Як показав час, що минув після прийняття Конституції України, передусім права і громадянські та політичні свободи набувають реального наповнення. Так, завдяки їх реалізації скасовано смертну кару, утворилось більш як 90 політичних партій, формується громадянське суспільство.
Конституція всебічно гарантує права і свободи, передбачає механізм їх забезпечення і охорони. Про це свідчить передусім система конституційних нормативно-правових гарантій прав і свобод, зокрема, юридичної відповідальності за порушення прав і свобод, невідчужуваності і непорушності прав і свобод, їх невичерпності, недопустимості скасування, звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Одним із найбільших досягнень у гарантуванні прав і свобод є передбачена Конституцією система організаційно-правових гарантій, з-поміж яких особливо значна роль відведена Президентові України, Верховній Раді України, органам виконавчої влади та місцевого самоврядування, судам, прокуратурі та Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини.
Поряд з національними гарантіями Конституція передбачила можливість використання і міжнародно-правових гарантій. Відповідно до ст. 55 Конституції України кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звернутися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом чи учасницею яких є Україна.
Додатковою гарантією захисту прав і свобод людини є також міжнародні механізми захисту прав людини, до яких долучилася Україна. Важливим кроком у цьому напрямі стала ратифікація 17 липня 1997 р. Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р. Відтепер громадяни України отримали можливість звертатися щодо захисту своїх порушених прав до Європейського суду з прав людини. до того ж, приєднавшись у 1990 р. до Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р., Україна також визнала і компетенцію Комітету ООН з прав людини щодо розгляду індивідуальних скарг громадян України на порушення їх прав та свобод, гарантованих цим пактом.
Конституція України юридично ліквідувала всі нормативні перешкоди на шляху до забезпечення прав і свобод людини і громадянина, проголосивши, що норми Конституції України є нормами прямої дії і що звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Конституція України на відміну від конституцій ряду інших країн закріпила обов’язки людини і громадянина, але лише ті з них, які мають принципове значення для забезпечення прав і свобод: обов’язок неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст.68); обов’язок захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (ст.65), обов’язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом та ін.
Особливістю Конституції України є те, що нею передбачено створення і закріплення дійового механізму захисту прав і свобод людини. Це стосується, головне, організації і здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (ст.6). Саме на судову владу, як зазначено, покладається функція захисту конституційних прав і свобод. За чинною Конституцією каральна функція суду поступається функції правозахисній, праворегулюючій. Відповідно до перехідних положень Конституції України та Закону України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини” від 17 липня 1997 р. рішення про надання санкції на арешт, тримання під вартою і затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, а також щодо проведення огляду та обшуку житла або іншої власності особи з 28 червня 2001 р. прийматимуться виключно судами України [2,65].
Важливою ланкою в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина є Конституційний Суд України, який здійснює судовий конституційний контроль та захист основ конституційного ладу, основних прав і свобод людини і громадянина, забезпечення верховенства права і прямої дії Конституції на всій території України.
Здійснюючи конституційний контроль, Конституційний Суд України справляє значний вплив на діяльність органів державної влади в сфері додержання та захисту прав людини і громадянина, передусім у сфері нормотворчості (законодавства), приймаючи рішення про невідповідність тих чи інших правових актів або їх окремих положень Конституції, даючи тлумачення конституційних норм при розгляді конкретних справ і здійснюючи офіційне тлумачення Конституції і законів України, яке стає обов’язковим для всіх суб’єктів права.
Запровадження спеціального інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини є новацією у державно-правовій системі захисту прав і свобод людини у нашій країні.У Конституції України закріплюється право особи звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого (ст.55) і визначається, що через нього здійснюється парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина (ст.101). Статус, функції та компетенція Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини закріплені у конституційному Законі України“Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, прийнятому Верховною Радою України 23 грудня 1997 р. При розробці цього закону було враховано позитивний досвід інституту омбудсмана (Уповноваженого з прав людини) європейських країн. Віднині цей інститут являє собою універсальний інструмент виявлення і сприяння усуненню порушень прав і свобод людини і громадянина в Україні. Усвідомити природу, функції та мандат нового для України демократичного інституту позасудового захисту прав і свобод людини неможливо без аналізу подібних правозахисних інституцій у демократичних країнах світу.
2. ЕКОНОМIЧНI ТА СОЦIАЛЬНО-КУЛЬТУРНI ПРАВА
У розділі другому Конституції України від 28 червня 1996 р. закріплюються такі групи основних прав: громадянські (особисті, фізичні), політичні, економічні, соціальні та культурні права [1,6-13].
Громадянські (особисті, фізичні) - можливості людей, що характеризують їх фізичне і біологічне існування, задоволення матеріальних, духовних та деяких інших потреб.
Політичні права — можливості людини і громадянина брати участь у громадському і державному житті, вносить пропозиції про поліпшення роботи державних органів, їх службових осіб і об'єднань громадян, критикувати недоліки в роботі, безпосередньо брати участь у різних об'єднаннях громадян.
Економічні права - це такі можливості людини і громадянина, які характеризують їх участь у виробництві, розподілі, обміні та використанні матеріальних благ.
Соціальні права - можливість людини і громадянина щодо забезпечення належних соціальних умов життя.
Культурні права - можливості доступу людини до духовних цінностей свого народу (нації) та всього людства.
2.1. ЕКОНОМІЧНІ ПРАВА ЛЮДИНИ.
Право на працю посідає визначальне місце в системі загальнолюдських цінностей, що формують економічне та соціальне становище суспільства в цілому та кожного його члена зокрема. Можливість заробляти собі на життя працею, яку людина сама для себе вільно обирає чи на яку вільно погоджується, є змістом права на працю, що визнається за ст.43 Основного Закону України за кожною особистістю [1,10]. Вільне обрання праці та вільне погодження на неї означає виключне право особи самій розпоряджатись своїми здібностями до праці. Це положення є втіленням у національному законодавстві змісту ст.23 Загальної декларації прав людини.
Повноваженням, що з нього витікає є можливість заробляти собі на життя працею, яку людина вільно обирає або на яку вільно погоджується. До того ж держава регулює відносини у сфері здійснення праці шляхом того, що: створює умови для повного здійснення громадянами права на працю; гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Держава взяла на себе зобов’язання створити умови для повного здійснення громадянами права на працю, забезпечення гарантій рівних можливостей у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізації програм професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб, як це передбачено ч.2 ст.43 Конституції України [8,8]. Вільно обираючи вид діяльності, рід занять, людина може здійснювати своє право шляхом створення власного підприємства, фермерського господарства, вступу у члени кооперативу, акціонерного товариства, заняття індивідуальною трудовою діяльністю, через укладення трудового договору (контракту) з підприємством, установою, організацією. При цьому відповідно до ст.38 Конституції кожному громадянинові належить рівне право доступу до державної служби як однієї з форм трудової діяльності.
Важливо наголосити, що за чинним законодавством незайнятість не є підставою для притягнення особи до відповідальності, оскільки ст.43 Конституції примусову працю в Україні заборонено. Тим самим реалізовано вимоги ст.8 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, якоюгарантується принципова можливість для громадян України обирати собі рід занять, роботу за здібностями, у місці і у час, зручні або прийнятні для неї [3,39-40].
Проголосивши у ст.42 Конституції України право кожного на підприємницьку діяльність, держава гарантує вільний вибір такої діяльності, вільне розпорядження прибутком, забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищає права споживачів від проявів несумлінної конкуренції та монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт.