регистрация / вход

Пенсійна реформа в Україні

Основні функції та завдання Пенсійного фонду України. Порівняння Пенсійних систем в країнах Європи та СНД. Стан пенсійного забезпечення громадян України. Проблеми реформування системи пенсійного забезпечення.

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

Регіональний інститут державного управління

“Допущено до захисту

магістерської роботи”

Завідувач кафедри ________________

________________________________ “_____”_____________ 2002 р.

ПЕНСІЙНА РЕФОРМА В УКРАЇНІ

Магістерська робота

на здобуття кваліфікації магістра державного управління

Науковий керівник ______________________________________________________________

_______________________________________________________________________________

Консультант ____________________________________________________________________

_______________________________________________________________________________

Слухач _________________________________________________________________________

________________________________________________________________________________

Одеса -2002


Зміст

Вступ…………………………………………………………………………3

РозділI. Основні функції та завдання Пенсійного фонду України………

1.1 Історія виникнення Пенсійного фонду України.

1.2 Порівняння Пенсійних систем в країнах Європи та СНД.

Висновки

Розділ II. Стан пенсійного забезпечення громадян України.

2.1 Пенсійне забезпечення громадян України.

2.2 Рівень пенсійного забезпечення громадян Іванівського

району Одеської області.

Висновки

Розділ III. Проблеми реформування системи пенсійного забезпечення

3.1 Пропозиції щодо проведення пенсійної реформи

3.2 Розвиток системи добровільного пенсійного забезпечення.

Висновки

Заключення

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Пенсійна реформа започаткована Указом Президента України від 13 квітня 1998 року «Про основні напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні». У рамках цього стратегічного документа урядом запропоновані законопроекти «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»та «Про недержавне пенсійне забезпечення», що дає реальну можливість створити належну законодавчу базу, яка дозволить побудувати цивілізовану пенсійну систему.

Майбутня система базується на чіткому розподілі матеріального забезпечення осіб у залежності від їхньої трудової участі, хто працював та сплачував внески до Пенсійного фонду, забезпечуватимуться пенсіями у рамках загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (розмір пенсій – в залежності від сплачених внесків).

Передбачається оздоровлення солідарної системи та доповнення її системою виплат із нагромаджувальних пенсійних фондів як на обов'язковому, так і на добровільному рівнях.

Загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням будуть охоплені всі працюючі громадяни, в тому числі і ті, які забезпечують себе роботою самостійно, наймані працівники у приватному секторі економіки, агропромисловому комплексі, а також охоплені новими формами господарювання на селі, та всі особи, які осягли 16-річного віку.

Передбачається зберегти право виходу на пенсію жінкам в 55 років та чоловікам у 60. Одночасно надається можливість пізнішого виходу з підвищенням її від трьох відсотків за один рік пізнішого виходу на пенсію до 85,32 відсотка за десять роківбільш пізнього виходу на пенсію.

Розміри пенсій за віком встановлюватимуться в залежності від розміру заробітної плати, з якої сплачено пенсійні внески, та страхового стажу, протягом якого вони сплачувались та обліковувались у системі персоніфікованого обліку відомостей загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. За рахунок перерозподілу страхових внесків у солідарній системі виплачуватимуться пенсії за інвалідністю та у разі втрати годувальника. Передбачається встановлення для працівників з нижчими доходами найменшої пенсії за віком на рівні 20 відсотків середньої заробітної плати в Україні, а для осіб, які матимуть малий страховий стаж, – адресної державної допомоги з урахуванням сукупного доходу сім'ї на рівні мінімальних соціальних стандартів в Україні, які визначатимуться виходячи з реальних можливостей Державного бюджету.

Розміри пенсій перераховуватимуться з ростом середньої заробітної плати в Україні та індексуватимуться враховуючи інфляційні процеси.

Управління пенсійним страхування здійснюватиметься на засадах соціального партнерства за участю як роботодавців, так і працюючих.

Частина обов'язкових внесків пенсійної системи нагромаджуватиметься в Єдиному Нагромаджувальному пенсійному фонді та обліковуватиметься на індивідуальних нагромаджуваних пенсійних рахунках громадян, які сплачуватимуть (або за них сплачуватимуть) внески. Ці кошти інвестуватимуть в економіку країни з метою отримання інвестиційного доходу і захисту їх від інфляційних процесів. Зазначені кошти є власністю громадян і можуть бути використані ними при досягненні пенсійного віку або передані у спадщину у разі смерті цих громадян.

Виплати з Нагромаджувального пенсійного фонду разом з пенсією, що виплачуватиметься з солідарної системи, загалом забезпечать розмір пенсій на рівні до 60 відсотків заробітної плати працівника, яку він одержував до виходу на пенсію (на початок цього року середня пенсія склала 32 відсотки від середньої заробітної плати).

Визначені основні передумови запровадження нагромаджувальної пенсійної системи, до яких, зокрема, відносяться: фінансова збалансованість Пенсійного фонду; наявність дефіциту Державного бюджету не вище одного відсотка внутрішнього валового продукту; щорічне зростання економіки країни протягом двох останніх років не менше, ніж на два відсотки порівняно з попереднім роком; створення необхідних компонентів функціонування нагромаджувального системи тощо.

Недержавне пенсійне забезпечення (третій рівень) пропонується здійснювати через недержавні пенсійні фонди (відкриті, корпоративні та професійні), страхові компанії і банківські установи шляхом відкриття пенсійних депозитних рахунків. За рахунок коштів підприємств, власних коштів громадян формуватимуться пенсійні активи, які з урахуванням отриманого інвестиційного доходу визначатимуть розмір додаткової пенсії.

Стартові показники для пенсійної реформи позитивні. На виконання завдань, передбачених Посланням Президента України до Верховної Ради «Україна: поступ у ХХI століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000 – 2004 роки», спрямованої на поліпшення соціально-економічного становища, здійснено ряд невідкладних заходів, у результаті чого не тільки ліквідовано заборгованість з виплати пенсій та інших видів грошової допомоги, яка на початок 2000 року становила 1 мільярд 263,1 мільйона гривень, але й вдалось забезпечити фінансування підвищених розмірів пенсій.

Обсяг власних доходів Пенсійного фонду (за даними за чотири місяці 2001 року) порівняно з аналогічним періодом минулого року збільшився на 1 мільярд 143,7 мільйона гривень, або на 32,2 відсотка, і становить 4 мільярди 698,6 мільйона гривень.

Зростання обсягів надходжень відбулось в усіх регіонах України. Крім того, надходження від запроваджених додаткових ставок збору на обов'язкове державне пенсійне страхування протягом вказаного періоду поточного року збільшились на 125,7 мільйона гривень.

З6ільшення власних надходжень коштів Пенсійного фонду відбулось у зв'язку із збільшенням надходжень від збору на пенсійне страхування з поточного фонду заробітної плати; частковим погашенням заборгованості з виплати заробітної плати; встановленням контролю та підвищенням зацікавленості платників пенсійних внесків після запровадження системи персоніфікованого обліку внесків; підвищенням вимогливості до платників щодо розрахунків з Пенсійним фондом, що обумовлює зменшення недоїмки; проведенням своєчасних і в повному обсязі розрахунків за зобов'язаннями Державного бюджету перед Пенсійним фондом.

Це, в свою чергу, дозволило здійснити індексацію пенсій, а також підвищити розмір пенсій (тільки протягом поточного року – двічі), в результаті чого номінальний розмір середньої пенсії за віком збільшився на 21 відсоток, а реальний розмір середньої пенсії – на 17,6 відсотка. В даний час опрацьовано проект постанови уряду щодо підвищення пенсій з 1 серпня 2001 року. Очікується, що середній розмір пенсій буде збільшено додатково на вісім відсотків.

Майже повністю вдалось вирішити одне з найболючіших питань пенсійного забезпечення – вирівнювання (коригування) розмірів пенсій, призначених із заробітку до 1992 року, які на початок 2001 року були майже на половину меншими, ніж аналогічні пенсії, призначені із заробітку після 1992 року.

Згідно з Указом Президента України здійснюється розмежування джерел фінансування пенсій, призначених за різними пенсійними програмами. У Державному бюджеті України на 2001 рік на зазначені цілі передбачено 1 мільярд 387,1 мільйона гривень, що майже вчетверо більше, ніж торік. У даний час готуються пропозиції щодо подальшого залучення коштів Державного бюджету на фінансування видатків, пов'язаних з виплатою пільгових і дострокових пенсій (жінкам, які виховали п'ятьох і більше дітей, учасникам бойових дій, інвалідам по зору першої групи, карликам та іншим).

Проведено роботу щодо зменшення адміністративних витрат, пов'язаних із виплатою пенсій шляхом запровадження ефективніших та економічних форм доставки пенсій. У результаті протягом останніх двох років тариф на доставку пенсій зменшився з 2,9 до 1,3 відсотка від фактичного обсягу виплачених пенсій та грошової допомоги, або у 2,2 разу.

Розпочато виплату пенсій через осо6ові рахунки пенсіонерів в установах банків. Розроблено проект автоматизованої системи персоніфікованого обліку та програмний сервіс забезпечення взаємодії обміну базами даних з інформаційними технологіями Державної податкової адміністрації та Міністерства праці та соціальної політики України.

Придбано та обладнано понад сім тисяч робочих станцій, необхідних комплектів серверного та телекомунікаційного обладнання для створення локальних комп'ютерних мереж, що дозволило укомплектувати та створити мінімум необхідних умов на робочих місцях для спеціалістів в усіх 732 районних та міських відділеннях Пенсійного фонду, 27 регіональних управліннях та Головного інформаційного центру персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України.

Здійснено комплекс підготовчих заходів та завершено поетапне впровадження автоматизованого персоніфікованого обліку даних про застрахованих осіб в усіх райміськвідділах Пенсійного фонду. За даними оперативного моніторингу до системи персоніфікованого обліку пенсійних внесків уже надійшли індивідуальні дані стосовно понад 19 мільйонів осі6, які підлягають такому обліку.

Проводиться експеримент з призначення пенсій органами Пенсійного фонду України. Згідно з Указом Президента та відповідним законом на належному рівні такий експеримент проведено у Львівській області. Це дало змогу Верховній Раді прийняти Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про проведення у Львівській області експерименту з призначення пенсій органами Пенсійного фонду України», який передбачає включення в експеримент 11 регіонів України, зокрема: Автономної Республіки Крим, Дніпропетровської, Донецької, Миколаївської, Полтавської, Харківської, Хмельницької, Львівської областей та Києва.

Для забезпечення положень цього Закону Міністерством праці та соціальної політики України разом з Пенсійним фондом України розроблено типові заходи щодо передачі функцій призначення пенсій органам Пенсійного фонду України. Станом на перше травня цього року забезпечено передачу функцій з призначення пенсій в усіх запланованих на 2001 рік регіонах. Проводиться експеримент з підвищення ефективності роботи державних цільових фондів. З метою законодавчої підтримки пенсійної реформи Верховною Радою України прийнято дев'ять законів, розглянуто два законопроекти, визначені Президентом України, як першочергові, один з яких прийнято у першому читанні. Кабінетом Міністрів України підготовлено та направлено до Верховної Ради України два основних законопроекти з пенсійного реформування – проект Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та проект Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення».

У законопроекті «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» враховано понад 100 зауважень та пропозицій, висловлених під час розгляду попереднього законопроекту на засіданні Національної ради соціального партнерства, у фракціях, групах та комітетах Верховної Ради, а також отриманих від Федерацій профспілок України, окремих профспілкових об'єднань, Союзу промисловців та підприємців, Ради з вивчення продуктивних сил України Національної академії наук України, громадських організацій тощо.

Законопроект було розглянуто та в основному схвалено Національною радою соціального партнерства. Під час обговорення його у Верховній Раді виникли гострі дискусії, зокрема щодо пенсійного віку та підходів до стимулювання більш пізнього виходу на пенсію, щодо запровадження засад функціонування та термінів введення обов'язкової Нагромаджувальної системи та інші питання.

На даний час редакція законопроекту враховує ті зауваження та пропозиції, зміст яких відповідає схваленій Концепції реформування пенсійної системи.

Законопроект передано для обговорення в регіони, Федерації профспілок України, Союзу промисловців та підприємців, усім фракціям та групам у Верховній Раді України, профільним комітетам Верховної Ради України, народним депутатам України – авторам альтернативних законопроектів з пенсійного реформування.

Закон розповсюджуватиметься на всіх працюючих за наймом громадян, в тому числі військовослужбовців, державних службовців та всі категорії працюючих, право на пенсію яких визначено окремими законами. Різниця між сумою пенсії, на яку мають право окремі категорії осіб, та сумою пенсій, визначеною в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, фінансуватиметься за рахунок коштів, визначених в окремих законах.

Конкретної дати запровадження в Україні нагромаджувальної пенсійної системи (другого рівня) не передбачається, але, враховуючи основні прогнозні макроекономічні показники, необхідні умови для її запровадження можуть скластись до початку 2004 року.

Законопроектом передбачені гнучкіші вимоги до інвестування пенсійних активів, при цьому збільшено питому вагу їх внутрішніх інвестицій. Досвід створення та функціонування пенсійних систем сусідніх країн свідчить, що у Польщі в економіку країни інвестовано сім мільярдів «пенсійних» доларів, що дорівнює цьогорічному Державному бюджету України. В Угорщині від інвестування пенсійних активів у вітчизняну економіку вдвічі зменшені відсотки за користування банківськими кредитами, на даний час вони складають 10 відсотків.

Одночасно з проектом Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до Верховної Ради України було подано проект Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», яким передбачено створення системи добровільного пенсійного забезпечення.

Зволікання з розглядом та прийняттям законопроектів з пенсійного реформування може, на думку учасників наради в Донецьку, мати для України вкрай негативні наслідки, зокрема, зведення нанівець позитивних тенденцій, які намітились після запровадження системи персоніфікованого обліку внесків і здійснення розмежування джерел фінансування виплат за різними пенсійними програмами. Зростання демографічного тиску на солідарну систему не буде компенсовано структурною та фінансовою стійкістю системи, і обумовить зниження рівня пенсій, виникне необхідність у підвищенні розміру пенсійних внесків. І як наслідок – посилиться тенденції до зростання тіньового сектора економіки.

Робота Верховної Ради щодо супроводження законопроектів пенсійної реформи вимагає застосування якісно нового підходу сторін соціального партнерства і узгодження позицій щодо основних положень законопроектів з парламентськими фракціями, групами та профільними комітетами. Саме з цією метою підготовлено проект Указу Президента України щодо створення Державної ради з пенсійної реформи як консультативно-дорадчого органу під головуванням Прем'єр-міністра та Голови Верховної Ради із залученням повноважних представників парламентських фракцій, груп та профільних комітетів, громадських організацій

На нараді відзначалось, що в ході реалізації експерименту з передачі функцій призначення пенсій органам Пенсійного фонду залишається проблемним питання розподілу Центрів по нарахуванню та виплаті пенсій та допомог Головних управлінь праці та соціального захисту населення, які є в Києві, Полтавській, Харківській, Дніпропетровській та Донецькій областях, щодо приміщень, структури, кадрів та технічного забезпечення. Будуючи нову систему, ми не повинні руйнувати діючої. Необхідно спрямувати всі зусилля на створення єдиної системи моніторингу, забезпечити цілісність системи призначення, виплати пенсій та надання цільової соціальної допомоги тим, хто цього потребує, для чого необхідно створити інтегровані бази даних.

Існує проблема фінансування виплати, пенсій сільським пенсіонерам. Із необхідних для фінансування у 2000 році 4 мільярдів 500 мільйонів гривень на виплату цій категорії громадян до Пенсійного фонду протягом року надійшло від платників фіксованого сільськогосподарського податку - 221,2 мільйона, що становить лише 4,9 відсотка від загальних потреб. Нагальною проблемою реформування пенсійної системи залишається недостатній рівень діяльності органів виконавчої влади у реалізації визначених завдань.

Тому необхідно створити у відповідних органах державної влади окремі підрозділи з пенсійного реформування та у разі необхідності ввести у них додаткові посади заступників керівників цих органів, які б відповідали за цей напрямок роботи. Щодо розв'язання цього питання вже готуються відповідні проекти рішень. На думку голови Донецької облдержадміністрації В. Ф. Януковича, незважаючи на всі проблеми, підготовка до впровадження пенсійної реформи – це на сьогодні взірець для реформування в інших сферах. Він не пам'ятає випадків, коли б ідеологи і виконавці діяли так зважено і розсудливо, підпорядковували кожний свій крок головному – цілеспрямованому вирішенню важливої державної справи.

Це продемонстрували сьогодні професіонали найвищого гатунку, зацікавлені люди, ті, хто ,приїхав у Донецьк, щоб обговорити хід і проблеми реформування пенсійної системи. Це тим більш важливо, бо спостерігається відвертий дефіцит довіри до реформи. Охоплює ж вона мільйони людей, в тому числі чимало знедолених і скривджених. «На якомусь етапі дехто з них, можливо, нас не зрозуміє, – сказав Віктор Федорович. – Тому успіх реформи залежатиме від того, наскільки дохідливо ми зможемо роз'яснити її зміст, для чого і як вона впроваджується, в чиїх інтересах. Що вона, нарешті, дасть кожному. Тільки у тому разі, коли нас зрозуміють, повірять, можна сподіватися на успіх.

Ми сьогодні повинні сказати людям правду, переконати їх у тому, що беремо на себе відповідальність за реформу, за їхні долі. Що ми нікуди не зникнемо, весь час житимемо поруч і дивитимемося у вічі своїм землякам і співвітчизникам. Це нелегко й непросто – заслужити сьогодні довіру. Але ми маємо й отримати, і заради неї впроваджуватимемо перспективну реформу в життя – день за днем, крок за кроком, із року в рік. і люди, зрештою, нам завдячуватимуть».

За словами В. Ф. Януковича, область готова розпочати реформу, і сам він з оптимізмом дивиться в майбутнє.

Голова правління Пенсійного фонду України Б.О. Зайчук підхопив слова донецького губернатора про готовність регіону, мовляв, не випадково ж Донеччину було обрано для проведення нинішньої наради. Він розповів про хід пенсійної реформи в нашій державі. «Головне завдання, – підсумував Борис Олександрович, – переконати в необхідності перетворень молодь. Ось хто справді стає володарем своєї долі. Зрозуміло, що кожен має при тому сам себе і захищати».

З цим не можна не погодитись. Дійсно, молоді ще не обпеклись, вони здатні швидше сприйняти реформу. Тільки повна відвертість влади і абсолютна прозорість законодавства гарантують реформі успіх. Люди ж старшого віку небезпідставно кажуть: «Ми собі вже накопичували усе життя по копійчині, відкладали їх на ощадні книжки, а де тепер ці гроші. Розмова про їх повернення розпочинається щоразу напередодні чергових парламентських або президентських виборів, а віз і досі на місці». І поки ці збереження на чорний день (а він для багатьох якраз тепер і настав) не будуть повернуті знедоленим, ні про який новий кредит довіри, вважають ветерани, не може бути й мови. Мали справу ці люди, окрім того, з відомими пірамідальними трастами і пенсійними фондами.

Чим краще нинішній? Які гарантії?

Ми маємо з повною відповідальністю переконати народ, що ні про яке обдурювання на цей раз не йдеться, немає й натяку на можливе ошукування. Головне – довести це кожному. Інакше – така думка неодноразово повторювалася в залі засідання, – без пенсійної реформи не вдасться вивести Украду з економічної кризи.

Б.О. Зайчук розповів про перші зрушення у свідомості наших співвітчизників, зокрема підприємців. Навів факти, коли деякі «фірмачі», котрі до останнього часу оголошували себе «неплатоспроможними», бо нібито не займались активною підприємницькою діяльністю і тому не сплачували пенсійних внесків, після того, дізнались, що їхнім працівникам у майбутньому в такому разі нічого не «світить», почали виходити з «тіні». Одна така «зовсім бідненька» організація нещодавно внесла до Фонду одразу 500 тисяч гривень. І це, на думку його голови, правильний і цілком розсудливий вчинок, який має бути прикладом для всіх, хто ще знаходиться в «тіні».

І.Я. Сахань, Міністр праці та соціальної політики України, підкреслив, що в нашій країні діятиме змішана – солідарна і нагромаджувальна система.

Спеціалісти вивчили кращі світові здобутки в пенсійному забезпеченні, і саме на них спиратимуться в реформаторській роботі на батьківщині.

Віце-прем'єр України В.П. Семиноженко, який демократично головував на засіданні, наголосив на важливості тісного співробітництва уряду з Верховною Радою у питаннях пенсійної реформи. «Ми не намагаємось тиснути на неї, тим паче в чомусь звинувачувати її, ми готові вислухати, що дотепер було зроблено не так, як треба, і що мусимо виправити. Абсолютна прозорість, про що вже багато говорилось, потрібна на всіх рівнях і у відносинах між законодавцями та урядом – у першу чергу!»


Розділ I . Основні функції та завдання Пенсійного фонду України

1.1 Історія виникнення Пенсійного фонду України

Пенсійний фонд України є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України. Керівництво діяльністю Пенсійний фонд здійснює правління фонду, чисельність і склад якого затверджується Кабінетом Міністрів України.

Пенсійний фонд здійснює керування фінансами пенсійного забезпечення і власне кажучи виступає гарантом стабільності державної системи пенсійного забезпечення. Він діє в Україні як самостійна фінансово-банківська система з 1992 р. Фонд створений на базі Українського республіканського відділення колишнього Пенсійного фонду СРСР. Його статус, задачі і функції спочатку були визначені Положенням про Пенсійний фонд, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 28 січня 1992 р. [22], а в новій редакції – від 1 червня 1994 р. [23].

Основною задачею Пенсійного фонду є збір, акумулювання засобів (страхових внесків) і фінансування витрат по виплаті пенсій і допомог, тобто формування і цільове використання бюджету Фонду. З 1995 р. бюджет Фонду включається в державний бюджет країни. По оцінках фахівців частка витрат Пенсійного фонду в структурі державного бюджету країни складає приблизно 16 відсотків.

Засобами Фонду є обов'язкові страхові внески підприємств, організацій і громадян. Розмір (тариф) страхових внесків встановлений Постановою Верховної Ради України від 17 червня 1993 р. [24] зі зміною і доповненням від 7 лютого 1996 р. [25]. Цим нормативно-правовим актом установлений диференційований підхід до сплати страхових внесків. Підприємства, установи й організації сплачують обов'язкові страхові внески в розмірі 37 відсотків від загального фонду винагороди, виплачуваної працівникам, а самі працівники вносять один відсоток своєї зарплати. Для громадян, що займаються підприємницькою діяльністю, у тому числі адвокатів, їхніх помічників приватних нотаріусів і інших громадян, діяльність яких заснована на приватній власності фізичної особи і винятково на його праці, установлений тариф страхових внесків у розмірі 3 відсотки від суми доходу. Якщо громадянин-підприємець працює за договором цивільно-правового характеру, то підприємство, що оплачує йому винагороду, зобов'язано платити страхові внески в розмірі 33,3 відсотки від суми винагороди. З загальної суми нарахованих страхових внесків у Пенсійний фонд направляється 88 відсотків, а у Фонд соціального страхування 12 відсотків. Такий порядок розподілу відрахувань пенсійне забезпечення і соціальне страхування встановлене постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1995 р. [26].

Пенсійний фонд відповідно до покладеного на нього завданнями:

1) організує і контролює роботу органів Пенсійного фонду по забезпеченню дотримання вимог законодавства про державне соціальне страхування; веде облік платників обов'язкових страхових внесків і інших платежів у Пенсійний фонд перевіряє правильність призначення і виплати пенсій і допомоги забезпечує фінансування витрат на виплату пенсій; веде статистичну і бухгалтерську звітність;

2) розробляє проект бюджету Пенсійного фонду і разом з іншими зацікавленими відомствами представляє його на розгляд Кабінету Міністрів України;

3) бере участь у підготовці пропозицій по удосконалюванню законодавства про соціальне страхування, у тому числі про пенсійне забезпечення, а також у розробці проектів нормативних актів з цих питань;

4) видає в межах своєї компетенції положення, інструкції, роз'яснення, методичні рекомендації з питань обліку платників обов'язкових внесків у Пенсійний фонд, числення і сплати цих внесків, порядку використання й обліку засобів Пенсійного фонду;

5) забезпечує діяльність органів Пенсійного фонду, проводить ревізії і перевірки їхньої роботи, за результатами яких уживає необхідних заходів;

6) організує професійну підготовку і підвищення кваліфікації працівників органів Пенсійного фонду, узагальнює і поширює досвід роботи;

7) забезпечує розробку і впровадження автоматизованих робочих місць, автоматизовану обробку інформації в системі Пенсійного фонду; організує роботу зі створення єдиного державного банку даних про платників обов'язкових страхових внесків у Пенсійний фонд;

8) інформує громадськість про свою діяльність;

9) взаємодіє в питаннях, що знаходяться в його компетенції, з міністерствами, відомствами, органами місцевої державної виконавчої влади, підприємствами, установами й організаціями;

10) здійснює відповідно до чинного законодавства виплату пенсій громадянам України, що переїхали на постійне проживання за кордон, а також іноземним громадянам, що постійно проживають в Україні.

Пенсійний фонд забезпечує:

- фінансування витрат на виплату пенсії відповідно до Законів "Про пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали в результаті Чорнобильської катастрофи";

- виплату пенсій військовослужбовцем і працівникам органів внутрішніх справ термінової служби;

- допомоги на дітей;

- інші витрати, фінансування яких відповідно до чинного законодавства покладено на Пенсійний фонд;

- фонд бере участь у фінансуванні державних, регіональних і обласних програм соціальної підтримки пенсіонерів, в організації міжнародного співробітництва в сфері пенсійного забезпечення.

Кошти Пенсійного фонду зберігаються на окремих поточних рахунках і субрахунках в установах банків, використовуються винятково по призначенню і вилученню не підлягають. Перерахування коштів на пенсійне забезпечення перераховуються безпосередньо через відділення зв'язку чи ощадні банки, де й одержують свої пенсії пенсіонери.

Пенсійний фонд і його органи на місцях, обласні управління і районні відділи наділені правом стягнення в безперечному порядку не внесених у фонд страхових внесків разом з нарахованою пенею, а також застосовувати інші санкції, зокрема, накладати адміністративні стягнення (штрафи) на посадових осіб [27].

Проте, стабільність Пенсійного фонду увесь час перебуває під загрозою. Значне число підприємств, установ, організацій і громадян-підприємців ухиляється від сплати страхових внесків. Це приводить до перевищення витрат фонду над доходами і вимагає дотацій з державного бюджету і залучення банківських кредитів.

Основні види джерел пенсійного права і їхня загальна характеристика.

Як уже відзначалося, види нормативно-правових актів, що регулюють пенсійні відносини, прийнято розрізняти по органах, що їх приймають, а зміст їхній визначений Конституцією України. Розглянемо окремі види нормативно-правових актів прийнятих органами законодавчої і центральної виконавчої влади.

Закони України. У рамках Конституції України Верховною Радою України прийняті закони:

– "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 р.;

– "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців і осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ" від 9 квітня 1992 р.;

– "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали в результаті Чорнобильської катастрофи" від 19 грудня 1991 р.;

– "Про статус ветеранів війни, гарантіях їхнього соціального захисту" від 22 грудня 1995 р.;

– "Про основні принципи соціального захисту ветеранів праці й інші громадяни похилого віку в Україні" від 16 грудня 1993 р.;

– "Про державну допомогу родинам з дітьми" від 21 листопада ,1 992 р. та інші.

Усі вони мають вищу юридичну чинність стосовнодо інший нормативно-правових актів, визначають їхній характер і в значній мірі зміст.

В області пенсійного забезпечення важлива роль належить Закону "Про пенсійне забезпечення",прийнятому Верховною Радою України 5 листопада 1991 р. Закон складається з вступної частини і п'яти розділів.

Розділ 1. "Загальні положення", Уньому зазначене коло осіб, що мають право на державне пенсійне забезпечення, порядок звернення за призначенням пенсії й органи, що призначають пенсії, також засобу на виплату пенсій.

Розділ ІІ. "Трудові пенсії”. Загальні і пільгові умови їхнього призначення, нарахування виробничого стажу і нарахування і виплата пенсій.

Розділ ІІІ. "Соціальні пенсії". Право на ці пенсії і їхні розміри.

Розділ IV. "Порядок і умови перерахунку пенсій"

Розділ V. "Відповідальність підприємств, організацій і громадян. Рішення спорів по пенсійних питаннях".

Цей Закон є основним актом в області пенсійного забезпечення, що гарантують усім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок засобів Пенсійного фонду шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Закон "Про пенсійне забезпечення" певною мірою визначив компетенцію Кабінету Міністрів України в області регулювання пенсійного забезпечення непрацездатних громадян. На виконання цього Закону Кабінет Міністрів України прийняв цілий комплекс нових підзаконних актів, визнавши утратившими юридичну чинність для України значне число рішень Уряду Української РСР по пенсійних питаннях, що діяли в часи колишнього СРСР [1].

Укази Президента України. По своїй важливості вважаються другим після законів видом нормативних актів. Джерелами пенсійного права є ті укази, у яких містяться правові норми, що регулюють відносини по пенсійному забезпеченню. Одним з перших указів у цій області був Указ Президента України від 27 грудня 1991 р. "Про соціальний захист населення в умовах лібералізації цін" [2], яким, уперше після прийняття Закону «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р., був збільшений розмір державних пенсій, призначених до 1 січня 1992 р. на 100 відсотків.

У 1991-1996 рр. був прийнятий цілий ряд указів про адресну допомогу з боку держави малозабезпеченим непрацездатним громадянам [3], про підвищення розмірів сукупного доходу і цільової грошової допомоги малозабезпеченим громадянам [4], про статус ветеранів військової служби, гарантіях їхнього соціального захисту [5] і інші.

У правовому полі указів і розпоряджень Президента України маються акти організаційно-правового характеру, що передбачають поліпшення діяльності органів соціального захисту населення і їхнє фінансування.

За своїм характером укази Президента України підрозділяються на нормативні, тобто правові норми, що встановлюють, і індивідуальним, адресованим конкретним виконавцям. Укази першоговиду є власнекажучи підзаконними актами і приймаються з питань, що відноситься до компетенції Президента України, визначеною Конституцією.

Джерелами пенсійного права є міжнародні договори (угоди),що Україна уклала з рядомзакордонних країн чи приєдналася до них чи в порядку правонаступництва підтвердила свої зобов'язання по міжнародних договорах колишнього СРСР про співробітництво в області соціального забезпечення і на який дана згода Верховної Ради України.

Одним з таких договорів є Угода "Про гарантії прав громадян держав-учасників Співробітництва Незалежних Держав (СНД) в області пенсійного забезпечення" від 13 березня 1992 р. [6]. Цією угодою передбачено, що пенсійне забезпечення громадян держав СНД здійснюється по законодавству держави, на території якого вони проживають. Усі витрати, зв'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення несе державу, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не виробляються, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.

Призначення пенсій громадянам СНД призначається за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах і за вислугу років громадянам СНД, враховується виробничий стаж, придбаний на території кожного з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до вступу в силу цієї угоди. Обчислення пенсій розраховується з заробітку (доходу) за період роботи, що зараховується у виробничий стаж.

При переселенні пенсіонера в межах держав СНД виплата пенсії по колишньому місці проживання припиняється, якщо пенсія того ж виду передбачена законодавством держави по новому місці проживання пенсіонера з дотриманням умов, передбачених угодою. Учасниками, підписавшими вказану угоду є: Арменія, Білорусія, Казахстан, Киргистан, Російська Федерація, Таджикистан, Туркменія, Узбекистан та Україна.

Україна підписала і ратифікувала Угоду між державами-учасниками Співдружності Незалежних Держав "Про взаємне визнання пільг і гарантій для учасників і інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території інших держав і родин загиблих військовослужбовців" від 15 квітня 1994 р. [7]. Окремі питання пенсійного забезпечення регулюються і двосторонніми угодами України і Російської Федерації. Наприклад, Тимчасовою угодою між урядами України і Російської Федерації від 15 січня 1993 р. "Про гарантії прав громадян, що працювали в районах Крайньої Півночі і місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" [8]. Російська сторона взяла на себе зобов'язання про пенсійне забезпечення громадян, що проживають нині в Україні, але раніше працювали в несприятливих кліматичних умовах на території Російської Федерації. Це означає, що Пенсійний фонд Російської Федерації буде перераховувати Пенсійному фонду України необхідні засоби для виплати пенсіонерам пенсії або частини її в залежності від тривалості виробничого стажу, виробленого в зазначених районах. Аналогічні угоди про співробітництво в області соціальної захисту та пенсійного забезпечення громадян у 1995 році укладені між Україною і Республікою Вірменія, Україною й Азербайджанською республікою, Україною і Молдовою і ратифіковані Верховною Радою України [9]. Відповідно до Конституції України міжнародні угоди є частиною національного законодавства України і застосовуються відповідно до норм, установленими для цього виду актів.

В області пенсійного забезпечення дотепер частково діє ряд нормативних актів, прийнятих державними органами, що існували в колишньому СРСР. До них, зокрема, відносяться окремі роз'яснення Госкомтруда СРСР, Положення порядку забезпечення посібниками по державному соціальному страхуванню, затверджене Постановою Президії ВЦСПС від 12 листопада 1984 р., Правила обчислення безперервного стажу робітників та службовців при призначенні допомоги по державному соціальному страхуванню і деякі інші акти. Однак застосування цих актів може бути лише в тих випадках, якщо вони не суперечать законодавству Україниі відповідають вимогам Закону "Про правонаступництво України" від 12 вересня 1991 р. [10].

Постанови Кабінету Міністрів України.Ці акти відносяться до категорії підзаконних актів і приймаються на основі й у виконання законів і Указів Президента України. Однак під законність нормативних актів КабінетуМіністрів України зовсім не означає, що цей орган вправі видаватиакти лише по тим питанням, що якоюсь мірою регулюютьсязаконом. Повноваження Кабінету Міністрів України значно ширші. Кабінет Міністрів України видає різні акти. Одні з них приймаються за доручення Верховної Ради, Президента України, інші – без таких доручень, якщо дозвіл даного питання не відноситься виняткової компетенції Верховної чи Ради Президента України. Це повною мірою відноситься і до нормотворчої діяльності Кабінету Міністрів України в області пенсійного забезпечення непрацездатних громадян.

За дорученнями, що міститься в законах і постановах Верховної Ради України, Кабінет Міністрів прийняв ряд рішень: про створення Пенсійного фонду України [11], про затвердження Положення про Міністерство соціальної захисту населення України[12], Положення про медико-соціальну експертизу [13]; визначив порядок відрахування коштів на соціальне страхування і пенсійне забезпечення [14], а також механізм коректування і перерахунку державних пенсій до введення в чинність Закону України "Про пенсійне забезпечення" [15].

Кабінет Міністрів України видав нормативно-правові акти з питань пенсійного забезпечення й обов'язкового особистого страхування військовослужбовців, працівників органів внутрішніх справ, прокуратури і митних органів [16].

Велику групу нормативно-правових актів складають постанови Кабінету Міністрів України про пенсійне забезпечення за вислугу років {17}, про пільгові умови виходу на пенсію окремих категорій працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими і тяжкими умовами праці, нарахування і підтвердженнявиробничого стажу [18].

Особливе значення мають нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України про періодичну зміну і становлення нових розмірів пенсій у зв'язку зі зміною рівня інфляції. Тільки в 1996 році (у січні, березні і липні) було прийнято три пакети постанов Кабінету Міністрів про підвищення розмірів пенсій [19]. За минулі п'ять років чинності Закону "Про пенсійне забезпечення" було видано більш двох десятків різних за назвою і змістом постанов про коректування, перерахунок і збільшення розмірів пенсій.

Роз'яснення Міністерства соціального захисту населення України. По характеру нормативного змісту їх можна розділити на дві групи. До першого відносяться роз'яснення, видавані Міністерством відповідно до наданого йому Верховною Радою України правом давати роз'яснення з питань застосування Закону України "Про пенсійне забезпечення" [20]. По своєму змісті такі роз'яснення носять характер офіційного тлумачення норм пенсійного забезпечення, оскільки даються уповноваженим на те органом. Вони є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій, що застосовують норми пенсійного права, і мають велике значення, тому що сприяють однаковому і правильному застосуванню норм цього права на всій території України.

Роз'яснення подібного виду найбільшхарактерні для першого років після вступу в силу Закону "Про пенсійне забезпечення”. Природно, що роз'яснення, видавані в порядку офіційного тлумачення, не містять нових правових норм, а лише визначають порядок застосування діючих норм, установлених законом.

Роз'яснення другої групи носять управлінско-методичний характер і видаються Міністерством у межах своєї компетенції у формі наказів і інструкцій з питань діяльності підлеглих йому органів соціальної захисту населення, що входять у систему Міністерства.

Інші нормативно-правові акти. До їхнього числа відносяться акти, прийняті іншими центральними органами і являються джерелами пенсійного права: окремі акти, видані Міністерством охорони здоров'я, Міністерством праці України, Міністерством фінансів, Національним банком і Пенсійним фондом України. Вони мають значення при рішенні соціальних питань. Наприклад, огляду громадян і встановлення їм інвалідності, визначення характеру професійних захворювань регулюються в основному нормативно-правовими актами, прийнятими Міністерством охорони здоров'я України [21].

У пенсійному праві функціонує незначне число локальних нормативних актів, прийнятих підприємствами й організаціями в порядку стимулювання трудової діяльності громадян. Такі акти характерні для колективних сільгосппідприємств, творчих організацій (театрально-видовищних колективів об'єднань композиторів і письменників). Вони передбачені ст. 9 Кодексу законів про працю України, у якій записано, що підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень за рахунок власних коштів можуть установлювати додаткові в порівнянні з законодавством, трудові і соціально-побутові пільги для своїх працівників.

Відповідно до Указу Президента України від 25 травня 1994 року «Про пенсійне забезпечення окремих посадових осіб», пільгові пенсії призначають колишній партійній і радянській номенклатурі, а також, за окремими рішеннями, особам, які мають персональні заслуги: від колишнього губернатора до шеф-кухаря престижної їдальні чи санаторію (так звані «персики»). Одне слово, це десь нагадує ситуацію. яка ще недавно була в одній з латиноамериканських країн, де пільгові пенсії призначались сенаторам, дружинам сенаторів, а також родичам сенаторів та родичам дружин сенаторів. До речі, питання пенсійного забезпечення окремих посадових осіб, за Конституцією України, не може регулюватись указами Президента. Отже. згаданий указ мусив би бути приведеним до вимог Конституції ще 5 років тому.

Найменший розмір пенсій був 66,23 грн. на початок 2000 року і 80,76 грн. на початок 2001го, натомість найвищий розмір пенсій у народних депутатів України – відповідно 506,69 грн. і 1103,53 грн., або, порівняно з простими смертними, перевищення пенсійних виплат у народних депутатів становило в 2000 році 7,6 і в 2001 -му майже 13,7 разу. Лише за один рік середня пенсія , народних депутатів України зросла більш як у два рази. Щодо інших категорій пенсіонерів, то це перевищення становило від 1,2 (учасники ліквідації Чорнобильської аварії до майже 5 разів (прокурори).

Ще більша амплітуда коливання між фактичними розмірами мінімальних пенсій, призначених за Законом України «Про пенсійне забезпечення», та максимальних пенсійних виплат відповідно до інших законодавчих актів.

У 1999 році розмір найменшої і найвищої пенсійної виплати коливався як 1 до 25, тобто від 46 (малозабезпечені) до 1161 гривні (чорнобильці), а в 2000-му – як 1 до 31, або від 58 до 1800 гривень (науковці) . Тобто з одного .суспільного «казана» один черпає чайною ложкою, а інший – великим черпаком. За світовою практикою, співвідношення між максимальною та мінімальною пенсіями за однакового періоду перебування в солідарній пенсійній системі не перевищує 3 – 4 рази.

Такий колосальний розрив у розмірах пенсійного забезпечення окремих категорій пенсіонерів, що склався в Україні, не може бути виправданий жодним трудовим внеском або особливими заслугами перед народом України чи якими іншими аргументами . Його можна лише пояснити наявністю, як було сказано вище великих пільгових умов щодо призначення пенсій окремим кастовим групам працівників, без урахування обмежень на максимальний розмір пенсій.

Отже, аналіз викладених фактів свідчить, що замість побудови пенсійної системи за однаковими для всіх громадян принципами, узаконено поділ українського суспільства за соціальною нерівністю на тих, хто ледь животіє, з одного боку, та купкою щасливчиків, з другого. Безперечно, така соціальна політика прямує до кланового панування та пригнічення одних соціальних груп іншими, вона не може сприяти – згуртуванню українського суспільства , скоріше навпаки – вона заповідає соціальну напругу в державі, а народові – занепад та тотальне зубожіння. За такий стан справ з пенсійним забезпеченням, а точніше – безладдя в проведенні пенсійної політики, мають нести відповідальність насамперед народні депутати України, оскільки за Конституцією України питання форм та видів пенсійного забезпечення віднесені до виняткової компетенції Верховної Ради України.

Як свідчить міжнародний досвід, пенсійна система має гарантувати громадянам пенсійного віку, які не в змозі більше працювати, компенсацію втраченого заробітку у вигляді адекватного розміру пенсії. Адекватний розмір пенсії означає, що вона прямо залежить від тривалості страхового (трудового) стажу та сплачених протягом усієї трудової діяльності внесків. Всі працівники, які сплачують однакові внески, мають отримувати й однакові пенсії. Це один, з найголовніших принципів соціальної справедливості. Одначе здійснена в минулому році диференціація розмірів страхових внесків залежно від заробітку для окремих категорій працівників лише символічно перекриває витрати на одержання надвеликих розмірів пенсій ) аж ніяк не відповідає принципу соціальної справедливості.

Одним із кроків до розв'язання соціальної справедливості в пенсійному забезпеченні можна розглядати подані народними депутатами України Н.Вітренко і В.Марченком пропозиції про внесення змін до Закону України "Про пенсійне забезпечення", які нині обговорюються у Верховній Раді України та готуються до другого читання. За цими, пропозиціями пропонується скасувати всі види пенсій, призначені на пільгових умовах. Натомість мінімальний розмір пенсій для всіхгромадян пропонується встановити у розмірі прожиткового мінімуму, визначеного для осіб які втратили працездатність (сьогодні це 248 гривень 77 копійок). Цей розмір пенсій має підвищуватись у зв'язку: збільшенням розміру прожиткового мінімуму.

Чи мають право на існування згадані пропозиції? Безперечно. В ідеальному варіанті рівень пенсійних виплат має, з одного боку, бути достатнім для запобігання бідності серед людейлітнього віку, з другого – зберегти, якщо це можливо, такий рівень життя пенсіонерів, який у них був під час активно трудової діяльності. Безкоштовних пенсій, однак, як і безкоштовних обідів, не буває.

За розрахунками Пенсійного фонду, на реалізацію запропонованої програми Вітренко – Марченко потрібно відшукати додаткові кошти – 44 млрд. грн. або збільшити тариф збору на пенсійнестрахування (соціальний податок на фонд заробітної плати) з 34 до 96 відсотків, або збільшити загальні податки в Державному бюджеті з 23,5 млрд. грн, (ця сума зафіксована в доходній частині Держбюджету на 2001 рік) до 67,5 млрд.грн. Звичайно, якщо виборці погодяться на триразове підвищення податків, тоді, можливо, пропозицій згаданих депутатів заслуговуватимуть на увагу. В противному разі це буде популізм, бо красивими обіцянками вимощена дорога в пекло. То який вихід із цього положення. Його запропоновано ще в квітнi 1998 року указом Президента України шляхом проведення структурної пенсійної реформи. У межах цієї стратегії Кабінет Міністрів України розробив та подав до Верховної Ради України два законопроекти з пенсійної реформи.

Безперечно, підвищення розмірів пенсій можна здійснити насамперед за рахунок поступового, крок за кроком, скасування обмеження максимального розміру пенсій одночасно з реалізацією заходів пенсійної реформи, а саме:

- завершення всього комплексу робіт щодо запровадження системи персоніфікованих даних для обліку трудового стажу і заробітної плати, які використовують для обчислення пенсій;

- завершення процесу розмежування джерел фінансування пенсійних виплат;

- поступового підвищення пенсійного віку і призначення вищих пенсій у разі пізнішого виходу на пенсію;

- зарахування трудового стажу лише за періоди, протягом яких сплачувались пенсійні внески;

- обчислення пенсій на основі середньої зарплати, визначеної за весь період трудового стажу;

- поступового припинення фінансування пільгових пенсій, які надалі будуть сплачуватись не за рахунок страхових внесків, а з інших джерел;

- спрямування частини внесків до загальнообов'язкової накопичувальної системи у разі створення відповідних умов.

Запровадження індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунків (обов'язкових чи добровільних) означає додати до чинної солідарної системи ще одну підпору, завдяки якій вся пенсійна система твердо стоятиме на ногах. Це також означає диверсифікацію джерел фінансування пенсій та їх поступове підвищення.

За розрахунками, солідарна пенсійна система не спроможна забезпечити пенсію розміром навіть у 40 відсотків середньої заробітної плати. Отже, щоб майбутні пенсіонери стали не на словах, а на ділі заможними людьми, вже сьогодні потрібно дбати про проведення радикальної пенсійної реформи, яка змінила б саму структуру пенсійної системи та створила умови для поступовогозбільшення розмірів пенсій.

Однак у фахівців виникає багато сумнівів щодо здатності нинішнього складу Верховної Ради до радикальних кроків у проведенні пенсійної реформи.


1.2 Порівняння Пенсійної системи в країнах Європи та СНД .

На початку перехідного періоду (1990-1994 роки) всi країни Східної Європи та Середньої Азії мали відреагувати на тиск, спричинений скороченням пенсійних внесків та зростанням чисельності пенсіонерів. У багатьох країнах проблема несплати пенсійних внесків (внаслідок переходу економіки в тіньовий сектор) ще більше загострила финансовi та політичні проблеми. Ці економічні потрясіння були настільки глибокими, що всім країнам довелося вносити зміни до нормативно-правової бази, на яку спиралася солідарна пенсійна система. Причому тягар деяких змін покладався переважно на плечі пенсіонерів і літніх працівників.

Загалом, чим кращим був економічний стан країни на початку перехідного періоду, тим захищенiшими від змін виявилися пенсіонери. Однак усі країни мусили модифікувати правила розрахунку та підвищення пенсій для стримування зростання витрат, іншою важливою зміною стало підвищення пенсійного віку. Більшість країн зуміла розпочати поступове підвищення фактичного віку виходу на пенсію. Так, наприклад, Молдова поступово піднімає пенсійний вік до 65 років для чоловіків і 60 – для жінок, Литва – до 62 і 60 років, Латвія – до 60 і 60 років, Естонія – до 63 і 63 років, Вірменія – до 65 і 63 років, Казахстан – до 63 і 58 років, Угорщина – 62 і 62 років, Словенія – 65 і 60 років, Чехія – 62 і 61 років. В одному випадку – в Грузії – обставини вимагали дуже різкого підвищення пенсійного віку, тому Грузія підняла пенсійний вік для чоловіків до 65 і жінок до 60 років (тобто відразу на п'ять років) протягом однієї доби.

Деякі країни змогли вирішити проблему існування та фінансового забезпечення дострокових (пільгових) пенсій. До проведення реформ такі пенсії майже в усіх країнах виплачувалися пільговим категоріям громадян за рахунок інших громадян. При проведенні багаторівневої пенсійної системи фінансування стало здійснюватися за рахунок роботодавців через приватні пенсійні фонди третього рівня пенсійного забезпечення або за рахунок держави (окремо від фінансування звичайних пенсій, що виплачуються в солідарній системі). Деяким країнам вдалося використати початковий період проведення пенсійної реформи для внесення змін у формули нарахування пенсійних виплат. Інші почали руйнувати державну монополію солідарної системи, впроваджуючи добровільне приватне пенсійне забезпечення, яке заохочувало громадян до відкладання коштів.

Країни також приймали рішення про перехід від однорiвневої солідарної пенсійної системи, яка грунтується на тому, що теперішнє покоління працюючих утримує своїми внесками теперішнє покоління пенсіонерів, до багаторівневої пенсійної системи. Розглядаючи можливі шляхи реформування пенсійних систем, східноєвропейські країни мали продумати взаємодію між пенсійним забезпеченням, фіскальною політикою держави та економічним розвитком, а також переглянути соціальні пріоритети. Отож частина обов'язкових внесків із солідарної пенсійної системи була спрямована до приватних фінансових установ – пенсійних фондів, які відкривають для кожного працівника персональний рахунок обліку внесків (система пенсійного забезпечення, яку часто називають "другим рівнем") та інвестують нагромаджені кошти задля отримання прибутку. Таким чином, остаточна пенсія особи складається з виплат "першого рівня" (з солідарної пенсійної системи) і виплат "другого рівня" (за рахунок нагромаджених коштів у приватних пенсійних фондах та отриманого інвестиційного доходу).

Чому більшість країн обрала багаторівневупенсійну систему? Бо персональні пенсійні рахунки другого рівня стимулювали трудову діяльність та сплату внесків на пенсійне забезпечення. Брався до уваги й той факт, що розмір трудових доходів, котрий впливає на розмір солідарної пенсії, та інвестиційний доход, який суттєво змінює розмір виплат другого рівня, є мінливими впродовж трудової діяльності конкретної особи. Тому багаторівневі пенсійні системи дозволяють зменшити ризик.

Кошти, заощаджені в нагромаджувальній пенсійній системі та розумно інвестовані у виробництво, можуть створити кращі умови для економічного розвитку країни.

Другий рівень пенсійної системи вже запроваджено в чотирьох країнах Центральної та Східної Європи. В Угорщині відповідне законодавство набуло чинності 1998 року. Частина пенсійних внесків (шість відсотків фонду заробітної плати) від 2,1 мільйона працівників, котрі здебільшого мають вік до 40 років і складають половину чисельності робочої сили, направляється в недержавні пенсійні фонди та інвестується далі приватними компаніями з управління пенсійними фондами. А от охоплення нагромаджувальною пенсійною системою працівників, котрі тільки починають працювати, є обов'язковим.

1999 року в Польщі працівникам у віці від 30 до 50 років надали можливість добровільно вирішити, чи направляти п'яту частину своїх загальних пенсійних внесків (7,2 відсотка фонду заробітної плати) новоствореним недержавним пенсійним фондам. Працівники у віці до 30 років автоматично стали учасниками нової пенсійної системи другого рівня. Зараз багаторівневою пенсійною системою у Польщі охоплено понад вісім мільйонів осіб.

У Латвії 2000 року запроваджено другий рівень з відносно меншим обсягом відрахувань – два відсотки фонду заробітної плати. А в Хорватії другий рівень (п'ять відсотків фонду заробітної плати) почне функціонувати з 1 січня 2002 року.

У деяких країнах другий рівень пенсійного забезпечення знаходиться у стадії впровадження або така можливість обговорюється. В Болгарії та колишній югославській республіці Македонія ухвалено закони щодо введення другого рівня в перспективі, але фактичне запровадження цього рівня і розмір внесків до нього залежатимуть від економічного розвитку країни.

Питання про можливість запровадження нагромаджувальної пенсійної системи активно обговорюється також в Естонії, Литві та Словаччині. В Румунії урядова робоча група, яка розробляє законопроект про введення другого рівня пенсійного забезпечення, запропонувала направляти до другого рівня 10 відсотків загального пенсійного внеску. А уряд Росії оприлюднив план реформи, котрий передбачає невеликий відсоток відрахувань до другого рівня пенсійного забезпечення.

Перша модель – повністю приватизованого пенсійного забезпечення – грунтується на тому, що внески до другого рівня спрямовуються і в недержавні пенсійні фонди, обрані самими застрахованими особами. Подальше адміністрування персоніфікованих пенсійних рахунків здійснюється приватними компаніями, які мають спеціальний дозвіл (ліцензії) та наймаються пенсійними фондами.

У другій моделі – напівприватизованого пенсійного забезпечення - кошти збираються державними органами та направляються у спеціальний державний фонд. Його адміністрування (зокрема ведення персоніфікованих пенсійних рахунків) здійснюється державною інституцією. Але інвестування накопичених коштів здійснюється приватними ліцензованими компаніями, обраними на відкритих конкурсах (тендерах).

В обох моделях за державою залишається важлива функція контролю та нагляду: державні органи видають відповідні ліцензії, проводять необхідні перевірки, збирають звіти та можуть відібрати ліцензії у разі виявлення порушень законодавства або надання послуг низької якості.

Деякі країни, приміром, Угорщина, Хорватія та Литва, також намагалися вдосконалити формули розрахунку розміру пенсій у солідарній системі. Інший, фундаментальніший підхід, полягав у запровадженні так званих умовно-нагромаджувальних пенсійних рахунків. Застосування таких рахунків виявилося ефективними у країнах, де реформування солідарної системи не знаходило підтримки. А саме, не сприймалися пропозиції про врахування при обчислені розміру пенсії заробітної плати за весь період трудової діяльності, врахування зростання тривалості життя та (можливо) зменшення народжуваності.

Серед країн з перехідною економікою приклад проведення реформи через запровадження умовно-нагромаджувальних пенсійних рахунків подали Латвія і Монголія. Вони застосували метод проведення реформи, розроблений Швецією. Починаючи з 1998 року, латвійську пенсійну систему перетворено в нову систему на основі персональних пенсійних рахунків. Розмір пенсійних внесків, які обліковуються на умовно-нагромаджувальних рахунках, коригується відносно рівня зростання середньої заробітної плати в країні. Розмір пенсії кожної особи залежить від умовно-нагромадженої суми, облікованої на персональному пенсійному рахунку, які ділять на середню тривалість життя для особи пенсійного віку в момент виходу на пенсію. Отже, система автоматично реагує на зміни у базі внесків та середньої тривалості життя.

Використання умовно-нагромаджувальних рахунків заохочує до продовження трудової діяльності після досягнення пенсійного віку й відкладення початку отримання пенсії з метою її пізніше в більшому розмірі. Наприклад, відкладення виходу на пенсію після досягнення 62 чи 63 років і робота впродовж ще одного року дають підвищення розміру пенсії на вісім-дев’ять відсотків, тоді як у більшості традиційних формул розрахунку пенсії підвищення у подібному випадку становить, зазвичай, лише два-три відсотки. Найпоширеніші системи пенсійного забезпечення складаються з трьох рівнів: перший – обов'язковий солідарний; другий – обов'язковий нагромаджувальний; третій – добровільний нагромаджувальний.

У третьому рівні беруть участь особи, котрі бажають на пенсію достроково або після виходу на пенсію мати рівень пенсійного забезпечення вищий, ніж той, що можна отримати за рахунок обов'язкових страхових внесків на соціальне забезпечення. Другий рівень має неоднозначний характер. З точки зору методу фінансування пенсій другий рівень, як і третій, є нагромаджувальний. З точки зору виконуваних соціальних функцій він, як і перший, є обов'язковий і фінансується в рамках єдиної ставки страхових внесків на соціальне забезпечення. Хоча другий рівень має ознаки приватної власності, він є часткою загальної системи державного соціального забезпечення.

Третій рівень є повністю приватним, добровільним та грунтується на приватних (недержавних) пенсійних фондах, з якими громадяни за власним бажанням укладають пенсійні контракти. Внески до таких пенсійних фондів можуть робитися як за рахунок працівників, так і за рахунок їхніх роботодавців, або й тих, й інших одночасно. Особливо велику увагу приватні пенсійні фонди мають в Угорщині, Чехії та Польщі. Але й в інших країнах дедалі більша частина населення робить заощадження на старість саме в недержавних інституціях.

Але як і в другому, так і в третьому рівні за державою залишається важлива функція контролю та нагляду за діяльністю у сфері пенсійного забезпечення.

Вибір багаторівневої системи відповідає також економічним цілям. Створення обов'язкової системи, пенсійні кошти якої інвестуються у виробництво, потенційно прискорює економічний розвиток країни завдяки ефективнішому розподілу коштів і, що менш очевидно, зростання в країні заощаджень та інвестицій. Запровадження нагромаджувального рівня також створює можливості для міжнародної диверсифікації ризиків втрати накопичень. Враховуючи, що певну країну чи навіть регіон може уразити системна економічна криза, іноземні інвестиції можуть забезпечити такий самий або більший інвестиційний прибуток з меншим ризиком.

Хоча кореляція між прибутками на ринках капіталу високорозвинених країн підвищується, все ж існує можливість мати інвестиційний дохід і в країнах, що розвиваються.

Запровадження багаторівневих пенсійних систем посилює відчуття особистої відповідальності працівників за свій майбутній рівень добробуту після виходу на пенсію. Бо у більшості випадків системи другого рівня покладають на працівників функцію вибору інвестиційного менеджера, який управлятиме інвестуванням їхніх пенсійних внесків у рамках фондованої схеми. Працівники, по-перше, самі вибирають той чи інший пенсійний фонд, а по-друге, впливають на рішення пенсійного фонду щодо укладення контракту з тим чи іншим інвестиційним менеджером.

Наслідки пенсійної реформи особливо важливі для молодих працівників, адже вони можуть дозволити їм отримати постійні пенсії в майбутньому, незважаючи на демографічні проблеми країни.

Звісно, Україна може обрати власний шлях пенсійної реформи, але варто оцінити й врахувати досвід інших країн.

«Реформування систем соціального захисту: друга хвиля». За такою назвою відбулася нещодавно в Будапешті міжнародна конференція, в якій взяли участь міжнародні експерти Світового банку, Європейського союзу, а також делегації з країн пострадянського блоку. Довелось побувати в Угорщині й представникам Української освітньої програми ринкових реформ. Метою поїздки було вивчення міжнародного і, зокрема угорського досвіду пенсійної реформи.

Угорщину не випадково було обрано місцем для проведення такої представницької конференції. Саме ця країна першою серед східноєвропейських держав розпочала реформування системи соціального захисту. Вже в 1998 році тут почалися радикальні зміни, які мали відчутні наслідки. Угорський досвід переходу від солідарної до накопичувальної системи надзвичайно цікавий для нашої країни, де нині не лише широко обговорюються шляхи проведення пенсійної реформи, а й у деяких регіонах розпочато експеримент. Важливо за цих умов використати все позитивне і не повторити помилок наших сусідів. А проблеми, які доводиться вирішувати нашим країнам, багато в чому схожі.

Привнесення в Угорщину наприкінці 40-х років минулого століття елементів економіки радянського типу вже само собою дисбалансувало соціальну систему загалом. Упродовж післявоєнного періоду угорська система солідарних виплат мала чимало проблем, спричинених погіршенням демографічної ситуації, деякими соціально-економічними явищами.

По-перше, постійно зростала чисельність пенсіонерів щодо працюючих громадян. Якщо в 1950 р. на одного пенсіонера припадало до восьми працюючих, то в 1995 р. загальна чисельність угорських пенсіонерів досягла 75% загальної чисельності працюючих. Лише цей факт засвідчує, що пенсійна система мала зазнати фінансового краху.

По-друге, швидко зростала чисельність пенсіонерів щодо чисельності людей пенсійного віку (чоловіки, старші за 60, та жінки, старші за 55 років) Якщо в 1950р. лише 40% осіб похилого віку були пенсіонерами, в 1995р. – вже 130%. Тобто пенсіонерів в Угорщині стало набагато більше за тих, хто досяг пенсійного віку. Найбільше зростала частка пенсіонерів у 90-х роках.

Це пояснюється тим, що в 90-х роках в Угорщині було зафіксовано значне зростання безробіття. Різко зросла чисельність порівняно молодих людей, які прагнули одержати пенсію по інвалідності. Оскільки добре знайоме явище "популізм влади" мало місце ів цій державі, це бажання було реалізовано. Як наслідок, у 1994р. в Угорщині було зафіксовано один з найвищих показників інвалідності. Зрозуміло, що в цій ситуації чисельність пенсіонерів зростала значно швидше. ніж чисельність людей похилого віку.

По-третє, на початку 90-х років в Угорщині скорочувались надходження від податків, а водночас і надходження до Пенсійного фонду. Як наслідок, у 1993р. з'явився дефіцит, солідарної пенсійної системи. Видатки перевищували надходження. В Угорщині вчасно зрозуміли, що пенсійну систему потрібно негайно реформувати. Всі ці про6леми з'явилися в першій половині

90-х років на тлі відставання Угорщини від своїх сусідів, що вже стояли на шляху реформ (Польща, Чехія, Словаччина й Словенія). Темпи зростання економіки були в них значно вищі, ніж в Угорщині. Тому пенсійна реформа, у разі успішного впровадження, мала стимулювати піднесення економіки.

Урядову концепцію пенсійної реформи в Угорщині було ухвалено 15 липня 1997р., а з 1 січня 1998 р. вона запрацювала. Вона передбачала надання права вибору: залишитися в рамках модернізованої солідарної системи чи взяти участь у новій системі, побудованій за накопичувальним принципом. Молоді люди, які лише починали працювати, мали автоматично включитися до нової системи. В цьому розумінні угорський варіант є радикальним, ближчим до чилійського варіанта пенсійної реформи.

Модернізована солідарна система виглядає так. Вік виходу на пенсію було підвищено до 62 років для чоловіків і жінок. За працівників, які залишаються в солідарній системі, їхні роботодавці мали перераховувати пенсійні внески (до 22% фонду заробітної плати) до цієї системи. Також у розподільчу, солідарну систему частина (1% зарплати) внесків сплачується самими працівниками. Отже, дві третини своєї пенсії ці працівники в майбутньому одержуватимуть через розподільчий механізм солідарної системи.

Основна відмінність нової пенсійної системи від модернізованої солідарної в тому, що ті обов'язкові внески, котрі сплачують самі працюючі із своєї заробітної плати (крім зазначеного вище 1%), надходять до накопичувальної системи (6% з поступовим підвищенням до 9). Крім цих обов'язкових внесків працівники мають право відраховувати додаткові кошти, доводячи загальний обсяг своїх відрахувань до 10% зарплати. Відповідно третину своєї майбутньої пенсії ці працівники одержуватимуть через накопичувальну систему.

За попередніми планами уряду, внески працівника, котрий обрав нову пенсійну систему, мали бути розміщені в пенсійних фондах (приватних пенсійних касах), що управляються самими їхніми членами. Але згодом право утворювати приватні пенсійні каси було надано широкому загалу структур.

Зокрема, засновниками таких кас можуть бути роботодавці або їхні представники, галузеві палати, сама Національна адміністрація пенсійного страхування, органи місцевого самоврядування. Нині в Угорщині середня пенсія еквівалентна 140 дол., що становить близько 55% середньої заробітної плати. На запитання, чому, приміром, на підприємстві ВАТ “Гедеон Ріхтер” вирішили створити пенсійну касу, заступник генерального директора Ласло Ковач сказав, що стара пенсійна система не гарантує забезпеченої старості. Пенсійні каси нині створюють на багатьох угорських підприємствах. Відсотки від зарплати «скільки перераховує працівник, скільки додає адміністрація підприємства) визначають самі організатори. Для працівників ця справа абсолютно добровільна. Щоб заохотити і працівників, і працедавців, такі внески не оподатковуються.

Як засвідчують регіональні координатори мережі з нагляду та регулювання пенсійних систем країн Організації Європейського співробітництва та розвитку (ОЄСР), початок був успішним. Протягом трьох років, починаючи з 1993 р., чверть працюючого населення Угорщини стала членами добровільних пенсійних кас. У такий спосі6 люди дізналися про управління пенсійними фондами і про те, як заощаджувати кошти на забезпечення власної старості. Це стало доброю базою для впровадження другого рівня – загальнообов'язкової системи соціального захисту.

Фонди (каси) обов'язково мають користуватися послугами найманих за контрактом менеджерів, які безпосередньо розміщують капітал пенсійних фондів і відповідають за виконання вимог щодо створення обов'язкових резервів. Щодо цього угорський механізм нагадує той, що існує в Чилі та інших латиноамериканських країнах. Як деяке обмеження діяльності пенсійних кас було передбачено заборону вкладати пенсійні кошти за кордон. Цей момент також відповідає чилійській практиці на ранньому етапі розвитку пенсійної системи.

В Угорщині пенсіонери мають кілька варіантів для одержання пенсій з накопичувального рівня. Перше, вони можуть укладати угоди про надання довічних, виплат без права, успадкування будь-якої суми. Друге, можна отримувати ренту протягом раніше визначеного терміну. Якщо пенсіонер не доживає до зазначеного терміну, пенсію в повному обсязі одержують його спадкоємці. Трете, пенсіонер може одержувати пенсію і одночасно визначить термін, протягом якого пенсію можуть одержувати спадкоємці в разі його смерті. Четверте, можна укласти угоду, за якою пенсія сплачуватиметься не лише довічно самому пенсіонерові, а й останньому з осіб, що перебуває на його утриманні. Пенсії можуть виплачуватись безпосередньо через приватні пенсійні каси і страхові компанії.

