2.1. Поняття адміністративного права. Адміністративно-правові норми. Адміністративні правовідносини
Адміністративне право є самостійною галуззю права України, з допомогою якого держава регулює однорідні суспільні відносини в сфері державного управління, розвиває і закріплює його демократичні основи.
Адміністративне право – це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов’язані з організацією та функціонуванням органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування; відносини у сфері управління окремими галузями народного господарства, культури, медицини, освіти, науки тощо.
Предметом адміністративного права є суспільні відносини, що виникають і розвиваються в зв’язку та з приводу реалізації функцій державного управління. Особливостями відносин, що складають предмет адміністративного права, є такі:
· вони виникають у результаті державної владно-управлінської діяльності;
· суб’єктом таких відносин є виконавчо-розпорядчий орган;
· їх виникнення, зміна чи припинення є результатом свідомої, вольової, цілеспрямованої діяльності.
Методи адміністративного права – це засоби, способи та прийоми, з допомогою яких здійснюється правовий вплив на предмет адміністративного права. Переважно це – зобов’язання, заборони та адміністративно-правовий примус. Отже метод регулювання адміністративного права – імперативний, передбачає нерівність сторін – учасників правовідносин; метод влади й підпорядкування.
Первинними елементом адміністративного права є адміністративно-правові норми.
Адміністративно-правові норми (АПН) регулюють правове положення органів управління, державних службовців, громадських організацій, закріплюють різноманітні форми, методи і види державного управління. АПН регулюють адміністративні правила, встановлюють їх зміст та регулюють застосування. Наприклад: Правила дорожнього руху, Правила користування громадським транспортом.
Адміністративно-правові норми – це правила поведінки, що затверджені і санкціоновані державою, вони носять імперативний характер і є загальнообов’язковими. При недотриманні АПН держава застосовує методи державного примусу.
Адміністративно-правовим нормам притаманні такі особливі ознаки:
· закріплюють владні та внутрішньо організаційні відносини;
· метод впливу на суспільні відносини є державно-владним (імперативним);
· гарантування державного переконання та примусу при їх реалізації;
· органічне об’єднання їх у межах галузі адміністративного права (законодавства) і неможливість існування окремо.
За цільовим характером АПН поділяються на:
· Загальні (норми, що закріплюють загальні положення і принципи державного управління).
· Спеціальні (закріплюють права та обов’язки органів та посадових осіб).
· Процесуальні (закріплюють порядок та процедуру здійснення прав та обов’язків суб’єктів: суддя розглядає адмінматеріали про дрібне хуліганство).
За змістом АПН можна також класифікувати на:
· Зобов’язальні (ті, які спонукають до певної поведінки).
· Заборонні (забороняють певну поведінку).
· Дозвільні (дозволяють певну поведінку суб’єкта).
Адміністративні правовідносини – це реальні суспільні відносини, що складаються у сфері державного управління. Вони виникають в результаті реалізації адміністративно-правових норм і при наявності юридичних фактів – подій або вчинків (дій). Вчинки, як вольові юридичні факти, поділяються на правомірні та неправомірні (правопорушення або делікти).
Основними ознаками адміністративним правовідносин є:
· вони виникають на основі адміністративно-правових норм;
· характеризуються наявністю сторін – суб’єктів адміністративного права;
· за змістом включають в себе адміністративні права владного характеру і юридичні обов’язки;
· є видом суспільних відносин державних органів, фізичних або юридичних осіб, організацій тощо;
· здійснення суб’єктивних прав або додержання юридичних обов’язків у правовідносинах контролюється і забезпечується державою.
Адміністративне законодавство – це система нормативних актів, що регулюють суспільні відносини у сфері державного управління.
До системи адміністративного законодавства входять:
· Конституція України.
· Закони, що регулюють питання державного управління та кодекси.
· Укази та розпорядження Президента України.
· Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України.
· Міжнародні договори та угоди.
· Акти центральних органів державної виконавчої влади України та АРК: міністерств, державних комітетів, Головних управлінь.
· Акти місцевих державних адміністрацій.
· Рішення рад та виконавчих органів місцевого самоврядування.
2.2. Державне управління. Суб’єкти адміністративного права
Управління – це організуюча, ціленаправлена діяльність людей для досягнення поставлених цілей та завдань.
Управління носить соціальний характер і є однією з умов розвитку людського суспільства. Суб’єктами управління виступають люди, їх об’єднання та суспільство в цілому. Соціальне управління ділиться на державне і громадське.
Державне управління – це виконавчо-розпорядча діяльність органів державного управління , що охоплює всі сторони життя суспільства. В якості безпосередніх об’єктів виступають всі галузі господарського, соціально-культурного, адміністративного будівництва.
Державному управлінню властиві такі риси:
· діяльність з реалізації завдань і функцій держави;
· воно здійснюється спеціально створеними для цього державними органами й посадовими особами;
· останні діють за дорученням держави, від її імені і мають державно-владні повноваження;
· форми та методи роботи управлінських органів регламентуються правом.
Діяльність виконавчо-розпорядчих органів являється ціленаправленою і активною, здійснюється безперервно і оперативно, наповнена організаційним змістом, постійно вдосконалюється. Виконавчо-розпорядчі органи виробляють програми управління (управлінські рішення), реалізують їх, направляють, організують і контролюють діяльність підпорядкованих об’єктів, забезпечують їх взаємодію.
Виконавчо-розпорядча діяльність характеризується юридично-владними, розпорядчими аспектами. Це адміністративна діяльність, що виражається в повному підпорядкуванні об’єкта управління його суб’єкту.
Держава наділяє суб’єктів управління певним об’ємом повноважень, можливістю прийняття і реалізації нормативних та індивідуальних актів, які містять в собі обов’язкові приписи; здійснення контролю і перевірки виконання; надає цим суб’єктам право застосовувати адміністративний примус. В зв’язку з цим управлінські відносини є владно-організаційними, субординацій ними, розпорядчими.