ВСТУП
1.1 Основні форми територіальної організації продуктивних сил
1.2 Вплив економіко-географічного положення на розміщення об’єктів народного господарства
1.3 Економічні закономірності, що впливають на організацію господарства
1.4. Техніко-економічні та демографічні передумови утворення форм територіальної організації господарства
1.5 Специфічні умови формування територіальної організації господарства в Україні
Розділ 2. СУЧАСНИЙ СТАН, ПРОБЛЕМИ, ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МІСЬКИХ ПОСЕЛЕНЬ
2.1 Міське розселення: загальні тенденції в світі
2.2 Величина міста – головна його проблема
2.3 Методи регулювання розселення
Розділ 3. ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ МІСТ УКРАЇНИ
3.1 Розміщення міст по території України
3.2 Економічні та соціальні проблеми українських міст
3.2.1 Житлово-комунальне господарство
3.2.2 Транспортна проблема
ВИСНОВКИ
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
ВСТУП
Проблема територіальної організації господарства для будь-якої країни є визначальною, бо вона лежить в основі господарського управління територією і проявляється у простих, складніших та найскладніших формах. Це, перш за все, центри, вузли, виробничі і територіально-виробничі комплекси, портово-промислові комплекси, райони, технополіси. Основою всіх цих форм є місто. Концентрація та інтенсифікація виробництва зумовлює його розширення і переростання у більш складні, комплексно взаємопов’язані форми територіальної організації господарства.
Місто переплітається з системами розселення, є ядром для формування агломерацій. Урбанізаційні процеси 20-го століття вражаючі, і ще й досі набирають обертів у країнах, що розвиваються. У містах зосереджено 43% всього населення світу, при чому тут концентрується майже ввесь науковий потенціал, промисловість. Міста є адміністративними, політичними, культурними, торгівельними центрами. Вони здійснюють комплексний вплив на економічну, соціальну, екологічну сферу. Можна сказати, що міста на сучасному етапі є основою життя, оскільки людині для ефективної діяльності потрібне спілкування, постійне підтримання зв’язків.
Міста, зокрема великі, мають як свої переваги, так і значні недоліки. Основним завданням є досконале вивчення проблем, пошук найефективніших шляхів їх вирішення і впровадження в життя комплексу програм для забезпечення якнайкращого існування і розвитку. Перспективи міст у різних регіонах різні, тому важливим є виявлення індивідуальних особливостей і вдосконалення їх. Політика перш за все повинна грунтуватись на засадах раціоналізму і спрямовуватись на людину.
1. ФОРМУВАННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ГОСПОДАРСТВА: ПЕРЕДУМОВИ, ФАКТОРИ, ОСОБЛИВОСТІ
1.1 Основні форми територіальної організації продуктивних сил
Територіальна організація господарства розглядає територіальну приуроченість її елементів до певної території, характер зосередження окремих галузей господарства, їхній взаємозв’язок. З розвитком продуктивних сил і поглибленням поділу праці територіальна організація господарства виявляється у нових формах, наповнюється новим змістом. Територіальна організація господарства тісно пов’язана з територіальною організацією продуктивних сил.
Територіальна організація продуктивних сил – це просторовий взаємозв’язок галузевих, міжгалузевих і територіально-виробничих комплексів, що спирається на раціональне використання природних, матеріальних і трудових ресурсів, заощадження витрат на подолання диспропорцій у взаєморозміщенні джерел сировини, палива, енергії, місць виробництва. Форми розміщення продуктивних сил – стійкі територіально-економічні утворення, що характеризуються своєю різноманітністю, конфігурацією, складністю й взаєморозміщенням структурних елементів.
Первісними елементами територіальної організації ПС є окремі ферми, хутори, промислові пункти, що характеризують точне розміщення ПС на території. У промислових пунктах (здебільшого у містечках) найчастіше розташовуються філії великих підприємств.
Центр - це точка, зв'язки якої з довколишньою територією функціональні.
Промисловий центр -це група промислових підприємств, взаємопов'язаних спільними допоміжними виробництвами, а у низці випадків — спільністю технологічного процесу, що мають єдину систему розселення і обслуговуються спільною інфраструктурою.
Вузол — це територіальне сполучення об'єктів, що відіграють певну роль у розвитку даної території.
Промисловий вузол — це локальне виробничо-територіальне сполучення, де підприємства поєднуються тісними виробничими й виробничо-технологічними зв'язками, спільністю транспортно-географічного розміщення, загальними системами інфраструктури й поселень для найефективнішого використання природних, матеріальних і трудових ресурсів.
Виробничий комплекс — це поєднання підприємств, об'єднаних виконанням єдиної господарської функції та взаємопов'язаних тісними виробничими стосунками таким чином, що вилучення якихось компонентів або порушення зв'язків знижує ефективність комплексу, обмежує або унеможливлює виконання господарських функцій.
Територіально-виробничий комплекс — це взаємозумовлене поєднання підприємств на певній території, за якого ефект досягається завдяки вдалому добору підприємств згідно з природними та економічними умовами.
Район — це територія, що відрізняється від інших територій за сукупністю складових частин, які характеризуються єдністю, взаємозв'язком та цілісністю, котра є об'єктивною умовою, закономірністю раціонального розвитку даної території.
Технополіс — це науково-технічний центр, що забезпечує створення та впровадження нових розробок.
Портово-промисловий комплекс — це об'єднання на одній території морських портів, промислових підприємств, приморських поселень, соціально-виробничої інфраструктури, розміщення яких у прибережній зоні зумовлене експлуатацією природних ресурсів прилеглої території та акваторії, забезпеченням зовнішньоекономічної та інших різновидів діяльності.
міський розселення територіальний господарство
1.2.Вплив економіко-географічного положення на розміщення об’єктів народного господарства
Розташування кожного об'єкта народного господарства у просторі зумовлене впливом низки причин і закономірностей. Одним з провідних є економіко-географічне положення (ЕГП) об’єкта, тобто сукупність його відношень до інших економіко-географічних об'єктів, що лежать поза ним. Таким чином, об'єкт характеризується не лише розташуванням на певній території, але й системою зв'язків (реальних або потенційних) з іншими об'єктами.
Економіко-географічне положення — категорія історична. Це означає, що якщо з часом зміниться економічний простір довкола об'єкта, то це відіб'ється на економічному потенціалі самого об'єкта. Відомо, що стародавній Київ став економічним і політичним центром України-Руси. Це сталося, по-перше, тому що він розташовується на перехресті водних шляхів, що утворюються Дніпровською річковою системою. По-друге, він лежав майже у центрі серед політично пов'язаних між собою князівств.
Сінгапур до початку XIX ст. був невеличким поселенням в економічно малорозвинутому регіоні й не мав хоч якогось економічного значення. Але після перетворення його на порт він став використовувати вигоди свого географічного положення на перехресті найважливіших трансокеанічних шляхів. Спочатку він спеціалізувався на послугах (бункерування суден, страхування, посередницька торгівля), а потім перетворився на великий промисловий центр, що ефективно використовує міжнародний поділ праці.
Географічне розташування об'єкта або території може розглядатись на трьох рівнях: макро-, мезо- й мікро-. Макроположення відбиває економічні відносини об'єкта з великими регіонами. Мезоположення характеризує об'єкт за відношенням до компактної та відносно невеликої за розміром території його оточення. Це може бути положення обласного центру або міста усередині якогось регіону. Територія, що тяжіє до певного центру на мезорівні, називається гінтерланд. Найчастіше назва "гінтерланд" вживається щодо території, яка прилягає до портових міст. Мікроположення характеризує об'єкт відносно невеликого оточення. Це може бути розташування підприємства у місті.
Вплив ЕГП виявляється у тому, що об'єкт або регіон одержують певні економічні переваги при оптимальній взаємодії економічних зв'язків з іншими об'єктами й регіонами. Вдало розташовані міста перетворюються на великі транспортні вузли. Насамперед це стосується портових міст, де масові вантажі перевалюються з одного виду транспорту на інший. Саме фактор ЕГП спричинив зростання й процвітання таких міст, як Нью-Йорк, Гамбург, Амстердам, Роттердам. Здебільшого частину вантажів, які проходять через вузлові транспортні центри, вигідно переробляти на місці. Так, суто транспортний вузол перетворюється на багатофункціональне місто.
Характерним для економіко-географічного положення є те, що особливості його можуть виявлятися лише в певний час, за певних обставин. Тут враховується і густота населення даної території, характер зайнятості, ступінь політичної централізації.
1.3 Економічні закономірності, що впливають на організацію господарства
Розвиток територій і продуктивних сил перебувають під впливом загальних економічних закономірностей. При аналізі форм територіальної організації слід враховувати їх. Зокрема таку важливу із них, як закономірність територіальної комплексності розміщення. У комплексі існує взаємозв'язок між спеціалізуючими, допоміжними та обслуговуючими галузями, між природними ресурсами регіону й виробництвом, між виробництвом і розселенням. Елементарний виробничий зв'язок між підприємствами, об'єднаними певною народногосподарською функцією, називається виробничим комплексом. Це може бути група підприємств, що випускають одну продукцію. Підприємства обмінюються між собою комплектувальною продукцією, запроваджують оптимальну спеціалізацію. Але у виробничому комплексі вони не обов'язково повинні розташовуватися поблизу одне одного — іноді їх розділяє відстань у сотні кілометрів. Якщо ж вони розташовуються компактно й територіальна близькість має істотне значення, тоді формується територіально-виробничий комплекс (ТВК). ТВК бувають різних розмірів і рангів, тобто характеризуються підпорядкованістю. Створення територіально-виробничого комплексу (ТВК) безпосередньо пов'язане з реалізацією довготермінових цільових регіональних проблем. Економічна сутність ТВК виявляється у тому, що його народногосподарська ефективність вища за сумарну ефективність складників, які функціонують ізольовано.