На відміну від українських приватних фондів, які називають себе пенсійними, угорські збирали кошти на законодавчо визначеній базі й підлягали суворому державному контролю. Компанії, що не мають достатніх капіталів для утримання адміністративного штату власних пенсійних кас або просто вирішують доручити цю справу професіоналам, співпрацюють зі страховими компаніями, котрі започаткували приватні пенсійні фонди. Такий шлях обрало, приміром, відоме підприємство "Ікарус". Воно перераховує кошти на персональні рахунки своїх працівників до одного з 30 приватних пенсійних фондів Угорщини. Чимало з цих фондів є філіями мультинаціональних банків, що працюють в Угорщині. На їх рахунках є чималі капітали, які забезпечують майже абсолютні гарантії надійності накопичення й інвестування коштів людей. Про довіру до приватних пенсійних фондів в Угорщині свідчить і той факт, що вони акумулювали понад 3 млрд.дол. Це перевищує 5% ВВП країни.

Отже, для молодих людей, здатних працювати і заробляти, нова пенсійна система значно привабливіша. Накопичені кошти залишаться у власності тих, хто їх заробив.

Приклад реформування пенсійної системи в Чилі не може правити за ідеальний зразок для України. Однак, з огляду на певні успіхи після запровадження недержавної системи пенсійного забезпечення, дещо з цього досвіду варто запозичити.

До 1980 року в Чилі діяла державна солідарна система пенсійного забезпечення. Загалом на соціальне забезпечення уряд країни витрачав 18,1% валового внутрішнього продукту (ВВП). Систему соціального захисту регулювали 2000 законів.

На початку 70–х років державна пенсійна система повністю вийшла з-під контролю. Різко зросли податки підприємств із заробітної платні працівників, зменшилася кількість зайнятих: два працівники були змушені утримувати одного пенсіонера. Так далі тривати не могло...

1978 року уряд зважився на перші кроки: було скасовано пільгові пенсії і запроваджено однаковий для всіх пенсійний вік (65 років для чоловіків та 60 – для жінок).

1981 року почала діяти недержавна пенсійна система. Люди нагромаджували пенсійні кошти на особистих рахунках у приватних пенсійних фондах. Система стала обов'язковою для тих осіб, які почали працювати після 1 січня 1983 року. Старшим людям запропонували вибір: або перейти на нову систему, або далі переказувати гроші колишній, державній системі, яка теж гарантувала пенсію.

Вже протягом 19 років усі ті чилійці, що працюють, щомісяця вносять 10% своєї платні на свої власні (а не “нічиї”!) пенсійні рахунки. Сьогодні такі заощадження мають 95% зайнятих, кошти пенсійних фондів зросли до 34 млрд. доларів США. Завдяки вдалому вкладенню цих грошей суми на власних пенсійних рахунках щороку зростають приблизно на 11%. Добрий додаток до пенсії, чи не так?

Скільки ж коштів знадобилося, щоб запровадити нову систему? Чилійські економісти визначили цю цифру. Витрати нової системи на адміністративні потреби є на 42% нижчими, ніж середні витрати старої системи.

Висновок може бути тільки один: що рішучіші та швидші реформи, то швидшими й ефективнішими будуть їх результати.

Висновки

Внаслідок невідворотніх тенденцій щодо постаріння населення в Україні, як і в деяких країнах Європи, триватиме подальше зростання чисельності пенсіонерів по відношенню до працюючих. У зв'язку з цим рано чи пізно постане питання щодо фінансової спроможності пенсійної системи. Щоб збалансувати надходження і видатки Пенсійного фонду, доведеться приймати непопулярні рішення: або підвищувати тарифи внесків, або зменшувати розмір пенсій. Очевидно, що і перше, і друге рішення неприйнятним, бо вони не дадуть позитивних наслідків. У разі підвищення розмірів тарифів внесків, зросте кількість осіб, які ухиляються від їх сплати, посилиться тіньовий сектор економіки. У разі зменшення розміру пенсій країну очікує поширення бідності серед людей літнього віку, подальше зубожіння населення та зростання соціальної напруги в суспільстві через негативну перспективу щодо впевненості людей у завтрашньому майбутньому. Отже, альтернативи реформам немає. Всі, хто серйозно замислюється про майбутнє України, не можуть ігнорувати наявні нині можливості щодо реформування пенсійної системи, так само, як і небезпеку, пов'язану з відсутністю реформ. Проведення реформи відповідає не лише велінням часу, а й інтересам українського народу.


Роділ 2. Стан пенсійного забезпечення громадян України.

2 .1 Пенсійне забезпечення громадян України

Подаючи згідно зі статтею 106 Конституції України до Верховної Ради та Кабінету Міністрів Послання, присвячене проблемам пенсійної реформи, Президент привернув увагу народних депутатів, членів уряду і всього суспільства до проблем діючої пенсійної системи, її докорінного реформування з метою адаптації до вимог ринкової економіки та суттєвого підвищення рівня пенсійного забезпечення.

Реалізація зазначених завдань можлива лише за умови консолідованих, узгоджених та відповідальних дій законодавчої і виконавчої влади, підтримки громадських організацій і широких верств суспільства.

2.1.1. Проблеми діючої пенсійної системи і необхідність її реформування

У 2000 році, який став переломним в економічній динаміці, досягнуто певних зрушень і у сфері пенсійного забезпечення. Вперше за останні п'ять років доходи Пенсійного фонду перевищили його видатки. Позитивну роль відіграли додаткові збори та персоніфікований облік внесків, завдяки чому надходження до Пенсійного фонду зросли у 2000 році майже на 2,2 млрд. гривень. Це дозволило у вересні минулого року повністю ліквідувати заборгованість з виплати пенсій, яка на початку року складала близько 1,4 млрд. гривень, і приступити до поетапного підвищення пенсій.

З листопада 2000 року по вересень 2001 року розмір найменшої пенсійної виплати (мінімальної пенсії з адресною грошовою допомогою) збільшено з 46 до 72 гривень, середній розмір пенсій – з 72 до 106, а реальні доходи пенсіонерів за 2001 рік зросли в середньому на 25,8%. Скориговано розміри пенсій, призначених із заробітку до 1992 року, розпочато їх диференціювання залежно від тривалості трудового стажу та одержуваного заробітку.

Триває розмежування витрат на фінансування пенсій, призначених за різними програмами, з Державного бюджету та Пенсійного фонду. На 2001 рік у Державному бюджеті на зазначені цілі передбачено близько 1,4 млрд. гривень, що майже у чотири рази більше, ніж у 2000 році. Це звільняє Пенсійний фонд від фінансування невластивих йому виплат.

Формується єдина інформаційна система соціального страхування, у тому числі персоніфікованого обліку пенсійних внесків, якою вже охоплено 19 млн. осіб.

Удосконалюється управління системою пенсійного забезпечення. В 11 регіонах успішно проводиться експеримент з призначення пенсій органами Пенсійного фонду, метою якого є оптимізація процесів збору та розподілу пенсійних коштів. Здійснюються заходи щодо скорочення адміністративних витрат, зокрема, пов'язаних із доставкою та виплатою пенсій.

Водночас, незважаючи на деякі зрушення у здійсненні пенсійної реформи, у цій сфері ще залишається багато нерозв'язаних проблем.

2.1.2. Проблеми діючої системи пенсійного забезпечення

В Україні історично склалась однорівнева схема пенсійного забезпечення на засадах солідарності поколінь, яка певним чином узгоджувалася з командно-адміністративною системою. За ринкових умов вона не забезпечує громадянам адекватного заміщення пенсією заро6ітку, втраченого ними у зв'язку із старістю, та запобігання 6ідності серед людей похилого віку.

Внаслідок цього діючою пенсійною системою незадоволені як платники пенсійних внесків, так і переважна більшість пенсіонерів. Зволікання з усуненням зазначених суперечностей може призвести до гострої і затяжної соціальної напруженості.

Основні проблеми діючої системи пенсійного забезпечення в контексті ринкової трансформації економіки мають соціальний та економічний характер.

Діюча солідарна система пенсійного забезпечення є соціально несправедливою – у першу чергу і найбільшою мірою стосовно найбідніших верств населення.

Середній розмір виплачуваних пенсій дуже низький. Навіть після підвищення з серпня 2001 року середній розмір трудових пенсій складає близько 43% прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб. Особливо обділені пенсіонери, які одержували високі заробітки і сплачували великі суми страхових внесків, але не належать до пільгових категорій і одержують пенсії відповідно до Закону "Про пенсійне забезпечення".

Якщо в середньому вихід на пенсію означає втрату приблизно двох третин доходу, то ці люди позбуваються з припиненням роботи майже 90% колишнього заробітку. Тим часом у країнах Європейського Союзу пенсіонер з виходом на пенсію втрачає не більше 40% попереднього доходу. Частка пенсій у сукупних доходах цієї категорії населення України не перевищує 54%. Низький рівень пенсій змушує багатьох людей продовжувати роботу; протягом перших десяти років після виходу на пенсію працює майже третина пенсіонерів.

Розмір трудових пенсій практично не залежить від трудового стажу і сплачених пенсійних внесків. Через обмеження максимального розміру пенсій, які призначаються відповідно до Закону "Про пенсійне забезпечення", дві третини колишніх робітників та службовців отримують майже однакові пенсії. З 1 серпня 2001 року максимальна пенсія перевищує мінімальну разом з цільовою грошовою допомогою тільки на 45 гривень. Люди, які все життя добросовісно працювали, незадоволені незалежністю розміру пенсій від трудового внеску. З іншого боку, це породжує споживацькі настрої, незацікавленість роботодавців і працівників у сплаті пенсійних внесків.

Пенсії, призначені за різними законами, диференціюються значно більше, ніж заробітки. На початку 2001 року середня пенсія народного депутата перевищувала найменшу пенсійну виплату в 19 разів, тоді як середня заробітна плата в газодобувній промисловості (найвища) перевищувала заробітну плату в сільському господарстві (найнижча) – тільки в 7 разів.

Для порівняння: у більшості країн максимальна пенсія перевищує мінімальну не більше, ніж у 4 – 5 разів.

Частина пенсіонерів одержує необгрунтовано високі пенсії. Колишні народні депутати, державні службовці, працівники прокуратури та суду, науковці, журналісти після виходу на пенсію отримують до 90% колишньої зарплати. Середня пенсія призначена відповідно до Закону "Про пенсійне забезпечення", складає всього 10% середньої пенсії, призначеної за Законом "Про статус народного депутата".

Набула поширення практика встановлення окремим категоріям громадян дострокових пенсій. За останні десять років коло осіб, що мають право на дострокову пенсію за професійною ознакою, суттєво розширилося. Якщо в 1971 році її одержували 7% від усіх пенсіонерів, то в 2001 році - уже 16%. У 2000 році 28% людей, які вийшли на пенсію, були молодші від загального пенсійного віку.

Розмір заробітку, з якого обчислюється пенсія, не обмежується, тоді як пенсійні внески сплачуються лише із заробітної плати до 1600 гривень. У результаті високооплачувані особи одержують вищі пенсії, не сплативши адекватних пенсійних внесків, тобто фактично за рахунок інших працівників.

Оскільки для основної маси одержувачів пенсій діє обмеження максимального їх розміру, то такий перерозподіл має значення тільки для осіб, які користуються пенсійними пільгами. Наприклад, при заробітній платі 2000 грн. представник пільгової категорії одержує 1800 грн. пенсії, а металург – 156, токар, слюсар, будівельник – 117 гривень.

Значна частина пенсіонерів з пільгових категорій продовжує працювати, повністю отримуючи свою високу зарплату і пенсію, яка не оподатковується. Це стосується народних депутатів, державних службовців, наукових працівників.

Сплачені пенсійні внески не є власністю громадян, і відповідно їх виплата не гарантується сім'ям у разі передчасної смерті платників цих внесків. Від цього найбільше втрачають представники найбідніших верств населення. Пенсія, яка призначається у разі втрати годувальника, не зіставна із сумою сплачених внесків.

Розрахунок пенсій на основі заробітку за останні два роки або будь-які п'ять років підряд несправедливий стосовно представників найбідніших верств населення. Вони мають менше шансів перейти перед пенсією на високооплачувану роботу, за суміщенням або сумісництвом. Це можливо переважно для більш забезпечених працівників завдяки кращим особистим зв'язкам з керівниками підприємств та організацій.

Значна частина працівників фактично звільнена від сплати страхових внесків, хоча водночас має право на одержання пенсій з Пенсійного фонду.

Надто складні і непрозорі процедури призначення та перерахунку пенсій. Діюча пенсійна система регулюється більш як 20 законодавчими актами і величезною кількістю нормативно-правових документів. Це викликає непорозуміння, недовіру та справедливі нарікання громадян.

Таким чином, діюча пенсійна система допускає перерозподіл частини коштів Пенсійного фонду на користь пенсіонерів з числа пільгових категорій працівників, не забезпечує соціальної справедливості в захисті прав громадян похилого віку і суперечить основним принципам соціально орієнтованої ринкової економіки.

Відповідно зволікання з пенсійною реформою посилить невдоволення громадян, особливо серед малозабезпечених верств населення, загострить проблему бідності серед людей похилого віку і підвищить соціальну напругу в суспільстві.

Проблеми економічного характеру

Діюча солідарна система пенсійного забезпечення є економічно необгрунтованою і фінансово неспроможною.

Надмірно високі ставки пенсійних внесків спричиняють додаткове навантаження на економіку. Роботодавці змушені сплачувати до пенсійної системи третину фонду заробітної плати, що підвищує собівартість продукції і знижує її конкурентоспроможність, стримує зростання заро6ітної плати, не сприяє залученню інвестицій, легалізації тіньового сектору економіки та доходів населення.

Надмірне пенсійно-страхове навантаження на економіку звужує платіжну базу і джерела пенсійних надходжень.

Не враховуються особливості перехідного періоду, значна частина фізичних та юридичних осіб не сплачує пенсійні внески. Глибока і затяжна економічна криза породила тінізацію економіки та безробіття, суттєво підірвала і деформувала фінансову базу пенсійної системи. 3 28,3 млн. людей працездатного віку в офіційному секторі економіки зайнято лише 18,7 млн., а систематично сплачують внески лише 15,3 мільйона. Торік 130 тис. підприємств взагалі не сплачували страховий збір, звітуючи про відсутність господарської діяльності. Не сплачують зовсім або сплачують не повністю пенсійні внески багато громадян, які займаються підприємництвом, ведуть особисте підсобне господарство, здають в оренду землю, майно та житло, працюють за наймом без договору, або самозайняті. За оцінками експертів, від незареєстрованої підприємницької діяльності та нездекларованих доходів населення Пенсійний фонд щорічно недоодержує близько 2 млрд. гривень.

Низький рівень оплати праці і заборгованість з її виплати звужують базу нарахування пенсійних внесків. У грудні 2000 року 22,3% працівників одержували мінімальну заробітну плату в середньому 118 гривень і лише 2,8% - понад 1000 гривень. Торік 9,4% фонду заробітної плати виплачено в натуральній формі, без сплати пенсійних внесків. Через це Пенсійний фонд недоодержав майже 1 млрд. гривень.

Поширення пільг у сплаті пенсійних внесків суттєво послаблює фінансову базу пенсійної системи. У минулому році до Пенсійного фонду надійшло від платників фіксованого сільськогосподарського податку 559,4 млн. гривень, а для виплат сільським пенсіонерам потрібно було 5,4 млрд., тобто у 10 разів більше. Поді6ні втрати Пенсійного фонду, пов'язані зі створенням більш сприятливих умов для діяльності АПК, не компенсуються з Державного бюджету.

Періодичне списання заборгованості перед Пенсійним фондом підриває фінансову базу пенсійної системи і провокує ухилення роботодавців від сплати пенсійних внесків. У 2000 році списано близько 3 млрд. грн., у попередні роки - понад 4 мільярди. Тобто ці великі кошти не потрапили до пенсіонерів.

Діюча солідарна пенсійна система дуже залежна від демографічних ризиків. Її фінансова стабільність визначається головним чином співвідношенням між чисельністю пенсіонерів і платників пенсійних внесків, яке у свою чергу залежить від загальної економічної ситуації (зайнятості, рівня оплати праці тощо) та від демографічних факторів (вік виходу на пенсію, рівень смертності у вікових групах тощо). Але якщо в економіці є підстави сподіватися на дальше поліпшення ситуації, то демографічні прогнози на найближчі 40 - 50 років досить невтішні. Зараз в Україні вік виходу громадян на пенсію є одним з найнижчих у світі. Відповідно частка пенсіонерів у структурі населення істотно перевищує цей показник у 6ільшості європейських країн.

За таких тенденцій у середині ХХI століття на 10 осіб працездатного віку припадатиме близько 7 пенсіонерів.

Крім того, як уже було сказано, багато людей виходять на пенсію достроково. Два мільйони сьогоднішніх пенсіонерів залишили роботу на 5 - 20 років раніше від настання загального пенсійного віку. Середній вік виходу на пенсію за вислугу років складає у чоловіків 51,5 року, жінок – 48 років. Середній період отримання пенсій наближається до середньої тривалості сплати пенсійних внесків. За таких умов неможливо оптимізувати співвідношення між розмірами заробітної плати, пенсійних внесків і пенсій.

Навіть ліквідація безро6іття, скасування пільг та повна сплата пенсійних внесків не вирішують фінансових проблем солідарної пенсійної системи без подовження пенсійного віку.

Таким чином, діюча система пенсійного забезпечення вступила у протиріччя з новими реаліями ринкової економіки і водночас стримує реформування системи оплати праці та зростання легальних доходів населення, економічний розвиток загалом.

Зволікання з проведенням пенсійної реформи, неминуче призведе або до збільшення розмірів пенсійних внесків, введення додаткових платежів і збільшення навантаження на економіку, або до зменшення пенсій, затримки з їх виплатою. Це остаточно дискредитує діючу систему пенсійного забезпечення, загострить економічну ситуацію і посилить соціальну напругу.

В поточному році збільшились власні надходження коштів до Пенсійного фонду України в порівнянні з аналогічним періодом минулого року майже на 500 млн. грн.

Це відбулось у зв'язку з:

· збільшенням надходжень від збору на пенсійне страхування з поточного фонду заробітної плати;

· частковим погашенням заборгованості з виплати заробітної плати;

· вс тановленням контролю та підвищенням зацікавленості платників пенсійних внесків після запровадження системи персоніфікованого обліку внесків;

· підвищення вимогливості до платників щодо розрахунків з Пенсійним фондом, що обумовлює зменшення недоїмки;

· проведенням своєчасних, і в повних обсягах, розрахунків за зобов'язаннями Державного бюджету перед Пенсійним фондом.

У зв'язку іззбільшенням надходжень коштів до Пенсійного фонду, з метою подальшого підвищення рівня пенсійного забезпечення та на виконання доручення Президента України Л.Кучми і у відповідності до Програми діяльності Кабінету Міністрів України "Реформи заради добробуту" прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 14 березня 2001 року "Про підвищення розмірів трудових пенсій”.

В постанові передбачається з 1 квітня 2001 року з урахуванням можливостей Пенсійного фонду здійснити підвищення трудових пенсій (крім пенсій працівникам, передбаченим у частині третій статті 53 Закону України "Про пенсійне забезпечення"), призначених із заробітку, одержаного до 1992 року, в 1,4 рази і виплачувати їх в межах максимальних розмірів пенсій.

Це дозволило повністю вирішити одне з найболючіших питань пенсійного забезпечення - вирівнювання (коригування) розмірів пенсій, призначених із заробітку до 1992 року, які на початок 2001 року майже на половину були меншими, ніж аналогічні пенсії, призначені із заробітку після 1992 року.

Довідково: Пенсії, призначені із заробітку до 1992 року (при однакових показниках заробітку і стажу) складали по відношенню до пенсій, призначених із заробітку після 1992 року: (табл. 2.1.)

Табл. 2.1.

Процентне відношення пенсій до заробітку після 1992 р.

У січні 2000 року 60% У квітні 2001 року 94%
У грудні 2000 року 67% У серпні 2001 року 100%
У лютому 2000 року 67% (очікувані )

Пенсії за період з 1 січня 2000 року по 1 квітня 2001 року обчислені із заробітку до 1992 року, збільшені в 1.9 рази, а із заробітку після 1992 року – в 1,2 рази.

Одночасно збільшено з 1 квітня 2001 року максимальний розмір пенсії за віком для категорії працівників, визначених згідно з пунктом "а" статті 13 та статтею 14 Закону України "Про пенсійне забезпечення", - на 7 гривень, а для інших категорій працівників – на 5 гривень.

Довідкове можна підкреслити, що з а період з 1 січня 2000 року по 1 квітня 2001 року пенсії переглядалися 8 разів і їх розмір в цілому збільшено:

- максимальні розміри на 43%

- мінімальна виплата на 26%

- середній розмір пенсій на 48%

З 1 квітня на підвищення зазначених пенсій передбачається спрямувати 117,6З млн. гривень.

Видатки па підвищення трудових пенсій будуть профінансованiПенсійним фондом України і з 1 квітня 2001 року зростуть на 14%, а не значить, що збільшаться доходи пенсіонерів (середній розмір пенсії збільшаться більш як на 10 відсотків), і майже буде вирішене питання коригування пенсій.

При прийнятті рішення щодо механізму підвищення пенсій використані пропозиції громадян, які надходилипо каналах "Гарячої” лінії, в зверненнях до Верховної Ради і Уряду. Зокрема, найбільше звернень надходило з питань коригування заробітку для призначення пенсій із заробітку до 1992 року.

Міністерству праці та соціальної політики, Міністерству фінансів,Пенсійному фонду України доручено подати пропозиції щодо наступного підвищення у третьому кварталі трудових пенсій.

Демографічні передумови реформування системи пенсійного забезпечення.

Твердження про крах пенсійної системи в Україні стали вже звичними; вони спираються на низький рівень пенсій, які в переважній більшості не забезпечують навіть мінімальнихпотреб населення похилого віку, на наявність 2-х-мільярдної заборгованості (яка тільки протягом останнього року збільшилась у півтора рази) і на сьогодні вдвічі перевищує місячні потреби Фонду. Діюча пенсійна система не виконує своїх2-х основних функцій захисту громадян похилого віку від зубожіння та забезпечення зв'язку між розміром пенсії та трудовим внеском.

Безумовно, головною причиною вкрай незадовільного пенсійного забезпечення є економічна криза і пов'язані з нею низькі надходження до Пенсійного фонду, але надзвичайно важливими є і суто демографічні фактори, які сьогодні є чи не найбільш серйозним бар'єром на шляху реформування системи соціального забезпечення населення України в цілому і пенсійної системи як її невід'ємної складової частини. Рівень постаріння населення України є сьогодні найвищим в СНД, але нижчим, ніж в більшості економічно розвинених країн.

Гострота економічних наслідків постаріння обумовлена головним чином знеціненням внаслідок інфляціїпочатку 90-х років нагромаджень основної частини пенсіонерів і відповідно відсутністю в них додаткових доходів, які б можна було витрачати напідтримку належногорівня життя. В сутності це були ті ж самі добровільні накопичення, що здійснюються в рамках трирiвневої системи пенсійного забезпечення.

Незважаючи на те, що відрахування до Пенсійного фонду становлять 34% Фонду заробітної плати (32% сплачує роботодавець і 2% - працюючий), а сукупні витрати на фінансування пенсій (з урахуванням наявних пільг) наближаються до 20% ВВП, середній розмір пенсії - пенсіонерам, які перебували на обліку в органах соціального захисту, 60,65 грн. (US$ 18) в 1999 році – не забезпечував навіть мінімально пристойного рівня життя. До того ж в зв'язку з падінням курсу національної валюти тільки протягом 1998 року розмір пенсії в доларовому еквіваленті знизився майже на третину. Безумовно важливим результатом низького пенсійного забезпечення є його вплив на подальше зниження рівня народжуваності, викликане необхідністю для середнього покоління утримувати не тільки дітей, а і батьків. В країнах з досить сильними внутрішньосімейними зв'язками і збереженням традицій багатопоколінної родини (особливо поширеними в сільській місцевості) це відіграє вельми помітну роль, посилюючи тим самим процес старіння.

За даними на 1.01.2001 р. в Україні налічувалось 14,5 млн. пенсіонерів (29% загальної чисельності населення), при цьому протягом останніх років їх чисельність зросла значно більше, ніж чисельність населення пенсійного віку. Відбулося це за рахунок дії цілої низки факторів законодавчого характеру:

скасування обмежень на одночасне отримання пенсії і заробітної плати працюючими пенсіонерами призвело до того, що частина населення, яке досягло пенсійного віку, зберегло залишкову працездатність і можливість реалізації своєї трудової активності, оформила пенсії (за умов існування обмежень таке оформлення не набувало масового характеру і таким чином чисельність пенсіонерів була меншою за загальну чисельність населення пенсійного віку):

розширення переліку професій (зокрема за списками №1 та №2), що дають право на призначення пенсії в більш ранньому віці (за даними на 1.01.2000 р. питома вага пенсіонерів, що отримують пенсію на пільгових умовах сягнула 15,4% загальної чисельності пенсіонерів в Україні);

зростання безробіття і можливість призначення пенсії на 1,5 року раніше загального пенсійного віку неминуче призвели до того, що переважна частина безробітних так званого перед пенсійного віку оформлювало пенсії.

Слід підкреслити, що в переважній більшості країн чисельність пенсіонерів перевищує чисельність населення пенсійного віку (передусім за рахунок наявності частини населення, що користується тими чи іншими пільгами), але в Україні ця різниця є вже надто великою – за даними на початок 1999 року вона становила 25% (на початок 1991 року – 18%).

Таблиця2.2.

. Чисельність населення пенсійного віку та пенсіонерів України

1986-1999 роки на початок року, тис.осіб.

1986 1991 1996 1997 1998 1999
Чисельність населення старше працездатного віку ХХ 11096 11556 11608 11653 11616
Чисельність пенсіонерів
Всього 12038 13084 14487 14487 14535 14521
в тому числі:
за віком 8541 9713 10615 10587 10558 10473
за інвалідністю 1352 1313 1814 1968 1926 1978
у разі втрати годувальника 1322 1209 1195 1163 1168 1153
за вислугу років 429 443 464 493
Отримують соціальні пенсії х х 434 426 422 424
Співвідношення чисельності пенсіонерів та населення пенсійного віку, %

ХХ

117,9

125,3

124,8

124,7

125,0

Співвідношення населення пенсійного віку та працездатного віку, в % на початок року

363

385

405

410

413

412

Співвідношення чисельності пенсіонерів і зайнятих, %

471

524

625

642

650

ХХ

Сучасна система пенсійного забезпечення громадян старше працездатного віку побудована в Україні за принципом солідарності поколінь, тобто на основі фінансування виплат пенсіонерам з відрахувань працюючих (які здійснюються ними самими чи їх роботодавцями). У тик випадках, коли коштів Пенсійного фонду не вистачає (під час досить високої інфляції і відповідної індексації пенсії та зарплат це може бути пов'язано не тільки з недостатніми надходженнями, а і з її затримками, оскільки відрахування до Пенсійного фонду здійснюється за минулий місяць, а пенсії сплачуються за поточний; відповідним чином впливають затримки у вигляді зарплати, оскільки відрахування Пенсійного фонду здійснюються тільки після виплати зарплати), різниця повинна фінансуватися з Бюджету, тобто за рахунок перерозподілу інших податкових надходжень до Бюджету від працюючих чи підприємств.

Таким чином, на фінансові можливості солідарної пенсійної системи вирішальний вплив здійснює співвідношення пенсіонерів та платників страховик внесків. Це співвідношення залежить від кількох факторів:

• рівня демографічного навантаження на населення працездатного віку, тобто співвідношення чисельностей населення пенсійного і працездатного віку;

• рівня зайнятості населення працездатного віку, тобто питомої ваги економічно активних осіб в складі населення працездатного віку і питомої ваги зайнятих в складі економно активних;

• питомої ваги платників страховик внесків в загальній чисельності зайнятих.

Всі ці фактори в свою чергу визначаються загальною економічною ситуацією, зокрема рівнем сплати податків в цілому, та демографічною, що характеризується статево віковою структурою населення та співвідношенням середньої тривалості життя у пенсійному та працездатному віці, тобто віком виходу на пенсію на загальних і пільгових засадах і рівнями смертності.

Включення до прогнозу гіпотез збереження сучасних масштабів поширення пільгових пенсій та очікуваних рівнів безробіття призводить до висновку. що вже в середині 20-х років наступного сторіччя кількість пенсіонерів зрівняється з кількістю працюючих, а в 40-х роках - перевищить її.

Але це так би мовити. більш звичні аспекти демографічної обумовленості системи пенсійного забезпечення. Про те, що рівень постаріння населення України істотно перевищує відповідні показники всіх без винятку країн СНД, говорять досить часто. Є однак. ще одна демографічна проблема, пов'язана із співвідношенням середньої тривалості життя у працездатному та пенсійному віці. Якщо б сьогодні були введені персоніфіковані пенсійні рахунки і ставка відрахувань встановлена на рівні 30% заробітної плати (само собою, сплачувати ці внески можуть і самі працюючі, і роботодавці), а пенсійний вік лишився незмінним. то виходячи із сучасних та очікуваних в найближчій перспективі по вікових рівнів смертності, слід визнати, що більше половини працюючих громадян України отримуватимуть пенсію, меншу за 20% їх зарплати, що неминуче (за будь-яких умов економічного розвитку) прирікає їх на бідність. Ця бідність може межувати із зубожінням, або мати досить пристойний вигляд, але рівень життя пенсіонерів значно проступатиметься рівню життя працюючих.

Нормальним вважається співвідношення між пенсією та зарплатою на рівні 45%, але згідно з розрахунками за умов незмінності пенсійного віку на такий рівень, пенсійного забезпечення ніхто ( за винятком тих категорій громадян України, яким пенсії встановлюються на спеціальних підставах ) не може розраховувати. Більше того, наведені на рисунку 2 результати розрахунки свідчать про те, що реальні зрушення можуть бути досягнуті тільки при поступовому підвищенні пенсійного віку до б5 років для всього населення.

Абсолютно ясно, що далеко все обумовлене суто демографічними чинниками. Вкрай негативно розвивається в Україні ситуація із сплатою внесків до Пенсійного фонду і податків в цілому. Якщо спробувати визначити причини цього явища, то слід згадати:

- близько половини всіх розрахунків проводиться у форси бартеру, тобто без зарахування грошей на відповідні банківські рахунки і без виплати заробітної плати у нормальній формі – тобто не сплачуються внески до соціальних фондів;

- збереження широкомасштабної вимушеної неповної зайнятості, передусім неоплачуваних відпусток, істотно скорочує суму надходжень;

- невиплата вже нарахованої зарплати також супроводжується заборгованістю сплати внесків до Пенсійного фонду;

- внаслідок дії цілого ряду факторів значна частина населення працює без реєстрації, що відповідно супроводжується меншими надходженнями коштів до Бюджету (у формі податків) та до Пенсійного фонду;

- рівень зарплати є надто низьким для забезпечення істотних надходжень:

- своєчасно не перераховуються бюджетні кошти для виплати пенсій тим категоріям пенсіонерів, які фінансується з бюджету, а не з Пенсійного фонду (військовослужбовцям зокрема).

Економічний спад і відповідне скорочення надходжень до Пенсійного фонду, зростання кількості пенсіонерів (переважно за рахунок багатократного збільшення чисельності працюючих), які мають право на призначення пенсії у більш ранньому віці), обумовлене ними факторами невпинне зростання співвідношення пенсіонерів та зайнятих (з 471 в 1986 році до 650 в 1998), поширення масштабів тіньового сектору тощо обумовили існування цілого ряду проблем матеріального забезпечення населення непрацездатного віку. Так, 11,7 млн. пенсіонерів (80,7'% їх загальної чисельності) отримують пенсії, менші за встановлену межу малозабезпеченості (73,7 грн. на 01.01.1999 року), в тому числі 722,5 тисяч – менше мінімальної пенсії за віком (41 грн. (включаючи цільову грошову допомогу та індексацію). Незважаючи на досить позитивні тенденції, що спостерігалися протягом березня-листопада 1999 року, все ще зберігаються великі масштаби заборгованості по виплаті пенсій.

Ясно, що за таких умов пенсіонери (принаймні ті, що не мають дітей або інших родичів, на чию допомогу можуть розраховувати), приречені на зубожіння. Єдиною альтернативою для них є пошук додаткових джерел доходів. За даними обстеження домогосподарств пенсіонерів (одиноких та сімей з непрацюючих пенсіонерів) в 1998 році місячний сукупний доход на члена сім'ї з урахуванням натуральних надходжень від особистого підсобного господарства та від продажу продуктів харчування, а також соціальних пільг та допомог у місті в 1,5 рази, а в селі - в3,3 рази перевищував розмір пенсії.

До цього слід додати поширену зайнятість населення пенсійного віку. Крім вже зазначеної економічної необхідності цьому сприяють також кілька факторів:

• в умовах раннього пенсійного віку більша частина населення на час призначення пенсії зберігає залишкову працездатність;

· чинне законодавство протидіє вивільненню осіб, що досягли пенсійного віку;

· працюючі пенсіонери отримують в повному обсязі пенсію та заробітну плату;

· поширення неформального сектору з непрестижними робочими місцями ..створює значний попит на робочу силу населення пенсійного віку, яке, як правило, не мас високих вимог до якості роботи,

Ці причини обумовлюють високий рівень економічної активності і зайнятості населення аж до 70-річного віку. І хоча за даними на 01.01.1999 року з 14.5 млн. пенсіонерів в зареєстрованому секторі економіки України працювали тільки 2 млн., тобто 13.8%, цей відносно невисокий показник обумовлений виключно особливостями вікової структури населення пенсійного віку. Результати 3-х співставних обстежень економічної активності населення України проведених Держкомстатом у 1996-1993 роках, дають підстави для висновку про невпинне зростання рівня економічної активності населення пенсійного віку, більш стрімке у віці 65-69 років. У 1998 році пропонували свою робочу силу на ринку пращ 37,9% населення віком 60-64 роки (в тому числі 46% чоловіків) і 27% населення віком 65-69 років (32% чоловіків), а працювали – відповідно 36,2 (43,8%) та 26,6 (31,6%). До цього сл1д додати. що обстеження не могло повністю врахувати економічну діяльність населення пенсійного віку в незареєстрованому секторі, і реальні рівні зайнятості є вищими. Таким чином, істотна частина населення старше 60 років питання стосовно зміни пенсійного віку фактично для себе вже вирішила.

Працюючі пенсіонери становлять 13,6% всіх зайнятих в зареєстрованому секторі економіки України; що ж стосується окремих галузей, то тут спостерігається значна варіація: її розмах становить 117% середнього по економіці країни показника. Найвища питома вага пенсіонерів в складі працюючих характерна для науки і наукового обслуговування (23,1%), найменша – для фінансування, кредитування і страхування (7,2%). Така різниця обумовлена і диференціацію вимог до робочої сили, новітніми тенденціями розвитку (зокрема, така галузь як страхування докорінно змінилась протягом останніх років, туди прийшли нові люди, як правило, молоді).

По регіонах варіація є менш помітною, але теж значною: її розмах становить 106,6% середнього по країні рівня. Найвища питома вага пенсіонерів спостерігається серед працюючих в зареєстрованому секторі економіки Севастополя, найменша - Закарпацької області. Аналіз регіональної варіації питомої ваги пенсіонерів в складі працюючих свідчить про наявність вирішального впливу на регіональні розбіжності 2-х факторів: рівня постаріння населення та галузевої структури економіки області.

В існуючих економічних умовах вирішення невідкладних проблем пенсійного забезпечення може здійснюватись двома шляхами:

• за рахунок збільшення доходів Пенсійного фонду;

• за рахунок скорочення його видатків.

Для збільшення доходів є такі можливості:

· підвищення податкових ставок - практично це зроблено виконавчою владою двократним збільшенням внесків працюючих з доходів, вищих за 150 гривень на місяць, але додаткові надходження до Фонду є надто малими і не вирішують проблем:

· введення нових зборів – з валютних операцій, купівлі - продажу автомобілів , нерухомості, ювелірних виробів, обслуговування засобів мобільного зв'язку тощо; цей напрям також. поширюється, але зростання доходів Пенсійного фонду - недостатнє, можливо внаслідок "втаємничення" частини операцій;

· поширення практики безготівкового грошового обігу за участю населення, що сприятиме зниженню кількості тіньових операцій – поки що є тільки декларації Уряду та Національного банку про наміри, але нема жодних зрушень на практиці:

· зниження сукупних податкових ставок (не до 10%, але до розумних, економічно обгрунтованих меж), що сприятиме висвітлено частини підприємств та операцій, які сьогодні не реєструються - безумовно, ніхто не може гарантувати, що такий процес розвиватиметься в реальності, існує загроза збереження нинішнього високого рівня ухилення нинішнього високого рівня ухилення від сплати податків, але видається, що вона є короткотривалою і менш імовірно ніж збільшення доходів в результаті зростання чисельності платників податків;

· відмова від практики пільгового оподаткування (в частині внесків до соціальних фондів) окремих галузей, підприємств, територій.

Дії щодо скорочення витрат Пенсійного фонду є, безумовно, менш популярними. Якщо виключити зниження розміру пенсій то наявні можливості виявляються досить обмеженими:

скорочення кількості пільговик пенсіонерів;

поступове скорочення (аж до повного викорінення) практики одночасної виплати пенсії по віку та зарплати у повному обсязі:

підвищення (вельми поступове) пенсійного віку і вирівнювання пенсійного віку для жінок та чоловіків;

збільшення трудового стажу, необхідного для отримання пенсії за віком;

збільшення тривалості періоду, за який враховується розмір доходу (заробітної плати) та відрахувань до Пенсійного фонду при визначені пенсії за віком;

вилучення з Пенсійного фонду виплат, які не мають безпосереднього відношення до його функцій – це хоча і не знизить сукупних витрат на соціальний захист, але зніме частину навантаження на цільовий фонд створений для фінансування пенсій;

введення обмежень для пенсії за віком, яка сплачується з державного пенсійного фонду – відповідно до обмежень максимальних сум щомісячного доходу, з якого стягуються внески до Пенсійного фонду.

Значна частина перелічених заходів вже втілюється в практику, але йдеться про необхідність дотримання системного підходу, оскільки тільки він є запорукою досягнення поставленої мети.

Абсолютно ясно, що перелічені напрями дій можуть не співпадати в часі, більш вдалим з огляду на необхідну суспільну підтримку реформ видається підхід, згідно з яким заходи щодо збільшення сукупних надходжень до Пенсійного фонду - передуватимуть заходам щодо скорочення його витрат.

Що стосується віку виходу на пенсію, то демографічні прогнози свідчать, що для істотного його збільшення Україна має приблизно 10 років, тобто починати цей процес залежно від річних рівнів збільшення (на 3 чи 6 місяців) необхідно не пізніше наступного року, Певні часові обмеження є і у скороченні пільгових пенсій та пільг щодо сплати внесків до Пенсійного фонду. Швидке запровадження цього заходу створює передумови для певного уповільнення процесу збільшення пенсійного віку, і навпаки. Але якщо зважити на співвідношення жінок та чоловіків у пенсійному віці та статеві особливості структури життєвого потенціалу (середню тривалість трудоактивного та пенсійного періодів життя), то слід підкреслити, що дійсно дієві результати може дати встановлення рівного пенсійного віку – 65 років для чоловіків і жінок, як би не хотіли ми робити інакше.

Говорячи про проблему підвищення пенсійного віку, слід підкреслити, що від її вирішення одні верстви населення виграють, а інші програють. Завдання полягає, таким чином, в тому, щоб забезпечити виграш найменш захищених і відповідно найбільш нужденних верств населення (а таким, безумовно, сьогодні є ті пенсіонери, які за станом здоров'я не можуть працювати і вимушені зубожіти на сучасну пенсію). Вони абсолютно нічого не втрачають від підвищення пенсійного віку, а виграти можуть, якщо зекономлені кошти держава витрать на збільшення пенсій передусім для них.

Якщо вважати програшем збільшення періоду трудової діяльності, то програють ті, кому сьогодні 45 - 50 років. Але вони зможуть без обмежень(неминучих в умовах ринкової економіки і наявності безробіття) працювати, отримуючи істотно більші доходи в порівнянні з пенсією (при будь-якому варіантові пенсійного забезпечення пенсія є помітно меншою, ніж зарплата). Особливо важливим з позицій пенсійного забезпечення є підвищення пенсійного віку для жінок з огляду на їх помітно нижчу заробітну плату (в середньому вона становить близько 70% зарплати чоловіків) та більшу тривалість життя в пенсійному віці.

Висновки.

Проблема підвищення пенсійноговіку, безумовно, пов'язана з політикою зайнятості. Але, по-перше, не може бути і мови про значне підвищення пенсійного віку в умовах сучасної економічної кризи, а по-друге, йдеться про дуже поступовий процес, який розвиватиметься на фоні скорочення загальної чисельності населення працездатного віку.

Крім цього в рамках здійснення загальної реформи пенсійної системи необхідно:

• впровадження накопичувальних рахунків на умовах добровільного пенсійного страхування:

• підтримка розвитку недержавних (приватних, корпоративних, професійних тощо) пенсійних фондів - тут необхідно здійснити комплекс заходів для відновлення довіри населення до цих фондів;

• збільшення частки виплат до Пенсійного фонду. які робляться працюючими, і одночасне зменшення частки виплат, які здійснюються працедавцями (за умови попереднього збільшення рівня оплати праці).

Враховуючи те, що майже всі перелічені проблеми взаємообумовлені, єдино перспективним є комплексний підхід, спрямований на одночасний вплив на різні частини існуючого замкненого кола:

· оподаткування доходу фізичних осіб;

· оподаткування прибутку юридичних осіб;

· систему оплати праці;

· політику зайнятості;

· систему соціального забезпечення;

· фінансування освіти, охорони здоров'я, науки та культури.

При вирішенні термінових питань - передусім ліквідації заборгованості - припустимо є тимчасова концентрація зусиль на окремих напрямах дій, але короткострокові пріоритети мають бути підпорядкуванні тим, що формуються на більш віддалену перспективу і мають стратегічний характер.


Розділ 3. Проблеми регулювання системи пенсійного забезпечення

3.1 Пропозиції щодо проведення пенсійної реформи в Україні

Метою реформування пенсійної системи є забезпечення належного рівня життя людей похилого віку на засадах соціальної справедливості, гармонізація відносин між поколіннями та сприяння економічному зростанню.

Пенсійна реформа має здійснюватися на системних засадах, перевірених досвідом інших країн та адаптованих до українських умов, а саме:

• соціальної справедливості, прийнятності, розуміння та підтримки реформи широкими верствами населення;

• свободи вибору, підвищення зацікавленості і відповідальності громадян за свій добробут у старості;

• економічної обгрунтованості та фінансової спроможності стійкості пенсійної системи;

• сприяння зростанню національних заощаджень та економічному розвитку країни;

• захищеності від політичних ризиків.

Пенсійні системи удосконалюються практично в усьому світі, в першу чергу вкраїнах з високорозвиненими суспільними відносинами. Це зумовлено тенденціями старіння населення. Тому, крім підвищення пенсійного віку, запроваджуються інші, побудовані на принципово нових засадах, системи пенсійного забезпечення, які розосереджують ризики і послаблюють його вплив.

Для цього у світовій практиці дедалі ширше застосовується багаторівнева система пенсійного забезпечення, яка має три складові – солідарну (перший рівень), обов'язкову накопичувальну (другий рівень) та додаткову або добровільну накопичувальну (третій рівень). Таке поєднання забезпечує соціальні гарантії та фінансову стабільність пенсійної системи. Адже солідарна і накопичувальна системи підвладні впливу різних ризиків: перша вразлива щодо демографічних ризиків і досить стійка до інфляційних, а друга - навпаки. Реформована солідарна складова враховуватиме інтереси малозабезпечених верств населення, а накопичувальна – стимулюватиме до пенсійних заощаджень усіх громадян, особливо з більш високими доходами.

Для України найбільш прийнятною є багаторівнева пенсійна система. 3 урахуванням цього пенсійну реформу слід проводити за трьома напрямами: реформування солідарної системи, створення обов'язкової накопичувальної системи і розвиток добровільної накопичувальної системи.

Солідарна система має запобігати бідності серед осіб похилого віку через перерозподіл частини коштів Пенсійного фонду в інтересах громадян, які одержували низькі доходи.

Основною метою запровадження накопичувальної пенсійної системи є підвищення розміру пенсій за рахунок доходу, отриманого від інвестування частини пенсійних внесків громадян. При цьому пенсійні кошти мають накопичуватись як шляхом обов'язкового пенсійного страхування, так і створенням додаткових (добровільних) пенсійних заощаджень.

На початкових етапах реформи пенсійне забезпечення осіб, які не братимуть участі в обов'язковій накопичувальній системі, здійснюватиметься за рахунок коштів солідарної системи.

Успішне реформування пенсійної системі вимагає створення економічних передумов, а саме:

• зростання виробництва, зміцнення фінансового стану підприємств і відповідне нарощування фінансових можливостей пенсійної системи;

• розширення продуктивної зайнятості населення, мінімізація прихованого безробіття, тіньової зайнятості, захист трудових і соціальних інтересів громадян України на іноземних ринках праці;

• погашення заборгованості із заробітної плати, підвищення її розміру і збільшення питомої ваги у валовому внутрішньому продукті;

• розширення бази сплати пенсійних внесків за рахунок охоплення пенсійним страхуванням усіх категорій юридичних і фізичних осіб;

• припинення практики списання та реструктуризації заборгованості перед Пенсійним фондом;

• скасування пільг у сплаті пенсійних внесків і заборону запровадження нових пільг у виплаті пенсій без визначення джерел їх фінансування;

• переведення фінансування виплат пенсій сільським пенсіонерам і пільговим категоріям їх одержувачів з Пенсійного фонду на Державний бюджет, корпоративні та професійні пенсійні фонди.

3.1.1. Реформування солідарної системи

Сутність реформування солідарної системи полягає у забезпеченні, з одного боку, базових принципів соціальної рівності, однакового для всіх захисту від бідності у похилому віці, поступового підвищення розмірів пенсій відповідно до державних соціальних гарантій, а з іншого - у ліквідації соціальних відмінностей, пільг та привілеїв. За таких умов солідарна система зможе забезпечити мінімальнийдостаток усім, хто працював.

Обов'язковою умовою гарантованого і ефективного виконання солідарною системою своїх функцій є усунення об'єктивних і суб'єктивних чинників, накопичених за час її існування. 3 цією метою необхідно:

Забезпечити обов'язковість державного пенсійного страхування всіх без винятку працюючих громадян і поступово перейти до паритетної сплати пенсійних внесків - порівну роботодавцями та найманими працівниками. За тих, хто не працює з поважних причин (здійснює догляд за малолітніми дітьми, інвалідами, проходить військову службу), внески мають сплачуватися з коштів Державного бюджету.

Встановити порядок визначення пенсії виключно на основі персоніфікованого обліку пенсійних внесків. До стажу, що дає право на пенсію, мають зараховуватись тільки ті періоди, за які сплачено обов'язкові пенсійні внески. Трудовий внесок і пенсія громадян повинні обчислюватися на основі персоніфікованого обліку за весь період трудової діяльності. Для осіб, які не працювали і не сплачували пенсійних внесків, слід зберегти соціальні виплати з коштів Державного та місцевих бюджетів, а не за рахунок пенсійних заощаджень працюючих громадян.

Пенсії мають обчислюватися лише в тієї суми доходу, з якої сплачені внески. Обмеження максимальної суми доходу, з якої сплачуються внески, необхідно щорічно коригувати з урахуванням динаміки середньої заробітної плати.

Вдосконалити механізм фінансування дострокових пенсій та їх призначення. Дострокові пенсії повинні фінансуватися за рахунок роботодавців, що заохочуватиме їх до запровадження нових технологій, поліпшення умов та охорони праці, зменшення чисельності працюючих у шкідливих умовах.

Запровадити сплату єдиного страхового внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, доручивши це Пенсійному фонду. В результаті можна буде уникнути зростання навантаження на фонд заробітної плати, дублювання функцій різними фондами соціального страхування та зменшити адміністративні видатки.

Передбачити економічні стимули для пізнішого виходу людей на пенсію шляхом прогресивного підвищення розміру пенсій за кожний рік роботи після досягнення пенсійного віку.

3.1.2. Запровадження обов’язкової накопичувальної системи

Забезпечення соціальної справедливості, економічної обгрунтованості та фінансової стабільності пенсійної системи настійно вимагає запровадження накопичувальної її складової (другий рівень). Це означає, що усі працівники зобов’язані відкладати частину зароблених коштів на старість і вносити її в Накопичувальний пенсійний фонд. А отже, після досягнення пенсійного віку кожен буде одержувати додатково до виплат за солідарною системою пенсію з обов'язкової накопичувальної системи.

Ця система передбачає більшу, ніж солідарна, свободу вибору і одночасно відповідальність працівника.

Основні завдання запровадження обов'язкової накопичувальної системи:

• підвищення рівня пенсій за рахунок отримання інвестиційного доходу;

• посилення залежності розміру пенсії від пенсійних внесків роботодавців ) найманих працівників;

• забезпечення права успадкування коштів пенсійних внесків спадкоємцями у разі передчасної смерті застрахованої особи;

• формування на основі пенсійних внесків інвестиційного капіталу;

• розосередження ризиків фінансування виплати пенсій між солідарною і обов'язковою накопичувальною системами;

• удосконалення управління системою пенсійного забезпечення за рахунок передачі недержавним компаніям функцій управління активами Накопичувального пенсійного фонду;

• створення дієвих механізмів захисту майнових прав та інтересів застрахованих осі6.

Важливою умовою запровадження обов’язкової накопичувальної системи є правильний вибір Урядом моделі її адміністрування (централізованої, децентралізованої чи іншої), використання переваг різних моделей, світового досвіду, а також урахування особливостей внутрішньої соціально-економічної ситуації.

Це ж стосується і питання вибору банківської чи небанківської фінансової установи або мережі таких установ, які мають обслуговувати накопичувальну пенсійну систему.

3.1.3. Запровадження добровільної (додаткової) накопичувальної системи

Добровільна (додаткова) накопичувальна система (третій рівень) розрахована на людей, які хочуть і можуть створити більші заощадження на старість. У рамках такої системи фінансуються і дострокові пенсії. Кожен громадянин повинен мати можливість обрати ту форму заощаджень, якій він довіряє найбільше. Тому право здійснення добровільного пенсійного забезпечення необхідно надавати не тільки пенсійним фондам, а й банкам та небанківським фінансовим установам.

Основні завдання запровадження добровільної (додаткової) накопичувальної системи:

· формування законодавчої та нормативної бази для створення функціонування недержавних пенсійних фондів;

· залучення до створення пенсійних фондів банків та небанківських фінансових установ;

· сприяння накопиченню добровільних пенсійних заощаджень громадян у банках та небанківських фінансових установах;

· створення професійних та корпоративних пенсійних фондів, які акумулювали 6 кошти для виплати пільгових пенсій;

· запровадження обов'язкової сплати додаткових пенсійних внесків за рахунок коштів роботодавців на підприємствах з шкідливими умовами праці;

· визначення пенсій залежно від накопиченої суми пенсійних внесків та інвестиційного

· доходу;

· чітке визначення вимог та критеріїв, пов'язаних із заснування недержавних пенсійних фондів, управлінням ними та їхніми активами;

· розмежування пенсійних коштів та інших активів банків і небанківських фінансових установ, які обслуговують пенсійні програми;

· заборона виконання однією юридичною особою функцій накопичення та зберігання пенсійних активів і управління ними;

· забезпечення інформаційної відкритості для вкладників пенсійних коштів діяльності недержавних пенсійних фондів, банків та небанківських фінансових установ, які обслуговують пенсійні програми.

3.1.4. 0собливості переходу до багаторівневої пенсійної системи

У процесі переходу до багаторівневої пенсійної системи тривалий час (за оцінками експертів, 25 - 30 років) потрібно буде виконувати подвійні зобов'язання: виплачувати пенсії тим, хто отримує їх лише з солідарної системи, і водночас спрямовувати частину коштів на формування обов'язкових індивідуальних пенсійних заощаджень. За таких умов не виключена поява дефіциту коштів у солідарній пенсійній системі, що спонукатиме до пошуку джерел їх компенсації.

Потреба у додаткових коштах для виконання подвійних зобов'язань буде максимальною на перших порах реформування пенсійної системи і надалі поступово зменшуватиметься за рахунок скорочення чисельності осіб, які отримують пенсію виключно з солідарної системи. За прогнозами, у 2002 - 2006 роках в Україні складається найбільш сприятлива демографічна ситуація для запровадження обов'язкової накопичувальної системи з найменшими фінансовими витратами. Нею треба оптимально скористатися, оскільки після зазначеного періоду утримання однорівневої солідарної системи і запровадження накопичувальної буде обходитися значно дорожче.

Важливою і необхідною умовою запровадження багаторівневої системи є перехід на паритетну систему сплати пенсійних внесків - порівну роботодавцями та найманими працівниками.

3.1.5. Пенсійна реформа у контексті соціально-економічних перетворень.

Реформування пенсійної системи - складний, багатогранний і комплексний процес, який має істотно змінити баланс політичних, економічних та соціальних інтересів населення, систему державних фінансів, функціонування ринків праці та капіталу. Відповідний успіх цієї справи значною мірою залежатиме від узгодженості дій у суміжних напрямах ринкового трансформування економіки.

Важливою умовою функціонування накопичувальної пенсійної системи є створення інфраструктури та механізмів ефективного інвестування пенсійних коштів, надійного їх захисту від ризиків втрати та знецінення. 3 цією метою необхідно:

- визначити перелік фінансових інструментів, дозволених для інвестування пенсійних коштів, які б забезпечували збалансування можливих ризиків та очікуваних доходів;

- встановити правила інвестування пенсійних коштів, які б мінімізували ризики і гарантували дохід;

- розробити програму розвитку ринку середньо - і довгострокових державних боргових зобов'язань як одного з важливих інструментів інвестування пенсійних коштів та механізми гарантування виконання державою своїх боргових зобов'язань;

- сприяти розвитку небанківського фінансового посередництва, вітчизняних фінансових інституцій, а також формуванню інвестиційної культури;

- створити систему та механізми надійного зберігання та накопичення пенсійних коштів, захисту їх від ризиків, а також прозорого ціноутворення на ринку корпоративних цінних паперів та обслуговування пенсійних коштів;

- сприяти розвитку ринку іпотечних фінансових інструментів, становленню інвестиційних фондів, вкладенню в них пенсійних коштів і наступному використанню при кредитуванні будівництва та придбанні житла, у тому числі з врахуванням досвіду холдінгової компанії "Київміськбуд" та акціонерного комерційного банку "Аркада";

- розробити механізми участі пенсійних фондів в управлінні емітентами акцій (корпоративними правами), в які вкладені пенсійні активи, та інвестування пенсійних коштів в іноземні фінансові проекти згідно з вимогами законодавства;

- розробити механізми взаємодії застрахованих осіб (учасників пенсійних фондів), банків та небанківських фінансових установ, що їх обслуговують, і держави в частині здійснення інвестиційної політики щодо пенсійних коштів;

- встановити процедуру відбору банків та небанківських фінансових установ для інвестування пенсійних коштів і визначити вимоги до компаній, що здійснюють управління ними та адміністрування пенсійними фондами;

- забезпечити пріоритетність економічних інтересів вкладників пенсійних фондів у процесі інвестування пенсійних коштів на засадах безпечності, довгостроковості і зворотності вкладення коштів, недопущення прямого їх вкладення у комерційні проекти;

- створити умови для участі в управлінні накопичувальною пенсійною системою представників застрахованих осіб та роботодавців;

- запровадити обов'язкове ліцензування юридичних осіб, які здійснюють управління пенсійними коштами.

Створення ефективної системи інвестування пенсійних коштів сприятиме прискореному розвитку інвестиційних процесів, піднесенню економіки, фінансовому зміцненню накопичувальної пенсійної системи і забезпеченню її стійкості.

Реформування пенсійної системи має бути підкріплене адекватними змінами в оподаткуванні, які заохочували б роботодавців і найманих працівників до накопичення та інвестування пенсійних заощаджень. 3 цією метою необхідно:

• знизити ставки оподаткування доходів фізичних осіб, що сприятиме підвищенню доходів населення та їх легалізації збільшенню пенсійних внесків;

• звільнити від оподаткування частину доходів фізичних та юридичних осіб, яка спрямовуватиметься в накопичувальну пенсійну систему;

• звільнити від податку на прибуток інвестиційні доходи, одержані від вкладення пенсійних коштів;

• включити до системи оподаткування доходів фізичних осіб виплати з накопичувальної пенсійної системи;

• звільнити суб'єктів господарювання, які управляють пенсійними коштами, від податку на додану вартість послуг з обслуговування пенсійних активів, оскільки це призводить до адекватного зменшення пенсійних виплат;

• розробити правовий та економічний механізми залучення доходів, одержаних від легалізації та податкової амністії, до пенсійних фондів.

Практичні аспекти здійснення пенсійної реформи потребують розрішення слідуючих питань (мал. 1).

Практичні аспекти здійснення пенсійної реформи
Мал. 1


Інформаційне та організаційне забезпечення.

Необхідною умовою пенсійного реформування є підготовка суспільства, його свідомості до сприйняття нової пенсійної системи. Реформа може бути успішною лише за умови усвідомлення всіма верствами населення її необхідності і необоротності, а головне, позитивного впливу на умови життя і добробут людей.

Інформаційне забезпечення реформи передбачає:

надання громадянам вільного доступу до інформацій про принципи, засади та цілі реформування пенсійної системи;

широку роз'яснювальну роботу щодо необхідності пенсійної реформи і переваг нової пенсійної системи;

конструктивний діалог та консультації з соціальними партнерами;

регулярні дослідження громадської думки;

щорічне інформування застрахованих осіб про стан їхніх персональних пенсійних рахунків та забезпечення безперешкодного доступу до такої інформацій;

створення при обласних і районних державних адміністраціях інформаційно-консультативних центрів, а в населених пунктах, на підприємствах, в установах та організаціях - інформаційно-консультативних пунктів з питань пенсійної реформи.

Аналіз ситуації з 1998 року, коли було прийнято Указ Президента України "Про Основні напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні”, підтверджує, що здійснення пенсійної реформи відчутно сповільнило недостатнє організаційне забезпечення та управління цим процесом.

Для посилення організаційного забезпечення пенсійної реформи необхідно:

· спрямувати зусилля Державної ради з питань пенсійної реформи на налагодження узгодженої діяльності законодавчої та виконавчої влади у цій сфері;

· покласти персональну відповідальність за здійснення пенсійної реформи на Прем'єр-міністра України;

· Кабінету Міністрів забезпечити широку координацію роботи із здійснення пенсійної реформи за всіма її напрямами;

· створити Координаційний центр з питань здійснення пенсійної реформи на чолі а віце-прем'єр-міністром з питань економіки;

· включити до складу Координаційного центру представників міністерств економіки та з питань європейської інтеграції, фінансів, праці та соціальної політики, Пенсійного фонду, Національного банку, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Державної податкової адміністрації України;

· підвищити роль Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції у створенні макроекономічних передумов здійснення пенсійної реформи;

· посилити відповідальність Міністерства праці та соціальної політики за організацію і координацію діяльності з підготовки нормативно-правової бази, безпосереднє впровадження багаторівневої пенсійної системи, здійснення інформаційно-роз'яснювальної роботи, контроль за додержанням вимог законодавства при призначенні пенсій, укладення міжнародних угод щодо соціального захисту громадян;

· покласти на Міністерство фінансів коригування фінансової бази пенсійної системи, забезпечення її збалансованості і стійкості, у тому числі шляхом міжбюджетного регулювання із застосуванням ефективних фінансових інструментів;

· доручити Міністерству економіки та з питань європейської інтеграції, Міністерству фінансів України, Національному банку України і Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку організацію і здійснення контролю за інвестуванням пенсійних коштів, діяльністю банків і небанківських фінансових установ та функціонуванням ринків цінних паперів з обслуговування Пенсійних програм;

· передати питання здійснення пенсійної реформи в міністерствах економічного та соціального профілю у відання одного із заступників державного секретаря, а у Пенсійному фонді заступника голови правління;

· створити у відповідних центральних органах виконавчої влади структурні підрозділи з організації практичного впровадження та супроводження пенсійної реформи;

· уточнити статус та функції Пенсійного фонду, зміцнити його кадровий потенціал та матеріально-технічну базу, вирішити питання щодо створення спеціального державного регуляторного органу;

· сформувати при Пенсійному фонді інститут актуаріїв з покладенням на нього обов'язків з проведення систематичних аналітичних та прогнозних розрахунків;

· створити у наукових і вищих навчальних закладах підрозділи для розширення наукових досліджень, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців для нової пенсійної системи та їх стажування за рубежем.

Етапи впровадження пенсійний реформи.

Впровадження нової пенсійної системи – не багатоаспектна робота, розрахована на тривалу перспективу.

Вона передбачає невідкладне прийняття Верховною Радою України законів "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про іпотеку", "Про цінні папери та фондовий ринок", "Про акціонерні товариства", "Про державний борг", Податкового, Земельного і Житлового кодексів.

При доопрацюванні і прийнятті цих законопроектів та підготовці нових, що стосуються пенсійного забезпечення, необхідно врахувати рекомендації Міжнародної організації праці щодо засад функціонування майбутньої пенсійної системи та забезпечити гармонізацію норм національного законодавства із законодавством Європейського Союзу. Зокрема - врахувати Директиви Европарламенту та Ради Європи щодо координацій законодавчих і нормативних актів з регулювання діяльності професійних пенсійних фондів.

3 цією метою рекомендувати Верховній Раді України створити тимчасову спеціальну комісію для опрацювання законодавства з пенсійної реформи; не розглядати жодного проекту закону, пов'язаного з пенсійним забезпеченням, без попередньої експертизи та висновків цих комісій щодо його відповідності загальній стратегії пенсійної реформи.

Передбачаються три етапи пенсійної реформи:

I етап - 2001 - 2002 роки: створення організаційно-правовихта економічних засад пенсійної реформи і реформування солідарної системи. Для цього Кабінет Міністрів України має підготувати зміни і доповнення до законодавства України щодо:

· обчислення пенсій лише із заробітку, з якого були сплачені страхові внески до Пенсійного фонду;

· передачі з 1 січня 2002 року органам Пенсійного фонду в усіх регіонах функцій з призначення та виплати пенсій з урахуванням результатів проведеного експерименту;

· заборони списання заборгованості з обов'язкових платежів до Пенсійного фонду;

· звільнення з 2003 року від оподаткування частини доходів фізичних та юридичних осіб, що спрямовується до пенсійних фондів, та оподаткування інвестиційних доходів, одержаних від вкладення пенсійних коштів, і введення у систему оподаткування податку з пенсійних виплат з урахуванням відповідних змін у Податковому кодексі;

· скасування пільг у сплаті обов'язкових платежів із соціального страхування та створення

· рівних умов їх справляння незалежно від способів оподаткування;

· виведення з 1 липня 2002 року загальнообов'язкового державного пенсійного страхування з системи оподаткування та відновлення прав Пенсійного фонду як органу справляння зазначених платежів з урахуванням цих пропозицій при прийнятті Податкового кодексу;

· економічного стимулювання більш пізнього виходу людей на пенсію;

· створення та функціонування системи добровільного пенсійного забезпечення;

· переходу з 1 липня 2002 року до обчислення розмірів трудових пенсій на підставі персоніфікованого обліку пенсійного страхування;

· виділення з 1 січня 2002 року з Державного і місцевих бюджетів коштів на інформаційно-організаційне забезпечення пенсійної реформи;

· залучення з 1 січня 2003 року додаткових джерел фінансування для поетапного відшкодування витрат Пенсійного фонду на виплату пенсій сільським пенсіонерам;

· збільшення надходжень до Пенсійного фонду для компенсування його втрат у зв'язку із запровадженням обов'язкової накопичувальної системи;

· запровадження у 2003 році сплати єдиного страхового внеску.

Протягом цього періоду Уряд має забезпечити:

· погашення заборгованості з виплати заробітної плати та надходження адекватних сум пенсійних внесків;

· істотне скорочення виплати заробітної плати у натуральній формі;

· реформування діючої солідарної системи, забезпечення її збалансованості та фінансової стабільності

· створення системи державного регулювання і контролю у сфері добровільного пенсійного страхування, а також спеціального державного регулятивного органу;

· підготовку до впровадження накопичувальної системи; підвищення дисципліни сплати пенсійних внесків;

· завершення розмежування джерел фінансування пенсійного забезпечення;

· переведення соціальних пенсій у систему соціальної допомоги на основі Закону "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям";

· збільшення не менш як на 12% пенсій та відновлення соціальної справедливості шляхом поступового зняття обмеження максимального розміру пенсій з солідарної системи;

· підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації фахівців для багаторівневої системи пенсійного забезпечення та визначення джерел її фінансування;

· включення до навчальних програм у середніх та вищих навчальних закладах питань пенсійного забезпечення та пенсійної реформи;

· формування системи державного регулювання і контролю у сфері пенсійного страхування та спеціального державного регулятивного органу;

· створення механізму захисту майнових прав та інтересів інвесторів;

· вирішення питань інформаційного та організаційного забезпечення здійснення пенсійної реформи;

· зміцнення кадрового та матеріально-технічного потенціалу Пенсійного фонду.

· Кабінету Міністрів разом з Національним банком і Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку:

· розробити програму розвитку ринку середньо і довгострокових державних боргових зобов'язань;

· опрацювати механізми виконання державою своїх боргових зобов'язань та відновлення довіри інвесторів до державних боргових цінних паперів;

· визначити принципи та нормативи відбору і використання фінансових інструментів інвестування пенсійних коштів;

· сформувати та регламентувати пакет фінансових засобів захисту пенсійних коштів від ризиків втрати і знецінення.

II етап – 2003 - 2004 роки: запровадження добровільної системи пенсійного забезпечення. 3 цією метою Кабінету Міністрів необхідно;

· створити економічні передумови та інформаційно-технічну базу запровадження обов'язкової накопичувальної системи;

· запровадити систему державного регулювання та контролю у сфері пенсійного забезпечення;

· сформувати нормативно-правову базу для банківського сектору, фондового та страхового ринків з обігу пенсійних коштів;

· запровадити обов'язковість державного пенсійного страхування для всіх без винятку громадян;

· запровадити обов'язкове нарахування додаткових пенсійних внесків за рахунок коштів роботодавців на підприємствах з шкідливими умовами праці;

· завершити реформування системи оплати праці і забезпечити паритетність участі працівників та роботодавців у сплаті пенсійних внесків;

· забезпечити функціонування єдиної централізованої бази даних про застрахованих осіб та видачу їм посвідчень загальнообов'язкового державного соціального страхування.

III етап - 2005 - 2009 роки: запровадження обов'язкової накопичувальної системи. За цей період Кабінет Міністрів повинен забезпечити:

· запровадження системи державних мінімальних соціальних стандартів та підвищення мінімальних розмірів заробітної плати і пенсій до рівня мінімальних державних гарантій прожиткового мінімуму відповідних груп населення;

· відрахування внесків до обов'язкової накопичувальної системи та повноцінне її функціонування;

· розмежування джерел фінансування пенсійного забезпечення з виключенням можливості фінансування будь-яких пенсійних пільг або привілейованих видів пенсій за рахунок загальних пенсійних внесків;

· уніфікацію та кодифікацію законодавства з питань пенсійного забезпечення та гармонізацію його з законодавством Європейського Союзу.

Цей пакет заходів є основним, але не вичерпним. У процесі його реалізації треба постійно аналізувати досягнуті результати і вносити необхідні корективи.

Очікувані результати.

Внаслідок здійснення реформи буде впроваджено багаторівневу пенсійну систему, побудовану на засадах соціальної справедливості, солідарності поколінь та соціального страхування. Це розширить можливості для підвищення добробуту людей похилого віку та зміцнення потенціалу економічного зростання.

Створення адекватної ринковій економіці пенсійної системи підвищить рівень відповідальності громадян за свою долю, спонукає їх залишати частину зароблених коштів на старість, допоможе подолати патерналістські настрої та очікування, швидше адаптуватися до нових умов життя.

Здійснення пенсійної реформи дасть змогу подолати бідність серед людей похилого віку, які все життя добросовісно працювали і створювали національне багатство.

Багаторівнева пенсійна система – це шлях до поступового зближення співвідношення між середніми розмірами пенсій заробітної плати – з 34 до 65%. Будуть усунуті чинники соціальної несправедливості, перерозподілу коштів Пенсійного фонду на користь пільгових категорій. Доходи пенсіонерів перевищать прожитковий мінімум.

Пенсійна реформа адресується не тільки старшим поколінням, але й молоді, яка набуває завдяки цьому впевненості у своєму майбутньому.

Реформована пенсійна система стане потужним джерелом довготривалих інвестицій в економіку країни. Протягом 10 років їх обсяги можуть досягти близько 25 млрд. гривень. Це сприятиме розширенню зайнятості, зростанню доходів громадян та зміцненню фінансової бази пенсійної системи.

Дальше блокування пенсійної реформи мало б надзвичайно негативні наслідки для держави і людей, законсервувало б неприпустимо низький рівень пенсійного забезпечення. Спроби підвищити пенсії до рівня 50 – 60% заро6ітної плати без здійснення пенсійної реформи і запровадження багаторівневої пенсійної системи тільки шляхом збільшення нарахувань на фонд оплати праці до 60 – 70% будуть непосильним тягарем.


3.2 Розвиток системи добровільного пенсійного забезпечення

З реформуванням пенсійної системи ми не повинні зволікати. Такої думки дотримуються вітчизняні фахівці та міжнародні експерти. На цьому наголошує і Президент України Леонід Кучма, який нещодавно звернувся до уряду з Посланням “Про основні напрямки реформування системи пенсійного забезпечення населення України”. У ньомуглава держави піддав гострій критиці діючу нині солідарну систему пенсійного забезпечення, що соціально несправедлива насамперед до найбідніших верств населення.

Пенсійна реформа стосується не лише старшого покоління, тобто нинішніх пенсіонерів, а й молоді, яка тільки вступає у трудове життя, громадян, котрі незабаром вийдуть на заслужений відпочинок.

Запровадження багаторівневої пенсійної системи - це шлях до поступового збільшення рівня пенсій, а отже можливість для підвищення добробуту людей та зміцнення потенціалу економічного зростання.

Пенсійна реформа в Україні має досягти таких цілей:

встановити залежність розміру пенсії від величини заробітку і трудового стажу;

заохотити громадян до заощадження коштів на старість;

створити ефективнішу і дієвішу систему адміністративного управління в пенсійному забезпеченні;

забезпечити фінансову стабільність пенсійної системи;

забезпечити надійність заощаджень учасників пенсійних програм;

підвищити рівень життя пенсіонерів.

3.2.1. Підвищення рівня життя людей похилого віку.

Для розв'язання проблем, які постали в системі пенсійного забезпечення, і підвищення рівня життя пенсіонерів потрібно запровадити такі зміни:

встановити пряму залежність розміру пенсій від розміру внесків. Хто не сплачує внесків, той не отримуватиме пенсії. Хто сплачує внески в більшому розмірі або протягом довшого часу, той одержуватиме пропорційно більшу пенсію, порівняно з тими, хто здійснює менші відрахування з меншого заробітку або працює протягом коротшого часу;

забезпечити точний облік періодів зайнятості, заробітної платні та сплачених внесків. Саме для цього в Україні тепер створюють систему персоніфікованого обліку відомостей;

впорядкувати систему призначення пільгових пенсій. Всі працівники, які сплачують однакові внески, мають отримувати однакові пенсії;

стимулювати пізніший вихід на пенсію. Завдяки подовженню віку виходу на пенсію вдається збільшити кількість платників внесків і підвищити пенсії;

вилучити програми соціальної допомоги з пенсійної системи. Соціальні пенсії, доплати, адресна допомога та інші види допомоги має фінансувати Державний бюджет. У майбутньому всі ці виплати потрібно об'єднати в єдину програму соціальної допомоги - програму гарантованого мінімального доходу сім'ї;

для стимулювання платіжної дисципліни встановити оптимальне співвідношення між розмірами пенсій і внесками.

За умови здійснення цих заходів пенсійне забезпечення в поєднанні із соціальною допомогою сформують набагато надійнішу систему захисту від бідності, ніж та, яка існує сьогодні.

Проте, якщо зміни буде запроваджено тільки в пенсійній системі, то виявлені проблеми навряд чи вдасться усунути. Пенсійна реформа має стати складовою частиною комплексної програми економічних і фінансових перетворень.

Створення працівникам надійних умов для заощадження коштів на старість.

Сьогодні українці не заощаджують коштiв на старість, тому що не мають надійних умов для заощадження коштів. Під час гіперінфляції 1993-1994 років мільйони людей втратили практично всі свої заощадження. Крім того, чимало українців, які вкладали гроші до приватних пенсійних фондів, створених на початку 90-х років, зазнали збитків, коли більшість цих фондів збанкрутували. Водночас, через дуже невеликі суми вкладів в українських кредитно-фінансових установах, підприємства України гостро відчувають нестачу короткострокових та довгострокових кредитів.

Забезпечити надійний захист заощаджень та запобігти повторенню помилок минулого потрібно зробити:

· Створити регулятивний орган з елементами самофінансування, який надійно захищає права учасників пенсійної системи, забезпечує їїпрозорість та оприлюднення інформації.

· Встановити суворі вимоги до диверсифікацй пенсійних активів (інвестування пенсійних коштів у більше ніж один вид активів), щоб забезпечити інвестування пенсійних коштів тільки в інтересах вкладників, а також збільшити дохідність інвестицій і мінімізувати ризики.

· Щоб гарантувати захист інтересів меншості акціонерів, вдосконалити закони, які регулюють функціонування ринків капіталу.

· Встановити суворі кваліфікаційні вимоги до актуаріїв, аудиторів, компаній з управління активами та зберiгачів. У системі пенсійних заощаджень мають працювати лише професіонали з бездоганною репутацією.

· В законодавчому порядку забезпечити розмежування активів учасників і активів надавачів послуг, а також залучення банків- зберiгачів до фізичного зберігання активів учасників.

· Забезпечити стійке економічне зростання. Стабільна й ефективна економіка є необхідною умовою дохідності внутрішніх інвестицій в Україні.

Існує лише два шляхи підвищення розмірів пенсій за рахунок страхових внесків: або збільшити надходження від сплати пенсійних внесків, або збільшити відношення чисельності працівників, які сплачують внески, до чисельності пенсіонерів.

Відношення чисельності працівників до чисельності пенсіонерів залежить від віку виходу на пенсію. Що більше це відношення, то вищими можуть бути пенсії.

Збільшити відношення чисельності працівників до чисельності пенсіонерів можна двома шляхами:

· стимулювати пізніший вік виходу на пенсію через збільшення розміру пенсії в разі відстрочення часу виходу на пенсію;

· змінити механізм фінансування пільгових пенсій, що їх призначають у період роботи і виплачують у повному розмірі.

Стимулювання пізнішого віку виходу на пенсію завдяки збільшенню розміру пенсії в разі відстрочення часу виходу на пенсію є важливою передумовою, що забезпечить фінансову стабільність пенсійної системи. У 2000 році відношення людей працездатного віку до осіб старшого віку становить 2,5:1. Припустимо, встановлений вік виходу на пенсію (55 років для жінок і 60 років - для чоловіків) залишиться незмінним до 2026 року.

За оптимістичного варіанту перебігу демографічних процесів в Україні, згідно з прогнозами українських демографів, відношення людей працездатного віку до осіб старшого віку у 2016 році дорівнюватиме 2,2:1. А у 2026 році це відношення зменшиться до 1,8:1. Треба зазначити, що під час обчислення такого відношення не було враховано кількості пенсіонерів, які отримують соціальні пенсії; пенсії в разі втрати годувальника та пенсії за інвалідністю. Протягом останніх років чисельність цих категорій пенсіонерів становила близько 3 млн. осіб. 3 огляду на той факт, що не всі особи працездатного віку є платниками пенсійних внесків (зокрема ті, хто навчається, доглядає за дітьми, безробітним тощо), у 2026 році відношення платників пенсійних внесків до пенсіонерів, за попередніми підрахунками, становитиме 1,2:1.

Підвищення віку виходу на пенсію не означає, що пенсії нікому буде отримувати.

Дехто вважає, що вирішуючи питання пенсійного віку, потрібно враховувати лише середню тривалість життя в Україні (за даними Державного комітету статистики України, в 1997-1998 роках очікувана тривалість життя при народженні становила 73,5 року для жінок і 62,7 року для чоловіків).

Проте в системах пенсійного забезпечення суттєвим є й інший показник - тривалість життя по досягненні пенсійного віку. В Україні чоловік по досягненні 60-річного віку живе в середньому 14,2 року, а жінка по досягненні такого самого віку - 18,6 року. В поданій далі таблиці вміщено показники очікуваної тривалості життя чоловіків і жінок віком 55, 60, 65 і 70 років (розрахунки здійснено на підставі опублікованих даних про рівні смертності):

Очікувана тривалість життя Таб. 3.2.1

ВІК ЧОЛОВІКИ ЖІНКИ
55 17,1 22,5
60 14,2 18,6
65 11,6 15,0
70 9,2 11,6

Аналіз розподілу населення України за віком свідчить, що за станом на 1 січня 1999 року серед 10 млн. осіб, старших за 60 років:

· 69% мають вік 65 років і більше;

· 49% мають вік 70 років і більше.

В Україні вік виходу на пенсію є нижчим, ніж у багатьох країнах, які впровадили пенсійну реформу.

Більшість країн розв'язують проблему старіння населення, підвищуючи вік виходу на пенсію. В наступній таблиці вміщено дані про вік виходу на пенсію для чоловіків і жінок у деяких країнах світу.

Вік виходу на пенсію в деяких країнах світу Таб. 3.2.2

КРАЇНИ ЧОЛОВІКИ ЖІНКИ
Великобританія 65 65
Естонія 63 63
Казахстан 63 58
Канада 65 65
Польща 65 60
США 67 67
Угорщина 62 62
Україна 60 55

3.2.2. Обгрунтування віку виходу на пенсію.

Будь-яка пенсійна система спирається на фундаментальний принцип: ті, хто сплачує однакові внески, мають отримувати й однакові пенсії. Одна з причин незадовільної сплати внесків до Пенсійного фонду в нинішній системі пенсійного забезпечення полягає в тому, що незважаючи на однакову для всіх працівників ставку пенсійних внесків, деякі категорії пенсіонерів отримують набагато більші пенсії.

Інше важливе питання пенсійного забезпечення - встановлення однакового віку виходу на пенсію для жінок і чоловіків. В ООН вважають, що за умов ринкової економіки диференціація пенсійного віку за ознакою статі є дискримінаційною, тому що рівень життя залежить насамперед від професійної кар'єри тривалості трудової діяльності. Крім того, нижчий вік виходу на пенсію для жінок розбалансовує фінансування пенсій у солідарній системі. В нинішній системі жінки належать до своєрідної категорії пільговиків, оскільки сплачують внески на п'ять років менше, виходять на пенсію на п'ять років раніше, живуть на кілька років довше за чоловіків, але пенсію (обчислену як частка заробітку) мають таку саму.

Персоніфікований облік відомостей у системі обов'язкового державного пенсійного страхування та індивідуальні накопичувальні пенсійні рахунки.

Персоніфікований облік у солідарній системі пенсійного забезпечення нерідко ототожнюють із створенням індивідуальних пенсійних рахунків у накопичувальній системі. Тим часом йдеться про два різні поняття.

Персоніфікація - це лише облік і зберігання в Пенсійному фонді переданої йому інформації про трудовий стаж, заробіток і пенсійні внески працівників. Запровадження персоніфікованого обліку відомостей дає можливість вдосконалити умови призначення пенсії та порядок обчислення її розміру. Персоніфікація є, по суті, одним із способів точного облікування відомостей, необхідних для реалізації права на пенсію та здійснення диференціації її розміру залежно від трудового внеску особи.

Зовсім інший зміст вкладено в поняття індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунків, що їх створюють в обов'язковій накопичувальній системі для обліку пенсійних активів, належних учасникам пенсійних фондів. На індивідуальному накопичувальному пенсійному рахунку кожної фізичної особи ведуть облік внесків, інвестиційного доходу та відповідних витрат, пов'язаних з наданням повного обсягу послуг з пенсійного забезпечення. Пенсію обчислюють виходячи із суми, облікованої на індивідуальному накопичувальному пенсійному рахунку в день виходу на пенсію.

3.2.3. Переваги персоніфікації.

Завдяки персоніфікації пенсійної звітності та обліку пенсійних даних виграють усі - і підприємства, і працівники, і держава загалом.

Персоніфікація вигідна підприємствам і громадянам, оскільки:

· дозволить запровадити справедливий порядок нарахування пенсій. Завдяки персоніфікованому обліку відомостей Пенсійний фонд матиме у своєму розпорядженні достовірні дані про тривалість трудового стажу працівників, їхні заробітки та суми внесків, а також внесків, які сплатили до Пенсійного фонду роботодавці. Це дозволить поступово відновити диференціацію розмірів пенсій залежно від тривалості стажу та величини сплачених внесків за рахунок ефективнішого обліку даних про трудовий стаж і заробіток протягом усієї трудової діяльності застрахованої особи;

· полегшить визначення права громадян на пенсію. Автоматизований облік пенсійних даних суттєво знизить ймовірність помилок у нарахуванні пенсій і запобігатиме зловживанням під час оформлення документів для призначення пенсій. Водночас це дозволить звільнити громадян від необхідності подання документів про стаж роботи, заробіток, потрібних для призначення пенсій;

· скоротить час роботодавців на подання відомостей про осіб, які в них працюють, і перерахування коштiв до Пенсійного фонду.

· Персоніфікація відомостей покращить діяльність Пенсійного фонду, оскільки:

· сприятиме поліпшенню платіжної дисципліни платників внесків - підприємств і громадян. Кожний працівник матиме можливість контролювати вчасність та повноту перерахування внесків до Пенсійного фонду з боку роботодавця. Персоніфікований облік усуне можливість "заробляти" право на пенсію для громадян, зайнятих у тіньовому секторі економіки;

· усуне потребу заповнення трудових книжок. Всю потрібну для призначення пенсії інформацію зберігатимуть у персоніфікованій базі даних і регулярно оновлюватимуть на підставі звітів роботодавців.

. Персоніфікація стимулюватиме краще функціонування програм соціальної допомоги, оскільки:

· забезпечить органам соціального захисту населення можливіть використовувати дані про зайнятість і заробітки громадян для визначення права окремих категорій громадян на додаткову матеріальну допомогу;

· закладає основу розробки ефективних автоматизованих систем управління іншими програмами соціального страхування, таких як допомога з безробіття, допомога через тимчасову непрацездатність та нещасний випадок на виробництві.

1998 року Кабінет Міністрів, відповідно до Указу Президента України, розробив вимоги до системи персоніфікованого обліку відомостей у системі обов'язкового державного пенсійного страхування.

Аналіз ефективності впровадження персоніфікованого обліку було проведено в п'яти районах Львівської області. В кожному з них Пенсійний фонд створив спеціальний відділ, відповідальний за вирішення всіх питань, пов'язаних з автоматизацією персоніфікованого обліку страхових внесків до Пенсійного фонду. На місцях було організовано навчальні семінари, під час яких працівники відділів Пенсійного фонду і бухгалтери підприємств ознайомилися з роботою нової системи. Вже за два місяці понад 400 підприємств користувалися новим програмним забезпеченням і подавали відомості районним відділам Пенсійного фонду в електронній формі. Районні відділи вводили цю інформацію у своїбази даних. Встановлено, що в цих районах не тільки відчутно зросли надходження від сплати пенсійних внесків, а й збільшилася кількість офіційно зареєстрованих платників внесків.

Для некомп'ютеризованих підприємств Пенсійний фонд розробляє спеціальні бланки звітів, які можна заповнювати від руки. Інформацію з кожного такого звіту вводитимуть у базу даних з використанням технологій сканування й оптичного розпізнавання символів.

Уряд ухвалив рішення про запровадження персоніфікованого обліку у всій країні до кінця 2000 року. Станом на 1 червня 2000 року запроваджено персоніфікований облік зборів на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в 520 районах і містах, тобто виконано 70% від запланованого на рік обсягу робіт.

В обов'язковій накопичувальній пенсійній системі розмір пенсії застрахованої особи залежить від суми коштів, облікованих на їїіндивідуальному накопичувальному пенсійному рахунку, а також від витрат на виконання договору страхування довічної пенсії, укладеного зі страховою компанією. Своєю чергою, суму коштiв, облікованих на індивідуальному накопичувальному рахунку, визначають сума сплачених страхових внесків, величина інвестиційного доходу і плата за послуги з пенсійного забезпечення (адміністративні видатки). Що більше коштів обліковано на рахунку особи, то більшою є її пенсія. За такої схеми дуже важливо розробити надійний механізм захисту пенсійних активів.

Зазвичай, молодь не думає про заощадження на старість. У молодих людей є більш нагальні потреби – їм необхідні гроші на житло, виховання дітей, освіту тощо. На жаль, багато хто не усвідомлює того, що фінансові установи налічують відсотки по заощадженнях за ставками складного процента. Складний процент означає, що фінансова установа налічує відсоток (інвестиційний дохід) як на внески, так і на вже отриманий інвестиційний дохід. Навіть незначні, але регулярні внески у молодому віці дають у підсумку суттєві пенсійні заощадження. А якщо врахувати й податкові пільги, передбачені для пенсійних внесків проектом закону “Про недержавне пенсійне забезпечення”, то величина заощаджень на старість буде ще більшою.

Візьмемо двох працівників. Один вносить до недержавного пенсійного фонду 5 відсотків свого заробітку, починаючи з 25 років. Другий сплачує 10 відсотків заробітку, але починаючи сплачувати їх з 45 років. Обидва виходять. на пенсію, коли їм виповнюється 65 років. Додаток А ілюструє суму накопичень щодо річної заробітної плати перед виходом на пенсію за умови, що інвестиційний дохід становить, відповідно, 1, 2, 3 відсотки понад інфляцію.

Незважаючи на те, що обидва внесли до Пенсійного фонду однакову суму коштів, перший накопичив щонайменше на 15 відсотків грошей більше завдяки ефекту нарахування за ставкою складного процента. Ця різниця є тим більшою, чим вищий рівень дохідності понад інфляцію.

Тепер спробуємо розглянути питання накопичення коштів на прикладі, коли вкладник хотів би отримувати регулярний пенсійний дохід протягом всього періоду життя після виходу на пенсію. Приміром, якою може бути пенсія, тобто регулярна виплата, а не одноразова, якщо особа проживе 15 років після виходу на пенсію?

На додатку Б показано, що працівник, який почав сплачувати внески у віці 25 років, отримає, залежно від дохідності інвестицій, пенсію в розмірі 16-26 відсотків заробітної плати напередодні виходу на пенсію. Якщо протягом періоду накопичення середня ставка реальної дохідності становить 3 відсотки, то пенсія працівника, який почав сплачувати внески у 25-річному віці, перевищуватиме пенсію того, хто почав сплачувати внески у 45-річному віці, на 45 відсотків.

Можливо, на перший погляд здаватиметься, що пенсія в розмірі 26 відсотків заробітку є надто маленькою. Однак не слід забувати, що особа з 40-річним страховим стажем матиме право отримувати пенсію із державної солідарної системи, яка за розрахунками становитиме 40 відсотків від заробітку і пенсію з обов'язкової накопичувальної системи в розмірі 20 відсотків. Завдяки заощадженням у недержавній добровільній системі пенсійного забезпечення, які можуть становити 26 відсотків від заробітку, сукупна пенсія особи, котра виходить на пенсію, становитиме 86 відсотків заробітку.

Через те, що в обов'язковій системі є обмеження щодо розміру заробітку, з якого сплачуються пенсійні внески, коефіцієнт заміщення для працівників з вищим заробітком буде меншим. Саме в цієї категорії громадян і є стимули скористатися перевагами системи недержавного пенсійного забезпечення. Згідно із законопроектом внески до недержавного пенсійного фонду не обкладаються податком з прибутку громадян, якщо вони не перевищують 15 відсотків оподатковуваного річного заробітку Не стягуватимуться податки із інвестиційного доходу, який нараховуватиметься на внески до недержавних пенсійних фондів. Податки сплачуватимуться при отриманні пенсії. В додатках В, Г показано, на які доходи може розраховувати працівник з високим рівнем заробітної платні, якщо кожного року сплачуватиме максимальні неоподатковані внески.

З нову візьмемо двох працівників. Перший сплачує до недержавного пенсійного фонду 15 відсотків заробітку, починаючи з 25-річного віку, а другий – у такому ж розмірі, але починаючи з 45-річного віку. Обидва виходять на пенсію, коли їм виповнюється 65 років. З додатку В видно, який суттєвий вплив на величину заощаджень має тривалість оплати внесків. Хоча перший працівник сплачував внески лише вдвічі довше, ніж другий, за реальної середньої дохідності 3 відсотки накопичена ним сума, завдяки ефекту складного процента, буде майже втричі більшою.

З додатку Г видно, що відбувається з розміром довічної пенсії. Різниця, як і в попередньому випадку, є значною. За реальної дохідності інвестицій у 3 відсотках особа, яка протягом всього періоду трудової діяльності сплачує пенсійні внески у максимальному неоподаткованому розмірі, отримуватиме пенсію більш ніж достатню для забезпечення рівня життя, який у світі вважають прийнятним для безбідного існування протягом пенсійного віку. І все це виключно завдяки сплаті добровільних внесків без врахування пенсії з солідарної та обов'язкової накопичувальної систем. Не слід забувати, що для найманих працівників законопроект передбачає можливості робити внески до добровільної недержавної пенсійної системи як працівником так і роботодавцем у рівних частках, або навіть повністю роботодавцем. .

Внески, сплачені на користь працівника або самим працівником у розмірі до 15 відсотків його сукупного доходу з усіх джерел, не оподатковуються. Тобто роботодавець може вносити до пенсійного фонду до 15 відсотків сукупного оподатковуваного заробітку свого працівника. Сума цих внесків відноситься до валових витрат роботодавця і зменшує базу оподаткування підприємства. Якщо працівник має більш ніж одне джерело доходу і сплачує пенсійні, внески з кількох заробітків, і при цьому сума внесків перевищує 15 відсотків сукупного доходу, тоді при визнанні суми неоподатковуваного внеску вищий пріоритет мають внески роботодавця. Щоб отримати право на пільгове оподаткування, городянин повинен своєчасно надавати податковим органам щоквартальні/ щорічні декларації про доходи із зазначенням суми оплачених пенсійних внесків.

Проектом Закону “Про державне пенсійне забезпечення” передбачається п'ять типів недержавного пенсійного забезпечення: через відкриті пенсійні фонди; корпоративні пенсійні фонди; професійні пенсійні фонди; через банківські установи; через страхові організації.

Спочатку автори проекту закону “Про недержавне пенсійне забезпечення” вважали, що достатньо мати лише відкриті пенсійні фонди. Але створення і функціонування відкритих пенсійних фондів потребує великих витрат. Витрати, пов’язані з поточною діяльністю фонду, вираховуються з коштів на рахунках учасників. Робоча група дійшла до висновку, що обмеження можливих типів недержавний пенсійних фондів лише відкритими фондами зашкодить інтересам потенційних вкладників. Діяльність інших типів пенсійних фондів потребує менших витрат, завдяки чому на рахунках учасників залишається більше грошей, що в кінцевому підсумку означає можливість отримати вищі пенсії.

Наприклад, засновники корпоративних фондів не очікують на отримання прибутку від створення і функціонування таких фондів. Роботодавці створюють пенсійні фонди як елемент кадрової політики з метою мати стабільний колектив кваліфікованих працівників. Сплата пенсійних внесків є зручним засобом забезпечити працівникові вищу пенсію за меншу ціну. Всі адміністративні витрати покриваються за рахунок роботодавця, і тому вони не впливають на величини накопичень на рахунках учасників. Відтак накопичення учасників корпоративних фондів нерідко виявляються вищими, ніж у відкритих фондах.

Професійні фонди діють аналогічно корпоративним фондам кількох роботодавців. Їх створюють професійні асоціації та профспілки. Професійні фонди особливо доречні у тих галузях, в яких працівники часто змінюють місце роботи. Наприклад, музиканти зазвичай працюють за численними короткотерміновими контрактами, і тому для них найбільш дієвим засобом добровільного пенсійного забезпечення є участь у професійному пенсійному фонді, створеному профспілкою або асоціацією музикантів. Профспілки нерідко використовують пенсійні фонди для заохочення вступу до профспілки.

Професійним недержавним пенсійним фондам слід надавати можливість створювати неприбуткову компанію з управління пенсійним фондом з метою мінімізації адміністративних витрат. Законопроект у нинішній редакції вимагає від професійних фондів укладення угоди з прибутковою компанією з управління пенсійним фондом. Фахівці пропонують скасувати цю вимогу і поставити корпоративні фонди кількох роботодавців і професійні фонди в однакові умови.

Однак на відміну від корпоративних фондів, заснованих роботодавцями, у деяких випадках може виявитися доречним покривати адміністративні витрати за рахунок учасників професійного фонду. Через те, що у роботодавців є можливість відносно вільно вступати до фондів і припиняти членство у них, асоціаціям може бракувати коштів на покриття адміністративних витрат, і тому ці витрати доведеться покласти на учасників. Таким чином, з точки зору впливу адміністративних витрат на накопичення на індивідуальних рахунках, професійні фонди знаходяться десь між корпоративними і відкритими фондами.

Відкриті пенсійні фонди мають на ринку фінансових послуг свою нішу. Наприклад, самозайняті громадяни не можуть стати учасниками корпоративного фонду. Особа, яка є членом професійної асоціації – засновника професійного фонду – може вирішити стати учасником цього фонду, але якщо в нього немає такої можливості, він все ж таки може захотіти сплачувати внески до недержавного пенсійного фонду, аби скористатися перевагами відстрочення оподаткування внесків. У такій ситуації стане в нагоді відкритий пенсійний фонд.

Але навіть за наявності різних варіантів вибору відкритого, корпоративного і професійного фонду, дехто може віддати перевагу відкритому фонду, сподіваючись, що більші адміністративні витрати будуть скомпенсовані вищим інвестиційним доходом. У майбутньому до цього переліку варіантів добровільного пенсійного забезпечення додадуться також і банки та страхові компанії.

Рішення про те, чи брати участь у недержавному пенсійному забезпеченні, і якщо брати, то який пенсійний фонд вибрати, приймає сам громадянин. Роботодавець – засновник або учасник корпоративного фонду – не може вимагати від своїх працівників обов'язкової сплати внесків до цього фонду. Роботодавець може лише сплачувати внески на свого працівника, але не може вимагати від нього участі у пенсійному фонді. Якщо працівник також вирішить сплачувати добровільні пенсійні внески, його внески не можуть перевищувати внески роботодавця.

Законопроект передбачає, що учасник має право перераховувати свої пенсійні активи з одного пенсійного фонду до іншого.

Учасник відкритого або професійного фонду може за власним бажанням перевести свої активи до іншого пенсійного фонду. Для цього він подає адміністратору свого пенсійного фонду примірник контракту з новим пенсійним фондом і заяву про переведення його пенсійних активів до нового фонду. Адміністратор мусить перевести залишок на рахунку заявника до фонду, з яким той уклав контракт. Витрати, пов'язані з переведенням активів до іншого фонду, вираховуються із суми коштiв учасника (максимальна сума, що може стягуватися за переведення пенсійних активів до іншого фонду, визначатиметься регулятивними документами). Перевідні кошти не оподатковуються.

Учасники корпоративного фонду повинні виконувати більш суворі вимоги. Переведення коштів учасника до іншого фонду дозволяється лише у разі припинення трудових відносин з роботодавцем, ліквідації фонду або припинення роботодавцем участі у корпоративному фонді кількох роботодавців. На відміну від відкритих і професійних фондів, пов'язані з переходом учасника витрати покриваються за рахунок роботодавця. Дозволити перевести до іншого пенсійного фонду оплачені роботодавцем гроші у будь-який час, означає поставити під сумнів досягнення однієї з головних ідей роботодавця та позбавити його важливого стимулу створювати корпоративний пенсійний фонд.

Закон запобігає можливості переведення працівником своїх коштiв з пенсійного фонду роботодавця у період роботи в нього. Закон захищає інтереси роботодавця, де йому бракує гнучкості щодо можливості припиняти і відновлювати працівником плату пенсійних внесків у період трудових відносин з цим роботодавцем. У нинішніх економічних умовах працівникові слід дозволити припиняти і відновлювати сплату пенсійних внесків, якщо він заздалегідь повідомляє пенсійний фонд про свій намір. У будь-якому випадку працівник не має права зняти чи перевести кошти зі свого пенсійного рахунку, поки він працює в певного роботодавця.

Автори законопроекту пропонують обчислювати вартість активів учасника на основі одиниці пенсійних активів. Така методика обліку спрощує процес оцінки вартості активів і процедуру звітування.

Відповідно до законопроекту, першого дня діяльності пенсійного фонду одиниця пенсійних активів дорівнює 10 грн. Якщо цього дня учасник вкладає 20 грн., йому належить у фонді дві одиниці загальною вартістю 20 грн. Щороку учасник отримуватиме звіт про стан свого рахунку із зазначенням сум сплачених внесків, інвестиційного доходу, кількості належних йому одиниць пенсійних активів та їхню вартість у гривнях на початку і в кінці звітного періоду.

Регулятивний орган визначає форму і зміст щорічного звіту. Ми склали типову форму такого звіту. Нехай учасник заробляє 500 грн. на місяць і відраховує до пенсійного фонду 10 відсотків свого оподатковуваного заробітку. На початку року на його рахунку знаходиться 50 грн. (5 одиниць). Протягом року він щомісяця сплачує до пенсійного фонду 50 грн., і внески використовуються для придбання у фонді додаткових одиниць. Ціна одиниці залежить від чистої вартості активів фонду в момент оплати внесків. У більшості місяців інвестиційний дохід і внески накопичуються швидше, ніж з фонду здійснюються трансфери і витрати, внаслідок чого вартість одиниці зростає. Припустимо також, що у двох місяцях (у жовтні та грудні) вартість одиниці активів зменшилася.

Зразок звіту про стан рахунку учасника показано у таблиці 1. Протягом року на рахунок учасника надійшло 600 грн., і було придбано 55,98 одиниці активів. В кінці року вартість одиниці активів дорівнює 11,20 грн. Додавши 55,98 одиниці до залишку на початку року (5), отримуємо величину залишку на рахунку учасника в кінці року – 60,98 одиниці або 60,98 х 11,20 грн. = 682,98 грн.

Адміністратор зобов'язаний безкоштовно надавати не рідше одного разу на рік кожному учаснику пенсійного фонду, яким він управляє, письмовий звіт про стан пенсійних активів фонду, види і обсяги адміністративних видатків пенсійного фонду та вартість пенсійних активів, що обліковуються на індивідуальному пенсійному рахунку учасника, а також надавати таку інформацію за письмовим запитом учасника за плату, максимальний розмір якої встановлюється регулятивним органом.

Законопроект вимагає від відкритих пенсійних фондів проведення щоденної оцінки вартості активів. Це означає, що адміністратору відкритого фонду доведеться звітувати про вартість пенсійних активів у кінці кожного робочого дня, а банку-зберігачу, відповідно, визначати суму нових внесків, отриманих фондом протягом дня, збільшення чи зменшення вартості інвестицій на накопичені пенсійні кошти, обсяг витрат, здійснених фондом і суму пенсійних виплат і перерахованих (переказаних) коштів. Вартість одиниці пенсійних активів у фонді дорівнює загальній вартості пенсійних активів за вирахуванням витрат і виплат, поділеній на суму одиниць активів, належних всім учасникам. Вартість активів, належних одному учаснику, дорівнює вартості одиниці активів фонду, помноженій на кількість одиниць, належних цьому учаснику.

Виплати з пенсійного рахунку здійснюються, коли учасник досягає встановленого законом пенсійного віку, визнається інвалідом або у разі смерті учасника. Проект Закону “Про недержавне пенсійне забезпечення” встановлює такий самий вік, як і проект Закону “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. В системі недержавного пенсійного забезпечення передбачається, що за бажанням особа може отримувати пенсійні виплати за десять років до або після встановленого пенсійного віку. Якщо законопроектом “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” буде визначено інший пенсійний вік, то він автоматично пошириться й на недержавне пенсійне забезпечення.

При виході на пенсію учасник може отримати або довічну пенсію згідно з відповідним контрактом або пенсію на визначений строк. Інколи накопичена на пенсійному рахунку сума виплачується одноразово.

При виборі виплат за договором страхування довічної пенсій, накопичення на рахунку учасника перераховуються до відповідної страхової компаній за його вибором. Страхові компанії пропонують різні види договорів. Спільним для всіх договорів страхування довічних пенсій є те, що виплати здійснюються протягом всього життя учасника. Можливі й інші варіанти. Наприклад, виплати здійснюються впродовж певного встановленого періоду. Якщо учасник помирає до закінчення цього періоду, виплати протягом решти часу у такому ж розмірі отримує визначена ним особа. В умовах нерозвинутого ринку страхування життя, який є в Україні, у вартість договору страхування довічної пенсії закладається чимала плата за ризик. Чим більша вартість договору страхування, тим меншими є щомісячні пенсійні виплати. 3 цієї причини законом, як альтернатива, передбачена можливість вибору учасником періодичних виплат на визначений строк з пенсійного фонду. У цьому разі обчислюється максимальна сума виплат на рік, виходячи з величини накопичень на рахунку, віку й очікуваної тривалості життя. Такі обчислення робляться щорічно, й учасника інформують про визначений розмір щомісячних виплат на наступний рік. Залишок на рахунку продовжують інвестувати за консервативною стратегією для мінімізації інвестиційного ризику. Управляти рахунком може пенсійний фонд або страхова компанія.

Згідно із законопроектом учасник мусить вибрати для себе варіант пенсійних виплат під час укладання пенсійного контракту. Якщо під час укладання контракту учасник вибирає довічну пенсію, то перед виходом на пенсію, за бажанням, він зможе змінити форму виплати на пенсію на визначений строк та навпаки.

Виплата накопиченої на пенсійному рахунку суми одноразово дозволяється лише тоді, тоді, коли вона виявляється меншою за визначену регулятивним органом величину, тобто у випадках, коли вона недостатня для укладання договору страхування довічної пенсій, або розмір пенсій на визначений строк, обчисленої, виходячи з цієї суми, буде надто малим.

Оскільки пенсія з обов'язкової (солідарної та обов'язкової накопичувальної) системи є довічною, то у добровільній системі слід дозволити періодичні виплати без обов'язкового укладання договору страхування довічної пенсій. Таку можливість повинні мати всі учасники. У пенсійному контракті повинні вказуватися можливі варіанти отримання пенсійних виплат, а вибір того чи іншого варіанта має здійснюватися учасником напередодні чи при виході на пенсію, а не під час укладання пенсійного контракту.

Накопичена на рахунку учасника відкритого пенсійного фонду сума може бути виплачена одноразово до досягнення пенсійного віку у таких випадках:

· відкритий пенсійний фонд ліквідується, а учасник, замість того, щоб перевести накопичені на його рахунку кошти до іншого пенсійного фонду, вирішує отримати їх як одноразову виплату;

· учасник відкритого пенсійного фонду, ставши інвалідом першої або другої групи, подає заяву про виплату накопичених на його рахунку коштiв;

· учасник відкритого пенсійного фонду виїжджає на постійне місце проживання до іншої країни;

спадкоємці померлого учасника відкритого пенсійного фонду мають право на отримання одноразової виплати відповідно до положень закону.

Висновки

Якщо не встановити залежність розміру пенсії від віку виходу на пенсію, то доведеться далі виплачувати неприпустимо малі пенсії пенсіонерам, які становлять надто велику частку в суспільстві. 3 іншого боку, надання можливості виходу на пенсію в пізнішому віці дозволить збільшити розмір пенсій і скасувати обмеження на максимальний розмір виплачуваних пенсій.

Запровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов'язкового державного пенсійного страхування сприятиме перебігові таких процесів:

· забезпечення диференціації пенсій залежно від трудового стажу;

· легалізація доходів громадян, які працюють;

· збільшення доходів Пенсійного фонду;

· скорочення неформальної зайнятості;

· зменшення масштабів тіньового сектору економіки.

Список використаних джерел

1. Закон про працю України. – 1992. – №2. – Ст. 47; №3. – Ст. 68; №4. – Ст. 104; №6. – Ст. 139; №8. – Ст. 208; №8. – Ст. 200; №9. – Ст. 209; №11. – Ст. 272; №12. – Ст. 295.

2. Закон …..Урядовий кур”єр. – 1992. – 1 січня.

3. Закон Урядовий кур”єр. – 1992. – 4 жовтня.

4. Урядовий кур”єр. – 1994. – 19 листопада

5. Урядовий кур”єр. – 1994. – 7 листопада.

6. Урядовий кур”єр. – 1996. – 20 серпня.

7. Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №25. – Ст. 102.

8. Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №26. – Ст. 113.

9. Соціальне страхування: Збірник нормативних актів, ч. II, Київ, 1993 р. – Ст. 38.

10. Відомості Верховної Ради України. – 1991. - №46. – Ст. 617.

11. ЗП України. – 1992. – №2. – Ст. 39; 1994. - №9.– Ст. 229.

12. ЗП України. – 1992. – №8. – Ст. 200; 1993. - №4-5. – Ст. 76.

13. ЗП України. – 1992. – №3. – Ст. 68.

14. ЗП України. – 1992. – №4. – Ст. 104.

15. ЗП України. – 1992. – №1. – Ст. 12; №6. – Ст. 139; №8 – Ст. 188.

16. ЗП України. – 1991. – №2. – Ст. 39; №8. – Ст. 162; №9. – Ст. 226, 227; №10. – Ст. 242.

17. ЗП України. – 1992. – №9. – Ст. 209; №11. – Ст. 271; 1994. - №4. – Ст. 70.

18. ЗП України. – 1992. – №9. – Ст. 211; 1993. - №12. – Ст. 273.

19. Урядовий кур”єр. – 1996. – 4 січня, 21 березня, 30 липня.

20. “Про порядок введення в дію Закона України “Про пенсійне забезпечення”: Постанова Верховної Ради України від 6 грудня 1991 р. / / Відомості Верховної Ради України. – 1992. - №3. – Ст. 11.

21. Порядок організації та проведення медично-соціальної єкспертизивтрати працездатності. Затверджено постановою Кабінета Міністрів України від 4 квітня 1994 р. / / ЗП України. – 1994. – №8. – Ст. 190.

22. ЗП України. – 1992. – №2. – Ст. 39.

23. ЗП України. – 1994. – №9. – Ст. 229.

24. Відомості Верховної Ради України. – 1993. - №29. – Ст. 304; №44. – Ст. 243.

25. Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №8. – Ст. 37.

26. Урядовий кур”єр. – 1996. – 4 січня.

27. Про внесення змін та доповнень до деяких законодавчих актів України: Закон України від 13 липня 1995 р. / / Відомості Верховної Ради України. – 1995. - №36. – Ст. 233.



ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий