Смекни!
smekni.com

Нетрадиційні банківські операції та послуги (стр. 3 из 7)

Спеціальні трастові послуги - коли здійснюється управління окремими видами майна довірителя (наприклад, грошовими коштами, цінними паперами, нерухомістю).

Доходи від трастових послуг формуються за рахунок комісійних винагород. Ставки внесків диференційовані за видами трастів і пов'язаними з ними послугами з управління трастами. Плата може бути фіксованою від суми майна; залежати від доходу, одержаного від управління майном; бути визначена іншим зафіксованим в угоді способом.

Інші нетрадиційні банківські операції.

Агентські послуги характеризуються тим, що банк (агент) вчиняє як юридичні, так і фактичні дії за дорученням і за рахунок клієнта (принципала).

Кінцева мета агентських послуг полягає у встановленні договірних зобов'язань між принципалом і третьою особою.

Агент діє, як правило, від імені принципала, і укладені ним або за його сприяння угоди визначають права і обов'язки безпосередньо для принципала.

В окремих випадках, вступаючи у відносини з третьою особою за дорученням принципала, агент має право діяти від власного імені, не розкриваючи перед третьою особою факт існування принципала (або може вказати на те, що діє за дорученням і за рахунок принципала, не зазначаючи його імені). Незалежно від того, як виступає агент у відносинах з третіми особами, результат укладених ним угод полягає на принципала.

Агенти можуть бути:

· генеральними, якщо мають повноваження вести всі справи принципала, які належать до визначеної сфери діяльності;

· спеціальними, якщо виконують лише конкретно визначені дії.

Агентські послуги включають:

· збереження активів;

· одержання доходів за ними та повідомлення клієнта;

· купівлю-продаж цінних паперів та доставку їх клієнту;

· обмін цінних паперів;

· погашення облігацій;

· сплату податків;

· оформлення страхових полісів;

· оплату рахунків;

· укладення угод від імені клієнта;

· отримання кредитів;

· купівлю-продаж іноземної валюти і дорогоцінних металів.

Відмінність агентських послуг від трастових полягає у тому, що при їх наданні клієнт не втрачає повноважень власника, а лише доручає банку вчинення операцій від свого імені.

Банки можуть консультувати клієнтів з певних питань:

· бухгалтерського обліку і звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності та платоспроможності господарських партнерів клієнта;

· організації емісії та вторинного обігу цінних паперів;

· вибору напрямів інвестування коштів.

Цей вид послуг тісно пов'язаний з іншими, зокрема кредитними та лізинговими. Такі послуги надають менеджери підрозділів банку, працівники спеціально створених підрозділів. Плата за консультації враховується у складі плати за основний вид операцій, що супроводжуються консультацією.

Банки здійснюють інформаційну діяльність: одержують інформацію, використовують її, поширюють і зберігають.

Інформація буває відкрита (публікації в офіційних друкованих виданнях) і з обмеженим доступом. [12.]

Розділ 2. Види діяльності на ринку цінних паперів

Цінні папери - це свідоцтва про участь їх власників у капіталі акціонерного товариства або наданні позички. Вони передбачають зобов'язання емітентів сплачувати їх власникам доходи у вигляді дивідендів або процентів. У юридичному розумінні цінні папери - майнове право, яке засвідчується певним документом і реалізується у порядку, що вказується в цьому документі.

У зв'язку з розвитком електронних систем торгівлі цінними паперами змінюється зовнішня форма їх існування. Цінні папери, операції з якими здійснюються через електронні системи, не мають речового титулу, тобто це - не документи. Вони існують як одиниці обліку в комп'ютерній системі та обертаються лише у формі переказів з рахунків одних учасників ринку на рахунки інших.

Цінні папери є капіталом, тому що їх власники одержують доходи від володіння цими цінними паперами. Проте капітал цей фіктивний, оскільки цінні папери не мають вартості, хоча продаються і купуються на ринку; їх ціни мають ірраціональний характер. [5.]

Особливості формування ринку акцій.

Акція - цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує майнову участь її власника у капіталі акціонерного товариства. Власники акції стають пайовиками акціонерного товариства, його співвласниками, тому вони не можуть вимагати від товариства повернення вкладених коштів. Проте вони можуть продати акції, але у цьому випадку втрачають право співвласника.

Власники акцій, як співвласники товариства, мають право на одержання частини прибутку товариства пропорційно своїй участі, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Дохід, що одержує акціонер на акції, називається дивідендом.

Товариства (корпорації) намагаються підтримувати дивідендні платежі на високому рівні, тому що переважно саме через ринкову ціну акцій визначають репутацію (рейтинг) корпорації, яка, в свою чергу, визначає спроможність корпорації до залучення позичкового капіталу або до додаткового випуску акцій. Крім дивідендів, власники акцій можуть одержати дохід (у вигляді курсової різниці), якщо вони продадуть акції дорожче, ніж їх купили.

Випуск акцій дає засновникам акціонерного товариства необмежені можливості консолідувати значний капітал на основні об'єднання безлічі індивідуальних капіталів і заощаджень.

Акціонерне товариство (компанія, корпорація) - це домінуюча форма комерційної організації у країнах з ринковою економікою. Важливою перевагою акціонерної форми, порівняно з іншими формами комерційної організації (індивідуальний бізнес, партнерство, кооперативи), є обмежена відповідальність за зобов'язаннями. Виникнувши на початку розвитку приватного підприємництва, акціонерна форма виявилася надзвичайно гнучкою і життєздатною. [6.]

Для створення акціонерного товариства його засновники розробляють статут, форма якого узаконена державою. У статуті визначаються найменування і мета створення товариства, розмір капіталу, характеристика акцій, які випускатимуться товариством, та спосіб їх розповсюдження, порядок управління, структура керівних органів та ін. Товариство подає статут і документи, які стверджують, що воно дотримується всіх вимог згідно із законом про організацію акціонерних товариств у державну установу, яка здійснює реєстрацію товариств і видачу дозволу на їх організацію. Після одержання дозволу засновники приступають до випуску і розповсюдження акцій.

Теоретично контрольний пакет повинен становити 50% від усіх випущених акцій плюс одна акція. Проте при сучасному розпорошенні акцій серед великої кількості дрібних акціонерів для реального контролю над тією чи іншою корпорацією іноді досить володіти лише 5 - 20% від усіх випущених акцій.

Корпоративні облігації - це свідоцтво про надання їх власникам довгострокової позички корпорації, фірмі, підприємству, тобто це облігації, емітовані юридичними особами. Випуск облігацій - більш вигідний спосіб формування додаткового капіталу, ніж випуск акцій, тому що проценти за облігаціями сплачуються з прибутку корпорацій до виплати податків. Крім того, власники облігацій не одержують права голосу, оскільки вони не співвласники корпорації, а її кредитори. Корпоративні облігації більше піддаються ризику, ніж державні облігації, проте доходи за ними значно вищі.

В Україні облігації підприємств можуть бути випущені лише після реєстрації цього випуску в Державній комісії цінних паперів та фондового ринку. Якщо облігації пропонуються для відкритого продажу, емітент зобов'язаний подати до ДКЦПФР для реєстрації також інформацію про випуск таких облігацій. Реєстрація випуску облігацій та інформації про випуск облігацій здійснюється в порядку, визначеному Тимчасовим положенням про порядок реєстрації випуску акцій і облігацій підприємств та інформації про їх випуск, затвердженим наказом ДКЦПФР від 20 вересня 1996 року №210.

Акціонерні товариства можуть випускати облігації на суму, що становить не більше 25 відсотків від розміру статутного фонду і лише після оплати всіх випущених акцій. Таке обмеження щодо випуску облігацій, встановлене Законом України "Про цінні папери та фондову біржу" (ст.11).

Фактори формування ринку державних цінних паперів.

Ринок державних цінних паперів - важливий компонент фінансових ринків світу. У фінансовому світі цінні папери держави використовуються як еталон вільного від ризику доходу, як вічна альтернатива іншим вкладам капіталу. Формування ринку державних цінних паперів відбувається після виникнення ринку цінних паперів корпорацій.

Характеристика державних облігацій

Облігація - це свідоцтво про надання позички, яке дає право на одержання, як правило, щорічного доходу у вигляді процента. Привабливість облігації для власників полягає в одержанні фіксованого доходу. На відміну від акцій облігації після закінчення визначеного строку підлягають викупу, до того ж емітент повинен сплатити номінальну вартість облігацій і дохід у вигляді процента.

Облігації випускаються іменні та на пред'явника, причому останні переважають. Залежно від емітента облігації поділяються на державні та корпоративні.

Випуск та обіг облігацій в Україні передбачено главою З Закону України "Про цінні папери і фондову біржу", згідно зі ст.10 якого облігація визначається як цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і затверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений у ньому строк з вимогою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску).

Сьогоднішнє чинне законодавство передбачає випуск облігацій двох видів:

1)облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик;

2)облігації підприємств.

Інші види цінних паперів та похідні (спеціальні) інструменти ринку цінних паперів.