Смекни!
smekni.com

Географічне положення (стр. 1 из 2)

Якщо б мені запропонували виділити в географічній науці одне фундаментальне поняття, без якого географія втратила б своє обличчя, зникла як індивідуальність в системі наук, а при збереженні якого – навіть при зникненні всіх інших – регенерувалася (як живий організм із зиготи) та знову обросла би понятійним шлейфом, то я вимовив би два слова: «Географічне положення».

С.В. Рогачов, декан географічного факультету МДУ

Можна сказати, що поняття «положення» займає серед інших географічних понять виключно важливе місце, оскільки воно уособлює не якийсь об’єкт або явище, а просторові відношення між різними об’єктами (важливість вивчення саме таких відношень пояснюється самим визначенням географії, як науки про територіальні закономірності взаємодії природи і суспільства). Як бачимо, «положення» не є чимось матеріальним, це – абстрактна категорія, що характеризує об’єкт через сукупність його відношень з іншими об’єктами або явищами. Абстрактність поняття ускладнює його сприйняття.

Географічне положення – геопросторове відношення певного об’єкта до зовнішнього середовища, елементи якого мають або можуть мати на нього суттєвий вплив.

Отже, географічне положення – це «адресність» географічного об’єкта, така його характеристика, що показує зв’язки з оточенням.

При цьому вся різноманітність географічних об’єктів відрізняється за видами і масштабом, а геопросторові відношення формуються на мікро-, мезо- та макрорівні певної країни чи регіону. Об’єктами можуть бути населені пункти, економічні райони, країни, природні територіальні комплекси тощо. Мікроположення визначається локальним оточенням у місці безпосереднього контакту з іншими географічними об’єктами, мезоположення – відношеннями в регіоні або країні, макроположення – відношеннями із значними ділянками географічного середовища або геосистемою в цілому. При цьому в ієрархії геопросторових відношень існує певний поріг – кордон території суверенної держави. За межами держави відлік мікро-, мезо- та макрорівнів, безумовно, йде лише стосовно масштабів усієї світосистеми.

Є відмінність у термінах «географічне положення» і «місцеположення». Місцеположення вказує на локалізацію (location) або належність, воно незмінне, прив’язане до одних координат. Географічне положення (geographicsituation) відбиває відношення в системі, воно при незмінних координатах об’єкта може змінюватися залежно від змін ситуації в навколишньому середовищі.

Властивостями географічного положення є:

· детермінованість відношень об’єкта із зовнішніми об’єктами і системами;

· потенціальність – географічне положення є водночас і результатом попереднього розвитку об’єкта (міста, економічного району, держави тощо) і чинником його подальшого функціонування і розвитку;

· дистанційність – географічне положення є тим вигіднішим, чим ближча відстань розташування об’єктів, що взаємодіють[1].

Поняття «географічне положення» містке і комплексне. Тож для глибшого розуміння географічного матеріалу виділяють кілька його складових (видів). Якщо в якості елементів зовнішнього середовища досліджуваного об’єкту для оцінки сукупності його просторових відношень взяти екватор і початковий меридіан – то це буде положення в розумінні геодезії і картографії (або математичної географії). Якщо ж такими елементами будуть гори, річки, моря та інші об’єкти і явища фізико-географічного порядку, то мова піде про фізико-географічне положення. Соціально-економічна географія під положенням буде розуміти відношення досліджуваного об’єкта до того, що має певне економічне значення для нього, – однаково, чи будуть це речі природного походження (родовище корисних копалин або важливий водний шлях), чи створені людиною (населений пункт, промисловий або транспортний об’єкт).

Таким чином від загального географічного положення свого часу відокремилося поняття «економіко-географічне положення» (ЕГП).

Економіко-географічне положення – це сукупність просторових зв’язків певного економічного об’єкта (країни, району, міста, підприємства) з іншими об’єктами, що знаходяться поза його межами (транспортними шляхами, родовищами корисних копалин, промисловими базами тощо), взаємодія з якими для нього істотна нині чи буде такою у майбутньому.

Поступове розширення предмету вивчення економічної географії та перетворення останньої в суспільну зумовлює потребу введення більш універсальної категорії «суспільно-географічне положення». Суспільно-географічне положення певного об’єкту ойкумени є сукупністю важливих для його функціонування просторових відношень до інших суспільно-географічних об’єктів або ознак.

Політико-географічне, транспортно-географічне, економіко-географічне у вузькому розумінні (або сусідське), еколого-географічне та інші види положення, по суті, ввійшли до складу суспільно-географічного положення як його складові частини (див. табл. 8.1.). Отже, наведемо нижче ще визначення тих видів суспільно-географічного положення, які у ХХІ столітті отримали й «власне життя».

Політико-географічне (геополітичне) положення – сукупність геопросторових відношень країни до політичних даностей світосистеми, які мають на неї вплив. Іншими словами – це місце країн на політичній карті світу, віддаленість від економічних центрів і транспортних осей інтеграційних угруповань, участь у військово-політичних і політико-економічних організаціях, у міжнародних потоках товарів, капіталів, людей, інформації. Важливе стратегічне значення також має розташування зовнішніх джерел сировини і продовольства, їх віддаленість та різноманітність (диверсифікація) тощо.

Еколого-географічне положення – сукупність просторових зв’язків певного географічного об’єкту в системі екологічно активно діючих компонентів довкілля (як природних, так і антропогенних), близькість чи віддаленість від зон екологічного лиха.

Таблиця 8.1.

Інструкційна картка вивчення суспільно-географічного положення об’єкту

(на прикладі країни)

Складові частини Елементи характеристики
1. Геодезичне (математичне) положення Розташування на материку та в частині світу; координати крайніх точок; протяжність з півночі на південь та із заходу на схід; наявність виходу до океанів і морів, протяжність берегової лінії та ін.
2. Політико-географічне положення Історія формування території; держави-сусіди, їх кількість та участь у військово-політичних блоках; наявність територіальних претензій; близькість осередків міжнародної напруженості та ін.
3. Транспортно-географічне положення Близькість чи віддаленість від міжнародних сухопутних, морських та інших шляхів; наявність морських портів; оцінка компактності території самої країни та ін.
4. Сусідське (власне економіко-географічне, у вузькому розумінні) положення Оцінка положення країни по відношенню до сировинних баз та ринків збуту товарів і послуг за її межами; рівень економічного розвитку країн-сусідів; наявність транзитних магістралей, що перетинають державні кордони; місткість внутрішнього ринку сусідніх країн та ін.
5. Еколого-географічне положення Оцінка положення країни в системі екологічно активно діючих компонентів довкілля (як природних, наприклад, напрямок пануючих вітрів, так і антропогенних), близькість чи віддаленість від зон екологічного лиха.
6. Зміна ЕГП в часі Зміна кількості сусідів, довжини кордонів з ними; поява нових економічних, військових та інших об’єктів в прикордонних зонах; зміни форм правління в сусідніх державах; побудова транзитних транспортних об’єктів та ін.
7. Загальний висновок Наскільки позитивно або негативно ЕГП впливає на розвиток окремих галузей та національної економіки в цілому; встановлення узагальненого композиційного типу ЕГП, прогноз стосовно можливих змін в майбутньому.

Для того, щоб краще зрозуміти механізм впливу ЕГП в широкому розумінні (тобто суспільно-географічного положення) на господарський розвиток, наведемо декілька прикладів. З цією метою оберемо території, що за своїми природними умовами схожі, а різняться саме ЕГП (Швеція та Уральський економічний район Росії; Канада та російський Сибір).

У першому випадку (Швеція та Урал) спільними рисами є гори помірного поясу, наявність великих покладів високоякісної залізної руди, добра забезпеченість лісовими ресурсами та ін. Ці обставини сприятливі для розвитку деревної металургії. І дійсно, певний час (кінець ХVІІ – все ХVІІІ століття) Урал і Швеція були головними постачальниками заліза в Європі. Це були часи, коли Великобританія спалила на виплавку чавуну всі свої ліси, а технологіями виплавки чавуну на вугіллі ще не володіли.

Але є і принципові відмінності вищеназваних територій, пов’язані саме з ЕГП: Скандинавські гори розташовані біля морів, що забезпечують зручний вихід до розвинутих країн Європи, а Уральські гори лежать на межі Європи та Азії, вони далеко «заховані» від морів. Зрозуміло, що Швеція, маючи більш надійний та дешевий зв’язок по морю з розвинутими країнами, розвинулася набагато раніше Уралу. Останній змушений був «чекати» появи залізниць і по-справжньому зміг піднятися лише у ХХ столітті, особливо після створення так званого «Урало-Кузнецького комбінату», який поєднав уральське залізо із кузнецьким вугіллям.

У другому випадку (Сибір і Канада) знову ж таки знаходимо багато спільного у природних умовах. Здавалося б, «стартові» позиції однакові. Але ЕГП різниться принципово: Канада має на сході і заході незамерзаючі порти – Галіфакс на Атлантиці та Ванкувер на узбережжі Тихого океану. Дякуючи цьому Канада помітно випереджає Сибір за рівнем соціально-економічного розвитку.