регистрация / вход

Предмет, метод цивільного права

Складові цивільного права: наявність приватних осіб; приватний інтерес (основа); воля учасників, як умова вступу в цивільні правовідносини. Цивільне право - система правових норм, що регулюють на засадах речової рівності майнові і немайнові відносини.

1. Предмет, метод цивільного права

Складові цивільного права: наявність приватних осіб; приватний інтерес (основа); воля учасників, як умова вступу в цивільні правовідносини.

Цивільне право – система правових норм, що регулюють на засадах речової рівності майнові і немайнові відносини з метою наділення приватних осіб можливостями самоорганізації їхньої діяльності для задоволення їх власних (приватних) потреб.

Предмет цивільного права: майнові відносини, немайнові відносини.

Суб’єкти юридично рівні і незалежні один від одного для обох відносин.

Ознаки майнових відносин: майнове відособлення учасників (право мати, користуватися майном і відповідати за нього); еквівалентний платний характер (все обмінюється на рівні речі або за гроші); учасники відносин є рівноправними і незалежними один від одного.

Види майнових відносин:

1. речові (право власності), вони статику відносин: власності (абсолютні); відносні.

2. зобов’язальні – перехід права на майно або майно до інших осіб) – динамічні: договори; делікти (з приводу нанесення шкоди); спадкові (правонаступництво). Речові відносини виникають між всіма і не обмежені у часі на відміну від зобов’язальних.

3. корпоративні (членські) – виникають у юридичних корпораціях з приводу участі осіб у цих кооперативах, у учасника корпорації управлінські (акціонерні) права.

Види немайнових правовідносин:

1. немайнові, пов’язані з майновими (інтелектуальні права): ідеї, образа, символи, вони тісно пов’язані з особистістю, тут немайнова сторона відносин є головною, а майнова – похідною;

2. невідчужувана права і обов’язки людини (життя, здоров’я, честь, гідність).

Метод – диспозитивний (рівність сторін у правовідносинах) і імперативний (у виняткових випадках). 2. Джерела цивільного права

Джерела права – зовнішня форма вираження правових норм¸ яка має загальнообов’язковий характер.

Джерела ЦП: НПА, міжнародні договори, судові прецеденти, правовий звичай, цивілістична доктрина.

НПА – документ, прийнятий уповноваженим органом, в якому містяться правила поведінки.

Судовий прецедент – рішення суду вперше по конкретній справі, що набрало чинності. Судова практика має нормативну силу для: рішення КСУ про тлумачення Конституції і законів (квазіпрецедент); рішення Європейського суду з прав людини (сторонами можуть бути ті суб’єкти, які не мають відношення до України).

Правовий звичай – норма права, яка була встановлена шляхом багаторазового повторення (найстаріше джерело права, неможливо розрізнити права і обов’язки). Звичаї застосовуються тоді, коли не має норм законодавства.

Цивілістична доктрина – обґрунтовані науковцями певні висновки, які є результатом тлумачення позитивного права, а також порівняльного законодавства (монографії, автореферати, статті). Доктрина має велике значення для міжнародних відносин. Не є джерелом права: цивільно-правові договори (не мають правової основи), крім типових договорів; акти індивідуального регулювання.

3. Громадяни як суб'єкти цивільного права

Термін „громадянин” не вживається в ЦК.

Для того, щоб бути учасником цивільних відносин необхідно мати цивільну правосуб’єктність, елементами якої є цивільна право- та дієздатність.

Цивільна правоздатність – здатність мати цивільна права і обов’язки. Нею володіє кожен громадянин України. Виникає в момент народження і припиняється зі смертю. Правоздатність природна властивість кожної людини. Хоча в юридичній літературі радянських часів домінувала думка про те, що правоздатність набувається не від природи, а внаслідок закону, тобто є певною юридично можливість. Правоздатність – основа для правоволодіння. Ознаки цивільної правоздатності: всі громадяни незалежно від віку та стану здоров’я мають цивільну правоздатність; виникає в момент народження; припиняється зі смертю; рівність правоздатності громадян незалежно від походження, соціального і майнового становища, расової та національної належності, статі, освіти; невідчужуванність правоздатності та неможливість її обмеження (угода спрямована на обмеження правоздатності є недійсною). Обмеження правоздатності можливе як покарання за вчинення злочину, причому громадянин за вироком суду може бути позбавлений правоздатності не в цілому, а лише здатності мати деякі права: обіймати певні посади, займатися певною діяльністю. Цивільна правоздатність – якісна категорія. ЇЇ зміст полягає у можливості набуття прав, а не в їх сукупності. Цивільна правоздатність – передумова правоволодіння. Це здатність мати цивільна права і обов’язки.

Співвідношення цивільної правоздатності з суб’єктивним правом: можливість (правоздатність) і дійсність (суб’єктивне право).

Цивільна дієздатність – здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати юридичні обов’язки. Види дієздатності: часткова (до 14 років), неповна (14-18 років), повна, обмежена, недієздатність.

Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), має право: 1) самостійно вчиняти дрібні побутові правочини. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість; 2) здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду.

Фізична особа у віці від 14-18 років (неповнолітня особа) має право: 1) самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; 2) самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; 3) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; 4) самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку). Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою ОБОХ батьків (усиновлювачів) або піклувальників. На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування. Неповнолітня особа може розпоряджатися грошовими коштами, що внесені повністю або частково іншими особами у фінансову установу на її ім'я, за згодою органу опіки та піклування та батьків (усиновлювачів) або піклувальника. Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону. Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник.

Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. 4. Юридичні особи як суб'єкти цивільного права

Юридична особа – організація, яка має відокремлене майно, може від свого імені набувати права і нести обов’язки, бути відповідачем і позивачем у справі.

Ознаки: 1. організаційна єдність (визначає організацію, як єдине ціле що має внутрішню структуру, яка полягає в наявності органів управління і окремих підрозділів), завдання і структура зазначаються в статуті. 2. наявність відокремленого майна. Будь-яка юридична особа повинна мати власне майно, відокремлене від майна засновників, держави, іншої юридичної особи. У більшості юридичних осіб виникає право власності на майно (крім державних підприємств, казенних підприємств і установ. Наявне майно – фонди. Майно, яке знаходиться у юридичних осіб зараховується на його баланс, що свідчить про наявність відокремленого майна (виняток казенні підприємства і установи, у них не баланс, а кошторис). 3. самостійна майнові відповідальність. Засновники не відповідають за боргами юридичної особи и навпаки. Виняток становлять деякі підприємства, відповідальність за які несуть засновники: повне товариство, командитне товариство, казенні підприємства і установи. 4. участь в цивільному обороті і в суді від свого імені. Кожна юридична особа має право на торгові знаки, виробничі марки, фірмове найменування. Юридична особа повинна мати юридичну адресу. 5. державна реєстрація. Право- і дієздатність виникає з моменту державної реєстрації і припиняється з моменту виключення особи з єдиного Реєстру. Юридична особа має цивільну правоздатність відповідно до встановлених цілей її діяльності – цільова (обмежена) правоздатність особи. За новим ЦК кожна юридична особа має універсальну правоздатність. Юридична особа діє через свої органи. Дії органів є діями самої юридичної особи.

Органи юридичної особи: 1. загальні збори учасників – найвищій орган управління юридичної особи, збори можуть приймати рішення з будь-якого питання. Повноваження зборів: затвердження статуту і змін до нього; призначення виконавчих органів; визначення загальних напрямів діяльності юридичної особи; призначення дивіденду за результатами річної господарської діяльності. Рішення приймаються простою більшістю членів крім випадків передбачених законодавством, де використовується кваліфікована більшість. 2. колективно-виконавчий орган (правління, дирекція). Повноваження: поточне управління діяльністю, що передбачена в статуті. 3. одноособовий виконавчий орган (директор). Повноваження: представляти особу без довіреності, підпис договорів і фінансових документів. 4. наглядова рада. Повноваження: контроль за діяльністю виконавчих органів. До неї не входять особи, що входять до інших органів. 5. контрольно-ревізійна комісія. Повноваження: стежить за фінансовою дисципліною юридичною особи. До неї не входять особи, що входять до інших органів. 6. трудовий колектив.

Юридична особа припиняється: реорганізація (злиття, приєднання, поділ, перетворення); ліквідація. Підстави реорганізації: рішення учасників або уповноваженого органу; рішення орган державної влади. Підстави ліквідації: рішення учасників або уповноваженого органу; за рішення суду у випадку порушення законодавства або визнання державної реєстрації недійсною; банкрутство.

Види за метою здійснення діяльності: 1. підприємницькі (комерційні): підприємства (крім казенних); виробничі кооперативи; селянські (фермерські) господарства; господарські об’єднання. 2. не комерційні: державні і комунальні органи влади; громадські організації; споживчі кооперативи; релігійні організації; політичні партії і профспілки.

Види за ЦК: 1. публічного права (що створюються в силу припису закону або державного органу): держава, органи державної влади і м/с; органи соціальної сфери; казенні підприємства. 2. приватного права (за договором або волевиявленням власника): всі інші.

Види за залежністю: основні (материнські); залежні (у основного 25% акцій); дочерні (у основного 50 % 1 акція).

5. Підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин

Юридичний факт – факт реальної дійсності, з яким право пов’язує виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. Не всі обставини юридичними фактами.

Класифікація: 1 за юридичними наслідками: правоутворюючі – суб’єктивне право виникає вперше; правозмінюючі – приводять до змін правовідносин; правоприпиняючі – загибель речі, смерть особи. 2. За змістом: а) події (не залежать від волі осіб): абсолютні; відносні (відбуваються за волею осіб, а розвиваються поза їх волею); б) дії (воля спрямована на певні результати): правомірне (не суперечать принципам і вимогам закону): – акти (мають на меті створення юридичного результату): = адміністративні рішення; = правочини; = судові рішення; – вчинки (воля сторін не направлена на правовий результат (знахідка, рятування майна); неправомірні: – завдання шкоди (делікт); – порушення договору; – зловживання правом; – дії, здійсненні на підставі угод, визнаних недійсними; в) стани – важлива тривалість. 6. Цивільне правовідношення: поняття, структура, види

Правовідношення – вид соціальних зв’язків, врегульовані нормами права.

Риси цивільних правовідносин: суб’єкти є самостійними і рівними (це не завжди так);суб’єктивному обов’язку завжди кореспондує суб’єктивне право; основним юридичним фактом, який лежить в основі цивільних правовідносин є договір; мають переважно майновий характер.

Елементи цивільних правовідносин: підстави виникнення (юридичні факти); суб’єктний склад (ті, хто є учасниками (управомочена сторона і зобов’язальна)); зміст (суб’єктивні права і обов’язки); об’єкт (те, з приводу чого виникають відносини); санкції за невиконання (застосування примусових дій проти порушника).

Цивільні правовідносини – майнові і немайнові відносини, врегульовані цивільним правом, що виникають між відособленими та юридично рівними учасниками, які є носіями юридичних прав і обов’язків.

Зміст цивільних правовідносин: суб’єктивні права і обов’язки. Суб’єктивне цивільне право – міра і вид дозволеної (можливої) поведінки суб’єкта цивільних правовідносин (певна міра можливостей).

Правомочності: 1. вимоги: на чужі дії (суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони належного виконання обов’язку; на власні дії; на захист (право вимагати застосування примусових заходів до правопорушника). Всі правомочності можуть бути не кожному виді цивільних правовідносин.

Суб’єктивний обов’язок – міра належної поведінки суб’єкта правовідносин, яка вимагає зробити певні дії (активний) або утриматись від їх здійснення (пасивний).

Структура правовідносин: проста (одна сторона зобов’язана, інша – управомочена); складна обидві сторони зобов’язані і управомочені).

Об’єкт цивільних правовідносин – предмет діяльності суб’єктів: матеріальні (речі, права, щодо надання речей); ідеальні (продукт інтелектуальної діяльності, особисті немайнові права і інформація); процес їх створення. Речі і права на речі – майно у вузькому смислі.

Суб’єкти: фізична особи; юридичні особи; держава; територіальні громади.

Види правовідносин: 1. за характером конкретизації осіб: абсолютні (невизначене коло зобов’язальних осіб); відносні (стосунки між визначеним колом осіб); загально регулятивні (відображаються зв’язок кожного з кожним). 2. за підставою виникнення: регулятивні (через них здійснюється регулятивна діяльність громадян і організацій); охоронні (пов’язані із застосуванням засобів державного примусу). 3. за поведінкою зобов’язальної сторони: активні; пасивні. 4. за об’єктом правовідносин: речові; зобов’язальні. 5. за об’єктом правовідносин: майнові (об’єктом відносин є майно); особисті немайнові (об’єктом є немайнові блага: честь, гідність).

7. Об'єкти цивільних правовідносин. Класифікація речей та її правове значення

Об’єкт цивільних правовідносин – все з приводу чого виникають і здійснюються права і обов’язки. Об’єкт – різні матеріальні і нематеріальні блага і процес їх створення, які становлять предмет діяльності суб’єктів. Діяння суб’єктів – дійсні об’єкти правовідносин.

Групи за природою: речі і інші майнові права; дії (роботи, послуги); результат творчої діяльності; інформація; особисті немайнові права.

За метаріальністью: матеріальні (речі і інше майно, дії щодо створення речей і їх поліпшення); нематеріальні (результат творчої діяльності, послуги, інформація, особисті немайнові права). Майно – використовується для визначення речей, це: у вузькому значенні речі і майнові права, зокрема право вимоги; у широкому значенні: речі і майнові права (активи), а також зобов’язання (пасиви). Речі – предмети матеріального світу, створені працею людини або оброблені людиною, які внаслідок цього мають матеріальну чи економічну вартість. Речі – матеріальні фізично осяжні блага, що мають економічну Фому товару.

Види: 1. за оборотоздатністю, тобто здатні бути предметом майнового обміну: речі, дозволені в обороті (тобто ті, що можуть бути предметом будь-якого правочину, мінятися і міняти власника); речі, обмежені в обороті (речі, які можуть належати лише встановленим особам і перебувати в цивільному обороті лише за спеціальним дозволом (зброя та боєприпаси; вибухові речовини; наркотичні і сильнодіючі речовини; дорогоцінні метали; засоби зняття інформації; спеціальні засоби індивідуального захисту)); речі, які не можуть бути предметом обігу і не змінюють власника (багатства континентального шельфу і морської економічної зони, об’єкти історичної і культурної цінності загального значення; об’єкти, що перебувають у зоні відчуження. 2. за ознакою зв’язку з землею: нерухомі, рухомі. 3. За самостійним значенням: головні; приналежні. 4. За критерієм прирощуванності: речі, які приносять приріст; приріст. 5 За ознакою індивідуалізації: індивідуально визначенні; родові. 6. За ознакою подільності: подільні; не подільні. 7. за ознакою витратності: споживні; неспоживчі. 8. складні речі; складні частини; цілісний майновий комплекс. 8. Поняття і види представництва. Поняття і форма довіреності

Представництво – правовідношення, в якому правочин, здійснений однією особою (представником) від імені іншої особи (яку представляють) в межах даних повноважень створює, змінює, чи припиняє цивільні права і обов’язки не для представника, а для особи, яку представляють.

