Смекни!
smekni.com

Сучасний стан легкої промисловості України (стр. 1 из 5)

Курсова робота

Легка промисловість україни, сучасний стан та шляхи виведення на новий економічний рівень

Зміст

Вступ...............................................................................................................3

1. Розміщення підприємств легкої промисловості

по території України...................................................................................4

2. Проблеми текстильної промисловості України.......................................9

3. Аналіз проблем.............................................................................................11

4. Пропозиції що до розв'язання проблем.....................................................15

5. Обґрунтування та вибір альтернативних шляхів розвитку галузі.........18

6. Здійснення пропозицій урядовими та неурядовими організаціями. .....21

7. Необхідні умови та ресурси........................................................................24

Висновок...........................................................................................................28

Використана література..................................................................................29

Додатки……………………………………………………………………....


ВСТУП

До галузі легкої промисловості України належать двадцять підгалузей. Проте виробництво товарів не задовольняє потреб населення України. Перед легкою промисловістю України стоїть нелегка задача збільшити випуск товарів і обсяг послуг за рахунок поліпшення використання виробничих потужностей, зниження матеріаломісткості продукції, економічного витрачання всіх видів ресурсів, будівництва нових підприємств і їх філіалів у містах і селищах, які мають відповідні трудові ресурси.

Однією з галузей, на якій зупинимося докладніше в даній роботі, є одна з субіндустрій легкої промисловості - текстильна промисловість і виробництво одягу.

Ринок текстильної продукції та одягу за часів СРСР завжди відрізнявся стабільністю попиту. Продукція, яка випускалась фабриками України не довго затримувалася на полицях в магазинах, і, здебільшого, якісні товари були дефіцитними. Однак, після розпаду СРСР ситуація змінилася: купівельна спроможність населення - різко впала. Так, за 10 років переходу до ринкової економіки валовий внутрішній продукт України скоротився майже на 60%, якщо прийняти 1991 рік за базовий; обсяги промислової продукції - на 48,9%, сільського господарства - на 51,5%. Реальна заробітна плата зменшилася у 3,8, а реальні виплати з пенсій - у 4 рази.

І хоча в 2000 році найбільший ріст було зафіксовано саме в легкій промисловості -39%, що в 6 разів вище ніж рівень 1999 року, а виробництво костюмів підвищилось на 29%, пальт - на 26% ( Цей приріст було досягнено за рахунок збільшення в-ва тканин на 33,7%, трикотажних виробів - на 86%, костюмів - на 28,6%, пальто на - 25,5%, брюк - на 62%, суконь - на 42%. Експорт збільшився на 50% від 1999 року і нараховував близько 55 млн. доларів) - але, все ж, ще залишаються нерозв'язаними багато проблем української текстильної промисловості.

За часів СРСР більш як 50% текстильної індустрії колишнього СРСР знаходилося на Україні. Сьогодні легка промисловість в Україні не має жодного шансу стати лідером в виробництві текстильної продукції. А тому, поряд з багатьма внутрішніми проблемами галузі перед Україною постає запитання: «А чи варто бути номером один у світовому виробництві одягу?»

Мета даної роботи полягає в пошуку обґрунтованої відповіді на це запитання, дослідженні цієї проблеми: дослідженні можливих варіантів її вирішення, а також пошуку альтернативних шляхів розвитку української текстильної промисловості.

Актуальність даної теми видно з того, що легка промисловість є основою, тобто дуже важливою галуззю для населення, тому що вона задовольняє основні потреби людини тощо.

Основні завдання: аналіз та характеристика розвитку легкої промисловості в нашій державі, пошук шляхів пропозицій виведення галузі на новий економічний рівень.

1. Розміщення підприємств легкої промисловості по території України

Розміщення легкої промисловості вигідно поєднується з розміщенням важкої промисловості, оскільки у виробництві предметів споживання зайняті здебільшого жінки, а у важкій промисловості - чоловіки. При розміщенні галузей враховується забезпеченість трудовими ресурсами, народногосподарські функції і територіальні особливості окремих економічних регіонів України. При будівництві нових підприємств, крім капітальних витрат, слід обов'язково врахувати витрати на соціальну інфраструктуру.

Легка промисловість тісно пов'язана із сільським господарством на стадіях первинної обробки сировини та з машинобудуванням та хімічною промисловістю, які постачають їй устаткування, барвники тощо.

У розміщені хімічної промисловості відбулися зміни, зумовлені фактичною ліквідацією розриву між сировинними районами і районами виробництва. Вовняне, бавовняне, шовкове, трикотажне виробництво орієнтується на сировину і споживача; взуттєве і швейне - на споживача, лляне - на сировину.

Хімічна промисловість України має можливість вже використовувати власні потужності для виробництва синтетичної шкіри, клею, підошов, хімічних ниток і волокон, капролактаму, необхідного для виробництва хімічних ниток і пряжі. Слід організувати виробництво поліуретанових композицій для взуттєвої галузі, які досі імпортували.

