регистрация / вход

Правові відносини батьків та дітей

Встановлення походження дітей та його правові наслідки. Реєстрація дитини та встановлення батьківства. Поняття і види правовідносин між батьками та дітьми. Особисті немайнові та майнові права дітей та батьків. Судова практика.

Міністерство освіти і науки України

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ

Юридичний факультет

Кафедра цивільного та господарського права

Курсова робота

на тему: “Правові відносини батьків та дітей”

Виконала:

Студентка ІІ курсу

Групи ПМ- 005

Шило О.В.

Перевірив:

Самойленко В.М.

Чернігів

2002 р.

Вступ……………………….…………………………………………………3

Розділ 1. Встановлення походження дітей та його правові наслідки.

1.1. Реєстрація дитини та встановлення батьківства…………….…5

1.2. Поняття і види правовідносин між батьками та дітьми. …….12

Розділ 2. Особисті немайнові та майнові права дітей та батьків.

2.1. Суб`єктивні сімейні права і обов`язки. ………………………….17

2.2. Загальна характеристика прав дітей та батьків…………………19

2.3. Характеристика батьківських прав та обов’язків щодо дітей…. 28

Розділ 3. Судова практика…………………………………………………40

Висновок…………………………………………………………………….44

Список літератури………………………………………………………….46

Вступ.

Об'єктом сімейного права є регулювання майнових та особистих немайнових взаємовідносин, проте це не зовсім звичайні майнові та особисті відносини, вони відрізняються за своїм характером та мають ряд особливостей. Сімейно-правові взаємовідносини характерні своїми джерелами, до них відносяться правові відносини батьків та дітей.

Якщо цивільні правовідносини виникають, як правило, з договорів, то шлюбно-сімейні відносини виникають зі спорідненості, шлюбу, усиновлення і всі майнові відносини випливають з особистих. Ці правовідносини пов'язують не сторонніх, а близьких осіб — родичів, подружжя.

В першу чергу сімейні правовідносини — це особисті немайнові і лише в другу чергу вони є майновими. Майнові правовідносини випливають з особистих. Є родинність, є шлюб — є майнові відносини. А в цивільному праві 99,9% взаємовідносин — це майнові відносини.

Сімейні права та сімейні обов'язки не можна відчужувати, передавати, купувати, продавати чи дарувати. Причому не тільки особисті, але й майнові. Не можна, наприклад, передати право на одержання аліментів або ж на виховання дітей. А в цивільному праві майже всі майнові відносини легко передаються. Наприклад, право на одержання спадщини.

Необхідно пам'ятати, що сімейні правовідносини регулюються окремим Кодексом про шлюб та сім'ю України, що був перший прийнятий в нашій країні.

Процес розгляду сімейних справ відрізняється від цивільних справ, та й виконання рішень також суттєво відрізняється. По справах про передачу дитини на виховання другому з подружжя не можна так легко виконати рішення, як рішення про відібрання годинника.

Сімейно-шлюбні взаємовідносини в Україні в багатьох випадках регулюються нормами моралі, а не тільки правовими нормами, і це характерно тільки для сімейного права.

Все це дає підстави розглядати цю галузь права як специфічну, самостійну, що має об'єктом особисті та майнові відносини, які виникають на ґрунті шлюбу, родинності та усиновлення, правовідносини між батьками та дітьми. Змінилося положення правовідносин дітей і батьків у зв'язку з прийняттям сімейного законодавства.

Визначена мета дослідження зумовила постановку і розв’язання таких завдань:

- дослідити джерела виникнення прав та обов’язків батьків та дітей;

- розглянути правовий статус батьків та дітей ;

- дослідити майнові та немайнові права батьків та дітей, розкрити зміст;

- проаналізувати законодавство України;

Обрана тема дуже цікава.

Основна мета курсової роботи полягає у аналізі правових відносин батьків та дітей.

Перед автором стоять важливі завдання, які полягають в характеристиці правових відносин батьків та дітей, аналізі їх правового статусу .

Об’єктом дослідження є права та обов’язки батьків та дітей, їх детальна характеристика.

Розділ 1. Встановлення походження дітей та його правові наслідки.

1.1. Реєстрація дитини та встановлення батьківства.

Підставами виникнення сімейних правовідносин є юридичні факти. Це положення поширюється і на правовідносини, що виникають між батьками та дітьми. Підставою виникнення прав і обов'язків батьків і дітей є походження дітей від батьків, засвідчене у встановленому законом порядку. Зазначене положення стосується не тільки дітей, народжених у шлюбі, але і дітей, що народилися від осіб, що не знаходяться між собою в зареєстрованих шлюбних відносинах. В останньому випадку діти мають такі ж права, що і діти, що народилися від осіб, що уклали шлюб, якщо їхнє походження було засвідчено у встановленому законом порядку . Таким порядком є державна реєстрація народження дитини в органах запису актів цивільного стану. Лише після реєстрації народження походження дитини стає юридичним фактом і може породжувати правові наслідки.

Отже, встановлення походження дітей є підставою виникнення прав і обов'язків батьків і дітей, підставою може бути кровне споріднення і його державне визнання.(12)

Глава 89 Проекту Сімейного Кодексу України має назву “Встановлення походження дітей і запис батьків у книгах реєстрації актів про народження”.

Відповідно до ст.1337 встановлення походження дітей від батьків, що перебувають між собою в шлюбі, і запис їх у книгах реєстрації актів про народження здійснюється наступним чином:

1. Походження дитини від батьків, які перебувають між собою в шлюбі, засвідчується записом про шлюб батьків.

2. Батько і мати, які перебувають у шлюбі, записуються батьками дитини в актовій книзі за заявою будь-кого з них.

3. У разі смерті батьків або неможливості для них з інших причин зареєструвати народження дитини реєстрація провадиться за заявою родичів, інших осіб, уповноваженого представника лікувального закладу, в якому перебувала мати під час народження дитини або в якому на цей час дитина перебуває на утриманні.

Якщо дитина народилася до закінчення 10 місяців з моменту припинення шлюбу або визнання його недійсним, вважається, що вона походить від чоловіка матері, якщо це не спростовано судом.

Якщо дитина народилася до закінчення 10 місяців з моменту припинення шлюбу або визнання шлюбу недійсним, але вже після укладення матір'ю іншого шлюбу, вважається, що вона походить від чоловіка з другого шлюбу, якщо це не спростовано судом.

Встановлення походження дитини, якщо батьки не перебувають між собою у шлюбі здійснюється на підставі документа лікувального закладу.

Походження дитини від батька встановлюється:

1. За спільною заявою батька і матері дитини до державних органів реєстрації актів цивільного стану;

2. За заявою батька дитини;

3. За рішенням суду про встановлення батьківства.

Встановлення походження дитини можливе, якщо батьки не перебувають між собою у шлюбі, шляхом подання спільної заяви батька і матері та запис їх у книгах реєстрації актів про народження, адже за наявності спільної заяви батька і матері дитини про її походження, поданої до державних органів реєстрації актів цивільного стану, походження дитини встановлюється відповідно до цієї заяви.

Запис про батька і матір здійснюється згідно з їхньою спільною заявою та їхніми документами.

Якщо в одного або в обох батьків, які не перебувають між собою в шлюбі, відсутня можливість особистого подання спільної заяви до державних органів реєстрації актів цивільного стану, кожен з них може подати окремі заяви, в яких має бути підтверджено походження дитини. Заяви мають бути нотаріально посвідчені.

Запис про батька і матір здійснюється згідно із заявами кожного з них.

Особа, що не перебуває у шлюбі з матір'ю дитини, може подати до державних органів реєстрації актів цивільного стану заяву про своє батьківство лише тоді, якщо мати померла, оголошена такою, що померла, або якщо немає відомостей про її місце проживання, а також якщо мати визнана недієздатною або позбавлена батьківських прав.

У вищезазначених випадках, особа, яка подала таку заяву, реєструється батьком дитини за умови, якщо у книзі реєстрації актів про народження запис про батька раніше був зроблений.

Вагітна жінка, а також особа, яка вважає себе батьком зачатої дитини, можуть подати спільну або окремі заяви про походження дитини до державних органів реєстрації актів цивільного стану у будь-який час до народження дитини. Вагітність жінки має бути підтверджена документом лікувального закладу.

Запис про походження дитини у книзі реєстрації актів про народження здійснюється після її народження на підставі зазначених заяв.

Відповідно до ст. 1343 Сімейного кодексу України встановлення походження дітей, батьки яких не перебувають у шлюбі, можливо судом.

У разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, походження дитини від батька, за відсутності спільної заяви батьків або заяви особи, що вважає себе батьком, батьківство може бути встановлене судом.(13)

При встановленні батьківства суд бере до уваги різні докази, які достовірно підтверджують, що ця особа є батьком дитини.

Батьківство встановлюється судом за заявою одного з батьків, опікуна (піклувальника) дитини, особи, на постійному вихованні та утриманні якої перебуває дитина, а також самої дитини - з досягненням нею повноліття.

Позов про встановлення батьківства може вчинити особа, яка вважає себе батьком. При розгляді заяви особи, яка вважає себе батьком дитини, про встановлення батьківства враховується думка матері та батька дитини, записаного таким у державних органах реєстрації актів цивільного стану, або законного представника дитини, а також самої дитини, якщо їй виповнилося 18 років.

Визнання батьківства щодо повнолітньої особи, визнаної недієздатною, допускається лише за згодою на це її опікуна або органу опіки та піклування.

Важливе значення має встановлення материнства. Його встановлення в судовому порядку також можливе, материнство встановлюється за позовом особи, яка вважає себе матір'ю дитини, опікуна (піклувальника) дитини, а також особи, з якою постійно проживає неповнолітня дитина.

Позов про встановлення материнства може бути вчинений, якщо у книзі реєстрації актів про народження запис про матір здійснено за заявою родичів, інших осіб, уповноваженого представника лікувального закладу, в якому перебувала мати під час народження дитини або в якому на той час дитина перебувала на утриманні. Материнство особи встановлюється судом, якщо походження від неї дитини підтверджене достовірними доказами.

Ст. 1345 Проекту Сімейного кодексу України передбачає правове регулювання походження дитини при штучній інсемінації та імплантації (штучному заплідненні). У разі штучної інсемінації (запліднення) дружини, проведеної за письмовою згодою її чоловіка, він вважається батьком дитини, народженої його дружиною.

У разі штучного запліднення шляхом імплантації зародка, зачатого подружжям, в організм іншої жінки (донора), вважається, що народжена нею дитина походить від цього подружжя.

Якщо зародок, зачатий чоловіком (одним із подружжя) та іншою жінкою, штучно імплантовано в організм його дружини, вважається, що дитина, яка народилася, походить від цього подружжя.

Існують особливі випадки встановлення походження дитини.

Якщо дитина народилася після смерті особи, яка перебувала з її матір'ю в шлюбі, померлий може бути записаний батьком дитини за умови, якщо від дня його смерті до народження дитини минуло не більше 10 місяців.

Якщо мати, яка перебуває в шлюбі, при реєстрації народження заявляє, що її чоловік не є батьком цієї дитини, і просить в актовому записі не зазначати чоловіка батьком дитини, її прохання може бути задоволене тільки за наявності її письмової заяви про це і письмової заяви її чоловіка про згоду на це.

Оспорювання батьківства в разі перебування батьків дитини у шлюбі може мати місце лише у випадку доведення неможливості того, що чоловік матері міг бути батьком дитини. Право на оспорення батьківства мають особа, яка записана батьком дитини у книзі реєстрації актів про народження,і мати дитини. Дитина має право вчинити позов про оспорення батьківства не пізніше як через рік після досягнення нею повноліття.

Особа, записана батьком дитини у книзі реєстрації актів про народження, має право оспорити цей запис протягом року від часу, коли їй стало відомо або повинно було стати відомо про те, що вона не є батьком дитини.

Особа, записана батьком дитини згідно з її заявою або згідно із спільною заявою її і матері дитини, не має права оспорювати батьківство, якщо в момент подання заяви їй було відомо, що вона фактично не є батьком цієї дитини.

Ніхто не може оспорити батьківство після смерті особи, яка записана батьком.

Мати дитини може вчинити позов про оспорення батьківства і запису про батька у книзі реєстрації актів про народження протягом року від дня запису про народження дитини.

Не допускається оспорювання батьківства після смерті дитини.

Особа, записана матір'ю дитини в книзі реєстрації актів про народження, має право оспорити цей запис протягом року з моменту, коли їй стало відомо або повинно було стати відомо про проведений запис.

Жінка (донор), яка народила дитину при штучному заплідненні, не має права оспорювати запис про матір у книзі реєстрації актів про народження.

Права та обов'язки дітей, що народилися від батьків, які не перебувають між собою у шлюбі слідуючі:

1. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

2. Діти, походження яких встановлене за спільною заявою батьків, за заявою батька або за рішенням суду, мають ті самі права та обов'язки щодо батьків та їхніх родичів, що й діти, які народилися від осіб, що перебувають у шлюбі.

Запис батьків дитини, якщо батьківство не встановлене здійснюється:

- якщо батьки не перебувають у шлюбі, запис про матір дитини здійснюється за заявою матері.

- при народженні дитини у матері, яка не перебуває в шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька, рішення суду про встановлення батьківства, запис про батька дитини у книзі реєстрації актів про народження здійснюється за прізвищем матері, ім'я батька дитини - за вказівкою матері дитини або особи, яка звернулася за реєстрацією народження дитини.

У разі смерті матері, визнання її недієздатною, позбавлення її батьківських прав, а також у разі, якщо її немає і якщо неможливо встановити місця її проживання, запис про батька дитини здійснюється за заявою родичів, інших осіб або адміністрації лікувального закладу, в якому перебувала мати в момент народження дитини.

Прізвище, ім'я і по батькові дитини, батьки якої не встановлені, записується згідно із вказівкою адміністрації дитячого закладу, до якого передана дитина.

Прізвище дітей, якщо батьки мають спільне прізвище, це прізвище присвоюється і дітям. При різних прізвищах дитині присвоюється прізвище батька або матері за згодою батьків, а за відсутності згоди - за рішенням органів опіки та піклування.

Якщо батьки або один з них мають подвійне прізвище, питання про присвоєння прізвища дитині вирішується батьками при реєстрації її народження. У випадках коли батьки мають різні прізвища, за їхнім бажанням дитині може бути присвоєне подвійне прізвище шляхом з'єднання прізвищ обох батьків.

Припинення шлюбу між батьками або визнання його недійсним не має наслідком зміну прізвища дітей.

Якщо той з батьків, у якого дитина залишилася жити після припинення шлюбу або визнання його недійсним, бажає присвоїти їй своє прізвище, органи опіки та піклування, виходячи з інтересів дитини, можуть дозволити зміну прізвища дитини.

У такому самому порядку вирішується питання про зміну прізвища дитини, у запису акта про народження якої відомості про батька були внесені за заявою матері, за спільною заявою батька і матері дитини або за рішенням суду.

Зміна прізвища дитини, яка досягла 10 років, провадиться з урахуванням її думки.

Той з батьків, прізвище якого носить дитина, повідомляється про порушення клопотання про зміну прізвища дитини і його думка, поряд з іншими обставинами, повинна враховуватися органами опіки та піклування при вирішенні питання про зміну прізвища дитини, виходячи з її інтересів.

1.2. Поняття і види правовідносин між батьками та дітьми.

Сімейні правовідносини — це наслідок застосування до конкретних відносин в сфері шлюбу і сім'ї норм шлюбно-сімейного законодавства.

Основу сімейних правовідносин складають немайнові особисті відносини. В сімейному праві особисті права не пов'язані з майновими, але вони займають основне місце в усій системі правовідносин.(8)

Сімейні правовідносини виступають як тривалі. Ця особливість визначається метою правовідносин. Так, реєстрація шлюбу має на меті створення сім'ї, існування якої передбачається, в принципі, на весь період життя подружжя; батьківські правовідносини по вихованню і утриманню дітей.

Тривалий характер сімейних правовідносин в значній мірі визначається тим, що в їх основі лежать не обмежені часом суспільні відносини родства або інші близькі відносини між особами (усиновлення, шлюб).

На вимоги, що випливають із сімейних правовідносин, не поширюється позовна давність, за виключенням випадків, вказаних в законі. Ці обставини не можна обмежувати строком, вони по своїй природі призначені до тривалого існування. Сімейно-правові відносини часто виникають як безстрокові, так як подружні права і обов'язки продовжуються все життя (крім випадків розірвання шлюбу).

В той час є сімейні відносини, які обмежуються строком, але вони характеризуються певною продовженістю. Наприклад, батьківські права і обов'язки по вихованню дітей продовжуються до досягнення дитиною 18 років.

Однією з особливостей сімейних правовідносин є те, що суб'єктами цих відносин можуть бути тільки громадяни, а не юридичні особи.

Для сімейного права характерна відсутність чисто абсолютних правовідносин. По характеру захисту правовідносини можна поділити на три групи.

В першу групу повинні бути включені відносні права, але яким властивий абсолютний характер захисту від посягань зі сторони всіх інших осіб. Таким є право осіб на виховання дітей, а у випадку, якщо немає батьків, право інших законних представників. Воно вважається відносним тому, що звернено лише до дитини. Щодо інших осіб, це право носить абсолютний характер, якщо тільки батьки (інші законні представники) не зловживають цими правами. В той же час і сама особа, яку виховують, має відносне право на отримання виховання від чітко визначених осіб (батьків чи інших законних представників).

В принципі, це право дитини також має абсолютний характер захисту щодо всіх інших осіб, які не мають права на його виховання.

В другу групу входять абсолютні права з деякими ознаками відносних правовідносин. Маються на увазі права подружжя на їх спільне майно, які є абсолютними, коли справа стосується всіх інших осіб, але мають і відносний характер, коли вони розглядаються як сумісне право власників, з яким нерозривно пов'язані взаємні відносини подружжя, які здійснюють це право.

В третю групу входять відносні правовідносини, які не мають ознак абсолютної охорони. Тут повинні бути немайнові особисті права, які виникають у подружжя на основі шлюбу і обмежені лише щодо іншого з подружжя. В цю групу входять і аліментні зобов'язання.

Висновок до розділу.

Підставами виникнення, зміни і припинення сімейних правовідносин між батьками та дітьми є юридичний факт. По своїй природі юридичні факти виступають як дії або події.

В основному дії входять в який-небудь фактичний склад (наприклад, волевиявлення усиновителя, особи, яку усиновлюють, що досягла 10 років і т.п.). Взагалі, закон не тільки визначає, яку юридичну дію потрібно зробити, але і в якій установі (органах РАГСу, виконкомі, держадміністрації), а також в загальних рисах її місцезнаходження (наприклад, за місцем проживання неповнолітнього).

Юридичними фактами визнані законодавством як правомірні дії (наприклад, визнання батьківства), так і неправомірні (наприклад, укладення шлюбу з недієздатною особою). Правомірні дії можуть бути юридичними актами і юридичними вчинками. Юридичні акти — дії, які направлені на певні сімейно-правові наслідки. Вони носять вольовий, спрямований характер, наприклад, заява осіб, які вступають у шлюб, вимога про сплату аліментів.

Юридичні вказівки — дії, що породжують сімейно-правові наслідки незалежно від напрямку волі особи, яка їх вчиняє. Так, дії батьків по вихованню дітей мають юридичне значення для виникнення в майбутньому права на отримання ними аліментів за наявності інших юридичних фактів, хоча воля батьків не була направлена при здійсненні виховання на ці наслідки.

У зв'язку з Проголошенням Україною незалежності, зміною соціально-політичного устрою держави та переходом до засад ринкової економіки, виникає гостра потреба оновлення шлюбно-сімейного законодавства, цивільного законодавства. Таким актом і став Сімейний кодекс України. Варто відзначити, що в Проекті збережено переважну частину норм чинного КпШС. Водночас пропонуються новели. Зокрема, передбачається зниження шлюбного віку для жінок з 17 до 16 років, розширюється коло доказів для встановлення батьківства, встановлюються норми спрямовані на захист не лише материнства, але і батьківства. Так чи інакше, найближчим часом очікуються досить істотні зміни в регулюванні шлюбно-сімейних відносин.

Розділ 2. Особисті немайнові та майнові права дітей та батьків.

2.1. Суб`єктивні сімейні права і обов`язки.

Правоздатність і дієздатність — це передумови для виконання особою сімейних прав і обов'язків. Суб'єктивні права і обов'язки реалізуються в сімейних правовідносинах, складаючи їх зміст.

Суб'єктивні права і обов'язки в сфері сімейних відносин за своїм характером можуть бути особистими і майновими. Майнові суб'єктивні права і обов'язки характеризуються тим, що вони тісно пов'язані з колом визначених осіб. Наприклад, подружжя мають взаємні права на матеріальне утримання один одного. Смерть одного з них припиняє такі права і обов'язки, із цього випливає висновок, що суб'єктивні права і обов'язки в сфері сімейних правовідносин не передаються іншим особам. Наприклад, не можна передати своє право на отримання аліментів, обов'язок по вихованню дітей, інше. Сімейні права і обов'язки не передаються, але можна покласти їх здійснення на інших осіб і можливість їх реалізації через своїх представників. Якщо батьки або усиновителі доручають нагляд за дитиною няні, то це не означає передачу батьківських прав іншій особі. Тут мова йде про покладання здійснення прав або виконання обов'язку на цю особу.

Оскільки суб'єктивні сімейні права реалізуються, як правило, в правовідносинах, вони по своїй юридичній природі виступають як відносні права. Суб'єкту сімейного права завжди протистоїть інший суб'єкт. Так, батьківське право існує тоді, коли інший суб'єкт, до якого воно звернено — дитина. Будь-яке особисте право подружжя існує лише тоді, коли зареєстрований шлюб. Припинення шлюбу означає припинення і особистого сімейного права. Отже, суб'єктивне сімейне право — це відносне право.

В деяких випадках сімейні права залишаються відносними, але набувають також змісту абсолютних прав. Наприклад, батьки вправі вимагати повернення дітей від будь-якої особи, яка утримує дітей у себе не на підставі закону чи судового рішення (ст.68 КпШС України).

Що стосується особистих немайнових прав, то вони виступають взагалі як відносні, оскільки проявляються тільки в сфері відносин шлюбу і сім'ї.

2.2. Загальна характеристика прав дітей та батьків.

Норми, присв’ячені правам неповнолітніх дітей, є новими для українського законодавства. У 1990 р. Україна стала учасницею Конвенції ООН “Про права дитини”, у зв'язку з чим вона прийняла на себе зобов'язання привести діюче сімейне законодавство у відповідність з вимогами зазначеної Конвенції

Дитиною визнається особа, що не досягла віку вісімнадцяти років (повноліття). Дане визначення відповідає нормі ст. 1 Конвенції ООН про права людини, відповідно до якої дитиною є кожна людська істота до досягнення 19-літнього віку, якщо за законом країни, в якій проживає дитина, вона не досягає повноліття раніше.

Державою, відповідно до п. 1 ст. 2 Конвенції, повинні поважатися і забезпечуватися усі права дитини без якої-небудь дискримінації, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного, етнічного чи соціального походження, майнового положення, стану здоров'я і народження дитини. Задача сімейного права складається в забезпеченні дотримання прав дитини без якої-небудь дискримінації в сімейних відносинах. На законодавчому рівні закріплено особисті немайнові права дитини. До них відносяться:

право дитини жити і виховуватися в родині;

право дитини на спілкування з обома батьками, дідусем, бабусею, братами, сестрами й іншими родичами;

право дитини на захист своїх прав і законних інтересів;

право дитини виражати свою думку;

право дитини на ім'я, по батькові і прізвище.

Дотримання і захист перерахованих особистих прав дитини гарантується державою, що виходить з інтересів і потреб кожної дитини.

Одним з найважливіших прав дитини є його право жити і виховуватися в родині.

Батьки мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Батьки користуються рівними правами і несуть рівні обов'язки щодо своїх дітей і втих випадках, якщо вони розлучені чи проживають окремо від дітей.

Захист прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх дітей покладається на батьків, які здійснюють цей обов'язок без спеціальних повноважень.

У випадках коли неповнолітні діти відповідно до чинного законодавства можуть здійснювати захист своїх прав самостійно, обов'язок батьків, є додатковим.

Права та обов'язки батьків щодо виховання дітей слідуючі:

1. Батьки мають право на особисте виховання дітей, а також право передавати дітей для навчання чи виховання до навчально-виховних закладів, що, однак, не звільняє їх від обов'язку батьківського піклування.

2. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, що суперечать законові та моральним засадам суспільства.

3. Виховання батьками своїх дітей є правом і обов'язком. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дітей, їхній фізичний, духовний, моральний і соціальний розвиток, навчання, виховання в них почуття поваги до прав і свобод людини, готувати дітей до самостійної праці.

4. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дітей.

5. Діти мають право вимагати від батьків належного виконання обов'язку щодо їх виховання. У разі неналежного виконання батьками цього обов'язку діти мають право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до відповідного органу опіки та піклування, який зобов'язаний вжити необхідних заходів.

Питання виховання дітей вирішуються батьками спільно.

Один з батьків, який проживає окремо від дітей, зобов'язаний брати участь у їх вихованні і має право спілкуватися з ними. Той із батьків, з яким проживають діти, не має права перешкоджати іншому з батьків спілкуватися з дітьми та брати участь у їх вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає їхньому нормальному розвиткові.

Якщо батьки не можуть дійти згоди щодо участі у вихованні дітей одного з батьків, який проживає окремо, порядок участі визначається органами опіки та піклування з урахуванням думки обох батьків і з урахуванням інтересів дитини.

У тих випадках, коли один з батьків не виконує рішення органу опіки та піклування, останній, а також кожен з батьків мають право звернутися за вирішенням спору до суду, який виносить своє рішення.

При злісному невиконанні рішення суду той з батьків, який проживає окремо, виходячи з інтересів дитини, має право звернутися з позовом до суду про передання йому дитини.

Батьки мають право вимагати повернення дітей від будь-якої особи, яка утримує дітей у себе не на підставі закону чи судового рішення.

Суд може відмовити в переданні батькам або одному з них дитини, якщо дійде висновку, що таке передання суперечить її інтересам. Про прийняте рішення суд повідомляє орган опіки та піклування.

Дід і баба мають право спілкуватися зі своїми неповнолітніми онуками. У разі відмови батьків від надання дідові чи бабі можливості спілкування з онуками справа вирішується органами опіки та піклування, виходячи з інтересів дітей та умов їхнього нормального розвитку.

Якщо батьки не виконують рішення органу опіки та піклування, дід і баба мають право звернутися за вирішенням спору до суду.

Якщо батьки проживають окремо, від їхньої згоди залежить, з ким із них повинні проживати малолітні діти, тобто такі, що не досягли 14 років. У разі недосягнення згоди спір вирішується судом з урахуванням інтересів дітей та їхнього бажання.

Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, якій виповнилося 14 років, визначається нею самостійно.

Права й обов'язки батьків містять у собі як майнові, так і особисті немайнові права й обов'язки. Батьківські правовідносини виникають між дитиною і кожним з його батьків і носять двосторонній характер, оскільки права й обов'язки існують і в батьків, і в дитини. Більшість прав батьків корреспондируются з правами дитини, однак останні ширше по обсягу. Наприклад, право дитини виражати свою думку є абсолютним. Дане право може бути реалізовано не тільки у відносинах з батьками, але і з іншими родичами, будь-якими громадянами й посадовими особами, у повноваження яких входить вирішення питань, що торкаються прав і й інтересів дітей.

Батьківські права й обов'язки мають визначені особливості. По-перше, батьки мають рівні права і несуть рівні обов'язки у відношенні своїх дітей . При цьому не має значення в зареєстрованому шлюбі народилася дитина чи ні, батьківство було визнано в добровільному чи порядку встановлено судом. Конвенція про права дитини (ч. 1 ст. 18) також наказує всім державам-учасникам забезпечити визнання загальної й однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини.

По-друге, батьківські права обмежені в часі. По досягненні дитиною чи повноліття чи при придбанні повної дієздатності неповнолітнім батьківські права й обов'язки припиняються. З цього моменту громадянин стає повноцінним членом суспільства, досягає необхідного ступеня зрілості, щоб самому створювати і здійснювати права й обов'язки. Якщо повнолітня дитина непрацездатна, то на батьків покладається обов'язок по його утриманню. По-третє, при здійсненні батьківських прав і обов'язків повинний дотримуватися пріоритет інтересів дитини. Це положення має принципове значення, оскільки нерідкі життєві ситуації, коли інтереси батька суперечать інтересам дитини. Наприклад, батьки не роблять належної уваги духовному розвитку дитини, посилаючись на недостачу часу. Четверта особливість батьківських прав і обов'язків полягає в тому, що батьки мають переважне право на виховання своїх дітей перед всіма іншими особами. Відступ від цього правила можливий тільки у випадках, коли порушуються інтереси дитини.

На даний момент, ст. 61 КпШС передбачає найважливіше право батьків — право на виховання своїх дітей. Для права батьків по вихованню, як і для ряду інших суб'єктивних сімейних прав, характерно, що права батьків по вихованню дітей є одночасно їх обов'язками перед дітьми. Батьківські права не можуть здійснюватися в протиріччі з інтересами дітей. Разом з тим обов'язок батьків по вихованню дітей є їхнім обов'язком не тільки перед дітьми, але і перед суспільством. Здійснення права батьків по вихованню дітей настільки серйозно торкається інтересів суспільства в цілому, що регулюється імперативними нормами. Нездійснення права й обов'язку батьків по вихованню дітей є правопорушенням, що спричиняє застосування визначених санкцій. Право батьків на виховання дітей, як і інші батьківські права, має абсолютний характер захисту від усіх третіх осіб. Як відзначено в літературі, праву батьків по вихованню дітей відповідає обов'язок дітей не чинити батькам перешкод при здійсненні цього права в інтересах дітей.

При цьому виконання цього обов'язку дітей, як і їхнього права на виховання, не завжди може бути покладене на самих дітей, а забезпечується, насамперед, їхніми батьками, а також установами й особами, покликаними створити необхідні умови для нормального психофізичного і духовного розвитку дитини.Батьки вправі застосовувати визначені примусові заходи до своїх дітей для того, щоб домогтися від них бажаного поводження. Однак ця сторона виховного процесу знаходиться за рамками права.Усі примусові заходи, застосовувані батьками до дітей, носять чисто побутовий характер, і закон не визначає їхні види, а вимагає лише, щоб вони здійснювалися не в протиріччі з інтересами дітей.

Ч.2 ст.61 КпШС установлює межі і ціль здійснення батьківських прав, передбачаючи, що батьківські права не можуть здійснюватися в протиріччі з інтересами дитини. Під інтересами дітей варто розуміти збереження їхнього здоров'я, нормальний фізичний і психічний розвиток, виховання в них якостей, необхідних суспільству. Поняття інтересів дитини охоплює також належні морально-побутові умови його життя. Визнання існування інтересів дитини не обов'язково припускає усвідомлення їм своїх потреб. Це залежить від віку дитини. Однак не можна не враховувати при встановленні поняття “інтерес дитини” і суб'єктивний момент: мається на увазі прихильність дитини до одному з батьків, іншим членам родини.

Ч.3.ст.61 КпШС передбачає, що при неналежному виконанні батьками (одним з них) обов'язків по вихованню чи зловживанню батьківськими правами, діти вправі звернутися за захистом своїх прав і інтересів в органи опіки і піклування.

Батьки мають право і зобов'язані виховувати своїх неповнолітніх дітей. Тому право батьків на виховання дітей, як і інші правовідносини між батьками і дітьми, носять терміновий характер, тобто існують до досягнення дітьми повноліття або набуття дітьми повної дієздатності.

Права й обов'язки батьків по вихованню дітей, зокрема, містять у собі право й обов'язок навчання дітей. Здійснювати навчання дітей у школі відповідно до Закону України "Про освіту" є не тільки правом батьків, але і їхнім обов'язком не тільки перед дітьми, але і перед державою. Тому держава через органи опіки і піклування й органи утворення вправі контролювати, як батьки виконують цей свій обов'язок. Відхилення батьків від виконання свого обов'язку по навчанню дітей за наявності їхньої вини може викликати позбавлення батьків батьківських прав.

Батьки мають рівні права й обов'язки у відношенні своїх дітей. Тому питання виховання дітей зважуються по взаємній згоді.

Звичайно між спільно проживаючими батьками не виникають розбіжності по питанню виховання дітей. Однак при виникненні розбіжності між батьками з питання виховання дітей спір може бути вирішений органами опіки і піклування, а також у відповідності зі ст.124 Конституції — судом.

Для правильного виховання дітей важливо, щоб у вихованні дітей брали участь обоє з батьків. Усунення одного з них від виховання дітей порушує не тільки право цього батька, але воно, як правило, порушує права самої дитини. Тому ч. ст.65 КпШС передбачає не тільки право, але обов'язок батька, що проживає окремо від дітей, брати участь у їхньому вихованні і спілкуватися з дітьми, не перешкоджати іншому з батьків спілкуватися з дітьми і брати участь у їхньому вихованні.

Якщо проживаючі роздільно батьки не дійдуть згоди по питанню виховання дітей, то органи опіки і піклування за заявою кожного з батьків, частіше батька, що проживає окремо від дитини, визначають порядок участі батька у вихованні дітей. При цьому органи опіки і піклування і суд повинні виходити з інтересів дитини.

Якщо ж органи опіки і піклування прийдуть до висновку, що спілкування батька, що проживає окремо від дитини, і участь його у виховань дитини відповідає інтересам дитини, вони ставлять за обов'язок батьку, що проживає разом з дитиною, не перешкоджати спілкуванню іншого батька з дитиною й участі його у вихованні. Якщо батько не підкоряється рішенню органів опіки і піклування, то цей орган, а також батько вправі звернутися за вирішенням цієї суперечки в суд.(13)

Суд, установивши, що рішення зобов‘язаний не виконує, може накласти на нього штраф і призначити йому новий термін для виконання рішення. При злісному невиконанні рішення суду батько, що проживає окремо від дитини, вправі звернутися з позовом про передачу йому дитини. Суд вирішує дане питання, керуючись інтересами дитини.

Згідно до статті 77 КпШС України за життя батьків діти не мають права на їх майно, так само як батьки не мають права і майно дітей. Таким чином, батьки мають право належне їм майно продавати, дарувати, передавати до найму, не запитуючи згоди на це дітей. Батьки можуть також позбавити спадщини за своїм заповітом (за винятком випадків, передбачених статтею 535 ЦК України, — обов'язкова частки у спадщині).

Разом з тим батьки не набувають прав на майно дітей. Роздільність майна батьків та дітей обумовлює їх особисту відповідальність по своїх боргах: батьки не відповідають по зобов’язаннях своїх дітей, незалежно від віку останніх, за винятком заподіяної шкоди неповнолітнім, коли його батьки зобов'язані відшкодувати заподіяну шкоду.

У неповнолітніх дітей може виникнути право власності на майно в результаті купівлі речей за власні кошти, отримання спадщини, дарування, а також створення його власною працею.

Батьки є законними представниками інтересів своїх неповнолітніх дітей, і одною з функцій такого представництва є управління їх майном. У зв'язку з цим батьки самостійно вирішують всі питання, пов'язані з володінням та розпорядженням майном неповнолітніх дітей, тобто фактично виконують права та обов'язки власників майна, діючи в інтересах дітей.

Однак вони не можуть передавати належне неповнолітнім дітям майно у дарунок іншим особам, навіть родичам дитини, заповідати майно дітей, відмовляючись від нього від імені дітей. Управління майном дітей здійснюється батьками без спеціального на те повноваження, але їх дії щодо володіння, користування та розпорядження майном дітей контролюються г органами опіки та піклування Ці ж органи розглядають спори між батьками щодо питань управління майном дітей.

Батьки управляють майном дітей до досягнення ними повноліття. Після цього діти особисто здійснюють всі права та обов'язки по відношенню до свого майна. Розпорядження батьками майном повнолітніх дітей можливе тільки за згодою останніх та за наявності доручення.

Крім роздільності власності батьків та дітей, у них може виникнути спільна часткова власність, наприклад, у зв'язку з отриманням спадщини за законом чи заповітом. Спільна власність батьків та дітей може існувати незалежно від віку дітей. Відносини з приводу цієї власності регулюються цивільним законодавством України. За новим законодавством України між батьками і дітьми та іншими членами сім'ї може виникати як спільна часткова, так і спільна сумісна власність (ст. 17 Закону України “Про власність”).

2.3. Загальна характеристика батьківських прав та обов’язків.

При вступі до шлюбу закон (ст.19 КпШС України) надає подружжю право залишати кожному з них дошлюбне прізвище. За їх взаємною згодою, вони мають право вибирати спільне прізвище, яке повинно бути прізвищем одного з них. Вибір іншого прізвища законодавцем не допускається. Кожний з подружжя не має будь-яких переваг у виборі спільного прізвища, питання про вибір прізвища вирішується ними спільно. В разі виникнення суперечок з приводу спільного прізвища орган РАГСу залишає подружжю їхні дошлюбні прізвища.

Шлюбно-сімейне законодавство України дозволяє приєднувати до свого прізвища прізвище чоловіка чи дружини, тобто йменуватися подвійним прізвищем.

Таким чином, при реєстрації шлюбу один з подружжя має право прийняти об'єднане прізвище, а другий — залишити своє дошлюбне прізвище. При бажанні кожний з них може йменуватися подвійним прізвищем. Приєднувати до подвійного прізвища ще одне прізвище не дозволяється.

Питання про вибір прізвища вирішується особами, які вступають до шлюбу, тільки в момент реєстрації шлюбу.

Проведений в актових книгах запис про прізвище замінити неможливо.

У відповідності з Положенням про порядок розгляду клопотань про переміну громадянами України прізвища, імені та по батькові, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 27 березня 1993 року № 233, зміна прізвищ, імен та по батькові громадянами України допускається по досягненню ними 16-річного віку.

Зміна прізвища, імені, по батькові проводиться з дозволу органу реєстрації актів громадянського стану.

Дозвіл на зміну прізвища, імені, по батькові видається лише у тих випадках, коли для цього маються вагомі поважні причини (незвучність прізвища, імені, по батькові чи важкість їх вимови; бажання одного з подружжя носити спільне з іншим прізвище або повернути своє дошлюбне прізвище, якщо про це не було заявлено при реєстрації шлюбу чи при розлученні; бажання носити прізвище вітчима (мачухи), виховуючого заявника, або по батькові по імені вітчима, коли усиновлення не може бути оформлене, та таке інше).

Реєстрація зміни прізвища, імені, по батькові здійснюється органом РАГСу, який прийняв клопотання, згідно з дозволом про зміну прізвища, імені, по батькові, за наявності квитанції про сплату держмита.

Громадянин України, який постійно проживає за кордоном, клопотання про зміну прізвища, імені, по батькові подає до дипломатичного представництва або консульської установи України за кордоном.

Зміна прізвища особою, яка перебуває у шлюбі, не тягне за собою зміну прізвища іншого подружжя. Зміна прізвища батьками або одним з них не тягне за собою зміну прізвища їх повнолітніх дітей. Прізвище неповнолітніх дітей змінюється в разі зміни прізвища обома батьками. Якщо прізвище змінив один з батьків, то питання про зміну прізвища неповнолітніх дітей вирішується за згодою батьків, а в разі відсутності згоди — органом опіки та піклування.

При зміні імені батьком, по батькові його неповнолітніх дітей виправляється у відповідності із зміною імені батька. По батькові повнолітніх дітей змінюється тільки за їхнім клопотанням на загальних підставах.

Розгляд клопотання про зміну прізвища, імені, по батькові має бути закінчений не пізніше тримісячного строку з дня подачі клопотання.

Зміна прізвища, імені, по батькові не допускається у таких випадках:

а) якщо заявник знаходиться під слідством, судом або в нього є судимість;

б) якщо проти зміни прізвища, імені, по батькові маються заперечення з боку органів внутрішніх справ.

До особистих прав подружжя відноситься право на спільне вирішення питань життя сім'ї, на вільний вибір занять, професій та місця проживання (статті 20, 21 КпШС України).

Всі питання сім'ї вирішуються подружжям спільно, на основі взаємної згоди, повної рівності та виходячи з інтересів сім'ї в цілому та інтересів неповнолітніх дітей особисто. Особлива увага повинна виявлятися до охорони та забезпечення інтересів вагітної жінки. При відсутності згоди у вирішенні деяких питань спільного життя кожний з подружжя або двоє разом мають право звернутися за роз'ясненням суперечки до органу опіки та піклування чи до суду.

Право подружжя вільно обирати заняття та професію закріплене статтею 49 Конституції України. У відповідності з цим правом кожен з подружжя, керуючись своїми нахилами та інтересами, самостійно вибирає для себе заняття чи професію. Заперечення або заборони іншого з подружжя, пов'язані з таким вибором, правового значення не мають.

Кожному з подружжя належить право вільного визначення свого місця проживання. А це означає, що зміна місця проживання одним з подружжя не тягне правового обов'язку іншого з подружжя слідувати за ним. Тому не може мати юридичної сили зобов'язання, яке дала громадянка Н. чоловіку: поїхати разом з ним до місця служби до Шацького району Волинської області.

До деяких інших особистих прав подружжя відноситься право давати згоду на усиновлення дитини, право на розірвання шлюбу, на виховання дітей.

При регулюванні відносин подружжя із приводу приналежного їм майна можуть застосовуватися два правових режими: законний і договірний. Законний правовий режим регулювання відносин подружжя із приводу їхнього майна застосовується в тих випадках, коли він не змінений шлюбним контрактом (див. коментар до ст.271 КпШС). Відповідно до законного правового режиму все майно подружжя можна розділити на загальне і роздільне.

У відповідності зі ст.22 КпШС майно, нажите подружжям під час шлюбу, є їх загальною спільною власністю.

У літературі немає єдиної точки зору про поняття загального майна подружжя. Одні автори вважають, що до складу загального майна чоловіків входять тільки речі. Подружжя мають на внесок іншого не право власності, а зобов'язальне право.Приведена точка зору також не відповідає змісту ч.2 п.9 Постанови Пленуму Верховного суду України від 12 червня 1998 р. “Про застосування судами деяких норм КпШС України”, де роз'яснено, що до складу спільного майна подружжя можуть входити не тільки речі, але і права, право на внески в кредитні установи, паї нагромадження в ЖБК, ДСК, гаражно-будівельних кооперативах, право на страхові суми, страхові відшкодування, грошові суми і майно, що належить дружинам по іншим зобов'язальним правовідносинам.Крім того, дружинам можуть спільно належати права по акціях і інших цінних паперах.

Для загального майна подружжя характерно також те, що не має значення на ім'я кого з подружжя придбано в період шлюбу майно. Тому що випливає зі змісту ч.З п.4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 04.10.91 р. “Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на житловий будинок”, для виникнення права загальної власності подружжя на побудований житловий будинок не має значення, на ім'я кого з чоловіків оформлений житловий будинок. Відповідно до діючого законодавства дружинам на праві власності можуть належати не тільки предмети споживання, але і засобу виробництва (ст. 13 Закону України “Про власність”).У тих випадках, коли майно належить дружинам на праві спільної власності, виникає спільна сумісна власність подружжя.

Як випливає зі ст.22 КпШС, для виникнення спільного майна подружжя необхідно, щоб воно було придбано під час шлюбу. Ця ж вимога випливає зі ст. 16 Закону України “Про власність”.В осіб, що не перебувають в зареєстрованому шлюбі, також може виникнути право спільної сумісної власності на деякі речі, наприклад, при спільному створенні речі (будинку). Однак у цьому випадку немає презумпції рівності часток, не враховується принцип взаємної матеріальної підтримки. У Постанові Пленуму Верховного суду України від 12 червня 1998 р. “Про застосування судами деяких норм КпШС України” (п. 12 ч.1) сказано, що правила ст ст.22, 28, 29 КпШС не застосовуються до спорів про розділ майна осіб, що живуть однією родиною, але не одружені.Як випливає з ч.2 ст.13 КпШС, права й обов'язки подружжя породжує тільки зареєстрований шлюб.Однак для виникнення спільності майна подружжя недостатньо, щоб майно було придбано в період зареєстрованого шлюбу. Потрібно також, щоб подружжя спільно проживали, господарювали, тобто наявність спільної праці подружжя. Необхідність спільної праці подружжя для виникнення спільності їхнього майна випливає з ч.2 ст.28 КпШС, що передбачає, що суд може визнати майно, нажите кожним з подружжя під час їхнього роздільного проживання, при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них. У даному випадку є один з елементів юридичного складу, необхідного для виникнення спільного майна подружжя — зареєстрований шлюб, але відсутній інший факт — спільна праця, тому що подружжя фактично припинило ведення спільного господарства. Таким чином, обов'язковими елементами юридичного складу, необхідного для виникнення спільності майна подружжя, є придбання майна під час зареєстрованого шлюбу й у результаті спільної праці. Сукупність елементів юридичного складу, необхідного для виникнення спільності майна подружжя, визначає і початковий момент виникнення спільності їхнього майна. З огляду на, що до складу загального майна чоловіків входять не тільки право власності, але і зобов'язальні права; при цьому можливі три рішення цього питання:

1) майно стає спільним, коли зароблено, тобто коли на нього виникло право;

2) коли майно отримане;

3) коли майно внесене одним з чоловіків у дім, у родину.

Початковим моментом виникнення спільності майна подружжя варто вважати момент, коли в одного з подружжя виникло на нього право.

Подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження спільним майном. При цьому подружжя користується рівними правами на майно й у тому випадку, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми чи по інших поважних причинах не мав самостійного заробітку. Дане положення відповідає принципу рівноправності подружжя, закріпленому в ст.51 Конституції й у ст.4 КпШС. Це положення ст.22 КпШС охороняє інтереси жінки, найчастіше інтереси жінки-матері, а також непрацездатного чоловіка. До поважних причин, по яких інший з подружжя не мав самостійного заробітку, можуть бути також віднесена непрацездатність дружини, навчання й ін. Приведене положення відповідає принципу взаємної матеріальної підтримки подружжя. Розглянемо аліментні відносини.Аліментами називається утримання, яке по закону одна особа (боржник) повинна надати іншій особі (кредитору), що знаходиться в сімейних правовідносинах за умови неповноліття останнього або непрацездатності чи нужденності. Те утримання, яке надається не в силу юридичного обов'язку, а на підставі моральних норм, не буде вважатись аліментами.

Аліментні зобов'язання виникають тільки в силу закону, тобто в зв'язку зі шлюбом, близьким родством, чи інших сімейних відносин; неповноліттям або непрацездатністю чи нужденністю.

Аліментне зобов'язання носить особистий характер і це обумовлюється тим положенням, що внаслідок смерті аліменнто-управомочної чи аліментнозобов’язаної особи аліментні зобов'язання припиняються. Права на аліменти не можуть бути передані якій-небудь іншій особі.

Аліментні правовідносини — це довготривалі правовідносини, і тому в будь-який момент управомочна особа може вимагати їх стягнення, незалежно від того, який строк витік з моменту виникнення аліментного зобов'язання.

Згідно з ст.34 КпШС України аліменти одному з подружжя присуджуються з моменту пред'явлення позову на майбутній час.

Оскільки аліментні зобов'язання встановлені законом, то вони не можуть бути припинені за угодою сторін, а припиняються тільки тоді, коли відпадають умови, що є необхідною посилкою аліментного зобов'язання.

На підставі ч.І ст.32 КпШС України подружжя зобов'язані матеріально підтримувати один одного. Таке зобов'язання виникає у подружжя з моменту реєстрації шлюбу. При цьому не має значення, проживають подружжя разом чи окремо.

Обов'язок матеріального утримання виникає тільки у подружжя, шлюб яких був зареєстрований у встановленому законом порядку. Фактичне співжиття чоловіка та жінки не породжує між ними правових відносин чоловіка та дружини та не викликає юридичного обов'язку утримувати один одного.

Право вимагати матеріального утримання має непрацездатний з подружжя, який є нужденним.

Непрацездатним є один з подружжя, який досяг пенсійного віку (жінки — 55 років, чоловіки — 60 років), а також які є інвалідами І або II групи. Той з подружжя, який е непрацездатним, повинен одночасно потребувати матеріальної допомоги.

Нужденність одного з подружжя встановлюється за допомогою співставлення його доходів та потреб.

Сама по собі непрацездатність при відсутності ознаки нужденності, також як і нужденність одного з подружжя в разі його працездатності, недостатня для присудження матеріального утримання.

У законі особливо підкреслюється право на матеріальне утримання дружини під час вагітності та протягом 3-х років після народження дитини, якщо чоловік в спромозі його надавати, а дружина потребує допомоги.

У відповідності до закону батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги (стаття 80 КпШС України).

Обов'язок по утриманню своїх неповнолітніх дітей здійснюється батьками у більшості випадків добровільно. Якщо ж батьки ухиляються від цього обов'язку та не надають коштів на утримання дітей добровільно, такі кошти стягуються з них у судовому порядку у вигляді аліментів.

Обов'язок по утриманню дітей покладається на обох батьків. Коли діти проживають з матір'ю, позов про стягнення аліментів пред'являється до батька. На дітей, які виковуються батьком, аліменти стягуються з їх матері. Якщо дитина проживає у інших осіб (діда, бабусі, дядька, тітки та ін.), ці особи можуть стягувати аліменти з обох батьків.

У силу статті 92 КпШС України аліменти можуть виплачуватися у добровільному порядку особисто особою, яка зобов'язана сплачувати аліменти, або через власника чи уповноважений ним орган за місцем її роботи, одержання нею пенсії, стипендії.

Підставою для утримання та переводу аліментів в добровільному порядку є письмова заява громадянина, що подана за місцем роботи, яку бухгалтерія реєструє як виконавчий документ.

Особа, яка виявила бажання добровільно сплачувати аліменти, має право у будь-який час збільшити розмір або припинити виплату аліментів, подавши про це письмову заяву до бухгалтерії за місцем роботи, яка зобов'язана негайно повідомити стягувача аліментів про надходження від громадянина такої заяви.

Власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації щомісячно переводить аліменти особі, яка зазначена в заяві, в триденний строк з дня, встановленого для виплати заробітної плати.

Якщо громадянин, з якого утримуються аліменти за його заявою, змінює місце роботи, навчання або одержання пенсії, стягнення аліментів припиняється. Про це негайно повідомляється стягувач. Утримання аліментів може бути поновлено на підставі знову поданої громадянином заяви.

Такий добровільний порядок сплати аліментів не виключає права стягувача в будь-який час звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів.

При виїзді громадянина, який зобов'язаний сплачувати аліменти, за кордон на постійне місце проживання в держави, з якими Україна не має договорів про надання правової допомоги, стягнення аліментів провадиться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Аліменти на неповнолітніх дітей з їх батьків стягуються в розмірі: на одну дитину — одна чверть, на двох — одна третина, на трьох — не більше половини заробітку (прибутку) батьків, але не менше 1/2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на кожну дитину (стаття 82 КпШС України). Однак у окремих випадках встановлення розміру аліментів такому порядку викликає певні труднощі. Наприклад, письменники, композитори, художники та інші працівники творчих професій, як правило, не мають постійного заробітку і отримують авторський гонорар за створені ними твори. Тому стягнення з них аліментів у частковому відношенні носило б нерегулярний характер. Саме тому в силу статті 85 КпШС України аліменти за проханням особи, яка вимагає їх, можуть бути встановлені судом у твердій грошовій сумі, яка підлягає виплаті щомісячно.

Аліменти в твердій грошовій сумі стягуються і у тих випадках, коли діти знаходяться у кожного з батьків. У таких випадках аліменти стягуються на користь менш забезпеченого з батьків, в залежності від матеріального сімейного стану сторін у межах, встановлених для стягування аліментів.

У разі стягнення аліментів з батьків на непрацездатних дітей, які потребують матеріальної допомоги, розмір аліментів визначається в частковому відношенні до заробітку (доходу), виходячи з матеріального та сімейного становища особи, з якої стягуються аліменти, та особи, яка одержує їх.

Висновки до розділу

У новому Сімейному кодексі, в якому вміщено нормативний матеріал, що стосується сімейного права, мається на меті відобразити особливості правового регулювання сімейних відносин, показати їхню пов'язаність з відносинами майновими і немайновими, які регулюються цивільним правом.

Суттєвих змін у зазнало регулювання деяких питань, пов'язаних зі шлюбом. Шлюб визначено як зареєстрований у державних органах реєстрації актів цивільного стану сімейний союз жінки та чоловіка, і як необхідну його умову зазначено добровільну згоду на шлюб жінки і чоловіка. Щоб згода була справді добровільною, однією з необхідних умов укладення шлюбу у Кодексі вказано взаємну обізнаність осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, про стан здоров'я. Приховування тяжкої хвороби, хвороби, небезпечної для іншого з подружжя, їхніх нащадків, може бути підставою для визнання шлюбу недійсним.

Розширено у проекті Кодексу і можливості для укладення шлюбу. За проектом, місцем укладення шлюбу може бути не лише місце проживання однієї з осіб, що одружуються, або місце проживання їхніх батьків, а й будь-яке інше місце в Україні за їхнім бажанням.

Залишено без змін одну з основних засад сімейного права - визнання у сімейних відносинах тільки шлюбу, зареєстрованого в державних органах реєстрації актів цивільного стану. Наявність між жінкою і чоловіком фактичних шлюбних відносин жодних сімейно-правових наслідків не породжує.

Вирішено у Кодексі по-новому питання визначення часу розірвання шлюбу. Шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розірвання шлюбу у відділі реєстрації актів цивільного стану, а в разі розірвання шлюбу судом - від дня набуття рішенням суду законної сили.

Введено поняття заручин. Зарученими вважаються особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу. Заручини не створюють обов'язку вступу в шлюб, але особа, яка відмовилася від шлюбу, зобов'язана відшкодувати другій стороні затрати, що були нею понесені у зв'язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля.

Цивілістична суть сімейних відносин зумовила розширення можливості їхнього регулювання самими учасниками, тобто розширення сфери застосування договору. Це стосується насамперед шлюбного договору, який може регулювати майнові відносини між подружжям, у тому числі і на майбутнє. Подружжя має право укласти шлюбний договір як до реєстрації шлюбу, так і під час перебування в шлюбі. Визначений ним у договорі правовий режим майна може не збігатися із загальними правилами, зазначеними у Кодексі. Сфера розпоряджання подружжям своїм майном завдяки шлюбному договору дуже розширюється - подружжя може визначити долю майна, що належить їм обом або кожному з них, а також на випадок смерті одного з подружжя. У цьому разі доля згаданого майна визначається згідно з цим розпорядженням, і воно підлягає виділенню із спадщини. Це - суттєва новела в цивільному законодавстві, що регулює сімейні відносини.

На зміну положенню статті 53 чинного Кодексу про шлюб та сім'ю, за яким встановлення батьківства судом можливе лише у разі доведення однієї з чотирьох обставин, визначених статтею, пропонується правило, за яким для встановлення батьківства будуть слугувати підставою різні докази, не обмежені певним переліком, встановленим законом. Це забезпечить кращі можливості для повного і всебічного визначення підстав для встановлення батьківства.

Знайшли місце у проекті Кодексу і нові відносини, які виникають між особами внаслідок штучної інсемінації та імплантації (штучного запліднення), врегульовано питання щодо походження дітей, батьки яких не перебувають у шлюбі.

Розділ 3. Судова практика

По найбільш розповсюджених і поширених питаннях застосування Кодексу про шлюб і сім'ю України були прийняті три постанови Пленуму Верховного Суду України:

15 червня 1973 р. Пленум Верховного Суду України прийняв Постанову “Про деякі питання, що виникли в судовій практиці про застосування Кодексу про шлюб і сім'ю України”, до якої в 1974, 1975, 1979, 1981, 1984, 1989, 1990 роках були внесені зміни.

У даній постанові зазначено, що вивчення судової практики в справах, пов'язаних із застосуванням КпШС, показує, що суди держави в основному правильно вирішують такі справи. Разом з тим у роботі судів по розгляду спорів, які випливають із шлюбно-сімейних відносин, мають місце і недоліки. А також по-різному вирішуються окремі питання. А саме: суди не завжди проводять належну підготовку справ до судового розгляду, не витребовують письмових висновків органів опіки і піклування при розв'язанні спорів про дітей, допускають помилки при розв'язанні спорів про поділ майна, стягнення аліментів і зменшення їх розміру. У даній постанові роз'яснюються аспекти застосування КпШС з певних питань.

Пленум роз'яснює, що є спільною сумісною власністю подружжя та особистою власністю кожного з них. Суди при поділі майна, відступаючи від начала рівності часток подружжя, в своїх рішеннях повинні зазначати, які саме інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу, при цьому враховані.

Пленум роз'яснює питання оспорювання батьківства та стягнення аліментів на дітей. У судовому порядку батьківство може бути оспорено як у випадку запису про батьківство, зробленого на підставі свідоцтва про шлюб, так і тоді, коли запис був зроблений на підставі спільної заяви батька і матері дитини, які не перебувають у шлюбі між собою. Щодо стягнення аліментів на дітей, суди повинні з'ясовувати дійсні причини пред'явлення позову і в певних випадках допускається зменшення розміру аліментів, коли частка заробітку позивача, що припадає на кожного з дітей, які живуть з ним, виявиться меншою, ніж аліменти, які він сплачує.

Відповідно до п.16 Постанови Пленуму, батьки можуть бути притягнуті до участі в додаткових витратах на утримання дітей, які викликані винятковими обставинами. Також, розглядаючи справи про сплату аліментів на неповнолітніх, які уклали шлюб, суди повинні мати на увазі, що укладання шлюбу неповнолітніми не позбавляє їх права на одержання утримання від батьків.

31 серпня 1979 року була прийнята Постанова Пленуму “Про судову практику в справах про розірвання шлюбу”, до якої в 1981, 1988, 1992 роках були внесені зміни.

Вивчення судової практики в справах про розірвання шлюбу свідчить, що часто суди недооцінюють виховного значення шлюбно-розлучних процесів, зокрема суди приймають позовні заяви, в яких не викладено обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги про розірвання шлюбу, не завжди враховують значення особистої присутності подружжя в судовому засіданні та інше.

І тому в даній Постанові роз'яснюється, що при подачі заяви на розірвання шлюбу потрібно вимагати від позивача повного викладення обставин, якими обґрунтовується позов, потрібно ретельно з'ясувати взаємини сторін, мотиви, з яких ставиться питання про розірвання шлюбу, і вжити заходи до примирення подружжя, зокрема, можливо відкладати розгляд справи строком до 6 місяців. Не виключається й скорочення встановленого судом строку, якщо про це просять сторони і на це є поважні причини.

25 березня 1988 року прийнята Постанова Пленуму “Про практику розгляду судами справ про розірвання шлюбу”, до якої в 1992 р. були внесені зміни. У даній постанові зазначається, що висновок суду Про задоволення позову про розірвання шлюбу має бути обґрунтований, перевірений на доказах, і у рішенні суду повинна міститися вказівка про час припинення шлюбних відносин.

Висновок до розділу.

Судова практика України щодо розв’язання спорів даної категорії дуже велика, є значна кількість прецендентів, застосуваннь аналогії права та закону.

Виникає дуже багато проблем, це і аліментні відносини, інші майнові та немайнові права, встановлення батьківства в судовому порядку.

Вважаю, що проект нового Сімейного Кодексу бвльш ширше підійшов до момента правової охорони сімейних правовідносин.

Також суди повинні гостріше реагувати на факти негідної поведінки подружжя в сім'ї, невиконання ними батьківських обов'язків, шляхом винесення окремих ухвал.

Висновок

Сім'я є однією з найважливіших людських цінностей, тому питання врегулювання сімейних відносин, тобто відносин, які виникають у зв'язку з укладенням, існуванням і припиненням шлюбу, особистих і майнових відносин між подружжям, особистих і майнових відносин, які виникають між батьками і дітьми у зв'язку з народженням дитини, встановленням походження дитини, її вихованням і розвитком, особистих і майнових відносин, пов'язаних із родинними стосунками, усиновленням, опікою та піклуванням, мають таке велике значення і для суспільства загалом і для окремої людини.

Як провідний у проекті Кодексу визначено принцип, закріплений у статті 52 Конституції України, - діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

У Кодексі багато уваги приділено обов'язкові батьків утримувати своїх малолітніх і неповнолітніх дітей. У проекті використано усі позитивні правові норми чинного законодавства право дітей на одержання утримання від батьків навіть розширено. Так, уведено обов'язок батьків утримувати своїх повнолітніх працездатних дітей до досягнення ними 23-річного віку, якщо вони у зв'язку з продовженням навчання потребують матеріальної допомоги.

Значного оновлення зазнав інститут усиновлення, врегульовано питання усиновлення дітей як громадянами України, так і іноземними громадянами на території України, встановлено, що усиновлення відбувається за рішенням суду.

Це, звичайно, далеко не повний перелік змін, що очікують на нас з початком наступного року, відмінностей дуже багато, як значних, так і менш вагомих. Потрібно додати те, що , в зв'язку з тим, що розроблявся разом з Цивільним кодексом, повністю відповідає положенням який також повинен вступити в дію 1 січня 2003 року на заміну діючому.

Сімейні правовідносини — це наслідок застосування до конкретних відносин в сфері шлюбу і сім'ї норм шлюбно-сімейного законодавства.

Основу сімейних правовідносин складають немайнові особисті відносини. В сімейному праві особисті права не пов'язані з майновими, але вони займають основне місце в усій системі правовідносин.

Сімейні правовідносини виступають як тривалі. Ця особливість визначається метою правовідносин. Так, реєстрація шлюбу має на меті створення сім'ї, існування якої передбачається, в принципі, на весь період життя подружжя; батьківські правовідносини по вихованню і утриманню дітей.

Тривалий характер сімейних правовідносин в значній мірі визначається тим, що в їх основі лежать не обмежені часом суспільні відносини родства або інші близькі відносини між особами (усиновлення, шлюб).

На вимоги, що випливають із сімейних правовідносин, не поширюється позовна давність, за виключенням випадків, вказаних в законі. Ці обставини не можна обмежувати строком, вони по своїй природі призначені до тривалого існування. Сімейно-правові відносини часто виникають як безстрокові, так як подружні права і обов'язки продовжуються все життя (крім випадків розірвання шлюбу).

В той час є сімейні відносини, які обмежуються строком, але вони характеризуються певною продовженістю. Наприклад, батьківські права і обов'язки по вихованню дітей продовжуються до досягнення дитиною 18 років.

Однією з особливостей сімейних правовідносин є те, що суб'єктами цих відносин можуть бути тільки громадяни, а не юридичні особи.

Для сімейного права характерна відсутність чисто абсолютних правовідносин. По характеру захисту правовідносини можна поділити на три групи.

В першу групу повинні бути включені відносні права, але яким властивий абсолютний характер захисту від посягань зі сторони всіх інших осіб. Таким є право осіб на виховання дітей, а у випадку, якщо немає батьків, право інших законних представників. Воно вважається відносним тому, що звернено лише до дитини. Щодо інших осіб, це право носить абсолютний характер, якщо тільки батьки (інші законні представники) не зловживають цими правами. В той же час і сама особа, яку виховують, має відносне право на отримання виховання від чітко визначених осіб (батьків чи інших законних представників).

В принципі, це право дитини також має абсолютний характер захисту щодо всіх інших осіб, які не мають права на його виховання.

В другу групу входять абсолютні права з деякими ознаками відносних правовідносин. Маються на увазі права подружжя на їх спільне майно, які є абсолютними, коли справа стосується всіх інших осіб, але мають і відносний характер, коли вони розглядаються як сумісне право власників, з яким нерозривно пов'язані взаємні відносини подружжя, які здійснюють це право.

В третю групу входять відносні правовідносини, які не мають ознак абсолютної охорони. Тут повинні бути немайнові особисті права, які виникають у подружжя на основі шлюбу і обмежені лише щодо іншого з подружжя. В цю групу входять і аліментні зобов'язання.

Актуальність теми очевидна, адже сім’я- основна ланка нашого суспільства, і в залежності від того, якою вона буде, яким чином будуть складатися відносини між батьками та дітьми залежить міцність нашої країни. Законодавство щодо підстав виникнення та здійснення правовідносин між батьками дуже гуманне і регулює весь спектор питаннь.

Список літератури

1. Антокольська М.В. Курс лекцій по сімейному праву.— М.: Юристь, 1995р.

2. Антокольська М.В. Сімейне право.— М.: Юристъ, 1996р.

3. Афанасьєва Е.Г. У джерел людського життя: правові аспекти.— М.: Інститут держави і права Російської Академії наук.— 1994р.

4. Беспалов Ю. Судовий захист прав і інтересів дитини // Російська юстиція.— 1996.— № 12.— С. 24—25.

5. Беспалов Ю. Захист прав неповнолітніх // Російська юстиція.— 1997.— № 1.— С. 32—34.

6. Додонов В.Н., Румянцев О.Г. Енциклопедичний юридичний словник.— М.: Инфра-М, 1996.— С. 164, 234.

7. Драгунська Л. Кому передати на виховання дитину (Проти будь-яких стереотипів судових рішень) // Російська юстиція.— 1996.— № 10.— С. 51—52.

8. Плєшнева Н.В. Сімейне право України, Київ, 2001 р.

НОРМАТИВНІ АКТИ І ДОКУМЕНТИ:

9. Конституція України, Київ, Юрінком Інтер, 1996 рік.

10. Цивільний кодекс України, Науково-практичний коментар, Харків, 2000 р.

11. Проект Цивільного кодексу, Київ,2001 р.

12. Проект Сімейного кодексу, Київ, 2001р.

13. Конвенція про права дитини. Прийнято і відкрита для підписання, ратифікації і приєднання резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1989 р. Набрала сили 2 вересня 1990 р. Ратифікована Верховною Радою СРСР 13 липня 1990 р. Набрала сили для СРСР 15 вересня 1990 р. // Відомості СРСР.— 1990.— № 45.— Ст. 955.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий

Другие видео на эту тему