Смекни!
smekni.com

Права і свободи особистості (стр. 1 из 5)

Одеський інститут підприємництва і права

Курсова робота з дисципліни:

„теорія держави та права”

на тему:

„Права й свободи особистості”

Студентки 1 курсу

заочного відділення юридичного факультету

групи ЮЗ-107

Тимановської Інни

тел. 45-06-67

м. 8063-677-58-24

викладач:

Максименко С.В.

2008 року


План

Введення

I. Правове положення особистості;

1. поняття особистості;

2. поняття й співвідношення правового статусу й правового положення особистості;

3. система права , воль, обов'язків особистості;

II. Історичний процес розвитку правового положення особистості;

III. Держава й правове положення особистості:

1. співвідношення держави й особистості;

2. юридичний механізм забезпечення людини державою;

IV. Міжнародно-правове співробітництво держав і проблем прав людини.

V. Правове положення особистості в Україні.

Висновок.

Список використаної літератури.


Введення

Правове положення особистості становить дуже важливий соціальний і політико-юридичний інститут, що є об'єктивним мірилом рівня досягнень конкретного суспільства й показник його цивілізованості. Права особистості належати до особливостей іманентним людині, без яких він не може бути «членом суспільства» з цього приводу Г. Гейне сказав: «Ми боремося не за людські права людини, а за божественні права людини».

Узявши до уваги, що неповага до зневаги правами людини викликали до варварських актів (фашизм), які не зіставлялись з гуманним розумом людства, і що утворення такого миру в якому люди будуть мати волю слова й переконань і будуть вільними від страху й нестатку, проголошене як високе прагнення людства, можна судити про актуальність і важливість установлення правового положення особистості й найважливіше, щоб цей інститут не носив форму гаснула, а був реалізований у життя.

Оскільки права й волі людини - ширше, ніж національні й ширше чим територіальні й не залежать від ідеологій і релігій, то вони є об'єктом міжнародно-правового врегулювання, що ще раз підтверджує їхнє велике значення й актуальність. Цицирон виразив це так: «Згода всіх народів, у чому не будь, є доказом природного права».

Права людини є природними, не відчуженими, але дуже часто держава бере на себе роль «природи» і диктує свої умови прав людини, цією ознакою відрізняються не правові держави, які є величезною перешкодою на шляху становлення правового положення особистості в державі. І це теж дуже актуально, оскільки не кожна держава є правовим.

Із древніх часів проблеми закріплення правового положення особистості цікавило людство, було не зрозуміло, чому людина наділена природою однаковими можливостями народжуються вільною або рабом, або була вільна, але не мала прав. І будь-яких прояв відновлення справедливості в правах людини приводило до жорстоких утисків. Так Сократ був засуджений і покараний за те, що виступив з мовою про придерження принципів індивідуальної волі й автономії особистості. Але це не лякало інших знову й знову торкатися цієї тими - торжество релігійних авторів, середньовічних юристів допомогло утворенню теорії природного права, що розвивалося в працях Г. Грація, Спинозы, Д. Локка, Т.Д. Жеферсона. Ця теорія зробила велике внесення у формування сучасного розуміння прав людини.

Не мало вчених і в нашу годину торкаються проблеми правового положення особистості, оскільки воно ще не досягло свого вдосконалювання в нашім суспільстві. Так В.А. Кучинский у своїй монографії «Особистість, воля право» і Е.А. Лукашева в монографії «Право, мораль, особистість» виділяють вічну проблему співвідношення особистості й права, як нормотеоричеської процесії діяльності держави, що не завжди в дійсності ставить права й свободи особини, як найвищу цінність держави.[1]

Завданням мого дослідження із приводу право й воля особини, є розкрити поняття особистості, його правового положення, показати співвідношення й взаємозв'язок держави й особистості, визначити хто яку роль грає в ці взаємини, визначити які фактори впливають на становлення прав і воль особини в державі, указати проблеми, що існують при реалізації прав установлених правовим положенням особистості.


I. Правове положення особистості

1.1. Поняття особистості

Для того, щоб зрозуміти що позначає слово «особистість», потрібно почати із джерел , тобто зі слова людина. Коли ми говоримо «людина», то розуміємо природосоциальну, биосоциальну істоту, тобто розглядаємо соціальні ознаки в тісному взаємозв'язку з біологічними, фізичними, фізіологічними характеристиками. Коли говоримо «особистість» - то розуміємо людину в її соціальному середовищі, у суспільстві, соціальній групі, тобто розуміємо людину в її відношенні до суспільства, державі й праву. Особистість - це насамперед соціальний стан людини, але в туж годину - це конкретна людина із своєю індивідуальністю. Таким чином, особистість - це єдність суспільних, типових і своеродних якостей людини.

М.Н. Марченко затверджує, що особистість – це індивідуально певна сукупність социально-значимих властивостей людини, що проявляються між людьми. Поняття особистості, особистісні характеристики окремої людини органічно пов'язаних із суспільством, її особливостями. Суспільство – це історично розвиваюча система відносин між людьми, продукт взаємодії людей у процесі їхньої спільної життєдіяльності. [2]

В особистості відображаються риси того суспільного ладу, в умовах якого воно формувалося. Саме з характером суспільного ладу зв'язані можливості світоглядного становлення особистості, прищеплювання її їх або інших звичок і потреб. Особистість, як соціальна категорія розкриває всі діяльності, у тих відносинах, у яких вона вступає з іншими людьми.

Особистість займає в правовій державі центральне місце й виступає в ньому в багатьох якостях: громадянина, суб'єкта права й правовідносин, носія прав і обов'язків, волі й відповідальності, правової свідомості, праводіїспосібності і певного соціального і правового статусу.

Виходячи з вище сказаного можна зробити висновок, що не кожна людина, як біологічна істота може бути особистістю тому що наприклад психічно хвора людина не є особистістю, але є людиною.

1.2. Поняття й співвідношення правового статусу і правового положення особистості

Правовий статус і правове положення особистості - це різні поняття і співвідноситься вони як родові поняття. Розходження цих зрозумінь полягає в тому, що правовий статус містить у собі - сукупність прав, воль, обов'язків громадянина, які закріплені в законодавстві конкретної держави, а правове положення особистості є більш широким і крім прав, воль і обов'язків містить у собі: громадянство, загальна правоздатність, політико-правові принципи, юридичні гарантії захисту встановлених прав і воль. Тому для повного подання про правове положення особистості є смисл розглянути спочатку поняття правового статусу, як більш вузьке й основне.

Правовий статус особистості - це певні права людини, які не обходжені для існування й розвитку в конкретних історичних умовах. Правовий статус кожної особистості індивідуальний, це з волею вибору реалізації наданих прав.

Більшість учених дотримуються думки про те, що ядром правового статусу особистості є права й обов'язки, але є й інша точка зору, відповідно до якої права і обов'язки – це лише головний елемент статусу особистості. Так М.И. Матузов до елементів правового статусу громадян відносить відповідальність громадян перед державою .[3] О.В. Сурилов уважає, що народу із системою прав і обов'язків у правовий статус включається: громадянство, загальна правоздатність, гарантії, законні інтереси, юридична відповідальність. [4]

Правовий статус підкреслює зв'язок особистості і держави й характеризується правовою формою його закріплення. Його втримуванням є сукупність прав і обов'язків громадянина.

Правовий статус особистості виступає як міра волі особистості , що дозволений державою, закріплює за кожною особистістю вільний вибір бажань і можливостей сфери реалізації її інтересів.

На думку М.Н. Марченко правовий статус особистості включає в себе загальні для всіх фізичних осіб. Права волі й обов'язки, передбачені нормами міжнародного права й Конституцією. Це по-перше. По-друге елементом правового статусу особистості є зазначеними нормами правоздатність і дієздатність фізичних осіб. Права людини визначають правовий статус у суспільстві. У третіх істотним елементом правового статусу особистості є громадянство. Відповідно до цеї критерії розрізняють правовий статус:

а) громадян держави;

б) іноземних громадян;

в) осіб без громадянства

г) правове положення осіб, яким наданий притулок.[5]

О.В. Сурилов же вважає, що структуру правового статусу утворюють:

1) громадянство як правова основа статусу особистості;

2) передбачене в законодавчих актах єдність, прав, воль, обов'язків наданих громадянам на засадах рівності.

3) юридичні гарантії їхньої реалізації. [6]

Правовий статус зрівнює громадян у їхніх правах у їхніх правових можливостях шляхом установлення загальних для всіх межею можливого і належної системи права виступає як відносний регулятор суспільних відносин. За допомогою його держава впливає на соціальні процеси, у тому числі за допомогою правових установлень .

Характерною рисою правового статусу є його стабільність і низовина. Правовий статус залишаючись незмінним і уособив собою певний рівень суспільного розвитку, може перешкоджати розвитку негативних тенденцій у соціальному стані людей. Адже складаючи його права, волі й обов'язки повинні бути забезпечені державою поза залежністю від особливостей пережитого країною періоду.