту і відновлення порушеного права землевласника чи землекористувача, то поданням він доводить до відома відповідних державних і сільськогосподарських органів про виявлені ним недоліки, що призводять або можуть призвести до порушення законності.

У процесі здійснення нагляду за законністю прокурори правомочні ставити перед відповідними органами і посадовими особами питання про притягнення порушників земельного законодавства до дисциплінарної або адміністративної відповідальності.

За виявленими правопорушеннями прокурори вносять подання і направляють доповідні записки до державних органів для вжиття необхідних заходів.

Охорону земель покликані здійснювати також судові органи. Крім стягнення заподіяного збитку їм притаманні такі заходи охорони, як визнання угод щодо землі недійсними і винесення окремих ухвал.

Часто при розгляді судами тих чи інших справ виявляються серйозні недоліки в роботі державних, кооперативних, громадських організацій та їх посадових осіб по використовуванню землі. Суд не може не реагувати на це. Він повинен винести окрему ухвалу, яка б посилила охорону земель. І все ж існують випадки, коли суди, встановлюючи при розгляді справ чи земельних спорів факти порушення законності, безгосподарності у використанні земель, всупереч вимогам чинного законодавства окремі ухвали не виносять.

Трапляються й інші недоліки. Так, іноді суди у своїх окремих ухвалах дають недостатньо компетентні або неправильні рекомендації по усуненню встановлених причин і умов нераціонального землекористування, втручаються в кооперативно-господарську діяльність землевласників і землекористувачів.

Судам належить враховувати, що обґрунтована і законна ухвала є одним з найефективніших заходів запобігання правопорушенням у галузі землеробства і охорони земель. Загальною для всіх державних і правоохоронних органів мірою охорони земель є систематичне оприлюднення порушень законодавства, спрямованого на забезпечення раціонального використання і охорони земель. Сам факт виявлення і обнародування різного роду правопорушень буде громадським заходом впливу на особу, що припустилася правопорушення, і запобіжним заходом для інших. Однак цей ефективний захід ще рідко практикується. Тому було б доцільно, на нашу 'думку, вважати його обов'язком державних і правоохоронних органів, передбачивши цей захід у законі.

Характеризуючи заходи щодо охорони земель, потрібно сказати і про те, що державні органи вживають необхідних заходів також у рамках міжнародних програм. Але якою б значною не була ця участь, забезпечити ефективне використання і охорону земель без зусиль самих землевласників і землекористувачів практично неможливо. Це повинно враховуватись як наукою, так і практикою, тим більше, що в наукових працях з питань правової охорони земель досліджувалися переважно державно-правові способи охорони: адміністративно-правовий, цивільно-правовий, кримінально-правовий.

Дуже важливо, щоб державний земельний контроль був усебічним і постійно діючим. Він повинен охоплювати всі землі України і розповсюджуватися на всіх землевласників і землекористувачів без винятку. Всебічність земельного контролю полягає в тому, що він не обмежується лише окремими питаннями використання і охорони земель. Постійність контролю характеризується тим, що він здійснюється повсякденно, а його проведення не обмежене якимись строками або тимчасовими компаніями.

Серед організаційно-правових заходів охорони земель важливе місце належить моніторингу земель. Згідно зі ст. 95 Земельного кодексу України, моніторинг земель являє собою систему спостереження за станом земельного фонду, в тому числі земель, розташованих у зонах радіоактивного забруднення, з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення й ліквідації наслідків негативних процесів.

Отже, органи з розгляду земельних справ завжди мають можливість приділити належну увагу питанням охорони земель. Треба лише цією можливістю вміло користуватися.

3. Юридична відповідальність за порушення земельного законодавства

Поряд з організаційно-правовими заходами охорони земель чинне законодавство України передбачає юридичну відповідальність за порушення земельного законодавства. її несуть особи, винні в:

укладенні угод, зазначених у ст. 114 Земельного кодексу України;

самовільному зайнятті земельних ділянок;

псуванні сільськогосподарських та інших земель, забрудненні їх хімічними та радіоактивними речовинами, виробничими відходами і стічними водами;

розміщенні, проектуванні, будівництві, введенні в дію об'єктів, що негативно впливають на стан земель;

невиконанні вимог природоохоронного режиму використання земель;

порушенні строків повернення тимчасово займаних земель або невиконанні обов'язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням;

знищенні межових знаків;

невжитті заходів щодо боротьби з бур'янами та шкідниками сільськогосподарських культур;

неправильній експлуатації, знищені або пошкодженні протиерозійних і гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень;

приховуванні або перекрученні відомостей про стан екологічної у тому числі радіаційної обстановки, пов'язаної із забрудненням землі;

порушенні строків розгляду заяв громадян і вирішенні питань про передачу та надання земельних ділянок;

перекрученні даних державного земельного кадастру і приховуванні інформації про наявність земель запасу;

невиконанні умов знімання, зберігання і нанесення родючого шару ґрунту;

самовільному відхиленні від проектів внутрішньогосподарського землеустрою.

Законодавством України може бути встановлено відповідальність за інші види порушень земельного законодавства.

Порушення зазначеного законодавства тягне за собою дисциплінарну, кримінально-правову, цивільно-правову, адміністративно-правову і земельно-правову відповідальність.

Дисциплінарна відповідальність полягає у застосуванні до правопорушників заходів дисциплінарного впливу. Дисциплінарні стягнення накладаються за незначні порушення земельного законодавства на посадових осіб, робітників і службовців на підставі норм трудового права, а членів колективних сільськогосподарських підприємств — на підставі Статуту цього підприємства. Дисциплінарні стягнення накладаються адміністрацією за місцем роботи правопорушника, або органами управління колективних сільськогосподарських підприємств. Вони можуть накладатися також вищим органом за підлеглістю.

Кримінально-правова відповідальність за порушення земельного законодавства виявляється в кримінальному переслідуванні злочинних порушень земельного законодавства. Основним критерієм, що відрізняє кримінальне від інших правопорушень, є неоднаковий характер їх суспільної небезпеки.

Охороні земель присвячена ст. 239 Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за порушення правил охорони вод (водних об'єктів). Забруднення або псування земель речовинами, відходами чи іншими матеріалами, шкідливими для життя, здоров'я людей або довкілля, внаслідок порушення спеціальних правил, якщо це створило небезпеку для життя, здоров'я людей чи довкілля, — караються штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

До кримінально-правових норм, що стосуються охорони земель, треба віднести також ст. 310 Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за посів або вирощування снотворного маку чи конопель.

Посадові особи, винні в злочинному порушенні земельного законодавства, несуть відповідальність за статтями Кримінального кодексу України про посадові злочини, зокрема за ст. 364 — зловживання владою або службовим становищем; ст. 365 — перевищення влади або службових повноважень; ст. 367 — службова недбалість.

Посадова особа може нести кримінальну відповідальність за зловживання владою або службовим становищем ст. 364 Кримінального кодексу) за таких обставин:

а) при навмисному використання свого службового становища всупереч інтересам служби;

б) якщо це діяння вчинене з корисливих мотивів чи інших особистих інтересів;

в) якщо було заподіяно істотну шкоду.

Отже, ст. 364 Кримінального кодексу застосовується при заподіянні істотної шкоди і наявності корисливих або інших особистих інтересів. За відсутності хоча б однієї з цих двох ознак зловживання владою або службовим становищем визнається не злочином, а дисциплінарним посадовим проступком. Це свідчить про те, що відповідальність за зловживання владою або службовим становищем, як засіб забезпечення додержання земельного законодавства, може бути застосовано в обмежених випадках.

Згідно зі ст. 365 КК (перевищення впади або службових повноважень) порушення земельного законодавства може бути кваліфіковано в разі умисного вчинення посадовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо вони заподіяли істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. Цей склад злочину не передбачає такої ознаки, як користь або інша особиста зацікавленість. Мотиви, якими керувалась посадова особа, допускаючи перевищення влади або службових повноважень, не впливають на кваліфікацію діяння. Однак їх слід ураховувати при визначенні винній особі міри покарання.

За статтею 367 Кримінального кодексу злочинне порушення земельного законодавства може кваліфікуватись за наявності таких умов:

а) у разі невиконання або неналежного виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них;

б) при заподіянні істотної шкоди.

Відповідальність за недбалість настає у разі, якщо істотна шкода була об'єктивно зумовлена бездіяльністю посадової особи або неналежним виконанням нею своїх службових обов'язків. Через відсутність вказаного причинного зв'язку не буде і складу вказаного злочину.

Особливо великої шкоди справі зміцнення законності в земельних відносинах завдає недооцінка суспільної небезпеки посадових злочинів, які викликають безгосподарність у використовуванні земель, псуванні цінних земельних угідь, внаслідок чого складається загрозливе становище щодо збереження і раціонального використання земельного фонду — головного нашого національного багатства.

Можливості посилення кримінальної відповідальності за порушення земельного законодавства зростають у зв'язку з прийняттям нового Кримінального кодексу України. Життя вимагає введення таких складів злочинів і відповідних санкцій за них, які б дійсно посилили охорону земель і прав землевласників та землекористувачів, забезпечили бездоганне виконання ними земельного законодавства.

Цивільно-правова відповідальність за порушення земельного законодавства. Цей вид юридичної відповідальності настає згідно з нормами цивільного права, які забезпечують ліквідацію тих наслідків майнового характеру, що були викликані порушенням земельного законодавства.

Цивільне законодавство передбачає такі способи відшкодування шкоди:

а) відшкодування її в натурі (надання речі того ж роду і якості, виправлення пошкодженої речі тощо);

б) повне відшкодування заподіяних збитків (ст. 453 Цивільного кодексу України).

До цивільно-правових заходів охорони земельних прав власників землі та землекористувачів, поряд з нормами цивільного права, також належить правоохоронна діяльність судових органів. До їх складу входять судові заходи щодо відновлення порушених прав землеробів та заходи, що вживаються судами стосовно недопущення порушення їх прав.

Поновлення судами порушених земельних прав полягає, головним чином, у розірванні судами протизаконних угод, а також у відшкодуванні за його рішенням матеріальних збитків, завданих тому чи Іншому землевласнику і землекористувачу у зв'язку з порушенням земельного законодавства.

При професійному підході до виконання норм цивільного права суди вже зараз мають змогу якнайкраще забезпечувати законність у сфері земельних відносин, надійно захищати права землевласників і землекористувачів.

Адміністративно-правова відповідальність за порушення земельного законодавства встановлюється широким колом державних органів, які здійснюють регулюючу і правоохоронну діяльність. Вона настає для органів або посадових осіб, з якими винний не перебуває в службових або трудових відносинах і яким він безпосередньо не є підлеглим. Адміністративно-правова відповідальність відрізняється від кримінальної та цивільної оперативністю реагування на правопорушення і великим вибором заходів впливу на осіб, які їх допускають.

Адміністративно-правова відповідальність за порушення земельного законодавства застосовується у випадках, коли діями або бездіяльністю особи порушені адміністративно-правові норми, що регулюють земельні відносини; у результаті порушення вимог норм адміністративного права власнику землі чи землекористувачу завданий такий збиток, що не передбачає кримінальної відповідальності; землеробу не завдано збитків порушенням адміністративно-правових норм, але склалась реальна загроза заподіяння такого збитку.

Питання про адміністративно-правову відповідальність вирішується як в одноособовому, так і в колегіальному порядку. В адміністративних комісіях місцевих Рад воно розглядається колегіально, в судах — колегіально й одноособово, в органах управління, як правило, одноособово.

Законодавство передбачає широке коло заходів адміністративної відповідальності, що вживаються до осіб, які здійснили порушення земельного законодавства. Види адміністративних стягнень за такі порушення названі, зокрема, в Кодексі України про адміністративні правопорушення та інших адміністративно-правових актах.

Серед усіх видів адміністративної відповідальності за порушення земельною законодавства впливовим вважається грошовий штраф. Ця міра поєднує в собі і моральний, і матеріальний вплив на порушника.

Земепьно-правова відповідальність за порушення земельного законодавства настає за нормами земельного права, зокрема, може застосовуватися така санкція, як припинення права користування землею.

Право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється в разі:

систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди;

нераціонального використовування земельної ділянки;

використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості грунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки;

використовування землі не за цільовим призначенням;

невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років — для несільськогосподарських потреб.

Разом з припиненням права користування землею, земельне законодавство передбачає також припинення права колективної та приватної власності на землю.

Як бачимо, нове земельне законодавство України дещо підняло роль земельно-правової відповідальності в забезпеченні охорони земельних відносин.


Висновок

Земля — найперше і найголовніше джерело багатства. Про величезне значення землі говорить і те, що вона не є продуктом людської праці, вона — творіння самої природи, а тому збільшити запаси земельних ресурсів за бажанням чи потребою людини неможливо.

Значення проблеми охорони земель зростає, якщо врахувати, що охорона земель є важливою складовою частиною охорони навколишнього природного середовища. У природі все взаємопов'язане, від стану одних об'єктів природи залежить стан інших. Саме землі належить головна роль у взаємодії природних ресурсів. Від стану охорони земель багато в чому залежить охорона всіх інших об'єктів природи: лісів, вод, надр, тваринного світу, атмосферного повітря.

Землі треба охороняти не лише від необґрунтованого зменшення кількості, а й від зниження їхньої родючості. На велику увагу заслуговує охорона верхнього, найбільш родючого шару земної кори — ґрунту. Саме грунт забезпечує нормальний розвиток рослинного покриву, є живильним середовищем для зернових та інших сільськогосподарських культур.

Охороні підлягають не лише землі сільськогосподарського призначення, а й інші види земель державного земельного фонду України: землі населених пунктів, промисловості, транспорту, природоохоронного, оздоровчого та іншого призначення. В Україні сьогодні неосвоєних земель майже немає. Збереглися вони, окрім заповідників, тільки в місцях, що досі вважалися непридатними для господарського використання — ярах, крутосхилах, балках. Саме тому вкрай необхідне ефективне правове забезпечення всіх освоєних земель. Проблема охорони земель вирішується різними шляхами і засобами, зокрема правовими. При вирішенні теоретичних і практичних питань охорони земель треба виходити з того, що забезпечення їх охорони — це конституційна вимога. У ст. 14 Конституції України записано: «Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави».

Поряд з організаційно-правовими заходами охорони земель чинне законодавство України передбачає юридичну відповідальність за порушення земельного законодавства, що тягне за собою дисциплінарну, кримінально-правову, цивільно-правову, адміністративно-правову і земельно-правову відповідальність.

Отже, можна зробити висновки, що зміцнення охорони земель — це важливий крок до подолання екологічної кризи, в якій опинилася Україна.


Список використаних джерел

1. Конституція України від 28.06.1996 №254к/96-ВР ві вмінами № 9-рп/2005 від 13.10.2005.

2.Закон України "Про охорону навколишнього середовища" // Відомості Верховної Ради України. - 1991. -№4І

3.Земельний кодекс України. - К.: Істина, 2001.

4.Закон України "Про правовий режим території", що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 16.

5.Кримінальний кодекс. - К., 2008.

6.МімІшко Л. Особливості адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері земельних відносин // Підприємництво, господарство і право.- 2008.- №1.- С. 35-39.

7. Лугина Л. Проблеми нормативного визначення терміна "самовільне зайняття земельних ділянок" // Право України.- 2008.- №2,- С. 109-112.

8.Волошенюк О. Підстави припинення прав на землю та вилучення земельної ділянки // Юридичний журнал.- 2008.- №2.- С. 29-32.

9.Шуляк Н.Самовільне зайняття земельної ділянки: останні зміни відповідальності // Юридичний журнал.- 2008.- №2.- С. 36-45.

10.Губань Р. Правове регулювання землеустрою та ведення земельного кадастру // Юридичний журнал.- 2008.- №2.- С. 23-29.

11.Когут Н. Судовий захист права на приватизацію земельних ділянок // Юридична Україна- 2008.- №2.- С. 61-66.