Смекни!
smekni.com

Правотлумачна діяльність (стр. 1 из 7)

Дипломна робота

На тему:

“Загальнотеоретична характеристика правотлумачної діяльності”

Львів – 2003

План

Вступ

1. Тлумачення права як вид юридичної діяльності

2. Доктринальне тлумачення права

3. Теоретичні і практичні погляди на тлумачення Конституційним Судом України норм законодавства

Висновки

Джерела

Вступ

З часу здобуття незалежності перед Україною постало завдання розбудови соціально орієнтованої, економічно розвинутої і правової держави, яка має посісти належне місце в світовому соціумі. Саме на досягнення цієї мети спрямовані ті структурні перетворення, що відбуваються в Україні останнім часом. У перші роки незалежності України було ухвалено чимало нормативних актів, спрямованих на встановлення нових відносин у суспільстві. З пошуком державою свого шляху розвитку, продовженням реформ, інтенсивність розвитку українського законодавства постійно зростає. Реалізація цього правового матеріалу потребує, насамперед, усвідомлення змісту норм права, що містяться у прийнятих актах. Без глибокого розуміння змісту норм права неможлива їх ефективна реалізація, систематизація, формування правової культури та правосвідомості, розроблення та прийняття нових норм. Проте з'ясування дійсного змісту правової норми лише простим ознайомленням з її текстом є неможливим. Це зумовлено особливостями самих норм права, формами їх функціонування та зовнішнього виразу. Дослідження цих особливостей і форм, а також розкриття змісту норми обов'язково вимагає використання засобів тлумачення норм права. Саме тлумачення забезпечує процес і результати з'ясування та роз'яснення змісту правових норм. Важливе значення має також єдність розуміння і реалізації норм у суспільстві, що відбивається на стані законності в державі і досягається завдяки тлумаченню. Зазначеного можна досягти шляхом роз'яснення суб'єктам дійсного змісту норм права, тих ідей і понять, що закладені законодавцем.

Крім того, значущість проблеми тлумачення норм права за сучасних умов підвищується додатковими підставами зовнішнього і внутрішнього характеру. Неймовірно малою здається кількість у системі сучасного законодавства систематизованих нормативно-правових актів. Це свідчить, насамперед, про суттєву деструктурованість та неузгодженість законодавства України. Структурна недовершеність законодавства підсилюється якісними недоліками української правової системи. В першу чергу, це стосується низького рівня законодавчої техніки. Верховній Раді України з постійно зростаючими вимогами до правотворчої роботи не завжди вдається ефективно врегульовувати суспільні відносини, що динамічно розвиваються. Вади законодавчої техніки, помножені на недостатню розмежованість функцій і повноважень органів державної влади, зумовлюють прийняття і дію надмірної кількості підзаконних нормативних актів, які часто вносять у правове регулювання зайві суперечності, ускладнення, неясності тощо. З'ясування і реалізація норм права ще більш ускладнюється низьким рівнем правової культури і правовим нігілізмом українського суспільства.

Недосконалість правової надбудови українського суспільства разом з її класичними ознаками та особливостями підносять актуальність проблеми тлумачення норм права на якісно новий рівень. Саме використання тлумачення, його методології й принципів дозволяє адекватно усвідомлювати зміст правових норм, забезпечує їх ефективну реалізацію, зміцнює законність, стає своєрідним містком до впровадження нової правової системи, культури у суспільстві та побудови правової держави. Отже, актуалізація місця і ролі тлумачення в правовій дійсності, його поширення на всі правовідносини, що виникають у державі вимагають ретельного комплексного дослідження цього явища, надання йому змістовного наукового характеру.

У роботі ставляться наступні завдання:

- наукове визначення поняття “тлумачення норм права”;

- визначення місця тлумачення в правовій діяльності;

- визначення понять офіційного та доктринального тлумачення;

- тлумачення норм права в Україні.

1. Тлумачення права як вид юридичної діяльності

Серед різних видів юридичної діяльності тлумачення права має, безсумнівно, ключове значення. Це обумовлено тим, що необхідність у тлумаченні права виникає як при створенні нових норм права, так і при практичному застосуванні вже діючих правових норм. Від правильності тлумачення права прямо залежить якість правотворчих та правозастосовчих рішень. Як переконливо свідчить правотворча та правозастосовча практика, значна частина помилок, що допускаються в ході правотворчості і правозастосування, зв'язана саме з невірним тлумаченням діючого права і його окремих норм. Тому вкрай важливо, щоб особи, які здійснюють правотворчість і правозастосування, повною мірою усвідомлювали важливу роль тлумачення права і володіли сучасною технологією здійснення цієї дії.

Значення правильного тлумачення права особливо збільшується зараз, коли юридична практика поступово відходить від традиційних для нашого суспільства уявлень про право як настанови держави й у юридичній літературі все більш наполегливо пропагується думка про необхідність розрізнення “правових” і “не правових” законів, про доцільність закріплення в законодавчих актах різноманітних механізмів, які дозволяють блокувати дію “застарілих”, “несправедливих”, “абсурдних” законів. Такі механізми вже передбачений нашим законодавством. Воно, зокрема, установлює пряму дію Конституції України, передбачає втрату юридичної чинності деяких актів за рішенням органів судової влади. У цих умовах тлумачення права стає дуже ефективним інструментом, що допомагає проводити досить чітку грань між “правовими” і “неправовими” законами і приймати завдяки цьому правильні правотворчі та правозастосовчі рішення.

На жаль, незважаючи на велику наукову і практичну значимість теми тлумачення права, вона дотепер не одержала належного висвітлення в юридичній літературі. Правда, дана проблематика зачіпається (як правило, у дуже короткому, усіченому вигляді) у навчальних виданнях по теорії права. Спеціальні ж дослідження питань тлумачення права дуже нечисленні. Причому найчастіше вони носять академічний характер, а тому мало що можуть дати юридичній практиці. Не зайвим буде помітити і те, що ці дослідження стали зараз бібліографічною рідкістю, а значить фактично можуть бути доступні тільки самому вузькому колу фахівців, а не тим, хто навчається юридичної професії і безпосередньо на практиці займається тлумаченням права. З цих причин здійснюючі правотворчість і правозастосування особи керуються не стільки науково обґрунтованою методикою тлумачення права, скільки звичайним здоровим глуздом, що, звичайно ж, робить негативний вплив як на правотворчість, так і на правозастосування. Тому існує необхідність у докладній науковій розробці теми тлумачення права, у створенні добре продуманої методики тлумачення права, що враховує сучасні правові реалії.

Варто звернути увагу на те, що слабкий інтерес дослідників до теми тлумачення права обумовлений дуже розповсюдженими в юридичній науці і практиці оманами, зв'язаними з тлумаченням права. Одна з них, на яку вказував російський юрист Є.В. Васьковський[1] , полягає в тому, що для правильного тлумачення права нібито досить тільки одного звичайного здорового глузду. Досить послідовно відстоював таку ж позицію представник історичної школи права Г. Пухта. По його твердженню, “від крайностей повинні охороняти юриста здоровий юридичний такт і глузд; зовнішні ж правила корисні тільки слабким головам, рятуючи їх від самостійного мислення, але таким осособам краще зовсім не братися за тлумачення”[2] .

Наступна омана, яку проповідував інший відомий російський юрист Н.С. Таганцев[3] , полягає в тому, що тлумачення має значення тільки у випадку недосконалості закону. Гарний же закон, відповідно до цього судження, тлумачення не потребує. Таким чином, у тлумаченні права бачиться лише спосіб подолання помилок законодавця, з чим навряд чи можна погодитися.

Прихильники поглядів такого роду стверджують, що юристу зовсім не обов'язково знати теорію тлумачення права, освоювати вироблені нею прийоми і правила інтерпретації юридичних текстів. Звідси і дуже прохолодне відношення багатьох юристів-практиків до теоретичних пошуків у даній області що, у свою чергу, не могло не підривати бажання юристів-вчених досліджувати проблему тлумачення права.

Тим часом, як переконливо підтверджує правозастосовча практика, одного лише здорового глузду виявляється явно недостатньо для правильного тлумачення права. Потрібні ще і великі знання й уміння в даній області. Не володіючий ними юрист (навіть той, який має великий практичний досвід тлумачення права) не застрахований від помилок у ході інтерпретації правових документів.

Що ж стосується судження про те, що грамотно складений текст правового акта не вимагає свого тлумачення, то справа обстоїть саме навпаки: чим досконаліша мова права, як справедливо затверджував Н.С. Таганцев, тим “більше значення одержують для правильності його застосування наукові прийоми тлумачення законів”[4] .

У світлі сказаного стає ще більш очевидним, що проблеми тлумачення права мають потребу в наукових дослідженнях. Причому важливість рішення теоретичних проблем тлумачення права в українській юридичній науці особливо чітко видна зараз, коли правозастосовча практика зштовхнулася з цілою низкою питань, на які поки немає ясних і чітких відповідей. Це такі проблеми, як, зокрема, проблема виконання роз'яснень Верховного Суду України та Вищого Господарського Суду України із питань судової практики, у випадках, коли останні виходять за межі своїх повноважень і, власне кажучи, створюють у ході тлумачення права нові норми права, проблема юридичної природи актів тлумачення Конституції України і інших законів Конституційним Судом України. Знайти відповіді на ці й інші подібні питання без проведення відповідних досліджень в області тлумачення права просто неможливо.