регистрация / вход

Правове регулювання відносин комунальної власності

Поняття комунальної власності, її об'єкти та суб'єкти. Права органів місцевого самоврядування по регулюванню використання об'єктів комунальної власності комунальними підприємствами. Правові основи обмеження монополізму та захисту економічної конкуренції.

РЕФЕРАТ

Тема: Правове регулювання відносин комунальної власності


План

1. Правове регулювання відносин комунальної власності

1.1 Поняття комунальної власності

1.2 Об'єкти та суб'єкти права комунальної власності

1.3 Правові форми використання комунальної власності

2. Правові основи обмеження монополізму та захисту економічної конкуренції

2.1 Правове забезпечення розвитку змагальності та попередження монополістичних зловживань

2.2 Правове регулювання обмеження монополізму

2.3 Законодавство про захист від недобросовісної конкуренції


1. Правове регулювання відносин комунальної власності

1.1 Поняття комунальної власності

Право власності являє собою урегульовані законодавством суспільні відносини з володіння, користування та розпорядження майном. Право комунальної власності не є виключенням.

Поняття "комунальна власність" використовується в об’єктивному та суб'єктивному значеннях.

В об'єктивному розумінні право комунальної власності являє собою сукупність правових норм, які встановлюють та охороняють належність об'єктів матеріального світу та об'єктів інтелектуальної власності територіальним громадам міст, селищ, сіл. При цьому, слід мати на увазі, що Конституція та Законодавство України передбачають можливість об'єднання жителів декількох сіл в одну територіальну громаду. В цьому випадку суб'єктом права власності буде об'єднання декількох сіл. Повноваження власності в такій ситуації реалізує Рада, обрана жителями не одного села, а декількох сіл, об'єднаних в одну громаду.

В суб'єктивному значенні право комунальної власності являє собою можливості конкретних територіальних громад в межах одного законодавства здійснювати володіння, користування, розпорядження та інші повноваження відносно належних їм об'єктів власності.

Термін "комунальна власність" можна вживати в двох різних розуміннях: юридичному та економічному.

В юридичному – він означає речове право, право особи на певну річ (сукупність речей), що включає в себе правомочності володіння, користування та розпорядження цією річчю (речами).

В економічному–вживається як позначення сукупності відносин, пов'язаних певним майновим комплексом і певним суб'єктом господарської діяльності.

Згідно з діючою Конституцією України комунальна власність є незалежною від інших і рівноправною формою власності.

ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.97 (зі змінами та доповненнями) визначив комунальну власність як право територіальної громади самостійно володіти, ціленаправлено, економно, ефективно користуватися та розпоряджатися на власний розсуд і в своїх інтересах майном, яке належить їй, безпосередньо, а також через органи місцевого самоврядування.

1.2 Об'єкти та суб'єкти права комунальної власності

У відповідності до Конституції, ЗУ "Про місцеве самоврядування" суб'єктами права комунальної власності є територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах. У випадку передачі об'єктів власності в управління обласних та районних Рад сільськими, селищними та міськими Радами виникає їх спільна власність. Особливість суб'єктів комунальної власності полягає в тому, що вони являють собою територіальні колективи, інколи значні за чисельністю та територією, на якій розташовані, а також в тому, що реалізація прав власника відбувається в більшості випадків опосередковано через сільські, селищні, міські Ради, які обираються членами територіальних громад (жителів села, селища, міста, району в місті).

Діяльність місцевих рад в якості суб'єктів права комунальної власності здійснюється в різних організаційних формах. Найважливіші повноваження по розпорядженню об'єктами комунальної власності реалізується на сесіях відповідних рад.

Повноваження по управлінню об'єктами комунальної власності реалізують органи Ради–виконавчій комітет Ради, відділи, управління, комітети та інші підрозділи ради. Частину цих повноважень здійснює сільський, селищний, міський голова, голова районної в місті ради (відносно об'єктів комунальної власності територіальної громади району в місті).

Ради та їх виконавчі комітети є колегіальними органами, у зв'язку з цим реалізація їх компетенцій, в тому числі і відносно комунальної власності, здійснюється шляхом прийняття рішень. Ради приймають рішення на пленарних засіданнях сесій, виконавчі комітети–на своїх засіданнях.

Управляючи та розпоряджаючись комунальною власністю, ради діють в інтересах територіальних громад сіл, селищ, міст, районів в містах.

Склад об'єктів комунальної власності багатоманітний. Стаття 142 Конституції України вказує, що матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме та нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші засоби, земля, природні ресурси, які знаходяться у власності територіальних громад, а також об'єкти їх спільної власності, що знаходяться в управлінні районних та обласних рад.

ЗУ "Про власність" в ст.35 до об'єктів комунальної власності відносить майно, яке забезпечує діяльність відповідних рад та створених ними органів: кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно установ освіти, культури, медицини, торгівлі; побутового обслуговування, майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку, інформації та інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території.

Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах, у відповідності до ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" може належати на праві комунальної власності рухоме та нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші засоби, земля, природні ресурси, підприємства, установи, організації, банки, пенсійні фонди, житловий фонд, нежитлові приміщення, установи культури, освіти, спорту, медицини, науки, інше майно та майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчудження.

Основне призначення об'єктів комунальної власності випливає з характеру діяльності органів місцевого самоврядування, які покликані задовольняти потреби територіальної громади, а як наслідок–її членів–жителів областей, районів, міст, селищ, сіл, районів у місті.

Об'єкти комунальної власності на рівні з об'єктами інших форм власності захищаються законом. Без рішення територіальної громади або уповноваженого нею органу вони не можуть бути вилучені або відчуджені іншим способом. Місцеві ради можуть здійснювати відносно них будь-які дії, реалізуючи від імені всих жителів населених пунктів повноваження власника,–продавати, відчуджувати іншим способом, передавати в якості внеску до статутного фонду господарських товариств та інше.

1.3 Правові форми використання комунальної власності

Основне призначення об'єктів комунальної власності пов'язане із задоволенням потреб територіальної громади. Широкого розповсюдження отримало використання об'єктів комунальної власності комунальними підприємствами.

Для здійснення господарської діяльності органи місцевого самоврядування мають право створювати підприємства, установи, організації, вирішувати питання їх реорганізації та ліквідації.

Комунальні підприємства не мають права власності на закріплене за ними майно. Майно комунального підприємства неподільне–не може бути поділено на частки, паї. Не можуть мати частки в такому підприємстві і його працівники.

ЗУ "Про місцеве самоврядування", регулюючи дані відносини, встановлює, що органи місцевого самоврядування:

• Визначають мету, умови та порядок діяльності комунальних підприємств, установ, організацій.

• Здійснюють регулювання цін і тарифів на їх продукцію (послуги).

• Затверджують статути.

• Призначають та звільняють керівників цих підприємств, установ та організацій.

• Заслуховують звіти керівників комунальних підприємств, установ та організацій. Важливу роль в залученні підприємств, організацій до вирішення питань соціально-економічного розвитку комунального утворення відіграє комунальне замовлення, відповідно до законодавства, органи місцевого самоврядування вправі виступати замовниками на виконання робіт:

• По благоустрою території комунального утворення.

• По комунальному обслуговуванню населення.

• По будівництву та ремонту об'єктів соціальної інфраструктури.

• По виробництву продукції.

• По наданню послуг та ін.

Комунальне замовлення–це договір органу місцевого самоврядування з господарюючим суб'єктом на виконання певного виду робіт, що фінансуються з місцевого бюджету або комунальних позабюджетних органів.

Органи місцевого самоврядування вирішують питання про створення спільних підприємств за участю іноземних інвесторів, укладають договори з іноземними партнерами на реалізацію та придбання продукції для потреб розвитку території комунального утворення, його жителів за рахунок наявних валютних коштів та на іншій основі.

Використання комунального майна можливе також на підставі концесійних договорів. Правове регулювання відносин концесії здійснюється на підставі ЗУ "Про концесії" від 16.07.99р.

Концесія комунального майна–це надання з метою задоволення громадських потреб уповноваженим органом виконавчої влади чи місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній чи фізичній особі (суб'єкту підприємницької діяльності) права на створення (будівництво) та/або управління (експлуатацію) об'єкта концесії (строкове платне володіння) за умови взяття суб'єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов'язань по створенню(будівництву) та(або) управлінню(експлуатації) об'єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику.

Концесійним договором є договір, у відповідності з яким орган місцевого самоврядування надає на платній та строковій основі суб'єкту підприємницької діяльності право створити або суттєво поліпшити об'єкт комунальної власності та здійснювати управління ним з метою задоволення потреб територіальної громади.

