регистрация / вход

Поняття сторін у цивільному процесі та їх процесуальні права і обов’язки

Цивільне судочинство в Україні. Цивільна процесуальна правоздатність, дієздатність та співучасть. Неналежна сторона в цивільному процесі і порядок її заміни. Представництво у цивільному процесі, участь третіх осіб, кількох позивачів або відповідачів.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТРОЗВИТКУ ЛЮДИНИ „УКРАЇНА”

КУРСОВА РОБОТА

З ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА

на тему:

Поняття сторін у цивільному процесі та їх процесуальні права і обов’язки

Виконав: студент ІІІ курсу

факультету „Правознавство”

ЛЛЦДН Відкритого

Міжнародного Університету

розвитку людини „Україна”

Красій Артур Вячеславович

Викладач: Іваненко Анатолій

Миколайович

Лубни 2008


План

Вступ

1. Цивільне судочинство в Україні

2. Учасники судового процесу

3. Поняття сторін у цивільному процесі

4. Процесуальні права сторін у цивільному судочинстві

5. Процесуальні обов’язки

6. Цивільна процесуальна правоздатність і дієздатність

7. Цивільна процесуальна співучасть

8. Неналежна сторона в цивільному процесі і порядок її заміни

9. Правонаступництво у цивільному процесі

10. Участь у процесі третіх осіб

11. Участь у справі кількох позивачів або відповідачів

12. Заміна неналежного відповідача, залучення співвідповідачів

13. Представництво у цивільному процесі

Висновок

Використана література


Вступ

Згідно з Конституцією України та Цивільним процесуальним кодексом України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Реалізація права такого звернення здійснюється через цивільне судочинство. Процедурою здійснення цивільного судочинства є цивільний процес, а наука, яка займається вивченням цього, називається цивільне процесуальне право.

Цивільний процес – це сукупність процесуальних дій суду та інших учасників процесу, яка здійснюється в установленому законом порядку в процесі здійснення правосуддя в цивільних справах.

Цивільний процес визначає порядок провадження в цивільних справах у відповідності з нормами цивільно-процесуального права.

Згідно зі ст.15 нового ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Суди розглядають ці справи в порядку позовного, наказного та окремого провадження.

Таким чином, згідно з новим цивільно-процесуальним законодавством із сфери цивільного судочинства виключено провадження по розгляду і вирішенню справ у спорах, що виникають з адміністративно-правових відносин. З прийняттям Адміністративно-процесуального кодексу дана категорія спорів буде розглядатися спеціалізованими судами в адміністративному процесі.

У процесі порушення цивільних справ, їх підготовки до судового розгляду та розгляду судом, перегляду рішень і ухвал суду, перегляду справ за нововиявленими та винятковими обставинами і виконання рішень з цих справ виникають цивільні процесуальні правовідносини. Діяльність учасників процесу на всіх названих стадіях здійснюється в установленому законом порядку і у визначеній формі.

Прагнення України бути учасником Європейського співтовариства можливе за умови чіткого дотримання захисту прав та інтересів громадян і юридичних осіб. Одне з основних місць у цьому посідає цивільний процес, який має на меті реалізувати повний, усебічний та справедливий розгляд спорів, у яких хоча б однією стороною є фізична особа.

Цивільний процес є основною правовою галуззю у здійсненні наших прав та інтересів, а отже, потребує ретельного вивчення майбутніми юристами, оскільки незнання процесу унеможливлює реалізацію права.


1. Цивільне судочинство в Україні

Завданнями цивільного судочинства с справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Справедливим і неупередженим розгляд справи буде там і тоді, де і коли цивільний суд розглядає і вирішує справу, додержуючись цивільної процесуальної форми, правильно застосовує відповідні норми матеріального права, оцінює докази без стороннього впливу, постановляє законне та обґрунтоване судове рішення, коли судді не є особисто, прямо чи побічно заінтересованими в результаті розгляду справи, що стосується своєчасного розгляду і вирішення справи, то це завдання, як це дивно, трансформується в ЦПК (ст. 130) у швидке вирішення справи.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право". Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі (ст. 2 ЦПК).

Судочинство в Україні ведеться відповідно до цивільних процесуальних законів України. У деяких випадках чинність процесуального закону поширюється на осіб, органи і організації, що не беруть участі в справі. Так, судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України (ст.129 Конституції України), підприємства, установи, організації, кооперативні і громадські організації повинні надавати необхідні суду докази або повідомляти суд про неможливість їх надання (ст. 137 ЦПК).

2. Учасники судового процесу

Особи, які беруть участь у справі:

У справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб.

У справах наказного та окремого провадження особами, які беруть участь у справі, є заявники, інші заінтересовані особи, їхні представники.

У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. (ст. 26 ЦПК).

Усіх суб'єктів (учасників) цивільних процесуальних правовідносин (крім суду) за змістом цієї глави необхідно розділяти на дві групи: осіб, які беруть участь у справі, і осіб, які сприяють здійсненню правосуддя по цивільних справах. Усі учасники цивільного процесу, яких ЦПК включає у цю главу, наділені юридичною заінтересованістю. Це і є головною ознакою осіб, які беруть участь у справі, і головною їх відмінністю від інших учасників процесуальної діяльності.

Разом з тим характер юридичної заінтересованості всередині даної групи учасників процесу не для усіх однаковий. Одна група – сторони, треті особи, заявники по непозовних справах – заінтересовані в предметі спору чи розгляду або в результаті спору чи розгляду. Заінтересованість іншої групи учасників з числа осіб, які беруть участь у справі, має державний прокурор (органи державної влади і органи місцевого самоврядування) або суспільний характер (профспілки, державні підприємства, установи, організації та окремі громадяни, що захищають права інших осіб). Особливий характер носить заінтересованість представників сторін і третіх осіб, якою вони наділені для надання юридичної допомоги зазначеним учасникам процесу і допомоги суду у встановленні обставин справи.


3. Поняття сторін у цивільному процесі

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач, які беруть участь у справі і спір щодо цивільного суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу який повинен вирішити суд.

Сторонами, згідно зі ст. 30 нового ЦПК України, можуть бути фізичні, юридичні особи, а також держава.

Обидві сторони є суб'єктами спірних матеріальних правовідносин. Але оскільки суд лише в остаточному рішенні може дати обґрунтовану відповідь, то до моменту ухвалення рішення він допускає, що дані особи є суб'єктами спірних матеріальних цивільних правовідносин. Тому позивач і відповідач – це лише можливі суб'єкти оспорюваних прав і обов'язків.

Позивач – це одна зі сторін процесу, яка особисто або в її інтересах звернулася до суду з позовом, вважаючи, що її права порушені або оспорюються.

Відповідач – це інша сторона процесу, яка притягається судом до відповідальності за порушення або оспорювання ним права і охоронюваних законом інтересів за поданим позовом, так як на неї вказує позивач як на порушника свого права.

Позивач і відповідач є двома сторонами процесу, цивільно-правовий спір між якими розглядає і вирішує суд. Сторони в цивільному процесі характеризуються таким ознаками: вони ведуть процес у справі від свого імені; з приводу їх справи постановляється судом рішення; на них поширюються всі правові наслідки судового рішення; вони несуть судові витрати; їх правосуб'єктність допускає процесуальне правонаступництво. Взаємні відносини сторін визначаються принципом рівноправності.

Сторони користуються рівними процесуальними правами, обсяг яких співпадає з правами та обов'язками інших осіб, які беруть участь у справі (ст.99 ЦПК). Крім загальних їм належать специфічні, диспозитивні права, зафіксовані в ст.103 ЦПК.

Існує класифікація цивільно-процесуальних прав сторін на групи, яка запронована М.Й. Штефаном, для забезпечення виконання процесуальних функцій:

а) права, які характеризують повноваження на порушення провадження в справі – права на пред'явлення позову (ст. 5 ЦПК), зустрічного позову (ст. 140 ЦПК), вимоги про виправлення недоліків рішенням суду, який його постановив (ст.ст. 213–215 ЦПК); права апеляційного, касаційного оскарження судових рішень і ухвал (ст.ст. 290, 320 ЦПК), про перегляд рішення, ухвали, що набрали законної сили, за ново виявленими та винятковими обставинами (ст. 3473 ЦПК), на пред'явлення вимоги про поворот виконання (ст. 421 ЦПК);

б) права на зміни в позовному спорі – права позивача на зміну підстави або предмета позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, на відмову від позову; права відповідача на повне або часткове визнання позову; права сторін укладення мирової угоди (ст. 103 ЦПК); доповнення, зміна
апеляційної і касаційної скарги або відмова від них (ст.ст. 298, 327 ЦПК), надання відстрочки і розстрочки виконання (ст.ст. 364, 366 ЦПК).

в) права на подання і витребування доказів та участь в їх дослідженні – права сторін подати до суду свої пояснення (ст. 40 ЦПК), подавати письмові та речові докази (ст.ст. 46, 52 ЦПК), вимагати залучення у справу свідків і призначення експертизи (ст.ст. 41, 57 ЦПК). При розгляді справи – ставити питання один одному, свідкам, експертам (ст.ст. 180, 182, 190 ЦПК), представникам органів державного управління і громадськості (ст.ст. 191, 192 ЦПК); знайомитися з письмовими і речовими доказами, брати участь в їх огляді на місці (ст.ст. 186, 188, 189 ЦПК). Сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, одержувати копії рішень, ухвал, постанов та інших документів, що є в справі, подавати свої доводи, міркування та заперечення тощо (ст. 99 ЦПК);

г) права, пов'язані із залученням до справи всіх заінтересованих осіб – права вимагати від суду залучення до справи співучасників, третіх осіб, органів державного управління, прокурора (ст.ст. 104, 105, 108, 121 ЦПК);

д) права, пов'язані із забезпеченням законного складу суду, об'єктивності розгляду справи і виконання судових постанов – права сторін заявляти клопотання про відводи суддів (ст. 18 ЦПК), прокурора, експертів, перекладача і секретаря судового засідання (ст. 19 ЦПК);

е) права на участь у судових засіданнях по розгляду справи і в здійсненні окремих процесуальних дій в суді першої інстанції, у провадженні справи в апеляційній і касаційній інстанціях та в стадії перегляду справи за нововиявленими та винятковими обставинами (ст.ст. 99, 159, 213–215, 300, 303, 330, 3476 та ін. ЦПК); на особисту участь і ведення справи або за участю чи через представника (ст. 110 ЦПК), на пояснення, заяви і виступи в суді рідною мовою і користування послугами перекладача (ст. 9 ЦПК); на одержання виклику та повідомлення про участь у судовому засіданні чи виконанні окремих процесуальних дій (ст. 90 ЦПК);

ж) інші права, що забезпечують захист у процесі по справі: вибір підсудності (ст.ст. 126–129 ЦПК), забезпечення доказів і позову (ст.ст. 35, 149 ЦПК), приєднання співучасників до апеляційної та касаційної скарги сторони (ст.ст. 297, 326 ЦПК), передання справи на вирішення третейського суду (ст. 25 ЦПК) та ін.

На сторони покладаються також процесуальні обов'язки – загальні і спеціальні. Загальні полягають у добросовісному користуванні належними їм процесуальними правами (ст. 99 ЦПК), спеціальні – у виконанні певних процесуальних дій: суд може визнати обов'язкову участь відповідача у справах про стягнення аліментів (ст. 74 ЦПК); кошти на оплату свідків, експертів, проведення огляду на місці вносить наперед сторона, яка порушила відповідне клопотання (ст. 73 ЦПК); повідомляти суд про зміну своєї адреси під час провадження справи (ст. 95 ЦПК); позивач зобов'язаний подати копії позовної заяви, сторони як скаржники – копії апеляційних та касаційних скарг (ст.ст. 293, 322 ЦПК) та ін.

Рівність прав і обов'язків сторін полягає в тому, що обидві сторони рівною мірою мають право відстоювати свої права особисто або через представників. Праву позивача на пред'явлення позову відповідає право відповідача на заперечення проти позову та на пред'явлення зустрічного позову з метою захисту своїх прав. З процесуальними правами сторін пов'язані їх процесуальні обов'язки.

Процесуальні права та обов'язки сторін взаємопов'язані. Обов'язок сторін сумлінно користуватися всіма належними їм процесуальними правами забезпечується санкцією, передбаченою ст.77 ЦПК.

4. Процесуальні права сторін у цивільному судочинстві

Сторони мають такі права: ознайомлюватися з матеріалам справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, ставити питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування з приводу питань, які виникають під час судового розгляду, заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, ознайомлюватися з журналом судового засідання, знімати з нього копії подавати письмові зауваження з приводу його неправильності або неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом.


5. Процесуальні обов’язки

Обов'язками сторін є: у справі позовного провадження для підтвердження своїх вимог або заперечень вони зобов'язані подати всі наявні у них докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання, а також зобов'язані сумлінно здійснювати свої процесуальні права й виконувати процесуальні обов'язки.

Сторони мають рівні процесуальні права й обов'язки. Окрім того, позивач має право протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково, пред'явити зустрічний позов. Сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу. Кожна зі сторін має право вимагати виконання судового рішення в частині, що стосується цієї сторони. Заявник та заінтересовані особи в справах окремого провадження мають права й обов'язки сторін.

Позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів або відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо:

а) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів;

б) права і обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави;

в) предметом спору є однорідні права й обов'язки.

Співучасники можуть доручити вести справу одному із співучасників, якщо він має повну цивільну процесуальну дієздатність.

Метою співучасті є економія часу, судових витрат і праці судді. Однорідні рішення з аналогічних питань не виносяться одне за одним у декількох провадженнях, сукупність справ розглядається одночасно. Співучасть може бути необхідною, якщо окремий розгляд однорідних вимог є неприпустимим.

Кожний з учасників є самостійним суб'єктом процесу і не впливають один на одного. Єдиним винятком може бути факт, коли один із співучасників оскаржив рішення, але воно не набрало законної сили і може бути розглянуто щодо осіб, які не подали скаргу.

Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. У разі відсутності згоди на це позивача суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача.

Після заміни відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача справа за клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розглядається спочатку.

Одним із видів сторін у справі є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також інші особи, які звертаються до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, оскільки вони просять вирішити спір на користь інших осіб.

6. Цивільна процесуальна правоздатність і дієздатність

Цивільна процесуальна правоздатність – це встановлена законом можливість мати цивільні права і обов'язки. Цивільна процесуальна правоздатність громадян виникає з моменту народження і припиняється зі смертю. Юридичні особи мають процесуальну правоздатність з моменту виникнення. Зупинення дії юридичної особи веде до припинення її процесуальної правоздатності (ст.100 ЦПК).

Правоздатність у матеріальному праві не тотожна процесуальній правоздатності. Якщо правоздатність у матеріальному праві – це можливість мати відповідні матеріальні права та обов'язки, то цивільна процесуальна правоздатність – це можливість мати цивільні процесуальні права й обов'язки.

Здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи (ст. 28 нового ЦПК України).

Цивільна процесуальна дієздатність – це здатність особисто здійснювати свої права і доручати ведення справи представнику (ст. 101 ЦПК), тобто здатність особисто здійснювати процесуальні дії. Цивільна процесуальна дієздатність громадян настає в повному обсязі з досягненням повноліття, тобто з 18 років. Юридичні особи мають процесуальну дієздатність з моменту виникнення. Процесуальні права й обов'язки юридичної особи здійснюються її органами безпосередньо або через представників (ст. 110 ЦПК).

Повну процесуальну дієздатність мають також громадяни, які вступили в шлюб до досягнення повноліття.

Обмежену процесуальну дієздатність мають особи віком від 15 до 18 років. Наприклад, вони можуть особисто виступати в цивільному процесі тільки по справах, що виникають з угод, які вони вправі відповідно до закону укладати самостійно, а також по справах про відшкодування шкоди, заподіяної ними.

Залучати законних представників до участі у справі в цих випадках не обов'язково; вирішення питань залежить від суду. Якщо справа виникла з договору, на прийняття якого неповнолітнім особам необхідна згода законного представника, суд зобов'язаний залучити останнього до участі у справі.

Права та охоронювані законом інтереси неповнолітніх, які не досягли 15-річного віку, а також громадян, визнаних недієздатними внаслідок психічної хвороби чи недоумства або обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, захищають у суді їх законні представники.

Новим ЦПК України цивільною процесуальною дієздатністю наділені не лише громадяни, а всі фізичні особи, які досягли повноліття. Розширені можливості цивільної процесуальної дієздатності неповнолітніх, у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває цивільної процесуальної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Цивільної процесуальної дієздатності набуває також неповнолітня особа, якій у порядку, встановленому цивільно-процесуальним законодавством, надано повну цивільну дієздатність (ст. 29 ЦПК України).

7. Цивільна процесуальна співучасть

Процесуальна співучасть – це участь в одному і тому ж процесі кількох позивачів або кількох відповідачів, права, вимоги та обов'язки яких не виключають одне одного.

Співучасть можна класифікувати на види за двома критеріями. За формою співучасть буває:

а) активна співучасть – коли кілька співпозивачів пред'являють позов до одного відповідача;

б) пасивна співучасть – коли один позивач пред'являє позов до кількох відповідачів;

в) змішана співучасть – коли кілька співпозивачів пред'являють позов до кількох співвідповідачів.

В залежності від характеру матеріально-правових зв'язків між суб'єктами спірних правовідносин та обов'язковості участі в процесі розрізняють два види процесуальної співучасті – необхідну (обов'язкову) і факультативну (можливу).

Необхідна (обов'язкова) співучасть має місце у випадку, коли характер спірних матеріальних правовідносин не дозволяє вирішити питання щодо прав чи обов'язків одного з учасників процесу без залучення до процесу інших суб'єктів спірних матеріальних правовідносин. Підставою даного виду співучасті є загальне право та загальний обов'язок. Наприклад, вимога про виселення з квартири не може бути вирішена без залучення всіх повнолітніх членів сім'ї.

Можлива (факультативна) співучасть не носить обов'язкового характеру, тому що характер спірних матеріальних правовідносин дозволяє розглядати справи відносно кожного із суб'єктів в окремому процесі. Підставою факультативної співучасті є однорідність вимог, взаємозв'язок підстав позовів, пред'явлення їх до того ж самого відповідача. Наприклад, у разі подання позову щодо одного з повнолітніх дітей щодо утримання недієздатних батьків суд на підставі закону може залучити як співвідповідачів інших повнолітніх дітей.

Усі процесуальні співучасники мають однакові права і несуть однакові обов'язки. Вони рівні в правах і обов'язках як відносно один одного (внутрішня рівність), так і стосовно іншої сторони (зовнішня рівність). Кожен з позивачів або відповідачів щодо іншої сторони виступає в процесі самостійно (ст. 104 ЦПК). Вони вправі виступати самостійно і стосовно інших процесуальних співучасників на своїй стороні.

Новим ЦПК чітко визначені підстави участі у справі кількох позивачів або відповідачів) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права і обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов'язки (ст. 32).

Співучасники можуть доручити вести справу одному із співучасників, якщо він має повну цивільну процесуальну дієздатність (ч. 2 ст. 32 ЦПК України).

У багатьох випадках процесуальних співучасників поєднують спільні інтереси, наявність яких дозволяє мати одного представника в суді. Стаття 104 ЦПК при цьому встановлює, що процесуальний співучасник не може бути представником інших осіб, якщо він не досяг повноліття чи над ним встановлена опіка або піклування.

Процесуальна співучасть настає за ініціативою позивача і позивачів (ст. 104 ЦПК) і на клопотання осіб, які беруть участь у справі (п. 3 ст. 143, ст. 99 ЦПК). На їх заяву суд постановляє мотивовану ухвалу. За своєю ініціативою суд має право залучати до процесу співвідповідачів (ст. 105 ЦПК), а не співпозивачів, оскільки це суперечить принципу диспозитивності.

8. Неналежна сторона у цивільному процесі і порядок її заміни

У момент порушення справи не завжди відомо, чи є позивач суб'єктом права, чи порушене його право, чи є порушником права саме та особа, на яку вказує позивач. Тому позивача і відповідача в момент порушення справи вважають можливими суб'єктами спірних матеріальних правовідносин. У зв'язку з цим у судовій практиці виникає питання щодо неналежної сторони в цивільній справі.

Неналежний позивач – це особа, якій не належить право вимоги по пред'явленому в суді позову, а неналежним відповідачем є та особа, що не повинна відповідати по пред'явленому до неї в суді позову. Якщо при розгляді цивільної справи суд встановить, що будь-яка сторона є неналежною, виникає необхідність заміни цієї сторони. Стаття 105 ЦПК передбачає, що умовою такої заміни є згода позивача, що цілком обґрунтовано, оскільки ініціатором процесу є позивач і справа порушена в його інтересах. У судовій практиці може виникнути ряд варіантів заміни неналежної сторони.

Заміна неналежного позивача з точки зору відомого дослідника В. І. Тертишникова може бути проведена одним з п'яти варіантів:

Перший варіант. Первісний позивач є неналежним, відомо хто є належним позивачем. Якщо неналежний позивач згоден вибути з процесу, а належний – вступити в нього, суд своєю ухвалою проводить заміну неналежного позивача, не зупиняючи провадження в справі.

Другий варіант. Якщо при тих же вихідних даних неналежний позивач не погоджується вибути з процесу, а належний позивач просить допустити його до участі в справі, то суд допускає останнього як третю особу, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, оскільки місце позивача вже зайнято. Продовжуючи розглядати справу, суд відмовляє в задоволенні позову неналежному позивачу, а вимоги належного позивача вирішує, виходячи з обставин справи.

Третій варіант. Якщо при тих же вихідних даних неналежний позивач згоден вибути з процесу, а належний не згоден вступити в справу, суд приймає відмову позивача від позову і зупиняє провадження по справі. Позовне провадження неможе продовжуватися, тому що в процесі залишається тільки відповідач.

