Зміст
Вступ
Розділ 1. Поняття та види правових систем
1.1 Зміст та характеристика правової системи
1.2 Структура правової системи
Розділ 2. Становлення і розвиток правової системи України
2.1 Характеристика сучасної правової системи України
2.2 Проблеми формування правової системи України
Висновки
Список використаної літератури
В своєму розвитку Україна пройшла довгий і тернистий шлях. Значна частина історії нашої держави проходила під ковпаком держав-загарбниць. Але попри багатовікове поневолення українці змогли зберегти свої національні ознаки. І навіть найжорсткіший примус був безсилий.
Проголошення незалежності України поклало початок розбудови нової держави. Відмова від одно полярної ідеології, в тому числі і правової, закономірно вплинула на правову систему України та на її складові елементи.
Розвиток національної правової системи у всіх її проявах є складним і тривалим процесом, що вимагає належного наукового розгляду та виваженості в оцінках.
Перш ніж будувати власну державу і власну правову систему потрібно подивитись, що ми маємо на сучасному етапі і що хочемо побудувати у майбутньому. Будуючи нову правову систему потрібно звертатись за допомогою до більш досконалих іноземних систем, вибираючи з них найкраще. Нажаль, в Україні, сьогодні, склалась така ситуація, коли люди, що стоять при владі не розуміють цього або, що ще гірше розуміють, але спеціально нічого не роблять. Все на що вони спроможні - це бездумно вирвати з іноземного законодавства, можливо і найкращі, положення та ліпити їх в наше. Багато наших бід саме через це. А щоб наступні покоління розуміли, що і як потрібно зробити треба щоб вони бачили суть, корені проблеми і вирішували проблему комплексно. Отже, ми підійшли до найголовнішого - у зв'язку з перерахованими вище тезами є актуальним розгляд нашої правової системи, її плюсів і мінусів.
Мета роботи - дослідити основні процеси становлення і розвитку правової системи України.
Дана мета досягається шляхом розв'язання наступних поставлених завдань.
Першим завданням є з'ясувати суть поняття правова система, визначити елементи правової системи та розмежувати такі поняття як „правова система”, „система права”, „правова надбудова”, „механізм правового регулювання”, які близькі за змістом і об'єктом.
Другим поставленим завданням є розгляд основних процесів становлення і розвитку правової системи України.
Об'єктом даного дослідження є саме правова система України, адже вона є носієм тих ознак, які ретельно вивчаються.
Стосовно методів, в роботі були використані такі загальні методи наукового пізнання як: порівняння, абстрагування, аналіз.
Навчальна література по теорії держави і права радянського періоду не висвітлювала поняття правової системи. І тільки в 90-х роках вона з'являється як самостійна і досить об'ємна тема.
Стосовно правової системи України, то можна з в певністю сказати, що ця тема і досі не висвітлена в навчальній літературі. Лише поверхнево її розглядають в періодиці. Але слід зауважити, що характеризуючи правову систему нашої держави автори переважно обмежуються характеристикою конституційних положень.
Дев’ятнадцять джерел складають джерельну базу дослідження. Для того, щоб не захаращувати роботу цитатами, зміст деяких думок переказується і посилання не робиться.
Матеріал в роботі викладено чітко; висновки аргументовані, а судження і факти достовірні. Опис явища в кожному розділі завершується висновком. Хоч рідко, але висвітлено власний погляд на досліджувані проблеми і він не є голослівним, а опирається на ретельне опрацювання літератури.
Пізнання суті і ролі права в житті потребує широкого підходу до правових явищ у всій їх різнобарвності і взаємодії, а також врахування функціональних особливостей по відношенню до людини, держави, суспільства. Разом з багатьма правовими явищами в науці було обґрунтовано і затвердилось поняття “правова система”.
В рамках загальної теорії права правову систему розглядають як одну з підсистем суспільства в ряді з економічною, політичною, релігійною і т.д. Такий погляд обумовлює її вивчення в поєднанні і взаємодії з навколишнім середовищем (тобто з соціальними факторами, які визначають її розвиток і формування).
Існує безліч різних визначень систем (грец. “system” - складене з частин, сполучене), які пропонують вчені - філософи, соціологи, юристи. Узагальнивши їх, можна зробити висновок, що система - це упорядкована сукупність елементів, взаємозв'язаних і взаємодіючих один з одним, яка має відносну самостійність і органічну єдність, характеризується внутрішньою цілісністю і автономністю функціонування.
Правову систему можна визначити як цілісний комплекс правових явищ, який обумовлений об'єктивними закономірностями розвитку суспільства, усвідомлений і постійно відтворювальний людьми і їх організаціями (державою) і використовується для досягнення власних цілей [1, с.463].
