регистрация / вход

Правовий статус безробітного

Умови для повного здійснення громадянами права на працю. Державна служба зайнятості. Рішення про надання громадянам статусу безробітних. Страхування на випадок безробіття. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги. Розмір допомоги по безробіттю.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна

Контрольна робота

з трудового права

на тему:

«Правовий статус безробітного»

Виконала студентка

І курсу

економічного факультету

заочного відділення

спец. маркетинг

Єхічева Катерина Олександрівна

Харків 2008-2009 навч. рік


Праця є одним з основних соціальних становищ, у яких людина перебуває все своє життя, за винятком дитячого віку.

Стаття 43 Конституції України передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Проте бувають моменти, коли людина тривалий час не має роботи. У разі відсутності підходящої роботи за загальним правилом громадянинові надається статус безробітного.

Законом України «Про зайнятість населення» у 1991 р. уперше було визначено правовий статус безробітного. Згідно зі ст. 2 Закону безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

Рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається державною службою зайнятості за їхніми особистими заявами з 8-го дня після реєстрації в центрі зайнятості за місцем проживання.

Не можуть бути визнані безробітними громадяни:

- У віці до 16 років, за винятком тих, які працювали і були звільнені у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи і організації або скороченням чисельності штату;

- Які уперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), у тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, у разі відмови їх від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру, що не потребує професійної підготовки;

- Які відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, які шукають роботу;

- Які мають право на пенсію відповідно до законодавства України.

Громадяни, котрі зареєстровані на загальних підставах у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу і відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи не можуть бути визнані безробітними. Такі особи знімаються з обліку і їм протягом 6 місяців надаються тільки консультаційні послуги. Після закінчення шести місяців з дати зняття з обліку вони можуть зареєструватися повторно в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу.

Працівники, які зареєстровані в державній службі зайнятості згідно з п. 1 ст. 26 Закону України «Про зайнятість населення» і відмовились від двох пропозицій підходящої роботи у період пошуку роботи, втрачають право на отримання статусу безробітного строком на 3 місяці з подальшою перереєстрацією на загальних підставах як таких, що шукають роботу.

Згідно із Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 р., соціальне страхування на випадок безробіття – це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Право громадян на соціальний захист у випадку безробіття з незалежних від них причин є конституційним правом громадян. Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ, організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Страхування на випадок безробіття здійснюється на таких принципах:

1. надання державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав;

2. обов’язковості страхування на випадок безробіття усіх працюючих на умовах трудового договору (контракту) та на інших підставах, передбачених законодавством про працю;

3. цільового використання коштів страхування на випадок безробіття;

4. солідарності та субсидування;

5. паритетності в управлінні страхуванням на випадок безробіття держави, представників застрахованих осіб та роботодавців та ін.

Суб’єктами страхування на випадок безробіття є застраховані особи, на користь яких здійснюється страхування на випадок безробіття. Особа набуває статусу застрахованої з дня укладення трудового договору.

Не підлягають страхуванню працюючі пенсіонери та особи, в яких відповідно до законодавства України виникло право на пенсію; іноземці та особи без громадянства, які тимчасово працюють за наймом в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

За загальним правилом, право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги мають застраховані особи. Разом з тим законодавство також дає право на забезпечення за соціальним страхуванням на випадок безробіття й незастрахованим особам – військовослужбовцям Збройних Сил України, Прикордонних військ України, внутрішніх військ, військ Цивільної оборони, інших військових формувань, створених відповідно до законів України, Служби безпеки України, органів внутрішніх справ України, звільнених з військової служби у зв’язку зі скороченням чисельності або штату без права на пенсію, та особам, які вперше шукають роботу, іншим незастрахованим особам у разі їх реєстрації в установленому порядку як безробітних. Особи, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно – правовими угодами мають право на забезпечення за умови сплати страховику страхових внесків.

Страхувальниками є роботодавці та самі застраховані особи, які відповідно до Закону сплачують страхові внески. Так на 2007 р. на страхування на випадок безробіття сплачують: роботодавці – 1,3 % суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників; наймані працівники – 0,5 % суми оплати праці. Яка підлягає обкладанню прибутковим податком з громадян.

Страховиком є Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Об’єктом страхування на випадок безробіття є страховий випадок - подія, через яку застраховані особи втратили заробітну плату або інші передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу. Закон встановлює, що слід розуміти під «втратою роботи від незалежних від особи обставин». До таких обставин належать:

Припинення трудового договору у разі:

А) угоди сторін;

Б) закінчення строку договору, крім випадків, коли трудові відносини тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення;

В) призову або вступу працівника на військову службу, направлення на альтернативну службу. (п. 1,2,3 ст. 36 КЗпП)

Припинення договору у разі неможливості продовження роботи, а також невиконання роботодавцем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору (ст. 38 КЗпП)

Припинення договору в разі хвороби або інвалідності працівника, які перешкоджають роботі за договором. (ст. 39 КЗпП)

Змін в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, реорганізації банкрутства або перепрофілювання підприємства, організації, установи, скорочення чисельності або штату працівників; виявленої невідповідальності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню даної роботи; нез’явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні; поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу (п.1,2,5,6 ст. 40 КЗпП)

Окрім того, страховим випадком також вважається обставина, за якою страхові особи опинилися в стані часткового безробіття. Під таким безробіттям розуміється втрата працівниками частини заробітної плати внаслідок вимушеного тимчасового скорочення нормальної чи встановленої відповідно до законодавства України тривалості робочого часу та (або) перерви в отриманні заробітної плати чи скорочення її розмірів у зв’язку з тимчасовим припиненням виробництва без переривання трудових відносин з причин економічного, технологічного та структурного характеру. Часткове безробіття може виникати внаслідок таких обставин: простою на підприємстві або в цеху, дільниці з замкнутим циклом виробництва, що має невідворотний та тимчасовий характер і триває не менше одного місяця, не перевищує шести місяців і не залежить від працівника і роботодавця; простою протягом місяця, що охопив не менше 30 % чисельності працівників підприємства або цеху, дільниці, в яких простої становлять 20 і більше відсотків робочого часу.

Закон передбачає такі види грошового забезпечення за соціальним страхуванням на випадок безробіття: допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності; допомога по частковому безробіттю; матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного; матеріальна допомога по безробіттю, одноразова матеріальна допомога безробітному та непрацездатним особам. Які перебувають на його утриманні; допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні. Безробітним також надаються такі соціальні послуги: професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації та профорієнтація; пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних та фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних; інформаційні та консультаційні послуги, пов’язані з працевлаштуванням.

За загальним правилом застраховані особи, визнані у встановленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, мають право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу.

Страховий стаж обчислюється як сума періодів, протягом яких особа підлягала страхуванню на випадок безробіття і сплачувала страхові внески особисто або через рахунки роботодавця та роботодавцем, або була звільнена відповідно до Закону від сплати страхових внесків, або отримувала виплати за окремими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування, крім пенсій усіх видів.

Для певного кола осіб допомога призначається без урахування тривалості страхового стажу. До таких належать особи, визнані в установленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали менше 26 тижнів, а також особи, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше 6 місяців) перерви, та застраховані особи, звільнені з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37 : припинення трудового договору у випадку направлення працівника за постановою суду до лікувально-трудового профілакторію;або пунктами 3,4,7,8 статті 40 КЗпП України: розірвання трудового договору внаслідок систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувались заходи дисциплінарного або громадського стягнення; прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин; появи на роботі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння; вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу до компетенції якого входить накладання адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу.

Допомога по безробіттю виплачується з 8-го дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості.

Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років, а для осіб перед пенсійного віку (за 2 роки до настання права на пенсію) – 720 календарних днів.

Розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до середньої заробітної плати (доходу) особи, визначеної відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 р. №1266.

Залежно від страхового стажу розмір допомоги визначається : до двох років – 50 %; від двох до шести років – 55; від шести до десяти років – 60; понад десяти років – 70 %. Залежно від тривалості безробіття допомога по безробіттю визначається у відсотках від визначеного розміру: перші 90 календарних днів – 100 %; протягом наступних 90 календарних днів – 80; у подальшому – 70 %.

Допомога по безробіттю, які звільнились з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин, призначається відповідно до наведеного вище порядку і її виплата починається з 91-го календарного дня.

Важливим положенням Закону є те. Що мінімальний розмір допомоги по безробіттю не може бути меншим прожиткового мінімуму.

Виплата допомоги по безробіттю може відкладатись і припинятись на строк до трьох місяців. Припинятись допомога по безробіттю і матеріальна допомога може у разі працевлаштування безробітного; поновлення безробітного на роботі за рішенням суду; вступу до навчального закладу на навчання з відривом від виробництва; проходження професійної підготовки , перепідготовки та підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості; призову на строкову або альтернативну службу; набрання законної сили вироком суду позбавлення волі або направлення на лікування до лікувально-трудового профілакторію; отримання права на пенсію; переїзду на постійне місце проживання у іншу місцевість (район, місто); закінчення строку їх виплати; одержання допомоги по безробіттю або допомоги по безробіттю обманним шляхом; подання письмової заяви про бажання здійснювати догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку; подання до державної служби зайнятості письмової заяви про відмову від послуг державної служби зайнятості; смерті безробітного.

Відкладатись на строк до трьох місяців допомога по безробіттю може у разі надання громадянину відповідно до встановленого порядку вихідної допомоги та інших виплат при вивільненні з підприємств, що забезпечують часткову чи тимчасову компенсацію втраченого заробітку, крім державної допомоги сім’ям з дітьми та допомоги, виплачуваної з громадських фондів; звільнення з дисциплінарних підстав розірвання трудового договору, а також у зв’язку з втратою довір’я та вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи; порушення громадянином у період пошуку роботи та безробіття обов’язку сприяти своєму працевлаштуванню відповідно до рекомендацій працівників державної служби зайнятості; звільнення громадянина з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин.

Безробітним, у яких закінчився строк виплати допомоги по безробіттю, призначається матеріальна допомога по безробіттю за умови, що середньомісячний сукупний дохід на члена сім’ї не перевищує прожиткового мінімуму, встановленого законом. Така допомога надається протягом 180 календарних днів у розмірі 75 % прожиткового мінімуму, але не менше ніж 16 % прожиткового мінімуму для працездатної особи.

Застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов’язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. У разі припинення професійної підготовки . перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості без поважних причин або відмова працювати за одержаною професією (спеціальністю) із застрахованих осіб стягується сума витрат на професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації.

Висновок. При переході до ринкової економіки важливою проблемою є гарантованість державою кожному громадянинові права на працю. Закон України «Про зайнятість населення» захищає, але не рятує від безробіття. Він тільки констатує факт призначення і виплати матеріальної допомоги у разі неможливості здійснення працевлаштування.

На мою думку, гарантія державою права на працю полягає у проведенні певної соціальної політики, спрямованої на створення робочих місць і надання їх тим, хто шукає роботу і бажає працювати.

Держава повинна намагатись забезпечити усіх працездатних громадян роботою, проводити політику повної зайнятості. Матеріальна допомога по безробіттю повинна надаватися лише у тому випадку, коли використані всі можливості і влаштувати безробітного на роботу не вдається.

Я вважаю, що розв’язання питання безробіття є однією з найгостріших проблем в умовах сьогоднішньої економічної кризи. Від його вирішення залежить не тільки зайнятість населення, а й рівень промисловості, що у свій час впливає й на економічний стан країни в цілому.


Список використаної літератури

1. Конституція України, Олант, Харків, 2002р

2. Кодекс законів про працю з постатейно систематизованими матеріалами, під ред. В.Вакуленка, Істина, Київ, 2001 р.

3. ЗУ «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 р.

4. ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000р.

5. Н.Б. Болотіна «Трудове право», Київ, Вікар, 2006 р.

6. В.І. Прокопенко «Трудове право», Консум, Харків, 1998 р.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий