Смекни!
smekni.com

Правознавство (стр. 8 из 51)

Одна з важливих особливостей виконавчо-розпорядчої діяльності полягає в тому, що вона завжди підзаконна. Закони визначають її направленість, засоби досягнення поставлених цілей, компетенцію органів управління, форми та методи їх роботи. Суб’єкти управління застосовують норми законодавчих актів до конкретних обставин, що виникають в управлінні. Їх реалізація здійснюється через правотворчу діяльність, тобто видання обов’язкових правил поведінки, що деталізують, конкретизують вимоги відповідного закону.

Принципами державного управління є:

· Законність.

· Участь громадян в управлінні.

· Творчий, науковий підхід до прийняття управлінських рішень.

· Гласність, врахування громадської думки.

· Колегіальність та одноособовість.

Таким чином, державне управління (у вузькому розумінні) – це підзаконна виконавчо-розпорядча діяльність органів державної виконавчої влади, спрямована на практичне виконання законів у процесі повсякденного й безпосереднього керівництва господарським, соціально-культурним та адміністративно-політичним будівництвом.

Суб’єктами адміністративного права є:

· Органи державного управління.

· Державні службовці.

· Громадські організації.

· Трудові колективи.

· Фізичні особи (громадяни України, іноземці та особи без громадянства).

Усі вони наділені конкретним об’ємом прав і обов’язків у сфері державного управління.

Орган державного управління – це частина державного апарату, що має певну структуру, компетенцію (включаючи адміністративно-владні повноваження), штат службовців, яка створена державою для безперервного та безпосереднього здійснення виконавчої та розпорядчої діяльності.

В залежності від територіальних меж діяльності органи управління діляться на:

1. Вищі органи державного управління, виконавчо-розпорядча діяльність яких поширюється на всю територію України (Кабінет Міністрів України).

2. Центральні органи державного управління, які здійснюють управління підпорядкованими галузями (міністерства, державні комітети, відомства).

3. Місцеві органи державного управління, виконавчо-розпорядча діяльність яких поширюється в межах адміністративно-територіальних одиниць (державні адміністрації).

4. Органи управління державними підприємствами, об’єднаннями, установами і організаціями, які керують безпосередньо даним виробничим або соціально-культурним об’єктом (адміністрація заводу, навчального закладу, лікувальної установи).

Фізичні особи, як суб’єкти адміністративного права повинні мати адміністративну правоздатність та адміністративну дієздатність.

Адміністративна правоздатність – це здатність особи бути носієм суб’єктивних прав та обов’язків у сфері державного управління. Вона виникає з моменту народження і припиняється зі смертю особи.

Адміністративна дієздатність – це визнана державою спроможність своїми власними діями реалізувати права та набувати нових особистих прав, виконувати обов’язки у сфері державного управління. В повному обсязі вона виникає з 18 років, в окремих випадках з 16. Конкретний обсяг прав і обов’язків залежить від віку, освіти, стану здоров’я, статі тощо.

2.3. Адміністративне правопорушення як підстава юридичної відповідальності: ознаки і елементи

Під адміністративною відповідальністю слід розуміти накладення на порушника загальнообов’язкових правил, що діють в управлінні та інших сферах, адміністративних стягнень, що тягнуть для цих осіб обтяжливі наслідки майнового або морального характеру. Тим самим порушник (громадянин або посадова особа) відповідає перед державою за свої неправомірну поведінку.

Адміністративна відповідальність – це різновид юридичної відповідальності, конкретне відображення адміністративного примусу.

Особливість адміністративної відповідальності полягає в тому, що її підставою є, як правило, адміністративне правопорушення (адміністративний проступок).

Законодавство про адміністративні правопорушення регулює широке коло питань адміністративної відповідальності. Основним джерелом правоохоронних норм є Кодекс України про адміністративні правопорушення (прийнятий в грудні 1984 року). Паралельно з цим кодексом діють норми, що встановлюють адміністративну відповідальність, але містяться в законодавчих міжгалузевих актах (Митний кодекс, Повітряний кодекс, Закон України „Про охорону державного кордону”, „Про надзвичайний стан” тощо).

До кола органів, що затверджують загальнообов’язкові правила, за порушення яких у Кодексі встановлено адміністративну відповідальність, належать Міністерство охорони здоров’я, що затверджує санітарні правила, Міністерство транспорту (правила користування громадським транспортом) та ін. Ці норми мають „двоповерхову структуру”: диспозицію норми (заборону) конструює міністерство, а санкцію (стягнення) до неї подає Кодекс.

Підставою адміністративної відповідальності є адміністративне правопорушення (проступок) – протиправна, провинна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, які посягають на державний або громадський порядок, на власність, права і свободи громадян, установлений порядок управління і за які законодавством передбачена адміністративна відповідальність.

Адміністративний проступок як вид правопорушення відрізняється від злочину за ступенем суспільної небезпеки. Його слід відрізняти і від дисциплінарного проступку, який пов’язаний з трудовою чи службовою дисципліною працівників або військовослужбовців і за який законодавством передбачена відповідальність в дисциплінарному порядку.

Ознаками адміністративного проступку є протиправність, провинність, суспільна шкода та адміністративна карність.

Протиправність означає, що дія або бездіяльність, які складають адміністративний проступок, прямо заборонені адміністративно-правовими нормами.

Дія (управління автомобілем без водійського посвідчення) або бездіяльність (проживання без реєстрації) завжди провинні.

Провинність, як психічне відношення особи до своєї поведінки і її наслідків, може бути навмисною або необережною.

Ступінь і форми вини враховуються при накладення стягнень або звільнення від адміністративної відповідальності.

Особи, які діяли в стані крайньої необхідності або необхідної оборони, або які знаходились в стані неосудності до адміністративної відповідальності не притягуються.

Суспільна шкода адміністративного проступку означає, що він наносить шкоду суспільним відносинам, державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, встановленому порядку управління. Шкода може бути як матеріальна, так і моральна або організаційна.

Адміністративна карність проступку проявляється в тому, що за його вчинення законом передбачена адміністративна відповідальність. Адміністративна карність означає можливість застосування до порушника адміністративного стягнення.

Склад адміністративного правопорушення утворюють чотири елементи:

· Об’єкт проступку – суспільні відносини, що охороняються адміністративним правом і на які посягає протиправне діяння.

· Об’єктивна сторона – сукупність передбачених законом ознак, що характеризують зовнішні прояви проступку: місце, час, спосіб, обстановка, що стосуються проступку, і самі дія чи бездіяльність.

· Суб’єкт – осудна особа, яка досягла до моменту здійснення проступку 16-річного віку (громадяни, посадові особи, іноземці та особи без громадянства).

· Суб’єктивна сторона: вина (навмисна чи необережна), мета, мотиви здійснення проступку.

2.4. Суть і види адміністративних стягнень

Заходи юридичної відповідальності за вчинені адміністративні правопорушення можна поділити на такі групи:

· Адміністративні стягнення, передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення.

· Адміністративні стягнення, передбачені іншими законами, що встановлюють адміністративну відповідальність.

· Заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх.

Адміністративне стягнення є мірою відповідальності, що застосовується до особи, яка вчинила адміністративне правопорушення. Накладення стягнення необхідне для забезпечення дотримання загальнообов’язкових правил, покарання і виховання порушника та попередження нових правопорушень.

Види адміністративних стягнень, що закріплені в КпАП України:

· Попередження – це офіційне застереження уповноваженою посадовою особою порушника про неприпустимість вчинення ним адміністративних правопорушень, що оформляється письмово або в іншій установленій формі. Це найменш обтяжливе для правопорушника адміністративне стягнення, однак воно тягне ті ж самі наслідки, що й інші стягнення. Зокрема, при повторному вчиненні адміністративного проступку підвищується ступінь юридичної відповідальності правопорушника.

· Штраф – найпоширеніший вид адміністративного стягнення -стягнення з порушника певної грошової суми в дохід держави.

· Оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення (предмет після примусового вилучення реалізується за рахунок порушника, а йому передається виручена сума за вирахуванням витрат на реалізацію вилученого предмета).

· Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення - примусове, безплатне перетворення майна у власність держави. Конфіскованим може бути тільки предмет – приватна власність порушника, якщо інше не передбачено законодавчими актами.

· Позбавлення спеціального права, наданого цьому громадянинові, на термін до трьох років за грубе чи систематичне порушення порядку користування цим правом (управління транспортними засобами, права полювання).

· Виправні роботи строком до двох місяців з відбуттям їх за місцем постійної роботи порушника та з утриманням до 20 % його заробітку в дохід держави (призначається тільки в судовому порядку).