регистрация / вход

Проблема гендерної нерівності

Поняття гендерної політики, її сутність і особливості, місце та значення в сучасному суспільстві. Сучасні проблеми гендерної політики в Україні, методи та шляхи їх подолання. Діяльність програми подолання гендерної нерівності в Україні, її ефективність.

Проблема гендерної нерівності та шляхи її подолання в Україні

Зміст

Вступ

1. Поняття і проблеми гендерної політики

2. Міжнародне та українське законодавство з питань гендерної рівності

3. Програма подолання гендерної нерівності в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Додаток

Вступ

Зараз все частіше постає питання про рівність між чоловіком та жінкою. Думки різних людей часом діаметрально протилежні: від того, що повинна бути абсолютна рівність, до того що такої рівності принципово бути не може. Де ж знайти істину?

Протягом історії людства ми спостерігаємо неодноразову зміну суспільних устроїв, матріархат змінювався патріархатом. Але досить часто в історії ми можемо знайти згадки про явище, яке було властивим для будь-якого суспільства, а саме – пригнічення та дискримінація жінок.

Сучасна демократія скасувала середньовічну суспільну ієрархічну систему та привілеї, пов’язані з суспільним становищем та статевою належністю, й проголосила принцип рівності усіх перед законом. Раніше для суспільства були характерними такі явища, як пригнічення та дискримінація жінок, але в останні роки велику силу набув рух за емансипацію, який пропагує надання рівних прав і можливостей жінкам на ряду з чоловіками. З іншого боку, в таких розвинутих країнах, як США, де активно розвивається емансипація жінок, зростає відсоток розлучень та набув широкого розповсюдження розпад сімей. Такі соціальні недуги поширилися не в останню чергу і внаслідок надмірного наголосу на рівноправ’ї чоловіків та жінок. Бо дуже часто проголошується багато слів і гасел, які далеко не завжди виконуються в реальному житті.

Становлення громадянського суспільства – процес складний і багатоманітний. Він, в числі інших демократичних перетворень, передбачає утвердження рівних можливостей для самореалізації як жінок, так і чоловіків (гендерної рівності). Як свідчать останні дослідження загальноєвропейських організацій, на сьогодні 64 відсотки європейців вважають, що в Європі ще й досі поширена дискримінація за ознакою статі. Понад половину громадян Європейського Союзу вважають недостатніми заходи, що вживаються для забезпечення рівних можливостей для жінок та чоловіків в їхніх країнах, та вважають необхідним продовження роботи щодо подолання проявів дискримінації, в тому числі й за ознакою статі. Що вже казати про Україну, де процес побудови демократичної правової держави і громадянського суспільства тільки-но розпочався!

Протягом кількох останніх десятиліть світова і національна правотворча практика поповнилися помітною кількістю нових документів стосовно прав людини. Значна частина цих документів відноситься до регулювання правового статусу жінки. Актуальність даної теми полягає у тому, що і в наш час існує широка дискримінація жінок, порушення їх прав. Права жінок – це особлива категорія прав людини, яка потребує досконалої та юридично сильної правової бази. Права жінок потребують особливого захисту з боку держави. У своїй роботі я спробую запропонувати шляхи подолання гендерної нерівності в Україні.

Структурно робота складається з трьох розділів: в першому – Поняття і проблеми гендерної політики – розкривається поняття „гендер” та окреслюються головні проблеми гендерної політики; у другому – Міжнародне і українське законодавство з питань гендерної рівності – дається огляд нормативно-правових і міжнародно-правових актів, які регулюють дане питання; в третьому – Програма подолання гендерної нерівності в Україні – я запропоную конкретну програму подолання гендерної нерівності в Україні.


1. Поняття і проблеми гендерної політики

Концепція і практичне застосування гендерної рівності є центральними поняттями сталого розвитку суспільства. У гендерній рівності не йдеться про питання жінок. Мова йде про рівну участь чоловіків та жінок у покращенні умов як їхнього власного життя, так і життя громади.

Хоча за останні часи було досягнуто значного прогресу у сфері гендерної рівності, проте все ще дуже багато залишається зробити. Ціллю гендерної рівності є підтримка досягнення рівності між жінками та чоловіками з метою забезпечення стабільного розвитку суспільства, подолання будь-яких проявів дискримінації. (Див. Додаток № 1)

Метою політики гендерної рівності і її практичного застосування є:

• Підтримка рівноправної участі жінок поряд з чоловіками у прийнятті рішень для забезпечення стабільного розвитку суспільства;

• Підтримка жінок та дівчат у реалізації своїх людських прав;

• Зменшення гендерної нерівності у доступі до ресурсів та результатів розвитку, а також у здійсненні контролю над ними.

Існує сім керівних принципів:

• Гендерна рівність є інтегральною частиною всіх програм, проектів та стратегій;

• Досягнення гендерної рівності вимагає визнання того, що кожна політика, програма чи проект різною мірою стосується чоловіків та жінок;

• Досягнення гендерної рівності не означає того, що жінки стануть такими самими як чоловіки;

• Наданням жінкам більших повноважень є центральним питанням у досягненні гендерної рівності;

• Забезпечення рівної участі жінок та чоловіків у прийнятті економічних, соціальних та політичних рішень;

• Гендерної рівності не можна досягти через партнерство між жінками та чоловіками;

• Досягнення гендерної рівності вимагає спеціальних заходів для усунення гендерної нерівності людей.

Поступ жінок та досягнення рівності між жінками та чоловіками є основою людських прав та умовами для досягнення соціальної справедливості, тому його не можна розглядати окремо від питання проблем жіноцтва. Це є єдиний спосіб побудови стабільного, справедливого суспільства. Повноваження жінок та гендерна рівність є реквізитами для досягнення політичної, економічної, культурної та соціальної безпеки усіх людей. Гендерна рівність посідає важливе місце у забезпечені розвитку здорового суспільства та знаходиться в центрі економічного та соціального прогресу. Результати розвитку не можна максимізувати та підтвердити не приділивши належної уваги потребам та інтересам жінок і чоловіків.

Цілі зниження рівня малозабезпеченості та досягнення гендерної рівності є чіткими та взаємопов'язаними. Гендерна нерівність сприяє посиленню малозабезпеченості, збереженню її від покоління до покоління, і послаблює спроможність жінок та дівчат подолати її. Нерівність не дає можливості жінкам та дівчатам скористатися можливостями, які роблять їх більш стійкими у кризових ситуаціях. Щоб досягти зниження рівня малозабезпеченості, нерівності необхідно знищити обмеження з якими стискаються дівчата та жінки. Такі обмеження включають низьку мобільність, низьку самооцінку, поганий доступ до ресурсів та контроль над ними, недостатній доступ до основних соціальних послуг, до навчання й загального розвитку особистості, до інформації та технології, до прийняття рішень у державі, юридичних організаціях та організаціях приватного сектору, а також недостатню роль у громадах та родині.