Текстильна промисловість України почала розвиватись ще до Першої світової війни, проте більшість підприємств були невеликими. Деяке пожвавлення її розвитку почалося у радянський період, коли старі підприємства було реконструйовано і збудовано нові у Киві, Полтаві, Одесі, Житомирі, а згодом великі бавовняні комбінати у Херсоні і Тернополі, камвольно-сумвольний - у Чернігові, Дарницький (Київ) шовковий комбінат, Житомирський і Рівневський льонокомбінати, бавовонопрядильні фабрики у Києві та Львові. Реконструйовано і збільшено потужності чернігівського текстильного комбінату, Донецької (Хмельницька обл.) і Богуславської (Київська обл.) сукнових фабрик.

Бавовняна промисловість для виробництва тканини є першою серед голузей текстильної промисловості. На неї припадає 50,1% всіх тканин, що виробляються. Для неї характерне віддалення від сировинної бази і навіть споживачів. Бавовняна промисловість у своїй структурі має прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове і фарбувальне виробництво. Бавовна є основною сировиною для деяких видів тканин з домішками синтетичних і штучних волокон.

Основні бавовняні підприємства розміщені у Херсоні і Тернополі (бавовняні комбінати), Донецьку (бавовонопрядильний комбінат), Нововолинську ( бавовняна фабрика ) , Полтаві ( прядильна фабрика), Києві (ватноткацька), Чернівцях, Івано-Франківську, Коломиї, Коростишеві та Родомишлі ( ткацькі фабрики ), Нікополі (ниткова фабрика).

Вовняна промисловість - одна з найстаріших підгалузей текстильної промисловасть. Вона виробляє 7% усіх тканин України, первинно обробляє вовну, виготовляє пряжу, тканини та вироби з неї. Чисте вовняне виробництво майже не збереглося. Як домішки використовують хімічні й синтетичні волокна, бавовну. Сучасні фабрики діють у Харкові, Одесі, Сумах, Дунаївцях (Хмельницька обл.), Бонуславі, Кременчузі, Донецьку, Лубнах, у Луганську - тонкосуконна фабрика, Чернігові -камвольно-суконний комбінат і Кривому Розі - вовнопрядильна фабрика.

У Києві, Богуславі, Черкасах і ряді міст Чернівецької і Закарпатської областей зосереджено виробництво килимів і килимових виробів з вовни й синтетичних волокон.

Шовкова промисловість пов'язана з виробництвом хімічних волокон, які майже повністю витіснили природній шовк-сирець. Вона виробляє 20,5% усіх тканин України. Шовкова промисловість зосереджена у Києві, де виробляють карпадишен і крепжоржет з натурального шовку; у Києві і Черкасах випускають тканини зі штучного і синтетичного волокон, у Луганську - маланжеві шовкові тканини. Спеціалізовані фабрики Києва і Лисичанська виготовляють шовкові тканини технічного призначення.

Лляна промисловість розвинулася в Україні за радянський період. Вона випускає 7,3% тканини на Рівненському і Житомирському льонокомбінатах. Частину льоноволокна вивозять за межі країни.

Конопляно-джутова промисловість, крім привізного джуту і власної сировини ( волокна конопель ) , використовує коротке волокно льону, бавовняну пряжу, хімічні волокна. Майже всю продукцію цієї галузі випускають Одеська джутова фабрика і Харківський канатний завод, повністю задовольняючи потреби України. Частину продукції експортують.

Трикотажною промисловістю України вироблено в 1995 р. 27 млн шт. трикотажних виробів. За 1985 - 1995 pp. виробництво зменшилось в 12 разів. Вона має значну власну сировинну базу. Найбільші трикотажні підприємства розташовані у Києві, Харкові, Львові, Одесі, Житомирі, Миколаєві, Сімферополі, Чернівцях, Донецьку, Івано-Франківську, Дніпропетровську, Луганську, Хмельницькому, Прилуках (Чернігівська обл.). У Харкові, Житомирі, Чернівцях, Львові, Червонограді (Львівська обл.) працюють панчішні фабрики.

Швейна промисловість розміщена у районах споживання, здебільшого у великих населених пунктах, оскільки перевезти тканини і нитки для неї економічніше, ніж готові вироби. У швейній промисловості створено виробничі об'єднання і фірми, серед них такі відомі, як київське виробниче об'єднання швейної промисловості "Україна", львівська фірма "Маяк", Харківська швейна фабрика ім. Ю. Д. Синякова та ін. Швейна промисловість донедавна на 90% задовольняла попит населення України на готовий одяг, білизну та іншу продукцію.

Шкіряно-взуттєва промисловість після текстильної є найважливішою підгалуззю легкої промисловості. Основна сировина для неї - природна шкіра свійських, диких і морських тварин. Проте широке використання нових синтетичних матеріалів ( штучної шкіри, гуми ), парусини, вовни ( для валяного взуття ), тканини суттєво збагатило й доповнило сировинну базу • взуттєвого виробництва. Крім того, із шкіри виготовляють одяг, шорно-сідельні та галантерейні вироби, деталі для текстильних та інших машин. На розміщення шкіряного виробництва і центри м'ясної промисловості, а також традиційні способи й види вичинки шкіри.