ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ
НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ»
Кафедра банківської справи
Курсова робота
З дисципліни «Гроші та кредит»
На тему:«Механізм та види рефінансування банків центральними банками держав»
Виконав: студент групи БС-52
Мельничук Дмитро Олексійович
Перевірив: асистент Черкашина
Катерина Федорівна
Суми 2007
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1.ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РЕФІНАНСУВАННЯ БАНКІВ ЦЕНТРАЛЬНИМИ БАНКАМИ КРАЇН
1.1.Сутність політики рефінансування
1.2.Основні види рефінансування та їх механізми
1.3.Політика рефінансування в Україні
РОЗДІЛ 2. ПОЛІТИКА РЕФІНАНСУВАННЯ БАНКІВ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
2.1. Європейській досвід політики рефінансування
2.2. Політика рефінансування в країнах з перехідною економікою на прикладі Російської Федерації
ВИСНОВКИ
СПИСОК ПОСИЛАНЬ
ВСТУП
Ефективність трансформаційних процесів, що відбуваються в суспільстві та економіці України значною мірою залежить від ефективності функціонування банківського сектора. Як найважливіший елемент відтворювальної структури суспільства, він перерозподіляє та прискорює рух фінансових ресурсів в країні, тим самим забезпечує стабільність розвитку та ефективність функціонування національної економіки, сприяє розв’язанню соціальних проблем у суспільстві. Серед проблем, які стоять перед вітчизняною банківською системою, найбільш гострою і актуальною є проблема підвищення ефективності банківського бізнесу. Її вирішення насамперед залежить від ефективності мікропроцесів, що відбуваються на рівні окремо взятої банківської установи.
Для здійснення ефективної діяльності по залученню та розміщенню грошових коштів банк завжди повинен мати достатньо високий рівень ліквідності активів. Постійно підтримувати її на такому рівні банку досить важко. Тому вирішення цієї задачі покладено на Національний банк
Національний банк як кредитор останньої інстанції з метою підтримки ліквідності комерційних банків на необхідному рівні надає кредити цим банкам, шляхом рефінансування їхніх активних операції. При цьому мова йдеться не просто про «порятунок» певного банку, а про запобігання банківської паніки, яка може призвести до кризи всієї банківської системи в цілому.рефінансування комерційний національний банк
Актуальність зазначених питань, їх важливе практичне значення визначили вибір теми та обумовили постановку мети і завдань дослідження. Метою курсової роботи є аналіз основних видів та механізмів рефінансування комерційних банків Центральними банками країн та Національним банком України, а також визначення шляхів та напрямків удосконалення політики рефінансування в нашій країні.
В даній роботі були поставлені та вирішені наступні завдання:
а) розкрита сутність політики рефінансування;
б) визначені та проаналізовані основні види й механізми рефінансування комерційних банків центральними банками країн, а також Національним банком України;
в) проаналізований досвід країн СНД, а також європейський та американський досвід політики рефінансування;
г) визначені основні напрямки вдосконалення видів та механізмів кредитування комерційних банків Національним банком України.
Об’єктом дослідження в даній роботі є політика рефінансування, предметом дослідження – інструменти реалізації політики рефінансування.
У процесі роботи використовувалися такі методи дослідження: системної оцінки (при визначенні грошового ринку як однієї з складових економічної системи); вибірки, узагальнення, порівняння та групування (при дослідженні функцій та структури грошового ринку); методи графічного зображення даних (при оцінці показників розвитку ринку); методи математичного моделювання (при дослідженні моделей та інструментаріїв грошового ринку); методи прогнозування (при визначенні проблем та перспектив розвитку грошового ринку України).
Теоретико – інформаційну базу дослідження становлять монографічні роботи і статті вітчизняних і зарубіжних економістів у фахових економічних виданнях, матеріали науково – практичних конференцій та семінарів з питань функціонування грошового ринку, фінансова та статистична звітність грошового ринку тощо.
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РЕФІНАНСУВАННЯ БАНКІВ ЦЕНТРАЛЬНИМИ БАНКАМИ КРАЇН
1.1 Сутність політики рефінансування
Основою розвитку й стабільного функціонування економіки є наявність гнучкого механізму грошово-кредитного регулювання макроекономічних процесів, яке здійснюється центральним банком з метою ефективного впливу на господарську активність, темпи економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення зайнятості робочої сили [12].
Грошово-кредитна політика реалізується за допомогою певного інструментарію, який охоплює [6,7,8]:
а) визначення норм обов'язкових резервів;
б) облікову політику;
в) політику рефінансування комерційних банків;
г) операції центрального банку на відкритому ринку;
д) операції центрального банку на валютному ринку.
Одним з ключових елементів грошово-кредитної політики є рефінансування комерційних банків. Сутність цього інструменту полягає в тому, що кредитно-банківські інститути, які відчувають тимчасові фінансові труднощі, мають можливість звернутися до центрального банку за одержанням позичок. Кредити рефінансування дають їм змогу зменшити запаси власних ліквідних коштів у результаті використання запозичень у центрального банку. У цьому значенні кредити рефінансування є складовою механізму захисних заходів, джерелом тимчасових ресурсів, необхідних для поповнення резервів. Однак доступ до цих кредитів не вільний, а розглядається як привілей. Можливість отримання кредитів рефінансування залежить від ряду факторів, і насамперед, від стану грошово-кредитної сфери країни, фінансового стану позичальника [20].
Ставки рефінансування залежать від прогнозованого рівня інфляції та міжбанківського ринку кредитів і встановлюються центральним банком. Збільшення ставки за кредитами рефінансування призводить до зменшення обсягів кредитів, взятих комерційними банками у центрального банку. Така ситуація на міжбанківському ринку характерна для періодів високої інфляції і є відбиттям рестрикційної грошово-кредитної політики. Зменьшення такої ставки, як інструмент експансивної політики центрального банку, має зворотну дію – отримання кредитів стає для банків вигіднішим [7].
Об'єктом рефінансування є банківські інститути. Кредити рефінансування надаються тільки стійким банкам, які зазнають тимчасових фінансових труднощів. У випадках, коли діяльність потенційного позичальника викликає сумнів у центрального банку, кредити надаються тільки після одержання висновку аудиторської фірми про фінансовий стан даного банку. Таким чином, критеріями, що обмежують право банківських установ на звернення до центрального банку за кредитами рефінансування, як правило, є не тільки форма їхньої організації, а й рівень платоспроможності [20].
Кредити рефінансування розрізняються залежно від:
1.Форми забезпечення:
а) облікові кредити;
б) ломбардні кредити.
2.Термінів використання:
а) короткострокові, що надаються на 1 або кілька днів (кредит ”овернайт”);
б) середньострокові - до 1 року (ломбардне кредитування);
в) довгострокові - терміном погашення більше одного року (стабілізаційні кредити).
3.Методів надання:
а) прямі кредити;
б) кредити, реалізовані центральними банками через аукціони.
4. Цільового характеру:
а) корегуючі кредити;
б) сезонні кредити.
5.В залежності від спрямування на сектори фінансового ринку:
а) рефінансування через операції на відкритому ринку цінних па перів(операції РЕПО, іпотечне рефінансування);
б) рефінансування через операції на міжбанківському ринку (наприклад, ломбардне рефінансування).
Таким чином, регулюючи процес кредитування комерційних банків, центральний банк впливає на рівень їх ліквідності, а отже, і на загальну масу грошей в обігу.
1.2 Види та механізми рефінансування
У попередньому розділі були зазначені основні види рефінансування та їх механізми. Тепер ми розглянемо їх більш детально.
Облікові (дисконтні) кредити— це позички, що надають центральні банки кредитно-банківським інститутам під облік векселів. Інакше кажучи, облікові кредити видаються центральним банком на основі купівлі у кредитно-банківських установ векселів до закінчення їхнього строку [20].
У більшості країн світу центральні банки переобліковують векселі, надані комерційними банками й іншими кредитними інститутами, без посередників. Однак у Великобританії, Канаді, ПАР і Сінгапурі посередниками між центральним банком і банківськими інститутами виступають дисконтні фірми, що мають монопольнеправо на облік комерційних векселів у центральному банку [5].
До векселів, що обліковуються, центральні банки пред'являють певні вимоги стосовно їхніх видів, термінів дії, наявності і характеру поручительства тощо. У законі про центральний банк кожної країни дається детальний перелік цих вимог. В Італії, наприклад, до переобліку в центральному банку приймаються тільки комерційні векселі, строк дії яких не перевищує 4 місяці. У Німеччині Бундесбанк уповноважений купувати в банків і продавати їм поряд з комерційними векселями також казначейські векселі зі строком дії до 3 місяців, а також векселі федерацій, земель, особливих фондів федерацій, наприклад компенсаційного фонду та ін. Відповідно до діючого в США Федерального резервного акта банкам — членам ФРС поряд з обліком комерційних і казначейських векселів надане право одержання позичок для поповнення своєї резервної бази під власні векселі.
У центральних банках допускають до переобліку тільки векселі, що мають поручительство гарантів, фінансовий стан яких відповідає висунутим вимогам. Так, векселі, що обліковуються Банком Італії, мають мати поручительство двох, а векселі, що враховуються Бундесбанком, — трьох платоспроможних гарантів. При цьому гарантом можуть бути лише юридичні особи, оцінка фінансового стану яких зроблена на основі їхнього річного балансу [1, 14].