Погляд з боку на проблему малозабезпеченості дає можливість аналізувати кореневі причини та фактори малозабезпеченості та ставить цю проблему в контексті економічних та соціальних проблем країни. Він

підсумовує інформацію з точки зору джерел, надходжень, споживань, економічної діяльності, доступу до сфери обслуговування, житлових умов малозабезпечених, а також оцінює співвідношення малозабезпеченості тендерними, етнічними та іншими характеристиками.

Гендерна справедливість передбачає справедливе ставлення до жінок та чоловіків. Для забезпеченості справедливості необхідним є доступ до заходів, які компенсують історичні та соціальні невигоди, які позбавляють можливості чоловіків і жінок діяти на провідному рівні. Справедливість веде до рівності. Гендерна рівність передбачає однаковий статус для чоловіків та жінок. Гендерна рівність означає, що чоловіки та жінки мають однакові умови для реалізації своїх людських прав та однаковий потенціал для здійснення свого внеску у національний, політичний, економічний, соціальний, культурний розвиток, а також рівні права на користування результатами цього розвитку. Таким чином гендерна рівність означає рівну оцінку суспільством схожого та відмінного між чоловіками та жінками, а також змінність ролей, які вони відіграють, визнання рівності їх повноважень. (Див. Додаток № 1) Повноваження для жінок і чоловіків означають можливість здійснення контролю над своїм життям: побудова особистих планів, набуття вмінь та навичок, виховання самовпевненості, вирішення проблем та виховання віри у власні сили. Це не є лише колективним, соціальним та політичним процесом, це також індивідуальний процес – і не лише процес, а й результат. Сторонні люди не можуть надати повноважень жінкам - лише жінки можуть уповноважити себе робити вибір чи виступати від свого імені. Проте різноманітні заклади, включаючи міжнародні агенції співпраці, можуть надавати підтримку процесам розвитку самовпевненості, віри у власні сили та допомагати жінкам будувати власні плани.

Гендерний аналіз є необхідним інструментом для розуміння локального контексту та підтримки гендерної рівності. Гендерний аналіз оцінює один із видів відносин, які існують між жінками і чоловіками. Він визначає різницю між тими ролями, які відіграють жінки та чоловіки, дівчата та хлопці вдома, у громаді, на роботі, у політичних процесах та економіці. Результатом цих різних ролей є, як правило, менший доступ жінок, порівняно з чоловіками, до ресурсів та до процесу прийняття рішень і здійснення контролю над ними.

Гендер визначають як соціально сконструйовані ролі та обов’язки жінок та чоловіків. (Див. Додаток № 1) Концепція гендера також включає можливі характеристики, здібності та типову поведінку, притаманну жінкам та чоловікам (жіночому та чоловічому роду). Ці ролі та обов’язки змінюються з плином часу, а також у різних культурах вони є різними. Гендерний поділ праці визначають як різну роботу, яку, як правило, виконують жінки і чоловіки у суспільстві чи вдома. Такі фактори як освіта, технологія, економічні зміни та раптові кризи, такі як війна та голод, призводять до змін у розподілі гендерних ролей та гендерного поділу праці. Досліджуючи гендерний поділ праці, стає зрозуміло, що завдання жінок та чоловіків є незалежним одне від одного, і що жінки, як правило, виконують більший обсяг неоплачуваної роботи дома та в громаді.

Гендерний аналіз надає інформацію, яка дає можливість визначити найефективніші стратегії та їх результати у конкретних ситуаціях для підтримки гендерної рівності. Наприклад можна визначити програми та проекти, метою яких є підтримка гендерної рівності або початкові принципи для підтримки гендерної рівності в межах програм чи проектів, в яких гендерне питання стоїть серед основних цілей.

Я вважаю, що в наш час дуже важливо щоб держава не лише ратифікувала необхідні міжнародні документи з питань гендерної рівності, а й провела гендерний аналіз національного законодавства з цього питання. Перш за все необхідно щоб було створено таке соціально-економічне середовище, за якого дотримання та реалізація прав жінки, як і взагалі прав людини, стали реальністю. Саме такі зміни будуть поступово змінювати стару і формувати нову систему суспільних відносин, в основі якої буде не статева, а соціальна і правова складові. Ця система суспільних стосунків і має сьогодні назву „гендер”. І міжнародне, і українське законодавство передбачає гендерну рівність, але треба встановити певний контроль за його дотриманням і тоді, на мою думку, гендерна нерівність буде поступово зникати.

2. Міжнародне та українське законодавство з питань гендерної рівності

Основним (базовим) міжнародно-правовим документом, спеціально присвяченим захисту прав жінок, є Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. Для спостереження за ходом її здійснення було засновано Комітет по ліквідації дискримінації щодо жінок, що складався на момент обрання чинності Конвенцією з вісімнадцяти експертів. Конвенція була прийнята з метою недопущення дискримінації жінок, оскільки держави-учасниці занепокоєні тим, що, незважаючи на вже прийняті Організацією Об’єднаних Націй та її установами загальні резолюції, декларації та рекомендації, як і раніше мала місце значна дискримінація щодо жінок, що перешкоджало і перешкоджає участі їх на рівні з чоловіками у політичному, соціальному, економічному та культурному житті своєї країни, заважає зростанню добробуту суспільства і сім’ї тощо. Конвенція визначає поняття «дискримінація щодо жінок» як будь-яке розрізнення, виняток або обмеження за ознакою статті, спрямоване на ослаблення чи зведення нанівець визнання, користування або здійснення жінками, незалежно від їхнього сімейного стану, на основі рівноправності чоловіків і жінок, прав людини та основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній, громадській або будь-якій іншій галузі. (Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. Права людини. Міжнародні договори України. - Київ,1992. - с. 111.) Зокрема, згідно зі ст. 2 Конвенції держави-учасниці мають включити принцип рівноправності чоловіків і жінок у свої національні конституції або інше відповідне законодавство, якщо цього ще не було зроблено, та забезпечити за допомогою закону практичне здійснення цього принципу. Частина 2 Конвенції присвячена заходам для ліквідації дискримінації щодо жінок у політичному та суспільному житті, а Частина 3 – в галузі освіти та зайнятості.

