Смекни!
smekni.com

Конфуціанство в системі стародавньокитайського світогляду (стр. 1 из 3)

План

1. Вступ………………………………………………………………………..3

2. Життя Конфуція……………………………………………………………4

3. Конфуціанство. Походження та духовні джерела……………………….5

4. Віровчення………………………………………………………………….7

5. Культ……………………………………………………………………….10

6. Висновок…………………………………………………………………..18

7. Список використаної літератури………………………………………...19

Конфуцій

Вступ

Виникнення конфуціанства завжди пов'язується із Стародавнім Китаєм.

Тверезо мислячий китаєць ніколи не задумувався над таємни­цями буття, проблемами життя і смерті, проте він завжди бачив перед собою еталон порядності і вважав за свій священний обо­в'язок йому наслідувати. Китаєць над усе цінує своє матеріальне життя. Величезними і загальновизнаними пророками тут вважа­лися насамперед ті, хто вчив жити гідно й у відповідності з прий­нятою нормою, а не в ім'я благополуччя на тім світі або поря­тунку від страждань.

Центральне місце у конфуціанстві займа­ють проблеми моральної природи людини, її життя в ро­дині, суспільстві, державі. І це цілком природно, оскільки особа - основний суб'єкт суспільної діяльності. Від її рис залежить, якою є вся суспільна будівля. Конфуцій прагнув створити суспільство без конфліктів. А тому він віддав перевагу тим правилам управління, які сприяють суспіль­ній рівновазі, так званим правилам «золотої середини».

Тему про конфуціанство я вибрала саме тому , що в багато чому погляди Конфуція збігаються з моїми, а саме , життя за такими моральними принципами які можна було б застосувати до всіх і у всіх ситуаціях, таких як справедливість , чесність і любов. Всім відомий принцип який сформулював Конфуцій «Не чини іншим того , чого не бажаєш собі» використовує, на мою думку, більшість людей в прийнятті певних рішень по відношенню до інших людей, заставляє задуматись перед певним , скоріш за все нехорошим вчинком , і мабуть поміняти його.

Життя Конфуція

Конфуцій походив з аристократичної, але збіднілої родини (за окремими припущеннями - князівського роду); дитиною він втратив батька і виховувався у дуже скрутних умовах. Північнокитайське князівство Лу, де народився Конфуцій, постійно зазна­вало навал із зовні, а також страждало від боротьби місцевих кланів. Як наслі­док це князівство поглинула царство Чу (де, за переказом, народився Лао-цзи). Конфуцій, намагаючись відновити мир і порядок, вивчав давні книги, ритуали і перекази в пошуках настанов своїм сучасникам. З часом він зрозумів, що вони потребували моральних принципів, які можна було б застосувати до всіх і в усіх ситуаціях, таких як справедливість, Чесність і Любов. Конфуцій вірив, що Небо заповідало дотримуватись цих принципів усім людям, особливо правителю і його підлеглим, які повинні керувати країною на благо народу .

Про себе Конфуцій не любив розповідати і свій життєвий шлях описав кількома рядками: «У п'ятнадцять років я спрямував свої помисли на навчання. У тридцять я став самостійним. У сорок - зумів позбутися сумнівів. У п'ятде­сят років я пізнав волю Неба. У шістдесят років навчився відрізняти правду від брехні. У сімдесят я почав слухатися бажань мого серця і не порушував Риту­алу». Загалом біографію великого китайського філософа можна поділити на три великі пepioди:

- перший тривав, мабуть, довго (з деяких джерел - до 50-річного ві­ку) - Конфуцій займав низьке соціальне становище, служив на дріб­них посадах або зовсім не служив;

- другий - період піднесення Конфуція. Деякий час, найімовірніше років п'ять-шість, засновник всесвітньо відомого вчення перебував у привілейованому становищі, виконуючи придворні обов'язки; потім на знак протесту проти «безпутства верхів» добровільно пішов зі своєї посади і з групою найближчих учнів мандрував китайськими князів­ствами;

- так почався третій період життя Конфуція, що тривав майже 14 років. Конфуцій повернувся додому в похилому віці й останні кілька років до смерті прожив у спокої в оточенні учнів.

Конфуціанство. Походження та духовні джерела

Найвідомішою і найвпливовішою релігійно-філософською системою Китаю є конфуціанство.

Конфуціанство - комплекс давньокитайськиx філософських, релігійних, етичних доктрин, сформованих Конфуцієм (551 - 479 до н. е.). У їх основі - питання моральної природи людини, її життя в родині, державі, суспільстві.

Релігійна концеп­ція конфуціанства своєрідно поєднала давні анімістичні вірування китайців із філософсько-етичною системою Конфуція, якого і вважають засновником цього вчення. Справжнє ім'я Конфуція - Кун-цзи, але його учні та по­слідовники звали мудрецем Кун Фу-цзи (Кун - учитель), звідси і латинізоване Конфуцій. Основні думки Конфуція, а також його найближчих учнів зібрано у двох книгах: «Лунь юй» («Бесіди і судження», «Бесіди і висловлюван­ня», «Вислови»), яку послідовники філософа уклали з його висловлювань і яка вважається твором самого Конфуція ; та «Лі цзи» ( «Книга настанов», «Книга обрядів»), яка створювалася в ІV -І ст. до н. е. і є одним із шести кано­нів конфуціанства. Тривалий час у Китаї вона була осно­вою освіти й освіченості. Не знаючи конфуціанських ка­нонів, у Давньому Китаї неможливо було навіть одержати державну посаду.

Конфуцій заснував свою школу вже у зрілому віці, ма­ючи значну кількість своїх учнів, послідовників, які не ли­ше популяризували його вчення, а й прагнули всебічно йо­го поглибити. Після смерті мудреця його вчення розроб­ляли вісім самостійних шкіл. Найвідомішими серед них були школи філософів Мен-цзи (приблизно 372-289 до н. е.) і Сюнь-цзи (приблизно 313-235 до н. е.).

Мен-цзи розвивав далі вчення Конфуція про Небо як безособову об'єктивну необхідність, долю, що стоїть на ва­рті добра. Нове у Мен-цзи полягало в тому, що він вбачав найадекватніше відображення волі Неба у волі народу. Філософ стверджував, що Всесвіт складається з ці - жит­тєвої сили, енергії, яка в людині мусить бути підпорядко­ваною волі і розуму. «Воля - головне, аці - другорядне. Тому я й кажу: змінюйте волю і не вносьте хаосу в ці». Найхарактерніший момент вчення Мен-цзи - його теза про те, що людина від народження є доброю.

Його наступник Сюнь-цзи це рішуче спростовував. У своєму основному трактаті «Про злу природу людини» він писав протилежне: природними рисами людини є праг­нення до наживи і жадібність. Інстинктивна пожадливість протиставляє людей один одному. Коли б людина за своєю природою була доброю, зазначав Сюнь-цзи, то непотрібни­ми були б ні виховання, ні ритуали, ні закони, ні обов'язок, ні сама державна влада, зміцненню якої й сприяла знач­ною мірою етична система Конфуція.

Поступово конфуціанство стає релігійно-філософською системою всього Китаю. В епоху династії Хань (приблиз­но 206 до н. е. - 186-220 н. е.) конфуціанство набуває статусу державної релігії. «Імператор може завоювати ім­перію, борючись на коні, але він не зможе зберегти її без ідеології», - заявляли вчені-конфуціанці. Саме в цю епо­ху було введено екзамени для державних службовців. Принципи Конфуція влада використовувала такою мірою, що навіть після падіння імперії Хань конфуціанство не тільки не заперечувалось, а й продовжувало поціновува­тися як основне духовне надбання ще дві тисячі років, до встановлення в 1912 р. республіки. Упродовж цього періоду «Збірники» Конфуція були найважливішими під­ручниками у китайських школах. Учення Конфуція, гармонійно, творчо й глибоко ввібравши культурне, зокрема етичне, надбання раннього Китаю, сформувало всю китай­ську цивілізацію і визначило напрями розвою китайської думки на багато століть наперед.

Віровчення

Центральне місце у конфуціанстві займа­ють проблеми моральної природи людини, її життя в ро­дині, суспільстві, державі. І це цілком природно, оскільки особа - основний суб'єкт суспільної діяльності. Від її рис залежить, якою є вся суспільна будівля. Конфуцій прагнув створити суспільство без конфліктів. А тому він віддав перевагу тим правилам управління, які сприяють суспіль­ній рівновазі, так званим правилам «золотої середини». Мудрець виходив із того, що суспільство тримається на п’яти видах стосунків залежності, кожен із яких формує обов’язки різного характеру. Це стосунки між:

імператором і підлеглим;

· батьком і сином;

· чоловіком і дружиною;

· старшим і молодшим;

· друзями.

Ці стосунки базуються на моралі, в якій основним є поняття шанування:

шанування Творця чи богів учить нас терпимості. Оскільки боги побудували суперечливий світ, ми мусимо сприймати його таким, яким він є, і не прагнути змінити його;

· шанування природи викликає у нас доброзичливість. Нам не слід використовувати силу, щоб одержати більше, ніж нам належить;

· шанування історії передбачає культ предків і здій­снення ритуалів. Якщо люди роблять свою справу і шану­ють богів, вони приносять благословення і спокій світу. Шанування поширюється і на майбутнє, яке людина не повинна моделювати за власними забаганками.

Аби дотримуватися цієї моралі, необхідно мати три риси: обережність, милосердя і сміливість - та п'ять чес­нот: самоповагу, широту поглядів, вірність, старанність добродійність.

Важливе значення у формуванні такої моралі Конфу­цій надавав концепції Неба і небесного веління. Небо для нього - найвища духовна сила, яка стежить за справедливістю на землі. Це - доля, рок, дао. Тому й головним божеством у конфуціанській системі є Шанді – прабатько людей та бог неба , якому з давніх часів китайський імператор приносив щорічні жертви. При цьому він пред­ставляв народ, вступаючи у взаємодію з богом Неба від імені всіх китайців. Людина, обдарована Небом певними моральними рисами, повинна жити в злагоді з ним, із мо­ральним законом (дао) й удосконалюватися за допомо­гою навчання.