Міністерство освіти і науки України
Харківський державний педагогічний університет
ім. Г.С.Сковороди
Інститут Економіки та Права
Юридичний факультет
Кафедра кримінально-правових дисциплін
Курсова робота за темою
„Поняття, види, структура, тлумачення та завдання закону про кримінальну відповідальність”
Курсову роботу
виконав:
Студент 2-го курсу, 25гр.
Антонов Юрій
Курсову роботу
перевірив:
Мірошниченко Є.О.
Харків – 2004
План.
І Вступ.
ІІ Загальна частина.
1. Поняття закону про кримінальну відповідальність.
2. Структура закону про кримінальну відповідальність.
3. Тлумачення закону про кримінальну відповідальність.
4. Завдання закону про кримінальну відповідальність.
ІІІ Висновок.
Перелік використаної літератури.
Вступ.
Проблема закону про кримінальну відповідальність розглядалася багатьма визнаними вченими в галузі науки кримінального права. Серед них слід відзначити Дурманова Н.Д, Ковальова М.І., Шаргородського М.Д. та багато інших. Саме вони розробили теоретичну базу наукового матеріалу з данної теми, який я і використав під час написання своєї курсової роботи.
Під час написання своєї курсової роботи я звернув увагу на більшість проблемних питань, що стосуються данної теми. Головними питаннями, які я намагався висвітлити в цій курсовій є поняття закону про кримінальну відповідальність, його види, тлумачення та структура. Також я спробував розкрити значення кримінального закону та його завдання, бо саме це питання було надзвичайно дискусійним ще в радянській юридичній літературі та разом з тим не втратило свою актуальність і сьогодні.
Метою написання цієї курсової являється більш глибоке дослідження питань, що являються предметом данної роботи, їх пізнання для створення надійної теоретичної бази, яку б я міг застосувати на практиці.
1.Поняття закону про кримінальну відповідальність та його
види.
Законодавство України про кримінальну відповідальність складається з Кримінального Кодексу України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних нормах та принципах. Єдина система нормативно-правових актів, котра регулює питання злочинності та караності діяння зведена в єдиний кодифікований акт – Кримінальний кодекс. Закони України про кримінальну відповідальність, які прийняті після набрання чинності нині діючим Кримінальним кодексом, включаються до нього після набрання ними чинності. Тільки Кримінальний кодекс визначає злочинність та караність діяння на території України.
Закон про кримінальну відповідальність визначають як нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України, котрий містить взаємопов’язані юридичні норми, одні з котрих, засновуючись на Конституції України та загальновизнаних нормах міжнародного права, закріпляють підстави та принципи кримінальної відповідальності, містять загальні засади кримінального законодавства, інші – визначають, які суспільно небезпечні діяння являються злочинами, та встановлюють, які покарання можуть бути застосовані до осіб, котрі їх вчинили, або ж називають підстави та умови звільнення від кримінального покарання[1].
Виходячи з данного визначення, слід встановити основні ознаки кримінального закону.
1. Кримінальний закон засновується на Конституції України та загальновизнаних нормах міжнародного права. Конституція України, включивши до свого змісту загальновизнані норми міжнародно-правових актів в сфері прав людини, продублювала данні положення в нині діючому Кримінальному кодексі. „Кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинною доти, поки її винність не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечують усі можливості для захисту” – сказано в Загальній декларації прав людини 1948р. Данне положення дублюється в ч.1 ст.62 Конституції України та ч.2 ст.2 Кримінального кодексу. „Ніхто не може бути засуджений за злочин на підставі вчинення будь-якого діяння або за бездіяльність, які під час їх вчинення не становили злочину за національними законами або за міжнародним правом” – говорить той же міжнародно-правовий документ. Це положення є базовим для ч.2 ст.4 Кримінального кодексу, який вказує, що злочинність та караність діяння встановлюється законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння. Разом з тим, „Не може також призначатися покарання, тяжче від того, яке застосовувалося на час вчинення кримінального правопорушення” (Європейська конвенція про захист прав та основних свобод, 1950р.) – положення, яке являється базовим для встановлення основної засади дії кримінального закон в часі, згідно до якої „Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює
злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність, не
має зворотної дії в часі” (ч.2 ст.5 кримінального кодексу). „Ніхто не повинен бути вдруге засуджений чи покараний за злочин, за який він уже був остаточно засуджений або виправданий відповідно до закону і кримінально-процесуального права кожної країни” (Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, 1966р.). Данний принцип наглядно відображено в ч.3 ст.2 Кримінального кодексу, згідно до якої „ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу”, та ч.2 ст.7 ККУ, яка встановлює засади кримінальної відповідальності осіб, які скоїли злочин за кордоном – якщо данні особи за вчинені злочини зазнали кримінального покарання за межами України, вони не можуть бути притягнені в Україні до кримінальної відповідальності за ці злочини. Що ж до засад призначення та відбуття покарання, то і відносно цього аспекту на міжнародно-правовому рівні закріплено відповідні стандарти. Так, положення про те, що „ніхто не повинен зазнавати тортур, або жорстокого, нелюдського, або такого, що принижує його гідність, поводження і покарання” яке міститься в Загальній декларації прав людини 1948р., продубльовано в ст.28 Конституції України та ч.3 ст.50 ККУ, згідно до якої „покарання не має на меті завдати фізичних страждань або
принизити людську гідність”. Рішенням Конституційного суду від 29 грудня 1999року було скасовано смертну кару як вид покарання Кримінального кодексу 1960р. на підставі того, що таке покарання суперечить Конституції та загальновизнаним нормам міжнародного права. Новий Кримінальний кодекс України 2001р. виключає норму, котра передбачає покарання у вигляді смертної кари. Данний захід ґрунтується на Конституції України та міжнародно-правовим стандартам в галузі захисту прав людини. Так, згідно до Ст.1 Протоколу №6 до Європейської конвенції про захист прав та основних свобод від 28 квітня 1983р., „Смертна кара скасовується. Нікого не може бути засуджено до такого покарання або страчено”.
2. Кримінальний закон приймається виключно парламентом – Верховною Радою України. Згідно з Конституцією Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Відповідно до п.22 ст.92 Конституції України, виключно законом України визначаються діяння, які є злочинами та відповідальність за них.
3. Кримінальний закон регламентує підстави та принципи кримінальної відповідальності та звільнення від кримінальної відповідальності. Відповідно до того, які положення містить кримінальний закон, згідно з цим він включається до Загальної або Особливої частини Кримінального Кодексу.
4. Кримінальний закон містить взаємопов’язані правові норми, котрі визначають принципи та загальні засади кримінального права. Він являє собою цілісну систему правових норм, кожна з котрих виконує свою функцію в справі кваліфікації діяння та індивідуалізації покарання ат разом з тим має тісний зв'язок з іншими нормами, по відношенню до яких вона є або первинним, або вторинним елементом в ланцюгу кваліфікації діяння та призначення покарання.
5. Закон про кримінальну відповідальність визначає, які суспільно небезпечні діяння являються злочинними та яке покарання чи інші міри кримінально-правового характеру призначаються за скоєння цих злочинів. Саме шляхом визначення злочинності та караності діяння, кримінальний закон і здійснює завдання кримінального законодавства, зазначені в ст.1 ККУ – „Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам”.
Змістом кримінального закону є правова норма. В зв'язку з цим кримінальний закон можна розділити на такі види в залежності від виду правової норми, яка входить до змісту відповідного кримінального закону. Такими видами є:
1) норми визначаючі – норми, котрі дають визначення кримінально-правових понять. Такою є, наприклад, норма ч.1 ст.11 ККУ, відповідно до якої „Злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне
винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину”;
2) норми розняснюючі – норми, котрі дають тлумачення тих чи інших положень Кримінального кодексу. Такими є норми, котрі містять ся у примітках до відповідних статей КК. Наприклад, згідно до ч.3 Примітки до ст.185 ККУ, „У статтях 185-191 цього Кодексу у великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину ”.
3) норми заохочуючі – норми, котрі містять положення, котрі поліпшують правовий стан відповідного суб’єкта кримінально-правових відносин. Так, відповідно до ч.2 ст.31 ККУ, „Не підлягають кримінальній відповідальності при добровільній відмові організатор, підбурювач чи пособник, якщо вони відвернули вчинення злочину або своєчасно повідомили відповідні органи державної влади про злочин, що готується або вчиняється.”