Четвертий варіант. Якщо суд не встановив, хто є належним позивачем у справі, а неналежний позивач згоден вибути з процесу, то провадження по справі повинно бути зупинено, так як позивач відмовився від позову.

П'ятий варіант. При тій же умові, але якщо неналежний позивач не згоден вибути з процесу, суд продовжує розглядати справу і відмовляє неналежному позивачу у задоволенні його позову.

Заміна неналежного відповідача може бути проведена одним з чотирьох варіантів, але при заміні необхідно мати згоду позивача:

Перший варіант. Якщо судом встановлено, що даний відповідач є неналежним і хто є належним. При даній умові, якщо позивач згоден на заміну, суд своєю ухвалою проводить заміну неналежного відповідача.

Другий варіант. При цій же умові, якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може притягнути цю особу як другого відповідача до процесу і у позові щодо неналежного відповідача відмовляє, а вимоги щодо належного відповідача вирішує по суті справи.

Третій варіант. Якщо не встановлено судом, хто є належним відповідачем, а позивач згоден на вибуття неналежного відповідача, суд зупиняє провадження по справі, так як позивач відмовляється від позову і в позовному провадженні залишається тільки одна сторона.

Четвертий варіант. При цій же умові, якщо позивач не згоден на вибуття неналежного відповідача з процесу, суд розглядає справу і відмовляє у задоволенні позову щодо даного відповідача.

Стаття 105 ЦПК не передбачає як умову заміни неналежної сторони згоду неналежного відповідача. Але в судовій практиці думку неналежного відповідача іноді враховують, якщо відповідач домагається від суду певної реабілітації, тобто рішення про відмову в позові стосовно нього.

У цьому випадку, навіть за згоди позивача на вибуття неналежного відповідача з процесу, суди повинні враховувати думку відповідача і в рішенні вказувати про відмову в позові стосовно нього.

Відповідно до ст. 105 ЦПК після заміни неналежної сторони розгляд справи починається заново, тому що стороні, яка вступила у справу, необхідно ознайомитися з матеріалами справи, зі своїми процесуальними правами та обов'язками, брати участь у дослідженні доказів.

Новий ЦПК України на відміну ЦПК 1963 р. не допускає заміну неналежного позивача. Навіть у випадку коли позивач неналежний, однак наполягає прийняти від нього позов, то суддя повинен прийняти заяву та порушити провадження по справі. При встановленні в результаті розгляду справи неналежності позивача суд ухвалює рішення про відмову йому в задоволенні позову.

Згідно зі ст. 33 нового ЦПК України суд першої інстанції може допустити заміну неналежного відповідача лише за клопотанням (заявою) позивача.

Наведені нові положення ЦПК засновані на розширені принципу диспозитивності, однак недопущення заміни неналежного позивача навряд чи можна вважати вдалою новацією.


9. Правонаступництво у цивільному процесі

Процесуальне правонаступництво, як і заміна неналежної сторони, являє собою зміну суб'єктного складу учасників спору.

Процесуальне правонаступництво – це заміна відповідної сторони, коли її матеріальні права і обов'язки в спірних або встановлених судом правовідносинах переходять до інших осіб у випадку її вибуття з цивільної справи.

Підставою процесуального правонаступництва є наступництво у матеріальних правовідносинах, внаслідок якого відбувається вибуття сторони із спірних або встановлених судом правовідносин майнового, але не особистого характеру. Заміна суб'єктів матеріальних правовідносин можлива внаслідок смерті громадянина, який був суб'єктом правовідносин; ліквідації юридичної особи; уступки права чи взяття на себе обов'язку іншої особи. Новий суб'єкт права або обов'язку може прийняти права та обов'язки свого правонаступника цілком або частково. У залежності від цього в науці і судовій практиці розрізняють універсальне (повне) і сингулярне (часткове) правонаступництво.

Універсальне (повне) правонаступництво наступає у випадку смерті сторони, припинення юридичної особи, яка є стороною у справі. У цих випадках спадкоємець громадянина, правонаступник юридичної особи стає стороною в матеріальних правовідносинах, а отже, і процесуальним правонаступником у цивільній справі.

Сингулярне (часткове) правонаступництво настає у випадку уступки вимоги, переведення боргу або прийняття боргу на себе. Тут правонаступництво в матеріальних правовідносинах визначає процесуальне правонаступництво.

У випадку процесуального правонаступництва, на відміну від заміни неналежної сторони, суд повинен зупинити провадження до вступу або притягнення до справи правонаступника (ст.ст. 221, 224 ЦПК).

Відмінність правонаступництва від заміни неналежної сторони полягає і в тому, що в першому випадку розгляд справи розпочинається заново, а в другому – провадження по справі поновлюється. Це обумовлено тим, що у відповідності зі ст. 106 ЦПК усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій же самій мірі, в якій вони були б обов'язкові і для особи, яку він замінив. Правонаступник продовжує участь у справі свого попередника, а тому і процес продовжується, а не розпочинається заново.

Процесуальне правонаступництво можливе на будь-якій стадії процесу й у будь-якому виді провадження. При цьому слід враховувати, що в тих випадках, коли матеріальні правовідносини тісно пов’язані з особою суб’єкта, правонаступництва матеріального, а значить, і процесуального, не може бути. Це стосується тільки тих правовідносин, де з'ясовується питання щодо можливості правонаступництва від громадянина до громадянина, оскільки при припиненні юридичних осіб завжди є правонаступник. Так, наприклад, не може бути правонаступництва по вимогах про стягнення аліментів, про поновлення на роботі тощо.

Суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу, у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір.

Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив (ст. 37 нового ЦПК України).

10. Участь у процесі третіх осіб

Третіми особами називаються суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у порушену цивільну справу сторонами в суді.

Участь третіх осіб забезпечує у подальшому дотримання їхніх прав та законних інтересів. Так, наприклад, унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, власнику автомобіля була завдана шкода. Винуватцем є водій-працівник підприємства, який у той час керував автомобілем під час здійснення своїх трудових обов'язків. Позивачем у цьому випадку буде власник автомобіля, якому завдана шкода, а відповідачем – підприємство, яке, в свою чергу, в регресному порядку має право звернутися до свого працівника за відшкодуванням завданої шкоди під час виконання обов'язків. Тому доля працівника безпосередньо залежить від вирішення позову до його підприємства, оскільки в регресному порядку водій не зможе відстоювати свої права відносно завданої шкоди, тому він і є зацікавленою особою у вирішенні першого спору.

Треті особи поділяються на два види:

1)які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору;

2)які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред'явивши позов до однієї чи обох сторін. Ці особи мають усі процесуальні права й обов'язки позивача.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору

1.Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред'явивши позов до однієї чи обох сторін. Ці особи мають усі процесуальні права і обов'язки позивача.

2.Після вступу в справу третьої особи, яка заявила самостійні
вимоги щодо предмета спору, справа за клопотанням цієї особи розглядається спочатку.

Участь третіх осіб у цивільній справі надзвичайно важлива і необхідна для правильного та своєчасного розгляду і вирішення цивільної справи, оскільки дозволяє зібрати максимум доказового матеріалу, з'ясувати дійсні взаємостосунки сторін, уникнути винесення спірних і навіть взаємовиключаючих судових рішень. Відповідно до ст. ст. 34 – 36 цього Кодексу у цивільному процесі беруть участь два види третіх осіб: треті особи, які заявляють самостійні вимоги, і треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору. Треті особи першого і другого видів віднесені законом до числа осіб, які беруть участь у справі, а отже, мають юридичну заінтересованість. Однак, на відміну від прокурора, органів державної влади і органів місцевого самоврядування, представників, заінтересованість третіх осіб або тотожна, або близька до заінтересованості сторін, тому що треті особи пов'язані з допроцесуальних відносинах зі сторонами цивільної справи.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити у справу до закінчення її судового розгляду.

Ознаками третіх осіб цього виду є те, що вони:

а) вступають у процес, що розпочався;

б) втручаються у спір між сторонами, що вже виник;

в) їх інтереси суперечать, як правило, інтересам обох сторін;

г) заявляють самостійні вимоги на предмет спору;

д) відстоюють у процесі свої інтереси, а відтак, їхня юридична заінтересованість носить особистий характер;

є) вступають у справу, пред'явивши позов до однієї або до обох сторін.

3.В юридичній літературі і судовій практиці остання особливість викликає заперечення, хоча вона прямо закріплена в коментованій статті. Іноді стверджують, що позов третьої особи не може бути пред'явлений до однієї сторони, тому що вимога третьої особи завжди суперечить інтересам обох сторін. Уявляється, що правило цієї статті є цілком обґрунтованим. Так, у разі пред'явлення позову про витребування речі, позов пред'являється третьою особою тільки до відповідача, тобто до тієї Із сторін, в якої знаходиться спірна річ. Позов же про визнання права пред'являється до тієї сторони, яка стверджує, що спірне право належить їй. Якщо при розгляді позову про присудження неясно, кому належить річ, тобто присудженню має передувати визнання права, то позов третьою особою повинен пред'являтися до обох сторін.

4.Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, вступають у процес шляхом подачі позовної заяви, яка повинна відповідати всім вимогам статей 119, 120 цього Кодексу, обкладатися судовим збором, як і заява первісного позивача. Третя особа цього виду наділяється тими самими правами і обов'язками, що і первісний позивач, але тільки по своїй вимозі.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору

1. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення в справі може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін.

2. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть бути залучені до участі в справі також за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду.

3. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права і обов'язки, встановлені статтею 27 цього Кодексу.

11. Участь у справі кількох позивачів або відповідачів

1.Позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно.

2.Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо:

а) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів;

б) права і обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави;

в) предметом спору є однорідні права і обов'язки.

3. Співучасники можуть доручити вести справу одному із співучасників, якщо він має повну цивільну процесуальну дієздатність.

Співучасть – це обумовлена матеріальним правом множинність осіб на тій чи іншій стороні у цивільному процесі внаслідок наявності загального права або загального обов'язку. Від співучасті необхідно відрізняти суб'єктивне поєднання позовів, коли суб'єктивні права і обов'язки не залежать одні від одних, а множинність осіб виникає за розсудом суду (судді) з метою процесуальної економії.

Дійсно, права кількох позивачів можуть виникнути з однієї підстави, наприклад, із факту скорочення штатів на підприємстві, але спільного права у них не буде і не буде співучасті. Ще більш розмитим є визначення третьої підстави співучасті: предметом спору є однорідні права і обов'язки, які теж можуть бути підставою суб'єктивного поєднання позовів, але не співучасті.

Співучасть за формою можна розділити на такі види:

а) активна співучасть – кілька співпозивачів виступають проти одного відповідача;

б) пасивна співучасть – один позивач виступає проти декількох співвідповідачів;

в) змішана співучасть – кілька співпозивачів виступають проти декількох співвідповідачів.

Від пасивної співучасті необхідно відрізняти інші випадки множинності осіб на боці відповідача. Особливий характер має участь у цивільному процесі додаткового відповідача. Згідно з частиною 2 ст. 33 ЦК України неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник. Тому до справи, в якій неповнолітня особа виступає як відповідач, як додаткових відповідачів суд притягає його батьків (усиновлювачів) або піклувальника.

4. За ступенем обов'язковості, а отже, і за змістом, співучасть може бути обов'язковою і факультативною. Обов'язкова співучасть можлива в тому разі, якщо характер спірних матеріальних правовідносин такий, що питання про права і обов'язки одного із суб'єктів неможливо вирішити без притягнення до справи інших суб'єктів цього відношення. При факультативній співучасті немає обов'язкової множинності суб'єктів. Так, суд може винести рішення про стягнення аліментів стосовно тих дітей, на котрих як на відповідачів укажуть непрацездатні батьки, що потребують допомоги (ст. 205 СК).

5. Особливості процесуального становища співучасників полягають у наступному:

а) кожен зі співучасників відносно іншої сторони виступає самостійно;

б) при співучасті проглядається своєрідне представництво – кожен із співучасників може мати свого представника або всі вони можуть доручити ведення справи одному із співучасників;

в) співучасники можуть оскаржити судові постанови самостійно або приєднатися до апеляційної чи касаційної скарги (статті 299, 329 ЦПК України), поданої особою, на стороні якої вони виступали. В останньому випадку заяви співучасників судовим збором не обкладаються.

12. Заміна неналежного відповідача, залучення співвідповідачів

1.Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. У разі відсутності згоди на це позивача суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача.

2.Після заміни відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача справа за клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розглядається спочатку.

Стаття 105 ЦПК 1963 р. називалась «Заміна неналежної сторони», тобто вона регулювала питання про поняття неналежних позивача та відповідача, встановлювала умови та порядок їх заміни. Якщо тлумачити дану статтю у тому сенсі, що відтепер заміна неналежного позивача у цивільному судочинстві є неможливою, таке вирішення проблеми буде протирічити головним його засадам, тим більше, що ст. 52 КАС України, який прийнято значно пізніше, ніж ЦПК, і введений у дію разом з ЦПК, передбачає як заміну неналежного відповідача, так і заміну неналежного позивача. Якщо в адміністративному судочинстві передбачається заміна неналежного позивача, було б правильним вважати, що в цивільному процесі таке положення хоча б допускається, оскільки законом воно не заборонене. Можливість заміни неналежного позивача буде забезпечувати оперативність цивільного судочинства та економію матеріальних і процесуальних засобів при розгляді справи.

По-друге, ця стаття, неналежного відповідача у першому реченні частини 1 як умову заміни передбачає клопотання позивача про заміну, а у другому реченні цієї частини – згоду позивача. Безумовно, згода позивача є умовою заміни як неналежного позивача, так і неналежного відповідача тому, що ініціатором заміни неналежної сторони може бути не тільки позивач, але і суд, і, як уявляється, особи, які беруть участь у справі.

По-третє, залучити належного відповідача суд не може як співвідповідача, як зазначено у тому ж другому реченні частини першої коментованої статті. Співвідповідачами можуть бути ті особи, які пов'язані поміж собою спільним обов'язком. Не можуть бути співвідповідачами дві особи, з яких одна визнається судом такою, яка не має відповідати за позовом, і друга – такою, яка має відповідати за позовом.

З урахуванням викладеного вважаємо, що дану статтю слід розуміти і застосовувати таким чином.

В момент порушення справи не завжди достовірно відомо, чи є сторона належною. Неналежний позивач – це особа, якій не належить право вимоги за пред'явленим позовом, а неналежним відповідачем є особа, яка не повинна відповідати за пред'явленим позовом. Якщо при розгляді справи суд установить, що сторона є неналежною, виникає необхідність її заміни. Умовою такої заміни є згода позивача, тому що саме в його інтересах порушено цивільну справу. Після заміни сторони розгляд справи починається заново, тому що належній стороні, яка вступила у справу, необхідно з нею ознайомитися.

Заміна неналежного позивача можлива в п'ятьох варіантах. Перший варіант: первісний позивач є неналежним, але встановлено і те, хто є належним. Якщо неналежний позивач згоден вибути з процесу, а належний вступити у нього, суд своєю ухвалою замінює позивача, не припиняючи провадження в справі. Другий варіант: при цих же вихідних даних – якщо неналежний позивач не погоджується вибути з процесу, а належний просить допустити його, то суд допускає останнього як третю особу, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, тому що місце позивача зайняте. Третій варіант: якщо неналежний позивач згоден вибути з процесу, а належний не згоден вступити у нього, суд припиняє провадження в справі через відмову позивача від позову. Четвертий варіант: якщо не встановлено, хто є належним позивачем, а неналежний згоден вибути з процесу, то й у цьому разі провадження в справі припиняється через відмову від позову. П'ятий варіант: якщо неналежний позивач не згоден вибути, а належний не згоден вступити в процес, суд розглядає справу до кінця і відмовляє у позові неналежному позивачеві.

При заміні неналежного відповідача можливі чотири варіанти цієї заміни. Перший варіант: якщо судом установлено, що первісний відповідач є неналежним, і хто є належним, то за згодою позивача суд своєю ухвалою здійснює їх заміну. Другий варіант: якщо за тих же обставин позивач не згоден на заміну, то суд, з метою процесуальної економії, притягає належного відповідача як другого відповідача і задовольняє позов (за обставинами справи) відносно другого відповідача, а в позові відносно першого – відмовляє. Третій варіант: якщо позивач згоден на вибуття з процесу неналежного відповідача, а належного немає, суд припиняє провадження у справі на підставі відмови позивача від позову. Четвертий варіант: якщо у такій ситуації позивач не згоден на вибуття із процесу неналежного відповідача, то справа розглядається до кінця і постановляється рішення про відмову в позові.

Стаття не передбачає як умову заміни сторони згоди відповідача. Але в судовій практиці думку неналежного відповідача враховують, якщо відповідач домагається від суду мовби реабілітації, рішення про відмову у позові щодо нього. У такому випадку, навіть за наявності згоди позивача на вибуття неналежного відповідача з процесу, суди повинні враховувати думку останнього й у рішенні вказувати про відмову у позові щодо нього.

Пленум Верховного Суду України підкреслив, що відмова у прийнятті заяви за мотивами пред'явлення позову неналежним позивачем або до неналежного відповідача недопустима (п. 2 постанови № 9 Пленуму від 21 грудня 1990 р. «Про практику застосування судами процесуального законодавства при вирішенні цивільних справ по першій інстанції»). Це означає, що питання про заміну сторони має вирішуватися в судовому засіданні, а не в момент порушення справи. Заміна неналежної сторони оформляється ухвалою суду, яка не може бути оскаржена окремо від судового рішення.

13. Представництво у цивільному процесі

1.Сторона, третя особа, особа, яка відповідно до закону захищає права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника.

2.Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.

3.Юридичних осіб представляють їхні органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням, або їх представники.

4.Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника.

Представництво – це правовідношення, в силу якого одна особа (представник) виступає у суді від імені та в інтересах іншої особи (представлюваний). Представництво передбачене цивільним процесуальним законодавством, по-перше, з метою надання юридичної допомоги громадянам та організаціям при розгляді і вирішенні цивільних справ у суді. По-друге, метою представництва є надання допомоги суду в установленні дійсних прав і обов'язків сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Законні представники

1.Права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їхні батьки, (усиновлювачі), опікуни чи інші особи, визначені законом.

2.Права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати у суді відповідно їхні батьки, (усиновлювачі), піклувальники чи інші особи, визначені законом. Суд може залучити до участі в таких справах неповнолітню особу чи особу, цивільна дієздатність якої обмежена.

3.Права, свободи та інтереси особи, яка визнана безвісно відсутньою, захищає опікун, призначений для опіки над її майном.

4.Права, свободи та інтереси спадкоємців особи, яка померла або оголошена померлою, якщо спадщина ще ніким не прийнята, захищає виконавець заповіту або інша особа, яка вживає заходів щодо охорони спадкового майна.

5.Законні представники можуть доручати ведення справи в суді іншим особам.

Особи, які можуть бути представниками

1.Представником у суді може бути адвокат або інша особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді, за винятком осіб, визначених у статті 41 ЦПК України.

2.Одна й та сама особа не може бути одночасно представником іншої сторони, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору або беруть участь у справі на другій стороні.


Висновок

Розбудова України як демократичної, правової, соціальної держави передбачає формування ефективного, дійового механізму захисту прав та свобод громадян. З прийняттям Конституції України 1996 року, Закону України „Про судоустрій” у цьому процесі зростає значення правосуддя, як найбільш ефективного способу захисту прав та охоронюваних законом інтересів.

З року в рік зростає довіра населення до судів. Саме до суду громадяни звертаються за захистом своїх прав, усвідомлюючи можливість відновлення цим шляхом справедливості.

Актуальність проблеми цивільного судочинства зростає у зв’язку з прийняттям нового Цивільного процесуального кодексу України. Він став результатом тривалого законотворчого процесу й увібрав у себе новітні досягнення вітчизняної та зарубіжної цивільно-процесуальної юридичної наукової думки та судової практики.

Цивільний процес України вивчає норми права, що регулюють діяльність суду та інших суб’єктів процесуальної діяльності з метою захисту суб’єктивних прав та охоронюваних інтересів фізичних та юридичних осіб. Цивільний процес встановлює порядок здійснення правосуддя в цивільних справах, спрямований на реалізацію конституційних положень по захисту прав і свобод людини та громадянина, прав та інтересів підприємств, установ, організацій, держави та суспільства.

Право на судовий захист – конституційне право. Кожному гарантується право на захист його прав і свобод судом (ст. 55 Конституції України).

Отже, сторони в цивільному процесі користуються рівними процесуальними правами і мають рівні процесуальні обов’язки. Сторонами можуть бути громадяни, а також державні підприємства, установи, організації, інші кооперативні організації, їх об’єднання, інші громадські організації, що користуються правами юридичної особи.

Таким чином, позивач і відповідач є головними учасниками цивільного процесу, а розгляд справ без них є неможливим.


Використана література

1. Тертишніков В.І. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. – Харків: Видавець СПД ФО Вапнярчук Н. М., 2007.

2. Чорнооченко С.І. Цивільний процес: Вид 2-ге, перероб. та доп.: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005.

3. Кілічава Т.М. Цивільний процес: Навч. посіб. для дистанційного навчання / За наук. ред. О.Г. Мурашина. – Київ: Університет „Україна”, 2006.

4. Стефан М.Й. Цивільний процес: Підручник. – Київ, 2002.

5. Порєва Л.А., Юлдашев О.Х. Цивільний процес: Авторизований виклад модульного курсу: Навч. посіб. / Міжрегіональна академія управління персоналом. – Київ, 2005.

6. Усенко В.Ф., Грабовський Л.А., Менюк Д.І. Цивільний процес / Національна академія Державної податкової служби України. – Ірпінь 2005.

7. Конституція України, прийнята на 5-й сесії Верховної Ради України. – К.: 1996.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий