ЗМІСТ.
1. Вступ…………………………………………ст. 2
2. Поняття, загальна характеристика та класифікація основних засад кримінального судочинства……………..ст.3
3.Характеристика окремих принципівкримінального процесу………………………………………….ст.12
3.1.Загальноправові (конституційні) принципи кримінального процесу України………………………………..ст.12
3.2. Спеціальні (міжгалузеві) принципи кримінального процесу України………………………………..ст.34
4.Висновок…………………………………ст.43
5. Література……………………………………ст.44
ВСТУП.
Неможливо збудувати будівлю, не маючи фундаменту та загального уявлення про неї. У кожному окремому явищі є елементи загального. Щоб зрозуміти це, не можна обмежитися вивченням лише окремих ознак, особливостей і деталей. Треба вивчати в першу чергу те, що об'єднує і становить їх основу (лат. рrincipium— принцип, засада), оскільки окремі ознаки, риси, деталі не виникають і не існують ізольовано одне від одного. Це правило притаманне всім явищам, що існують у природі, у тому числі і праву.
За В. Далем, «принцип — наукова чи моральна засада, підвалина, правило, основа, від якої не відступають»[1;431].
Відповідно до тлумачного словника української мови «засада — це основне вихідне положення якої-небудь наукової системи, теорії ідеологічного напряму і т. ін.»[2;714].
Кримінальний процес України як діяльність органів дізнання, слідства, прокуратури і суду з порушення кримінальних справ, їх розслідування, судового розгляду регламентується нормами кримінально-процесуального права. Тому принципи кримінального процесу України як основоположні начала цієї діяльності також повинні бути закріплені в кримінально-процесуальних нормах найбільш загального характеру, бо інакше вони не регулюватимуть правову діяльність і відповідні правові відносини.
Поняття, загальна характеристика та класифікація основних засад кримінального судочинства.
Неможливо збудувати будівлю, не маючи фундаменту та загального уявлення про неї. У кожному окремому явищі є елементи загального. Щоб зрозуміти це, не можна обмежитися вивченням лише окремих ознак, особливостей і деталей. Треба вивчати в першу чергу те, що об'єднує і становить їх основу (лат. рrincipium— принцип, засада), оскільки окремі ознаки, риси, деталі не виникають і не існують ізольовано одне від одного. Це правило притаманне всім явищам, що існують у природі, у тому числі і праву.
За В. Далем, «принцип — наукова чи моральна засада, підвалина, правило, основа, від якої не відступають»[1;431].
Відповідно до тлумачного словника української мови «засада — це основне вихідне положення якої-небудь наукової системи, теорії ідеологічного напряму і т. ін.»[2;714].
Однією з основних функцій, які здійснює держава є забезпечення законності і правопорядку. До неї належать соціально-економічні перетворення, заходи політичного характеру, виховно-профілактичні зусилля, застосування примусу щодо осіб, які порушують вимоги закону. В системі заходів такого роду одне із центральних місць посідає діяльність з боротьби зі злочинністю. Закон чітко визначає державні органи, які реалізують конкретні форми діяльності з боротьби зі злочинністю. Це органи правосуддя, досудового слідства, дізнання, органи оперативно-розшукової діяльності, органи розвідки і контррозвідки, виконання вироків та прокурорського нагляду. Всі ці органи мають реальну владу, і неважко передбачити, які негативні наслідки можуть настати, якщо вони діятимуть свавільно. Оскільки діяльність цих органів має підвищену суспільну небезпеку, для неї встановлено підказані міжнародним і національним досвідом та закріплені в законі відповідні правила, процедура. Через те, що ця діяльність пов'язана із застосуванням кримінального закону, її називають кримінальним процесом. Для побудови кримінального процесу необхідні загальні підвалини, загальні ідеї. Щоб визначити, яким у тій чи іншій державі є кримінальний процес, яка політична і правова сутність діяльності органів слідства, прокуратури, адвокатури і суду, треба з'ясувати, які принципові положення, засади покладено в основу їхньої діяльності. Не може йтися про вищу справедливість суду без впровадження у його діяльність тих положень, що забезпечують професіоналізм, абсолютнунеупередженість та об'єктивність.
Відомо три історичні форми кримінального процесу: ранній обвинувальний, який виник із первіснообщинного устрою, середньовічний інквізиційний та нинішній змішаний більш цивілізований, гуманний і змагальний процес. Ці види кримінального процесу з історичною послідовністю змінювали один одного під впливом економічних, політичних, соціальних та інших факторів. Україна на порозі 21 ст. ще має у кримінальному процесі багато рудиментів інквізиційного процесу. Про це свідчить той факт, що досудове слідство перебуває в руках виконавчої влади і значною мірою підпорядковано дізнанню. Суди змушені виконувати не властиву їм обвинувальну функцію, оскільки прокурор не бере участі у розгляді майже половини справ. Суди значною мірою залежать від виконавчої влади, у судових процесах немає дійсної змагальності сторін, не забезпечена повна рівність сторін перед законом і судом, відсутня можливість апеляційного перегляду справи, а поняття презумпції невинуватості, нечітко продекламоване у Кримінально-процесуальному кодексі, постійно порушується на практиці. «В чинному КПК все ще на першому плані перебуває процедура обвинувачення, а захист реально не протистоїть процесуальній діяльності органів досудового розслідування»[3;286-288]. Все це відбивається на правах і свободах людини, на можливості їх реалізації, створює відповідні серйозні проблеми Україні в її стосунках з цивілізованим світом, є перепоною для її нормального розвитку.
Намагання переходу України в нову політичну і соціальну реальність спонукає її до сприйняття і закріплення в Конституції та відповідних законах усіх тих домінуючих у світі передових ідей, які світове співтовариство впроваджує у кримінальному судочинстві. Ці ідеї спрямовані перш за все на поважання гідності людини, на захист її прав і свобод, на обмеження свавілля держави та чиновників. Основні засади судочинства містяться у таких міжнародно-правових актах, як Загальна декларація прав людини, прийнята і проголошена резолюцією 217А(ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 р.; Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, прийнятий резолюцією 2200А (XXI) Генеральної Асамблеї ООН від 16 грудня 1966 р.; Конвенція про захист прав і основних свобод людини, прийнята в Римі 4 листопада 1950 р. та у багатьох інших міжнародних актах.
Із змісту терміна «засада» («основа») випливає, що засадою кримінального процесу може бути визнано не кожне положення, що характеризує організацію і діяльність органів дізнання, слідства, прокуратури та суду, а лише головні, вихідні моменти, на яких у свою чергу ґрунтуються більш детальні положення.
Засадам судочинства у юридичній літературі приділяється багато уваги. Зокрема, М.С. Строгович визначав поняття основних засад кримінального процесу як найважливіші і визначальні правові положення, що на них будується кримінальний процес, які характеризують кримінальний процес як дійовий засіб активної боротьби проти злочинних посягань на державу та правопорядок і які виражають здійснення у кримінальному процесідемократизму і законності. Він вважає, що основні засади кримінального процесу мають визначальне значення для всієї системи процесуальних форм та інститутів і відображають найістотніші риси і властивості кримінального процесу[4;124].
Засади кримінального процесу водночас є засадами судочинства, бо правові положення, що належать до засад кримінального процесу обов'язково діють на стадії судового розгляду.
Ю. П. Янович характеризує засади кримінального процесу як основоположні правові вимоги, що визначають зміст і форму кримінального процесу в цілому, його стадій та інститутів, недодержання яких тягне за собою несприятливі наслідки у вигляді скасування прийнятих у справі рішень. На його думку, суть засад кримінального процесу полягає в тому, що це норми загального і визначального характеру, які містяться у Конституції, КПК та інших правових актах, що відображають істотніші риси і властивості кримінального процесу. Причому ці норми первинні, тобто такі, що не випливають з інших норм, вони конкретизуються в окремих кримінально-процесуальних нормах. Норми-засади діють у всіх чи кількох стадіях кримінального процесу і обов'язково виявляються у центральній його стадії — судовому розгляді[5;28-29].
І.В. Тиричев до засад кримінального процесу відносить правові норми, які визначають права і свободи людини і громадянина у кримінальному процесі[6;88].
З точки зору В.М. Тертишника засади кримінального процесу — це закріплені в законі основоположні ідеї, начала, найзагальніші положення, які визначають суть і зміст діяльності суб'єктів процесу, процесуальну форму здійснення правосуддя. Ці засади являють собою загальні правила поведінки визначального характеру, які дістали закріплення у законі, звернені своїми правовими вимогами до всіх учасників процесу, мають загальнообов'язковий характер, забезпечуються заходами державного примусу та мають правовий механізм реалізації[7;26].
На думку Л.Т. Ульянової, засадами кримінального процесу можуть бути не будь-які, довільно вибрані погляди на форми й методи судочинства, а лише ті, що відповідають соціально-економічним умовам розвитку суспільства і можуть бути реалізовані в умовах організації розслідування і розгляду кримінальних справ на демократичних засадах[8;58].
Найбільш обгрунтовано, на наш погляд, дано визначення поняття засад кримінального процесу у працях М.М. Михеєнка. До критеріїв їх визначення він відносить таку сукупність властивостей: 1)найзагальніші, вихідні положення, ідеї, які мають фундаментальне значення для кримінального процесу, визначають його спрямованість, побудову в цілому, форму і зміст його стадій та інститутів; 2) вони виражають панівні в державі політичні і правові ідеї, які стосуються завдань та способу здійснення судочинства в кримінальних справах; 3) вони мають бути закріплені в нормах права; 4) повинні повністю діяти у всіх або кількох стадіях кримінального процесу і обов'язково у його центральній стадії — стадії судового розгляду; 5) порушення будь-якої засади означає незаконність рішення у справі і обов'язково тягне за собою його скасування [9;101].