Перелік об'єктів комунальної власності, сфер господарської діяльності може встановлюватися місцевими радами на пленарних засіданнях сесій. На пленарних засіданнях рад також визначається конкретний перелік об'єктів, що передаються в оренду.

До об'єктів комунальної власності, що передаються в концесію належать: майнові комплекси підприємств, що забезпечують комплексне надання послуг; об'єкти незавершеного будівництва, які можуть бути добудовані з метою їх використання для надання послуг; спеціально побудовані об'єкти у відповідності до умов концесійного договору.

Об'єкти права комунальної власності, що надаються в концесію не підлягають приватизації в період дії концесійного договору.

Рішення про надання об'єкта комунальної власності в концесію приймається уповноваженим органом місцевого самоврядування за підсумками концесійного конкурсу, що проводиться гласно. Право на укладення концесійного договору отримує претендент, який запропонував кращі умови здійснення концесії, враховуючи інтереси територіальної громади в забезпеченні споживачів товарами, роботами, послугами.

Комунальне майно може також використовуватись шляхом укладення інших договорів, передбачених цивільним та господарським законодавством України, обов'язковою умовою яких є забезпечення інтересів територіальних громад.


2. Правові основи обмеження монополізму та захисту економічної конкуренції

2.1 Правове забезпечення розвитку змагальності та попередження монополістичних зловживань

Сучасна система антимонопольного конкурентного законодавства включає в себе сукупність нормативних актів. Перш за все, це Конституція України. Ст.42 Конституції України (КУ) встановлює, що держава забезпечує захист конкуренції в підприємницькій діяльності. Не допускається зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види та межі монополії визначаються законом. Ст.92 КУ вказує на необхідність виключно законодавчого визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання.

Систему антимонопольного конкурентного законодавства України складають:

ЗУ „Про Антимонопольний комітет України”.

ЗУ „Про захист від недобросовісної конкуренції”.

ЗУ „Про захист економічної конкуренції”.

Деякі норми антимонопольного законодавства містяться в інших нормативних актах, зокрема в Господарському кодексі України, ЗУ „Про природні монополії” та інших.

Безпосередній державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захистом інтересів підприємців від недобросовісної конкуренції здійснює Антимонопольний комітет (АМК) відповідно до компетенції.

АМК створює територіальні управління, тобто має право делегувати свої права відносно надання підприємцям та органам управління обов’язкових для виконання розпоряджень. Територіальні відділення АМК створені в АРК, областях, м. Києві та м. Севастополі.

Відповідно до ЗУ „Про Антимонопольний комітет України” основними задачами комітету є:

1. Здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства.

2. Попередження, виявлення та припинення порушень антимонопольного законодавства.

3. Контроль за економічною конкуренцією.

4. Сприяння розвитку добросовісної конкуренції.

Органи комітету розглядають справи про порушення антимонопольного законодавства і за результатами розгляду приймають обов’язкові для виконання рішення:

- про припинення порушень антимонопольного законодавства та відновлення первинного становища;

- про примусовий поділ монопольного утворення;

- про припинення неправомірних угод між підприємцями; у випадку необхідності звертаються до суду чи господарського суду з позовом; передають до правоохоронних органів матеріали про порушення законодавства, які містять ознаки злочину.

В межах своїх повноважень органи АМК контролюють діяльність підприємців всіх форм власності, органів влади та управління в усіх галузях економіки України.

2.2 Правове регулювання обмеження монополізму

Для прийняття рішень про наявність або відсутність монопольного становища суб’єкта господарювання на ринку органами Антимонопольного комітету України (АМК України) проводяться такі дії:

1) складається перелік товарів, відносно яких визначають монопольне становище, а також перелік його споживачів;

2) встановлюють проміжок часу, протягом якого визначається становище на ринку (як правило, за рік);

3) встановлюють товарні межі для кожного з визначених товарів, тобто визначається група взаємозамінюючих товарів, товарів однієї споживчої вартості, в межах якої споживач може перейти від споживання одного товару до іншого і формується група товарів, ринки яких розцінюються як товарний ринок.

Для суб’єктів господарювання на ринку визначається співвідношення обсягу надходження товарів на ринок від кожного підприємця до обсягу ринку товарів в цілому.

Відповідно до законодавства, монопольним визнається таке становище суб’єкта господарювання, доля якого на ринку певного товару перевищує 35%, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Зловживанням монопольним становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб’єкта господарювання, який займає монопольне(домінуюче) становище на ринку, що призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання або ущемлення інтересів інших суб’єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умови існування значної конкуренції на ринку.

Зловживанням монопольним становищем зокрема визнається:

- встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товарів, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

- застосування різних цін чи різних умов до рівнозначних угод з суб’єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об’єктивно виправданих на це умов;

- обмовлювання укладання угод прийняттям суб’єктом господарювання додаткових зобов’язань, які за своєю природою, або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмету договору;

- обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб’єктам господарювання, покупцям, продавцям;

- часткова або повна відмова від придбання або реалізації товарів за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;

- суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання на ринку без об’єктивно виправданих на те причин;

- створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку покупців, продавців, інших суб’єктів господарювання.

Монопольна ціна – ціна, яка встановлюється підприємцем, що займає монопольне становище на ринку; призводить до обмеження конкуренції і порушення прав споживачів. Серед основних задач, на яких органи АМК України концентрують свої зусилля особливе місце займає діяльність з попередження, виявлення та припинення дій державних органів влади та управління, що протирічать вимогам антимонопольного законодавства.

Анти конкурентними діями органів влади, місцевого самоврядування адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень і т.п.), внесення письмових або усних вказівок, укладання угод або в будь-якій іншій формі дії чи бездіяльність вищевказаних органів, які призвели або можуть призвести до недопущення, обмеження або порушення конкуренції.

2.3 Законодавство про захист від недобросовісної конкуренції

Недобросовісна конкуренція порушує права та законні інтереси суб’єктів господарювання.

Недобросовісною конкуренцією визнаються будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Види недобросовісних конкурентних дій:

a) Неправомірне використання ділової репутації господарюючого суб’єкта (чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки, товару іншого виробника, копіювання зовнішнього вигляду виробу, порівняльна реклама).

b) Створення перешкод господарюючим суб’єктам в процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг в конкуренції (дискредитація господарюючого суб’єкта, купівля - продаж товарів, виконання робіт, надання послуг з примусовим асортиментом, схилення до бойкоту господарюючих суб’єктів, схилення постачальника до дискримінації покупця, замовника, схилення господарюючого суб’єкта до розірвання договору з конкурентом, підкуп працівника покупця чи постачальника, досягнення неправомірних переваг в конкуренції).

c) Неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці та інші дії.

Законодавством України поряд з поняттям недобросовісна конкуренція ще визначено таке поняття, як недобросовісна реклама.

Недобросовісна реклама – реклама, яка в наслідок штучності, недостовірності, двозначності, перебільшення, замовчання, порушення вимог відносно часу, місця та способу розповсюдження, а також інших вимог, передбачених законодавством України вводить або може ввести в оману споживачів реклами, завдати шкоди особі чи державі.


Список літератури

1. Беляневич О.А. Господарське договірне право України (теоретичні аспекти). – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 592с.

2. Вишнивецька В.О., Грудницька С.М., Деревянко Б.В., Зубатенко О.М., Клещенков О.В. Господарське право: навч. посібник у схемах і таблицях для студ. вищ. навч. закладів / Донецький юридичний ін-т при Луганському держ. ун-ті внутрішніх справ / Микола Леонідович Шелухін (ред.). – К. : Центр навчальної літератури, 2006. – 616с.

3. Вінник О.М. Господарське право: навч. посібник. – 2-ге вид., змінене та доп. – К. : "Правова єдність", всеукраїнська асоціація видавців, 2008. – 766c.

4. Войтович М.Г, Федик Є.І., Попадюк С.С. Господарське право: навч. посіб. для студ. напряму підгот. 6.030401 "Право" – Л. : Новий Світ - 2000, 2008. – 226с.

5. Господарський кодекс України від 16 січня 2003р./ Все про бухгалтерський облік. - 2003. - № 67.

6. Жук Л.А., Жук І.Л., Неживець О.М., Бєлік Ю.В. Господарське право України: навч. посіб. / Олена Миколаївна Неживець (відп.ред.). – К. : Кондор, 2007. – 718c.

7. Кравчук С.Й. Господарське право України: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.. – К. : Кондор, 2009. – 294с.

8. Рєзнікова В.В. Правове регулювання спільної господарської діяльності в Україні: навч. посіб.. – К. : Центр учбової літератури, 2007. – 280c.

9. Щербина В.С. Господарське право: Підручник. – 3.вид., перероб. і доп. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 653с.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

Комментариев на модерации: 3.

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий