Політичний устрій Франції та загальна характеристика її господарства
1. Політичний устрій країни
В адміністративному відношенні Франція поділена на 22 райони, а ті, в свою чергу, — на 95 департаментів. До її складу входять такі володіння: у Південній Америці — Французька Гвіана; у Вест-Індії — острови Гваделупа і Мартініка; в Індійському океані — острів Реюньйон і острів Майотта, у Північній Америці — острови Сен-П'єр і Мікелон, у Тихому океані — Французька Полінезія. Всі вони представлені у французькому парламенті.
Великі міста — Ліон (1,3 млн), Марсель (1,25 млн), Тулуза (608 тис.), Ніцца (476 тис.) і Страсбург (338 тис.).Склад населення досить однорідний. Французів проживає 93,6%, алжирців — 1,1%, португальців — 1,1, марокканців — 1,0%, італійців — 0,4% та інших національностей (бретонці, фламандці, корсиканці, німці (в Ельзасі та в Лотарингії), баски) — 2,8%. В країні нараховується 2 млн. робітників-емігрантів (вихідців з Південної Європи і Північної Африки), а разом із сім'ями — близько 4 млн.
Державна мова — французька.
Основна релігія — християнство (77,7%).
Глава держави — президент. Парламент як законодавчий орган складається із двох палат — національних зборів і сенату.
Політичні партії: Об'єднання на підтримку Республіки, Союз французьких демократів, Республіканська партія, Партія радикалів і радикал-соціалістів, Французька соціалістична партія, Рух лівих радикалів, Французька комуністична партія та ін.
Франція розташована у Західному макрореґіоні Європи. Вона має сухопутні кордони на південному сході з Іспанією, Андоррою, на півночі і північному сході межує з Бельгією, Люксембургом, Німеччиною, на сході — з Швейцарією, на південному сході — з Італією, на заході омивається водами Атлантичного океану, а на півдні — Середземного моря.
Франції належать острів Корсика та малі прибережні острови.
2. Загальна характеристика господарства
Франція відноситься до високорозвинених постіндустріальних країн світу. Вона була однією з перших країн, що стали на шлях індустріального розвитку. У середині XIX ст. була другою у світі за рівнем економічного розвитку і наявністю колоніальних володінь після Великобританії. Пізніше темпи розвитку економіки Франції дещо спали. На початок XX ст. Франція була аграрно-індустріальною країною і характеризувалась сповільненими темпами розвитку економіки. Серед причин, що гальмували економічний розвиток, спеціалісти вказують на архаїчність сільського господарства, бідність запасів кам'яного вугілля, втрату перспективних областей — Ельзасу і частини Лотарингії після поразки у франко-прусській війні 1870-1871 рр., переважний експорт французького капіталу за кордон, що гальмувало розвиток національної економіки.
Згідно з Версальським договором, після Першої світової війни Франція повернула собі Ельзас і Лотарингію — разом із Лотаринґським залізорудним басейном вона отримала металургійні заводи, текстильну і машинобудівну промисловість.
Під час Другої світової війни Франція була захоплена фашистською Німеччиною. Країна зазнала значних руйнувань. Відбудова економіки розпочалася в 1944 р., після визволення Франції з-під німецької окупації.
У перші повоєнні роки було здійснено націоналізацію Французького банку, найбільших підприємств вугільної, газової, авіаційної промисловості, повітряного транспорту і автомобільних заводів фірми "Рено". Конкурентна боротьба між політичними партіями за владу супроводжувалася змінами в економічному і політичному житті: в 1949 р. Франція увійшла до Північноатлантичного блоку, а в 1966 р. вийшла із цієї військової організації, через короткий період знову повертається в НАТО, в 1957 р. вступила у Європейське Економічне Співтовариство. До середини 60-х років XX ст. Франція втратила основну частину колоніальних володінь, на місці яких утворилися нові незалежні держави.
За останніх п'ятдесят років Франція значно зміцнила свою економіку. Обсяг промислового виробництва виріс майже у шість разів, а продукція сільського господарства — більше ніж удвоє. За обсягом промислового виробництва і розміром ВНП (1500 млрд. доларів) Франція займає четверте місце у світі після США, Японії і Німеччини.
У структурі ВНП питома вага промислової продукції значно перевищує частку продукції аграрного сектору, але поступається сфері послуг (частка сільського господарства — 3,6%, промисловості — 21,3% і сфери послуг — 76,0%). Продукція промисловості домінує і в експорті країни.
Промисловість. Пік розвитку промисловості Франції припав на 1960-1973 pp. при середніх темпах росту близько 7%. Але згодом темпи почали спадати і у 80-х роках вже становили 1%. Особливо зменшилося виробництво традиційних товарів — текстилю, шкіри, а також паперу, металургійної продукції, будівельних матеріалів. Менших змін зазнали хімічна та харчова промисловість.
Характерною особливістю розвитку промисловості 1990-х років є високі темпи розвитку галузей, що визначають НТП. На світовому ринку отримали визнання такі галузі промисловості, як аерокосмічна і воєнна промисловість, загальне машинобудування і металообробка, автомобілебудування, кольорова і чорна металургія, електронна і електротехнічна промисловість, атомна енергетика, фармацевтика, парфумерія, хімічна промисловість. Франція все більше орієнтується на наукомісткі галузі економіки, що посилює конкурентоздатність промислової продукції.
Провідні позиції Франція займає у робототехніці, засобах зв'язку, виробництві нових матеріалів, біотехнології, мікроелектроніці і навіть в енергетиці.
Енергетика є розвиненою галуззю у Франції. Вона спирається на використання як власних, так і імпортних паливно-енергетичних ресурсів: вугілля, нафти, природного газу, атомного палива. Країна забезпечена власними енергетичними ресурсами менше ніж на половину. Більше половини енергоносіїв Франція імпортує.
Серед країн Європи і світу Франція виділяється високою часткою електроенергії, що виробляється на атомних електростанціях (три четвертих). АЕС працюють переважно на власному урані, який видобувають у Центральному масиві. За рівнем розвитку атомної енергетики Франція поступається лише США. У Франції, на відміну від України, переважають невеликі атомні електростанції потужністю до 1 млн кВт.
Серед інших електростанцій виділяються ТЕЦ, що споруджені у промислових районах та біля великих міст (7,3%).
Великі ГЕС знаходяться на р. Рона і її альпійських притоках, багато їх також у центральному масиві, Піренеях і на витоках Рейну. ГЕС виробляють 17,0% електроенергії.
Вугільна промисловість країни переживає кризу. Видобувається вугілля також у Центральному масиві і на півночі країни. Видобуток вугілля постійно скорочується. У 1995 р. у Франції видобуто 7,5 млн. т кам'яного вугілля і понад 2 млн. т бурого вугілля, а через наступних 5 років — відповідно 3 і 0,5 млн. т Головним районом видобутку вугілля залишається Лотарингія.
Незначним є видобуток нафти і природного газу, хоча заводи Франції переробляють понад 75 млн. т сирої нафти. Нафта надходить переважно з країн Південно-Західної Азії і переробляється на нафтопереробних заводах Марселя, Гавра, Дюнкерка, Руана, Бордо, Страсбурга.
Природний газ імпортується із Алжиру, Нідерландів, Росії.
Виробництво електроенергії у Франції постійно зростає. Якщо у вісімдесятих роках вироблялось близько 260 млрд. кВт/год., а в середині дев'яностих (1995) — 493 млрд. кВт/год., то наприкінці 1990-х років цей показник перевищив 500 млрд. кВт/год.
Частину виробленої електроенергії Франція експортує. У Франції добре розвинена чорна металургія. Республіка відноситься до найбільших виробників чорних металів, займаючи друге місце у Західноєвропейському економіко-географічному макрореґіоні і п'яте — у Європі після Росії, Німеччини, Італії і України.
Для виробництва чорних металів використовується, головним чином, місцева сировина. Франція, видобуваючи близько 12 млн. т залізної руди і виплавляючи понад 13 млн. т чавуну і 20 млн. т сталі, входить у десятку найбільших виробників чорних металів у світі.
Найбільше залізної руди видобувається у Лотарингії. Металургійні заводи повного циклу функціонують в Лотарингії, у містах Дюнкерк (північ Франції) і Фос-сюр-Мері (район Марселя), у Савойї, у групі міст Центрального масиву.
Франція має розвинену кольорову металургію, особливо алюмінієву, мідну і свинцево-цинкову. За видобутком бокситів країна займає перше місце у Західно-Європейському макрореґіоні і входить у двадцятку найбільших світових виробників (490 тис. т), а за виплавкою алюмінію (620 тис. т) поступається у Європі лише Російській Федерації і Норвегії, входячи у десятку найбільших світових виробників (1998 p.). Відомими виробниками алюмінію у Франції є департаменти Вар і Еро. Свинцеве-цинкові руди видобуваються у департаменті Гар (родовище Магин) і Tape (Нуайяк-Сен-Солві). За виробництвом свинцю (300 тис. т) і цинку (328 тис. т) країна займає відповідно сьоме і десяте місця у світі (1998 p.). У Франції видобувають також мідь, срібло, вольфрам, літій, сурму. Франція є основним виробником золота у Західній Європі — 2,5 т на рік (родовища Салсінь у масиві Монтань-Нуар і Бурней у Центральному масиві).
Машинобудування — головна галузь промисловості Франції. У ній функціонує 6500 підприємств. Частка галузі у загальній вартості продукції обробної промисловості країни становить майже одну третю, дещо поступаючись за цим показником США, Японії, Німеччині.
За вартістю продукції машинобудування Франція займає четверте місце у світі, поступаючись майже вдвічі Німеччині, у чотири рази — Японії і у сім разів США.
Особливістю машинобудування розвинених країн є високий експортний потенціал їхньої продукції. Хоча у Франції він удвічі нижчий, ніж у Японії, однак більше третини загальної вартості експорту країни припадає на продукцію машинобудування.