Велика кількість міжнародно-правових документів щодо забезпечення соціально-економічних прав жінок прийнята також Міжнародною організацією праці. З 1919 р. МОП прийняла 180 конвенцій і 187 рекомендацій з широкого спектра питань у сфері праці. Більшість документів стосується, як чоловіків, так і жінок, за ними жінки користуються такими ж правами, як і чоловіки, в різних сферах. Це основні права людини, зайнятість і навчання, умови праці або техніка безпеки і гігієна праці. Найвичерпніші стандарти містяться в Конвенції про дискримінацію в сфері праці і зайнятості № 111 і рекомендації № 111, прийнятих у 1958 р. Йдеться про проблему дискримінації взагалі за такими ознаками, як колір шкіри, стать, релігія, політичні переконання, походження, соціальній стан тощо. В документах дискримінація визначається як будь-яка відмінність, недопущення або перевага, що призводить до знищення або порушення рівноправності, можливостей або ставлення в сфері праці і занять. (Конвенція щодо дискримінації в галузі праці і занять. Права людини. Міжнародні договори України. - Київ,1992. - с. 173) Конвенція щодо політики зайнятості № 122 і Рекомендація № 122, прийняті в 1964 р., визначають, що країни, які ратифікували ці документи, повинні проголошувати і дотримуватися як основної мети активної політики, спрямованої на підтримку повної, продуктивної і вільно вибраної зайнятості. (Конвенція щодо політики зайнятості. Права людини. Міжнародні договори України. - Київ,1992. - с. 189)

Чи відповідає Конституція та законодавство України базовим міжнародно-правовим актам з цього питання?

Порівняння змісту розділу ІІ Конституції України з міжнародними актами, зокрема з тими, що складають Міжнародну хартію прав людини, а також з Конвенцією про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, свідчить що в Конституції в основному містяться ті ж гарантії щодо забезпечення прав та свобод жінок, що й в міжнародно-правових актах. Це означає, що Конституція України відкриває перед державою та жінками України широку сферу можливостей щодо захисту своїх прав та свобод. Оскільки норми розділу ІІ Конституції подекуди дослівно повторюють зміст міжнародно-правових актів (зокрема – Загальної декларації прав людини), то визнання конкретної норми чи закону неконституційним означає його невідповідність міжнародним стандартам. На даний час норми розділу І та ІІ Конституції, у яких закріплені основні права людини і громадянина, неможливо визнати навіть теоретично такими, що не відповідають базовим міжнародно-правовим актам, оскільки прийняттю її передувала довга і кропітка робота по вивченню міжнародно-правових актів та досвіду інших держав у галузі регулювання прав людини та громадянина.

Принцип рівних прав чоловіків та жінок закріплено не лише в Конституції, а й в інших законодавчих актах: Сімейному кодексі України, Кодексі законів про працю, Кримінальному кодексі, Кримінально-процесуальному кодексі, Цивільному кодексі, Кодексі про адміністративні правопорушення, Законі України про зайнятість населення тощо. (Україна. Закони. Основні чинні кодекси і закони України. – Київ, 2003.)

Конституція України визначає ідеологію і політику держави щодо статусу жінки, її можливостей впливати на економічні та політичні процеси, які відбуваються у суспільстві. В ній, як в основному законі, на законодавчому рівні закріплюється рівність конституційних прав та свобод чоловіка та жінки, а також їх рівність перед законом. Щодо ствердження рівності статей велике значення має ст. 23 Конституції, де наголошується, що «кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей». Зазначається також, що «рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям» (ст. 24) Конституція також проголошує, що всі люди «є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними» (ст. 21) Отже, жінка та чоловік мають в Україні рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя. (Україна. Закони. Конституція України: Із змінами, внесеними згідно із Законом № 2222-І V від 08.12.2004 р. – Київ,2007. – с. 5-16.)

Ліквідація дискримінації жінок, яка зустрічається у буденній практиці українського суспільства, саме і передбачає створення рівних умов для розвитку особистості, для самореалізації індивіда без огляду на його статеву належність. Історично склалося так, що жінки мають менше можливостей виявити власні здібності. Це становище зумовлене двома чинниками – подвійним навантаженням на роботі та вдома, і впевненістю, яка панує в соціальному довкіллі поміж роботодавцями й навіть серед членів їх власних родин, що для жінки найважливішою є самореалізація у сфері материнства, сімейного життя, а все інше – професійне зростання, розвиток здібностей та творчих схильностей – має бути вторинним та підпорядковано її соціальним ролям. Саме ці стереотипи суспільної свідомості і створюють підґрунтя для існування гендерної нерівності в Україні. Хоча в законодавстві нашої держави містяться норми, які мають утверджувати якраз рівні права і можливості чоловіка і жінки. Зокрема правовідносини в галузі майнових і немайнових прав і свобод жінок регулюються головним чином кодифікаційними актами: Цивільним і Цивільним процесуальним кодексами України. Чинне законодавство, визнаючи матеріальні і процесуальні засади охорони прав та законних інтересів фізичних, юридичних осіб і держави не пов’язує цивільно-правові гарантії з суб’єктами права за їх статевими ознаками. (Україна. Закони. Основні чинні кодекси і закони України. – Київ, 2003. – с. 897-976.) На даний час чинне законодавство України принципово не суперечить нормам міжнародно-правових актів. Воно надає жінкам однакову з чоловіками громадську правоздатність і однакові можливості її реалізації. Воно, зокрема, забезпечує їм рівні права при укладанні договорів і управлінні майном, а також рівне ставлення до них на всіх етапах розгляду в судах.За порушення цивільно-правових норм встановлюється однакова відповідальність, як для жінок, так і для чоловіків. Таким чином, цивільне законодавство України встановлює юридичний захист прав жінок на рівній основі з чоловіками.

Конституція України юридично проголошує рівність прав жінок та чоловіків на працю, вибір професії, професійну підготовку та заробітну плату. Але криза в економіці, закриття великої кількості підприємств, невчасна виплата заробітної плати загострює проблему становища жінки на ринку праці. Трудове законодавство України в багатьох випадках декларативно захищає права жінок в цій сфері, але знову ж таки реальна ситуація набагато складніша. Жінкам набагато складніше знайти гарно оплачувану роботу, а декларовані пільги часто тільки сприяють тому, що роботодавці дуже обережно і неохоче беруть на роботу жінок.

Ще однією проблемною сферою життєдіяльності жінки, яка вимагає правового втручання з боку держави, є насильство над жінками. На попередження й ліквідацію даного негативного явища спрямовані статті Кримінального кодексу України, які передбачають кримінальну відповідальність:

- за зґвалтування та насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 152, 153);

- за незаконне проведення аборту (ст. 134);

- за примушування до вступу в статевий зв’язок, статеві зносини з особою, яка ще не досягла статевої зрілості та за вчинення розпусних дій щодо особи, яка не досягла 16 років (статті 154,155,156);

- за створення або утримання місць розпусти і звідництво, проституцію або примушування чи втягнення до заняття проституцією (ст. 302,303);

- за торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо передачі людини (ст. 149) та багато інших. (Україна. Закони. Основні чинні кодекси і закони України. – Київ, 2003. – с. 362-383.)

Але проблема насильства над жінками в нашому суспільстві не зникає, тому, мабуть, треба більш детальніше виписати в адміністративному і кримінальному законодавстві України систему захисту жінок від насильства, посилити покарання за подібні правопорушення.

Верховна Рада України, керуючись Загальною декларацією прав людини, Конвенцією про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, ратифікованими Україною міжнародними договорами про права і свободи особистості, підсумковими документами Всесвітньої конференції із становища жінок: «Дії в інтересах рівності, розвитку і миру»(Пекін 1995р) і постановою Верховної Ради України від 12 липня 1995 р «Про рекомендації учасників парламентських слухань щодо реалізації в Україні Конвенції ООН «Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок», надаючи особливого значення ролі сім’ї та жінок у політичному, економічному історичному та культурному розвитку держави 5 березня 1999 р. Постановою № 473 прийняла Декларацію про загальні засади державної політики України стосовно сім’ї і жінок. Держава взяла на себе обов’язки перш за все забезпечити рівні права і можливості жінкам і чоловікам відповідно до основних умов та свобод людини вирішити інші принципові проблеми, пов’язані з ліквідацією всіх форм дискримінації щодо жінок (Декларація про загальні засади державної політики України стосовно сім’ї та жінок. – Київ, 1999. – с. 11-12)

Узагальнюючи зазначене, можна зробити висновок, що законодавство України побудоване на принципах рівноправності жінок і чоловіків у всіх сферах людської життєдіяльності. Однак існуюча система неприпустимості дискримінації жінок все ж залишається неефективною, поки ще відсутні національні механізми жорсткого контролю за виконанням відповідних законодавчих норм, крім того, на мою думку, необхідно зробити суттєві кроки щодо зміни суспільної свідомості в питаннях гендерної рівності.

3. Програма подолання гендерної нерівності в Україні

Україна в 1980 році ратифікувала Конвенцію ООН "Про лiквiдацiю всіх форм дискримінації щодо жінок". I тим самим підтвердила необхідність втілення в життя ідеї рівноправ’я між жінками i чоловіками в усіх сферах економічного, політичного, соціального, культурного, громадського життя. Але рiвнi права, якi проголошуються в галузі освіти, праці та винагороди за неї постійно порушуються. Існуюча система недопущення дискримінації жінок i її законодавче закріплення все ще залишаються неефективними. Не сформована єдина державна політика, яка була б спрямована на комплексне розв'язання всіх проблем, пов'язаних з дискримінацією жінок.

Основне протиріччя гендерної (гендер – стать людини в суспільному, а не сексуальному вияві) проблеми в українському контексті полягає в тому, що, з одного боку, формування ринкових відносин, процеси первісного накопичення капіталу, часткова деiндустрiалiзацiя, тимчасова депресія соціальних галузей (де ще за радянського часу жінки посідали першість) та формування ринку праці, об'єктивно сприяє дискримінації жінок, виштовхуванню значної частини жінок в сферу домашнього господарства, більшій ймовірності жіночого безробіття, більшій можливості перетворення жінок в групу соціального ризику. З іншого боку, все це відбувається на тлі загальносвітової тенденції збільшення залучення жінок до економічного життя, політичного управління, зростання їх соціально-культурної ролі.

З цього виникає основна проблема практичної політики з "жіночого питання": нейтралізувати негативні наслідки ринкової модернізації щодо соціального становища жінок, щоб ці процеси не призвели до появи гендерного конфлікту у суспільстві, гендерної кризи, зберегти конструктивні традиції жіночості українського менталітету.

Фемiнiзацiя бідності є однією з найважливіших економічних проблем жінок України. Зростання безробіття, зменшення реальної заробітної платні, зменшення прибутків сім’ї важким тягарем лягають на плечі українських жінок. В усіх галузях професійної діяльності жінки отримують близько 70% від заробітної плати чоловіків за виконання рівноцінної роботи. Відсутня ефективна стратегія переквалiфiкацiї, особливо для жінок. Приватна система переквалiфiкацiї дуже коштовна i не може гарантувати подальше працевлаштування. Жінки стають небажаною робочою силою, оскільки працедавці не хочуть обтяжувати свої прибутки більшими, у порівнянні з чоловіками, витратами на забезпечення соціальних гарантій. В новій приватній сфері жiнок-пiдприємцiв небагато, значно менше, ніж чоловіків. Їхній доступ до фінансових i матеріальних ресурсів утруднений внаслідок нерівних стартових умов. Найбільш вірогідний донор робочих місць для жінок – сфера малого бізнесу. Але його розвиткові перешкоджають несприятливе законодавство, відсутність правового та соціального захисту працюючих в сфері малого бізнесу.

З метою вирівнювання становища в економічний сфері варто спрямувати зусилля на:

1) здійснення економічної i соціальної політики з врахуванням потреб жінок, протистояння фемiнiзацiї бідності;

2) сприяння рівноправному доступу жінок до ресурсів, робочих місць та інформації;

3) розширення сфери малого бізнесу як джерела прибутку для жінок. Задля цього необхідні:

- Проведення та реалізація зваженої та стабільної макроекономічної та секторальної політики, яка повинна розроблятися i контролюватися з врахуванням специфічних потреб жіночої частини населення. Кореляція програм в сфері економіки та соціальної політики з метою зменшення негативних наслідків для жінок, якi сьогодні несуть непропорційно більший тягар труднощів перехідного періоду.

- Створення мережі установ соціального захисту та зміцнення державної системи соціальної підтримки, якi даватимуть змогу жінкам протистояти несприятливій економічній ситуації та зберігати необхідний для прожиття рівень доходів.

- Створення комплексної програми подолання жіночого безробіття на підставі початкового проведення об'єктивного та кваліфікованого гендерного аналізу. Розробка плану заходів щодо лiквiдацiї довгострокового безробіття серед жінок.

- Залучення коштів міжнародних фінансових установ не тільки на структурну перебудову економіки, але й на фінансування проектів, що містять в собі потенціал для соціального розвитку жінок.

- Впровадження обов'язкової гендерної експертизи проектів, програм i законодавства щодо структурної перебудови економіки, податкової системи, інвестування, зайнятості, ринків з врахуванням їх впливу на жінок. Впровадження гендерних методик в статистику.

- Створення сприятливих умов для реалізації i підтримки державними установами проектів i програм, що подаються жіночими неурядовими організаціями (далi – НУО) i спрямовані на реалізацію соціальної політики. Введення системи державних грантів для НУО (для проведення гендерних досліджень, створення альтернативних або додаткових програм та проектів переквалiфiкацiї, соціального захисту, соціально-психологічної адаптації, проектів з розвитку малого бізнесу, створення ефективного механізму контролю, моніторингу існуючих економічних стратегій, систем кредитування, зайнятості, соціальної політики держави).

- Здійснення державою політики рівних можливостей для жінок та чоловіків на ринку праці. Розробка, впровадження та забезпечення механізму виконання законодавства про рiвнi можливості як на державних, так i на приватних підприємствах. Ухвалення закону прямої дії щодо заборони дискримінації на ринку праці при наймі, просуванні по службі, наданні пільг та допомоги по соціальному страхуванню.

- Перегляд існуючого трудового законодавства з метою збалансування соціальних виплат жінкам з державних i недержавних джерел для зменшення ризику звільнення або відмови в прийнятті на роботу.

- Розширення мережі курсів переквалiфiкацiї жінок, з метою створення можливості отримання ними знань i навичок, якi дозволяють поліпшити та розширити їхні можливості в плані зайнятості.

- Сприяння поєднанню професійних та сімейних функцій як жінок, так i чоловіків. Просування програм, що створюють послуги для працюючих жінок, якi мають дітей або повертаються на ринок праці після перерви пов'язаної з народженням дитини. Збереження системи доступних побутових послуг: їдалень, хімчисток, пралень i таке інше. Вдосконалення системи кредитування для придбання житла та товарів довгострокового вжитку.

- Введення квалiфiкацiйних тестових програм для визнання професіоналізму та потенціалу жінок в сфері зайнятості. Розробка механізму для просування жінок та сприяння їх професійному зростанню. Поширення системи анонімних квалiфiкацiйних тестів для державних службовців.

- Захист інтересів працюючих жінок шляхом забезпечення їх пропорційного представництва у керівних органах професійних спілок. Врахування інтересів працюючих жінок під час складання колективних договорів та Генеральної тарифної угоди.

- Забезпечення жінкам рівних можливостей в сфері підприємництва, перш за все законодавче створення можливостей для легального та захищеного бізнесу. Розвиток спеціалізованих посередницьких фінансових установ для отримання доступу жiнок-пiдприємцiв до фінансових ресурсів.

- Сприяння процесу об'єднання жiнок-пiдприємцiв, створення консультативних рад жiнок-пiдприємцiв при урядових структурах i органах місцевої влади.

- Підтримка жiнок-фермерiв, орендарів. Підтримка сільських жінок. Вирішення питання про виділення з частини бюджету, що направляється на розвиток АПК, цільової частки для допомоги жіночим господарствам, жiнкам-фермерам i т.д.

- Заохочення i підтримка індивідуальної трудової діяльності жінок та створення ними малих підприємств (в тому числі сімейного бізнесу), самозайнятостi як альтернативної сфери праці жінок.

В умовах гострої демографічної кризи особливого значення набуває проблема здоров'я жінок, як протягом останніх років погіршилося за всіма показниками. Ситуація склалася таким чином, що скорочуються витрати на потреби охорони здоров'я. Значний негативний вплив на стан здоров'я жінок справляє незадовільна екологічна ситуація в багатьох регіонах України. Як i раніше, не на достатньому рiвнi консультування та забезпечення доступу до інформації та послуг у галузі охорони здоров'я, репродуктивного та соціального здоров'я, порушується право на таємницю особистого життя. Гостро стоїть проблема раннього материнства.

Для запобігання подальшому погіршенню рівня здоров'я жінок необхідно здійснювати наступне:

- Розробка законодавства, що передбачає посилення вiдповiдальностi медичних працівників за некваліфіковане надання медичних послуг, помилки в процесі лікування, розголошення конфіденційної інформації про пацієнтів.

- Збереження безкоштовних медичних консультацій та гінекологічного обслуговування для жінок. Здійснення програм для підтримки здоров'я жінок із соціальним забезпеченням (допомоги, виплати).

- Надання більшої уваги репродуктивному здоров'ю жінок. Вирішення проблеми доступності різних видів контрацепції (для чоловіків та жінок); розширення центрів планування сім’ї, консультацій, медичної допомоги. Законодавче оформлення сфери медико-генетичних методів регулювання народжуваності з урахуванням здоров'я жінок та етичних принципів.

- Забезпечення фінансової підтримки дослідженням з безпечних, ефективних, доступних методів та технологій охорони репродуктивного та статевого здоров'я чоловіків та жінок, а також методів захисту від ВIЛ/СНIДу та інших захворювань, якi передаються статевим шляхом, методів діагностики таких захворювань.

- Розробка i здійснення Програми екологічного захисту здоров'я жінок i генофонду нації.

- Покращення профілактики онкозахворювань жінок. Проведення інформаційної кампанії про фактори ризику для жінок. Здійснення медичних досліджень впливу ліків на здоров'я жінок.

- Надання особливої уваги здоров'ю дівчат, пропаганді здорового образу життя, включаючи фізичну активність. Збереження та підтримка безкоштовних спортивних гуртків та секцій. Забезпечення того, щоб інформація i підготовка з питань охорони здоров'я та харчування стала невід’ємною частиною усіх освітянських програм для дітей та дорослих, рекламувалась через ЗМI.

- Введення гендерного підходу до медичної статистики. Формування та регулярна публікація даних про стан здоров'я жінок та дітей, смертність, захворюваність.

Україна ратифікувала більшість міжнародних документів в галузі захисту прав людини, але законодавча база нашої держави ще не в повній мiрi відповідає міжнародним стандартам. Зокрема не ратифіковані деякі важливі міжнародні угоди, в тому числі "Декларація про лiквiдацiю насильства щодо жінок", деякі конвенції Міжнародної Організації Праці та iншi документи. Повільно створюється національний механізм забезпечення реалізації та контролю за виконанням законодавства щодо захисту прав людини, зокрема жінок. Тому конче необхідно:

- Ратифікація Україною міжнародних та європейських документів в галузі прав людини, зокрема "Декларації про лiквiдацiю насильства щодо жінок". Впровадження національного механізму реалізації та контролю за дотриманням прав людини.

- Проведення гендерної експертизи українського законодавства i приведення його у вiдповiднiсть до Конвенції "Про лiквiдацiю всіх форм дискримінації щодо жінок" та інших міжнародних документів.

- Створення та сприяння зміцненню національних установ для захисту прав людини (з врахуванням гендерного аспекту). Створення мережі спеціальних бюро по розслідуванню випадків порушення прав людини, в тому числі прав жінок. Розробка та використання вже розроблених спеціальних методик для виявлення та правильного документування випадків дискримінації за ознакою статі i для притягнення винних до вiдповiдальностi. Залучення до цієї діяльності членів правозахисних та жіночих організацій, якi мають досвід такої роботи.

- Перегляд та корегування законодавства з метою гуманного ставлення до жiнок-в'язнiв.

- Проведення політики, сприятливої для розвитку жіночих груп. Сприяння розвиткові громадських неурядових організацій (далi НУО), що спрямовані на вирішення проблем жінок. Зміна законодавства щодо НУО: порядку реєстрації, податкового навантаження, звітності.

- Організація юридичного всеобучу жінок. Підтримка незалежних правозахисних видань при умові виділення в них питань захисту прав жінок.

- Обов'язкове проведення просвітницьких та навчальних дій, присвячених питанням дотримання прав людини та загальнолюдських прав жінок серед державних службовців, в тому числі, особистого складу мiлiцiї та військових сил, спiвробiтникiв в'язниць та інших правоохоронних та каральних закладів, службовців у справах міграції, представників судових органів, викладачів усіх рiвнiв та типів навчальних закладів. Розробка переліку найбільш актуальних тем, підготовка методичних посібників та проведення курсів викладання з цих дисциплін, із залученням відповідних фахівців.

Насильство щодо жінок є одним з ключових соціальних механізмів, за допомогою якого жінок спонукають займати підлеглий стан порівняно з чоловіками. Зростання насильства щодо жінок є глобальною проблемою. Гостро вона стоїть i в Україні, а це – серйозна перешкода для досягнення рівноправності та дотримання прав жінок. Тому розробка комплексного i багатодисциплiнарного підходу до вирішення важливого завдання з лiквiдацiї насильства щодо жінок в родині, суспільстві та державі є важкою, але необхідною метою. Задля цього необхідно здійснити:

- Перегляд Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів України та іншого кримінального, адміністративного, а можливо і цивільного та сімейного законодавства з метою вдосконалення системи захисту жінок від насильства.

- Посилення вiдповiдальностi посадових осіб, працівників мiлiцiї, служби безпеки та інших державних органів, котрі вдаються до насильства над жінками під час здійснення своїх посадових обов’язків. Посилення вiдповiдальностi за розголошення службової інформації працівниками правоохоронних органів, що може викликати небезпеку для жiнок-свiдкiв чи жертв насильства.

- Створення механізмів, за допомогою яких жінки могли б повідомляти про акти насильства, спрямовані проти них, в умовах конфiденцiйностi та безпеки, а також висувати звинувачення проти осіб, якi здійснили насильство.

- Створення мережі послуг, центрів реабiлiтацiї для жінок, які стали жертвами насильства, в тому числі і в родині. Підтримка діяльності існуючих в Україні кризових центрів для жінок. Підтримка iнiцiативних груп, НУО, діяльність яких спрямована на поширення знань про проблеми насильства щодо жінок з метою лiквiдацiї насильства. Розповсюдження інформації про існуючі види допомоги жінкам – жертвам насильства.

- Розробка допоміжних програм та забезпечення підготовки працівників системи первинного медико-санітарного обслуговування та мiлiцiї з метою виявлення та лікування дівчат i жінок, якi постраждали від насильства. Проведення відповідних тренінгів з працівниками медичних закладів, мiлiцiї.

- Створення та активне впровадження навчальних програм для працівників судових, правоохоронних та інших юридичних установ, медичних, соціальних, освітніх організацій з метою підвищення їх обізнаності щодо природи актів, якi порушують принцип рівних прав, з метою гарантування жінкам справедливого поводження.

- Проведення досліджень, збір статистичної інформації та періодичне оприлюднення державними виконавчими органами звітів про рівень насильства щодо жінок i виконувані заходи в цій сфері.

Ще однією з найскладніших проблем для жінок України є низький рівень їх участі в керівництві державою i політичних структурах. Організація Об'єднаних Націй рекомендує всім державам, що підписали Пекінську Платформу Дій домагатися рівного представництва чоловіків i жінок у владних структурах, в державно-адміністративних установах, здійснювати заходи для суттєвого зростання кількості жінок на всіх державних, урядових та адміністративних посадах. З метою здійснення заходів по забезпеченню рівного доступу чоловіків та жінок до важелів влади необхідно:

- Цiлестпрямоване забезпечення збалансованості представництва жінок та чоловіків при призначенні у органи державної влади. Включення жінок в структури виконавчої та законодавчої влади (створення систем просування жінок, підготовка до виборів).

- Проведення регулярного збору, аналізу та розповсюдження кількісних та якісних даних щодо залучення жінок та чоловіків на керівні посади в державному i приватному секторах. Заохочування зусиль та діяльності тих підприємств та організацій, де дотримуються рівності статей в управлінні.

- Прийняття рішень в сфері політики з проведенням аналізу їх наслідків відповідно для чоловіків та жінок.

- Створення умов для рівного представництва жінок i чоловіків в керівництві партійних та громадських організацій, включення гендерних проблем в партійні програми та створення системи просування жінок в недержавних організаціях.

- Створення Ради експертів з питань становища жінок при Президенті або Кабінеті Мiнiстрiв з дорадчими функціями. Запровадження обов'язкового проведення Радою експертів гендерної експертизи проектів законів та інших нормативних актів, з подальшим поданням пропозицій до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Мiнiстрiв, зацікавлених міністерств.

- Запровадження політики підготовки щорічних Національних доповідей Уряду щодо становища жінок в Україні з обов'язковим оприлюдненням цього звіту через засоби масової інформації та заслуховування його під час щорічних слухань стану "жіночого питання" на засіданні Верховної Ради України.

- Створення Громадських Рад, як форми горизонтальної взаємодії, при керівниках місцевих державних адмiнiстрацiй, з дорадчими та інформаційними функціями. Створення інституту радників (на громадських засадах) з жіночих питань при губернаторах областей i мерах міст.

Як бачимо, необхідно комплексно підійти до проблеми подолання гендерної нерівності в Україні, розробити i реалізувати цільові програми спрямовані на покращення становища жінок, впровадити практику двосторонніх та багатосторонніх угод між державними органами та неурядовими організаціями, створити робочі групи з представників жіночих неурядових організацій та державної влади з конкретних напрямків діяльності. Лише за такого підходу можливі суттєві зрушення в питанні досягнення гендерної рівності в Україні.

Висновки

У ХХ ст. жінки з усього світу започаткували активний міжнародний рух за права жінок. Наслідки цієї діяльності особливо відчутні на міжнародному рiвнi. Держави перше в історії виявили підтримку захисту прав жінок i визнали необхідність досягнення справжньої рівності в правах і можливостях чоловіків і жінок. Однак, незважаючи на багатообіцяючі зміни в міжнародному праві та практиці, жінки з усього світу ще стикаються з повсякденною реальністю нехтування їхніми правами. Крім того, їм часто бракує засобів та знань, необхідних для використання системи прав людини, для боротьби проти зловживань. Чимало жінок не знають про жіночий рух або сприймають його як щось абстрактне, що їх не стосується. Хоча активна діяльність протягом останнього десятиліття зробила права жінок більш окресленими, зараз же завдання полягає в тому, щоб зробити їх більш досяжними.

Гендер – соціокультурна категорія та колективні уявлення, завдяки яким бiологiчнi вiдмiнностi статей переводяться на мову соціальної та культурної диференціації. Поняття гендер походять від грецького „генос” („Походження”, „матеріальний носій спадковості”, „той, що народжує”). Термін „гендер” введено в соціальні науки Енн Оклей в 70-ті роки ХХ ст. Соціологи проводять різницю між чоловіком та жінкою за такими ознаками: бiологiчна стать, гендерна iдентифiкацiя, гендернi ролі. Гендер має соціальний та правовий аспект. Основою правового статусу особистості є її фактичний соціальний статус, тобто реальний стан людини в суспільстві. Право вводить цей стан в законодавчі рамки. В соціальному відношенні статус являє собою певну систему соціальних можливостей людини.

Гендерна рівність є однією з ознак правової держави. Держава зобов'язана забезпечувати дотримання прав людини, передбачених міжнародним законодавством. Навіть тоталітарна держава, якою наприклад був Радянський Союз, ретельно підтримувала гендерну рівність. Кількість жiнок-iнженерiв дорівнювала кількості чоловіків. Навіть в космос Радянський Союз відправив жінок одразу після чоловіків. В радянські часи жінки займали пости керівників підприємств та директорів установ. Але працюючи інженерами та директорами, жінки були змушені тягнути на собі тягар домашнього господарства та виховання дітей. Середньостатистична радянська дружина відпрацьовувала 8 годин на виробництві (нерідко шкідливому, оскільки робота там краще оплачувалася та дозволяла раніше піти на пенсію), проводила ще 1,5 години в громадському транспорті, а потім відпрацьовувала ще 5-7 годин у плити, з дітьми або за пранням. Крім того, радянське суспільство було глибоко патріархальним за своїм світосприйняттям, в суспільній свідомості укорінився принцип поділу праці, професій і занять на чоловічі і жіночі, а деякі виключення лише підтверджували загальне правило.

Яким же є становище жінок в Україні на сьогоднішній день? Основною проблемою є декларативний характер гендерної рівності та формальність прав жінок. Реальна ситуація багато в чому є прямо протилежною правовим нормам. Основними жіночими проблемами є домашнє насильство, проституція та торгівля жінками, наркоманія, безробіття, відсутність послідовної державної політики в цій сфері. Особливої гостроти набула проблема сексуальних зазіхань, якi вважаються нормою у відносинах між керiвниками-чоловiками та пiдлеглими-жiнками. Чинне законодавство de jure гарантує чоловікам та жінкам України рiвнi права та можливості, але наскільки вони реально допомагають жінкам відчути себе вільними та рівними в політичній, культурній, соціальній, економічній сфері, у працевлаштуванні та в повсякденному житті?

Принцип гендерної рівності закріплений в Конституції України. Статті 3, 21, 23, 24 Конституції закріплюють рівність чоловіків та жінок в усіх сферах життя. Частина третя ст. 24 Конституції України, безпосередньо присвячена подоланню дискримінації стосовно жінок в Україні та наголошує на тому, що рівність прав жінок i чоловіків забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-полiтичнiй та культурній діяльності, у здобутті освіти та професійній підготовці, у праці та винагороді за неї i так далi. Йдеться також про те, що створюються умови, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством. Мова йде про правовий захист, матеріальну і моральну підтримку материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам та матерям. (Україна. Закони. Конституція України: Із змінами, внесеними згідно із Законом № 2222-І V від 08.12.2004 р. – Київ,2007. – с. 8.) Законодавчо чоловіки позбавлені такої можливості. Саме такий підхід є характерною ілюстрацією формального розуміння принципу гендерної рівності.

Окрім цього Україною ратифікована ціла низка міжнародних документів, зокрема базова з цих питань – Конвенція про лiквiдацiю всіх форм дискримінації щодо жінок. Наскільки ці нормативні акти вплинули на розвиток гендерної рівності в нашій країні? По-перше, вони носять виключно декларативний характер та не забезпечені механізмами реалізації, тобто фінансовими та організаційними ресурсами для забезпечення даних зобов'язань, по-друге, громадянське суспільство в Україні на сьогоднішній день, нажаль, не є силою, яка здатна вплинути на гендерну ситуацію в країні. Отож, законодавче закріплення гендерної рівності не допомогло жінкам добитися реального рівноправ’я. Та найбільш відчутна гендерна нерівність у декількох сферах – праці та зайнятості, в сфері політики, у сімейному та повсякденному житті.

З розвитком в країні ринкових відносин жінки, як i всі громадяни отримали можливість для відкриття власної справи. Доля жінок в загальній кількості підприємців складає близько 30%. В основному вони зайняті в малому та середньому бізнесі. У великому бізнесі жінки – рідкість. Становлення жіночого бізнесу в основному відбувається за рахунок iнiцiативи жінок, а не як результат дії спеціальних державних програм. Жіночий бізнес орієнтований в основному на роздрібну торгівлю, медицину, культуру та науку. Соціологи стверджують, що жінки у бізнесі демонструють більшу схильність до компромісів у взаємодії з партнерами, більше враховують моральні та етичні принципи. Але жiнки-пiдприємцi – лише незначна частка працюючих жінок. Серед найманих працівників показником дискримінації є рівень заробітної плати. В цілому рівень жіночої заробітної плати складає 2/3 чоловічої. Гендерна нерівність в оплаті праці є прямим порушенням принципу рівної оплати за рівну працю. Майже в усіх галузях народного господарства жінки займають низькооплачувані посади. Всі ці роки на ринку праці простежується ще одна закономірність: чоловіки витісняють жінок з перспективних і добре оплачуваних посад. Традиційні стереотипи масової свідомості суттєво обмежують можливості кар'єрного росту для жінок та негативно впливають на їх сімейні відносини як тільки вони добиваються перших успіхів. При працевлаштуванні у жінок менше шансів, ніж у чоловіків, отримати вакантне місце. До того ж нерідко роботодавець зазначає, що конкурс оголошується виключно для чоловіків. Чи є така позиція роботодавців виправданою? Так, дійсно, жінка може раптом піти у декретну відпустку, у відпустку по догляду за дитиною, але чоловіки частіше вживають спиртне, що відбивається на виконанні їх службових обов’язків. Така очевидна нерівність позицій жінок та чоловіків на ринку праці призвела до фемiнiзацiї бідності. Сьогодні кожна третя жінка має рівень доходів, що дорівнює прожитковому мінімуму. Жінки складають більшість у найбільш соціально незахищених категоріях громадян: пенсіонери, безробітні, працюючих у бюджетній сфері. Скрутне матеріальне становище нерідко штовхає жінок на заробітчанство, вони їдуть в основному нелегально, залишаючи малолітніх дітей на своїх родичів, що нерідко означає на призволяще. Окрім того, як правило, наші спiввiтчизницi змушені перебувати за кордоном у нелегальному статусі, що нерідко призводить до негативних наслідків, часто такі жінки стають об'єктом продажу та подальшої сексуальної експлуатації.

Ще однією з латентних проблем нашого суспільства є домашнє насильство. За неофіційними даними (офiцiйнi данi з цієї проблеми відсутні) кожна 5 жінка в Україні була жертвою домашнього насильства. Фактично, в Україні до сьогоднішнього дня немає реабiлiтацiйних центрів для жертв домашнього насильства, якi стали нормою для цивілізованих країн. Кваліфікована правова допомога є недоступною для більшості жінок, якi потрапили в скрутну ситуацію. Органи внутрішніх справ обирають у подібних ситуаціях тактику „невтручання у внутрішньо сімейні конфлікти”. Отже, виникає замкнене коло. Куди звернутися жертві? Було б доцільним посилити вiдповiдальнiсть за домашнє насильство та привернути увагу органів внутрішніх справ на необхідність вжиття виховних та запобіжних заходів проти домашнього насильства.

Ще однією проблемою є сфера політики. Прекрасна стать складає 53% населення країни, кількість жіночих організацій зростає, а кількість жінок в органах влади зменшується. Успішних і відомих жінок-політиків чи державних діячів в Україні дуже мало, їх можна перерахувати по пальцях: Тимошенко, Богатирьова, Супрун, Семенюк, Вітренко, Богословська, ще декілька менш відомих прізвищ і практично все. Про яку гендерну рівність в цій сфері може йти мова!

Узагальнюючи, можна сказати, що на шляху до встановлення гендерної рівності у нашому суспільстві стоять наступні чинники:

- Стереотипи масової свідомості, якi й досі розглядають жінку як слабку у порівнянні з чоловіком істоту, яка є другорядною в суспільному, політичному та економічному житті, чоловіча ідеологія є породженням тоталітарної системи, але виховання спроможне змінити гендерну ментальність.

- Кризова економічна ситуація (i особливо безробіття, яке часто штовхає жінок на заробітчанство, що нерідко призводить то продажу жінок та подальшої сексуальної експлуатації) та переважаючий на ринку праці попит на працівників-чоловіків, а не жінок.

- Слаборозвинуте громадянське суспільство, у тому числі пасивність жіночих організацій та окремих жінок у відстоюванні своїх законних прав та свобод.

- Відсутність національного механізму щодо забезпечення рівних прав i можливостей жінок i чоловіків в усіх сферах суспільного життя.

Ситуація в сьогоднішній Україні потребує створення і реалізації державної програми подолання гендерної нерівності,адже зміни у становищі жінок в Україні можливі лише за умови послідовної державної гендерної політики. Сподіваюся, що моє дослідження допоможе привернути увагу до цієї проблеми багатьох звичайних громадян і державних чиновників.

Список використаної літератури

1. Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок.// Права людини. Міжнародні договори України. – Київ, 1992.

2. Конвенція щодо дискримінації в галузі праці і занять.// Права людини. Міжнародні договори України. – Київ, 1992.

3. Конвенція щодо політики зайнятості.// Права людини. Міжнародні договори України. – Київ, 1992.

4. Україна. Закони. Основні чинні кодекси і закони України. – Київ, 2003.

5. Україна. Закони. Конституція України: Із змінами, внесеними згідно із Законом № 2222-ІV від 08.12.2004 р. – Київ, 2007.

6. Декларація про загальні засади державної політики України стосовно сім’ї та жінок. – Київ, 1999.

7. Власенко Н.С., Виноградова Л.Д., Калачова І.В. Гендерна статистика для моніторингу досягнення рівності жінок і чоловіків. – Київ, 2005.

8. Запобігання домашньому насильству і торгівлі жінками. Підручник з проведення тренінгів. – Winrock International: Київ, 2001

9. Права жінок. Міжнародні та національні правові документи. Організація жінок Молдови "Громадські ініціативи". – Кишинів, 2001.

10. Женщина и власть. Материалы круглого стола Второго Всероссийского конгресса политологов (Под ред. С.Г. Айвазовой, Л.Т. Шинелевой). – Москва, 2000.

11. Гендерна експертиза українського законодавства. Сутність, необхідність та методологічні основи. (Відп. ред. Т.М. Мельник.) – Київ, 2001.

Додаток

Термінологія

Гендер – категорія, що означає соціальну особливість статі людини на відміну від біологічної статі, соціально-рольовий статус, який визначає соціальні можливості людини – чоловіка і жінки – в будь-яких сферах життєдіяльності.

Гендерна рівність – категорія, що існує для означення процесу справедливого ставлення до жінок та чоловіків. Для забезпечення критерії часто повинні компенсувати історичні та соціальні перешкоди, які не дають існувати жінкам і чоловікам в рівних умовах. Справедливість веде до рівноправності.

Гендерна рівноправність – категорія, що визначає рівне оцінювання суспільством подібностей та відмінностей між жінкою та чоловіком і розрізнення ролей, які вони відіграють.

Гендерна демократія – категорія, що фіксує специфіку системи волевиявлення двох статей – жінок і чоловіків – у громадському суспільстві, як рівних у правах і можливостях, що законодавчо закріплені й реально забезпечені в усвідомленні політико-правових принципів, діях, розбудові суспільних і державних структур з урахування гендерних інтересів та потреб.

Гендерна політика – це категорія, що означає утвердження партнерства статей у визначенні та втіленні політичних цілей та завдань і методів їх досягнення в діяльності політичних структур – держави, політичних партій, громадсько-політичних об’єднань.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

Комментариев на модерации: 3.

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий

Другие видео на эту тему