Смекни!
smekni.com

Права людини (стр. 3 из 7)

В ході ринкових перетворень в Україні починає зростати роль підприємницької діяльності. Під впливом розвитку підприємництва вже змінилась структура народного господарства країни. Наприклад, у промисловості країни частка підприємств недержавного сектора в загальній кількості перевищує 85%, в обсязі виробництва їх частка становить майже 75%. В своїй більшості перестали бути державними цілі галузі промисловості. Так, частка підприємств недержавного сектора у легкій промисловості становить 95,5%; у деревообробній і целюлозно-паперовій – 93,6; у чорній металургії – 91,5; у харчовій промисловості – 91,3%. У цих галузях недержавними підприємствами вироблено від 86 до 95% усієї продукції. Майже повністю недержавними є сільське господарство, автомобільний транспорт [8,171].

Розвиток малого бізнесу відбувається в більшості регіонів України. Наприклад, в економіці Автономної Республіки Крим працює 7850 малих підприємств, 52 тис. приватних підприємств і 15 тис. фермерських господарств. У малому бізнесі тут зайнято близько 100 тис. осіб або п’ята частина всього працездатного населення Криму.

Істотним фактором розвитку ринкових відносин і стабілізації економіки є законодавче забезпечення права громадян України на підприємницьку діяльність. Воно закріплено в законах України “Про підприємництво”, “Про підприємства в Україні”, “Про господарські товариства”, “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”, “Про захист від недобросовісної конкуренції”, “Про власність” тощо.

Проте зростання ролі підприємців у економічному житті нашого суспільства породжує значні проблеми щодо захисту їх прав. Попри проголошений курс на підтримку малого і середнього бізнесу набувають поширення порушення прав на підприємницьку діяльність органами державної влади та органами місцевого самоврядування. До цього насамперед призводить недосконалість нормативно-правових актів, ускладнена система обліку та звітності, відсутність системи фінансування та кредитування малого підприємництва, обтяжлива система оподаткування.

Чітке регулювання розвитку підприємництва, зокрема малого, є гарантією реалізації права громадян на підприємницьку діяльність, удосконалення ринкових відносин. Створення відповідної законодавчої бази має забезпечити дійовий механізм захисту прав і свобод підприємців, формування сприятливого для їх діяльності правового середовища, що забезпечить сталий розвиток суб’єктів підприємництва.

Конституцією України (ст.42) передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів. Держава безпосередньо регулює відносини між споживачами товарів і їх виробниками, продавцями в умовах різних форм власності, встановлює права споживачів та визначає механізм реалізації державного захисту їх прав. Закон України “Про захист прав споживачів”, прийнятий 12 травня 1991 р., спрямований на безпосереднє вирішення цих питань. Ним передбачено, що споживачі під час придбання, замовлення або використання товарів (робіт, послуг) для задоволення своїх побутових потреб мають право на належну якість товарів, торгівельного та інших видів обслуговування, безпеку товарів. Їм має надаватися необхідна та достовірна інформація про товари, які вони купують. Споживачі можуть звертатися до суду та інших відповідних державних органів за захистом порушених прав, відшкодовувати збитки, завдані товарами (роботами, послугами) неналежної якості, а також шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоров’я людей товарами (роботами, послугами) у випадках, передбачених чинним законодавством.

Проголошені права споживачів, на жаль, не завжди знаходять відповідне забезпечення на практиці. Так, недостатній контроль за сферою виробництва і збуту продукції у ряді випадків обернувся безвідповідальністю за проданий неякісний товар. Придбавши такий товар на базарі чи на приватному підприємстві, покупець позбавлений гарантованого права обміняти його чи одержати сплачені за нього гроші, оскільки ніякого документа покупцеві не видається.

Захист конституційних прав споживачів не може бути вирішено без розв’язання проблеми якості вітчизняної продукції, підвищення її конкурентоспроможності. Цьому має сприяти створення правових, організаційних і матеріально-технічних передумов для того, щоб вітчизняна продукція відповідала міжнародним та європейським стандартам.

Кожний працівник має право на умови праці, що відповідають вимогам безпеки та гігієни праці і не є шкідливими для здоров’я. Створення державою належних умов праці має забезпечуватись системою правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних заходів, що складають інститут охорони праці. Крім того його правовий статус має включати право на достовірну інформацію про небезпечні для здоров’я і життя виробничі фактори, профілактику і захист від профзахворювань і виробничого травматизму, на відмову від роботи у випадку загрози для здоров’я й життя, на незалежну експертизу і контроль за дотриманням законодавства про охорону праці тощо.

Найважливіші положення цих вимог втілені у Конституції України. Зміст прав громадян у сфері застосування праці розкривається і конкретизується в основоположних законодавчих актах, зокрема таких як: Кодекс законів про працю України, закони України “Про зайнятість населення”, “Про охорону праці”, “Про оплату праці”, “Про колективні договори і угоди”, “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”. Крім цього дотримання трудових прав має забезпечуватись відповідністю нормам трудового законодавства положень, що регулюють працю окремих категорій працівників, а також певні групи трудових правовідносин. Це знайшло своє відображення у законах України “Про статус народного депутата України”, “Про статус суддів”, “Про державну службу”, “Про підприємництво” тощо.

За статистичними даними, впродовж 2006-2008 рр. чисельність трудових ресурсів в Україні майже не змінилась і залишилась на рівні 30 млн. Щодо зайнятості в окремих галузях економіки, то за останні роки спостерігається тенденція до зменшення чисельності зайнятого населення, зокрема у промисловості, будівництві, транспорті та зв’язку.

Людина може займатися будь-яким видом трудової діяль­ності, а може й не брати в ній участі, оскільки Конституція забороняє використання примусової праці. За таких умов людина може вільно залишити роботу певній організації, перейти на іншу роботу, займатися індивідуальною трудовою діяльністю, підприєм­ництвом, будь-якою не забороненою законом діяльністю.

Заборона примусової праці не поширюється на умови військової або альтернативної (невійськової) служби, працю, що пов'язана з виконанням судового вироку чи іншого рішення або необхідна за надзвичайних умов.

Кожен власник засобів виробництва, що організовує працю трудового колективу або окремих трудівників, зобов'язаний забезпечити безпечні й здорові умови праці, її оплату не нижчу від визначеної Законом України «Про оплату праці».

Особливу увагу Конституція приділяє умовам праці жінок і неповнолітніх, піклуючись про їх здоров'я. Вона й чинне законо­давство гарантують громадянам захист від незаконного звільнення, вимагають своєчасної сплати винагороди за працю.

Право на страйк відповідно до ст. 8 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права та ст. 44 Конституції України належить тільки тим, хто працює для захисту своїх економічних і соціальних інтересів, що не виконуються робото­давцем, зокрема державою. Страйк є крайнім засобом вирішення колективного трудового спору, а тому за певних умов і у визначених законодавством галузях народного господарства він забороняється. До того ж Конституція України вимагає при його проведенніурахування необхідності забезпечення національної безпеки охорони здоров'я, прав і свобод інших людей.

Брати чи не брати участі у страйку вирішує кожен працівник добровільно відповідно до Закону України «Про порядок розгляду колективних трудових спорів (конфліктів)». Страйк може бути визнаний незаконним на підставі рішення суду, що зобов'язує трудові колективи його припинити.

Право на відпочинок, проголошене ст. 45 Конституції України, ст. 24 Загальної декларації прав людини, ст. 7 Міжнарод­ного пакту про економічні, соціальні і культурні права. Воно деталізується Кодексом законів про працю України. Загалом під відпочинком розуміють час, вільний від виконання трудових обов'язків, що використовується працівником на власний розсуд. Це право забезпечується: наданням днів щотижневого відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки; встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв; скороченої тривалості роботи у нічний час. До того ж, намагаючись врегулю­вати найбільш важливі аспекти права відпочинку на законодавчому рівні, Конституція встановила, що максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші, маються на увазі найважливіші умови здійснення цього права визначаютьсязаконом.

2.2 СОЦІАЛЬНІ ПРАВА ТА СВОБОДИ ЛЮДИНИ.

Соціальні права і свободи - це можливості людини і громадя­нина щодо забезпечення належних соціальних умов життя. Цим і пояснюється їхнє значення. До системи соціальних прав і свобод Конституція України відносить: право на соціальний захист (ст. 46); право на житло (ст. 47); право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї (ст. 48); право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49); право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушен­ням цього права шкоди (ст. 50); свободу шлюбу та рівності прав і обов'язків у шлюбі та сім'ї (ст. 51); право рівності дітей у своїх правах (ст. 52).