Рівні представництва: між особою, яку представляють і представником (внутрішній характер); між представником і третьою стороною (зовнішній характер). Особливості представництва: права і обов’язки реалізуються за допомогою юридичних дій; представник діє від імені особи, яку представляє, не є представником особа, яка діє в інтересах іншої особи, але від власного імені; наслідки дій представника настають лише для особи, яку представляють, якщо не було перевищено повноважень представником; діяльність представника пов’язана з укладанням право чинів з третіми особами, не є представником особа, яка веде переговори про укладання право чинів в майбутньому; представник не може вчинювати правочини від імені особи, яку він представляє на користь собі або інших осіб, яких він представляє за винятком комерційного представництва. представник не можу вчинювати правочини, які за природою мають бути вчинені особисто.

Суб’єкти: особа, яку представляють (будь-який суб’єкт правовідносин); представник (фізична або юридична особа, наділені повноваженнями здійснювати юридичні дії від імені особи, яку представляють. Представник – повністю дієздатна особа. Юридична особа не може мати обмежень в статуті на здійснення цим видом діяльності); третя особа (особа, у якою з особою, яку представляють, виникають правовідносин в наслідок дії представника).

Сутність – діяльність представника з реалізації повноважень від імені та в інтересах особи, яку представляють. Повноваження – можливість представника здійснювати дії від імені і в інтересах особи, яку представляють. Повноваження – суб’єктивне право, делеговане представнику в наслідок договору, адміністративного акту чи закону. Відносини між представником і особою, яку представляють, мають особистий, фідуціарний характер. Довіреність – письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреністю оформлюються відносини представництва, що ґрунтуються на договорі та акті органу юридичної особи. Видача довіреності – односторонній право чин, а тому згода іншої сторони не потрібна. Неповнолітні від 14 до 18 років можуть видавати довіреності лише на здійснення право чинів, які вони мають право укладати.

Види: разова, спеціальна (на здійснення однорідних дій); генеральна (на здійснення різ рідних юридичних дій).

Форми: письмова, має відповідати формі правочину, який представник має здійснити; нотаріальної форми потребують (довіреності, що укладаються в порядку передоручення; довіреності не право чини, що потребують нотаріального засвідчення); не потребують нотаріального посвідчення довіреності на отримання грошових виплат; довіреності від імені юридичних собі видаються відповідними органами і скріплюються печаткою.

9. Правочини: поняття, види

Правочини – дії осіб, спрямовані на набуття, зміну чи припинення цивільних прав і обов’язків.

Особливості: це правомірні дії; впиняється між сторонами, що є рівноправними і мають право- і дієздатність; вольовий акт, направлений на юридичні наслідки.

Сутність: воля (мотивоване бажання особи досягти правового результату); волевиявлення (зовнішнє вираження волі, завдяки якому вона стає доступною для розуміння іншими суб’єктами). Правова мета, заради якої вчинюється правочин – підстава правочину. Юридичні наслідки, що виникають в результаті правочину – правовий результат.

Види:

1. за критерієм наявності сторін: односторонні (волю виявляє одна сторона – заповіт, довіреність, оголошення конкурсу, публічна обіцянка про винагороду. Односторонній правочин створює обов’язки для особи, яка його вчинила, а для інших осіб, лише за умови їх згоди); двосторонні (необхідне волевиявлення двох сторін, причому воно має бути зустрічне і узгодженим. Будь-які двосторонні правочини це договори); багатосторонні (потрібне волевиявлення більш ніж двох сторін. Це таж договори – установчий договір, домовленість про спільну діяльність).

2. за критерієм оплатності: оплатні (одна сторона повинна здійснити певну дію: сплатити гроші, надати товар, зробити послуги, виконати роботи – в обмін на здійснення дії іншою стороною. Оплатними можуть бути дво- та багатосторонні правочини); безоплатні (не передається нічого в обмін на дії однієї сторони. Односторонні правочини є безоплатними).

3. за критерієм моменту виникнення правовідносин між сторонами: консенсуальні (набирають чинності з моменту досягнення угоди по істотним умовам правочину. Консенсуальними є більшість правочинів); реальні (крмі угоди потрібна і передача речі, або вчинення інших дій: договори позики, дарування, схову (зберігання), перевезення вантажів).

4. за критерієм очевидності правової мети: казуальні (з яких видно, яку правові підставу має правочин); абстрактні (правочини, відірвані від правових підстав і не залежать від дійсності підстав: видача векселя).

5. за тривалістю: строкові (визначена загальна тривалість або позначена дата, до якої правочин є дійсним); безстрокові (не зазначено час, до якого договір є чинним і не зазначено тривалість. Можуть бути припиненні за вимогою будь-якої сторони, за умови попередження заздалегідь).

6. за межами класифікації: укладені під умовою (певною підставою щодо якої невідомо, чи настане вона. Водночас умова повинна бути здійснена юридично і фактично); фідуціарні (засновані на особливих договірчо-особистих, стосунках між сторонами: договори поруки, комісії, особистого найму. Ці договори можуть бути розірвані в односторонньому порядку.

10. Правочини: форма і наслідки її недотримання

Форма правочину – зовнішнє відображення внутрішньої волі сторін. Праовичини можуть укладатися в усній формі, письмовій формі, шляхом здійснення конклюдентних дій, мовчання.

Усна форма – воля сторін висловлюється словами, важко визначити момент укладання договору і сам факт укладання. Види: ті, що виконуються в момент укладання між будь-якими сторонами, стороні надаються документи, що підтверджують факт укладання договору, це не стосуються фізичних осіб; правочини фізичних осіб на суму, що не перевищує максимуму (20 НПМДГ).

Конклюдентні дії – не встановлено обов’язкової форми, може укладатися шляхом вчинення сторонами дій, що свідчать про намір бути зобов’язаними за правочином.

Мовчання – має місто у випадках, передбачених законом.

Письмова форма: проста; нотаріальна (кваліфікована). Проста – складання єдиного документу, обмін листами з використанням засобів зв’язку. Використовується у таких випадках: правочин між юридичними особами, фізичною і юридичною особою, крім тих, що виконуються в момент укладання; правочини між фізичними особами, що перевищують максимум, крім договорів, що виконуються при укладанні; договір найму між фізичними особами більше одного року; договір позики на суму понад 50 грн; договір про неустойку; договір поруки; договір застави крім іпотеки; договір уступки вимоги і переведення боргу; договір довіреності.

Правочини повинні містити реквізити: обов’язкові (не дотримання яких тягне недійсність; недотримання яких тягне визнання не письмовими); не обов’язкові.

Наслідки не дотримання простої письмової форми не тягнуть недійсності правочину, а лише позбавляють сторону праву доводити факт і зміст правочину шляхом використання свідків.

Нотаріальна форма – використовується для правочинів, що виходять за межі звичайних і стосуються ключових інтересів сторін, лише у випадках, передбачених законом: купівля-продаж і міна житла за участю фізичних осіб; договори дарування на суму понад 500 грн; договори довічного утримання; договори на відчуження земельної ділянки; договори купівлі-продажу держаного майна в порядку приватизації; договори іпотечної застави; заповіти; шлюбні контракти; довіреності. Недотримання нотаріальної форми тягне недійсність правочину за винятком, коли одна сторона виконує обов’язки, а інша ухиляється від нотаріального посвідчення.

Реєстрація правочину – договір за умов встановлених в законі вважається укладеним після Державіної реєстрації.

11. Недійсні правочини

Недійсність – невизнання за правочином властивостей юридичного факту, що призводить до виникнення, зміни і припинення наслідків, які сторони мали на увазі.

Правочин може бути визнаний недійсним лише на підстав і в порядку, передбаченому законом.

Види недійсності: нікчемність; заперечність.

Нікчемний правочин – абсолютно недійсний, не породжує прав і обов’язків незалежно від рішення суду. Умови недійсності зазначаються. Підстави: 1. не відповідають вимогам закону, зокрема правочини, що ущемляють права неповнолітніх (загальна норма). Визнаються недійсними правочини направлені на обмеження право- і дієздатності, вчиненні з порушенням простої письмової форми, якщо це передбачено законом; укладені без наявності ліцензії. Ця норма залучається коли не має умислу сторін; 2. укладання правочину з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. Мета правочину повинна суперечити інтересам держави і суспільства, наявність умислу. Застосовується у випадках: укладання правочину з метою використання чужого майна; використання чужого майна на шкоду інших осіб; збуд майна, отриманого злочинним шляхом; придбання, використання, чи продаж майна, вилученого чи обмеженого в обороті. Все отримане стороною і все належне до сплати звертається в доход держави. Такі дії супроводжуються кримінальною справою; 3. правочин, укладений з порушенням нотаріальної форми. У випадку, якщо одна сторона частково або повністю виконала обов’язки, а інша ухиляється від оформлення нотаріальної форми, суд може визнати такі правочини дійсними; 4. правочини, укладені юридичною особою всупереч її цілям (в новому ЦК такої статті не має); правочини, укладені неповнолітніми до 14 років. Виняток: такий правочин може бути схвалений батьками після укладання, він вважається схваленим, якщо батьки дізнавшись про укладання не оспорюють його протягом одного місяця; за відсутності схвалення правочин може бути визнаний дійсним судом, якщо він корисний для малолітньої дитини; 5. правочини, укладені недієздатними. За новим ЦК опікун може схвалити дрібні побутові правочини.

Заперечні – відносно недійсні правочини, визнаються такими судом, за заявою уповноваженої особи. Підстави: 1. правочини, укладені особою віком від 14 до 18 років. Такий правочин може бути схвалений батьками після укладання. 2. правочини, укладені обмежено дієздатними особами. Правочин за новим ЦК може бути схвалений піклувальником. 3. правочини, укладені особою, нездатною розуміти значення своїх дій. 4. правочини, укладені під впливом помилки. Помилка – помилкове сприйняття істотних умов правочину, що значно вплинуло на її волевиявлення. Не є помилкою, щодо мотиву правочину.

12. Захист цивільних прав. Самозахист цивільних прав

Правова охорона – заходи із забезпечення нормального здійснення прав (певне регулювання правовим шляхом встановлення правових норм) і заходи із попередження правопорушень, встановлення і визнання порушених прав. Захист – сукупність цивільних правових засобів, що застосовуються до порушників відносин, які оформлені за допомогою права власності і інших обмежених речових прав.

Загальні засоби захисту цивільних прав (Конституція, ЦК).

Способи захисту цивільних прав: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, що порушує право; відновлення становища, що існувало до порушення; примусове виконання зобов’язання; зміна чи припинення правовідносин; відшкодування збитків; відшкодування матеріальної немайнової шкоди; визнання незаконними дій, рішень, бездіяльності органів Державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб; інші способи, встановлені законом і договором.

13. Строки та періоди у цивільному праві: поняття, значення, види, порядок числення

Срок – определенный период во времени, с наступлением которого связан действие или событие, имеющее юридическое значение. Значение сроков: сроки дисциплинируют участник гражданских правоотношений; стимулируют активность участников гражданского оборота в осуществлении прав и исполнении обязательств; обеспечивают своевременную защиту нарушенных гражданских прав.

Виды сроков: 1. кем устанавливаются: законом; договором; решением суда; административным актом. 2. в зависимости от степени самостоятельности участником гражданских правоотношений: императивные; диспозитивные (могут быть изменены соглашением сторон). 3. по назначению: порождающие гражданские права; осуществляющие гражданские права; исполняющие обязанности; защиты прав. 4. определенные (подлежат точному исчислению); не определенные (наступление определено приблизительного, либо без указания момента). Течение срока начинается со следующего дня после соответствующей даты или наступления события, с которым связано его начало. Окончание срока зависит от его продолжительности. Осуществление действий в последний день срока: по общему правилу (действие может быть исполнено до окончания дня); если действие должно быть осуществлено в учреждении, то срок истечет, когда в учреждении прекращаются соответствующие операции; платежные заявления и уведомления сданные в учреждение связи до окончания последнего дня срока считаются сданными вовремя.

14. Позовна давність

Срок исковой давности – срок, в пределах которого лицо может обращаться в суд с требованием о защите своих прав и интересов.

Срок исковой давности может быть увеличен, но не уменьшен.

Виды: общий (три года и применяется ко всем требованиям, кроме специальных сроков); специальный (только если прямо указан в законе (один год, 5 лет, 10 лет)).

В отношении несоврешенолетних срок исковой давности начинается со дня достижения совершеннолетия.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: 1) про стягнення неустойки (штрафу, пені); 2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації. У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості; 3) про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності; 4) у зв'язку з недоліками проданого товару; 5) про розірвання договору дарування; 6) у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти; 7) про оскарження дій виконавця заповіту.

Позовна давність у п'ять років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману.

Позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.

Перебіг позовної давності зупиняється: 1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила); 2) у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом; 3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини; 4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

15. Право приватної власності громадян

В об’єктивному значенні – система правових норм, що встановлюють і охороняють належність майна фізичним і юридичним особам. В суб’єктивному значенні – передбачене і гарантоване законом право фізичних і юридичних осіб (власників) здійснювати правомочності належним їм майном за своїм розсудом в межах не заборонених законом.

Суб’єкти: громадяни України.

Об’єкти: 1. будь-яке майно за винятком окремих видів, які відповідно зо законодавства не можуть їм належати (майно, що не може належати фізичним особам; майно, для якого встановлений особливий порядок набуття права власності; майно, для якого є спеціальні норми набуття права власності.

Виникнення: доходи від участі в суспільному виробництві (заробітна плата і інша оплата праці. Право власності на зарплату виникає з моменту виплати); доходи від підприємницької діяльності; доходи, отримані в результаті діяльності юридичних осіб – дивіденди (право власності виникає в момент виплати); набуття права власності за правочинами (за правочинами, що визнанні недійсними право власності не виникає, крім випадків, коли особа є добросовісним незаконним набувачем, що передав майно за плату; в порядку набувної давності); приватизація (спеціальний правовий інститут набуття права власності громадянами України на майно, що перебуває на права державної і комунальної власності).

Припинення: податки і збори; примусове вилучення для суспільних потреб; примусовий викуп. Межі здійснення права власності: загальні; спеціальні. 16. Право власності юридичних осіб

Юридичні особи є суб’єктами права приватної власності. У ГК зазначається, що в Україні залишається поняття колективної власності.

Особливості права власності юридичних осіб: 1. юридична особа є єдиним і неподільним власником свого майна, яке було передано ним у статутний фонд, або зароблено чи створено в результаті господарської діяльності. Не існує поняття спільного права власності. Підприємство, що не володіють правом власності: державні підприємства (право повного господарського відання); казенні підприємства (право господарського управління). 2. зміст права власності юридичних осіб залежить від обсягу їх правоздатності. 3. в засновницьких документах зазначається джерело формування майна та шляхи його використання. 4. юридична особа відповідає за своїми боргами всім своїм майном.

Майно юридичної особи – сукупність речей та інших цінностей, зокрема, не матеріальних активів, що мають вартісне вираження, виробляються або використовуються в діяльності юридичної особи і відображаються в балансі чи обліковуються іншим шляхом.

Види за економічною формою: основні фонди (об’єкти нерухомості, машини і обладнання, інструменти, виробничий інвентар ті інше майно тривалого користування крім малоцінних і швидкозношуваних речей); оборотні кошти (сировина. паливо, споживчі матеріали, малоцінні та швидкозношувані предмети); грошові кошти (гроші в національній і іноземній валюті в безготівковій і готівковій формах); товари (вироблена продукція, виконанні роботи, надані послуги); цінні папери.

17. Право державної власності

Від імені і в інтересах держави право власності здійснюють державні органи.

Відповідно до Конституції вищим органом управління державною власності є КМУ.

Друга ланка – Фонд держмайна. Функції Фонду: це центральний орган приватизації (управляє об’єктами приватизації); це правління державними корпоративними правами; укладання договорів і нагляд за виконанням договорів про оренду цілісних майнових комплексів, що перебувають у державній власності.

Третя ланка – центральні органи виконавчої влади (міністерства, відомства, комітети, спеціальні комісії). Повноваження: загальний нагляд та управління державними і казенними підприємствами (укладання договорів).

Четверта ланка – місцеві державні адміністрації. Здійснюють делеговані повноваження.

Управління як повноваження – володіння, користування і розпорядження майном від імені і в інтересах держави. Об’єкт права державної власності – будь-яке майно, навіть вилучене з обороту, крім об’єктів, що належать виключно українському народу.

Підстави набуття державою права власності: виробнича діяльність державних і казенних підприємств; податки і інші обов’язкові платежі; примусове вилучення майна; конфіскація; безхазяйне та відумерле майно; скарб, якщо він становить культурну або історичну цінність.

18. Право комунальної власності

Статус комунальної власності регулюється Конституцією, і ЗУ „Про місцеве самоврядування в Україні”.

Суб’єктом права комунальної власності є територіальна громада – особи, що постійно проживають на території села, селища, міста.

Об’єкти: рухоме і нерухоме майно; доходи місцевих бюджетів, інші кошти; земля; природні ресурси.

Право комунальної власності здійснюється територіальною громадою безпосередньо або через органи місцевого самоврядування. Управління майном, що перебуває в комунальній власності передбачає можливість користування і розпорядження майном, створення, реорганізація та ліквідація комунальних підприємств, установ. Основним органом, що здійснює повноваження з управління комунальним майном є місцеві ради. Повноваження можуть делегуватися місцевим державним адміністраціям.

19. Поняття і види спільної власності, їх особливості

Право спільної власності – право двох і більше осіб володіти, користуватися і розпоряджатися єдиним об’єктом права власності.

Риси: множинність суб’єктів (співвласників); єдність об’єктів (спільного майна).

Спільна власність – не форма власності, а особлива організація відносин, що полягає в присвоєності майна декількома суб’єктами. ЦК не передбачено обмежень щодо суб’єктного складу права власності. Співвласники володіють, користуються і розпоряджаються майном спільно за домовленістю.

Види: за визначенням часток співвласників; без визначення часток. У ЦК передбачена презумпція спільної часткової власності.

Виникає на підставі: закону; договору; відносин правонаступництва.

Припиняється внаслідок: загибелі майна; розподілу майна; придбання одним із співвласників часток всіх інших співвласників.

Право спільної часткової власності – право двох і більше осіб спільно і за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм в певних частках майном, що становить одне ціле.

Юридичною підставою виникнення є: правочини; створення або перероблення майна в результаті спільно праці і майнових внесків декількох осіб; спадкування.

Реальна частка – частка в праві на майно, яке фактично перебуває в володіння і користуванні співвласника. Ідеальна частка – частка в праві на майно, яке фактично не перебуває в володіння і користуванні співвласника. Учасник має право на збільшення своєї частки, якщо він власними коштами за згодою іншого учасника поліпшить майно, яке неможливо відокремити.

Права співвласників: виділ частки в спільному майні, якщо виділ в натурі не можливий, застосовується матеріальна компенсація.

Право спільної сумісної вартості – право двох чи більше осіб володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм майном без виділу часток кожного зі співвласників. Виникає: майно спільно нажите подружжям, якщо інше не передбачено законом чи договором; майно, створено в наслідок спільної праці за спільні кошти членів сім’ї, в тому числі майно, спільно нажите чоловіком і жінкою, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, якщо інше не передбачено договором між ними; майно, створено в наслідок спільної діяльності, якщо це передбачено угодою між ними; майно, що належить членам ферм, якщо інше не передбачено угодою; право, щодо приватизованих будинку чи квартири.

20. Захист права власності

Правова охорона – заходи із забезпечення нормального здійснення прав (певне регулювання правовим шляхом встановлення правових норм) і заходи із попередження правопорушень, встановлення і визнання порушених прав.

Захист – сукупність цивільних правових засобів, що застосовуються до порушників відносин, які оформлені за допомогою права власності і інших обмежених речових прав.

Рівні захисту: 1. загальні засоби захисту цивільних прав (Конституція, ЦК). Способи захисту цивільних прав: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, що порушує право; відновлення становища, що існувало до порушення; примусове виконання зобов’язання; зміна чи припинення правовідносин; відшкодування збитків; відшкодування матеріальної немайнової шкоди; визнання незаконними дій, рішень, бездіяльності органів Державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб; інші способи, встановлені законом і договором. 2. спеціальні способи захисту права власності (Конституція, ЦК, ЗУ „Про власність”, спеціальне законодавство).

Групи захисту: 1. речово-правові: віндикаційний позов; негаторний позов; позов про визнання права власності; позов про виключення майна з опису; позов про захист прав співвласників у випадку розподілу спільного майна, виділення чи продажу частини зі спільного майна. 2. зобов’язально-правові: позов про відшкодування завданої шкоди; кондиційний позов. 3. спеціальні способи захисту: позов про визнання правочину недійсним; способи захисту права власності померлих осіб і осіб, визнаних безвісно відсутніми і померлими; способи захисту права власності від втручання державних рганів і місцевого самоврядування.

Віндикаційний позов – позов власника, який не володіє майном до не власника, який володіє незаконно майном з вимогою про повернення майна в натурі. Віндикація можлива у випадках: від недобросовісного набувача; якщо майно було придбано в особи, яка не мала права його відчужувати безкоштовно. Не допускається віндикація майна: що вибуло з володіння або іншого законного володільця від добросовісного незаконного набувача, який придбав майно за гроші; грошей і цінних паперів на пред’явника від добросовісного набувача; майна, проданого в порядку виконання судових рішень.

Негаторний позов – позов власника, що володіє майном до іншої особи про припинення перешкод, що зашкоджують розпоряджатися і користуватися майном. Позов про визнання права власності подається коли: втрачені правовстановлюючі документи; право випорюється; право не визнається.

21. Спадкування за заповітом

Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом.

Секретним є заповіт, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування. Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини. У разі смерті особи, яка була позбавлена права на спадкування, до смерті заповідача, позбавлення її права на спадкування втрачає чинність. Діти (внуки) цієї особи мають право на спадкування на загальних підставах. Заповідач має право зробити у заповіті заповідальний відказ. Відказоодержувачами можуть бути особи, які входять, а також ті, які не входять до числа спадкоємців за законом. Предметом заповідального відказу може бути передання відказоодержувачеві у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входить або не входить до складу спадщини.

Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка). Розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення. До обов'язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов'язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.

22. Спадкування за законом

Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині. Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. У разі спадкування за законом усиновлений та його нащадки, з одного боку, та усиновлювач і його родичі - з другого, прирівнюються до родичів за походженням. Усиновлений та його нащадки не спадкують за законом після смерті батьків усиновленого, інших його родичів за походженням по висхідній лінії. Батьки усиновленого та інші його родичі за походженням по висхідній лінії не спадкують за законом після смерті усиновленого та його нащадків. Якщо за рішенням суду про усиновлення збережений правовий зв'язок між усиновленим та його бабою, дідом, братом та сестрою за походженням, то у разі смерті його баби, діда за походженням усиновлений має право на спадкування за правом представлення, а у разі смерті його брата, сестри за походженням - має право на спадкування як спадкоємець другої черги. У разі смерті усиновленого його баба, дід, брат, сестра за походженням, з якими був збережений правовий зв'язок, спадкують на загальних підставах.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

У п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа. У п'яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї. Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. Спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них.

23. Зобов'язання: поняття, види, підстави виникнення

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК. Стаття 11. Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

Виды. 1. Исторически все обязательства по признаку основания возникновения делились на 2 группы: договорные; внедоговорные. 2. В зависимости от субъектного состава: односторонние; двусторонние; многосторонние. Закон также допускает перемену лиц в обязательстве (регулируется Главой 17 ГК – уступка требования и перевод долга). 3. Относительно предмета исполнения обязательства: однообъектные (должник обязан совершить в отношении кредитора определённое действие) альтернативные (существует несколько предметов исполнения, из которых сторона (как правило, должник) может выбрать один) – ст. 172 ГК; факультативные (существует только один предмет, но должник вправе заменить его на другой). 4. По характеру взаимосвязи друг с другом: главные (основные); дополнительные (акцессорные). 5. По содержанию: с положительным содержанием; с отрицательным содержанием (воздержание от действия); 6. Личного характера: совершение соответствующего действия лежит непосредственно на участнике обязательства – должнике, и замена этой стороны недопустима. 7. В зависимости от особенности гражданско-правового статуса участвующих в обязательстве лиц: обязательства, связанные с осуществлением предпринимательской деятельности; обязательства с участием граждан – потребителей. 8. По функциональному назначению: регулятивные (как договорные, так и иные обязательства – из правомерных действий) охранительные (обязательства из причинения вреда и из неосновательного обогащения). 9. По направленности: направленные на передачу имущества; направленные на выполнение работ; направленные на оказание услуг; направленные на уплату денег (денежные обязательства) – особые правила: ст.ст. 168-170 ГК. 24. Підстави припинення зобов'язань

Обязательство прекращается по следующим основаниям:

1) надлежащее исполнение (ст. 599 ГК). Представляет собой нормальный способ прекращения обязательства. Кредитор обязан вернуть должнику долговой документ.

2) отступное (ст. 600) Прекращение путем передачи кредитору обусловленной суммы денег или иного имущества, по соглашению сторон.

3) зачёт требований (ст. 601 -603 ГК) Зачёт возможен при наличии 3 условий: встречные требования; срок которого наступил, срок которого не указан или определён моментом востребования («зрелые требования»); однородное требование предметом выступает одинаковое имущество, определённое родовыми признаками (чаще всего – деньги). Является односторонней сделкой – выражается в форме письма или заявления (очень экономически выгоден). Статья 602 ГК перечисляет требования, которые запрещено прекращать зачетом.

4) соглашение сторон (новация) (ст. 604) Соглашение о замене одного обязательства другим (новация) (договор найма – договор купли-продажи; договор купли-продажи – договор займа). Новация прекращает акцессорные соглашения, связанные с первичным обязательством, если иное не предусмотрено законом. Новация не допускается в отношении обязательств, имеющих личностный характер. Новацию следует отличать от замены исполнения и пролонгации договорных отношений.

5) прощение долга (ст. 605) Допускается, если это не нарушает права третьих лиц в отношении имущества кредитора, например, в процессе банкротства кредитора.

6) Совпадение в одном лице должника и кредитора (ст. 606) Возможно при правопреемстве (наследование; реорганизация предприятий).

7) невозможность исполнения (ст. 607) Закон не определяет понятие невозможности исполнения. Указывается только по обстоятельствам, за которые ни одна сторона не отвечает. Теория различает случайную невозможность (в силу причин, не зависящих от воли сторон – непреодолимая сила) и виновную невозможность (обязательство не прекращается, а лишь трансформируется в обязанность возместить причинённый ущерб). Невозможность может быть физической, экономической и юридической.

8) смерть физического лица, ликвидация юридического лица (ст. 608-609) Прекращаются только личностные обязательства (для физического лица), иначе – правопреемство в порядке наследования. Ликвидация предприятия прекращает его обязательства в случае отсутствия правопреемства. Прекращаются обязательства, исполненные ликвидационной комиссией, а также требования, погашенные без исполнения (за отсутствием имущества) и не признанные ликвидационной комиссией. Некоторые обязательства не прекращаются и после ликвидации предприятия – обязательства из причинения вреда и причинения смерти: правила ст. 466 ГК (капитализация на сроки, установленные в решении о возмещении вреда). Кроме того, Гражданский кодекс допускает прекращение обязательства по требованию одной из сторон – как средство оперативного воздействия на правонарушителя.

51. Договір доручення

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки довірителя. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного. Договором доручення може бути визначений строк, протягом якого повірений має право діяти від імені довірителя.

Характеристика: консенсуальний, двосторонній, як правило оплатний.

Сторони: довіритель та повірений. Ними можуть бути як фізичні так і юридичні особи.

Предмет: юридичні дії, що тягнуть правові наслідки. До них відноситься не тільки угоди, але й інші юридичні дії (підписання документів, прийом товарів та робіт, організація і ведення претензійної роботи, представництво в суді). Ці дії можуть мати однократний чи багатократний характер.

Форма: на загальних правилах.

Обов’язки повіреного: особисто виконати надане йому доручення; виконати дії відповідно до змісту даного йому доручення; повідомляти довірителю за його вимогою всі данні про хід виконання його доручення; після виконання доручення чи при припиненні договору доручення до його виконання негайно повернути довірителю довіреність, строк якої не сплив, та надати звіт про виконання доручення та виправдовувальні документи, якщо це вимагається за умовами та характером доручення; негайно передати довірителю все отримано в зв’язку з виконанням доручення.

Обов’язки довірителя: видати довіреність на здійснення юридичних дій, передбачених угодою; забезпечити повіреного коштами, необхідними для виконання доручення, якщо інше не передбачено договором; відшкодувати повіреному витрати, пов’язані з виконанням доручення, якщо інше не встановлено договором; негайно прийняти від повіреного все отримано ним в зв’язку з виконанням доручення; виплатити повіреному плату, якщо вона йому надається.

Договір припиняється у разі: відмови довірителя чи повіреного; смерті довірителя чи повіреного; визнання довірителя чи повіреного недієздатними, обмеження їх дієздатності чи визнання безвісно відсутніми. 26. Договори: поняття, співвідношення із зобов'язанням, зміст

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Содержание договора составляют его условия. Иногда термин «условие договора» заменяют понятием «оговорка». Согласно ч. 1 ст. 628 ГК, стороны имеют право заключить договор, в котором содержатся элементы разных договоров («смешанный договор»). К такому договору применяются положения гражданского законодательства о договорах, элементы которых содержатся в смешанном договоре.

Условия договора можно классифицировать по нескольким основаниям.

1. В зависимости от основания установления, все условия делятся на: 1) оставленные на усмотрение сторон и согласованные ними; 2) императивные требования законодательства.

2. В зависимости от значения их согласования для заключения договора условия делятся на: 1) существенные; 2) обычные; 3) случайные. 1) Существенные условия: существенные условия – это условия, совершенно необходимые для договора и без согласования которых договор не является заключенным. Общее понятие существенных условий содержится в ч. 2 ст. 638 ГК Украины. К существенным условиям законодательство относит: условия, признанные таковыми законом. 2) Обычные (предписываемые) условия – содержатся в законе. Не требуют согласования сторонами и включения в текст договора, поскольку уже императивно урегулированы законодательством (например, Правила перевозок грузов автомобильным транспортом). 3) Случайные (инициативные) условия – устанавливаются самими сторонами, если нет – могут действовать диспозитивные нормы законодательства, обычаи делового оборота или обыкновения.

Недостижение соглашения сторон по хотя бы одному из существенных условий приводит к признанию договора незаключённым.

27. Способи і порядок укладення і зміни договору

Стадии заключения договора: преддоговорные контакты (переговоры) сторон (факультативная стадия); оферта (обязательная стадия); рассмотрение оферты (факультативная стадия); акцепт (обязательная стадия). Договор считается заключенным с момента получения оферентом акцепта. Реальные договоры являются заключенными с момента передачи вещи.

По некоторым договорам момент заключения связан с моментом его государственной регистрации. Однако указанное правило в отношении заключения договора ни в коем случае не является императивом, поскольку подразумевает несколько весьма существенных исключений.

1) правило ст. 638 ГК применяется только к консенсуальным договорам, тогда как для заключения реальных договоров дополнительно требуется передача вещи;

2) в некоторых случаях форма подразумевает не только нотариальное удостоверение, но и государственную регистрацию. Тогда договор, согласно ст. 640 ГК, считается заключенным именно с момента государственной регистрации;

3) особые правила действуют в отношении хозяйственных договоров. Согласно ч. 2 ст. 180 ХК, договор считается заключенным, если сторонами в установленных законом порядке и в форме достигнуто соглашение по всем существенным условиям.

Не допускается односторонний отказ от обязательства и одностороннее изменение его условий. Как общее правило, договор может быть расторгнут досрочно только по соглашению сторон, если иное не предусмотрено законом или договором.

Однако Гражданский кодекс предусматривает в некоторых случаях возможность расторжения договора в одностороннем порядке. 1. Соглашение сторон – основание для прекращения обязательства (новация). Общее правило – при расторжении (изменении) договора по соглашению сторон должен применяться порядок, а также соблюдаться требования о форме договора, идентичные порядку и требованиям первоначально заключенного договора. Соглашение об изменении (расторжении) договора следует отличать от соглашения об отступном. При отступном моментом прекращения договора будет момент фактической передачи контрагенту отступного (имущества). Отступное не допускается по действующему украинскому законодательству. 2. Нарушение обязанностей должником. В случае нарушения обязательства одной стороной другая сторона имеет право частично или полностью отказаться от обязательства, если иное не установлено законом или договором. Вследствие одностороннего отказа от обязательства частично или в полном объеме соответственно изменяются условия обязательства или оно прекращается. Специфическим основанием для одностороннего отказа от договора или одностороннего изменения условий договора является существенное нарушение условий договора должником. Существенным является такое нарушение договора, если вследствие причиненного этим вреда другая сторона в значительной мере лишается того, на что она рассчитывала при совершении договора. 3. Существенное изменение обстоятельств. Согласно данному положению, в случае существенного изменения обстоятельств, которыми стороны руководствовались при заключении договора, договор может быть изменен или расторгнут при согласии сторон, если иное не установлено договором или не вытекает из сущности обязательства.

28. Застава: джерела правового регулювання, поняття і види

Залог (ст.ст. 572-593 ГК, Закон Украины «О залоге» от 2 октября 1992 р., Закон Украины «Об ипотеке» от 5 июня 2003 г.)

Залог – это вещный способ обеспечения исполнения обязательства. В римском частном праве залог в общем виде понимался как право на чужую вещь (jura in re aliena). Исторические формы залога: пигнус и фидуция. В силу залога кредитор (залогодержатель) имеет право в случае невыполнения должником (залогодателем) обеспеченного залогом обязательства получить удовлетворение из стоимости заложенного имущества преимущественно перед другими кредиторами. Залог возникает в силу закона или договора. Предметом залога могут быть: имущество, которое может быть отчуждено залогодателем и на которое может быть обращено взыскание; имущественные права (права требования, акции) Не может быть предметом залога: имущество, на которое не может быть обращено взыскание (см. Дополнение №1 к ст. 379 Гражданского процессуального кодекса Украины). национальные культурные и исторические ценности; требования, имеющие личный характер; объекты государственной собственности, приватизация, которых запрещена.

Виды залога:

(а) Ипотека (от гр. Hypotheke – столб, подставка). Залог недвижимого имущества, при котором предмет залога остаётся у залогодателя. Предмет -любое недвижимое имущество. Договор об ипотеке должен быть нотариально удостоверен. Особые правила – для ипотеки целостного имущественного комплекса – право залогодержателя на финансовое оздоровление предприятия (включая введение своих представителей в руководство). По правилам ипотечного залога осуществляется залог транспортных средств и космических объектов, остающихся во владении залогодателя. Регулируется данный вид залога Законом «Об ипотеке».

(б) Залог товаров в обороте или в переработке. Предмет: сырьё, полуфабрикаты, комплектующие, готовая продукция – обеспеченные родовыми признаками. Реализованные товары перестают быть предметом залога с момента их вручения приобретателю или транспортной организации, а приобретенные становятся предметом залога с момента возникновения на них права собственности залогодателя – динамичность предмета залога.

(в) Заклад Залог движимого имущества, передаваемого во владение залогополучателю (пример: ломбардные операции).

(г) Залог имущественных прав Предмет – права требования в обязательствах как настоящие, так и будущие. Срочное право требования может быть предметом залога только до истечения срока.

(д) Залог ценных бумаг Залог векселя или иной ценной бумаги осуществляется путём индоссамента и вручения залогодержателю индоссированной ценной бумаги. Если индоссамент невозможен, ценная бумага передаётся по соглашению сторон. Особый порядок – для акций ЗАО: залогодателем и залогодержателем могут выступать только учредители ЗАО. Особые формы залога, предусмотренные иным законодательством: налоговый залог (Закон «О порядке погашения задолженности перед бюджетом и государственными целевыми фондами»); избирательный залог (Закон «О выборах народных депутатов»); залог в международном обороте; морской залог.

29. Іпотека: поняття, порядок реалізації закладеного майна

Ипотека (от гр. Hypotheke – столб, подставка). Залог недвижимого имущества, при котором предмет залога остаётся у залогодателя. Предмет -любое недвижимое имущество. Договор об ипотеке должен быть нотариально удостоверен. Особые правила – для ипотеки целостного имущественного комплекса – право залогодержателя на финансовое оздоровление предприятия (включая введение своих представителей в руководство). По правилам ипотечного залога осуществляется залог транспортных средств и космических объектов, остающихся во владении залогодателя.

Регулируется данный вид залога Законом «Об ипотеке». Реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом. Початкова ціна предмета застави для його продажу з публічних торгів визначається в порядку, встановленому договором або законом. Якщо звернення стягнення здійснюється за рішенням суду, суд у своєму рішенні може визначити початкову ціну предмета застави. Якщо публічні торги оголошено такими, що не відбулися, предмет застави може бути за згодою заставодержателя та заставодавця переданий у власність заставодержателя за початковою ціною, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором або законом. 30. Цивільно-правова відповідальність: поняття, форми та їх характеристика, підстави і умови настання

Цивільно-правова відповідальність – форма державного примусу, що полягає у стегенні компетентними державними органами санкцій на користь сторони, що покладають на правопорушника наслідки майнового характеру, спрямовані на відновлення майнової, моральної і фізичної сфери потерпілої сторони.

Особливості: має переважно майновий характер; полягає в економічному впливі на правопорушника; має форму додаткових несприятливих наслідків; санкції, які покладаються на порушника, стягуються на користь потерпілої сторони; застосування цивільно-правової відповідальності має компенсаційний характер, тобто має на меті не виховання, а відновлення порушеного права.

Функції: компенсаторно-відновлювальна (ре дозволяється збагачення потерпілого за рахунок порушника); стимулююча (організаційна) (заохочення особи за належну поведінку); попереднювально-виховна (превентивна); штрафна.

Види: 1. з підставами настання: за порушення зобов’язання (підстава – факт порушення зобов’язання наявного між сторонами); за завдану шкоду (підстава – факт завдання шкоди особистості чи майну особи, що не пов’язане з наявним між сторонами зобов’язанням). 2. в залежності від порядку задоволення: дольова; солідарна; субсидіарна; регресивна; власника установи, казенного підприємства.

При дольовій кожний відповідає в рамах долі.

При солідарній – тільки у випадках, визначених в законі.

Субсидіарна – додаткова до відповідальності, яку несе основний правопорушник (відповідальність без вини). Можлива у випадках: відповідальності гаранта за дії принципала перед бенефіціантом; відповідальність поручителя за дії основного боржника, якщо це передбачено договором; відповідальність членів повного товариства по боргам товариства; відповідальність учасників повних товаришів по боргам командитного товариства; відповідальність держави в особі органу управління за боргами казенних підприємств; відповідальність власника майна перед боргами установи; відповідальність материнського підприємства по боргам дочірнього.

Регресна – застосовується, коли законом передбачено відповідальність. Строк регрес них вимог три роки.

Змішана – застосовується в договірних і деліктних правовідносинах.

Підстави настання – обставини, з якими закон пов’язує настання та застосування норм цивільної відповідальності.

Види: протиправність поведінки особи; шкода; причинно-наслідковий зв’язок; вина.

Шкода: матеріальна; моральна; здоров’ю та життю.

Матеріальна шкода – майнові втрати.

Грошова оцінка майнових втрат – збитки: реальні і упущена вигода; прямі і непрямі.

31. Загальні положення про купівлю-продаж

Договір купівлі-продажу – це договір, по якому одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність іншій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього визначену грошову суму.

Характеристики договору: оплатний – здобуваючи майно у власність, покупець сплачує продавцеві обумовлену за договором ціну майна; двосторонній – права й обов'язки за договором лежать на обох сторонах (продавець передає або зобов'язується передати покупцеві визначене майно, але вправі вимагати сплати визначеної грошової суми, а покупець, у свою чергу, зобов'язується сплатити цю суму, але вправі вимагати передачі йому проданого майна); може бути консенсуальним, коли права та обов'язки сторін виникають у момент досягнення ними угоди по всіх істотних умовах, або реальним, коли договір вступає в дію з моменту передачі продавцем майна (товару) покупцеві.

Основна і визначальна ознака договору – перехід майна у власність покупця.

Форма договору купівлі-продажу визначається за загальними правилами ЦК про форму угод. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.

Сторони: продавець і покупець. Продавцем і покупцем можуть виступати фізичні особи і юридичні особи. Право продажу товару, крім випадків примусового продажу й інших випадків, установлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець здобуває право власності лише у випадку, якщо власник не вправі вимагати його повернення.

Істотні умови: предмет і ціна. Предмет – майно, що продавець передає або зобов'язується передати покупцеві. Предметом договору можуть бути: індивідуально визначене майно, визначене родовими ознаками, майнові права, право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру.

Види: договір роздрібної купівлі-продажу; договір закупівлі-продажу на біржах і аукціонах; договір закупівлі-продажу майна в процесі приватизації; деривативи (форвардний, ф'ючерсний і опціонний договори закупівлі-продажу); зовнішньоекономічний договір закупівлі-продажу; договір закупівлі-продажу земельних ділянок.

Крім того, специфічними різновидами договору закупівлі-продажу варто вважати договір постачання і договір контрактації сільськогосподарської продукції.

32. Права та обов'язки сторін у договорі купівлі-продажу

Основні права та обов'язки сторін – продавець передає або зобов'язується передати майно (товар) покупцеві, але вправі жадати від його сплати визначеної грошової суми, а покупець, у свою чергу, зобов'язаний сплатити цю суму, але вправі вимагати передачі йому проданого майна.

Основним обов'язком продавця є передача майна (товару) у власність покупцеві. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаної в момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар повинний бути переданий покупцеві по місцезнаходженню товару. Договором може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Інші обов’язки продавця: попередити покупця про права третіх осіб на товар; зберігати проданий товар; обов’язок передати товар належної кількості, якості, асортименту (розподіл товарів за окремими групами та їх співвідношення), комплектності (єдність складових частин виробу, яка забезпечує можливість використання його за прямим призначенням, а в спеціально передбачених випадках – можливість належного догляду за ним, його зберігання та ремонту), комплекту (набір товару), у належній тарі.

Основними обов'язками покупця є прийняття переданого продавцем майна (товару) і його оплата. Інші обов’язки покупця: в належній формі сповістити продавця про недоліки товару; зберігати товар в разі поставки більшої кількості, ніж передбачено договором; попередити продавця при витребуванні предмету договору третіми особами.

Права продавця: вимагати прийняти і сплатити товар; відмовитись повністю або частково від задоволення вимог покупця; відмовитись від виконання договору в разі несплати покупцем коштів за переданий товар.

Права покупця: відмовитись від виконання договору при не передачі товару продавцем; вимагати заміни не якісного, не комплектного товару, який не відповідає умовам якості, що передбачено договором. Якщо є передача товару неналежної якості покупець має право вимагати: зменшення ціни; безкоштовного усунення недоліків; відшкодування збитків, пов’язаних із самостійним усуненням недоліків, подати позов до суду; на протязі двох років пред’явити вимоги до продавця коли товар не якісний, і три роки – при нерухомому майні.

33. Договір дарування

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов’язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Характеристика: не оплатний, може бути і реальним і консенсуальним; як правило односторонній (може бути і двостороннім, якщо в договорі передбачено обов’язок обдарованого на користь третіх осіб).

Предмет договору: рухоме та нерухоме майно, майнові права. Сторонами у договорі дарування можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, АРК, територіальна громада. Батьки (усиновлювачі), опікуни не мають права дарувати майно дітей, підопічних. Підприємницькі товариства можуть укладати договір дарування між собою, якщо право здійснювати дарування прямо встановлено установчим документом дарувальника. Це положення не поширюється на право юридичної особи укладати договір пожертви. Договір дарування від імені дарувальника може укласти його представник. Доручення на укладення договору дарування, в якому не встановлено імені обнародуваного, є нікчемним. Якщо дарувальникові відомо про недоліки речі, що є дарунком, або її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров’я, майна обдарованого або інших осіб, він зобов’язаний повідомити про них обдарованого. Дарувальник, якому було відомо про недоліки або особливі властивості подарованої речі і який не повідомив про них обдарованого, зобов’язаний відшкодувати шкоду, завдану майну, та шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю в результаті володіння чи користування дарунком.

Пожертвою є дарування нерухомих та рухомих речей, зокрема грошей та цінних паперів, сторонам, для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети. Договір про пожертву є укладеним з моменту прийняття пожертви. Пожертвувач має право здійснювати контроль за використанням пожертви відповідно до мети, встановленої договором про пожертву. Якщо використання пожертви за призначенням виявилося неможливим, використання її за іншим призначенням можливе лише за згодою пожертвувача, а в разі його смерті чи ліквідації юридичної особи – за рішенням суду. Пожертвувач мають право вимагати розірвання договору про пожертву, якщо пожертва використовується не за призначенням. 34. Договір довічного утримання (догляду)

За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Характеристика: односторонній; реальний; оплатний.

Істотною умовою договору є надання набувачем систематичного матеріального забезпечення відчужувача, притому в натурі у вигляді житла, харчування, догляду та необхідної допомоги. Сторони мають право передбачити і інші елементи матеріального забезпечення. Всі елементи матеріального забезпечення в натурі підлягають конкретизації в договорі. Матеріальне забезпечення, яке щомісячно повинно надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці. Така оцінка підлягає індексації у порядку, передбаченому законом. Хоча, як правило, матеріальне забезпечення відчужувача здійснюється в натурі, однак на практиці можливе включення в обов’язок набувача щомісячна виплата певної грошової суми на дрібні витрати. Хоча майно переходить до набувача на праві власності, він не має права відчужувати його за життя відчужувача. На майно, передане набувачу за договором довічного утримання (догляду), не може бути звернене стягнення протягом життя відчужувача. Втрата (знищення), пошкодження майна, яке було передане набувачеві, не є підставою для припинення чи зменшення обсягу його обов’язків перед відчужувачем.

Є у договорі умови про строк. Оскільки набувач зобов’язаний доглядати відчужувача довічно, тобто до його смерті, то строк договору є невизначеним. Договір довічного утримання є строковою угодою. Цей договір немодно визнати умовною угодою, оскільки умова може настати, а може і не настати, а смерть обов’язково наступить. Набувач зобов’язаний у разі смерті відчужувача поховати його, навіть якщо це не було передбачено договором довічного утримання (догляду). Набувач може бути зобов’язаний забезпечити відчужувача або третю особу житлом у будинку (квартирі), який йому переданий за договором довічного утримання (догляду). У цьому разі в договорі має бути конкретно визначена та частина помешкання, в якій відчужувач має право проживати.

35. Приймання продукції (товарів) за кількістю та якістю

За кількістю.

Відправник зобов'язані забезпечити: строге дотримання встановлених правил упакування продукції, маркірування й опломбування окремих місць; б) точне визначення кількості відвантаженої продукції; при відвантаженні продукції в упакованих або затарених місцях – вкладення в кожне тарне місце передбаченого стандартом, технічними умовами, Особливими умовами постачання, іншими обов'язковими правилами або договором документа, що свідчить про найменування і кількість продукції, що знаходиться в даному тарному місці; чітке і ясне оформлення відвантажувальних і розрахункових документів, відповідність зазначених у них даних про кількість продукції кількості, що фактично відвантажується, своєчасне відсилання цих документів одержувачеві у встановленому порядку; строге дотримання діючих на транспорті правил здачі вантажів до перевезення, їхні навантаження і кріплення; систематичне здійснення контролю за роботою осіб, зайнятих визначенням кількості продукції, що відвантажується, і оформленням на неї відвантажувальних і розрахункових документів.

Підприємство-одержувач зобов’язано: перевірити в належних випадках наявність на транспортних засобах або на контейнерах пломб відправника або пункту відправлення, справність пломб, відбитки на них, стан вагона, інших транспортних засобів або контейнера, наявність захисного маркірування вантажу, а також справність тари; перевірити відповідність найменування вантажу і транспортного маркірування на ньому даним, зазначеним у транспортному документі, і зажадати від органів транспорту видачі вантажу по кількості місць або ваги у всіх випадках, коли такий обов'язок покладений на них правилами, що діють на транспорті, і іншими нормативними актами. У випадку видачі вантажу без перевірки кількості місць або ваги одержувач у порядку, установленому правилами оформлення видачі вантажів, зобов'язаний зажадати від органів транспорту, щоб на транспортному документі була зроблена відповідна оцінка.

За якістю.

Виготовлювач (відправник) зобов'язано забезпечити: строге дотримання встановлених правил упакування і затаривания продукції, маркірування й опломбування окремих місць; здачу продукції, що відповідає по якості і комплектності вимогам, установленим стандартами, технічними умовами, кресленнями, рецептурами, зразками (еталонами). Продукція, що не пройшла у встановленому порядку перевірку за якістю, а також продукція, відвантаження якої була заборонена органами, що здійснюють контроль за якістю продукції, і іншими уповноваженими на те органами, поставлятися не повинен; чітке і правильне оформлення документів, що засвідчують якість і комплектність продукції, що поставляється,, відвантажувальних і розрахункових документів, відповідність зазначених у них даних про якість і комплектності продукції фактичній якості і комплектності неї; своєчасне відсилання документів, що засвідчують якість і комплектність продукції, одержувачеві. Ці документи висилаються разом із продукцією, якщо інше не передбачено Основними й Особливими умовами постачання, іншими обов'язковими для сторін правилами або договором. У випадках, передбачених стандартами, технічними умовами, Основними й Особливими умовами постачання, іншими обов'язковими для сторін правилами і договором, виготовлювач (відправник) зобов'язаний при відвантаженні (здачі) продукції в упакованих або затарених місцях вкласти в кожне тарне місце документ, що свідчить про найменування і якість продукції, що знаходиться в даному тарному місці; строге дотримання діючих на транспорті правил здачі вантажів до перевезення, їхні навантаження і кріплення, а також спеціальних правил навантаження, установлених стандартами і технічними умовами.

Перевезення зобов’язаний: перевірити у випадках, передбачених у зазначених правилах, наявність на транспортних засобах або на контейнері пломб відправника або пункту відправлення (станції, пристані, порту), справність пломб, відбитки на них, стан вагона, інших транспортних засобів або контейнера, наявність захисного маркірування вантажу і справність тари; перевірити відповідність найменування вантажу і транспортного маркірування на ньому даним, зазначеним у транспортному документі; перевірити, чи були дотримані встановлені правила перевезення, що забезпечують запобігання вантажу від ушкодження і псування, терміни доставки, а також зробити огляд вантажу. У випадку одержання від органа транспорту вантажу без перевірки кількості місць, ваги і стани його одержувач у порядку, установленому правилами оформлення видачі вантажів, зобов'язаний зажадати від органів транспорту, щоб на транспортному документі була зроблена відповідна оцінка.

36. Договір поставки

Договір постачання – це договір, по якому продавець (постачальник), що здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений термін (терміни) товар у власність покупця для використання його в підприємницькій або в інших цілях, не зв'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього визначену грошову суму.

До договору постачання застосовуються загальні положення про купівлі-продажу, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Характеристика: консенсуальний, двосторонній, оплатний, не публічний.

Особливості: постачальник – суб’єкт підприємницької діяльності; ціль придбання – використання у підприємницькій діяльності чи господарських відносинах; момент укладання і його виконання не збігаються; укладається на довгий час; може укладатися товар (продукцію), який буде виготовлено в майбутньому; купівля-продаж відбувається на умовах оптової торгівлі.

Суттєві умови: предмет; сторони; кількість, якість, асортимент, комплектність; ціна; права і обов’язки сторін; відповідальність. Джерела регулювання: ЗУ „Про постачання продукції для державних потреб”, „Про закупку товарів, робіт, послуг за державні кошти”, Положення „Про поставки продукції виробничо-технічного призначення”,

Договори укладаються шляхом складання одного документа, або шляхом прийняття постачальником замовлення покупця до виконання. Договірні відносини можуть бути встановлені також шляхом обміну листами, телеграмами, телетайпограмами, телефонограмами, радіограмами.

Проекти довгострокових договорів висилаються покупцеві в 2 екземплярах не пізніше 4 місяців до початку періоду, на який укладається договір. Якщо договір на постачання продукції, що не розподіляється, укладається на рік або більш короткий період, покупець направляє постачальникові замовлення в 2 екземплярах із указівкою необхідних даних. Замовлення вважається прийнятим до виконання і здобувають силу договору, якщо протягом 20 днів після його одержання постачальник не повідомить покупцеві про відхилення замовлення або про заперечення по окремих його умовах. Заперечення по окремих умовах замовлення і їхні мотиви постачальник вказує в підписаному замовленні. При необхідності узгодження додаткових умов, не передбачених замовленням, постачальник у той же термін направляє покупцеві проект договору в 2 екземплярах. Сторона не пізніше 20 днів після одержання проекту договору підписує його і 1 екземпляр договору повертає.

37. Загальні положення про оренду

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Характеристика: двосторонній, оплатний. Може бути консенсуальним та реальним.

Сторони – наймодавець (орендодавець) та наймач (орендатор).

ЦК не пред’являє спеціальних вимог до сторін договору найму – ними можуть бути як юридичні так і фізичні особи. Наймодавцями можуть бути як власники майна, так і уповноваженні ними особи.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права. Особливості найму окремих видів майна встановлюються ЦК та іншим законом. До договору оренди застосовуються загальні правила про форми угод.

Відмінності від інших договорів: наймач отримує майно не у власність, а у тимчасове користування, за цією ознакою договір відрізняється від договору купівлі-продажу, за яким покупець майна стає його власником; предметом договору найму можуть бути тільки індивідуально-визначенні, неспоживні речі (нежилі приміщення, устаткування, авто), не знищуванні і процесі їх використання, за цією ознакою договір оренди відрізняється від договору займу, за яким зайомщик набуває майно у власність та зобов’язаний повернути не теж саме, а таку ж кількість речі того самого роду і якості; оплатний договір – за цією ознакою договір відрізняється від договору суди.

Договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна – за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк. Законом можуть бути встановлені максимальні (граничні) строки договору найму окремих видів майна. Якщо до спливу встановленого законом максимального строку найму жодна із сторін не відмовилася від договору, укладеного на невизначений строк, він припиняється зі спливом максимального строку договору. Договір найму, строк якого перевищує встановлений законом максимальний строк, вважається укладеним на строк, що відповідає максимальному строку. 38. Договір позички

За договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов’язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.

Характеристика: безоплатний, консенсуальний (тоді двосторонній) чи реальний (тоді односторонній).

Предметом може бути тільки індивідуально визначенні речі, не споживчі у процесі використання, оскільки вони повинні бути повернені після закінчення строку договору.

Сторони – позикодавець та користувач. Позикодавцем може бути фізична чи юридична особа. Особа, що здійснює управління майном, може бути позикодавцем за згодою власника. Юридичні особи, що здійснюють підприємницьку діяльність, не можуть передавати речіі у безоплатне користування особі, яка є засновником, учасником, керівником, членом його органу управління чи контролю. Договір позички речі побутового призначення між фізичними особами може укладатися усно. Договір позички між юридичними особами, а також між юридичною та фізичною особою укладається у письмовій формі. Договір позички будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у формі, яка визначена відповідно до статті 793 ЦК (Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню). Договір позички транспортного засобу, в якому хоча б однією стороною є фізична особа, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Найбільше подібностей договору позички з договором найму (оренди), однак відрізняється від нього безоплатним характером. Подібність з договором зберігання обумовлена тим, що їх предметом є індивідуально визначенні неспоживчі речі, які підлягають поверненню власнику. Різниця в тому, що в договорі зберігання річ передається для зберігання, а в договорі позички – для користування. За договором позички річ залишається у власності позикодавця, у той час, коли за договором займу майно передається у власність позичальника. Крім того, вони розрізняються за предметом – предметом договору позички є тільки неспоживчі, індивідуально визначенні речі, а предметом договору займу – речі, визначенні родовими ознаками.

39. Договір найму житлового приміщення: поняття, суб'єктний склад. Відмінність від договору оренди. Члени сім'ї наймача

За договором найму (оренди) житла одна сторона – власник житла (наймодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Характеристика: двосторонній, оплатний, консенсуальний або реальний (згідно ЖК тільки консенсуальний).

Сторони: наймодавець та наймач.

Сторони можуть бути фізичними чи юридичними особами. Якщо наймач є юридичною особою, він може використовувати житло тільки для проживання в ньому фізичних осіб. Сторони в договорах найму приміщень в домах державного та громадського житлового фонду – житлово-експлуатаційна організація та ордероодержувач..

Договір укладається у письмовій формі. Не дотримання письмової форми не тягне недійсності договору. Предметом можуть бути приміщення, а саме квартира, чи її частина, жилий дім, чи його частина. Приміщення повинно бути придатним для постійного проживання. відмінності від договору найма: предмет договору найма житла – тільки жиле приміщення; коло прав наймача в договорі найму житла ширше, ніж в договорі найма – а саме, вони мають не тільки право користуватися житлом в домах державного та громадського житлового фонду, але і мають право обміну, вселенні членів родини і ін.; договір найма житла породжує права та обов’язки не тільки для наймача, але й для членів його родини; договір найму житла в домах державного та громадського житлового фонду мають безстроковий характер. У договорі найму житла мають бути вказані особи, які проживатимуть разом із наймачем. Ці особи набувають рівних з наймачем прав та обов'язків щодо користування житлом. Наймач несе відповідальність перед наймодавцем за порушення умов договору особами, які проживають разом з ним. Якщо наймачами житла є кілька осіб, їхні обов'язки за договором найму житла є солідарними. Порядок користування житлом наймачем та особами, які постійно проживають разом з ним, визначається за домовленістю між ними, а у разі спору – встановлюється за рішенням суду.

40. Права та обов'язки наймача за договором найму житлового приміщення

Наймач зобов'язується: Використовувати житло за призначенням. Дотримуватися Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, своєчасно вживати заходів до усунення виявлених у квартирі несправностей. Не допускати самовільного перепланування квартир, руйнування конструкцій будинку, заміни та перестановки технічного обладнання в квартирі. Забезпечувати цілісність пломб приладів обліку води, тепла та газу, не допускати самовільного втручання в роботу цих приладів. У встановлені терміни сплачувати квартирну плату і плату за комунальні послуги, економно використовувати воду, газ, електричну і теплову енергію. Дотримуватися правил пожежної та газової безпеки. Допускати у квартиру та інші займані наймачем приміщення для огляду елементів житлового будинку та його обладнання, перевірки показань засобів обліку в денний час, а у разі аварій і в нічний час, працівників підприємств з обслуговування житлового фонду за наявності у них відповідних посвідчень. При виїзді разом з членами сім'ї з житла звільнити і здати його наймодавцю в належному технічному і санітарному стані. Відшкодовувати збитки, завдані житловому приміщенню або майну інших мешканців будинку ним або членами його сім'ї.

Наймач має право: Вселяти відповідно до законодавства в займане ним житло інших осіб. Проводити в установленому порядку обмін займаного житла на інше. Здавати в піднайом за згодою членів сім'ї, що проживають разом з ним, житлове приміщення відповідно до законодавства. Бронювати в установлених законодавством випадках житло з отриманням охоронного свідоцтва. На збереження житлового приміщення у разі тимчасової відсутності його та членів його сім'ї на підставах і в межах строків, передбачених законодавством. Вимагати від наймодавця згідно із законодавством виконання покладених на нього обов'язків. У разі невиконання наймодавцем обов'язків щодо ремонту наданого в найом житла у випадках, викликаних нагальною потребою, провести ремонт і стягнути з наймодавця вартість ремонту або зарахувати її в рахунок наступних платежів. За наявності відповідних умов у членів сім'ї наймача вимагати розподілу особистого рахунку і переукладення договору найму з членами сім'ї наймача. Приватизувати займане житло відповідно до законодавства.

41. Права та обов'язки наймодавця за договором найму житлового приміщення

Наймодавець зобов'язується: Здійснювати обслуговування будинку, забезпечувати роботу технічного обладнання відповідно до вимог законодавства. Забезпечувати надання комунальних послуг. На час проведення капітального ремонту або реконструкції будинку з відселенням осіб, що проживають у ньому, надати наймачу і членам його сім'ї інше житло, не розриваючи при цьому договору найму житла, що ремонтується або реконструюється. Компенсувати наймачеві витрати, пов'язані з перевезенням. У період проживання наймача в іншому житловому приміщенні він здійснює квартплату лише за приміщення, надане йому на час ремонту. Своєчасно проводити підготовку житлового будинку і його технічного обладнання до експлуатації в осінньо-зимовий період. Доводити наймачу встановлені тарифи на житлово-комунальні послуги та розміри щомісячних платежів за них.

Наймодавець має право: Вимагати від наймача дотримання Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями та своєчасного внесення ним плати за житлово-комунальні послуги. У разі відмови наймача від переселення в інше житлове приміщення на період капітального ремонту або реконструкції будинку вимагати переселення його в судовому порядку. Вживати всіх необхідних заходів для відселення наймача та членів його сім'ї, якщо будинок (житлове приміщення) загрожує обвалом. Вимагати в судовому порядку виселення наймача, членів його сім'ї або інших осіб, які проживають разом з ним, без надання іншого житла, якщо вони систематично псують чи руйнують приміщення або використовують його не за призначенням, або створюють неможливі умови для спільного проживання з ними інших мешканців будинку. На вхід до займаного житла для огляду елементів житлового будинку та його обладнання і перевірки показань приладів обліку води, тепла та газу. Під час аварійних ситуацій проникати у житлові приміщення (квартири) у разі відсутності наймача або членів його сім'ї у порядку, встановленому законодавством.

42. Загальні положення про підряд

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов’язаний одержати спеціальний дозвіл.

Характеристика: консенсуальний, оплатний, двосторонній.

Предмет завжди індивідуалізований. Це результат праці підрядника. Праця може бути спрямована на створення індивідуально визначеної речі (інструмента, виробу, машини), на її зміну чи відновлення (ремонт будинку, трактору, машини), він може складатися в переміщенні речі (перенесення меблі), у виконанні робіт.

Сторони – підрядник та замовник, ними можуть бути як юридичні так і фізичні особи. Договір підряду відноситься до типу договорів про виконання робіт. Договір підряду схожий з трудовим договором, коли у якості підрядника виступає громадянин. Різниця між ними в тому, що підрядник сам організує свій труд та зобов’язується здати замовнику його результат. За трудовим договором працівник включається у певний трудовий колектив, виконуючи в ньому певну трудову функцію відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку. Подібність з договором купівлі-продажу та поставки обумовлено тим, що за договором підряду на виготовлення якоїсь речі підрядник, як продавець та постачальник, зобов’язується передати її іншій стороні у власність. Подібність цих договорів появляється також і в тому, що вони укладаються по поводу речей, які ще не існують та повинні бути виготовленні у майбутньому. Договір підряду відрізняється від вказаних договорів тим, що передбачає права та обов’язки сторін, пов’язані на тільки з передачею та оплатою, а, головним чином, з виготовленням речі.

Види договорі: побутового підряду;будівничого підряду; підряду на виконання проектних та дослідних робіт.

43. Приватизація державного житлового фонду

Приватизація державного житлового фонду – відчуження квартир (домів), кімнат в квартирах та одноквартирних домів, де проживають два та більше наймачів, та господарських будівель та приміщень (підвалів, сараїв), що відносяться до них, державного житлового фонду на користь громадян України.

Об’єкти приватизації – квартири багатоквартирних домів та одноквартирні дома, кімнати в квартирах та одноквартирних домах, де проживають два та більше наймачів, що використовуються громадянами на умовах найму.

Способи приватизації: безоплатна передача громадянам квартир (домів) з розрахунку санітарної норми 21 м2 загальної площі на наймача та кожного члена родини та додатково 10 квадратних м2 на сім’ю; продаж надлишків загальної площі квартири (домів) громадянам України, які проживають в них чи стоять на черзі нужденних в поліпшенні житла. Незалежно від розмірів загальної площі безоплатно передаються у власність громадян займаниє ними: однокімнатні квартири; кварти (дома), отримані у випадку зносу чи відселення з приватних домів, якщо попередні власники не отримали при цьому компенсації; квартири (дома), в яких проживають Герої СРСР, Герої Соціалістичної Праці, особи, нагородженні орденом Слави трьох ступенів, ветерани війни, інваліди І та ІІ груп, інваліди з дитинства, ветерани праці, репресовані; квартири (дома), де проживають багатодітні сім’ї. Передача квартир здійснюється у загальну спільну чи часткову власність з письмової згоди всіх повнолітніх членів сім’ї, що постійно проживають у даній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов’язковим визначенням уповноваженого власника квартири. Власники квартир багатоповерхових домів є співвласниками допоміжних приміщень дому, технічного устаткування, елементів зовнішнього благоустрою та зобов’язані приймати участь у загальних витратах, пов’язаних з утриманням дома та придомої території відповідно до своєї долі у майні дому. Допоміжні приміщення передаються у власність безоплатно та окремій приватизації не підлягають. Утримання приватизованих квартир здійснюється за рахунок їх власників незалежно від форм власності на них.

44. Договір підряду: визначення, загальна характеристика законодавства, суб'єктний склад

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов’язаний одержати спеціальний дозвіл.

Характеристика: консенсуальний, оплатний, двосторонній.

Предмет завжди індивідуалізований. Це результат праці підрядника. Праця може бути спрямована на створення індивідуально визначеної речі (інструмента, виробу, машини), на її зміну чи відновлення (ремонт будинку, трактору, машини), він може складатися в переміщенні речі (перенесення меблі), у виконанні робіт.

Сторони – підрядник та замовник, ними можуть бути як юридичні так і фізичні особи. Договір підряду відноситься до типу договорів про виконання робіт. Договір підряду схожий з трудовим договором, коли у якості підрядника виступає громадянин. Різниця між ними в тому, що підрядник сам організує свій труд та зобов’язується здати замовнику його результат. За трудовим договором працівник включається у певний трудовий колектив, виконуючи в ньому певну трудову функцію відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку. Подібність з договором купівлі-продажу та поставки обумовлено тим, що за договором підряду на виготовлення якоїсь речі підрядник, як продавець та постачальник, зобов’язується передати її іншій стороні у власність. Подібність цих договорів появляється також і в тому, що вони укладаються по поводу речей, які ще не існують та повинні бути виготовленні у майбутньому. Договір підряду відрізняється від вказаних договорів тим, що передбачає права та обов’язки сторін, пов’язані на тільки з передачею та оплатою, а, головним чином, з виготовленням речі.

Види договорі: побутового підряду;будівничого підряду; підряду на виконання проектних та дослідних робіт.

45. Виконання та припинення договору підряду

Замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника. Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків. Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги – відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника. Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

Обов’язки підрядника: організувати роботу та керувати нею, залишаючись відповідальним перед замовником за виконання всієї роботи; виконати роботу зі свого матеріалу та своїми засобами, якщо інше встановлено договором; зберігати матеріали, надані йому замовником – приймати всі міри по збереженню майна, переданого йому замовником та відповідати за втрату чи пошкодження цього майна; виконати роботу у визначений строк; інформаційно-попереджувальні обов’язки.

Обов’язки замовника: прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору; оплатити роботу. Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов’язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, – достроково.

Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором. Якщо підрядник відступив від умов договору підряду, що погіршило роботу, або допустив інші недоліки в роботі, замовник має право за своїм вибором вимагати безоплатного виправлення цих недоліків у розумний строк або виправити їх за свій рахунок з правом на відшкодування своїх витрат на виправлення недоліків чи відповідного зменшення плати за роботу, якщо інше не встановлено договором. За наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків. 46. Договір побутового підряду

За договором побутового підряду підрядник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується виконати за завданням фізичної особи (замовника) певну роботу, призначену для задоволення побутових та інших особистих потреб, а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Характеристика: публічний, консенсуальний, оплатний, двосторонній. Договір побутового підряду вважається укладеним у належній формі, якщо підрядник видав замовникові квитанцію або інший документ, що підтверджує укладення договору. Відсутність у замовника цього документа не позбавляє його права залучати свідків для підтвердження факту укладення договору або його умов.

Сторони: підрядник та замовник. В якості замовника виступають громадяни, а в якості підрядника – зазвичай спеціалізовані підприємства та об’єднання побутового обслуговування, спеціальна правоздатність яких спрямована на надання громадянам різного роду послуг та виконання робіт, а також громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності.

Підрядник не має права нав’язувати замовникові включення до договору побутового підряду додаткових оплатних робіт або послуг. У разі порушення цієї вимоги замовник має право відмовитися від оплати відповідних робіт або послуг. Замовник має право у будь-який час до здачі йому роботи відмовитися від договору побутового підряду, сплативши підрядникові частину встановленої ціни роботи пропорційно роботі, фактично виконаній до повідомлення про відмову від договору, та відшкодувавши йому витрати, здійснені до цього моменту з метою виконання договору, якщо вони не входять до частини ціни роботи, яка підлягає сплаті. Умови договору, що позбавляють замовника цього права, є нікчемними.

Підрядник зобов’язаний до укладення договору побутового підряду надати замовникові необхідну та достовірну інформацію про запропоновані роботи, їх види та особливості, про ціну та форму оплати роботи, а також повідомити замовникові на його прохання інші відомості, що стосуються договору.

Підрядник зобов’язаний назвати замовникові конкретну особу, яка буде виконувати роботу, якщо за характером роботи це має значення. Якщо підрядником були допущені істотні відступи від умов договору побутового підряду або інші істотні недоліки в роботі, виконаній із матеріалу замовника, він має право вимагати за своїм вибором: виготовлення іншої речі з однорідного матеріалу такої самої якості; розірвання договору та відшкодування збитків.

47. Договір будівельного підряду

За договором будівельного підряду підрядник зобов’язується збудувати і здати у встановлений строк об’єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов’язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов’язок не покладається на підрядника, прийняти об’єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Характеристика: двосторонній, консенсуальний, оплатний, є видом договору підряду.

Договір будівельного підряду регулюється ЦК, ЗУ „Про інвестиційну діяльність”.

Сторони: підрядник та замовник. Ними можуть бути фізичні та юридичні особи, в тому числі іноземні громадяни. Учасником відносин може бути інвестор – суб’єкт, який приймає рішення про вкладення власних, позичених, заучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкт інвестування.

Підрядник зобов’язаний отримати дозвіл на виконання цих робіт.

Види договору: на виконання будівельно-монтажних та інших робіт по об’єкту в цілому; на виконання окремих комплексів робіт; на виконання пусконалагоджувальних робіт; на виконання робіт по капітальному ремонту будівель та споруд. Предмет договору: відповідний об’єкт будівництва, що здається підрядником замовнику, а за договором субпідряду – закінчений комплекс певних робіт.

Обов’язки замовника: побудувати у визначений строк об’єкт чи виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації; здійснити матеріально-технічне забезпечення будівництва; страхувати об’єкт будівництва; гарантувати якість роботи; здати замовнику у встановлений строк об’єкт чи інші будівельні роботи; своєчасно усунути недоліки та дефекти, виявлені в процесі прийоми роботи, а також усунути недоліки, допущені за його провини.

Обов’язки замовника: надати підряднику будівельну площадку (фронт роботи); надавати підряднику послуги, пов’язані з енерго-, водопостачанням; прийняти об’єкт; оплатити об’єкт.

За невиконання чи неналежне виконання обов’язків за договором будівельного підряду сторона сплачує встановлену неустойку (пеню), а також відшкодовує збитки.

48. Договір перевезення вантажу

Види транспортних договорів: на організацію перевезення; на перевезення вантажу; морського та річного буксирування; транспортного експедирування; на експлуатацію залізничних підземних шляхів.

Перевезення регулюється: ЦК, Повітряний кодекс; кодекс торгового мореплавства; ЗУ „Про транспорт”, ЗУ „ПРО залізничний транспорт”, ЗУ „Про автомобільний транспорт”, Устав автомобільного транспорту, Устав залізничних доріг.

У якості окремого види договору виступає договір чартеру (фрахтування).

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов’язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Сторони: перевізник та вантажовідправник. Вантажоодержувач не є стороною в договорі, однак у нього виникають за договором деякі права та обов’язки.

Характеристика: як правило є реальним, для його укладання необхідна передача вантажу перевізнику та прийняття ним вантажу для перевезення; перевезення вантажу автомобільним транспортом відноситься до консенсуальних оскільки він вважається укладеним з моменту осягнення сторонами згоди по істотним умовам договору, до прийняття вантажу перевізником.

Предмет – транспортні послуги, тобто послуги о переміщенню (перевезенню) матеріальних цінностей.

Перевізник і власник (володілець) вантажу в разі необхідності здійснення систематичних перевезень можуть укласти довгостроковий договір. За довгостроковим договором перевізник зобов’язується у встановлені строки приймати, а власник (володілець) вантажу – передавати для перевезення вантаж у встановленому обсязі. У довгостроковому договорі перевезення вантажу встановлюються обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів і передання вантажу для перевезення, порядок розрахунків, а також інші умови перевезення.

49. Договір страхування: джерела правового регулювання, види страхування, визначення, суб'єктний склад

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов’язані з: життям, здоров’ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Договір страхування укладається в письмовій формі. Договір страхування може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката). У разі недодержання письмової форми договору страхування такий договір є нікчемним.

Істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов’язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.

Страховиком є юридична особа, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Вимоги, яким повинні відповідати страховики, порядок ліцензування їх діяльності та здійснення державного нагляду за страховою діяльністю встановлюються законом. Страхувальником може бути фізична або юридична особа.

Страхувальник має право укласти із страховиком договір на користь третьої особи, якій страховик зобов’язаний здійснити страхову виплату у разі досягнення нею певного віку або настання іншого страхового випадку. Страхувальник має право при укладенні договору страхування призначити фізичну або юридичну особу для одержання страхової виплати (вигодонабувача), а також замінювати її до настання страхового випадку, якщо інше не встановлено договором страхування.

Видами добровільного страхування: страхування життя; страхування від нещасних випадків; медичне страхування (безперервне страхування здоров'я); страхування здоров'я на випадок хвороби; страхування залізничного транспорту; страхування наземного транспорту (крім залізничного); страхування повітряного транспорту; страхування водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту); страхування вантажів та багажу (вантажобагажу); страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ; страхування майна; страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника); страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника); страхування відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника); страхування відповідальності перед третіми особами (іншої, ніж передбачена пунктами 12-14 цієї статті); страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника за непогашення кредиту); страхування інвестицій; страхування фінансових ризиків; страхування судових витрат; страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій; страхування медичних витрат; інші види добровільного страхування.

Види обов'язкового страхування: медичне страхування; особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків; особисте страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд); страхування спортсменів вищих категорій; страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини; особисте страхування від нещасних випадків на транспорті; авіаційне страхування цивільної авіації; страхування відповідальності морського перевізника та виконавця робіт, пов'язаних із обслуговуванням морського транспорту, щодо відшкодування збитків, завданих пасажирам, багажу, пошті, вантажу, іншим користувачам морського транспорту та третім особам; страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів; страхування засобів водного транспорту; страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності; страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за ядерну шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту; страхування працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України), які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, в тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади; страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об'єкти та об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного та санітарно-епідеміологічного характеру; страхування цивільної відповідальності інвестора, в тому числі за шкоду, заподіяну довкіллю, здоров'ю людей, за угодою про розподіл продукції, якщо інше не передбачено такою угодою; страхування майнових ризиків за угодою про розподіл продукції у випадках, передбачених Законом України "Про угоди про розподіл продукції"; страхування фінансової відповідальності, життя і здоров'я тимчасового адміністратора та ліквідатора фінансової установи; страхування майнових ризиків при промисловій розробці родовищ нафти і газу у випадках, передбачених Законом України "Про нафту і газ"; страхування медичних та інших працівників державних і комунальних закладів охорони здоров'я та державних наукових установ (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок захворювання на інфекційні хвороби, пов'язаного з виконанням ними професійних обов'язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб; страхування відповідальності експортера та особи, яка відповідає за утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо відшкодування шкоди, яку може бути заподіяно здоров'ю людини, власності та навколишньому природному середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації (видалення) небезпечних відходів; страхування об'єктів космічної діяльності (наземна інфраструктура), перелік яких затверджується КМУ за поданням Національного космічного агентства України; страхування цивільної відповідальності суб'єктів космічної діяльності; страхування об'єктів космічної діяльності (космічна інфраструктура), які є власністю України, щодо ризиків, пов'язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі; страхування відповідальності щодо ризиків, пов'язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі; страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів; страхування професійної відповідальності осіб, діяльність яких може заподіяти шкоду третім особам, за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України; страхування відповідальності власників собак (за переліком порід, визначених Кабінетом Міністрів України) щодо шкоди, яка може бути заподіяна третім особам; страхування цивільної відповідальності громадян України, що мають у власності чи іншому законному володінні зброю, за шкоду, яка може бути заподіяна третій особі або її майну внаслідок володіння, зберігання чи використання цієї зброї; страхування тварин на випадок загибелі, знищення, вимушеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків у випадках та згідно з переліком тварин, встановленими Кабінетом Міністрів України; страхування відповідальності суб'єктів туристичної діяльності за шкоду, заподіяну життю чи здоров'ю туриста або його майну; страхування відповідальності морського судновласника; страхування ліній електропередач та перетворюючого обладнання передавачів електроенергії від пошкодження внаслідок впливу стихійних лих або техногенних катастроф та від протиправних дій третіх осіб; страхування відповідальності виробників (постачальників) продукції тваринного походження, ветеринарних препаратів, субстанцій за шкоду, заподіяну третім особам; страхування предмета іпотеки від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування. страхування фінансової відповідальності управителя майном за збитки при здійсненні управління цим майном; страхування від ризиків загибелі або пошкодження нерухомості, набутої в результаті управління майном; страхування фінансових ризиків неотримання, невчасного отримання та отримання не у повній сумі платежів за договорами про іпотечні кредити та платежів за іпотечними сертифікатами; страхування будівельно-монтажних робіт забудовником відповідно до Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю"; страхування відповідальності забудовника перед третіми особами відповідно до Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю"; страхування майна, переданого у концесію; страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно довкіллю або здоров'ю людей під час зберігання та застосування пестицидів і агрохімікатів; страхування цивільної відповідальності суб'єкта господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно третім особам унаслідок проведення вибухових робіт. 50. Зміст договору страхування

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов’язані з: життям, здоров’ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Договір страхування укладається в письмовій формі. Договір страхування може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката). У разі недодержання письмової форми договору страхування такий договір є нікчемним.

Істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов’язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.

Договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.

Страховиком є юридична особа, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Вимоги, яким повинні відповідати страховики, порядок ліцензування їх діяльності та здійснення державного нагляду за страховою діяльністю встановлюються законом.

Страхувальником може бути фізична або юридична особа.

Страхувальник має право укласти із страховиком договір на користь третьої особи, якій страховик зобов’язаний здійснити страхову виплату у разі досягнення нею певного віку або настання іншого страхового випадку. Страхувальник має право при укладенні договору страхування призначити фізичну або юридичну особу для одержання страхової виплати (вигодонабувача), а також замінювати її до настання страхового випадку, якщо інше не встановлено договором страхування.

52. Договір комісії

За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Характеристика: консенсуальний, оплатний, двосторонній.

Сторони: комітент та комісіонер, вони можуть бути фізичними та юридичними особи.

Форма: письмова. Договір може укладатися у вигляді єдиного документу, накладної, квіт нації, товарного ярлика, прийомної квитанції.

Предмет: угоди.

Договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії.

Комітент може бути зобов’язаний утримуватися від укладення договору комісії з іншими особами.

Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов’язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.

Відмінність від доручення: повірений діє від імені довірителя, комісіонер виступає від свого імені; договір доручення може бути як оплатним, так і безоплатним, а договір комісії – завжди оплатний; у договорі доручення предметом є юридичні дії, а в договорі комісії – тільки угоди (більш вузьке поняття порівняно з юридичними діями).

Обов’язки комісіонера: виконати угоду на умовах найбільш вигідних для комітента, та відповідно до його вказівок; виконати всі обов’язки та здійснити всі права, що випливають з угоди, укладеної ним з третьою особою; зберегти майно комітента; після вчинення угоди за дорученням комітента надати комітенту звіт та передати йому все отримане за договором комісії.

Обов’язки комітента: забезпечити комісіонера всім необхідним для виконання обов’язків перед третіми особами; прийняти від комісіонера виконання за договором; сплатити комісіонеру комісійну плату.

За згодою комітента комісіонер має право укласти договір субкомісії з третьою особою (субкомісіонером), залишаючись відповідальним за дії субкомісіонера перед комітентом. За договором субкомісії комісіонер набуває щодо субкомісіонера права та обов’язки комітента. У виняткових випадках, якщо цього вимагають інтереси комітента, комісіонер має право укласти договір субкомісії без згоди комітента. Комітент не має права без згоди комісіонера вступати у відносини з субкомісіонером.

53. Кредитний договір

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Характеристика: консенсуальний, оплатний, двосторонній.

Сторони: кредитодавець, позичальник.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Кредитний договір може бути укладений як шляхом складання єдиного документу, підписаного кредитором та позичальником, так і шляхом обміну листами, телеграми, телефонограмами, підписаними сторонами.

Кредитодавець має право відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі у разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений.

Позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі порушення позичальником встановленого кредитним договором обов’язку цільового використання кредиту кредитодавець має право також відмовитися від подальшого кредитування позичальника за договором. Договором, виконання якого пов’язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом.

Виконання обов’язку повернути кредит може бути забезпечено поручительством, гарантією, неустойкою (штрафом чи пенею). 54. Договір позики

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Безоплатним договір вважається: якщо його предметом є речі, визначені родовими ознаками або коли він укладається між фізичними особами на суму, яка не перевищує п’ятдесятикратного розміру неоподаткованого мінімуму доходів громадян і не пов’язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Договір позики вважається безпроцентним, якщо: він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п’ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов’язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, – незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Характеристика: реальний, односторонній, може бути як оплатним так і безоплатним, строковий чи безстроковий.

Сторони: позикодавець та позичальник, якими можуть бути будь-які фізичні та юридичні особи. Обмеження відносно можливості бути позикодавцем встановлено для установ, які не мають права розпоряджатися закріпленим за ними майном.

Предмет – гроші або речі визначені родовими ознаками.

55. Договір банківського рахунку

За договором банківського рахунка банк зобов’язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Сторони: банк та клієнт (володілець рахунку).

Договір є публічним.

Обов’язки банку: здійснювати для клієнта операції, передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами ті звичаями білового обороту; нараховувати грошові кошти, що надійшли на рахунок, у день надходження в банк відповідного розрахункового документу; за розпорядженням клієнта видати чи перерахувати з його рахунку кошти в день надходження до банку відповідних розрахункових документів. Якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. За користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом. У разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

56. Форми безготівкових розрахунків в Україні

При здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту.

Сторони у договорі мають право обрати будь-який вид безготівкових розрахунків на свій розсуд. Безготівкові розрахунки провадяться через банки, інші фінансові установи (далі – банки), в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків. За платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту. У разі розрахунків за акредитивом банк (банк-емітент) за дорученням клієнта (платника) – заявника акредитива і відповідно до його вказівок або від свого імені зобов'язується провести платіж на умовах, визначених акредитивом, або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж на користь одержувача грошових коштів або визначеної ним особи – бенефіціара. У разі відкриття покритого акредитива при його відкритті бронюються грошові кошти платника на окремому рахунку в банку-емітенті або виконуючому банку. У разі відкриття непокритого акредитива банк-емітент гарантує оплату за акредитивом при тимчасовій відсутності коштів на рахунку платника за рахунок банківського кредиту. Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення одержувача грошових коштів. Відкликання акредитива не створює зобов'язань банку-емітента перед одержувачем грошових коштів. Безвідкличний акредитив може бути анульований або його умови можуть бути змінені лише за згодою на це одержувача грошових коштів.

Акредитив закривається у разі: 1) спливу строку дії акредитива; 2) відмови одержувача грошових коштів від використання акредитива до спливу строку його дії, якщо це передбачено умовами акредитива; 3) повного або часткового відкликання акредитива платником, якщо таке відкликання передбачене умовами акредитива.

У разі розрахунків за інкасовими дорученнями (за інкасо) банк (банк-емітент) за дорученням клієнта здійснює за рахунок клієнта дії щодо одержання від платника платежу та (або) акцепту платежу. Банк-емітент, який одержав інкасове доручення, має право залучати для його виконання інший банк (виконуючий банк). Розрахунковим чеком (чеком) є документ, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) банку переказати вказану у чеку грошову суму одержувачеві (чекодержателю). Платником за чеком може бути лише банк, в якому чекодавець має грошові кошти на рахунку, якими він може розпоряджатися. Відкликання чека до спливу строку для його подання не допускається. Видача чека не погашає грошового зобов'язання, на виконання якого він виданий.

57. Зобов'язання зі спільної діяльності

За договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов’язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Спільна діяльність може здійснюватися на основі об’єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об’єднання вкладів учасників.

Характеристика: консенсуальний, оплатний, двосторонній чи багатосторонній, взаємний.

Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі.

Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Різновиди договору: договір простого товариства, договір про спільну інвестиційну діяльність.

За договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов’язання об’єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети. Загальні ознаки договору про спільну діяльність: обов’язок сторін діяти спільно без створення юридичної особи; мета діяльності, що об’єднує учасників, може бути будь-якою, але не може суперечити законові. Організаційно-правові форми спільної діяльності: спільна діяльність без поєднання вкладів учасників; спільна діяльність з об’єднанням вкладів учасників; спільна діяльність зі створенням юридичної особи. Зобов’язання щодо спільної діяльності не повинні ґрунтуватися на тому, коди один учасник має лише вигоди, а інший – збитки. 58. Загальні положення про відшкодування шкоди

Делікті зобов’язання – цивільно-правові зобов’язання, за якими потерпілий (кредитор) має право вимагати від особи, відповідальної за спричинення шкоди (боржника) відшкодування в повному обсязі протиправно спричиненої шкоди шляхом відшкодування її в натурі чи стягнення спричинених збитків.

Регулюється: Постанова пленуму ВСУ „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди”, Постанова пленуму ВСУ „Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди”, Роз’яснення Президії Верховного арбітражного суду України.

Відмінності від договірних зобов’язань. Коли сторони знаходяться в договірних відносинах, але спричинення шкоди однією стороною іншій стороні не пов’язане з виконанням зобов’язань, які виникають із цього договору, то такі відносини, незалежно від наявності договору, при рішенні суду слід керуватися деліктною відповідальністю. Розмежування підстав цих відповідальностей необхідно і тому, що розмір відшкодування збитків, спричинених кредитору невиконанням зобов’язань по договору, може бути обмежено, а при відшкодуванні недоговірної шкоди вона підлягає відшкодуванню у повному розмірі. Збитки, спричиненні невиконанням договірних зобов’язань, повинен відшкодовувати контрагент за договором, а позадоговірні збитки відшкодовує особа, яка його спричинила, або особа, відповідальна за спричинення шкоди.

Як в договірних, так і в деліктних зобов’язаннях законодавство виходить із принципу вини контрагенту чи особи, яка спричинила шкоду. Однак в деліктних зобов’язаннях є виключення із загального правила, коли допускається покладення обов’язку на особу без її вини.

Розмежування деліктної та договірної відповідальності спрямоване на виключення конкуренції позовів, що випливають з них.

Підстави виникнення деліктних зобов’язань – правопорушення, тобто протиправне шкідлива, винна поведінка особи, яка спричинила шкоду.

Склад правопорушення включає 4 елементи – умови відповідальності: наявність шкоди у потерпілого; протиправність поведінки особи; причинний зв’язок між поведінкою та шкодою, о настала; вина особи.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених ЦК та іншим законом. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.

59. Відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю робітника

Фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я фізичній особі, зобов’язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров’я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати. Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у зв’язку з втратою здоров’я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів.

Договором або законом може бути збільшений обсяг і розмір відшкодування шкоди, завданої потерпілому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи під час виконання нею договірних зобов’язань, підлягає відшкодуванню.

У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров’я малолітньої особи фізична або юридична особа, яка завдала цієї шкоди, зобов’язана відшкодувати витрати на її лікування, протезування, постійний догляд, посилене харчування тощо.

Після досягнення потерпілим чотирнадцяти років (учнем – вісімнадцяти років) юридична або фізична особа, яка завдала шкоди, зобов’язана відшкодувати потерпілому також шкоду, пов’язану із втратою або зменшенням його працездатності, виходячи з розміру встановленої законом мінімальної заробітної плати. Якщо на момент ушкодження здоров’я неповнолітня особа мала заробіток, шкода має бути відшкодована їй виходячи з розміру її заробітку, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

Після початку трудової діяльності відповідно до одержаної кваліфікації потерпілий має право вимагати збільшення розміру відшкодування шкоди, пов’язаної із зменшенням його професійної працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я, виходячи з розміру заробітної плати працівників його кваліфікації, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати. Якщо потерпілий не має професійної кваліфікації і після досягнення повноліття продовжує залишатися непрацездатним внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я, завданого йому до повноліття, він має право вимагати відшкодування шкоди в обсязі не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

60. Відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки

Делікті зобов’язання – цивільно-правові зобов’язання, за якими потерпілий (кредитор) має право вимагати від особи, відповідальної за спричинення шкоди (боржника) відшкодування в повному обсязі протиправно спричиненої шкоди шляхом відшкодування її в натурі чи стягнення спричинених збитків.

Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов’язана відшкодувати її на загальних підставах.

Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов’язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

25. Способи забезпечення виконання зобов'язань: види, їх коротка характеристика

Обязательства основываются на вере кредитора в то, что должник в будущем надлежащим образом выполнит взятые на себя обязанности (отсюда название «кредитор» – веритель).

Ненадлежащее исполнение обязанностей должником влечет применение к нему мер гражданско-правовой ответственности и других санкций. Тем не менее выработан ряд специальных средств (видов), позволяющих обеспечить исполнение обязательств. Данные виды обеспечения исполнения обязательства регулируются Главой 49 ГК. Суть специальных средств обеспечения исполнения обязательства заключается в предоставлении кредитору должником дополнительного кредита – личного или реального. Исключение представляют собой неустойка (мера ответственности) и удержание (мера оперативного воздействия на правонарушителя).

По закону выделяются такие средства обеспечения исполнения обязательств, как: неустойка (штраф, пеня); залог; поручительство; задаток; гарантия; удержание. Все способы обеспечения исполнения обязательства подразделяются на 2 вида: акцессорные (дополнительные): задаток, поручительство, залог: порождает акцессорное правоотношение. Недействительность основного обязательства влечёт недействительность акцессорного. неакцессорные (взаимосвязанные с основными): гарантия. Не зависит от основного обязательства. Неустойка представляет собой исключение, т.к. является элементом обеспечиваемого обязательства. Предусмотренные главой 49 виды обеспечения исполнения обязательства не являются исчерпывающим перечнем. Как указано в ст. 546 ГК, законом или договором могут устанавливаться иные виды (средства) обеспечения. К иным средствам фактического обеспечения исполнения обязательств, не предусмотренным Главой 49 ГК, но признаваемым гражданским правом, относятся: меры оперативного воздействия на правонарушителя (предусмотрены ГК и ХК); договор репо (договоры об обязательном последующем выкупе продавцом ценных бумаг по заранее обусловленной цене) сделки, совершаемые под условием; предварительные договоры.

Согласно ГК, соглашения об установлении обеспечения исполнения обязательства заключаются в обязательной письменной форме, под страхом их недействительности (ст. 547 ГК). Для некоторых видов соглашений (ипотека) устанавливается обязательная нотариальная форма, а дополнительно -требование государственной регистрации.

(1) Неустойка (ст. ст. 549-552) Статья 549 ГК: неустойка – это денежная сумма или иное имущество, которую должник обязан уплатить кредитору в случае нарушения (неисполнения или ненадлежащего исполнения) обязательства. Неустойка выполняет двойную функцию: санкция (мера ответственности) и средство обеспечения исполнения обязательства. Является одним из наиболее распространённых средств обеспечения исполнения обязательств. Неустойка это заранее определённая сумма, подлежащая выплате. Преимуществом неустойки перед убытками как меры ответственности служит то, что кредитору не нужно доказывать размер понесенного ущерба и причинно-следственную связь, а достаточно просто продемонстрировать факт нарушения договора Различают штраф (исчисляется в процентах от суммы неисполненного или ненадлежащее исполненного обязательства) и пеню (исчисляется в процентах от суммы несвоевременно исполненного обязательства за каждый день просрочки). Суд может уменьшить сумму причитающейся кредитору неустойки, если её размер является несоразмерно большим по сравнению с понесенными кредитором убытками, и при наличии иных существенных обстоятельств (ч. 3 ст. 551 ГК). Уплата неустойки не лишает кредитора права требовать возмещения убытков. Виды неустойки в зависимости от соотношения с убытками (ст. 204 ГК): зачётная (общее правило по ХК); исключительная; штрафная (кумулятивная) (общее правило по ГК); альтернативная. Кредитор не вправе требовать выплаты неустойки в случае, если неисполнение было обусловлено обстоятельствами, не зависевшими от должника (ст. 550).

(2) Поручительство (ст.ст. 553-5-59). По договору поручительства поручитель обязывается перед кредитором другого лица отвечать за исполнение последним его обязательства полностью или в определённой части. В сущности поручительство это личное ручательство лица за исполнительность и добросовестность основного должника. Отношение поручительства – 3 стороны. Договор между поручителем и должником – двустороннее акцессорное (дополнительное, придаточное) соглашение: (1) следует судьбе основного обязательства; возникает не ранее основного обязательства; (3) требование к поручителю может быть предъявлено не ранее срока исполнения по основному обязательству. Поручительство может обеспечивать только действительные требования.

Поручительство является безотзывным. Поручительство – безвозмездная сделка (нет корреспондирующего права на оплату), однако поручитель может получить вознаграждение от должника. Поручителями могут выступать несколько лиц сопоручителей. Возможно также перепоручительство – поручительство за поручителя. Особая форма договора поручительства – письменная форма под страхом недействительности сделки. Особенность поручительства солидарная ответственность должника и поручителя перед кредитором, если иное не установлено договором поручительства, причём поручитель отвечает в том же объёме, что и должник, за уплату процентов, неустойки, убытков. Сопоручители отвечают перед кредитором как солидарные должники (ст. 192 ГК). Однако договором может быть установлена и субсидиарная ответственность поручителя. Поручитель вправе предъявлять кредитору все возражения, которые мог бы предъявить должник (оспаривание действительности сделки, требование уменьшения объёма ответственности). Закон устанавливает, что к исполнившему поручителю переходят все права кредитора по обязательству (личная суброгация) – обратные требования к неисправному должнику (ст. 193 ГК). Поручительство прекращается в таких случаях: с прекращением обеспеченного обязательства (на основаниях, предусмотренных Главой 19 (например, исполнением)); по срочным обязательствам – если кредитор в течение 3-х месяцев со дня наступления срока обязательства не предъявил иск к поручителю (Проект – 6 месяцев); по бессрочным обязательствам (или обязательствам до востребования) – по истечении 1 года со дня заключения договора поручительства, если иное не предусмотрено договором; при переводе долга, если поручитель не выразил согласия отвечать за нового должника (ч. 3 ст. 201 ГК). Особые формы поручительства: аваль (односторонняя абстрактная сделка, в силу которой определённое лицо (авалист, кавент) принимает на себя простое и ничем не обусловленное обязательство платежа суммы векселя или чека полностью или в части за счёт другого лица, обязанного к платежу по данному векселю); делькредере (ручательство комиссионера за исполнение третьим лицом сделки, заключённой с ним за счёт комитента по украинскому праву возможно только во внешнеэкономической деятельности – ч. 2 ст. 402 ГК);

(3) Гарантия (ст. 560-569 ГК) В силу гарантии банк или иное кредитное учреждение или страховая организация (гарант) дают по просьбе другого лица (принципала) письменное обязательство уплатить кредитору принципала (бенефициару) в соответствии с условиями даваемого гарантом обязательства денежную сумму по предоставлении бенефициаром письменного требования о её уплате. В Украине положения о гарантии являются весьма размытыми: ст. 196 ГК -- отсылочная диспозиция к положениям о поручительстве. Определено, что к гарантии применяются положения ст. 191 (обязательство отвечать за основного должника, необходимость обеспечения только действительного требования, необходимость оформления в письменной форме) и ст. 194 (прекращение гарантии вследствие прекращения основного обязательства или вследствие необращения кредитора к гаранту в течение 3-х месяцев или по истечении 1 года с момента заключения договора гарантии).

Особенности гарантии: возможна только между юридическими лицами; приводит к возникновению не солидарной, а субсидиарной ответственности у гаранта по отношению к бенефициару; независимость гарантии от основного обязательства (неакцессорный характер); ограничение размера ответственности гаранта суммой гарантии (косвенно установлено). Намного более подробно регулируется новым Гражданским кодексом (ст.ст. 598-607): непередаваемость требований бенефициара к гаранту; ограниченность ответственности гаранта суммой гарантии Гарантия является безотзывной, как и поручительство. Право требования бенефициара может быть реализовано путём подачи иска, соответствующего условиям, предусмотренным в гарантии. Однако сначала нужно обратиться с иском к принципалу – субсидиарность. Несоблюдение требования о письменной форме договора о гарантии влечёт недействительность гарантии.

(4) Задаток (ст. ст. 570-571 ГК) Денежная сумма, выдаваемая одной из договаривающихся сторон другой в счёт причитающихся платежей в доказательство заключения договора и в обеспечение его исполнения. 3 функции задатка: платёжная (в счёт причитающихся платежей); доказательственная (передача задатка свидетельствует о заключении договора); имеет большое значение, например, при заключении договора путём обмена письмами, телеграммами, когда могут возникнуть споры о факте заключения договора, или в случае утраты текста договора; обеспечительная (штрафная) -- в случае неисполнения договорных обязанностей задаток остаётся у кредитора (ст. 571 ГК). Исключение: соглашение сторон о возвращении задатка или невозможность исполнения. В случае неисполнения обязательства задаткополучателем он должен передать другой стороне двойную сумму задатка. Следует отметить, что задаток применятся только к случаям неисполнения, но не ненадлежащего исполнения. Задаток нужно отличать от аванса (предоплаты), имеющего только одну – платёжную – функцию. Поэтому в случае уплаты аванса сторона, не исполнившая своих обязанностей, имеет право требовать возвращение аванса, если только другая сторона не сохраняет права на вознаграждение. Судебная практика идёт по тому пути, что рассматривает заранее переданную сумму как аванс, если иное не будет доказано заинтересованной стороной. Ранее по старому ГК задаток был возможен только в обязательствах с участием только физических лиц. В новом ГК это ограничение снято. Из смысла закона вытекает возможность прекращения обязательства путем превращения задатка в отступное, если стороны об этом договорятся. Неисправная сторона обязана возместить убытки другой стороне с учётом суммы задатка.

(5) Залог (ст.ст. 572-593 ГК, Закон Украины «О залоге» от 2 октября 1992 р., Закон Украины «Об ипотеке» от 5 июня 2003 г.) Залог – это вещный способ обеспечения исполнения обязательства. В римском частном праве залог в общем виде понимался как право на чужую вещь (jura in re aliena). Исторические формы залога: пигнус и фидуция. В силу залога кредитор (залогодержатель) имеет право в случае невыполнения должником (залогодателем) обеспеченного залогом обязательства получить удовлетворение из стоимости заложенного имущества преимущественно перед другими кредиторами. Залог возникает в силу закона или договора. Предметом залога могут быть: имущество, которое может быть отчуждено залогодателем и на которое может быть обращено взыскание; имущественные права (права требования, акции) Не может быть предметом залога: имущество, на которое не может быть обращено взыскание (см. Дополнение №1 к ст. 379 Гражданского процессуального кодекса Украины). национальные культурные и исторические ценности; требования, имеющие личный характер; объекты государственной собственности, приватизация, которых запрещена. Виды залога: (а) Ипотека (от гр. Hypotheke – столб, подставка). Залог недвижимого имущества, при котором предмет залога остаётся у залогодателя. Предмет -любое недвижимое имущество. Договор об ипотеке должен быть нотариально удостоверен. Особые правила – для ипотеки целостного имущественного комплекса – право залогодержателя на финансовое оздоровление предприятия (включая введение своих представителей в руководство). По правилам ипотечного залога осуществляется залог транспортных средств и космических объектов, остающихся во владении залогодателя. Регулируется данный вид залога Законом «Об ипотеке». (б) Залог товаров в обороте или в переработке. Предмет: сырьё, полуфабрикаты, комплектующие, готовая продукция – обеспеченные родовыми признаками. Реализованные товары перестают быть предметом залога с момента их вручения приобретателю или транспортной организации, а приобретенные становятся предметом залога с момента возникновения на них права собственности залогодателя – динамичность предмета залога. (в) Заклад Залог движимого имущества, передаваемого во владение залогополучателю (пример: ломбардные операции). (г) Залог имущественных прав Предмет – права требования в обязательствах как настоящие, так и будущие. Срочное право требования может быть предметом залога только до истечения срока. (д) Залог ценных бумаг Залог векселя или иной ценной бумаги осуществляется путём индоссамента и вручения залогодержателю индоссированной ценной бумаги. Если индоссамент невозможен, ценная бумага передаётся по соглашению сторон. Особый порядок – для акций ЗАО: залогодателем и залогодержателем могут выступать только учредители ЗАО. Особые формы залога, предусмотренные иным законодательством: налоговый залог (Закон «О порядке погашения задолженности перед бюджетом и государственными целевыми фондами»); избирательный залог (Закон «О выборах народных депутатов»); залог в международном обороте; морской залог.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий