Кафедра журналістики
Синтаксис тексту
Пошукова робота
Реальним вираженням, зовнішнім проявом структури мовленнєвих утворень є їхня мовна форма. Поняття форми, співвіднесеної з певним змістом, як спроби існування та вираження цього змісту, його різних модифікацій, виникло в результаті того, що організація елементів системи може видозмінювати їхню структурну послідовність, викликати взаємозаміщення аналогічних елементів. Це пояснюється реальною взаємодією однієї системи (підсистеми у складі системи) з іншою (іншими), що викликає доцільні з тієї чи іншєї точки зору переміщення, опущення елементів за збереження їхніх сутнісних зв’язків. Наприклад, однакове за змістом речення може мати різний порядок слів у зв’язку з тим, що мовець більш або менш тісно поєднує його з попереднім реченням, виносить акцентований компонент на передній план і т.д. Або в іншому випадку, формуючи структуру речення (добір його лексичних елементів), у результаті осмислення взаємозв’язків окремих систем - синонімічних слів, обирають одне з них, котре й зумовлює деякі особливості форми цього речення. Форма відображає структуру (це своєрідна структура без "з’єднувальних швів") і відповідно виражає зміст, функцію складного утвору, але може мати суттєві відмінності за варіантного викладу того ж самого змісту. Так, частини речення можуть відокремлюватися одна від одної комою, крапкою з комою й навіть крапкою - тобто характеризуватися інтонаційними (а отже, й стилістичними) нюансами вираження передаваного ними змісту. Стилістичні смислові обертони, з нашої точки зору, якраз і є додатковими відтінками формованого структурою змісту, відмінностями, що виявляються при зіставленні структури та форми. Форму можна назвати динамічною структурою, вона втілює всі структурні риси й водночас має здатність розвивати і збагачувати їх. Форма слугує для матеріально-конкретного втілення змісту, а оскільки він становить основу існування системи, то й форма також характеризуються співвіднесеністю, взаємозв’язаністю. Цим пояснюється важливе значення аналізу мовних побудов у їхній взаємодії зі змістом для виявлення їх закономірностей. Можливості мовленнєвої форми, в системній співвіднесеності зі змістом і разом із додаткові смислові, емоційні відтінки, нюанси, багатющим резервом мовленнєвої різноманітності та виразності. В той же час особливості форми можуть викликати труднощі при виявленні мовних одиниць. Так, чеські лінгвісти Ф. Данеш та І.Гаузенблас вважають, що "відношення форми до значення, далекосяжна асиметрія між ними роблять проблематику синтаксису дуже складною"[1]. Своєрідність мовної форми, спричинена природою мовних явищ, полягає не тільки в переміщенні, роз"єднанні елементів, а й у їх випущенні (причому не лише дрібних елементів, а й частин речення, цілих речень, сполучення речень), а також - компресії ("стисненні", стягуванні складу речення). Без урахування всього цього розкриття функціонально-смислових відношень одиниць у тексті, мовленні буде неможливим, а отже - неможливим і пізнання структури мовленнєвих утворів. Здійснюване системно-структурне вивчення тексту враховує зазначену вище специфіку мовного змісту й форми.
Аналізуючи стан справ у галузі лінгвістики тексту, А.А.Акишина кілька років тому висловила загалом слушну думку: "Якщо всяка наука переживає три періоди: а) хаотичне накопичення матеріалу; б) класифікацію та накопичення безлічі дрібних законів; в) узагальнення і зведення до небагатьох загальних, то вчення про текст нині починає входити в другий період - тобто, продовжуючи накопичувати матеріал, піддає його першим класифікаціям і зводить до безлічі дрібних законів"[2]. Проте стає дедалі очевиднішим, що назріла необхідність прискорення цього процесу, важливого для наукового пізнання сутності мовної комунікації, котра являє собою один із дійових заходів розвитку суспільної свідомості.
Здійснений розгляд показує також необхідність поглиблення, уточнення ряду аспектів системно-структурного вивчення тексту. Галузь лінгвістики тексту ще потребує конкретизації, співвіднесеності з іншими розділами науки про мову. Проте значущість і виокремленість предмета її дослідження свідчить про правомірність виокремлення й відповідної наукової проблематики. Складається враження, що послідовна систематизація наукових аспектів у галузі тексту може бути здійснена на більш просунутому етапі в пізнанні тексту, закономірностей, котрі його характеризують. Та головне, в чому ми переконані: в основі всіх дослідницьких напрямів у вивченні тексту має бути обізнаність із його комунікативною влаштованістю як із найпринциповішою стороною його мовного існування. Комунікативна система є основоположною для мовної сутності тексту, інші типи системності, систем мають підлеглий щодо комунікативної системи характер (семантична, стилістична, синтаксична, інформативна і т.п. системи). Комунікативна система виконує функцію об’єднання можливостей усіх цих систем для організації, втілення та збереження дієвості спілкування (в його різних видах і формах).
Полісистемність дослідницьких підходів до вивчення тексту пов’язана з полісистемністю самого тексту. Наявні визначення, описи тексту свідчать про підхід до нього з різних системних позицій. Тому нерідко питання полягає не в тому, щоб приймати чи не приймати якесь визначення, а в тому, щоб зрозуміти, яку грань текстової структури розкриває певна характеристика. Це підводить до висновку про необхідність чіткого осмислення, в річищі якої системності аналізується текст, які сторони його багатопланового існування здатні розкрити такий напрям. Враховуючи призначення тексту - слугувати комунікації, вважаємо, що комунікативна функція є визначальною у формуванні його структури. Це означає, що основну структурну роль виконують у ньому власне комунікативні одиниці, котрі створюються для повідомлення про тематично зумовлені предмети мовлення, а одиниці інших рівнів використовуються як матеріал для формування цих власне комунікативних одиниць.
Розкриття закономірностей системно-структурної організації тексту великою мірою залежить від того, наскільки чіткими, визначеними є наші знання про поняття та засоби, що стосуються системного аналізу. Зокрема, необхідним є уточення самих понять "система" і "структура", їхньої взаємозв’язаності та співвіднесеності. Так, важливо розглядати систему не лише як складний утвір із взаємозв’язаних елементів, а й як зумовлений у своєму існуванні набір певних функцій. Система - це не просто сукупність, взаємодія елементів, а й сукупність, взаємодія їхніх функцій. Упорядкованість системи забезпечується конструктивним принципом її організації принципом єдності загального й окремого. Це розуміння надзвичайно важливе й для осмислення структури, що являє собою сутнісну будову системи. Так, можливості вивчення структурних компонентів пов’язані з усвідомленням загальної функціонально-змістової характеристики тексту. До числа системних явищ належить співвіднесеність, взаємозумовленість змісту елементів і загального змісту, функцій елементів і загальної функції; співвіднесеність змісту елементів і його функції, а також змісту цілого та його функції; співвідносність змісту та функцій одних елементів і змісту та функції інших елементів у їхній сукупності, зумовленості змістом і функцією цілого. До кола системних відношень залучається також співвіднесеність змісту й форми, бо форма є матеріальним утіленням структурної єдності, її окремих елементів, функція визначає зміст, а зміст знаходить вираження у формі. Співвіднесеність загального й окремого, окремого й загального робить правомірним дослідницький підхід у вивченні системно-структурних явищ як у напрямі за рівнями знизу вгору, так і згори вниз. Ці напрями можуть бути об’єднані, якщо необхідно з’ясувати взаємодію рівнів (під рівнем ми мислимо в даному випадку ступінь системного розвитку, до якого належать однотипні з точки зору функціонально-змістової єдності мовні побудови). Системність охоплює всі сторони функціонування складного утвору і, природно, поширюється на інші твори, що входять до його складу, адже, будучи окремими відносно загального, вони володіють значущістю загального відносно окремих елементів, що складають його, й т.д. Тобто кожний рівень мовних побудов, які входять до складної системи, по-своєму системний і також має бути розглянутий на відповідній, системній основі.
Для дослідження текстових побудов було використано переважно газетно-публіцистичні зразки, а також матеріали інших засобів масової інформації.
З’ясування цих характерних системних закономірностей значно впорядковує дослідження тексту як складного, багаторівневого утвору, допомагає чіткіше визначити той чи інший ступінь його розвитку Іа аналізу й характер просування від простішого до складнішого утвору.
Здійснення аналізу текстів на ґрунті їхньої системності передбачає врахування притаманних їм спільних рис функціонування, тематичної орієнтації, комунікативної визначеності. Чим послідовніше здійснюється добір текстів за цими ознаками, тим більшої типологічної вагомості набувають отримані спостереження. Та з цих міркувань постає уявлення про найзагальніші риси тексту як певної мовно-логічної, літературної структури, і, звичайно, найбільшою близкістю характеризуються тексти, споріднені єдиним стильовим, жанровим підпорядкуванням.
РЕЧЕННЯ І ТЕКСТ
Аспект співвіднесеності категорій речення й тексту розглядається в сучасних дослідженнях як найреальншшй предмет наукового пізнання, що веде до розкриття природи текстових утворів. Як зазначають дослідники, без речень неможливий ніякий текст, вони є тими обов’язковими компонентами, з яких складається його загальний комунікативний зміст, І самі вони не можуть бути справді зрозумілі поза текстом.
Поширені погляди на статус речення нерідко бувають діаметрально протилежними. З одного боку, й далі побутує уявлення про речення як про найвищу синтаксичну одиницю, з іншого - воно розглядається як елемент для побудови складних одиниць - надфразних єдностей, складних синтаксичних цілих, абзаців, логем і т.д. Цьому великою мірою сприяли праці Л.А.Булаховського. М.С.Поспєлова, Г.Я.Солганика. Г.О.Золотової. І.Р.Гальперіна, О. О.Нечаєвої, В. В.Одинцова, Л. М.Лосєвої та ін.