В правовій системі злились в єдине потреби людей з їх думками, волею й почуттями, з правовими традиціями і арсеналом техно-юридичних засобів, з вчинками, діяльністю їх об'єднань. Саме цим пояснюється можливість поєднання в правовій системі різноманітних правових явищ, багатозначність станів, а також труднощі їх пізнання і кваліфікації.
В силу сказаного правову систему можна оприділити як научну категорію, яка дає багатовимірне відображення правової дійсності певної держави на її ідеологічному, нормативному, інституціональному і соціальному рівнях.
Таке найбільш широке розуміння правової системи являється сьогодні прерогативним в юридичній літературі. Разом з тим існують і інші пояснення.
Наприклад, Ю.А. Тихомиров вважає, що поняття „правова система” являє собою структуру - інтегрований засіб цілісного юридичного впливу на суспільні відносини. В якості елементів системи він виділяє: по-перше, межу і принципи правового регулювання; по-друге, основні різновиди правових актів та їх об'єднання; по-третє, систематизуючі зв'язки, які забезпечують взаємодію всіх елементів і цілісність системи [19, с.223].
С.С. Алексєєв назвав таке тлумачення вельми вузьким, відмітивши, що системостворюючі зв'язки не можна вважати елементом правової системи, а скоріше властивістю останньої [2,с.57].
Він включає в поняття правової системи саме право, судову, а також іншу юридичну практику, правову ідеологію, правотворчість та право застосовну діяльність, індивідуальні дежавовладні розпорядження (укази), правовідносини, юридичні санкції, систему законодавства, суб'єктивне право та ін. Останнім часом він запропонував виділити серед елементів правової системи:
- власне об'єктивне (позитивне) право як сукупність загальнообов'язкових норм, виражених у законі, інших формах позитивного права;
- правову ідеологію - активну сторону правосвідомості;
- юридичну практику - правову діяльність.
В.П. Сінюков, з позиції свого аспекту досліджень, визначає правову системуяк соціальну організацію, яка включає також основні компоненти національної правової культури (право, як зазначив Сінюков, - різновид духовної творчості народу). Також він пропонує включити до правової системи правоохоронні відомства та організації [13, с.19].
Крім цього в літературі запропоновано визначення правової системи як сукупності внутрішньо узгоджених, взаємопов'язаних,соціально-однорідних юридичних засобів, за допомогою яких держава здійснює необхідний нормативно-організуючий вплив на суспільні відносини (закріплення, регулювання, охорона, захист).
Правова система має свою структуру. Для того, щоб правильно визначити структуру правової системи, необхідно визначити критерії відбору її елементів. Основними вимогами в даному випадку будуть їх внутрішня впорядкованість (організаційний критерій); правове спрямування діяльності (правовий критерій), який повинен бути виражений нормативно у відповідних законодавчих актах, положеннях, що відображають мету створення правової системи, сферу діяльності, характер її основних завдань та функцій, особливості їх реалізації; специфічні принципи організації і діяльності (програмний критерій), тощо.
Як основні елементи правової системи виділяють:
1) право, як сукупність створених і охоронюваних державою норм;
2) законодавство, як форма вираження цих норм (нормативні акти);
3) правові установи, які здійснюють правову політику держави;
4) судова та інша юридична практика;
5) механізм правового регулювання;
6) право реалізаційний процес (включаючи акти застосування і тлумачення);
7) права, свободи і обов'язки громадян (право в суб'єктивному значенні);
8) система утворених та функціонуючих у суспільстві правовідносин;
9) законність і порядок;
10) правова ідеологія (правосвідомість, юридичні доктрини, теорії, правова культура тощо);
11) суб'єкти права (індивідуальні і колективні);
12) системні зв'язки, які забезпечують єдність, цілісність та стабільність системи;
13) інші правові явища (юридична відповідальність, правосуб'єктність, правовий статус, законні інтереси тощо).
Такий широкий підхід найбільш повно окреслює обсяг поняття і характеризує правову систему як складне, цілісне, структурне утворення в єдності всіх його складових частин.
Елементи правової системи об'єднані спільною метою, завданнями, виконують деякі загальні функції, що, між іншим, не свідчить про однорідність і ідентичність останніх. Взаємозв'язок елементів правової системи, їх функціонування обумовлює саме існування правової системи, оскільки ізольовано, в розрізненому вигляді вона існувати не може.
Кожен із самостійних елементів правової системи суспільства має власну структуру, свої принципи організації і діяльності.